Баранов-Мохорт С.М. Організаційні та фінансово-правові відносини, що виникають при вексельних розрахунках

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв‘язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання дослідження, сформульовано об’єкт, предмет і методи дослідження, відображено наукову новизну розробки, теоретичне і практичне значення, апробацію отриманих результатів та надано перелік публікацій за темою дисертації.

Перший розділ “Фінансово-правові та організаційні питання обігу векселів в Україні” складається із чотирьох підрозділів, у яких розкривається процес становлення і розвитку вексельного обігу в Україні та пов’язаних з ним організаційно-правових та фінансово-правових відносин, аналізуються особливості стягнення державного мита за вексельні бланки, особливості оподаткування при здійсненні розрахунків з використанням векселів. Досліджується функція контролю Національного банку України за вексельним обігом як функція державного управління.

У підрозділі 1.1. “Становлення вексельного обігу в Україні та пов’язаних з ним фінансово-правових відносин” з використанням історико-правового методу розкривається процес становлення вексельного обігу в Україні і фінансово-правових відносин, які формуються з урахуванням вексельних розрахунків між суб’єктами господарювання. Робиться висновок, що тривала відсутність належного фінансово-правового регулювання сфери вексельного обігу унеможливлювала застосування векселів у публічному праві, зокрема, у фінансово-правових відносинах.

Об’єктом фінансово-правових відносин є фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб‘єктних прав і юридичних обов‘язків. Відносини фінансово-правового характеру пов‘язані із формуванням державного бюджету, розрахунками щодо сплати державного мита та державних зборів.

Вперше дана комплексна оцінка різних форм реалізації відносин у галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави з використанням вексельних розрахунків.

Доведено, що реалізація організаційно-правових та фінансово-правових відносин у сфері вексельного обігу є позитивним явищем. По-перше, обіг векселів у господарській діяльності дозволяє відстрочувати платежі в разі виникнення виробничих проблем, здійснювати розрахунки із державою з подальшим погашенням векселів тощо. По-друге, продавець має право використовувати вексель для виконання своїх зобов’язань перед державою, здійснювати операцію обліку векселя в банківській установі. Зважаючи на переваги вексельних розрахунків, у 1991 році Верховна Рада України передбачила в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" певні положення щодо вексельних розрахунків.

Зроблено висновок, що при використанні векселів у розрахунках як між суб‘єктами  господарювання, так і між ними та державними органами, в окремих випадках мають місце зловживання. Використовуючи фінансово-правові відносини вексельного обігу, суб‘єкти господарювання намагаються приховувати: порушення чинного законодавства в питаннях проведення взаєморозрахунків за платежами до бюджетів різних рівнів; факти ухилення від оподаткування шляхом утворення збитковості за дисконтними операціями на підприємствах, переведення бюджетних коштів на рахунки комерційних структур; механізми перерозподілу коштів (процентів, знижок, дисконтів) у завершеному циклі вексельного обігу на користь комерційних структур та за рахунок бюджетних коштів.

В такий спосіб суб’єктами господарювання порушуються фінансово-правові відносини у сфері вексельного обігу, що виникають: а) при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між її ланками; б) при складанні, розгляді, затвердженні та виконанні державного бюджету і звіту про його виконання; в) при перерахуванні податків та інших обов‘язкових платежів до бюджету; г) при регулюванні грошово-кредитної і валютної систем держави.

У підрозділі 1.2. “Особливості стягнення державного мита за вексельні бланки” розглянуто проблеми, пов’язані із процедурою сплати державного мита за вексельні бланки. У дисертації висвітлюються факти порушення статті 2 Указу Президента України “Про сплату державного мита за вексельні бланки”. Слід зазначити, що суб‘єкти підприємницької діяльності, не купують бланки векселів, а сплачують державне мито за них. Відзначається, що ставка державного мита в сумі 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян згідно з Законом України “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” була законодавчо унормована тільки у 2004 році. У фінансових відносинах враховується не стільки собівартість даного бланку, скільки користування правом відстрочки платежу. Національний банк України повинен постійно контролювати банківські установи щодо виконання вимог, викладених у його листі “Про сплату державного мита за вексельні бланки”. Вважається, що порядок сплати державного мита за бланки векселів повинен бути таким, при якому банківським установам буде невигідно не контролювати суб’єктів господарювання у процесі сплати державного мита. Запропоновано, що одним з таких методів може бути встановлення порядку оплати державного мита за бланки векселів, згідно з яким до банківських установ бланки векселів будуть надходити тільки після передплати за них відповідних сум державного мита самими банками. З одного боку, банківські установи будуть вимушені виводити з обігу на придбання бланків певні суми грошових коштів, але при реалізації бланків векселів вони не допустять факту несплати суб’єктами господарювання державного мита за них.

