Вишновецький В.М. Система фінансового права України в умовах переходу до ринкової економіки

summary

У “ВСТУПІ” обґрунтовується актуальність теми дисертації; ступінь наукової розробки проблеми дослідження, його науково-теоретична основа; зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається об'єкт, предмет, основна мета та конкретні завдання дисертаційного дослідження, його нормативно-інформативні джерела, фактологічна база, методологічна основа, особистий внесок здобувача, показано її апробацію, опублікування та практичну реалізацію. В ньому сформульовані в концентрованому вигляді наукова новизна, теоретичне і практичне значення досягнутих в ході дослідження результатів, які виносяться на захист.

Перший розділ “Поняття та об'єктивна зумовленість системи фінансового права” відкриває підрозділ 1.1. “Поняття системи фінансового права”. В ньому на основі аналізу теорії та практики фінансової діяльності держави обґрунтовано висновок про те, що система фінансового права є доктринальним відображенням у фінансово-правовій науці та юриспруденції в цілому системи державних та муніципальних фінансів і науковою основою системи фінансового законодавства. Визнання цього факту відкриває логічні та моральні можливості для вітчизняної юриспруденції розвивати рівень фінансово-правової науки та її висновків до визнання фінансово-правової доктрини в якості одного з особливих джерел фінансового права, яке б санкціонувалось державою і суспільством.

В підрозділі 1.2. “Об'єктивна зумовленість системи фінан-сового права” квінтесенцією є з'ясування суспільної та юридичної природи внутрішньої структури фінансового права. Здійснене дисертантом дослідження показало, що система фінансового права – це об'єктивно зумовлена системою суспільних фінансових відносин внутрішня його будова, об'єднання та розташування фінансово-правових норм в певній послідовності. Структурними елементами системи фінансового права є фінансово-правові норми, субінститути фінансового права, фінансово-правові інститути, підгалузі фінансового права, Загальна, Особлива та Спеціальна (процесуальна) частини фінансового права, які і утворюють галузь фінансового права. Між усіма цими елементами системи фінансового права постійно існують взаємозумовлені предметно-функціональні зв'язки, які за-безпечують єдність даної системи і дозволяють відмежовувати фінансове право від інших соціальних явищ.

В підрозділі 1.3. “Висновки до розділу” викладено основні висновки, до яких прийшов дисертант у першому розділі.

Другий розділ “Основні структурні елементи системи фінансового права” розпочинається підрозділом 2.1. “Норми фінансового права”. В ньому автор показав, що основоположним елементом системи фінансового права є фінансово-правова норма – це встановлене державою і забезпечене засобами державного примусу строго визначене правило поведінки в публічних фінансових відносинах, що виникають в процесі планомірного утворення, розподілу і використання державних та муніципальних грошових фондів і доходів, якими закріплюються юридичні права та обов'язки їх учасників. В нормі фінансового права повністю відображаються загальні риси та специфічні особливості фінансів і фінансових правовідносин, їх статика та динаміка.

В залежності від свого змісту норми фінансового права поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють склад фінансової системи, види і обсяг грошових обов'язків юридичних та фізичних осіб перед державою і муніципальними утвореннями, джерела формування фінансових ресурсів, види видатків, бюджетні та позабюджетні фонди – тобто, матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав і обов'язків учасників фінансових правовідносин. В залежності від характеру приписів, що містяться в диспозиції фінансово-правової норми та характеру впливу на поведінку суб'єктів фінансових правовідносин всі норми цього виду поділяються на зобов'язуючі, забороняючі і уповноважуючі (дозволяючі). Зобов'язуючи здійснювати певні дії, норма права тим самим забороняє діяти інакше. Проте суть припису такої фінансово-правової норми полягає в позитивній дії, передбаченій відповідною нормою права. Забороняючи ту чи іншу дію, фінансово-правова норма  водночас зобов'язує діяти у відповід-ності з тим, що виражено в такій нормі. Але в таких випадках суть полягає в утриманні від дій, заборонених відповідною нормою права. Уповноважуючи на ті чи інші дії (дозволяючи їх), фінансово-правова норма в той же час зобов'язує утриматись від дій, спрямованих на те, щоб завадити уповноваженому здійснити свої права. Проте суть питання тут в тому, що така фінансово-правова норма не приписує уповноваженому будь-яких позитивних дій чи утримання від певних дій. Вона тільки дозволяє суб'єктам фінансового правовідношення вчиняти ті або інші дії, надаючи їм свободу розпоряджатись наданими їм правами.

В дисертації показано, що об'єктивний процес зростання ролі фінансів, фінансової діяльності держави в умовах переходу до ринкової економіки, ускладнення умов реалізації фінансової політики держави поряд з іншими факторами вимагають всебічного з'ясування процесуальних питань фінансового права, підняття їх до рівня розробки процесуальних питань таких галузей права, як адміністративне, цивільне та кримінальне. Фінансовий процес є нічим іншим, як правовою формою реалізації матеріальних прав в галузі акумуляції, розподілу і використання публічних фінансових ресурсів. Чітка регламентація процесуальної сторони фінансової діяльності держави сприяє дотриманню реалізації цих прав, найефективнішому використанню фінансів.

