Старко О.Л. Умисне вбивство матір\'ю своєї новонародженої дитини (кримінально-правове та кримінологічне дослідження)



title:
Старко О.Л. Умисне вбивство матір\'ю своєї новонародженої дитини (кримінально-правове та кримінологічне дослідження)
Альтернативное Название: Старко А.Л. Умышленное убийство матерью своего новорожденного ребенка (уголовно-правовое и криминологическое исследование)
Тип: synopsis
summary:

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, методи проведення дослідження та його емпірична база, зазначається наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження.


Розділ 1. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитинискладається з трьох підрозділів.


У підрозділі 1.1. “Поняття та суспільна небезпека умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини” розглядається поняття дітовбивства, підстави віднесення його до вбивств із пом’якшуючими обставинами, дається оцінка його суспільної небезпеки, в тому числі в контексті процесу становлення й розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за дітовбивство як в Україні, так і в деяких зарубіжних державах.


Будь-яке вбивство є тяжким злочином, оскільки позбавляє людину найбільш цінного блага – життя. Будучи одним із видів убивств, дітовбивство належить до вбивств із пом’якшуючими обставинами, так званих привілейованих складів убивств. Здобувачка доходить висновку, що підставою пом’якшення відповідальності є особливий психофізичний стан жінки під час пологів або відразу після них.


Таким розуміння дітовбивства та його суспільної небезпеки було не завжди. На різних етапах суспільного розвитку це діяння відносили до основних складів убивств, або ж до його кваліфікованих видів, або й взагалі не вважали злочином. Неоднозначність наукових поглядів щодо оцінки суспільної небезпеки дітовбивства, яка мала місце, збереглась і донині. Одні вчені заперечують меншу суспільну небезпеку дітовбивства у порівнянні з іншими видами вбивств (Ю.М. Антонян, С.В. Бородін, М.І. Загородніков, А.А. Піонтковський), а окремі (А.М. Красиков) взагалі пропонують виключити кримінальну відповідальність за умисне вбивство немовляти за умови, що жінка-матір перебувала в обумовленому пологами стані. Інші, погоджуючись із доцільністю віднесення дітовбивства до привілейованих складів, по-різному оцінюють підстави пом’якшення відповідальності. Більшість учених таку підставу вбачають в особливому психофізичному стані жінки під час пологів або відразу після них, дехто – у спонуканнях, що зумовлюють вчинення жінкою вбивства дитини (сором, обман). У законодавстві деяких зарубіжних країн до таких підстав відносять скрутне матеріальне становище матері (Данія), потерпілою є тільки позашлюбна дитина (ФРН).


Авторка підтримує позицію віднесення дітовбивства до привілейованих складів убивств.


У підрозділі 1.2. “Об’єктивні ознаки умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини” дається характеристика об’єктивних ознак дітовбивства, аналізуються існуючі в теорії кримінального права точки зору щодо початку життя людини.


Початковим моментом життя в кримінально-правовому розумінні, на думку авторки, є поява будь-якої частини тіла дитини з утроби матері, коли з’являється об’єктивна можливість впливу на тіло дитини. Питання про початок життя дитини, яка народилась внаслідок кесаревого розтину вирішується аналогічно, але не має значення при кваліфікації дітовбивства, що пояснюється відсутністю можливості з боку жінки вчинити це посягання під час пологів або відразу після них.


У дисертації обґрунтовується положення про те, що така ознака, як життєздатність (здатність новонародженої дитини до подальшого існування поза організмом матері) не завжди має кримінально-правове значення. Нежиттєздатна дитина (недоношені новонароджені, а також новонароджені, які мають аномалії розвитку та деякі хворобливі стани) народжується живою, тому позбавлення її життя слід вважати вбивством.


З кримінально-правової точки зору розглядається ознака складу злочину “новонароджена дитина”. Дисертантка дійшла висновку, що акушерський (7 діб), педіатричний (28 діб) та судово-медичний критерії (1 доба) є непридатними для визначення періоду новонародженості при кваліфікації умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини. Їх використання спричинює певні труднощі у застосуванні цієї норми на практиці. Зокрема, як кваліфікувати дії матері, яка ще перебуває в особливому психофізичному стані, а період новонародженості за судово-медичним критерієм – 24 год. (який переважно використовується на практиці) вже закінчився. З іншого боку, за обставин, коли особливий психофізичний стан закінчився, а період новонародженості ще триває (якщо використовувати медичні критерії), можливість кваліфікації дій матері за ст. 117 КК України виключається. Новонародженість та час вчинення злочину, протягом якого жінка перебуває під впливом пологів – це ознаки, які в складі злочину даного виду взаємопов’язані. Тому момент завершення періоду новонародженості слід повязувати із моментом завершення особливого психофізичного стану жінки, який визначається у кожному конкретному випадку.


Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є час його вчинення – “під час пологів або відразу після пологів”, протягом якого жінка перебуває в особливому психофізичному стані. У медицині пологи ділять на три періоди: перший – період розкриття шийки матки, який може тривати до 18 год.; другий – період зганяння плода, тривалість якого майже 2 год.; третій – послідовий, що починається після народження плода і закінчується народженням посліду. Він є найкоротшим (5 – 30 хв.). Період “під час пологів” це проміжок часу, який триває не з моменту початку пологового процесу, а з моменту початку кримінально-правової охорони життя дитини до завершення послідового періоду. Момент закінчення періоду “відразу після пологів”, на думку авторки, підлягає визначенню у кожному конкретному випадку. Орієнтиром при цьому може слугувати момент початку проведення заходів по догляду за немовлям, наприклад перев’язування пуповини, годування, миття тощо. У цей момент породілля усвідомлює свій обов’язок щодо догляду за дитиною, а отже, вже не перебуває під впливом зумовленого пологами стану.


Дисертантка пропонує посилити відповідальність за дітовбивство, вчинене повторно, шляхом доповнення ст. 117 КК України частиною другою. Випадки повторного вчинення цього злочину, як показує вивчення сучасної судової та слідчої практики, непоодинокі.


У підрозділі 1.3. “Суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого статтею 117 КК України” досліджуються ознаки суб’єкта злочину, аналізуються обов’язкові та факультативні ознаки суб’єктивної сторони.


Підставою для віднесення норми про дітовбивство до складів злочинів з пом’якшуючими обставинами є особливості суб’єкта злочину, а саме особливий психофізичний стан жінки під час пологів або відразу після пологів. Авторкою розглядається дискусійне в науці питання про наявність особливого психофізичного стану у всіх випадках вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини. Аналізуючи різні точки зору вчених-криміналістів з цього приводу, а також медичні аспекти цього питання, дисертантка обґрунтовує положення про те, що особливий психофізичний стан притаманний кожній вагітності й пологам та має місце у всіх випадках дітовбивств. При цьому, обумовлений пологами стан не можна розглядати як причину дітовбивства, він є обставиною, яка послаблює здатність жінки до правильного вибору варіанту поведінки.


Суб’єкт злочину – спеціальний – матір новонародженої дитини, тобто жінка, яка її народила. Водночас ст. 123 Сімейного кодексу України передбачає, що у разі імплантації в організм іншої жінки (сурогатної матері) зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Постає запитання кримінально-правового характеру: чи є сурогатна матір суб’єктом дітовбивства? Дисертантка обґрунтовує позитивну відповідь на це запитання, оскільки сурогатна матір виношує й народжує дитину, отже на неї поширюються всі процеси, пов’язані з пологами. У зв’язку з цим, у диспозиції статті пропонується використати терміни роділля, породілля.


У дисертації розглядаються питання співучасті у дітовбивстві. Авторка заперечує можливість кваліфікації дій інших співучасників за ст. 117 КК України. Єдиною причиною пом’якшення відповідальності за дітовбивство є особливий психофізичний стан суб’єкта злочину, що жодною мірою не стосується інших осіб.


Дітовбивство може бути вчинено із заздалегідь обдуманим умислом. Такий вид умислу підвищує ступінь суспільної небезпеки злочину, але не впливає на кваліфікацію, оскільки злочин у будь-якому разі вчинюється в обумовленому пологами стані.


На основі вивчення та аналізу матеріалів кримінальних справ робиться висновок про найбільш поширені мотиви розглядуваного злочину. Це сором перед оточуючими у зв’язку з народженням позашлюбної дитини, труднощі матеріального характеру, небажання обтяжувати себе дітьми, недостойна поведінка батька дитини, зачаття в результаті зґвалтування. Зазначається, що дітовбивства рідко вчинюються за одним мотивом, як правило, спонукання мають комплексний характер.


