Марценюк О.Г. Теоретико-методологічні засади інформаційного права України: реалізація права на інформацію

summary

Вступна частина присвячена викладенню положень, що відображають актуальність теми дослідження, його наукову новизну, визначенню завдань, методологічних та теоретичних основ роботи, формуванню основних положень, винесених на захист.

Розділ 1. „Інформаційна сфера та теоретико-методологічні погляди щодо формування державної інформаційної політики” містить три підрозділи. У підрозділі 1.1. „Державна інформаційна політика в умовах формування інформаційного суспільства” розглядаються наукові погляди видатних філософів, економістів та юристів щодо змісту та ознак становлення нової формації людства – „інформаційного суспільства”. Надається огляд філософсько-правової думки стосовно особливостей нових суспільних відносин, за яких вирішальне значення для матеріального забезпечення людини набувають знання, а інформаційні ресурси виступають основною економічною цінністю.

Особливістю регулювання інформаційних суспільних відносин є їх багатоманітність, охоплення всіх сфер людської діяльності, що ускладнюється необхідністю врахування переваг та небезпеки глобалізації. Добробут кожної людини залежить від знання, що здобувається завдяки безперешкодному доступу до інформації, але зростає небезпека для держав, спільнот, людини від впливу єдиної субкультури, що загрожує  самоідентифікації.

Надані дефініції визначення проблем формування правової системи регулювання інформаційних відносин, інституту права на інформацію в об’єктивному та суб’єктивному, публічному та приватному праві. З огляду на сучасне значення державної інформаційної політики в роботі обґрунтовується необхідність правового регулювання інформаційних відносин на фундаментальних цінностях демократичних інститутів. Реалізація права на інформацію забезпечується не тільки сукупністю міжнародних та національних норм, а й створенням належних умов відповідального ставлення суб’єктів до використання інформаційних ресурсів.

У підрозділі 1.2. „Сучасний стан українського законодавства в сфері інформаційних відносин” – за допомогою системного та порівняльно-правового методів проводиться науковий аналіз реального стану сучасного інформаційного законодавства. Особлива увага звертається на законодавче закріплення статусу інформаційних відносин та засобів їх публічно-правового регулювання, методологічні засади реалізації права на інформацію. Надається характеристика та визначаються основні правові інститути українського інформаційного законодавства, правове закріплення інформаційного продукту, інформаційної діяльності. За результатами дослідження встановлено недостатнє використання світового досвіду формування інформаційного права, відсутність теоретичного обґрунтування концепції систематизації правового регулювання інформаційних відносин, що відчутно впливає на стан законодавства в даній сфері.

Значна кількість нормативно-правових актів визначає ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України і викликає низку проблемних питань: відсутність легальної, ієрархічної єдності законів, відсутність тотожного понятійного апарату, суперечність практичного застосування нормативно-правових актів як наслідок відсутності єдиної системи інформаційного законодавства.

Підтримуючи думку переважної більшості науковців щодо необхідності систематизації інформаційного законодавства, встановлюється та обґрунтовується методологія забезпечення узгодженості національного та міжнародного інформаційного права на ґрунті як моністичної, так і інтеграційної системи, забезпечення функціонування демократичних інститутів, забезпечення права громадян на доступ до інформації.

У підрозділі 1.3. „Зарубіжний досвід реалізації права на інформацію” вирішуються декілька завдань. По-перше, за загальними методами правових наук визначається співвідношення міжнародного та національного права. Моністична, дуалістична, інтеграційна (універсальна) концепції співвідношення міжнародного та національного права безперечно впливають на формування інформаційного законодавства, що обумовлюється особливістю інформаційних відносин, специфічними властивостями інформаційного продукту. Саме інтеграційна концепція, яка передбачає використання за особливою процедурою (ратифікація) міжнародних норм у національному законодавстві, є найбільш прогресивною для української правової системи.

Значною проблемою постає відсутність наукового розуміння залежності формування правової системи регулювання інформаційних правовідносин від розвитку світового та національного компоненту формування самого суспільства. Методологія дослідження регулювання суспільних відносин на міжнародному рівні та у провідних країнах світу дозволила встановити умовні „етапи” міжнародного та національного формування інформаційного законодавства.

Аналіз співвідношення розвитку правових інститутів демократії, правової держави, прав людини надає можливість встановити загальні тенденції розвитку інформаційних відносин і на цій підставі визначити етапи формування міжнародного та національного інформаційного права. Наукове знання про пріоритети та особливості регулювання інформаційних відносин надає можливість зробити чіткі наукові прогнози щодо формування українського інформаційного законодавства та надати практичні рекомендації щодо забезпечення конкурентоспроможності національного інформаційного законодавства.

По-друге, за конкретно-науковими методами дослідження визначаються тенденції розвитку національного інформаційного законодавства різних країн світу, встановлюються загальні риси його формування. Розвинуті країни світу визначають необхідність використання інтеграційної концепції співвідношення міжнародного та національного права. Відстоюючи власні інтереси, ці країни закликають створювати міжнародні модельні закони, в тому числі для зменшення бар’єрів щодо просування власних технологій та інформаційних товарів.

Створення українського інформаційного законодавства є невідкладним завданням як науки, так і законотворчості, що обумовило вирішення третього завдання дослідження. Виконання такого завдання потребує дотримання інтеграційної концепції співвідношення міжнародного та національного права, а також основних міжнародних принципів реалізації права на інформацію, врахування глобальних процесів.

Розділ 2. „Законодавчі режими використання інформації та їх вплив на забезпечення прав людини” складається з трьох підрозділів і містить дослідження елементів та змісту реалізації права на інформацію.

У підрозділі 2.1. „Поняття сучасного інформаційного ринку та режими доступу до інформації” наголошується на багатоманітності, багатогранності поняття та системи інформаційного ринку, наявності нових елементів та інститутів, які не існували раніше як елементи загальновизнаного поняття ринку. Основні орієнтири розвитку інформаційного ринку розробляються на урядових та неурядових міжнародних форумах. Особливої активності цей процес набуває на початку ХХІ століття.

За допомогою методу структурно-функціонального аналізу встановлюються правові режими доступу до інформації, обумовлюється їх урахування при формуванні українського інформаційного законодавства. Законодавче закріплення режимів доступу до інформації безпосередньо впливає на ефективне регулювання інформаційних правовідносин та розвиток національних демократичних інститутів.

З метою забезпечення єдності правових інститутів на підставі співвідношення правових галузей вказується на наявність режиму відкритої інформації, інформації з обмеженим доступом, а також на необхідність використання режимів обмежено оборотоздатної (реалізація права на інформацію категорії „виключних прав”) та дифамаційної інформації.

Міжнародна практика визначає дифамацію як загальноприйняте у більшості країн світу юридичне поняття, під яким розуміється правопорушення у вигляді розповсюдження або проголошення слів чи публікація відомостей, що не відповідають дійсності та ганьблять честь, гідність та ділову репутацію потерпілого.

За змістом конституційних норм до дифамаційної інформації відносимо розповсюдження відомостей про нерівність конституційних прав за будь-якою ознакою; інформацію, спрямовану проти національної безпеки, національного здоров’я, приватної власності, громадського порядку та неправдиву інформацію.

У підрозділі 2.2. „Реалізація права на інформацію з правовим режимом відкритого доступу” встановлено, що за умов відповідальності держави перед особою за свою діяльність, виникає необхідність постійного, надійного зв’язку між органами публічної влади і широкими колами громадськості.

Рівень цивілізованості й демократизму відносин між владою і громадськістю значною мірою визначається ступенем «відкритості» влади. Вирішення проблеми реалізації права на інформацію безпосередньо впливає на прийняття ефективних управлінських рішень. „Дозована” інформація з боку влади призводить до відповідної „дозованої” інформації з боку громади і, як результат, веде до прийняття хибних рішень, відсторонення громадян від управління справами держави.

Система накопичення, систематизації та розповсюдження інформації, що існує в органах державної влади та місцевого самоврядування, повинна бути „схожою” на бібліотечну та передбачати вільний доступ до неї громадян. Проблемні питання створення „електронного уряду” та реформи адміністративної системи щільно пов’язані із створенням механізму реалізації права людини на відкриту інформацію.

На теоретичному рівні обґрунтовані принципи формування ринку інформаційних продуктів та послуг за умови ефективного використання переваг інформаційного суспільства та запобігання можливих негативних наслідків глобалізації.

Реалізація права на відкриту інформацію охоплює проблеми гарантій прав засобів масової інформації використовувати реальні механізми отримання інформації та питання щодо удосконалення регулювання екологічної, статистичної та інших форм інформації з відкритим доступом.

У підрозділі 2.3. „Права на інформацію з обмеженим доступом як субінститут права власності” конфіденційна інформація визначається як відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх  бажанням відповідно до передбачених умов. Використовуючи загальнонаукові методи дослідження особливостей інформації з правовим режимом обмеженого доступу, розглядається характеристика нових моментів, що виникають у межах загальнотеоретичних розробок формування інформаційного права. Встановлені правові аспекти формування та захисту інформаційних ресурсів єдиного інформаційного простору України, в тому числі правовий механізм реалізації права на конфіденційну інформацію з точки зору використання міжнародних, конституційних, державних стандартів. Надається наукове обґрунтування необхідності нормативного захисту інформації, що не закріплюється виключно у документованій формі, яка забезпечує юридичні гарантії захисту суддівської та адвокатської таємниці, таємниці сповіді та деяких інших видів відомостей, які відповідно до національного права повинні бути захищені.

Громадяни чи юридичні особи, які володіють інформацією професійного, банківського, комерційного та іншого характеру, отриманою на власні кошти, чи такою, котра є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного інтересу, і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї і встановлюють для неї систему способів захисту.

Робиться висновок відповідно до якого суб’єкти, що надають інформацію про себе з метою комплектування інформаційних ресурсів країни або інших інформаційних баз, мають право безоплатно користуватися цими даними. Крім документованої інформації, правовій охороні підлягає будь-яка інформація незалежно від форми носія. В теоретичному плані забезпечення права людини на особисту таємницю потребує окремого правового закріплення, яке передбачає комплексний захист персоніфікованих даних. Обмеження повинні застосовуватися виключно для громадян, які поступають на державну службу.

Теоретико-методологічного наповнення вимагає регулювання комерційної та банківської таємниці, проблеми реалізації права власників у виключних правах, пов’язаних з інтелектуальною власністю. Раціональним вважається встановлення режиму обмежено оборотоздатної інформації, яка повинна забезпечити захист оприлюдненої інформації від несанкціонованого власником використання.

Найбільш врегульований інститут „таємної інформації” також потребує удосконалення. Необхідним вважається законодавче закріплення обов’язку компетентних осіб оприлюднювати відомості, що перестали бути таємною інформацією.

Розділ 3. „Особливості державно-правової інформаційної політики при реалізації права на інформацію в Україні” складається з двох підрозділів та присвячений дослідженню інформаційних відносин як органічної частини політичної, економічної, соціально-культурної сфери діяльності української держави.

У підрозділі 3.1. „Місце інформаційних відносин в державному управлінні та їх значення у забезпеченні демократизації суспільства” бачиться логічним встановити співвідношення інститутів державного управління, правового регулювання інформаційними відносинами та забезпечення в цій системі права людини на інформацію.

Використовуючи метод структурного аналізу та аналітичний метод, створено оригінальний підхід аналізу існуючих проблем, що виникають в регулюванні інформаційних відносин. Система визначення ефективності державної інформаційної політики ґрунтується на економічних показниках щодо створення та використання інформаційного продукту за умови чіткого громадського контролю за діяльністю органів державної влади. Перевага полягає у реальній можливості прогнозувати нові суспільні відносини, що неодмінно виникають при глобалізації, та швидко корегувати державну інформаційну політику.

Проблеми, що виникають в процесі регулювання інформаційних відносин, з акцентом на реалізацію права на інформацію, є залежними у частині забезпечення гарантій прав людини на інформацію, вимагають спрямованого законодавчого впливу щодо їх удосконалення.

Необхідно знайти оптимальні варіанти державного управління стосовно системної трансформації суспільства з урахуванням глобальних процесів у всіх сферах життя, орієнтуючись на створення високотехнологічного, високоінтелектуального суспільства. Розробити методологію розмежування нормативно-технічних заходів захисту інформації від несанкціонованого доступу та законодавчого регулювання системи інформаційних відносин.

Зміст державного управління інформаційною сферою визначається не тільки інформаційною функцією держави, а й створенням правового режиму обігу інформаційного продукту, ефективним функціонуванням системи центральних та місцевих органів управління інформаційною галуззю, матеріально-технічним та фінансовим забезпеченням інформаційної сфери, створенням системи гарантій та механізму реалізації права на інформацію.

У підрозділі 3.2. „Теоретико-методологічні засади реалізації права на інформацію в правовій системі України” зазначено, що в основу систематизації норм інформаційного права повинні покладатися відпрацьовані юридичною наукою і перевірені практикою принципи. Важливою складовою є формування в ньому інституту юридичної деліктології, встановлення реальної відповідальності посадових осіб за неправомірне ненадання відкритої інформації.

Встановлено методологію формування інформаційного права України та надано практичні рекомендації щодо забезпечення конкурентоспроможності національного інформаційного законодавства, визначено правові форми використання інформаційних ресурсів та їх функціонування при провадженні державної інформаційної політики. На рівні теоретичного пошуку розглянуто питання реалізації права на програмне забезпечення, боротьбу зі спамом, використання сучасних інформаційних технологій.

Надано теоретичне обґрунтування самостійності окремих інститутів інформаційного права при їх комплексному застосуванні в українській правовій системі, а саме виходячи з аналізу співвідношення правових інститутів демократії, права людини та правової держави.

В теорії інформаційного права невирішеним питанням залишається: законодавче закріплення провідних напрямів і методів державної інформаційної політики; діяльність засобів масової інформації; розвиток усіх форм інформаційної власності; участь держави у створенні інформаційних систем і мереж; реалізація права громадян на інформацію; забезпечення національної безпеки та державно-правове формування інформаційних ресурсів, а також забезпечення їх правового режиму доступу та інше.