Сідак М.В. Правове регулювання банківських відносин у країнах Центральної Європи: порівняльний аналіз (Україна, Чехія та Словаччина)

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються об'єкт і предмет, мета та основні завдання дисертаційної роботи, характеризуються методологічна осно­ва, науково-теоретична, нормативно-інформаційна та фактологічна бази дослі­дження, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, апробація результатів дослідження тощо.

У першому розділі “Правові засади регулювання банківських відносин у країнах  Центральної Європи”, який складається з трьох підрозділів, автором визначаються теоретико-методологічні основи дослідження, осно­вні теоретичні положення щодо конституційних засад організації та діяльності банківської системи, її місце і роль у банківській системі держави, а також дається поняття “банк“ (кредитний інститут) в країнах Європи.

Аналізується стан розвитку банківської системи, роль та функції банків у країнах Європи. Досліджуються етапи розвитку банківської сис­теми Словаччини та Чехії, процес становлення законодавства, що регулює діяльність центральних та комерційних банків, який розпочався з моменту розподілу Чесько-Словацької Республіки. Утворення банківської системи у цих країнах пов'я­зується з прийняттям Законів “Про банки” та “Про Національний банк”, які стали правовою базою для створення та діяльності центрального банку і банків. Дисертантом також аналізується вплив банківських моделей країн Європи та Америки на побудову банківської системи нашої держави.

Управління банківською системою відповідає важливим ознакам соціаль­ного (суспільного) управління, в тому числі його різновиду — державного уп­равління і, на думку автора, є відносно самостійним напрямком у діяльності держави. Сутність державного управління полягає в тому, що воно здійснюється спеціальним органом, який реалізує в своїй діяльності державні інтереси, цілі та завдання і діє від імені держави.

Банківська система, відповідно до методології системного підходу, розгля­дається здобувачем, як внутрішньо організована сукупність відносно самостій­них, взаємодіючих складових частин (підсистем), що виступають як одне ціле, де Національний банк здійснює функції управління як керуюча установа, під керуючим впливом якої знаходяться комерційні банки.

У другому розділі “Правовий режим Центральних банків в Україні, Чехії й Словаччині”, що складається з чотирьох підрозділів, розкри­вається зміст правового статусу Національного банку та його взаємовідносини з комерційними банками.

Конституції країн Центральної Європи наділяють Національний банк основною функ­цією – забезпечення стабільності грошової одиниці держави й надають монопольне право визначення основних засад грошово-кредитної полі­тики.

Конституціями цих держав Національному банку надано право законодавчої ініціати­ви нарівні з урядом Словаччини та Чехії.

Усе зазначене достатньою мірою свідчить про низку істотних особливос­тей правового статусу Національного банку порівняно з правовим статусом центральних орга­нів виконавчої влади.

Проте існує ще одна характерна особливість. Центральний банк має подвійну правову природу і є одночасно органом держави із спеціальним ста­тусом, який забезпечує здійснення грошово-кредитної політики країни, і юридичною особою, яка функціонує як економічно самостійна установа, що здійснює видатки за рахунок власних доходів.

Національний банк бере участь в управлінському процесі і, як орган управління, сприяє досягненню нормативно встановленої мети за допомогою правових, організаційних та інших засобів впливу. Проте методи здійснення управлінських функцій значно відрізняються від методів діяльності органів виконавчої влади. І однією з таких особливостей є те, що Національний банк одночасно з адміністративно-контрольними повноваженнями цілеспрямовано впливає на розвиток комерційних банків та економічної ситуації через укладання цивільно-правових угод із комерційними банками, надаючи їм кредити, продаючи державні облігації тощо.

Це дозволило дисертанту зробити висновок, що створений Національний банк є одним із найважливіших і специфічних інститутів держави, основні ас­пекти організації та діяльності якого достатньо широко визначені Законом України “Про Національний банк”.

Проаналізувавши проголошений Конституціями України, Чехії та Словаччини принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, автор з'ясовує місце центрального банку серед органів влади і обґрунтовує необ­хідність надання йому незалежного, з точки зору організаційного підпорядку­вання, статусу.

Національний банк є органом держави зі спеціальним статусом, який виконує завдання, пов'язані з забезпеченням стабільного обігу національної ва­люти, і не входить до жодної з гілок державної влади, отже, свою діяльність він здійснює на засадах організаційно-структурної незалежності та економічної самостійності.

Необхідність надання Національному банку в організаційно-структурному аспекті незалеж­ного статусу пояснюється прагненням забезпечити послідовність і постійність грошово-кредитної політики і таким чином сприяти досягненню його цілей.

Варто також мати на увазі, що Чехія і Словаччина стоять на шляху інтеграції з об'єднаною Європою, а європейські держави-члени Європейського Союзу зо­бов'язані привести свої закони про центробанки до єдиного знаменника: цент­ральні банки мають бути виведені з-під контролю виконавчої влади, тобто вони повинні ко­ристуватися повною автономією у сфері монетарної політики; та закони про комерційні банки: за діяльністю комерційних банків повинен здійснюватись як банківський нагляд (Національним банком), так і державний нагляд (Міністерством фінансів), потребує збільшення розміру статутного капіталу до 5 мільйонів євро.

Дотримуючись принципу незалежності Центрального банку, дисертант підкреслює, що це не оз­начає неузгодженості діяльності центрального банку з діяльністю і політикою інших гілок влади. Національний банк має визначати і здійснювати грошово-кредитну політику в рамках економічної по­літики держави, тобто центральний банк має брати участь у підготовці загальнодержавної програми економічного розвитку, що розробляється урядом, консультувати уряд з питань грошово-кредитної політики.

Правовий статус Національного банку повинен реально забезпечувати проведення єдиної державної політики на ринку кредитів і грошей з пріоритетним забезпеченням інтересів національної економіки.

Центральний банк повинен сприяти реалізації економічної політики уряду, доки це не суперечитиме виконанню його основної функції — забезпечен­ня стабільності грошової одиниці.

Автор вважає, що організаційно-правова структура Центрального банку являє собою складний механізм, в основі формування якого лежить система функцій та повно­важень, визначених законом “Про Національний банк”. В структурі Національного банку передбачений Голова (гувернир) банку, Рада і Прав­ління.

Одночасно з визнанням за Національним банком головної ролі у забезпеченні стабільності грошової одиниці, закон значно підвищує його відповідальність, покладаючи на нього обов'язок розробки основних засад грошово-кредитної політики та кон­тролю за її проведенням.

Дисертант обгрунтував доцільність збільшення кількості компетентних державних органів для регулювання та нагляду за діяльністю кредитних установ та проведення державної грошово-кредитної політики. Запропоновав розділити повноваження Національного банку між кількома інститутами, зокрема: інститутом банківського контролю за діяльністю комерційних банків (який би здійснював нагляд за діяльністю комерційних банків, з повноваженнями проведення перевірок) і Національним банком (за яким залишити повноваження на проведення грошово-кредитної та монетарної політики країни з основною функцією – забезпечення цінової стабільності та стабільності національної грошової одиниці).

Важливим є також аналіз законодавства Словаччини та Чехії, як і ЄС, щодо введення в банківський сектор консолідованого нагляду, який може дати правдиву та чітку картину фінансового стану кредитних інститутів. Консолідований нагляд полягає в тому, що фінансове становище кредитного інституту оцінюється не на основі його власної фінансової звітності, а на основі фінансової звітності (фінансового становища) усієї групи підприємств, у яку входить кредитний інститут. То­му не випадково, згідно зі Стратегією інтеграції країн Центральної Європи до Європейського Союзу, на першому місці серед напрямів інтеграційного процесу стоїть адапта­ція законодавства Словаччини та Чехії до законодавства ЄС.

У третьому розділі “Правовий режим державних та комерційних банків в Україні, Чехії й Словаччині”, який складається з трьох підрозділів розкривається зміст правового статусу комерційних банків та правового режиму здійснення діяльності комерційними банками.

У червні 1995 р. Європейська Рада прийняла в Каннах Білу Книгу  по підготовці країн Центральної та Східної Європи до інтеграції до внутрішнього  ринку ЄС. Щодо галузі банківського сектору в Білій книзі розмежовані ключові дії в двох стадіях. Правові норми в першій стадії повинні впровадити загальносоціальне законодавство. Правові норми, віднесені до другої стадії, мали б у галузі банківського сектору допомогти довершити процес переходу банків на міжнародні стандарти.

Країни ж Центральної Європи, претенденти на вступ до ЄС (Чехія та Словаччина), гармонізуючи своє національне законодавство до норм права ЄС, максимально наблизились до визначень поняття “банк”, яке дане в Першій директиві.

Першим кроком другої стадії стала побудова банківської системи Чеської та Словацької Республік за зразком Західноєвропейських держав дворівневої системи з моделлю змішаної банківської діяльності (банки здійснюють свою діяльність одночасно у двох сферах – комерційній та інвестиційній).

Другий рівень Словацької та Чеської банківських систем займають комерційні банки.

         У словацькій та чеській банківській системі діють як Національні банки (банки, які зареєстровані, як юридичні особи, на території Чеської Республіки та Словацької Республіки), так і закордонні банки (опосередковано – через відкриті філії та представництва, а з 01.05.2004 р. – безпосередньо – шляхом надання банківських послуг банками країн-членів ЄС та на її території без додаткового ліцензування та реєстрації) .

Дисертант для визначення поняття “банк” узяв широке коло ознак банківської діяльності, що пов’язані не тільки з банківськими функціями, але й із банківськими операціями та банківською справою.

Результатом дослідження у цьому розділі стало проведення комплексного все­бічного аналізу врегульованої правом діяльності комерційних банків по відкриттю поточних рахунків і проведенню готівкових та безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів, надання кредитів та веденню вкладів.

Крім цього, висвітлено правовий статус комерційного банку та державного банку, їх функції та завдання, а саме: ощадних кас по заощадженню на будівництво, банків застави та розвитку, консолідованих банків, ексімбанків, іпотечних банків. Важливим на погляд дисертанта є те, що без дозволу на створення банку та без ліцензії на здійснення банківської діяльності банківським установам заборонено надавати банківські послуги та здійснювати банківські операції.

В рамках правил ліквідності на банк покладається обов’язок – постійно складати плани у випадку обставин, які загрожують ліквідності банку. Одночасно банк повинен призначити керівного працівника, який відповідає за пропозиції й реалізацію політики ліквідності, враховуючи діючий стан ліквідності банку, моніторинг розвитку, пропонування щоденних рішень у цій сфері, за дотримання управління ліквідністю із спрямуванням на встановлення наявності необґрунтовано великих резервів готівкою або інших ліквідних активів, які можуть спричинити банкові витрати. Комерційний банк повинен кожного кварталу представляти банківському нагляду звіт про ліквідність.

Робиться висновок про те, що банк відрізняється від будь-яких інших інсти­туцій (суб'єктів) господарської діяльності саме своєю функціо­нальною природою (грошово-кредитними операціями банку).

         Дисертант довів необхідність здійснення реформування банківської системи України – проведення реорганізації державних банків (Укрексімбанку та Ощадбанку України) у комерційні банки, чим створити дворівневу банківську систему на зразок банківських систем Чеської Республіки та Словацької Республіки, з метою дотримання принципів рівності всіх суб’єктів фінансового права та обмеження монополізму державою певних сфер банківської діяльності.