Request a thesis Ніколаєнко Т.Б. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв\'язку з передачею особи на поруки

У вступі розкрито стан наукової розробки проблеми звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки, обґрунтована актуальність обраної теми, її теоретична та практична важливість. Визначена мета та завдання дослідження, його об’єкт, предмет та методи дослідження, наукова новизна роботи, практичне значення отриманих результатів, їх апробація.

Розділ 1 “Загальна характеристика звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки” містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Становлення та розвиток звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки у вітчизняному кримінальному законодавстві: історико-правовий та порівняльно-правовий нарис” висвітлено історичний аспект становлення та розвитку кримінально-правових норм про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки, а також їх порівняльно-правовий аспект.

Становлення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у вітчизняному законодавстві про кримінальну відповідальність починається з Руської Правди. Характерною особливістю більшості таких норм є посткримінальна поведінка з ознаками дійового каяття, примиренням винного з потерпілим як умови звільнення від кримінальної відповідальності. Перші норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки з’являються значно пізніше. Їх, зокрема, містить Судебник 1550 р., Соборне Уложення 1649 р., “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1744 р. Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки передбачалося при вчинені нетяжкого злочину вперше та наявності поручителя. Подальший розвиток аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності у вітчизняному законодавстві спостерігається лише на початку ХХ століття, з прийняттям постанови Ради Робочої і Селянської Оборони від 14.12.1918 р. “Про порядок арешту відповідальних службовців і фахівців”, в якій вперше було закріплено поручительство як форма заміни кримінальної відповідальності і покарання заходами громадського впливу. Кримінальні кодекси УРСР 1922 і 1927 рр. не містили норм про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки. Ці норми, як складові кримінально-правових інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання, з’явилися лише у КК УРСР 1960 р. (ч. 4 ст. 51). Пізніше, з набуттям чинності КК України 2001 р. звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки виділяється в самостійну кримінально-правову норму.

Проведене історичне дослідження інституту звільнення від кримінальної відповідальності, у тому числі і звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки, свідчить, що протягом всіх періодів, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки залишалось поширеним у правозастосовчій діяльності.

У цьому ж підрозділі, за досліджуваною проблематикою аналізується окремі положення кримінального законодавства ХХ та ХХІ ст. низки держав. Встановлено, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки передбачається лише у Кримінальних кодексах Литовської та Естонської Республік.

У підрозділі 1.2. “Кримінально-правова природа звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки” досліджуються загальнотеоретичні проблеми, що стосуються поняття кримінальної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності.

Аналіз юридичної літератури дозволяє дисертантові дійти висновку про те, що кримінальну відповідальність необхідно розглядати як вимушене зазнавання особою, що вчинила злочин, державного осуду, і передбачених законом обмежень особистого, майнового та іншого характеру, що визначаються вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави. При цьому, початковим моментом кримінальної відповідальності слід вважати день вступу у законну силу обвинувального вироку суду, а її кінцевим моментом – погашення чи зняття судимості.

На підставі зазначеного, автор стверджує, що звільнення від кримінальної відповідальності (у тому числі у зв’язку з передачею особи на поруки) – це відмова держави від осуду особи, діяння якої містить склад злочину, та від передбачених законом обмежень особистого, майнового та іншого характеру, що визначаються вироком суду і покладаються на винного спеціально уповноваженими органами держави. З таким визначенням аналізованого поняття погоджуються 82% опитаних респондентів, які схвально поставилися до нашої пропозиції закріпити визначення поняття звільнення від кримінальної відповідальності в абз. 1 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 12. Застосування норми, яка передбачає звільнення особи від кримінальної відповідальності можливе шляхом винесення судом відповідної постанови (ухвали) про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Отже, звільнення від кримінальної відповідальності можливе лише до моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. У разі ж вступу в силу останнім, звільнення від кримінальної відповідальності стає неможливим (тобто, саме з цього моменту держава застосовує до особи кримінальну відповідальність).

