| summary: | У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, зазначено її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, сформульовані мета і завдання дослідження, визначені об’єкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, показаний особистий внесок здобувача, вказано апробацію результатів дослідження, публікації та структуру роботи.
Перший розділ “Кримінально-правова характеристика легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” складається з чотирьох підрозділів та присвячений аналізу розвитку законодавства про відповідальність за легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, на міжнародному та національному рівнях, а також розгляду об’єктивних, суб’єктивних, кваліфікуючих ознак цього злочину та аспектів його кваліфікації.
У підрозділі 1.1. “Генезис інституту легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, у вітчизняному законодавстві” зазначається, що в цілому розвиток інституту кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, в Україні відповідає етапам розвитку міжнародного законодавства в цій сфері. Автор визначає особливість того, що кримінальне законодавство стосовно легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, змінюється переважно в напрямку поступової диференціації та криміналізації різних видів діянь, пов’язаних з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом. Для забезпечення комплексної протидії легалізації злочинних доходів наводяться аргументи на користь доцільності встановлення кримінальної відповідальності за використання таких доходів.
У підрозділі 1.2 “Об’єктивні ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” досліджуються родовий, видовий, безпосередній і факультативний об’єкти, а також предмет злочину. Доводиться, що родовим об’єктом легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, є безпека системи господарювання, а видовим – безпека фінансової системи держави, обґрунтовується думка, що безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 209 КК України, є встановлений чинним законодавством порядок запобігання та протидії залученню в економіку доходів, одержаних від злочинної діяльності, а також правові умови здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності на засадах обігу коштів та майна, отриманих в результаті законної діяльності та рівних умов здійснення такої діяльності. Автор доводить, що факультативним об’єктом аналізованого злочину є порядок здійснення цивільно-правових угод у частині особистого та іншого використання майна, не пов’язаного з господарською діяльністю, а також інтереси потерпілих (фізичних осіб) і цивільних позивачів (громадян, підприємств, установ, організацій).
Аналізуючи об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 209 КК України, автор доходить висновку, що низький рівень застосування досліджуваної статті обумовлений нечіткістю конструкції норми та її неоднозначністю, складністю встановлення обставин, зазначених у диспозиції статті 209, зокрема доказування перед судом того, що легалізації передував предикатний злочин і були відмиті саме доходи, одержані від його вчинення. Тому автор пропонує внести певні зміни до чинної ст. 209 КК України, покликані зробити більш чітким та однозначним визначення предмету злочину, а також обґрунтовує доцільність скасування з числа злочинів, що не можуть бути предикатними легалізації злочинних доходів, передбачених ст.ст. 207, 212 КК України.
У підрозділі 1.3 “Суб’єктивні ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом”, аналізуючи ознаки суб’єкта злочину, автор доходить висновку про доцільність вказівки в диспозиції ст. 209 КК України на усвідомлення винною особою (повинна знати або мати підстави припускати) факту, що майно, з яким вона оперує, є доходами від злочинної діяльності. Аргументується доцільність доповнення ст. 209 КК України положенням про звільнення особи від кримінальної відповідальності за легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо вона добровільно до порушення кримінальної справи заявила про вчинений нею злочин, сприяла його розкриттю і добровільно видала кошти або інше майно, одержане злочинним шляхом. За результатами аналізу ознак суб’єктивної сторони злочину з метою вдосконалення практики правозастосування пропонується доповнити диспозицію ч.1 ст. 209 КК визначенням мети дій, які становлять об'єктивну сторону цього злочину, – надання коштам та іншому майну ознак правомірного походження.
