Фурман Я.В. Основи методики розслідування контрабанди культурних цінностей

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі автор обґрунтовує актуальність теми дисертації, показує ступінь її наукової розробки, визначає основні методи дослідження, його мету, завдання, предмет та об’єкт, розкриває наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, зв’язок дисертації з науковими програмами і темами, структуру роботи та її обсяг.

У розділі 1 “Криміналістична характеристика контрабанди культурних цінностей” визначається криміналістична характеристика досліджуваного виду злочинів, розкриваються її елементи.

Автор приєднується до позиції дослідників (М.В. Салтевського, В.П. Бахіна та ін.) і вважає криміналістичну характеристику контрабанди культурних цінностей системою відомостей про криміналістично значимі ознаки цього злочину, що мають суттєве значення для його розслідування.

Доведено, що структуру криміналістичної характеристики розслідування контрабанди культурних цінностей становлять: предмет злочинного посягання, спосіб злочину, “слідова картина” контрабанди, особа злочинця.

У підрозділі 1.1 “Предмет злочинного посягання” автор, досліджуючи співвідношення понять “об’єкт” і “предмет” злочину, зазначає, що предмет злочину в криміналістичному значенні означає слідоутворюючі та слідосприймаючі об’єкти живої і неживої природи, їх якісно-кількісні показники, фізико-хімічні та споживчі властивості, які індивідуалізують предмет у матеріальному світі.

На підставі цього зроблено висновок, що під криміналістичною ознакою предмета контрабанди (культурних цінностей) слід розуміти всі його властивості, що мають значення для розслідування цього злочину. У низці випадків важливо враховувати належність предмета контрабанди до об’єкта із спеціальним режимом охорони, а також зв’язок з певним способом дії.

Аналізуючи міжнародні документи, вітчизняні законодавчі акти, автор визначає культурні цінності, наводить спеціальні ознаки віднесення їх до особливого, відокремленого виду серед інших предметів протиправних посягань подібних злочинів.

Встановлено, що поняття “культурна цінність” є більш широким відносно поняття “історична цінність”. Автор обґрунтовано приєднується до позиції дослідників (М.І. Костіна, О.В. Процюка) про необхідність зміни редакції ст. 201 КК України, визнавши предметом контрабанди замість “історичних та культурних цінностей” “культурні цінності”. У зв’язку з цим запропоновано при вирішенні питання про порушення кримінальної справи та кваліфікації дій особи, яка переміщує через митний кордон України предмети, що мають культурну цінність, не вимагати їх обов’язкової належності до історичних цінностей. Наявність вимоги одночасного поєднання у ст. 201 КК України не тільки культурної, а й історичної цінності предмета шляхом вживання сполучника “та” є помилковим, оскільки при граматичному тлумаченні цієї норми це призводить до неправильної кваліфікації протиправних діянь.

Зазначено, що найбільш поширеними предметами контрабанди культурних цінностей є: предмети нумізматики; рукописні та друкарські книги; художні побутові прилади, інструменти (годинники, музичні інструменти); твори декоративно-прикладного мистецтва (ікони, культовий посуд, побутові предмети); унікальні вироби з коштовних та інших металів (статуетки, посуд).

У підрозділі 1.2 “Способи контрабанди культурних цінностей” аналізуються етапи злочинної діяльності (підготовка, вчинення, приховування) та ознаки способу вчинення злочину у кримінальному праві, кримінальному процесі та криміналістиці.

Автор приєднується до визначення способу вчинення контрабанди як
детермінованої системи дій контрабандиста з підготовки, виконання та приховування незаконного переміщення контрабанди через державний кордон, а також з використання результатів контрабандної діяльності (В.І. Шевчук).

У дисертації контрабанда культурних цінностей розмежовується за етапами підготовки, вчинення і приховування цього злочину. На етапі підготовки відбувається планування контрабанди, створення необхідних умов, підшукування або пристосування певних засобів. До приховування належать дії з фальсифікації, знищення, маскування або утаювання слідів контрабанди. При цьому тільки приховування має значення для доказування способу вчинення контрабанди культурних цінностей, що здійснюється в межах самої контрабанди й охоплюється умислом контрабандиста.

