Мельник С.Б. Монопольне (домінуюче) становище суб\'єкта господарювання на ринку

summary

Розділ 1. Визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку. Цей розділ присвячений аналізу загальної характеристики монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, порядку визначення цього становища та його критеріїв. На його підставі зроблений висновок, що монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку є однією з найважливіших (базових) категорій антимонопольного законодавства, що входять у його категоріальний апарат.

Вихідними (визначальними) економічними категоріями, що мають відправне значення для з'ясування сутності і юридичного тлумачення поняття "монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання", є "конкуренція", "монополія", "монополізм" та "монопольне утворення". У свою чергу, категорія "монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку" є вихідною для застосування багатьох положень антимонопольного законодавства.

У роботі вказується, що  слід використовувати в законодавстві України не термін "монопольне становище суб'єкта господарювання на ринку", а "домінуюче становище". Це необхідно для узгодження цієї економічної категорії та її юридичного значення, спрямованого на позначення пануючого становища суб'єкта господарювання на ринку, для приведення законодавчого позначення цієї категорії у відповідність із сформованою термінологією в конкурентному законодавстві держав із розвинутою ринковою економікою і, насамперед, законодавстві ЄС.

Обгрунтовується твердження, що Закон "Про захист економічної конкуренції"  містить дві презумпції щодо  монопольного становища.

По-перше, становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару складає більш 35%, презюмується в якості монопольного (домінуючого), однак ця презумпція спростовна за допомогою доведення суб'єктом господарювання зворотнього. Тобто, якщо частка суб'єкта господарювання на ринку понад 35%, то Законом "Про захист економічної конкуренції" установлено презумпцію домінуючого становища, тягар її спростування (доведення зворотнього) покладається на суб'єкта господарювання.

По-друге, становище суб'єкта господарювання, частка якого складає 35% і менше, визнається в якості монопольного (домінуючого), якщо це доведено  органами Антимонопольного комітету України. Тобто, якщо частка суб'єкта господарювання 35% і нижче, установлена презумпція відсутності домінуючого становища, при цьому тягар її спростування покладено на  органи Антимонопольного комітету.

Таким чином, у законодавстві України не встановлена незаперечна презумпція відсутності у суб'єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища.

У роботі вказується, що процедуру визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку можна поділити на декілька основних стадій.

На першій стадії складається перелік товарів, щодо яких визначається монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, а також визначається перелік їхніх споживачів. Слід зазначити  той загальний напрямок, що використовується при визначенні тієї або іншої продукції як товару. Так, антимонопольне законодавство України виходить із широкої концепції розуміння товару, тому що товаром визнається фактично будь-який продукт діяльності певного суб'єкта господарювання, призначений для реалізації. Як діяльність, так і ступінь готовності продукту до реалізації також розуміється досить широко. В одному випадку товаром може бути визначений деякий проміжний продукт (запасні деталі,  комплектуючі матеріали і т.д.), якщо він реалізується на ринку, в іншому - товаром може бути лише деякий закінчений об'єкт, що утворився в результаті проведення максимально можливої кількості технологічних операцій, що також призначений для реалізації.

Складання на першій стадії визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку переліку споживачів (покупців)  товару (товарів) є немаловажним чинником у характеристиці діяльності і становища певного суб'єкта, а також для визначення загальної структури ринку.  Традиційне розуміння того, що чим більше споживачів товару суб'єкта господарювання, тим більше вірогідність наявності його монопольного становища на ринку, не завжди підтверджується на практиці. У разі, якщо   унікальні або особливо специфічні об'єкти є товарами, загальна кількість їхніх споживачів може бути дуже невеликою і фактично обмежуватися лише кількома, але становище їхнього продавця, проте, може бути монопольним. Для цілей аналізу становища суб'єкта господарювання на ринку покупці розподіляються у групи залежно від способу участі в процесі реалізації певного товару.

На другій стадії визначається тривалість заняття суб'єктом господарювання пануючого становища на ринку, тобто  час, протягом якого становище суб'єкта може бути охарактеризоване як монопольне. Значимість цієї стадії обумовлена тим, що визначення тривалості заняття суб'єктом господарювання пануючого становища на ринку має істотне значення для вирішення питання про визнання його становища в якості монопольного (домінуючого).

Оцінка становища суб'єкта господарювання як монопольного і здійснення у зв'язку з цим відповідного аналізу не повинні грунтуватися на висновку, що має випадковий характер. Цей висновок повинен грунтуватися на фактах, що мають відносно стабільний характер. Стабільність у цьому випадку оцінюється через часову категорію і фактичну ситуацію, що склалася за цей  час.

Третя стадія характеризується визначенням товарних меж ринку окремо для кожного товару, щодо якого здійснюється визначення монопольного становища суб'єкта на ринку.

На третій стадії виявляється один із критеріїв, що визначає ринок як категорію антимонопольного законодавства - установлюються товарні межі ринку. Вони визначаються як група взаємозамінних товарів (товарів однієї споживчої вартості), у межах якої споживач може перейти від споживання одного товару до споживання іншого. До речі, ринків може бути стільки, скільки є товарів (враховуються і їхні замінники), тобто досить велика кількість. Товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів. Відповідно, коли товар не має замінників, товарна група складається з одного товару.

Законодавство при визначенні тих або інших товарів як взаємозамінних враховує лінію попиту, тобто орієнтується на поведінку, можливість здійснити заміну споживачами. При цьому враховується позиція споживачів стосовно таких ознак товарів: аналогічність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару; відсутність суттєвої різниці в цінах.

На четвертій стадії визначаються територіальні межі ринку, що дозволяють охарактеризувати його як загальнодержавний або регіональний. Правильне визначення територіальних меж ринку є істотним  при визначенні монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, тому що дозволяє виявити суб'єктів господарювання, що мають розглядатися як конкуренти існуючого домінуючого суб'єкта.

На п'ятій стадії обчислюється частка суб'єкта господарювання на ринку, розмір якої за чинним законодавством є відправним для визначення наявності або відсутності монопольного (домінуючого)  становища певного суб'єкта на відповідному ринку. Ця стадія може бути  поділена на три етапи: визначення загального обсягу товарного ринку, на якому діє суб'єкт господарювання; встановлення обсягу надходження товару цього суб'єкта господарювання на відповідний ринок; обчислення ринкової частки суб'єкта господарювання на географічно визначеному товарному ринку.

Кожна із зазначених стадій може бути, у свою чергу, підрозділена  на низку проміжних етапів для більш повного, глибокого й об'єктивного аналізу того чи іншого товарного ринку і становища на ньому  певного суб'єкта господарювання.

У роботі робиться висновок, що частка суб'єкта господарювання на ринку є основним інструментом українського антимонопольного законодавства для визначення  становища суб'єкта на відповідному ринку. Велике значення, що приділяється частці суб'єкта господарювання на ринку, для визначення монопольного (домінуючого) становища, в цілому виправдане в інтересах чіткого обрису ринку і  урахування окремих суб'єктів та їхніх товарів у рамках обмеженого ринку.

Однак використання тільки такого підходу може викликати односторонній підхід при оцінці реального становища суб'єкта на ринку. Правильне його застосування можливе тільки при ретельному урахуванні різних умов ринку, у тому числі  бар'єрів вступу на ринок і диференціації товарів.

Обгрунтованість визнання ринкової частки в якості критерію влади на ринку залежить від того, наскільки повно будуть враховані  інші, якісні, критерії. Для виміру ступеня влади суб'єкта господарювання на ринку  необхідне не тільки урахування його частки  на ринку, але й інших чинників.

Зазначені в підзаконних нормативно-правових актах ознаки ринкової влади, а також критерії структури ринку слід розцінювати як якісні критерії визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, що, на нашу думку, повинні підлягати урахуванню поряд і незалежно від кількісної його частки на ринку. Вважаємо, що якісні критерії визначення монопольного становища на ринку підлягають обов'язковому урахуванню не тільки, якщо частка суб'єкта господарювання на ринку менше 35%, як це передбачено чинним законодавством, але і якщо вона перевищує 35%.

Частку суб'єкта господарювання на ринку не слід розцінювати як точний показник його становища і влади на ринку. Визначення становища суб'єкта господарювання на ринку як монопольного (домінуючого) не повинно обмежуватися кількісним визначенням його ринкової частки, а вимагає більш ретельного аналізу й урахування якісних чинників.  Сама по собі частка суб'єкта господарювання на ринку не є достатньою підставою для визначення реальної його влади на ринку. Більш того, орієнтація тільки на показники ринкової частки може призвести до помилкових уявлень про спроможність суб'єкта контролювати ситуацію на ринку і не допускати або обмежувати конкуренцію.

Загальний висновок про реальне становище суб'єкта господарювання на ринку має визначатися такими чинниками, як розмір і стабільність частки на ринку протягом тривалого періоду часу, умови вступу на ринок, прибутковість. З якісних чинників переважним мають бути критерії умов для вступу на ринок, оскільки реальна можливість вступу на певний ринок інших суб'єктів господарювання здатна стабілізувати конкурентну ситуацію і вивести ціни на конкурентний рівень. Тому, якщо ці умови не є утрудненими, становище суб'єкта господарювання не може бути визнано в якості монопольного (домінуючого) навіть при наявності значної частки на ринку.

