Сільнова А.О. Організаційно-правові засади проведення науково-дослідної роботи в аграрному секторі України

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, визначаються мета та завдання, характеризується об’єкт, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюється наукова новизна роботи та основні положення, теоретична і практична значимість, вказується ступінь апробація результатів дослідження, наводяться наукові публікації за темою дисертації.

Перший розділ «Теоретико-правові основи науково-дослідної роботи як об’єкту державного впливу в аграрному секторі» складається з трьох підрозділів, у яких здійснено дослідження основних теоретичних питань, пов’язаних з визначенням поняття та видів НДР як об’єкту адміністративного впливу в галузі сільського господарства у зв’язку з необхідністю підвищення ефективності науково-дослідної діяльності та адаптації аграрної наукової сфери до ринкових умов.

У підрозділі 1.1. «Огляд літератури за темою» здійснено огляд досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячених важливості законодавчого формулювання визначення НДР як об’єкта правового регулювання.

Сьогодні важко собі уявити сільське господарство без науки, на всіх рівнях з’явилося усвідомлення важливості інтелектуального вкладу в розвиток аграрного сектора України.

Проте, наука та наукова діяльність лише порівняно недавно почали розглядатись в якості об’єкта організації та управління. Управління наукою в теорії адміністративного права традиційно відносять до підрозділів управління соціально-культурною сферою. Відмінною рисою названої сфери є те, що вона пов'язана не тільки з матеріальними цінностями, а й значною мірою з духовними потребами громадян та, в більшості випадків, має невиробничий характер.

В юридичній літературі існує значна кількість робіт, присвячених окремим проблемам організації та управлінню науковою діяльністю, планування та фінансування наукових досліджень, впровадження наукових результатів тощо. Однак, нажаль, здебільшого основний масив цих праць написано за радянських часів.

У зв’язку з необхідністю адаптації аграрної наукової сфери до ринкових умов в останні п’ятнадцять років у пресі активно обговорювалися проблеми фінансування фундаментальної та прикладної науки, вдосконалення державної науково-технічної політики в аграрному секторі, організаційної перебудови у сфері науки та інші. В той же час сьогодні, нажаль, немає комплексних досліджень, що пропонують конкретні рішення по назрілих проблемах. Гостро поставлена проблема правового забезпечення реформування та проведення наукових досліджень в галузі сільського господарства.

У підрозділі 1.2. «Адміністративно-правові аспекти поняття та змісту науково-дослідної роботи» аналізуються поняття наукової діяльності та НДР в аграрному секторі як об’єкту організаційно-правового регулювання.

Автор дисертаційного дослідження вважає, що НДР як складова аграрної науки (її підсистема) є основним об'єктом організаційно-правового регулювання, оскільки процеси виробництва знань, починаючи від зародження ідей і завершуючи кінцевим результатом, так або інакше підлягають адміністративному впливу, наприклад, через управління, планування, прогнозування, координацію, кооперацію, інтеграцію та інші засоби.

Проведений аналіз доводить, що в економічній, філософській, юридичній літературі, присвяченій проблемам науки, відсутнє скільки-небудь чітке і повне визначення НДР.

Визначення поняття НДР в аграрному секторі, на думку автора, дозволяє розглянути проблему організаційно-правового регулювання НДР, відносин, що пов’язані з ними, і безпосередньо підійти до її рішення.

Встановлено, що вдосконалення організаційно-правового регулювання НДР в АПК можливе лише за умови чіткої визначеності самої структури НДР. У науковій літературі, яка присвячена проблемам науки, науково-технічного прогресу і НДР, є немало спроб уявити НДР у певній класифікаційній системі, яка була б зручною для практичного застосування. Дисертантом запропоновано класифікацію наукових досліджень, які, на його думку, є найбільш розповсюдженими в аграрному секторі.

У підрозділі 1.3. «Організаційно-правові методи державного управління у сфері проведення науково-дослідних робіт» автор, проводить аналіз методів державного управління у сфері проведення НДР шляхом визначення індивідуальних особливостей, притаманних кожному окремому методу.

Побудована під час дослідження система методів адміністративно-правового регулювання у сфері проведення НДР базується на класичних методах планування, прогнозування, координації та інтеграції наукових досліджень. Поряд із тим невід’ємним елементом державного впливу у сфері наукової і науково-технічної діяльності є державна науково-технічна експертиза. Вона проводиться з метою аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення рівня досліджень та їх результатів.

Не менш важливим методом державного впливу у сфері проведення НДР є підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Співробітництво з іноземними державами створює необхідні правові й економічні умови й сприяє здійсненню суб’єктами НДР вільних і рівноправних відносин із міжнародними науковими товариствами.

