Ковальчук Фінансове право України в ринкових умовах: проблеми формування, розвитку, застосування




  • скачать файл:
title:
Ковальчук Фінансове право України в ринкових умовах: проблеми формування, розвитку, застосування
Альтернативное Название: Ковальчук Финансовое право Украины в рыночных условиях: проблемы формирования, развития, применения
Тип: synopsis
summary:

У Вступі автор обґрунтовує актуальність теми дослідження, аналізує ступінь наукової розробки проблеми, обумовлює зв'язок роботи з науковими програмами й темами, визначає мету і завдання дослідження, його об'єкт, предмет методологічну основу. У вступі сформульовано також наукову новизну роботи, її наукове та практичне значення, викладено дані щодо апробації дисертаційного дослідження, впровадження його результатів та публікації в наукових фахових виданнях.


Розділ перший "Стан та еволюція теоретичних досліджень фінансової системи та фінансового права (концептуальний аспект)" складається з чотирьох підрозділів. Автор поставив за мету проаналізувати у науково-трансформаційному контексті процес становлення і розвитку фінансового права, фінансової системи та застосування фінансово-правових регуляторів упродовж декількох (кінець ХІХ – початок ХХІ) століть.


У підрозділі 1.1. "Формування базових засад фінансового права в дореволюційні часи та в радянській системі" автор з'ясовує започаткування процесу формування теорії фінансового права, відкриття еволюційних законів фінансово-правового регулювання, аналізує причини й базові засади виникнення та видозмін фінансово-правових інститутів у відповідних економічних системах. Опора та використання теоретичних узагальнень наукових попередників є неминуча і необхідна умова розуміння фінансового права і в сучасний період. Тому в роботі спеціально досліджено формування базових засад фінансового права в дореволюційні часи та в радянській авторитарній системі, а також трансформацію наукових поглядів і теоретичних узагальнень щодо фінансового права в пострадянський період.


У підрозділі 1.2. "Трансформація наукових поглядів і теоретичних узагальнень щодо фінансового права в пострадянський період". На основі цього досліджені трансформаційні зміни та доктринальні особливості в цивілізаційних системах фінансово-правового регулювання. Саме тому фінансово-правова теорія, починаючи з 90-х років минулого століття, вступила в етап творчих дискусій та творчих наукових розробок. Саме в цей період заявила про себе проблема, коли усталені догми фінансового права вступають у суперечність з процесом наступності. Водночас фінансово-правова наука лише тоді прогресує, коли має місце опора та використання теоретичних узагальнень наукових попередників. Це - неминуча і необхідна умова осягнення і розуміння фінансового права не лише в конкретно даний період, але і при розробці концептуальних засад його ринкової доктрини. Саме при такому підході стає усе більш очевидною "неминучість справжньої юридичної революції у фінансовому праві", пошук і знаходження предмету фінансового права, що найбільш повно відповідає ринковим максимам (принципам, правилам, алгоритмам), тобто нинішнім соціально-економічним реаліям.


Підрозділ 1.3. "Базові елементи та основні характеристики фінансово - правової системи ринкового типу" характеризує діяльність основних інститутів фінансової системи у ринкових умовах, які врегульовуються на базі принципу універсальності законів і, таким чином, базуючись на фундаментальних правових нормах, тобто виходячи з об'єкту і предмету фінансово-правового регулювання, а не відповідної галузі права. Як показує досвід протидії викликам та загрозам глобальної фінансово-економічної кризи, саме універсалізм фінансово-правового впливу, акцентація на предмет (а не галузевість) регулювання, відкриває реальні перспективи для формування дієвої системи управління фінансовими ризиками. Докторант виходить з того, що виводити всю недержавну фінансову систему за межі фінансового права є недоречним. Приватні та корпоративні фінанси є фінансовим капіталом, якщо не пускаються на поточне споживання, предмети розкоші, сімейний (туристичний) відпочинок тощо, а знаходяться в режимі перманентного продуктивного примноження. І оскільки тут має місце реалізація публічних інтересів, то й відносини, пов'язані з розширеним відтворенням фінансового капіталу, є публічними. Отже, вони є органічним елементом предмету фінансового права.