Розділ 2.Кримінологічна характеристика умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини” складається з трьох підрозділів.


У підрозділі 2.1. “Загальна кримінологічна характеристика дітовбивства” наводяться дані щодо кількісних та якісних показників дітовбивств за період 1993–2005 рр. На основі аналізу статистичних даних МВС України, МОЗ України, статистичних даних про злочинність, оприлюднених у різних виданнях, показників соціально-демографічної статистики, матеріалів кримінальних справ авторкою визначено та проаналізовано рівень, динаміку, географію дітовбивств, їх частку у структурі жіночої злочинності, умисних убивств, умисних убивств, учинених жінками.


Рівень дітовбивств в Україні за досліджуваний період не зазнав суттєвих змін. У середньому щороку реєструвалось 28–29 випадків. Коефіцієнт інтенсивності був найвищим у 1997 р., коли загалом спостерігалось зниження кількості злочинів, учинених жінками.


Питома вага дітовбивств у структурі жіночої злочинності порівняно незначна і становить у середньому 0,1 %. Частка дітовбивств у структурі умисних убивств значно скоротилася в порівнянні з 50-70-ми роками минулого століття (у 1952 р. – 13,5 %, у 1972 р. – 3,8 %, у 2005 р. – 0,5 %), а останні тринадцять років істотно не змінювалась і становила в середньому 0,6 %. Відносна “стабільність” дітовбивств (питома вага яких у структурі умисних убивств, учинених жінками в середньому становить 6,0 %) спостерігається і на фоні збільшення загального числа вбивств та замахів на вбивство, вчинених жінками, які з 1990 р. збільшились більш ніж удвічі.


Досить високими є показники дітовбивства в сільській місцевості. Високий рівень цих злочинів за зазначений період спостерігається у Волинській, Житомирській, Полтавській, Тернопільській, Хмельницькій, Херсонській, Черкаській областях.


Динаміка дітовбивств досліджуваного періоду має нестабільний характер, темп зростання та зниження чергуються щорічно, що не дозволяє встановити будь-які закономірності прояву розглядуваних злочинів. Певною мірою це пояснюється високою латентністю дітовбивств, що, у свою чергу, зумовлено високою ймовірністю приховування трупів немовлят, прискореними процесами їх гниття та легковажним ставленням держави та суспільства до проблеми абортів.


У підрозділі 2.2. “Характеристика осіб, які вчинили умисне вбивство своєї новонародженої дитини” на основі вивчення та аналізу матеріалів кримінальних справ, результатів анкетування засуджених жінок досліджуються кримінологічно значущі ознаки особистості жінок-дітовбивць (соціально-демографічні, морально-психологічні, кримінально-правові).


Наводиться узагальнений соціально-психологічний портрет жінки-дітовбивці: вік 18–30 років, освіта середня, родом із сільської місцевості, раніше не судима, не працює, неодружена, проживає у незадовільних житлових умовах, має низький рівень доходів, алкогольною та наркотичною залежністю не страждає, має невисокий рівень інтелекту, як правило, нехтує елементарними нормами моралі. Відносини з батьками характеризуються відсутністю внутрішнього духовного зв’язку. Емоційне напруження, що пов’язане з настанням небажаної вагітності ще більше поглиблюється після розриву відносин з батьком дитини та пропущення строків для проведення аборту. Відчуває гостру потребу у моральній підтримці близьких людей. Відчуття страху, тривоги, гніву змінюються незабаром відчаєм, апатією, розгубленістю. Дитина видається ворогом, психологічний та біологічний зв’язок з нею заздалегідь відкидається, материнський інстинкт та емоції відсутні. Злочин вчинює без співучасників. У вчиненому розкаюється.


Визначаючи типологічну належність жінок, які вчинили цей злочин, авторка зауважує, що типології жінок-дітовбивць, як і їх загальному портрету, властива певна умовність. У кожній винній особі можна віднайти у певній мірі виразні риси кожного підтипу, з перевагою певних рис. Однак за допомогою типології можна пояснити причини подібних дій дітовбивць, вирішити питання щодо призначення покарання, адже тип злочинниці свідчить про ступінь її соціальної небезпечності.


