Коротка О.М. Удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності в умовах ринкової економіки

summary

У вступі зазначається актуальність теми дослідження, визначаються його мета та завдання, питання, які необхідно вирішити, обґрунтовується методологія, на базі якої було проведено науковий аналіз, викладаються ос­новні положення, що виносяться на захист, підкреслюються теоретична і практична значущість роботи, наводяться дані, що свідчать про апробацію дисертації та її наукових висновків.

Розділ 1 “Соціально-правова характеристика матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин в умовах ринкової економіки” містить три підрозділи. У  підрозділі 1.1 “Місце, роль та поняття матеріальної відповідальності сторін трудового договору в умовах ринкової економіки” аналізуються поняття, особливості та ознаки матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин. Визначено та систематизовано функції матеріальної відповідальності, до яких віднесено наступні: відшкодування, гарантійну, виховну, попереджувальну та стимулюючу функції.

В роботі підкреслюється, що практика правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору обумовлює необхідність глибокого і всебічного врахування того нового, що відбувається в реальному житті. Перехід до ринкових відносин в економіці потребує розробки й прийняття нового Трудового кодексу України, в якому мають бути закріплені юридичні гарантії трудових прав найманих працівників, зокрема і у випадку притягнення їх до матеріальної відповідальності. Тому особливе місце в цьому процесі займає правове регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору як необхідного атрибуту суспільно корисної діяльності.

Дослідження точок зору стосовно пізнання сутності, юридичної природи матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин дозволило виокремити наступні основні ознаки матеріальної відповідальності як інституту трудового права. По-перше, матеріальна відповідальність – це самостійний різновид юридичної відповідальності і може застосовуватись поряд з іншими видами юридичної відповідальності, такими, як дисциплінарна, адміністративна та кримінальна. По-друге, це двосторонній взаємний обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну своїми протиправними, винними діями іншій стороні трудового правовідношення. По-третє, вона виникає лише за фактом вчинення майнового правопорушення, внаслідок якого була причинена пряма майнова шкода іншій стороні трудового правовідношення. По-четверте, матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає лише за заподіяну шкоду у зв’язку з виконанням трудових чи службово-трудових обов’язків. По-п’яте, метою встановлення матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин є відвернення виникнення шкоди і одночасно захист заробітку працівника від необґрунтованих утримань. По-шосте, за своєю юридичною природою матеріальна відповідальність являє собою санкцію за трудове майнове правопорушення, скоєне працівником або власником чи уповноваженим ним органом внаслідок невиконання своїх трудових обов’язків.

Детальний аналіз філософського, соціологічного та правового (юридичного) підходів до розуміння матеріальної відповідальності сторін трудового договору надав змогу визначити  поняття матеріальної відповідальності як самостійного різновиду юридичної відповідальності, що полягає в обов'язковому відшкодуванні збитків у вигляді прямої майнової шкоди іншій стороні трудового правовідношення у межах і порядку, визначених законодавством України про працю.

У  підрозділі 1.2 “Основні теоретично-методологічні підходи до пізнання сутності та юридичної природи матеріальної відповідальності у науці трудового права” акцентується увага на тому, що з’ясування суті, соціальної природи та юридичного характеру матеріальної відповідальності передбачає дослідження основних ознак, властивостей не лише відповідальності за трудовим правом, але й взагалі юридичної відповідальності.

З’ясовано, що для усіх різновидів юридичної відповідальності загальними є наступні якості. По-перше, юридична відповідальність віддзеркалює специфіку усіх правових явищ. По-друге, вона завжди пов'язана з державно-владною діяльністю, з її державно-правовим волевиявленням. По-третє, юридична відповідальність обіймає два аспекти: позитивний і негативний. По-четверте, підставою ретроспективної відповідальності є правопорушення (дійсне або передбачуване). По-п'яте, усі види юридичної відповідальності здійснюються на підставі нормативних конструкцій, які являють собою єдність норм матеріального і процесуального права. По-шосте, юридичну відповідальність можна охарактеризувати як особливий відповідальний правовий стан суб'єктів правовідносин. По-сьоме, аналіз існуючих в правовій літературі суджень щодо поняття юридичної відповідальності та сучасний стан правової науки дозволяє зробити висновок, що загальна концепція юридичної відповідальності має базуватись на соціальному й філософському її розумінні, адже в противному випадку можна дійти до хибних висновків, однобічного чи неповного її трактування.