1.4. У підрозділі 1.4. "Предмет фінансового права, як найбільш дискусійна проблема фінансово-правової теорії" йдеться про категорією, яка визначає сутність, зміст, найбільш характерні ознаки фінансового права та його відособлення від інших галузей юриспруденції. Автор констатує що розуміння предмету фінансового права, як "відносин з приводу розподілу та перерозподілу публічних фондів грошових коштів" (державних та муніципальних) для задоволення публічних потреб", хоча й визнається нині переважною більшістю фахівців з теорії фінансового права, не є адекватним ринковим реаліям. В авторському розумінні ключовим посилом для плідних наукових досліджень є розгорнута модель фінансового права. Необхідно визнати, що така позиція сьогодні набуває особливої актуальності, оскільки утвердження ринкової економіки значно збагатило і урізноманітнило зміст і природу фінансової діяльності та фінансових відносин. Отже, предметом фінансового права України в ринкових умовах є відносини з приводу розширеного відтворення, тобто акумуляції, розподілу й використання фінансових ресурсів і фінансового капіталу в інтересах прогресуючого розвитку суспільства.


Розділ другий "Ринкова парадигма фінансових правовідносин та посилення регулятивного впливу фінансового права" складається з чотирьох підрозділів. У ньому здійснено фінансово-правовий аналіз об'єктивних тенденцій та конкретних проявів ринкової парадигми розвитку фінансових правовідносин.


У підрозділі 2.1. "Ринкові передумови розвитку фінансових правовідносин" дисертант показує, що ринкові перетворення в Україні суттєво змінюють природу, зміст й сфери прояву фінансових правовідносин. Наявність у фінансовому законодавстві, з одного боку, жорстких обмежень, а з іншого, - чітко окреслених "коридорів свободи", є тим необхідним і обов'язковим алгоритмом, завдяки якому суб'єкти фінансових правовідносин відстоюють не лише приватні, а й суспільні інтереси. Фінансове правовідношення у ринковій економіці також обумовлено державною волею, однак остання – суть другого порядку. Першопричиною практично кожного фінансового правовідношення, тобто визначальною спонукою, реальним імпульсом фінансово-правових відносин, що дозволяє суб’єктам і учасникам цих останніх усвідомити суспільно-солідарну функцію, є ключові, пануючі у даний період економічні інтереси.


У підрозділі 2.2. "Суб'єкти фінансово-правових відносин, їх місце і роль у ринкових умовах" дисертант показує співвідношення категорій "суб’єкт" і "учасник" фінансового правовідношення. Учасник фінансових правовідносин – це юридична особа, що володіє правосуб’єктністю, тобто потенційно здатна бути суб'єктом фінансових правовідносин. Суб’єкт же фінансового правовідношення – це реальний учасник конкретних правовідносин. Суб'єктами конкретних фінансових правовідносин виступають, як уповноважені і зобов'язані особи, так і власники приватного капіталу, які використовують вільні фінансові ресурси для здійснення державних та загальнонаціональних проектів. Визначальною особливістю фінансового права в ринкових умовах є не жорстке протиставлення чи пограничне розмежування "публічного" й "приватного", а їх органічне поєднання й переплетіння в тих фінансових аспектах, де превалює принцип юридичної рівності, координації й узгодження і які породжує ринкова дійсність на відповідних рівнях фінансово-економічної системи.


У підрозділі 2.3. "Проблеми фінансової правосуб’єктності органів місцевого самоврядування" автором формулюються пропозиції щодо кардинального вдосконалення нормативно-правової бази та створення надійних механізмів забезпечення фінансових потреб органів місцевого самоврядування. Першим кроком на цьому шляху має стати створення й прийняття Кодексу місцевого самоврядування України. Невідкладними є кардинальні зміни в нині чинному Бюджетному кодексі, здатні реформувати бюджетну політику держави таким чином, щоб забезпечити зменшення кількості депресивних територій й регіонів. Не можна й надалі намагатися усім керувати з центру. Території мають отримати високий рівень фінансової свободи. Найбільш реальними шляхами збільшення фінансової бази місцевого самоврядування такі: по-перше, формування більш досконалої системи місцевих податків і зборів; по-друге, необхідно повернути громаді право формувати виконавчі інституції, інструменти контролю за місцевим бюджетом; по-третє, на часі, врешті-решт, запровадити податок на майно (нерухомість), диференційовану ренту на корисні копалини й енергоресурси.