У підрозділі 1.4 “Кваліфікуючі ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, її розмежування від суміжних складів злочинів” досліджено специфічні ознаки відповідних кваліфікуючих обставин та аргументовано (з урахуванням підвищеної суспільної небезпечності вчинення легалізації (відмивання) злочинних доходів посадовою особою та з метою уникнення складнощів під час правозастосування) необхідність доповнення ч. 3 ст. 209 КК України ще однією кваліфікуючою ознакою – легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчинена службовою особою з використанням свого службового становища. Також наводяться аргументи щодо зменшення (враховуючи суспільну небезпечність легалізації злочинних доходів та наявних законодавчих змін у момент визначення розміру заподіяної шкоди) встановленого в п. 2 примітки до ст. 209 КК України великого розміру легалізації злочинних доходів з 6000 до 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановленого у п. 3 примітки особливо великого розміру – з 18000 до 1800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Другий розділ “Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, як об’єкт кримінологічного дослідження” складається з трьох підрозділів, присвячений кримінологічному дослідженню легалізації (відмивання) доходів злочинного походження, осіб, які вчинили такі злочини, а також визначенню комплексу детермінант легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
У підрозділі 2.1 “Кримінологічна характеристика легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” за результатами аналізу відповідних кількісно-якісних показників легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, розглядаються її стан, тенденції, особливості вчинення та наслідки, досліджуються обсяги, механізм та закономірності утворення латентної легалізації (відмивання) доходів злочинного походження. Доводиться, що легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, посідає специфічне місце серед інших категорій злочинів, вчинюваних у кредитно-фінансовій системі, оскільки входить до структури організованої та транснаціональної злочинності й має специфічні закономірні риси виникнення, становлення та подальшого розвитку. На фоні незначної питомої ваги серед інших видів злочинів економічної спрямованості (у 2006 р. – 0,7 %) цей вид злочинів характеризується негативною динамікою. Порівняно з 2001 р. у 2006 р. спостерігається збільшення кількості реєстрації цих злочинів у 10 разів, або на 304 факти (+ 894 %), а середній темп приросту за п’ять років складає 46,64 %, що вказує на негативні тенденції цього виду злочинності.
Підкреслюючи особливості організованої злочинної діяльності щодо легалізації (відмивання) злочинних доходів, автор визначає, що організовані злочинні групи, які поряд із загальною злочинною діяльністю займаються відмиванням, зустрічаються набагато частіше за тих, хто спеціалізується виключно на відмиванні. Легалізації (відмиванню) доходів злочинного походження притаманний міждержавний характер, тому ефективність протидії цьому злочину значною мірою залежить від належної організації та забезпечення міжнародного співробітництва. Акцентовано увагу на тому, що офіційна статистика відбиває лише частку стану легалізації (відмивання) доходів злочинного походження, та констатовано високий рівень її латентності. Зокрема, зазначено, що за останні п’ять років (2002-2006) в Україні зареєстровано лише 1723 кримінально караних фактів легалізації (відмивання) доходів злочинного походження, з яких до суду направлено близько 25 % та винесено обвинувальних вироків не більше ніж за 150-ма кримінальними справами. З посиланням на результати аналізу статистичних даних констатується, що в практиці протидії правоохоронними органами легалізації (відмиванню) доходів злочинного походження не простежується наступальності, деяке пожвавлення їх діяльності в цьому напрямку за конкретний період незмінно чергується з більш помітним зниженням активності. Відмічається, що за високої латентності легалізації (відмивання) злочинних доходів та негативної її тенденції, незадовільної роботи правоохоронних органів і національної системи запобігання цьому злочину є підстави стверджувати, що поширення цього виду злочинів з часом становитиме реальну загрозу національній безпеці взагалі.
У підрозділі 2.2 “Кримінологічна характеристика осіб, які вчинюють легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” досліджено і суттєво доповнено кримінологічну характеристику особи, винної у скоєнні легалізації (відмивання) доходів злочинного походження.
Найбільш важливими соціально-демографічними ознаками, що характеризують особу злочинця, є вік та освіта: середній вік осіб, які вчинюють легалізацію злочинних доходів, становить 30-55 років, серед них вищу освіту мають 84 % осіб, середню та середньо-спеціальну – 16 %. Отже, такого роду діяльністю займаються особи з певним обсягом спеціальних знань, достатнім освітнім та професійним рівнем. Третина осіб, засуджених за ст. 209 КК України протягом 2002-2006 рр., чинили легалізацію неодноразово. Створено типовий портрет злочинця, що вчинює легалізацію, а саме: найчастіше це особа чоловічої статі з відносно високим соціальним статусом, життєвим досвідом, що дозволяє ретельно розробляти способи вчинення та приховання злочину, використовувати протекції у владних структурах державної системи, характеризується комунікабельністю, що дозволяє злочинцю легко входити в контакт з представниками банків, посадовцями, встановлювати з ними зв’язки, користується певним авторитетом у оточуючих та в суспільстві, приваблює наявністю зовнішніх атрибутів іміджу ділової людини. Зазначається також, що за результатами дослідження ця особа переважно є “професійним” злочинцем внаслідок неодноразового вчинення предикатних злочинів та легалізації доходів злочинного походження (68 % опитаних фахівців звернули увагу саме на подальше зростання рівня кримінального професіоналізму осіб, що займаються відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом). За результатами вивчення архівних кримінальних справ та опитування фахівців є підстави стверджувати про високу ймовірність вчинення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, саме посадовими особами різних рівнів та структур, що є додатковим аргументом на користь запропонованого нами доповнення ч. 3 ст. 209 КК України такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення службовою особою легалізації злочинних доходів з використанням свого службового становища.