У дисертаційному дослідженні підкреслюється, що матеріальна відповідальність сторін трудового правовідношення є видовим поняттям щодо більш загальної категорії науково-понятійного апарата трудового права - трудової юридичної відповідальності. Це пояснено тим, що: вона виникає у вже існуючих трудових правовідносинах; її суб'єктами виступають суб'єкти цих трудових правовідносин; вона є наслідком факту порушення одним із суб'єктів трудових обов'язків, у випадку, якщо це порушення завдало матеріальної шкоди іншій стороні трудового договору чи контракту; її виникнення породжує новий зв'язок, додаткові права й обов'язки у цих же суб'єктів правовідносин; вона реалізується усередині вже існуючих правовідносин шляхом відшкодуванням одним суб'єктом правовідносин заподіяної шкоди іншому; вона регламентується нормами галузі права, що регулює відносини, у яких ця відповідальність виникла, а не якоїсь іншої галузі загальноохоронного характеру.

У підрозділі 1.3 “Стан нормативно-правового забезпечення сторін трудових правовідносин матеріальної відповідальності” з’ясовано особливості правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору, визначено недоліки правового регулювання зазначеного інституту трудового права та намічено шляхи їх викорінення.

Доведено, що в умовах побудови правової, демократичної держави оцінка надзвичайно важливих економічних, політичних, національних, культурних та інших соціальних процесів неможлива без врахування впливу на них права та його нормативної юридичної форми – законодавства. Нормативно-правове регулювання стає необхідною передумовою цілеспрямованої демократичної організації суспільних відносин, надання їм певної рівноваги, упорядкованої свободи та соціальної справедливості. Визначено, що юридичною формою закріплення матеріальної відповідальності і методом її правового регулювання в широкому розумінні виступає закон. Водночас важливу роль в регламентації матеріальної відповідальності сторін трудового договору відіграють локальні нормативні акти. Так, як укладаючи трудовий договір, працівники, включаючись до відповідного колективу, беруть на себе обов’язок виконувати певну трудову функцію з додержанням правил внутрішнього трудового розпорядку.

У дисертаційній роботі з’ясовано, що джерела матеріальної відповідальності як правового інституту галузі трудового права – це офіційні форми вираження, закріплення, зміни чи відміни правових норм, регламентуючих відносини в сфері матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин.

Розділ 2 “Види, підстава і умови матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин в умовах ринкової економіки” складається із трьох підрозділів в яких аналізуються основні підходи до вичленення видів, підстави та умов матеріальної відповідальності сторін трудового договору у науці трудового права.

У підрозділі 2.1 “Види матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин” з’ясовано, що розмаїтість поглядів науковців стосовно видів матеріальної відповідальності сторін трудового договору чи контракту зумовлюється багатогранністю, багатоаспектністю даного соціально-юридичного явища. Саме його складна природа, змістовна наповненість найрізноманітнішими за характером і якістю елементами, суб’єктивне сприйняття останніх дослідниками перешкоджають складенню науково обґрунтованої та практично виваженої класифікації видів матеріальної відповідальності, потрібність у якій на сучасному етапі розвитку трудового права гостро відчувається суб’єктами відповідного правозастосування. Відсутність цієї класифікації у Кодексі законів про працю України значно погіршує ефективність застосування правових норм у сфері матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин, створює умови для довільного трактування змісту тих чи інших її різновидів, перешкоджає подальшому удосконаленню нормативних приписів інституту матеріальної відповідальності галузі трудового права.