Назріла нагальна потреба внести до Закону України „Про стимулювання розвитку регіонів” від 08.09.2005 р. № 2850-ІV фінансово-правові зміни у поняття „депресивна територія”, а також кардинально посилити фінансові критерії і підходи щодо визнання і надання статусу депресивних адміністративно-територіальним одиницям. Такі ж якісні доповнення необхідно внести до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2006 р. № 860 у частині удосконалення фінансово-правових критеріїв визначення депресивних територій шляхом розширення ознак, їх систематизації, що прогарантує можливість отримання депресивними регіонами та населенням не лише державної фінансової підтримки, а і отримання довгострокових фінансових позик.


У підрозділі 2.4. "Трансформація фінансових правовідносин у юридично - галузевій парадигмі" показано, що фінансове право – класична галузь права, яка має невикористаний потенціал у ринкових умовах. Це в першу чергу стосується фінансової діяльності інтегрованих бізнес-структур, тобто так званих "масивних фінансово-економічних утворень" (промислових груп, корпорацій, концернів, синдикатів, банківських консорціумів, фінансових конгломератів, холдингів) тощо. Зазначена даність ретранслюється у неспроможність ефективно вирішувати юридичні колізії, якими переповнена вітчизняна сфера фінансово-правових відносин. Зазначена проблема у теоретичному сенсі спровокована штучним поділом фінансового права на Загальну і Особливу частини. Очевидність і неприродність такого поділу стає явною в суспільстві, яке на сьогодні є ринковим і потребує адекватних фінансово-правових регуляторів. При такому підході фактично ігнорується материнська основа фінансового права. Не випадково у свій час Інститут права Академії Наук СРСР розглядав фінансове право, не поділяючи його на Загальну і Особливу частини. Є фактом, що західноєвропейська фінансово-правова школа традиційно не визнає такого поділу. Представники московської школи фінансового права (в нових редакціях підручників та навчальних посібників) також відходять від поділу на загальну й особливу частини.


Розділ третій "Правозастосовний потенціал та юридична дієвість фінансового права в умовах ринку" аргументується необхідність запустить в офіційний оборот категорію „фінансове правозастосування”, аналізуються принципи й алгоритми, а також режим застосування фінансового права в ринковій системі України. Третій розділ складається із чотирьох підрозділів.


У підрозділі 3.1. "Ринкові принципи застосування фінансового права" показано, що з принципами, апробованими попереднім цивілізаційним досвідом, великою мірою узгоджується сучасний законотворчий процес. Фінансово-правові відносини в ринкових умовах більшою мірою будуються, як показує світова практика, на принципі функціонального, а не вертикального підпорядкування. Дане узагальнення знаходить своє підтвердження в базовому блоці фінансової системи – податковій та бюджетній системі України. Податкова система має базуватися на принципах простоти, прозорості, стабільності, наступності, економічності, прийнятності, паритетності, справедливості і неупередженості та ін. Відповідно бюджетна система України ґрунтується на законодавчо установлених принципах, серед яких вагому правозастосовну роль відіграють: принципи єдності, принципи збалансованості, принципи самостійності, принципи повноти, принципи обґрунтованості, принципи ефективності, принципи субсидіарності, принципи цільового використання бюджетних коштів, принципи публічності тощо.


Підрозділ 3.2. "Фінансове законодавство як визначальне джерело формування правозастосовного потенціалу фінансового права" присвячений науковому аналізу дії законів, які збагачують не лише фінансово-правову науку, а також забезпечують їх практичне застосування. Дієвість фінансових законів прослідковується на конкретних ситуаціях, тобто наскільки вони слугують основою для правозастосування, зокрема, звернення суб'єктів фінансово-правових відносин у суди і до суддів. Дисертант вважає, що в нашій правовій системі судова практика має бути невід’ємною частиною правозастосовного процесу. В Україні поки що єдиним джерелом фінансового права виступає законодавча діяльність. Очевидно тому, сучасний стан фінансово-правового поля України характеризується недостатньою системністю, а якщо дивитись на практику появи законопроектів для розгляду у Верховній раді, то і певною хаотичністю. Фінансово-правові "огріхи" проявляються у незбалансованості системи законодавства, прийнятті нових законів без узгодження з чинними, порушенні системних зв’язків між законами і підзаконними актами, недотриманні правил законодавчої техніки, недотриманні кодифікаційної термінології, ігнорування юридичних прецедентів. Звичайно, все це не сприяє зростанню авторитету фінансового права, нарощуванню його правозастосовного потенціалу. На нашу думку, необхідна “критична маса” законодавства в основному нагромаджена – час перейти до його якісного вдосконалення.