У підрозділі 2.3. Причини та умови, які сприяють вчиненню злочину даного виду досліджуються причини та умови вчинення дітовбивств.


Результати проведеного авторкою кримінологічного дослідження свідчать про те, що дітовбивство не можна пояснити тільки психофізичними особливостями жінки-породіллі. Причини та умови вчинення кожного конкретного злочину, що породжують наміри жінки позбутися дитини дуже багатогранні й насамперед криються в соціальному середовищі.


На основі вивчення та аналізу матеріалів кримінальних справ, опитувань засуджених встановлено причини дітовбивств й умови, що сприяють вчиненню цих злочинів, які, як правило, взаємопов’язані. Найпоширенішими із них вважаються такі: збіг тяжких особистих та сімейних обставин у житті жінки; труднощі матеріального характеру; відмова батька дитини в одруженні; неможливість вчасного проведення аборту; небажання мати дитину, яке іноді має егоїстичний характер; побоювання розголошення позашлюбної вагітності; несприятлива соціально-економічна ситуація в країні; недоліки в діяльності окремих ланок органів охорони здоров’я; негативне мікросередовище; недоліки в сімейному вихованні; недоліки статевого виховання; відсутність необхідних правових знань, зокрема про можливість отримання соціально-правової допомоги вагітними жінками та одинокими матерями; неефективність каральної практики судів та діяльності правоохоронних органів щодо розслідування та попередження дітовбивств; психофізичні особливості особи; низький культурно-освітній рівень населення; втрата жінкою надії на одруження.


Переважною причиною дітовбивств, на думку дисертантки, є низький рівень духовності, жорстокість жінок.


Розділ 3. “Запобігання умисним вбивствам, вчиненим матір’ю щодо своєї новонародженої дитини” містить три підрозділи.


У підрозділі 3.1. “Загальносоціальні заходи” розглядаються питання удосконалення системи загальносоціальних заходів, спрямованих на покращання соціально-економічного та правового становища жінок, створення реальних механізмів їх захисту;


Авторка зазначає, що особливу увагу слід звернути на такі заходи, як: подальше вдосконалення системи виплати допомоги сім’ям з дітьми, а саме підвищення розміру щомісячної допомоги у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку; житлове забезпечення одиноких матерів, надання їм тимчасового житла у кризових ситуаціях; повне задоволення потреби в дитячих садках і яслах; відкриття нових робочих місць для жінок; надання пільг в оподаткуванні господарюючим суб’єктам, які створюють нові робочі місця для одиноких матерів; надання інформаційної допомоги з питань зайнятості; розвиток професійного перенавчання.


Істотна роль у запобіганні цим злочинам належить заходам щодо збереження репродуктивного здоров’я жінки, в тому числі планування сім’ї. Хоча аборт в окремих випадках запобігає подальшій небажаній вагітності, а отже, й дітовбивству, однак розвиток планування сім’ї є більш дієвою альтернативою у боротьбі з цим видом злочину. Для успішної реалізації програм планування сім’ї необхідним є: створення, розширення, удосконалення роботи мережі закладів акушерської та гінекологічної допомоги, особливо у сільській місцевості; розширення кола осіб, які мають право на безкоштовне переривання вагітності; доступність високоефективних контрацептивів, безкоштовне забезпечення ними малозабезпечених жінок.


Важливим напрямом загальносоціальної профілактики дітовбивств є підтримка й допомога жінкам, які перебувають у складній життєвій ситуації, зокрема через розширення мережі та сприяння діяльності спеціалізованих соціальних служб (жіночих кризових центрів, соціально-реабілітаційних центрів для дівчат-підлітків, вагітних жінок).


У дисертації підкреслюється значення підвищення рівня духовного та морального розвитку особи, зокрема шляхом використання різних форм та методів сімейного, статевого, правового виховання, залучення до цієї справи церкви.


Серед ефективних заходів запобігання, на думку дисертантки, є також заходи щодо: збільшення соціальної реклами про відповідальне батьківство, планування сім’ї, збереження репродуктивного здоров’я; запровадження на телебаченні та радіо циклу передач, спрямованих на формування високого престижу материнства; здійснення статевої просвіти.


Підрозділ 3.2. Спеціально-кримінологічні заходи присвячено питанням удосконалення комплексу заходів спеціально-кримінологічного запобігання дітовбивствам.