У підрозділі 1.3. “Місце звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки в системі видів звільнення від кримінальної відповідальності” здійснено науковий аналіз класифікації передбачених чинним КК України видів звільнення від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки є самостійним видом звільнення від кримінальної відповідальності із власною кримінально-правовою природою. На думку дисертанта, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України) є загальним, дискреційним, умовним, суб’єктивним видом звільнення від кримінальної відповідальності передбаченим спеціальним розділом Загальної частини КК України із загальним суб’єктом, який характеризується покладанням кримінально-правового та іншого заходів впливу на особу, що підлягає звільненню. Встановлено, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки може бути здійснене у разі вчинення будь-якого злочину невеликої чи середньої тяжкості загальним суб’єктом (фізичною осудною особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності). Дискреційність такого звільнення полягає у тому, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки є лише правом, а не обов’язком суду. Суб’єктивність звільнення означає можливість його застосування за умови позитивної посткримінальної поведінки особи. При цьому, остаточність звільнення особи від кримінальної відповідальності ставиться законом і судом в залежність від певної, конкретної, триваючої у часі умови – протягом року з дня передачі на поруки особа повинна виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру, не порушувати громадського порядку. У разі ж порушення цих вимог рішення про звільнення від кримінальної відповідальності скасовується.

Множинність передбачених Загальною частиною КК України видів звільнення від кримінальної відповідальності викликає необхідність відмежування звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки від інших видів звільнення (зокрема, від тих, що передбачені ст.ст. 45, 48, 49, ч. 1 ст. 97 КК України). Дисертант доводить, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст.ст. 45, 47 КК України об’єднує щире каяття особи, та вчинення злочину вперше. Проте він зазначає, що за змістом і за своєю спрямованістю ці норми суттєво відрізняються. В свою чергу, звільнення від кримінальної відповідальності за ст.ст. 47, 48 КК України об’єднує спільна риса – зниження суспільної небезпечності особи. Однак, якщо зниження суспільної небезпечності особи при застосуванні ст. 48 КК України має відбутися до розгляду судом матеріалів про звільнення від кримінальної відповідальності та носить абсолютний характер, то за ст. 47 КК України, зниження суспільної небезпечності особи повинне настати після розгляду судом матеріалів і прийняття рішення про звільнення особи та має відносний характер. Відповідно до ст. 49 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим і безумовним та не залежить від активної позитивної посткримінальної поведінки особи, яка вчинила злочин. Правовою підставою звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 47 КК України є достатньо пасивна посткримінальна поведінка. Автор також вважає, що звільнення від кримінальної відповідальності, яке передбачене ч. 1 ст. 97 КК України (у разі застосування примусових заходів виховного характеру, що передбачені п. 3 ч. 1 ст. 105 КК України), є спеціальним видом щодо звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ст. 47 КК України. Отже, ч. 1 ст. 97 КК України має відповідний пріоритет у застосуванні, якщо злочин невеликої тяжкості вчинений вперше неповнолітньою особою.

Розділ 2 “Передача особи на поруки як вид її звільнення від кримінальної відповідальності” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Поняття підстави та умов звільнення від кримінальної відповідальності” розглянуто зміст підстави та умов звільнення від кримінальної відповідальності.

У юридичній літературі питання щодо умов та підстав звільнення від кримінальної відповідальності залишається дискусійним, що пояснюється розмаїттям численних підходів вітчизняних та зарубіжних вчених у визначенні зазначених понять. Саме тому, виділити єдину і універсальну для усіх видів звільнення від кримінальної відповідальності підставу не видається можливим. Підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки є певна позитивна посткримінальна поведінка, а саме, щире каяття особи, яка вчинила злочин.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності у юридичній літературі також визначаються доволі неоднозначно. Однак, більш обґрунтованою видається позиція вчених, які вважають, що загальною умовою для будь-якого звільнення від кримінальної відповідальності є, насамперед, вчинення особою певного злочину. Разом з існуючими у кримінально-правовій доктрині критерії класифікації умов звільнення від кримінальної відповідальності автор виділив наступні: 1) за визначеністю у диспозиції норми: загальнообов’язкові, спеціально-обов’язкові; 2) за терміном виконання: обов’язкові, триваючі; 3) за змістом характеристики винного: умови, що характеризують особистість та спосіб життя винного до вчинення злочину; умови, що характеризують особу винного у момент вчинення злочину; умови, що характеризують особу винного після вчиненого злочинного діяння; 4) за змістом характеристики вчиненого суспільно небезпечного діяння: умови, що стосуються ступеня тяжкості вчиненого злочину; умови, що стосуються характеру вчиненого злочину; 5) за обов’язковістю виконання умови звільнення: необхідні, альтернативні; 6) за визначеністю в законі: загально-кримінальні; спеціально-кримінальні.

Аналіз положень ст. 47 КК України дозволяє дійти висновку, що умовами цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є: вчинення особою вперше злочину невеликої або середньої тяжкості; а також наявність обґрунтованого клопотання з боку колективу підприємства, установи чи організації щодо передачі їм особи на поруки.

У підрозділі 2.2. “Умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки” дисертант доводить, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки є умовним та дискреційним видом звільнення від кримінальної відповідальності.

Першою складовою умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки є вчинення особою злочину вперше. На підставі проведеного аналізу, дисертантові видається доцільним встановити у КК України пряму заборону щодо повторної можливості звільнення від кримінальної відповідальності осіб, раніше звільнених від кримінальної відповідальності за вчинення злочину. На його думку, закріплення цього положення сприятиме тому, що особи, які раніше звільнялись від кримінальної відповідальності та не виправдали довіри з боку держави, не зможуть у подальшому уникати кримінальної відповідальності. За даними проведеного опитування, в межах дисертаційного дослідження, ця позиція була підтримана 64 % працівників досудового слідства та суддями.

Другою складовою першої умови звільнення від кримінальної відповідальності є те, що вчинений вперше злочин, має бути невеликої або середньої тяжкості. КК України передбачає кримінальну відповідальність за 192 злочини невеликої тяжкості та 256 злочинів середньої тяжкості, за вчинення яких, при наявності інших умов, передбачених ст. 47 КК України, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки.

Наступною умовою застосування звільнення особи від кримінальної відповідальності, згідно зі ст. 47 КК України, є клопотання колективу підприємства, установи чи організації щодо передачі їм на поруки особи, яка вчинила злочин. З таким клопотанням повинен звертатися колектив підприємства, установи чи організації за місцем постійної роботи правопорушника. Однак, як зазначає здобувач, клопотання про передачу на поруки може бути подане громадською організацією за місцем проживання цієї особи, за умови, якщо особа ніде не навчається і не працює. Встановлено, що клопотання про передачу особи на поруки повинно ініціюватися загальними зборами колективу певної постійно діючої організації, установи чи підприємства та оформлено відповідним протоколом. У разі прийняття рішення суду щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності та передачу її на поруки, дисертантові видається доцільним запровадити заведення такого спеціального документа як “Журнал виховних заходів”, який би не тільки регламентував основні виховні заходи, але й фіксував ті, що будуть застосовуватися до конкретної особи, порядок їх виконання, призначення відповідальних осіб, які здійснюють виховний вплив і контроль за особою.

Окрім зазначених у кримінальному законі умов, суд при прийнятті рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності, на підставі ст. 47 КК України, має об’єктивно та повно встановлювати обставини, що визначають незначний ступінь суспільної небезпеки особи та характеризують особистість та спосіб життя винного до вчинення злочину; особу винного в момент вчинення злочину; особу винного після вчиненого злочинного діяння.

Підрозділ 2.3. “Підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки” присвячений дослідженню змісту щирого каяття особи, яка вчинила злочин.

Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки КК України передбачає щире каяття особи, яка вчинила злочин. Видається, що оцінка щирого каяття особи в жодному разі не може базуватись на одних лише її ствердженнях про розкаяння та самозасудження, словесних визнаннях провини, обіцянки виправитись. Щире каяття повинно бути підтверджено, насамперед, дієвою поведінкою винної особи: явкою з повинною; сприянням розкриттю і розслідуванню всіх обставин злочину, його причин і умов; добровільним відшкодуванням заподіяної шкоди; публічному визнанні особою своєї вини. Автор пропонує, разом із закріпленням у ст. 47 КК України щирого каяття як підстави звільнення від кримінальної відповідальності, доповнити цю норму положенням про визнання особою своєї вини у вчиненому злочині. Адже, визнання особою своєї вини у вчиненні злочину, на думку автора, є найбільш суттєвою обставиною, за наявності якої можна стверджувати про високу вірогідність виникнення щирого каяття. Також це засвідчують і дані проведеного нами опитування – 78 % з опитаних працівників досудового слідства та суддів підтримують цю пропозицію. При цьому, визнання своєї вини і розкаяння повинні бути не лише щирими, але й повними. Дисертант вважає, що повне або часткове заперечення особою своєї вини у вчиненому злочині виключають можливість подальшого виправлення і перевиховання особи силами громадськості.

Розділ 3 “Кримінально-правові наслідки передачі особи на поруки у зв’язку з її звільненням від кримінальної відповідальності” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Сприятливі кримінально-правові наслідки передачі особи на поруки у зв’язку з її звільненням від кримінальної відповідальності” присвячений умовам настання кримінально-правових наслідків, що стосуються поведінки особи, взятої на поруки.

Сприятливі кримінально-правові наслідки настають у тому випадку, якщо особа протягом року після передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру і не порушуватиме громадського порядку. Їх зміст полягає в остаточному звільненні особи від кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.