У підрозділі 3.3. "Юридичні факти та юридичні конструкції в системі фінансово-правового регулювання" автор показує, що фінансово-правова інфраструктура, як атрибутивна ознака ринковості, знаходить своє підтвердження, зокрема, в юридичних фактах та юридичних конструкціях. Дисертант наголошує, що юридичний факт не може сприйматися лише як "підсобний інструмент" юридичної техніки. У фінансово-правових відносинах особливо небажана будь-яка неточність, некоректність фіксації юридичних фактів, оскільки це призводить до ускладнень у правозастосуванні і, як правило, до відчутних фінансових втрат. Необхідно визнати, що юридичні факти іноді формуються тенденційно, особливо якщо в цьому зацікавлений законодавець (через вплив лобістських груп) чи впливовий суб'єкт правозастосовних дій. Найбільш чітко це видно при здійсненні рейдерських фінансових схем. У вітчизняній практиці через відповідні "юридичні конструкції" іноді освоюється таке антиправове явище, як "фінансовий гринмейл", тобто фінансовий шантаж високоприбуткових корпорацій. І рейдерство, і фінансовий гринмейл переслідують цілком конкретну мету – захопити в своє розпорядження фінансовий капітал та високоліквідні активи високоприбуткових підприємств і компаній. Звідси очевидний висновок: при розробці законодавчих та нормативно-правових засад системної протидії зазначеним корупційним діянням безпосередню участь мають брати фахівці в галузі фінансового права. Це стане певною гарантією появи "здорових" (юридично дієвих) норм фінансового права.


У підрозділі 3.4. "Юридична дієвість фінансово-правових норм в умовах ринку" аналізується фінансово-правовий масив дій та операцій, що здійснюються у визначених правових межах, під прямим впливом чи опосередкованим супроводженням правових норм. У цьому сенсі особливої уваги заслуговує питання стосовно того, якою має бути композиція фінансово-правових норм у ринкових системах. Сучасна система фінансового права є такою, де обов’язково панують імперативи, зобов'язувальні норми. Це, безумовно, дуже важлива передумова для якісної правозастосовної роботи. Водночас ринкове середовище не стимулює появу норм, котрі б лише зобов’язували та діяли в режимі прямого примусу. Ринковий світ, в якому переважають інформативність, комунікативність, неформальні контакти, узгоджувальні переговори, координованість фінансових зусиль тощо, а не лише приписи і владні повеління, відповідним чином будує юридичну дієвість фінансово-правових норм. Імперативність та диспозитивність обов'язково корелюються в фінансово-правових нормах сучасних ринкових систем. Наявність імперативності демонструють практично всі норми фінансового права, бо інакше вони б втрачали юридичний сенс. Однак у фінансово-правових нормах ринкового типу обов’язково закладається певна варіантність, можливість вибору, бо при іншому режимі власники фінансового капіталу або йдуть в тінь, або ж вимушені шукати “кращої долі” в офшорах далекого зарубіжжя. Не помічати цієї дилеми ні вітчизняна наука, ні законодавець не вправі.


Розділ четвертий "Фінансово-правовий режим в системі ринкових відносин" акцентує увагу на формуванні юридичні модулів, схем, які принципово унормовують фінансово-правовий режим, що вміщує типовий набір зобов’язувань та фінансово-правової відповідальності і водночас закладає визначений "коридор свободи", у рамках якого мають місце елементи свободи та ринкового вибору. Розділ складається із чотирьох підрозділів.


У підрозділі 4.1. "Правовий режим як "юридична матриця" упорядкування фінансових відносин" автор досліджує категорію "фінансово-правовий режим". Фінансово-правовий режим – це правопорядок, що є системним виразом певних принципів, правил і норм, які в своїй сукупності і взаємодії працюють на утвердження ідеї верховенства права та необхідним чином упорядковують фінансові відносини. Фінансово-правовий режим у ринковому вимірі, здатний виконувати роль своєрідної "матриці", яка найбільш органічно і повно враховує базові закономірності, з одного боку, та назрілі потреби й інтереси суб'єктів фінансово-правових відносин, з іншого. Отже, фінансово-правовий режим – це середовище (атмосфера), що виникає у суб'єктному сприйнятті унаслідок чинних законодавчо-нормативних актів, законів та норм, націлених врегульовувати фінансові відносини. На ХХІІ Всесвітньому конгресі "Право і справедливість у глобальному суспільстві", зокрема, обґрунтовувалась модель режиму так званого "м'якого права", до якого було віднесено такі різновиди, як торгове та комерційне право. Ми вважаємо, що за всіма критеріями й ознаками, визначеними на Конгресі, до різновиду "м'якого права" можна було б віднести і фінансове право.


У підрозділі 4.2. "Податковий режим: необхідність та шляхи ринкової модифікації" дисертант аналізує громіздке та контраверсійне податкове законодавство, яке значною мірою провокує системні збої та порушення у процесі наповнення державної казни. Надмірна кількість нормативних документів (від законів до інструкцій ДПА) несе в собі зарегламентованість, суперечність і непрозорість. Неточності й протиріччя є характерними рисами вітчизняного податкового законодавства і створюють підґрунтя для зловживань і корупції. Дисертант констатує складність, нестабільність та превалюючо-фіскальний і, таким чином, дестимулюючий характер вітчизняної податкової системи. Платники податків нездатні розібратись у плетиві законодавчих та нормативних хитросплетінь. Діючий в Україні податковий режим є перманентно мінливим і, на наше переконання, виконує репресивно-фіскальну, бюрократично-корупційну, офшорно-тіньову функції. Прибрати зазначені негативи – архіважливе завдання. Парламент країни повинен, врешті-решт, прийняти Податковий кодекс, який запровадить такий податковий режим, при якому податки стануть виконувати мобілізуючу, накопичувальну, розподільчу, регулюючу та соціальну функції. В Україні, з її гіпертрофованою майновою диференціацією, на часі застосувати „податок на багатство”. Справа навіть не у тому, скільки внесуть олігархи у державну скарбницю – важливіше показати, що українська держава не надає пільг найбагатшим. 


У підрозділі 4.3. "Бюджетний процес та режим бюджетних правовідносини в Україні" аналізується концепція "фінансового технологізму", яка базується на тому, що регламентація бюджетних процедур являє собою процес визначення порядку взаємодії інститутів у бюджетній сфері, оптимізації їх владних повноважень та відповідальності. Одним з гострих питань, які не впорядковані законодавчо і щоразу викликають бурхливу полеміку, є проблема бюджетного дефіциту. На переконання дисертанта, для економік, що вирішують складні соціально-економічні та еколого-техногенні проблеми, дефіцит бюджету є абсолютною необхідністю. Ідеологія „бюджетного профіциту” в умовах уже запущеної кризи – матиме вельми негативні наслідки, неминуче і надмірно ускладнить соціально-економічну ситуацію в країні ще більше. У нинішніх кризових умовах дефіцит держбюджету в 5-7% ВВП був би вельми доречним. Але за умови, якщо Верховна Рада законодавчо змінить підходи щодо його покриття. Парламент, як єдиний законодавчий орган країни, врешті решт, повинен і вправі дезавуювати закон (прийнятий в 2000 р.) "Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів перед Національним банком України". Даний нормативний акт вищої юридичної сили був прийнятий за вимогою і під жорстким тиском МВФ, як одна з ключових умов отримання кредиту „стенд-бай”. Закон фактично заборонив використовувати національні грошові ресурси на вирішення найбільш гострих загальнодержавних проблем. Водночас він заклав пряму залежність Уряду від НБУ у питанні отримання грошових ресурсів не інакше, як в формі внутрішнього державного боргу. Тому в умовах жорсткої фінансової кризи слід законодавчо повернутися до практики виваженого фінансування бюджетного дефіциту за рахунок емісії Національного банку (а не зовнішніх позичок), що в наших реальних умовах є єдиною альтернативою. Виходячи з цього на часі і важливо відмінити ст. 15 (п.6) Бюджетного кодексу України, відповідно до якої „емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України”. Також настав час дезавуювати Закон України «Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України” (від 20 квітня 2000 року N 1697-III), який був прийнятий під жорстким тиском МВФ і фактично працює проти національних інтересів України.


У підрозділі 4.4. "Банківський режим фінансового кредитування в ринкових умовах" розглядаються ті негаразди і вади, які в банківському секторі загострила нинішня фінансова криза. Серед них - недостатній рівень капіталізації, відсутність ефективних механізмів управління ризиками, необґрунтовано високий рівень банківських витрат, недосконала структура ресурсної бази, низька рентабельність активів, слабкість банківського нагляду та контролю. Обсяги кредитних ресурсів та кредитних послуг залишаються дуже обмеженими, а потреби реального сектору в кредитній підтримці залишаються незадоволеними навіть мінімальною мірою. З усіх різновидів банківської діяльності фінансове кредитування мало б бути визначальним, тому що без стабільного (особливого довгострокового) кредитування національне господарство розвиватися не може. Насправді, і особливо в умовах нинішньої фінансової кризи, – це одна з найболючіших проблем, і її вирішення мало б стати визначальною стратегічною лінією. Назрілим завданням держави є твереза, об'єктивна оцінка ролі комерційних банків. Без цього неможливо буде вирішити найважчу проблему - повернення довіри до цих фінансових інституцій. Адже довіра населення – найцінніший, найвагоміший капітал. Однак на сьогодні понад 90% населення не довіряють комерційним банкам. Ні для кого не секрет, що деякі комерційні (фактично "кишенькові") банки до початку фінансової кризи в погоні за доходністю активно займалися сумнівними операціями, надавали "бланкові" (виходячи з дружніх відносин) кредити, а де інде прямо вплутувалися в злочинні схеми тіньового ґатунку. За роки незалежності населення практично втретє залишається сам на сам з абсолютною безвідповідальністю комерційних банків. Центральний банк, як основний і єдиний регулятор усієї банківської системи, не виконав конституційного завдання (ст. 99 Основного закону) – "забезпечення стабільності грошової одиниці", не забезпечив формування ефективної грошово-кредитної та професійне регулювання валютно-курсової політики в країні.


Розділ п'ятий "Центральний банк як „особливий орган” фінансово - правового регулювання" присвячено комплексному аналізу місця і ролі Національного банку України (НБУ) у формуванні та здійсненні грошово-кредитної та валютно-курсової політики в країні. Розділ складається із чотирьох підрозділів.


У підрозділі 5.1. "Правова регламентація статусу Центральних банків (світовий досвід)" автор системно узагальнив цивілізаційний досвід правової регламентації центральних банків та їх роль у регулюванні банківською системою, виходячи з факту появи Європейського Центрального Банку (ЄЦБ) в країнах ЄС. Практично більшість центральних банків Західної Європи залежні від уряду і, як правило, підпорядковані міністерству фінансів або державному казначейству. Здійснений у процесі дослідження скрупульозний аналіз правової регламентації Центральних банків в далекому зарубіжжі і співставлення статусу Національного банку України зумовлює практично єдиний висновок. Розробниками Закону України "Про Національний банк України" було взято до уваги й абсолютизовано лише ті положення зарубіжної практики функціонування центральних банків, де йдеться про свободу і незалежність даної загальнодержавної інституції. Інші, не менш важливі аспекти правової регламентації статусу центрального банку, фактично були зігноровані.


У підрозділі 5.2. "Публічно-правовий статус Національного банку України: місце і роль в фінансово-правовій ієрархії" досліджено законодавчий казус а саме невідповідність Закону України "Про Національний банк України" Конституції України. За змістом прерогатив та привілеїв, набором функцій і повноважень законодавець вийшов за межі, визначені й окреслені змістом статей 99 і 100 Конституції України. Таким чином має місце грубе порушення ст.8 Основного закону країни (який має найвищу юридичну силу) про те, що, що закони та інші нормативно-правові акти "приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй". Не може бути такого стану, коли центральний банк без будь-якого контролю з боку суспільства розпоряджається первинною грошовою емісією, на свій розсуд розпоряджається золотовалютним резервом держави. Водночас повну відповідальність за стан економіки і добробут населення несуть уряд і парламент. У нашій державі НБУ здійснює самостійну політику, яка в багатьох випадках відрізняється від позиції уряду.