На підставі узагальнення результатів дослідження кримінологічних ознак злочинців автор виділяє три такі їх типи:
- злочинець із чітко вираженими антигромадськими поглядами й прагненнями (це переважно особи, які здійснюють як предикатний злочин, так і легалізацію (відмивання) злочинних доходів);
- злочинець, який не має яскраво виражених антигромадських позицій, але за певних умов, у ситуаціях, що мають типовий характер або під впливом інших осіб, схильні до вчинення (участі у вчиненні) такого злочину (зокрема, це суб’єкти підприємницької діяльності, які не відмовляються “заробити” на легалізації, необхідній переважно злочинцям першого типу);
- злочинець, у якого заздалегідь не сформоване ставлення до тих або інших можливих ситуацій, його участь у вчиненні злочину обумовлена винятковими випадками і ситуаціями (такі особи переважно є співучасниками легалізації (відмивання) злочинних доходів або своїми діями лише сприяють злочинцям у вчиненні злочину, зокрема, це працівники банків, страхові агенти та ін.).
Автор вказує, що існує типова залежність між способом здійснення злочину та особою злочинця. Чим більш складні підготовка, вчинення, приховання слідів відмивання, тим вище злочинні професійні здібності останнього.
У підрозділі 2.3 “Причини та умови легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” досліджуються причини та умови вчинення і поширення цього злочину, які формуються на різних рівнях: загальносоціальному, спеціальному та індивідуальному. Доводиться, що соціально-економічні є основними причинами легалізації (відмивання) злочинних доходів. Найбільш суттєвими серед них виступають: соціально-економічна криза в державі та обумовлений нею значний обсяг тіньової економіки, перш за все, в кредитно-фінансовій системі; великий рівень корупції та хабарництва, у першу чергу, серед державних службовців; відсутність належної взаємодії між наглядовими та правоохоронними органами в запобіганні та протидії легалізації злочинних доходів. Серед нормативно-правових чинників, що детермінують легалізацію (відмивання), названо неоднозначність, нестабільність, суперечливість та повільне удосконалення законодавства щодо регулювання діяльності кредитно-фінансових установ, наглядових та правоохоронних органів, у тому числі у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів злочинного походження. Доводиться обумовленість легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, факторами організаційно-управлінського характеру: низьким професійним рівнем працівників правоохоронних та контролюючих органів, задіяних у системі протидії легалізації (відмиванню) доходів злочинного походження, та відсутністю системи (бази) підготування кваліфікованих фахівців для роботи в органах Державного фінансового моніторингу.
Аргументується, що легалізація (відмивання) “брудних” грошей також обумовлена: недостатнім запровадженням сучасних і безпечних способів грошового обігу, включаючи використання чеків, що сприяють витісненню готівки з обігу; наявністю безперешкодної можливості для придбання банків або їх утворення з незначним первісним капіталом; складністю одержання кредитів легальними шляхами.
Значними факторами, які зумовлюють легалізацію злочинних доходів, визначено інтеграцію фінансових і товарних ринків, наявність прийнятних умов для одержувачів злочинних доходів (за допомогою концентрації операцій з легалізації злочинних доходів у країнах, де державний контроль відсутній або має суто формальний характер внаслідок його недосконалості) уникнути виявлення своєї злочинної діяльності тощо.
Третій розділ “Діяльність органів внутрішніх справ щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” складається з трьох підрозділів, у яких сформульовано пропозиції автора щодо удосконалення правових, організаційно-управлінських засад запобіжної діяльності органів внутрішніх справ у цій сфері.
У підрозділі 3.1 “Органи внутрішніх справ як суб’єкт державної системи запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” на підставі аналізу низки чинних законодавчих та підзаконних актів, програмних документів, що визначають повноваження органів державної влади та управління, установ і організацій, громадських формувань щодо боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів злочинного походження, автор констатує функціонування в Україні певною мірою врегульованої та упорядкованої державної системи запобігання зазначеним злочинам. Чільне місце в цій системі посідають органи внутрішніх справ, чия діяльність безпосередньо пов’язана із запобіганням та протидією легалізації (відмиванню) злочинних доходів та включає, зокрема: запобігання та протидію злочинам загальнокримінальної спрямованості і злочинам у сфері економіки, які передують легалізації (відмиванню) доходів злочинного походження та виступають предикатними злочинами; виявлення та відповідне до закону реагування на факти готування, замаху чи вчинення легалізації (відмивання) доходів злочинного походження; вжиття запобіжних заходів щодо недопущення вчинення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; реалізація принципу невідворотності кримінальної відповідальності за відповідні предикатні злочини та легалізацію (відмивання) злочинних доходів; забезпечення належної взаємодії між правоохоронними, кредитно-фінансовими та наглядовими органами щодо запобігання та протидії зазначеним злочинам тощо.