Вирішуючи питання про можливість взяття особи на поруки трудовому колективу, насамперед, необхідно: визначити осіб, які контролюватимуть виховний процес виправлення особи; обговорити питання щодо відповідальних осіб, які безпосередньо допомагатимуть, а у разі необхідності, братимуть участь у реалізації виховних заходів; визначити можливі виховні заходи, які доцільно було б провести з даною особою та запровадити “Журнал виховних заходів”. На думку дисертанта, доцільність оформлення “Журналу виховних заходів” зумовлена необхідністю ефективної організації виховного процесу щодо виправлення особи, а також проведенням контролю за виконанням взятих трудовим колективом зобов’язань. Обов’язковими складовими цього журналу повинні стати: план проведення виховних заходів; журнал контролю виховних заходів; відгук.

Остаточно неможливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин виникає після спливу річного терміну дії поручительства колективу. Умови настання сприятливих кримінально-правових наслідків визначені у ст. 47 КК України і стосуються поведінки особи, переданої на поруки, яка полягає передусім у виправленні особи. Досягнення виправлення особи відображається у певному процесі, складовими якого є дії колективу, поведінка особи, переданої на поруки та методи, які застосовуються для її виправлення. Методами виправлення особи при звільненні її від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки є, зокрема, шефство, бесіди, поради, особистий приклад тощо.

Встановлено, що виправлення особи у разі звільнення її від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки можна досягти за допомогою низки критеріїв. Ними, зокрема, можуть бути: характеристика особи з місця роботи: якісні та кількісні показники праці; внутрішнє ставлення особи до виконуваної роботи; риси, що характеризують її як працівника (сумлінність, працелюбність); відносини особи у колективі; здатність останнього вплинути на виправлення особи: характер, темперамент особи; її соціальний статус в колективі; самоусвідомлення та рольові функції; характеристика особи поза місцем роботи: відносини у сім’ї, побуті, в колі друзів; власне ставлення особи до виправлення та бажання цього досягти (критичність ставлення особи до вчиненого злочину та його наслідків; відшкодування заподіяної шкоди, щирість каяття та подальша її поведінка). За даними проведеного нами опитування, 86 % працівників досудового слідства та суду позитивно оцінюють перелічені критерії.

У підрозділі 3.2. “Несприятливі кримінально-правові наслідки передачі особи на поруки у зв’язку з її звільненням від кримінальної відповідальності” йдеться про те, що у випадку недотримання (порушення) особою умов звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки, вона притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України. Для констатації порушення умов передачі особи на поруки достатньо встановити невиконання хоча б однієї з трьох умов, передбачених ч. 1 ст. 47 КК України (невиправдання довіри колективу, ухилення від заходів виховного характеру, порушення громадського порядку). Невиправдання довіри колективу може виражатися у систематичному або одиничному грубому порушенні Правил внутрішнього розпорядку на підприємстві, в установі чи організації; невиконанні особою відповідних зобов’язань щодо своєї поведінки, які вона давала на загальних зборах колективу при вирішенні питання щодо передачі її на поруки; ухиленні від контролю з боку колективу; вчиненні нового злочину чи іншого правопорушення, який свідчить про небажання винного встати на шлях виправлення, тощо. Ухилення від заходів виховного характеру передбачає прагнення особи уникнути виховного впливу колективу, залишення з цією метою місця роботи або навчального закладу. Проте перехід особи, що передавалася на поруки, на іншу роботу не завжди свідчить про її наміри ухилитися від заходів громадського впливу. У таких випадках колектив підприємства, установи чи організації, які брали особу на поруки, повинні проінформували колектив за місцем нової роботи особи про поручительство та просити його проводити відповідні заходи виховного характеру або впровадити інші заходи. Здобувач зазначає, що порушення громадського порядку – це порушення особою умов суспільно-корисної діяльності інших людей, їх відпочинку і побуту, суспільної моральності. Зазначені дії можуть виражатися, зокрема, у вчиненні правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

У випадку відмови від подальшого поручительства щодо особи, взятої на поруки, колектив підприємства, установи чи організації направляє до суду клопотання щодо прийняття такого рішення. Після чого суд, вирішуючи остаточно питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, має перевірити обґрунтованість рішення трудового колективу.

Вчинення особою нового злочину будь-якого ступеня тяжкості, протягом строку передачі її на поруки, тягне за собою кримінальну відповідальність за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України). У разі ж, якщо вчинений протягом зазначеного строку злочин передбачено тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК України, особа підлягає кримінальній відповідальності за правилами повторності злочинів (ст. 32 КК України).