У підрозділі 5.3. "Комерційна діяльність та фінансові операції НБУ: проблеми податкової правосуб’єктності" аналізується проблема, яка у вітчизняному правознавстві практично не вивчена і не обговорюється навіть у дискусійному аспекті. Нині превалює одна позиція – НБУ, як самостійний суб’єкт правовідносин особливого роду, не є (і не може бути) платником податків при здійсненні ним функцій, передбачених Законом України „Про Національний банк України”. НБУ не підлягає реєстрації як юридична особа в податкових органах. Водночас прибуткова комерційна діяльність та високодохідні фінансові операції НБУ не є секретом. Закон про НБУ також містить статтю прямої дії, яка забороняє центральному банку „надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України”(ст.54). Цим самим зумовлена необхідність зовнішніх валютних запозичень та нарощування зовнішнього державного боргу. Дисертант виходить з необхідності внесення кардинальних змін та доповнень у нині чинний закон про НБУ.


У підрозділі 5.4. "Емісія пам'ятних монет як різновид тіньової діяльності" вперше у вітчизняній фінансово-правовій науці проведено аналіз монетарної емісії (в формі пам’ятних монет), який дав підстави вважати, що в даному процесі має місце суттєва складова тіньових фінансових відносин. Важливо зауважити, що жоден з центральних банків цивілізованих країн подібними проектами не займається. Очевидним є те, що має місце своєрідна грошова емісія не на користь державі. Фінансово-правовий парадокс в тому, що саме законодавець дозволив (див. ст. 42, п.7 закону про НБУ) торгувати на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування пам’ятними й інвестиційними монетами із дорогоцінних металів" і в такому ж режимі ("без ліцензування й за межами будь-яких квот") продавати також банківські метали, дорогоцінні метали й каміння та ін. дорогоцінності. За останні 10 років Монетний двір НБУ здійснив емісію 140 найменувань пам'ятних монет із дорогоцінних металів та 156 найменувань з інших металів та їх сполук. У ринково розвинутих країнах нумізматичний бізнес – це завжди приватний бізнес. Тому є достатньо дискусійним те, що в Україні ним активно займається центральний банк держави.


Розділ шостий "Сфери та ринки фінансово-правового регулювання в сучасних умовах" охоплює фінансово-правові проблеми, що потребують юридичного упорядкування у контексті назрілих змін, зумовлених викликами та загрозами світової фінансової кризи. Ключовою метою наукових узагальнень у даному розділі є така: виходячи з цивілізаційного досвіду ринково розвинутих країн та базуючись на вітчизняній фінансово-правовій базі (прийнятих фінансових законах та ін. нормативно-правових актах, які юридично упорядковують ринки фінансових послуг, ринок цінних паперів, фондовий ринок, сферу похідних фінансових інструментів, ринок фіктивно-спекулятивного капіталу, гральний бізнес), - необхідно вважати зазначені ринки та сегменти фінансової сфери об'єктами фінансово-правового регулювання, а суспільні відносини, що тут виникають, включати до предмету фінансового права. Розділ поділено на п'ять підрозділів.


У підрозділі 6.1. "Сфера фінансових послуг і перспективи її фінансово-правового регулювання" досліджено формування правових основ для захисту інтересів продуцентів і споживачів фінансових послуг, фінансово-правове супроводження розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг, юридичне забезпечення єдиної державної політики у даному сегменті фінансової системи України. Дисертант підтримує тих дослідників, хто трактує сферу фінансових послуг, як складне фінансово-правове утворення, що зосереджує ряд важливих ринків і сегментів фінансової системи, які знаходяться в певній ієрархії та взаємодії і мають врегульовуватися фінансовим правом. Йдеться про банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання широкого спектру фінансових послуг. У рамках сфери фінансових послуг здійснюється обіг фінансових активів та фінансових інструментів. На відміну від зарубіжної практики, в Україні все ще відсутнє необхідне законодавче та нормативно-правове забезпечення комплексного розвитку фінансово - послугових інститутів, які фактично спеціалізуються в розповсюдженні найбільш актуальних різновидів фінансових послуг, але не визнані фінансово-правовою наукою в якості свого предмету і тому все ще знаходяться поза рамками ефективного фінансово-правового регулювання.