У системі запобігання цим злочинам, що здійснюється різними ланками державного та громадського механізму, особлива роль надається спеціалізованим суб’єктам – органам внутрішніх справ, зокрема службам дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх, та напівспеціалізованим – закладам охорони здоров’я.


Авторка вважає, що з метою запобігання приховуванню вагітності (90% дітовбивць приховують вагітність), доцільно було б передбачити адміністративну відповідальність за порушення строків постановки на медичний облік вагітною жінкою. Привертається увага на те, що для успішного виявлення подібних жінок необхідною є систематична, тісна інформаційна та організаційна співпраця органів внутрішніх справ і органів охорони здоров’я.


Важливу роль у профілактичній роботі з вагітними жінками, які перебувають на медичному обліку, відіграє психологічна допомога як з боку клінічного психолога, так і з боку лікарів акушерів-гінекологів, медичного персоналу середньої ланки.


При виявленні та усуненні причин та умов дітовбивств потрібно привертати увагу на діяльність відповідних медичних служб щодо контролю за обліком вагітних, важливість роз’яснювальної роботи щодо запобігання пологів у домашніх умовах, недопущення порушення правил обстеження жінок, недостатність та обмеженість санітарної пропаганди, інформування правоохоронних органів про жінок з ознаками недавніх пологів за відсутності дитини, недостатній рівень виховної та профілактичної роботи серед працівників трудових колективів, учнів, студентів, налагодження профілактичних медичних оглядів та контроль за їх проходженням, розробку заходів для покращання роз’яснювальної роботи з правових, соціальних, медико-соціальних питань, організацію дозвілля молоді.


У підрозділі 3.3. “Індивідуальна профілактика” розглянуто питання індивідуальної профілактики злочинів даного виду, яка є важливим і водночас складним напрямом боротьби з дітовбивством.


Виявлення жінок, здатних вчинити вбивство своєї новонародженої дитини, ускладнюється тим, що, як правило, ці жінки ніяк не виявляють своєї антисуспільної спрямованості, не мають судимостей, часто позитивно характеризуються за місцем роботи, навчання, проживання. З іншого боку, саме специфічність дітовбивства (стан вагітності, який передує йому і протягом якого жінка не може реалізувати злочинний умисел), за умови вчасного виявлення жінок, від яких можна очікувати вчинення цього злочину, уможливлює попередження вчинення цього злочину.


Ефективному виявленню цих осіб, на думку дисертантки, може сприяти встановлення тісних контактів суб’єктів профілактики, зокрема служб дільничних інспекторів, кримінальної міліції у справах неповнолітніх із населенням, громадськістю, тісна співпраця із закладами акушерсько-гінекологічної допомоги, навчальними закладами, гуртожитками, взаємний обмін інформацією, проведення консультативної, правової роботи.


У процесі проведення заходів індивідуальної профілактики дітовбивств особливо ефективними є методи переконання та надання допомоги. Привертається увага на виняткову важливість проведення індивідуальних бесід з жінками, від яких можна очікувати вчинення цього злочину, з боку дільничного інспектора, і насамперед, з боку психологів. Такі обставини, як складна життєва ситуація, побоювання розголошення позашлюбної вагітності та суспільного осуду, власне сам стан вагітності, що супроводжується емоційним напруженням, вказують на необхідність психологічної корекції. Водночас ефективний профілактичний вплив здійснюють бесіди з представниками найближчого оточення жінки, під час яких слід звернути увагу на своєчасну моральну підтримку вагітної жінки батьками, чоловіком тощо. Адже, як показав аналіз результатів анкетування жінок-дітовбивць, саме моральна підтримка з боку близьких людей могла б запобігти вчиненню ними вбивства немовляти.


Авторка акцентує увагу на доцільності застосування методу надання допомоги, що передбачає сприяння у працевлаштуванні, здобутті освіти, покращанні житлових, побутових умов вагітної жінки.


Стосовно жінок, засуджених до позбавлення волі, актуальною є особистісно-психологічна корекція. З такими особами варто проводити тренінги, обговорюючи ситуації, які можуть трапитися у житті після звільнення (імовірна наступна вагітність, у тому числі й позашлюбна, скрутне матеріальне становище тощо).


 








Від початку пологів до їх закінчення вагітну називають роділлею, після пологів – породіллею.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины