Кривенда В.Ю. Форми і методи діяльності міліції громадської безпеки в сучасних умовах

summary

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, розкривається зміст і стан наукового опрацювання проблеми, її значущість, визначаються мета, основні завдання, об’єкт, предмет та методологія дослідження, наукова новизна, практичне і теоретичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів виконаної роботи, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Загально-теоретична характеристика діяльності міліції громадської безпеки в сучасних умовах» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Громадський порядок та громадська безпека як об’єкт адміністративної діяльності міліції громадської безпеки» досліджуються такі об’єкти правоохоронної діяльності міліції громадської безпеки, як «громадський порядок», «особиста безпека» та «громадська безпека». Розглядаючи «громадський порядок», дисертант аналізує історію його виникнення та становлення; основні тенденції в його розумінні; розгляд у вузькому, широкому та політико-правовому розумінні; його основні складові елементи (до яких віднесено мету встановлення та підтримання громадського порядку, засоби регулювання правовідносин у сфері громадського порядку, зміст громадського порядку та реальні гарантії його міцності). На основі проведеного аналізу формулюється визначення громадського порядку, що, на відміну від поданих раніше в юридичній літературі, включає в себе положення про необхідність забезпечення особистої та громадської безпеки, як основної мети громадського порядку.

Розглядаючи «особисту безпеку» дисертант аналізує етимологічне походження поняття «безпека», досліджує основні риси та різновиди безпеки та найбільш поширені підходи до її класифікації і, на основі цього, визначає місце особистої та громадської безпеки в загальній системі безпеки. Автор стверджує, що особиста безпека кожного громадянина знаходиться у тісному зв’язку із громадською безпекою та заходами, спрямованими на її забезпечення.

Розглядаючи «громадську безпеку» дисертант аналізує наявні в юридичній літературі визначення, її основні ознаки та елементи (до яких віднесено об’єкти, суб’єкти, обставини, що їй загрожують та способи її забезпечення). На основі проведеного аналізу формулюється альтернативне визначення громадської безпеки, яке в повній мірі розкриває всі елементи громадської безпеки, а також акцентується увага на необхідності забезпечення особистої безпеки особи як невід’ємної її складової. Також у цьому підрозділі аналізуються підходи науковців до співвідношення громадського порядку та громадської безпеки, робиться висновок, що незважаючи на тісний взаємозв’язок, вони є самостійними правовими категоріями, а також розкривається зміст таких понять, як «забезпечення» та «охорона» громадського порядку та безпеки, пропонується їх авторське визначення.

Підрозділ 1.2. «Адміністративно-правове положення міліції громадської безпеки» присвячений аналізу нормативно-правового регулювання міліції громадської безпеки, її системи та структури, а також принципів діяльності. Досліджуючи правове регулювання діяльності міліції громадської безпеки, в першу чергу, дається його визначення: це сукупність форм та засобів правового впливу на її діяльність, визначення її статусу, тобто структури, основних функцій, завдань, напрямів, форм і методів діяльності, а також принципів взаємодії з іншими державними органами та громадськими організаціями.

Аналізуються основні положення Закону України «Про міліцію» та робиться висновок, що він містить ряд недоліків і неточностей: по-перше, він не дає відповіді на запитання, які ж конкретно підрозділи необхідно відносити до міліції громадської безпеки; по-друге, він наводить завдання, функції та обов’язки міліції єдиним переліком, без розмежування на окремі блоки, в залежності від її внутрішньо-організаційної побудови. З метою усунення зазначених недоліків, автором запропоновано всі завдання, функції та обов’язки міліції поділити на два блоки: загальні для всіх підрозділів міліції, та притаманні конкретним блокам, у тому числі блоку міліції громадської безпеки. Дисертант акцентує увагу на основних недоліках, що існують у сфері відомчого регулювання діяльності міліції громадської безпеки та пропонує конкретні напрями їх усунення.