Розділ 2. Державне регулювання монопольних утворень. Цей розділ присвячений аналізу запобігання створенню монопольних утворень, складання та ведення переліку монопольних утворень, регулювання поведінки діючих монопольних утворень. Оскільки існування монополій неминуче в будь-який економічній системі і, тим більше, у період переходу до ринкових відносин в Україні, їхня діяльність на ринку підлягає державному регулюванню. Державне регулювання діяльності монопольних утворень слід вважати одним з елементів державного регулювання економіки та публічно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Попередження монополізації ринків і обмеження конкуренції, а також створення монопольних утворень вважаємо особливо значимим через важливість превентивних (профілактичних, попереджувальних) заходів, спрямованих на запобігання утворення монопольних структур, монополізації товарних ринків та істотного обмеження конкуренції. Одними з пріоритетних  у державному антимонопольному регулюванні повинні бути попереджувальні (превентивні) заходи, що забезпечують поступальний розвиток економічних процесів на конкурентних засадах шляхом недопущення монополізації ринку. Монополію значно легше запобігти, чим потім із нею боротися. З урахуванням же  ситуації на ринках  України мова також має йти і про боротьбу з ремонополізацією товарних ринків, у першу чергу регіональних.

Світова практика також свідчить про те, що розумніше запобігати монополізації товарних ринків, чим надалі вести боротьбу зі зловживанням монопольним становищем. Саме тому в багатьох країнах світу введені спеціальні механізми державного контролю за процесами економічної концентрації. Останнім часом в антимонопольному законодавстві України контроль за економічною концентрацією суб'єктів господарювання урегульовано більш повно і детально. Так, ст.3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (у редакції Закону від 13.07.2000 р.) серед чотирьох основних завдань Антимонопольного комітету України називає контроль за економічною концентрацією. У Законі "Про захист економічної конкуренції" контролю за концентрацією суб'єктів господарювання присвячений окремий розділ (розділ V), а також значна кількість процедурних норм, що визначають розгляд заяв і справ про концентрацію суб'єктів господарювання, що містяться в розділі VI (9 статей). Таку тенденцію вважаємо цілком виправданою у зв'язку з важливістю контролю за економічною концентрацією для запобігання створення нових монопольних утворень на ринках  України при існуючому високому рівні монополізму.

Другим напрямком державного регулювання монопольних утворень є складання і ведення переліку монопольних утворень, що урегульоване Положенням про складання та ведення Переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10.03.94 р. № 2-р. З одного боку, включення до Переліку того або іншого суб'єкта господарювання не завжди свідчить про дійсне його монопольне (домінуюче)  становище на ринку в цей час, з іншого боку - не включення його  до цього переліку не може бути підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої законодавством, у разі дійсної наявності монопольного становища  суб'єкта господарювання на ринку і зловживання ним.

Третім напрямком державного регулювання діяльності монопольних утворень є регулювання діяльності суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на певному товарному ринку і включені до відповідного переліку.

Класифікація регулювання поведінки діючих монопольних утворень може  бути здійснена за декількома критеріями і, відповідно, підрозділятися на наступні види:

по-перше, за суб'єктами, стосовно яких здійснюється державне регулювання (об'єктами антимонопольного регулювання) його можна підрозділити на два види: державне регулювання стосовно суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище в сфері природних монополій, та  державне регулювання щодо всіх інших монопольних утворень;

по-друге, за суб'єктами, що здійснюють  державне регулювання, воно підрозділяється на: державне регулювання, здійснюване Антимонопольним комітетом України і його органами, та державне регулювання, здійснюване іншими державними органами, у межах наданих їм повноважень;

по-третє, за сферами державного регулювання діяльності монопольних утворень його можна класифікувати на наступні види: встановлення і зміна цін і тарифів суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище; дотримання стандартів і показників якості для товарів монопольних утворень;  підтримка необхідних обсягів виробництва монопольних утворень.

Аналіз законодавства, що регламентує державне регулювання цін монопольних утворень і практики його застосування, показує значну непослідовність його розвитку, що висловилося в змінюваних етапах то посилення, то ослаблення регулювання такого ціноутворення, однак при зберіганні загальної тенденції до зменшення державного втручання в ціноутворення. Необхідність обмеженого регулювання ціноутворення пояснюється тим, що з його допомогою можна перебороти монополізацію тих або інших ринків. У результаті створення конкурентного середовища необхідність державного втручання в процес регулювання цін відпаде.

Усунення прямого регулювання цін можливо досягти в умовах нормально функціонуючого ринку. У період же трансформації до ринкової економіки в Україні державне регулювання цін в обмежених межах є необхідністю. Тому не можна цілком підтримати пропозицію Антимонопольного комітету України щодо скасування Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.95 р. № 135.

Встановлення або скасування державного регулювання цін монопольних утворень у кожному випадку повинні грунтуватися на глибокому економічному аналізі, з урахуванням як сьогоднішнього стану, так і перспектив розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки.