Доведено, що при здійсненні банківськими установами передплати за бланки векселів, котрі в подальшому будуть реалізовані суб’єктам господарювання, забезпечиться систематичне надходження коштів до Державного бюджету України у вигляді державного мита за бланки векселів.

Показано, що у процесі наповнення дохідної частини бюджету України періодично мають місце недоречності, пов’язані з нормативними документами, які суперечать вітчизняному і міжнародному законодавству. Так, суттєві зміни в порядку сплати державного мита були передбачені Указом Президента України "Про затвердження Положення про гербовий збір". Згідно з його нормами було запроваджено стягнення гербового збору з усіх видів векселів. Винятком були лише векселі, що видавались органами державної виконавчої влади. Так, відповідно до Указу Президента України “Про затвердження Положення про гербовий збір”, пункт 20, до державного бюджету повинні були надходити 80 відсотків від суми коштів, отриманих від стягнення гербового збору; до місцевих бюджетів направлялось 20 відсотків від отриманих сум. Але вимоги пункту 22 Положення про гербовий збір суперечили нормам Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Згідно зі статтею 21 згаданого вище закону вексель засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця. Тобто марки гербового збору не можуть бути умовою для виникнення зобов'язання. Згідно з вимогами Положення про гербовий збір векселі підлягали маркуванню. У разі відсутності марки гербового збору на векселі, останні не використовувалися для підтвердження вимог платника. Вимоги пункту 22 Положення про гербовий збір не відповідали нормам міжнародного вексельного законодавства, зокрема нормам Уніфікованого закону про переказні векселі і прості векселі.

Зроблено висновок про негативні наслідки, що існують у зв‘язку з відсутністю відповідних законів, що регулюють вексельний обіг та бажанням посадових осіб органів виконавчої влади в будь-який спосіб наповнити Державний бюджет України.

У підрозділі 1.3. “Оподаткування при здійсненні вексельних розрахунків” звертається увага на те, що проблемним питанням у фінансово-правових відносинах між органами податкової служби і суб’єктами господарювання є оподаткування податком на додану вартість бартерних (товарообмінних) операцій з використанням векселів. Під час здійснення фінансово–господарської операції поряд з використанням векселя як засобу платежу його використовують і як товар, а розрахунок у відповідній частині, згідно з умовами договору, здійснюється не у грошовій формі. Розглядається практика розгляду позовних заяв Вищим господарським судом України, яка свідчить про неузгодженість позицій державних податкових інспекцій і суб’єктів господарської діяльності стосовно даного питання.

При розгляді даної проблеми особлива увага в дисертації звернена на спроби органів податкової служби зловживати податком на додану вартість щодо індосаменту векселя.

Аналіз шляхів вирішення проблеми стосовно оподаткування податком на додану вартість індосаменту векселя підтвердив, що частина вартості векселів, оплачена грошовими коштами, не може бути об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а тому сума податку не нараховується і не сплачується. Разом з тим, оскільки оплата відповідної частини вартості векселів здійснюється не у грошовій формі, а вексель виступає як товар, а не засіб платежу, то відповідна операція є бартерною (товарообмінною). Тобто з частини вартості згаданих векселів необхідно сплачувати податок на додану вартість. У разі, якщо вексель використовується при здійсненні бартерних операцій, то на підставі Закону України “Про податок на додану вартість”, абзац 3 п.4.8 статті 4, податкові зобов’язання на суму векселя також не нараховуються.

Запропоновано розробити та прийняти Закон України “Про Податковий суд України”, основним призначенням якого повинно стати судове вирішення спірних питань між учасниками фінансово-правових відносин, зокрема у сфері оподаткування, із застосуванням всіх інструментів фінансового права.

У підрозділі 1.4. “Проблеми розширення використання векселів у господарській діяльності та контроль Національного банку України за їх обігом” запропоновано застосувати схему цільового вексельного кредитування при купівлі нерухомості у Регіонального відділення Фонду державного майна України у м. Києві. В основі схеми лежить надання банками кредитів покупцям нерухомості у Регіональному відділенні Фонду державного майна України у м. Києві пакетами векселів. Реалізація запропонованої схеми матиме позитивні результати. Її застосування змінює порядок використання безстрокової розстрочки, що в даний час надається орендаторам при укладанні договору. Доведено, що використання даної схеми дозволить Регіональному відділенню Фонду державного майна України у м. Києві у разі необхідності одержати грошові кошти шляхом дострокового погашення банківських векселів з дисконтом. На відміну від грошового кредиту процентна ставка по банківському вексельному кредиту суттєво нижча, а тому є привабливою для великої кількості позичальників.

Однією з проблем у організаційно-правових відносинах у сфері вексельного обігу в Україні є неефективне здійснення банківськими установами належного контролю за видачею, обігом та оплатою векселів. Згідно з законодавством України функція контролю за діяльністю банківських установ покладена на Національний банк України. Останній виявляє обережність у роботі з векселями у зв’язку із загрозою виникнення безконтрольності емісійних процесів і, як наслідок, зростання темпів інфляції в економіці. З метою організації належного контролю за емісійними процесами, які можуть бути результатом застосування вексельних розрахунків, запропоновано створити бази даних про видані та оплачені векселі. Пропонується розпочати створення інформаційної системи “Вексель банка” на рівні кожної окремої банківської установи. Програмне забезпечення таких банківських систем повинно бути однаковим. Після цього можливо буде провести роботу по об’єднанню таких інформаційних систем в Єдину загальноукраїнську інформаційну систему “Вексель”.

Використання обліку та переобліку векселів як форми рефінансування економіки, що гарантує направлення грошової емісії лише на безготівкові розрахунки, носить антиінфляційний характер та сприяє подоланню проблеми неплатежів у державі. Доведено, що використання суб’єктами господарювання певних механізмів, зокрема: системи лімітування вексельного кредиту, інкасації і доставки векселів, в тому числі іногородніх, спрощеної системи стягнення оплати по векселям, матимуть позитивний вплив на стабілізацію грошового обігу в країні, як на одну з головних умов при вирішенні кризи неплатежів. Виконання комплексу згаданих вище механізмів повинен і здатен вирішувати Національний банк України, як гарант стабільності національної грошової одиниці.

Другий розділ “Використання нових видів векселів у фінансово-правових відносинах” складається з двох підрозділів. У них досліджено питання обігу векселів Державного казначейства України, з‘ясована мета використання казначейських векселів, висвітлені проблеми обігу векселів Державної податкової адміністрації України.

У підрозділі 2.1. “Використання нових видів векселів при формуванні Державного бюджету України та здійсненні бюджетних видатків” відмічається, що у відповідності із законодавчими та підзаконними нормативними актами казначейські векселі можуть використовуватися з метою: а) погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів; б) зарахування до Державного бюджету України в рахунок сплати податків і зборів.

Невирішеними залишаються проблеми використання казначейських векселів при наповненні дохідної частини Державного бюджету України. Внаслідок діяльності "Укрспецфіну" монополістами в обігу та оплаті векселів стали підприємства, що випускають високоліквідну продукцію і спроможні були проводити податкові та інші платежі до Державного бюджету грошовими коштами, зокрема: лікеро-горілчані заводи, тютюнові фабрики, виноробні заводи, організації та підприємства з видобутку та постачання газу і нафти. Операції з казначейськими векселями надавали можливість згаданим вище підприємствам уникати сплати обов’язкових платежів до Державного бюджету України грошовими коштами. Законодавство вимагає беззаперечної сплати податків і зборів підприємствами, що випускають високоліквідну продукцію, виключно в грошовій формі.

Доведено, що видача казначейського векселя є тим самим фінансуванням, яке автоматично збільшує дефіцит державного бюджету та зобов’язання держави в цілому. Але розмір дефіциту державного бюджету - величина чітко визначена законодавством. Також чітко визначені і джерела фінансування бюджету. Використання казначейського векселя здійснювалось з  порушенням фінансової дисципліни і призводило до безпідставного збільшення розміру дефіциту Державного бюджету України.

При обігу казначейських векселів забезпечення принципу достовірності стало проблемним через відсутність інформації про суми пред’явлених до оплати векселів. Останнім часом вексель Державного казначейства України перестав використовуватись у розрахункових відносинах, адже впроваджений механізм використання казначейських векселів порушував один з принципів, на яких ґрунтується бюджетний устрій, а саме – принцип достовірності.