Другий розділ «Мета діяльності, завдання та повноваження органів державного управління науково-дослідними роботами в аграрному секторі економіки» присвячений дослідженню структури органів державного регулювання науково-дослідними роботами в аграрному секторі, визначення їх повноважень та аналізу структури національного законодавства в сфері проведення НДР.

У підрозділі 2.1. «Органи державного управління науково-дослідними роботами в аграрному секторі економіки та їх повноваження» аналізується правове становище органів, що здійснюють державне управління НДР в сільському господарстві.

Функції управління НДР безпосередньо в галузі сільського господарства покладаються на відповідні галузеві органи, головним серед яких є Міністерство аграрної політики України, у віданні якого знаходяться науково-дослідні установи і вищі. Міністерство виступає державним замовником НДР у галузях агропромислового виробництва та координує їх проведення, сприяє впровадженню у виробництво завершених наукових розробок та передового досвіду.

Дисертант зазначив, що значна роль у вирішенні проблем, пов’язаних із запровадженням в державі аграрної реформи, належить науковому потенціалу Української академії аграрних наук, яка здійснює наукове забезпечення управління та розвитку агропромислового комплексу України, визначає основні напрями фундаментальних і прикладних досліджень, забезпечує науково-технічне співробітництво з іноземними державами.

Недосконалість організаційної структури внутрівідомчих органів управління НДР в аграрному секторі, нечіткість їх повноважень, різний обсяг регламентованих функцій знижують ефективність управління НДР, ускладнюють застосування норм права у вирішенні науково-технічних, організаційних, адміністративно-господарських та інших питань. Ситуація, що склалась, потребує чіткої правової регламентації проведення наукових досліджень в аграрній сфері, а також конкретизації повноважень суб’єктів науково-дослідної діяльності різних рівнів.

У підрозділі 2.2. «Особливості державного впливу на проведення науково-дослідних робіт в аграрному секторі економіки» розглянуто особливості механізму проведення НДР в аграрному секторі.

В Україні наукова діяльність здійснюється в основному в наукових установах та ВНЗ. Особливе місце в науково-технічному комплексі України на сьогодні займають дослідні господарства які безпосередньо на місцях здійснюють НДР в аграрному секторі.

Локальні нормативні акти Міністерства аграрної політики України основною підставою для здійснення сільськогосподарських досліджень визначають наукові та науково-технічні програми, які формуються і реалізуються на підставі відібраних на конкурсних засадах НДР, спрямованих на отримання конкретних наукових розробок.

Новелою в управлінні аграрною наукою стало створення служби менеджменту і маркетингу в системі Української академії аграрних наук. Служба менеджменту і маркетингу створена з метою адаптування діяльності наукових установ, дослідних господарств, що знаходяться в їх віданні, до умов ринку, координації планування прикладних наукових розробок, виходячи із попиту споживачів наукової продукції, здійснення капіталізації та комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності, просування інновацій (наукової продукції) на високодохідні сегменти внутрішнього і зовнішнього ринку.

Державний вплив на дослідну роботу знаходить прояв, зокрема, в діяльності дорадницьких служб. Одним з основних принципів, закладених державою в основу формування системи сільськогосподарського дорадництва є тісна співпраця з аграрними закладами освіти та науки з питань навчання, проведення аграрних досліджень і передачі сучасних технологій споживачам дорадчих послуг.

У підрозділі 2.3. «Стан національного законодавства в сфері проведення науково-дослідних робіт в аграрному секторі» розглянуто сучасний стан правотворчості у сфері проведення НДР в аграрному секторі.

Сучасне суспільне сільськогосподарське виробництво не може бути ефективним без належного науково-технічного забезпечення. Тому в умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває законодавча регламентація науково-дослідної діяльності в аграрному секторі.

Автор дисертаційного дослідження зазначає, що здійснений аналіз основних тенденцій розвитку правового забезпечення НДР в аграрному секторі виявив значну кількість систематизованих нормативно-правових актів достатньо різнорідних за своїм характером. Але, на жаль, існуюча правова база не відповідає вимогам реалій. Навіть більш прогресивна нова редакція Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» не може повністю задовольнити існуючі потреби, оскільки правом не врегульовано питання: інтенсивного розвитку  аграрної науково-підприємницької діяльності її стимулювання, в тому числі податкового; дебюрократизації науки, інтенсивного розвитку форм суспільного самоврядування та самоорганізації суб’єктів НДР.

Також далеко не всі закони є законами прямої дії, що призводить до необхідності використання численних підзаконних актів, які не завжди відповідають ідеї законів і встановлюють тип адміністративного регулювання, вигідний для того чи іншого органу управління.

На думку автора, такий стан правової регламентації характеризується значною кількістю невирішених проблем, спірних питань, застарілих правових норм і прогалин в законодавстві, що регулює проведення НДР в аграрному секторі.

Третій розділ «Світова практика організаційно-правового регулювання науково-дослідної роботи в аграрному секторі економіки» присвячено аналізу ефективності правового регулювання проведення НДР в аграрному секторі за кордоном та визначенню шляхів вдосконалення організаційно-правового регулювання НДР в аграрному секторі економіки України.

У підрозділі 3.1. «Досвід країн СНД в регулюванні науково-дослідних робіт в аграрному секторі» розглянуто підходи до адміністративно-правового регулювання НДР в аграрному секторі країн СНД.

Основна частина науково-технічного потенціалу Радянського Союзу в аграрній сфері, крім нашої держави, зокрема, припадала на Росію та Білорусь. Саме в цих країнах процеси перетворень мали найбільшу подібність до аналогічних процесів в Україні, що відкриває можливість для проведення порівняльного аналізу і, як результат, для кращого розуміння їх особливостей і наслідків для нашої країни.

На думку дисертанта, позитивним для України є досвід Росії з приводу прийняття Міністерством сільського господарства Концепції розвитку аграрної науки і наукового забезпечення агропромислового комплексу Російської Федерації. Метою Концепції є стимулювання подальшого розвитку аграрної науки шляхом вдосконалення системи управління і мережі науково-дослідних установ, поглиблення фундаментальних і пріоритетних прикладних досліджень для розробки конкурентоздатної науково-технічної продукції, посилення інноваційного процесу участі науки в освоєнні виробництвом наукових розробок, що надалі забезпечать ефективний розвиток агропромислового комплексу Росії.

Не менш важливим для визначення основних пріоритетів подальшого розвитку правового регулювання проведення НДР в аграрному секторі визнано нормотворчий досвід Республіки Білорусь. Така цікавість викликана наявністю нормативної бази, що безпосередньо регулює проведення наукових досліджень в аграрному секторі та регламентує діяльність проблемних науково-дослідних лабораторій сільськогосподарських ВНЗ.

У підрозділі 3.2. «Міжнародні аспекти управління науково-дослідною роботою в аграрному секторі США та країн Євросоюзу» автор проаналізував та узагальнив передовий міжнародний досвід організаційно-правового регулювання проведення НДР в аграрному секторі.

Система управління науково-дослідною діяльністю США є децентралізованою, за винятком наукових установ, підлеглих федеральному уряду, проте, завдяки чіткій правовій регламентації функцій відповідних органів, американська аграрна наука є, мабуть, однією з найефективніших у світі. Дослідження проводяться практично на всіх напрямках в безлічі науково-дослідних закладів, як в державному, так і приватному секторах.

Звичайно, копіювати американську модель не можна, тому що США мають зовсім інші, порівняно з Україною, національні пріоритети, ресурси і засоби їх реалізації. Водночас немає науки української чи американської, і з цього погляду основні елементи «американської» моделі управління властиві всім розвиненим країнам. Однак реалізація такої моделі потребуватиме революційних правових змін у нашій науково-технічній інфраструктурі.

Потреба інтеграції України в єдиний європейський науковий простір зумовлює необхідність пошуку державою оптимальних шляхів та механізмів співпраці з Європейським Союзом у сфері науки та інноваційних технологій.

Актуальність для України аналізу політики ЄС у сфері науки визначається доцільністю використання досвіду країн-членів ЄС у формуванні й впровадженні стратегії розвитку науки для розробки й оптимізації політики нашої держави у цій сфері.

У підрозділі 3.3. «Шляхи вдосконалення організаційно-правового регулювання науково-дослідної роботи в аграрному секторі економіки України» узагальнено основні напрямки реформування системи державного регулювання в сфері проведення аграрних наукових досліджень.

Ключовим моментом має стати створення національних фондів дослідників, які б сприяли проведенню досліджень у контексті міжнародних. Це спроба надати вченим усі можливості для вільної участі у спільних проектах із закордонними вченими, включно з укладенням необхідних міжурядових угод, фінансуванням нашої частини двосторонніх програм тощо.

Визначено необхідність гармонізації чинної законодавчої бази науково-технологічної та дослідної діяльності зі стандартами Європейського Союзу. Ще одним важливим кроком є створення якісно нового нормативно-правового акту, основною метою якого має бути регулювання питань, пов’язаних із проведенням НДР в аграрному секторі.

Обґрунтована доцільність посилення ролі Наукових інноваційних центрів в АПК. Такі агротехнополіси зможуть забезпечити створення моделі гармонійного функціонування всіх ланок АПК на науковій основі, виконання науково-дослідних розробок на їх базі, а також сприятимуть інтеграції підприємств АПК регіону в європейський аграрний ринок.