Досліджуючи принципи діяльності міліції громадської безпеки, дисертант робить висновок, що до них слід відносити наступні: законності, гуманізму, соціальної справедливості, об’єктивності, конкретності, комплексності, ефективності, поєднання гласності та професійної таємниці, централізації та децентралізації, взаємодії з іншими правоохоронними органами, органами державної влади, громадськими організаціями та населенням. На основі аналізу зазначених принципів, робиться висновок, що вони також повинні бути закріплені в Законі України «Про міліцію громадської безпеки».

У підрозділі 1.3. «Основні завдання та напрями діяльності міліції громадської безпеки у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина» визначається цільове призначення міліції громадської безпеки, система її завдань, функцій та напрямів діяльності. При цьому, на думку дисертанта, цільове призначення міліції громадської безпеки полягає в забезпеченні громадського порядку та громадської безпеки, захисті прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань. Зазначається, що загальна мета діяльності будь-якого органу, конкретизується в його завданнях, які є важливою умовою її досягнення. Міліція громадської безпеки теж не є винятком, оскільки виконує різноманітні завдання в сфері охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки. Аналіз практики її діяльності дозволив віднести до таких завдань наступні: забезпечення особистої безпеки громадян; охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; захист власності від протиправних посягань; виявлення та попередження злочинів і адміністративних правопорушень; розкриття злочинів, у справах про які провадження досудового слідства необов’язкове, а також здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення; розшук окремих категорій осіб, встановлення місця перебування яких віднесено до компетенції підрозділів міліції громадської безпеки; надання допомоги, в межах своєї компетенції, громадянам, підприємствам, установам та організаціям у реалізації їх прав і законних інтересів; надання в межах своєї компетенції соціальних послуг.

Аналізуючи завдання, покладені на міліцію громадської безпеки, дисертант зазначає, що оскільки кожне завдання має власну специфіку, механізм їх реалізації теж носить неоднорідний характер, іншими словами, кожне завдання обумовлює різноманітні напрями діяльності її структурних підрозділів. У зв’язку з цим, дисертант досить детально аналізує напрями діяльності міліції громадської безпеки щодо виконання кожного із вищезазначених завдань. При цьому зазначається, що в сучасних умовах міліція громадської безпеки повинна виконувати ще й таку функцію, як надання соціальних послуг населенню. Наводиться визначення міліції громадської безпеки, що враховує її цільове призначення, ознаки, завдання, функції, напрями та принципи діяльності в сучасних умовах. Крім того, обґрунтовується доцільність прийняття Закону України «Про міліцію громадської безпеки».

Розділ 2. «Форми та методи адміністративної діяльності міліції громадської безпеки» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Поняття та загальна характеристика форм адміністративної діяльності міліції громадської безпеки» присвячений  класифікації та дослідженню основних ознак правових та організаційних форм адміністративної діяльності міліції громадської безпеки. Так, аналізуючи поняття «форма адміністративної діяльності», дисертант звертає увагу на його етимологію, а також взаємозв’язок з такими категоріями, як «зміст управлінської діяльності» та «функції управлінської діяльності».

Аналізуючи правові форми діяльності міліції громадської безпеки, в першу чергу, зазначається, що найбільш доцільно їх поділяти на три групи: видання актів, укладення договорів та вчинення інших юридична значущих дій. В свою чергу, організаційні форми слід поділяти на дві групи: громадсько-організаційні та організаційно-технічні заходи. Аналізується поняття, основні ознаки та властивості виділених підгруп. Як висновок, дається визначення форм діяльності міліції громадської безпеки.

У підрозділі 2.2. «Поняття та загальна характеристика методів адміністративної діяльності міліції громадської безпеки» аналізується поняття, основні ознаки та класифікація методів адміністративної діяльності міліції громадської безпеки. Так, визначаючи поняття методу, в першу чергу, досліджується його етимологія, взаємозв’язок з такою правовою категорією, як «методи управління», а також співвідношення з метою, формами та функціями її адміністративної діяльності. З’ясовується їх призначення, а також основні риси та властивості. На підставі проведеного дослідження, формулюється наступне визначення методів адміністративної діяльності міліції громадської безпеки – це прямо закріплені в нормативно-правових актах або опосередковано обумовленні ними способи, засоби, прийоми безпосереднього та цілеспрямованого впливу підрозділів міліції громадської безпеки на суспільні відносини, що складаються в сфері охорони громадського порядку, забезпечення особистої безпеки громадян і громадської безпеки з метою практичного здійснення поставлених перед ними цілей, завдань і функцій.

Проаналізувавши сутність та основні властивості методів переконання, які застосовуються міліцією громадської безпеки, дисертант пропонує таке їх визначення: це комплекс здійснюваних міліцією громадської безпеки виховних, роз’яснювальних і заохочувальних заходів правового та неправового характеру, що виражаються в моральному, психологічному чи матеріальному впливі на громадян з метою формування у них розуміння необхідності добровільного та сумлінного дотримання правових норм і правил громадського співжиття, виховання в них внутрішньої потреби та стійкої звички до правомірної поведінки, або з метою їх залучення до охорони громадського порядку.

Проаналізувавши сутність методів примусу пропонується таке їх визначення: це прямо закріплені адміністративно-правовими нормами заходи впливу фізичного, морального, майнового, особистісного та іншого характеру, що застосовуються працівниками міліції громадської безпеки з метою охорони суспільних відносин, які виникають у сфері громадського порядку, забезпечення особистої безпеки громадян і громадської безпеки шляхом попередження та припинення правопорушень, а також застосування адміністративних стягнень за їх вчинення.

Підрозділ 2.3. «Загальна характеристика методів примусу, що застосовуються підрозділами міліції громадської безпеки» присвячений аналізу поняття, основних ознак і властивостей заходів адміністративного попередження, припинення та стягнення, які застосовують у своїй діяльності підрозділи міліції громадської безпеки. На основі аналізу мети та основних ознак заходів адміністративного попередження, дисертант формулює таке їх визначення: це передбачені адміністративно-правовими нормами заходи впливу фізичного, морального, майнового, особистісного та іншого характеру, що застосовуються працівниками міліції громадської безпеки в примусовому порядку з метою попередження правопорушень, а також запобігання іншим шкідливим для громадського порядку та безпеки наслідкам. Аналізуючи конкретні адміністративно-попереджувальні заходи, які застосовуються міліцією громадської безпеки, автор акцентує увагу на їх неоднорідній природі, що обумовлює необхідність їх класифікації.

На основі аналізу мети та основних ознак заходів адміністративного припинення, дисертант формулює їх визначення: це передбачені адміністративно-правовими нормами заходи впливу фізичного, морального, майнового, особистісного та іншого характеру, що застосовуються працівниками міліції громадської безпеки у випадку вчинення правопорушення, виникнення обґрунтованої підозри в його вчиненні або створення протиправної ситуації з метою примусового припинення протиправних діянь, попередження вчинення нових правопорушень, створення умов для подальшого притягнення винних до відповідальності, усунення шкідливих наслідків правопорушення, а також відновлення попереднього, правомірного стану. Аналізуючи конкретні заходи адміністративного припинення, які застосовуються міліцією громадської безпеки, дисертант акцентує увагу на їх неоднорідній природі, що обумовлює необхідність їх класифікації.

Характеризуючи адміністративні стягнення, автор, у першу чергу, звертає увагу на їх призначення, мету, функції, підстави та сферу застосування, а також на їх систему. На основі проведеного аналізу, робиться висновок про неоднорідність адміністративних стягнень, що обумовлює необхідність їх класифікації.

Розділ 3. «Шляхи удосконалення форм та методів адміністративної діяльності міліції громадської безпеки у сучасних умовах» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Шляхи удосконалення правових форм адміністративної діяльності міліції громадської безпеки у сучасних умовах» досліджуються можливі шляхи удосконалення правових форм діяльності міліції громадської безпеки. Зокрема, окрім видання актів, укладення договорів і вчинення інших юридично значущих дій пропонується доповнити систему правових форм діяльності міліції громадської безпеки такою правовою формою, як участь у нормотворчій діяльності вищих органів державної влади. При цьому аналізуються такі напрями вираження цієї форми: внесення пропозицій про необхідність прийняття різноманітних правових актів, що регулюють відносини в сфері охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; безпосередня участь у їх підготовці; експертиза нормативно-правових актів, що безпосередньо торкаються питань охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; рецензування таких актів; направлення до вищих органів державної влади науково обґрунтованої інформації про ефективність функціонування конкретної норми чи групи норм матеріального або процесуального права.

Аналізується сутність, мета, ознаки, принципи, функції та стадії відомчої нормотворчості, а також моделі правового регулювання, в яких міліція громадської безпеки може приймати безпосередню участь. Зокрема, розкриваються функції відомчої нормотворчості міліції громадської безпеки.

Досліджується основні напрями удосконалення відомчої нормотворчості на кожному її етапі: комплексного планування; проведення підготовчої роботи; розробки проекту нормативно-правового акту; погодження та затвердження проекту нормативно-правового акту; забезпечення впровадження правового акту.

Підрозділ 3.2. «Шляхи удосконалення організаційних форм адміністративної діяльності міліції громадської безпеки у сучасних умовах» присвячений розробці основних напрямів удосконалення неправових форм діяльності міліції громадської безпеки. Зокрема, акцентується увага на необхідності більш активно використовувати наступні форми роботи з населенням: проведення пропагандистської роботи серед населення; здійснення правового виховання населення; проведення роз’яснювальної роботи серед населення про діюче законодавство та відповідальність за його порушення; організація постійного інформування громадян про стан громадського порядку; забезпечення своєчасного збору та обробки інформації про настрої населення та про можливе виникнення надзвичайних обставин; участь у регулюванні сімейних та побутових конфліктів; участь в громадських рухах і програмах; надання психологічної допомоги жертвам насильства та громадянам, які перебувають у критичних ситуаціях; надання різноманітної допомоги (в тому числі медичної) жертвам нещасних випадків, аварій, катастроф, епідемій, епізоотій тощо; надання допомоги дітям з неблагополучних родин.

Визначаються напрями покращення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку, а також удосконалення матеріально-технічного забезпечення працівників міліції громадської безпеки. Запропоновано відразу декілька джерел отримання фінансових ресурсів на втілення в життя запропонованих заходів.

Підрозділ 3.3 «Особливості застосування окремих методів в адміністративній діяльності міліції громадської безпеки» присвячений розробці основних напрямів удосконалення застосування працівниками міліції громадської безпеки основних методів адміністративної діяльності. На підставі аналізу практики застосування міліцією громадської безпеки адміністративно-запобіжних заходів, дисертант виділяє дві групи факторів, які негативно на неї впливають: по-перше, це зовнішні фактори, обумовлені недосконалістю правого регулювання, по-друге, це внутрішні фактори, обумовлені недоліками діяльності окремих підрозділів та працівників. Автор акцентує увагу на необхідності: а) розробки та прийняття нових нормативних актів у сфері профілактики правопорушень; б) внесення змін та доповнень до правових актів з метою удосконалення вже закріплених запобіжних заходів. Удосконалення практичної діяльності міліції громадської безпеки в цій сфері можливе за умов: покращення організаційного забезпечення цієї діяльності; підвищення рівня професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ; поліпшення матеріально-технічного забезпечення останніх.

Серед напрямів удосконалення адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції громадської безпеки дисертант називає наступні: виключення з їх підвідомчості повноважень на складання протоколів про адміністративні правопорушення в сферах, на які не розповсюджується їх компетенція; закріплення їх виключної компетенції щодо складання протоколів про окремі адміністративні правопорушення; розширення юрисдикційних повноважень працівників окремих підрозділів міліції громадської безпеки відносно тих категорій справ, розгляд яких безпосередньо впливає на ефективність їх діяльності; обмеження юрисдикційних повноважень окремих підрозділів міліції громадської безпеки з метою забезпечення дотримання конституційних прав та свобод громадян.