Зроблено висновок, що неврегульованість відносин у сфері обігу векселів Державного казначейства України створили правову невизначеність, ліквідували прозорість при виконанні державного бюджету в частині погашення бюджетної заборгованості суб’єктами господарювання, усунули регіональні органи Державного казначейства від поточного фінансового контролю за доходами і видатками Державного бюджету України.

Але повна відмова від використання векселів Державного казначейства у фінансово-правових відносинах також призведе до негативних наслідків у діяльності суб‘єктів господарювання, які дійсно потребують відстрочення сплати податків та інших платежів. Доведено доцільність створення оптимального фінансово-правового механізму обігу цього виду векселів.

Отже, широке використання казначейських векселів стало б додатковим імпульсом розвитку фінансово-правових відносин у сфері безготівкових розрахунків в Україні.

Запропоновано врахувати в Україні досвід Російської Федерації, де використовуються цінні папери, названі “складськими свідоцтвами”. Ідея застосування складських свідоцтв позитивна, але без досконалої законодавчої і нормативної бази неможливо будувати фіскальні проекти державного масштабу. Доведено необхідність у розробці комплексу законодавчих актів, які будуть регулювати фінансово-правові відносини, пов’язані з обігом складських свідоцтв, та визначити державні органи, які здійснювали б фінансовий контроль за даними операціями. 

У підрозділі 2.2. “Проблеми обігу векселів Державної податкової адміністрації України” доведено, що проблема неплатежів і зростання боргових зобов’язань у суб’єктів господарювання стала невід’ємним атрибутом економіки України. Уваги заслуговують підходи центральних органів влади до вирішення проблеми неплатежів і наповнення державного бюджету за рахунок використання нових видів векселів, зокрема векселів Державної податкової адміністрації України та їх оподаткування. Видача податкового векселя застосовується в якості альтернативи сплати суми податкового зобов’язання, що виникає при імпорті товарів. Суб’єкт господарювання, працюючи з векселями Державної податкової адміністрації України (далі – ДПА України), отримує ряд переваг при здійсненні своєї діяльності, зокрема: а) використання векселя ДПА України є відстрочкою сплати податку на додану вартість при ввезенні товарів, як мінімум, на тридцять календарних днів, а в деяких випадках – на більший термін; б) використання векселя ДПА України дозволяє платнику податку більш ефективно використовувати обігові кошти; в) платник податку на додану вартість має альтернативу при сплаті платежу: або грошовими коштами, або векселями.

Доведено, що процедура видачі податкового векселя має певні недоліки. Так згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України" оформлення податкового векселя за своїм бажанням здійснює платник податку на додану вартість. Бланк векселя видає банківська установа. У зв’язку з тим, що податковий вексель складається в трьох примірниках, то на банківську установу безпідставно покладаються витрати на видачу бланків векселів для суб’єктів господарювання. Запропоновано покласти витрати щодо оплати бланків векселів на суб‘єктів господарської діяльності - отримувачів векселів.

Законодавством передбачено право на отримання податкового векселя лише платникам податку, які мають довідку імпортера, а остання видається лише імпортерам з обсягом оподатковуваних операцій за останні 12 місяців на суму п‘ять і більше мільйонів гривень. У роботі доведено, що таке положення відносин у ринкових умовах є недопустиме, оскільки воно порушує принцип рівності суб‘єктів у правах на господарську діяльність.

Зроблено висновок, що всі платники податку на додану вартість, які займаються імпортом товарів, робіт та послуг, незалежно від обсягу оподаткованих операцій повинні мати право одержувати статус імпортера.

У даному підрозділі обґрунтована необхідність уточнення окремих положень “Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1104 від 1 жовтня 1997 р. Запропоновано скасувати текст пункту 13 вказаного Порядку в існуючій редакції та викласти його в наступній: “При видачі податкового векселя в одному кварталі з оплатою в іншому, його погашення проводиться з урахуванням валютного (офіційного) курсу Національного банку України, що діє на день настання терміну платежу та ставок акцизного збору на момент видачі такого векселя”.

Доведено, що у назві і тексті Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України" використовується термінологія, що не встановлена законами України. Наприклад, у вітчизняних законах, що регулюють обіг векселів не передбачається операції “погашення”.

У вищезгаданому підзаконному акті запропоновано термін “погашення” замінити терміном “оплата” або в Законі України “Про обіг векселів в Україні” дати визначення поняття “погашення векселя”.

Запропоновано застосовувати метод податкового планування з метою систематичного наповнення за відповідними статтями доходів державного бюджету з урахуванням відстрочок і розстрочок щодо сплати коштів з використанням податкових векселів.