До основних різновидів матеріальної відповідальності у дисертаційній роботі віднесено наступні: індивідуальну матеріальну відповідальність; колективну матеріальну відповідальність; матеріальну відповідальність працівника перед роботодавцем; матеріальну відповідальність роботодавця перед працівником; матеріальну відповідальність в межах середнього місячного заробітку; повну матеріальну відповідальність; підвищену матеріальну відповідальність.

У підрозділі 2.2 “Підстава та умови матеріальної відповідальності за трудовим правом” здійснено аналіз підстави, умов та особливостей матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в Україні.

У роботі визначено, що підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, під яким у дисертаційному дослідженні розуміється винне, протиправне невиконання чи недбале виконання однією із сторін трудового договору своїх трудових обов’язків, наслідком якого є заподіяння іншій стороні майнової прямої дійсної шкоди.

До умов виникнення матеріальної відповідальності віднесено: вину, пряму дійсну шкоду, протиправну поведінку однієї з сторін трудового договору, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і результатом такої у формі прямої дійсної шкоди. З’ясовано, що ці три умови мають об'єктивну якість, адже водночас вони є  ознаками об'єктивної сторони правопорушення. Вина ж має суб'єктивну якість, оскільки є складовою суб'єктивної сторони правопорушення.

У зазначеному підрозділі дисертаційного дослідження обґрунтовано те, що: по-перше, будь-яке правопорушення має певний склад, тобто сукупність його головних, визначальних елементів, виділених законодавцем як типових, необхідних і у той же час достатніх для притягнення до юридичної відповідальності; по-друге, майнове правопорушення, скоєне однією з сторін трудового договору (контракту), має суб'єкт і суб'єктивну сторону, об'єкт і об'єктивну сторону; по-третє, сукупність цих ознак є достатньою для настання матеріальної юридичної відповідальності за трудовим правом; умови матеріальної відповідальності є найважливішими ознаками об'єктивної та суб'єктивної сторони елементного складу майнового правопорушення. Вищевикладене надало змогу зробити висновок про те, що підстава і умови матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин тісно поєднані і знаходяться у діалектичному розвитку й взаємодії.

Розділ 3 “Удосконалення порядку реалізації матеріальної відповідальності сторін трудового договору в умовах ринкової економіки”, який складається з трьох підрозділів, присвячено характеристиці порядку визначення розміру шкоди та  удосконаленню процесуального порядку відшкодування шкоди.

У  підрозділі 3.1 “Порядок визначення розміру шкоди” з’ясовано, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. Таким чином, для визначення розміру суми, що підлягає стягненню з сторін трудового договору за завдану шкоду, у кожному конкретному випадку необхідно встановлювати дійсний розмір шкоди. Доведено, що саме розмір дійсної шкоди становить той критерій, за допомогою якого у подальшому з урахуванням виду відповідальності, конкретної обстановки, за якої було завдано шкоду, точно встановлюється сума, що підлягає відшкодуванню. Підставою ж для визначення прямої дійсної шкоди є дані бухгалтерського обліку. 

Проведено порівняльну характеристику термінів “обсяг” і “розмір” матеріальної шкоди. З’ясовано, що обсяг можна характеризувати з економічної (вартісної) і юридичної (види збитків) сторони відшкодування матеріальної шкоди. Розмір стосується тільки економічної (вартісної) сторони. У свою чергу поняття “обсяг” і “розмір” відшкодування зберігаються в тій мірі, у якій шкода піддається грошовій оцінці. Розбіжність між обсягом і розміром шкоди виявляється й у тім, що суд має право при винесенні рішення зменшувати розмір відшкодування шкоди, що підлягає відшкодуванню, з урахуванням ступеня вини, конкретної обстановки, в якій шкода була заподіяна, майнового положення працівника у відповідності зі ст.137 Кодексу законів про працю України.

Внесено цілий ряд пропозицій по удосконаленню ст. 135-3 Кодексу законів про працю України під назвою “Визначення розміру шкоди”. Так, наприклад, зміст норм, зазначених у цій статті, зорієнтований на визначення майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації винними протиправними діями працівників. Однак, відповідно до ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України однією із сторін трудового договору є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган та працівник. У зв'язку з цим і стаття 135-3 Кодексу законів про працю має містити порядок визначення розміру як шкоди, заподіяної власнику чи уповноваженому ним органу, так і шкоди, заподіяної іншій стороні трудового договору - працівнику.