Розділ 3. Протидія зловживанню монопольним (домінуючим) становищем на ринку. У цьому розділі аналізуються поняття і види зловживання монопольним (домінуючим) становищем, підстава та види юридичної відповідальності за це правопорушення.

У роботі відзначається, що з економічної точки зору зловживання монопольним становищем на ринку слід вважати антиподом конкурентної поведінки. З юридичної точки зору зловживання монопольним становищем слід розцінювати як особливий тип поведінки суб'єкта господарювання на ринку, яке означає  використання ним своєї монопольної влади недозволеними способами, що суперечать конкуренції, внаслідок чого спричиняється шкода суспільним та державним інтересам, правам суб'єктів господарювання і споживачів.

Вважаємо, що зловживання монопольним становищем охоплює всі діяння суб'єкта господарювання, які шляхом використання заборонених законодавством способів і засобів спрямовані на встановлення, зміцнення, розширення або зберігання монопольної влади і, відповідно, призводять або можуть призвести до усунення, істотного обмеження або знищення конкуренції, усунення конкурентів із ринку або недопущення на ринок потенційних конкурентів. Це один із видів порушень законодавства про захист економічної конкуренції (антимонопольного законодавства).  

Специфікою зловживання порівняно з  монополізацією, що визначена в ст.1 Закону "Про захист економічної конкуренції", є те, що воно являє собою зміцнення або підтримку монопольного становища не конкурентними, а забороненими Законом способами і засобами.

Підставою юридичної відповідальності за зловживання монопольним становищем на ринку є склад цього правопорушення, що включає чотири елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону.

Зловживання монопольним становищем на ринку як порушення антимонопольного законодавства посягає на такий об'єкт, як суспільні відносини в сфері конкуренції, що охороняються правом, конкретні блага суб'єктів господарювання і споживачів, а також на суспільні і державні інтереси охорони конкуренції на ринку України.

Діяння, що визнані зловживанням монопольним становищем на ринку, перераховані в ст.13 Закону "Про захист економічної конкуренції" і ст.4 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Вони можуть відбуватися у формі дії або бездіяльності.

Протиправність полягає у вчиненні діяння, що порушує норми права. Оскільки відповідно до ч.3 ст. 13 Закону "Про захист економічної конкуренції" зловживання монопольним становищем є забороненим, слід вважати, що воно суперечить нормам права, закріпленим у законодавстві про захист економічної конкуренції. Тому такі дії є протиправними. Протиправність зловживання монопольним становищем на ринку є юридичним вираженням суспільної шкідливості цього правопорушення в цілому для державних і суспільних інтересів, у тому числі для економічної системи і прав конкретних суб'єктів (суб'єктів господарювання і споживачів).

Зловживання монопольним становищем на ринку як протиправне діяння, що порушує антимонопольне законодавство, завдає шкоду конкурентним відносинам в економіці. Воно не завжди призводить до заподіяння шкідливих наслідків у вигляді збитків (майнової шкоди), а може створювати можливість заподіяння тієї або іншої майнової шкоди.

Для кваліфікації тієї або іншої протиправної поведінки як зловживання монопольним становищем необхідно установити прямий причинний зв'язок між діянням правопорушника і суспільно шкідливими наслідками, що наступили в результаті вчинення цього діяння. З суб'єктивної сторони зловживання характеризується наявністю вини, тобто психічним відношенням особи до вчиненого. Якщо згідно із законодавством, що діяло раніше, мета була обов'язковим елементом складу правопорушення, то відповідно до Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (у чинній  редакції), так і до Закону "Про захист економічної конкуренції" (який буде введений у дію), для кваліфікації діяння в якості зловживання монопольним становищем на ринку не є обов'язковим установлення його безпосередньої мети - недопущення, обмеження або усунення конкуренції. Важливо, що воно призводить або може призвести до таких результатів.

Спеціальним суб'єктом цього правопорушення може бути тільки суб'єкт господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку. Відповідальність за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку встановлено розділом VII Закону "Про захист економічної конкуренції" та розділом V Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

Засобами юридичної відповідальності за зловживання монопольним становищем є:

а) відшкодування  збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем, що здійснюється за позовами заінтересованих осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України (ст. 22 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", ст.55 Закону "Про захист економічної конкуренції");

б) вилучення незаконно отриманого в результаті зловживання монопольним становищем на ринку  суб'єктами господарювання прибутку, що стягується до державного бюджету судом або арбітражним судом (ст. 21 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності");

в) стягнення (накладення) штрафів органами Антимонопольного комітету України на суб'єктів господарювання (ст.19 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", ст.52 Закону "Про захист економічної конкуренції");  

г) примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне становище (ст.16 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", ст.53 Закону "Про захист економічної конкуренції");

д) адміністративна відповідальність посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю, підприємств, установ, організацій, а також громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, за зловживання монопольним становищем (ст.20 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" та ст. 166-1 Кодексу про адміністративні правопорушення України).