Потреби практики фінансово-правового регулювання, з одного боку, та досягнутий рівень науки фінансового права, з іншого боку, нині зумовили необхідність та можливість повного відособлення матеріальної і процесуальної частин фінансового права. Це зумовлюється необхідністю підняття на якісно вищий рівень легітимності, правомірності фінансової діяльності держави, захисту законних інтересів та прав тих суб'єктів фінансових правовідносин, які є контрагентами держави у цих правовідносинах, а також закономірностями наукового пізнання. Визріла необхідність і можливість предметно дослідити загальні питання фінансового процесу і відобразити їх спочатку в Загальній частині фінансового права, а пізніше дослідити особливі питання фінансового процесу у всіх без винятку інститутах Особливої частини фінансового права і створити на цій підставі Спеціальну (процесуальну) частину фінансового права, прийняти Фінансово-процесуальний кодекс України.

В ході дисертаційного дослідження встановлено, що до процесуальних фінансово-правових норм загального характеру належать норми, що забезпечують здійснення фінансових операцій, облік надходжень і видатків державних грошових коштів, порядок оформлення документації по грошових операціях, постановку оперативно-статистичної і бухгалтерської звітності у фінансових органах, ведення грошових документів та деякі інші. До особливих процесуальних фінансово-правових норм належать не всі техніко-юридичні норми, які опосередковують фінансову діяльність держави, а лише ті з них, які мають пряме відношення до виникнення, зміни і припинення фінансових правовідносин. За цією ознакою можна виділити наступні групи процесуальних фінансово-правових норм: а) норми, що забезпечують єдність бюджетної класифікації доходів і видатків та здійснення касових операцій по бюджету; б) норми, що забезпечують технічну документацію фінансових операцій: форму і реквізити податкового повідомлення, бюджетної асигнації, лімітного розпорядження по кредитах, страхового посвідчення про обов'язкове державне страхування і т.д.; в) норми, що забезпечують технічний порядок припинення фінансових правовідносин: порядок оформлення податкових платежів, що надійшли; порядок перерахування податків до державного бюджету; порядок оформлення здійсненого державного видатку; звітна документація по авансах, виданих на відрядження; порядок перерахування сум по державних позиках та інші; г) норми, що дотримують формальний порядок примусового стягнення недоїмок по податках та інших обов'язкових платежах: форма письмового попередження недоїмника, форма подання фінансового органу до суду про надання йому права на вилучення майна недоїмника в рахунок покриття недоїмки, порядок опису майна і т.д.

В підрозділі 2.2. “Інститути фінансового права” обґрунтовується, що другим базовим елементом системи фінансового права, який відображає закономірності та специфіку його макроструктури є фінансово-правовий інститут. Це – сукупність структурно відокремлених фінансово-правових норм, що утворюють цілісний комплекс, достатній для повного правового регулювання однорідної, відносно відокремленої групи фінансових відносин. В основу поділу фінансово-правових інститутів на окремі види можуть бути покладені різноманітні критерії: характер та зміст впливу фінансово-правових норм на суспільні відносини; спосіб правового регулювання цих відносин; сфера правового регулювання; функціональна роль в регулюванні відповідних правовідносин; структура фінансово-правового інституту тощо. Основним критерієм класифікації інститутів фінансового права, зазначається у дисертації, є предмет правового регулювання. З його допомогою внутрішня структура особливої частини фінансового права на рівні його інститутів набуває форм, зумовлених об'єктивними реаліями державних та муніципальних фінансів. Основними фінансово-правовими інститутами держави є наступні: державного бюджету; позабюджетних фондів державних коштів; фінансів державних підприємств; державних доходів; обов'язкового державного майнового та особистого страхування; державних видатків; державного кредиту; державного боргу; банківського права; валютного регулювання; фінансового контролю, фінанси органів місцевого самоврядування. Інститути міжбюджетної позики, державної позики, відомчої позики об'єктивно за їх економічним змістом та правовою природою є цивільно-правовими, а тому до системи фінансового права не належать.

Дисертантом встановлено, що відносини державного кредиту та державного боргу за їх економічним змістом та правовою природою в умовах переходу до ринкової економіки стали якісно відрізнятись одні від одних. Водночас вони набули незрівнянно більшого поширення в порівнянні з попереднім періодом. Тому стало необхідним фактично і термінологічно розмежувати ці відносини шляхом виділення з фінансово-правового інституту державного кредиту окремого фінансово-правового інституту державного боргу (внутрішнього та зовнішнього), прийняти з метою належного врегулювання цих двох відмінних груп відносин органічні Закони України “Про державний кредит України” та “Про державний борг України”.

В підрозділі 2.3. “Висновки до розділу”  викладено основні висновки, до яких прийшов дисертант у другому розділі.

Третій розділ “Співвідношення систем фінансового права та фінансового законодавства” складається також з трьох підрозділів. Підрозділ 3.1. “Поняття системи фінансового законодавства” присвячений детальному аналізу суті цієї фінансово-правової категорії, динаміки розвитку як її самої, так і відображення її в науці фінансового права, дискусійних методологічних питань проблеми. В дисертації обгрунтовано висновок про те, що під поняттям системи фінансового законодавства слід розуміти структуру вираження зовнішньої форми позитивного фінансового права, тобто, нею є вся сукупність нормативних форм фінансового права – нормативних актів, якими встановлюються, змінюються чи відміняються гіпотези, диспозиції чи санкції правових норм або правові норми в цілому. В силу цього первинним елементом системи фінансового законодавства є та конкретна фінансово-правова форма – закон, декрет, указ, постанова, інструкція, тощо – в якій виражена відповідна фінансово-правова норма в цілому чи окремі її елементи. Структура системи фінансового законодавства має вертикальний та горизонтальний зрізи.

Вертикальну структуру системи фінансового законодавства України за критеріями суб'єктів правотворчості та юридичної сили фінансово-правових норм складають: Конституція України; органічні фінансово-правові закони; інші закони України, що містять фінансово-правові норми; декрети Кабінету Міністрів України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; акти органів виконавчої влади, що здійснюють фінансову діяльність як свою основну функцію; акти органів виконавчої влади, що опосередковано здійснюють фінансову діяльність держави; акти фінансово-кредитних органів держави; фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування.

Горизонтальна структура системи фінансового законодавства в основному співпадає зі структурою системи фінансового права. В ній вичленяються статті нормативно-правових актів, інститути (субінститути), підгалузі. В свою чергу цим визначається предмет законів та підзаконних актів, наявність у них розділів, глав, частин та преамбул. До основних інститутів системи фінансового законодавства України належать: бюджетне законодавство; податкове законо-давство; законодавство про позабюджетні фонди державних коштів; правові акти по регулюванню фінансів державних підприємств; нормативно-правові акти з питань обов'язкового державного майнового і особистого страхування; нормативно-правові акти про державні видатки; нормативно-правові акти з питань державного боргу; нормативно-правові акти з питань державного кредиту; банківське законодавство; нормативно-правові акти з питань валютного регулювання; нормативно-правові акти з питань фінансового контролю; фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування. Найбільш розвинутими сегментами системи фінансового законодавства є бюджетне та податкове законодавство, які потребують першочергової кодифікації. Третім кодексом у фінансовому законодавстві ймовірніше всього стане Фінансово-процесуальний кодекс України.

В підрозділі 3.2. “Сутність взаємозв'язку та взаємодії систем фінансового права і фінансового законодавства” обгрунтовано, що  системи фінансового права і фінансового законодавства є однопорядковими, але не тотожними системами. Вони відображають відповідно структуру змісту та структуру форми позитивного фінансового права. На них у повній мірі поширюються закономірності та особливості взаємодії змісту і форми. Проте насамперед система фінансового права є доктринальним відображенням системи державних та муніципальних фінансів і науковою основою системи фінансового законодавства. Визнання цього факту відкриває логічні та моральні можливості для вітчизняної юриспруденції розвивати рівень фінансово-правової науки та її висновків до визнання фінансово-правової доктрини в якості одного з особливих джерел фінансового права, яке б визнавалося державою і суспільством.

В дисертації показано, що саме завдяки цьому стає можливим з'ясувати найбільш абстрактно, узагальнено, не вдаючись до часткових її рис, основні закономірності структури фінансового законодавства. Базовий, висхідний елемент системи фінансового права – фінансово-правова норма – містить в собі всі необхідні для її практичного застосування складові частини: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Ці елементи структури норм права роблять можливим з'ясувати зміст права: встановлені ним права, обов'язки, відповідальність, не відволікати уваги на часткові моменти – формулювання, порядок розташування статей у нормативно-правових актах та інші законодавчо-технічні тонкощі. Коли ж мова іде про застосування фінан-сового законодавства у правовій практиці, то без звернення до точного змісту формулювань норм фінансового права неможливо застосувати фінансове право по суті. Для цього зміст фінансово-правових норм необхідно з'ясувати не узагальнено, а точно у відповідності із текстом закону. Таким є, на погляд дисертанта, співвідношення системи фінансового права як його внутрішньої форми чи структури, що виявляє його закономірності, сутнісні властивості, з одного боку, і системи фінансового законодавства як зовнішньої форми вираження фінансового права – з іншого боку.

В підрозділі 3.3. “Висновки до розділу” викладено основні висновки, до яких прийшов дисертант в третьому розділі.

У “ВИСНОВКАХ” підведено загальні підсумки дослідження, сформульовано основні положення, що становлять зміст дисертаційної роботи: про доктринальну юридичну природу системи фінансового права; про об'єктивну детермінованість системи фінансового права системою державних фінансів і фінансів органів місцевого самоврядування; про поняття системи фінансового права; про внутрішню структуру системи фінансового права України, наведено перелік його структурних елементів, виділено основоположні структурні елементи; про поняття і правову природу системи фінансового законодавства, його вертикальну і горизонтальну структуру; про характер і зміст взаємодії систем фінансового права і фінансового законодавства; обґрунтовані зміни та доповнення до чинного законодавства.