У підрозділі 3.2 “Особливості діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” піддана детальному аналізу специфіка діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання легалізації (відмиванню) злочинних доходів у сучасних умовах. Автор вважає, що підвищенню ефективності діяльності ОВС щодо запобігання легалізації (відмиванню) злочинних доходів на спеціально-кримінологічному рівні сприятиме запровадження зарахування до спеціального державного фонду частини вилучених або конфіскованих правоохоронними органами коштів з подальшим їх використанням на забезпечення матеріально-технічними ресурсами, заохочення працівників правоохоронних органів тощо. Пропонується також надання правоохоронним органам можливості в разі виявлення в ході перевірки ознак легалізації (відмивання) “брудних” коштів застосовувати такий захід, як “заморожування” коштів або тимчасовий арешт майна. Наводяться також аргументи на користь доцільності віднесення показників запобігання цим злочинам на індивідуальному рівні до факторів, за якими оцінюється ефективність запобіжної діяльності органу, підрозділу чи окремого працівника, за умови максимального збереження банківської таємниці добросовісних суб’єктів відповідної діяльності та сприяння комплексній роботі “на випередження” діяльності саме суб’єктів легалізації злочинних доходів та їх пособників. Наводяться основні заходи щодо запобігання органами внутрішніх справ легалізації злочинних доходів на індивідуальному рівні.
У підрозділі 3.3 “Взаємодія і координація діяльності органів внутрішніх справ та інших суб’єктів, пов’язаної із запобіганням легалізації (відмиванню) доходів, ” з урахуванням результатів дослідження та з метою виключення дублювання в роботі підрозділів ОВС обґрунтовано доцільність впровадження практики, за якою в разі виявлення ознак легалізації (відмивання) злочинних доходів відповідна злочинна діяльність стає предметом уваги підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю. В аспекті взаємодії органів внутрішніх справ з підрозділами Державної контрольно-ревізійної служби України пропонується на законодавчому рівні розв’язати питання щодо проведення ревізій фінансової діяльності комерційних суб’єктів (під час дослідчих перевірок) саме фахівцями органів ДКРС України. Такий розподіл повноважень буде ефективним і з точки зору економії коштів, необхідних для створення та утримання окремого ревізійного апарату. Координуюча роль діяльності ОВС та інших суб’єктів покладається на прокуратуру і полягає в об’єднанні зусиль та активізації роботи правоохоронних органів у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, усуненні дублювання і паралелізму в їх діяльності, розробці і здійсненні ними узгоджених заходів щодо своєчасного виявлення, розкриття, розслідування та припинення цих злочинів, усуненні причин і умов, які сприяють їх вчиненню.
Вдосконалення взаємодії між правоохоронними органами щодо протидії легалізації (відмиванню) злочинних доходів, на думку автора, можливе шляхом обміну інформацією про практику розкриття та розслідування конкретних злочинів цієї категорії. Автор пропонує зобов’язати керівників оперативного та слідчого підрозділів органів внутрішніх справ за результатами розгляду кожної кримінальної справи після набрання чинності рішенням суду (незалежно від виду вироку чи підстав звільнення від кримінальної відповідальності), закриття кримінальної справи підготувати на ім’я керівника ОВС доповідну записку із викладенням особливостей розкриття та розслідування злочину, факторів, що сприяли розкриттю або призвели до конкретних невиправних помилок чи недоліків тощо. Така доповідна записка згодом може стати предметом обговорення на міжвідомчій нараді чи направлена до прокуратури, СБУ, ДПА та МВС України для подальшого узагальнення та покращення взаємодії.
З метою налагодження ефективної взаємодії між правоохоронними органами щодо протидії легалізації (відмиванню) злочинних доходів автор аргументує доцільність внесення змін до системи оцінки запобіжної діяльності відповідних органів (підрозділів) і віднесення до основних критеріїв оцінки роботи також результатів міжвідомчої та міжнародної взаємодії. |