У підрозділі 6.2. "Фінансово-правове регулювання фондового ринку та похідних фінансових інструментів" досліджується один з основних мультиплікаторів фінансового капіталу та найважливіший сегмент фінансового ринку. Постійна еволюція та ускладнення фондового ринку стимулює розвиток фінансово-правових відносин. Дисертант аргументує висновок про те, що фондовий ринок – це система фінансових правовідносин, яка знаходиться в регуляторній орбіті фінансового права. У дисертації здійснюється широкий та поглиблений аналіз фінансово-правових засад діяльності фондових бірж ринково розвинутих країнах та в Україні. Особлива увага приділена впливу на функціонування фондових бірж світової фінансової кризи. Реагуючи на виклики останньої, фондові біржі США і Європи останнім часом демонструють активність у комерціалізації своєї діяльності, всупереч усталеним юридичним канонам, відповідно до яких "фондова біржа є інститутом, що створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних". Країни ЄС, реагуючи на світову фінансову кризу, яка першочергово і найбільш негативно вплинула на фондовий ринок, здійснюють комплекс заходів з метою вироблення й формування єдиних правил біржової торгівлі та створення загальноєвропейського фондового ринку. Навіть за цих умов фондовий ринок України не має перспектив у найближчій перспективі бути учасником даного ринку.


У підрозділі 6.3. "Ринок фіктивно-спекулятивного капіталу: ексклюзивність фінансово-правового позиціювання" сформульовані теоретико-методологічні засади формування даного ринкового явища, проаналізовані базові чинники його розвитку та територіального розповсюдження, запропоновані наукові узагальнення щодо юридичного обмеження валютних й фінансових спекуляцій в умовах світової фінансової кризи. Ключові положення здійсненого дослідження були апробовані в авторській статті, опублікованій в одному з найбільш авторитетних видань на пострадянському просторі – журналі "Государство и право" (2009.- № 1).


У підрозділі 6.4. "Ринок азартних ігор – особлива сфера круговороту тіньового капіталу" досліджено проблему, яка перетворилася з вузькогалузевої на публічну і потребує фінансово-правового супроводження. За роки незалежності дана проблема практично не була винесена на загальнодержавний рівень з тим, щоб якщо не заборонити зовсім, то хоча б відчутно обмежити поширення і розвиток даного суспільно небезпечного явища (бізнесу) в країні. У розвинутих демократичних державах нормативно-правова база грального бізнесу будується на трьох основних принципах: жорстке і високе оподаткування; ліцензуванням обмежується коло бізнесменів, яким дозволено ведення грального бізнесу, недопущення до цієї справи осіб, помічених у шахрайстві чи здирстві; розміщення гральних закладів допускається майже завжди у важкодоступних місцях, куди треба спеціально добиратися довгий час із значними витратами. На жаль, в Україні зазначені і апробовані цивілізаційним досвідом принципи та правила коригування діяльності ігорного бізнесу заземлити не вдається. Подальше зволікання з належним законодавчим врегулюванням ринку азартних ігор (а воно, на наше переконання, не є випадковим, бо знаходиться під жорстким лобістським контролем, адже прибутковість від грального бізнесу на порядки перевищує любу сферу товаропродукуючого підприємництва) уже найближчим часом призведе до остаточної тінізації та повної корумпованості даного процесу. Дисертант вважає, що на часі кардинальне рішення щодо заборони азартних ігор на всій території держави, окрім спеціально виділених територій. Подальше ігнорування даної публічної загрози недопустиме. Чітке й вагоме слово тут має сказати фінансово-правова наука.


 


У підрозділі 6.5. "Фінансово-правові механізми детінізації фінансових ринків (у контексті вимог FATF)" показано, що законодавчо чи нормативно не артикульовані (тобто, які не мають чіткої правової основи) фінансові явища і процеси автоматично освоюються в тіньовій сфері. Фінансове право ринкового типу являє найбільш ефективну систему протидії так званому „тіньовому праву”. Усі спроби держави (у радянські часи) силою, і подекуди максимально агресивно, викорінити тіньове злочинне право, бажаних результатів не принесли. Певний позитив наступив лише з появою ринкових регулятивних механізмів, системно підкріплених нормами та методами фінансового права. Під тиском FATF Верховна Рада України прийняла базовий закон, який започаткував розбудову логічної та прозорої системи фінансового моніторингу в нашій державі. Закон „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” відчутно обмежив можливості тих, хто професійно й цілеспрямовано займається відмиванням грошей. Однак державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) тіньових доходів відповідно до чинного законодавства непомірно розпорошене, розмите і тому не ефективне. Надмірна розпорошеність фінансово-правового контролю не дає змоги виробити єдину й ефективну стратегію протидії відмивання брудних коштів за тіньовими схемами. Дана проблема може бути вирішена при постійному й органічному поєднанні зусиль фінансово-правової науки та фінансово-контролюючих органів. 

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)