У підрозділі 3.2 “Удосконалення процесуального порядку відшкодування шкоди” з’ясовано, що порядок відшкодування шкоди заподіяної працівником внаслідок вчинення майнового правопорушення, залежить від її фактичного розміру та узгодження інтересів сторін трудового договору чи контракту. Розглянуто три способи відшкодування шкоди: а) добровільний; б) за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу чи за розпорядженням вищого у порядку підпорядкованості органу шляхом утримання із заробітної плати працівника; в) судовий. У зв’язку з цим ст. 136 Кодексу законів про працю України запропоновано викласти у такій редакції: “Відшкодування шкоди відбувається: а) добровільно; б) за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу чи за розпорядженням вищого у порядку підпорядкованості органу шляхом утримання із заробітної праці працівника; в) у судовому порядку”.

У даному підрозділі дисертаційного дослідження обґрунтована доцільність надання права власнику чи уповноваженому ним органу, враховуючи конкретні обставини, за яких була заподіяна шкода, повністю або частково відмовитися від стягнення її з винного працівника і здійснити відшкодування шкоди за рахунок коштів підприємства. У разі, коли за чинним законодавством або статутом підприємства на відшкодування шкоди за рахунок коштів підприємства необхідна згода представницького органу трудового колективу, відмова роботодавця від стягнення шкоди з винного працівника може мати місце за наявності згоди цього органу.

У підрозділі 3.3 “Напрямки подальшого удосконалення нормативно-правового забезпечення матеріальної відповідальності за трудовим правом” внесено пропозиції щодо удосконалення діючих та розробки нових нормативно-правових актів в сфері нормативно-правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин.

Доведено, що в сучасних умовах підхід до правового регулювання матеріальної відповідальності не може бути традиційним. Адже змінюється саме розуміння права і його місця в суспільстві, по-новому співвідносяться право і влада, право і юридична норма і, безперечно, право і трудова діяльність. Наповненість правового регулювання таким змістом повинна відноситись у перше чергу до належного забезпечення умов праці, які безпосередньо впливають на дисципліну праці.

Враховуючи означене, у дисертаційному дослідженні запропоновано змінити структуру і назву інституту матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин; доповнити даний інститут новими статтями, змінити й  удосконалити діючі; повністю врегульовувати суспільно-трудові відносини, які виникають внаслідок заподіяної власником чи уповноваженим ним органом майнової шкоди працівнику. Необхідно полегшити засвоєння нормативно-правового забезпечення матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин, зробити його більш прозорим, доступним розумінню, усунути неупорядковану чисельність відповідних правових джерел шляхом систематизації накопиченого за останні роки нормативного матеріалу, відбору й виокремлення з нього найбільш суттєвих і важливих положень, концентрації їх у єдиному законодавчому акті. Така кодифікаційна робота повинна супроводжуватися ліквідацією окремих неузгодженостей і протиріч з-поміж різними нормами, звільненням нормативних актів від застарілих понять, приведенням термінології у відповідність до нових понять.

Обґрунтовано, що в умовах розвитку ринкової економіки необхідним є те, щоб: по-перше, норми юридичної відповідальності враховували вимоги сьогодення, були не статичними, а динамічними, тобто пристосованими до соціально-економічних і політичних змін; по-друге, матеріальна відповідальність сторін трудових правовідносин повинна формуватися тільки в ретроспективному аспекті як відповідальність за правопорушення в єдності всіх його елементів; по-третє, матеріальна відповідальність має бути внутрішньою для кожного виду правопорушень, і базуватися не на загальнообов'язкових, а на спеціальних нормах, які регулюють тільки певний вид суспільних відносин однієї із галузей права; по-четверте, матеріальна відповідальність повинна наставати незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.