Автор класифікує способи вчинення злочину, передбаченого ст. 201 КК України, на дві групи: із приховуванням від митного контролю і поза митним контролем. До способів контрабанди культурних цінностей із приховуванням від митного контролю віднесено: використання тайника, інших засобів, що утруднюють виявлення предметів контрабанди під час митного контролю; переміщення предметів контрабанди в супроводжуваному та несупроводжуваному багажі; переміщення предметів контрабанди безпосередньо людиною (твариною), шляхом надання одним предметам вигляду інших; надання митному органу як підстави для переміщення предметів через митний кордон України підроблених документів, документів, які одержані незаконним шляхом або таких, що містять неправдиві відомості, документів, котрі є підставою для переміщення інших предметів; шляхом фізичної (матеріальної) фальсифікації документів.

У контексті розгляду цих способів злочину проаналізовано співвідношення між тайником і сховищем, наведено обставини, що встановлюються при доказуванні переміщення предметів контрабанди способом використання тайника.

Способами вчинення контрабанди поза митним контролем є такі: переміщення поза місцем розташування митниці; переміщення поза часом здійснення митного оформлення; незаконне звільнення від митного контролю.

Дослідження митної і слідчої практики та наукових джерел дало змогу виокремити в окремий спосіб переміщення предметів “проривом” митного кордону. При цьому переміщення відбувається всупереч прямій забороні особи, яка здійснює митний контроль. У роботі конкретизовано способи “прориву” митного кордону.

Окремо зазначено про “дзеркальний” спосіб контрабанди культурних цінностей. При такій схемі злочинної діяльності ввозиться один предмет, а вивозиться інший – об’єкт, що є культурною цінністю.

У підрозділі 1.3 “Слідова картина” контрабанди культурних цінностей” розглядаються сліди злочину в широкому і вузькому значенні. При викладанні дослідження “слідової картини” контрабанди автор керувався такою класифікацією: сліди-відображення; сліди-предмети; сліди-речовини.

Дослідження механізму вчинення контрабанди культурних цінностей
показало, що найчастіше на місці події залишаються сліди рук. До слідів знарядь та інструментів належать сліди зберігання, маскування і переміщення через державний кордон предметів контрабанди, сліди виробничих механізмів.

До слідів-предметів у справах про контрабанду культурних цінностей віднесено предмети, пов’язані з наслідками злочинної діяльності: листування, записи по розрахунках із співучасниками або клієнтами та ін. Показано місце і роль мікрооб’єктів у розкритті та розслідуванні досліджуваного виду злочинів.

У зв’язку з використанням рукописних (митна декларація) та інших документів (дозвіл на вивіз предметів мистецтва, які не є культурними цінностями, товарні чеки з антикварних магазинів) у протиправній діяльності, детально розглянуто способи підроблення відповідних документів.

Підрозділ 1.4 “Особа контрабандиста” присвячено криміналістичному аналізу особи злочинця у справах про контрабанду культурних цінностей.

Автор приєднується до вивчення особи контрабандиста за напрямами: а) характеристика його поведінки; б) отримання загальної інформації про особу злочинця; в) збирання і перевірка відомостей про особу підозрюваного, яка є в органу розслідування. Досліджено відомості (соціальні, психологічні, біологічні), що становлять характеристику особи контрабандиста.

На підставі дослідження криміналістичних особливостей контрабанди культурних цінностей, вчиненої організованою групою, встановлено розподіл ролей у такій групі. До її складу входять скупники і зберігачі предметів контрабанди, замовники, кур’єри (виконавці).

Визначено, що контрабанду культурних цінностей здебільшого вчинюють злочинці від 30 до 50 років (68 % вивчених кримінальних справ). Розкрито криміналістичну класифікацію (типологію) злочинців у справах про контрабанду культурних цінностей.

У розділі 2 “Типові ситуації та версії при розслідуванні контрабанди культурних цінностей” розглядаються основні положення початкового етапу розслідування: типові слідчі ситуації, версії та дії слідчого стосовно їх вирішення.

У підрозділі 2.1 “Типові слідчі ситуації при розслідуванні контрабанди культурних цінностей” йдеться про обумовлення організації розслідування характером слідчих ситуацій, що складаються на момент порушення кримінальної справи.

На підставі дослідження слідчої практики та наукових джерел встановлено, що за ступенем очевидності найбільш типовими для справ про контрабанду культурних цінностей є такі ситуації: 1) прикордонники спільно із працівниками митниці затримали особу, яка вчинила контрабанду або замах на неї; 2) факт контрабанди й особа, яка її вчинила, відомі, але місцезнаходження підозрюваного невідоме або він перебуває за межами України; 3) факт контрабанди відомий, однак дані про його суб’єкта відсутні (“безхазяйна” контрабанда).

Автор зазначає, що перша слідча ситуація є найбільш сприятливою для початкового етапу розслідування. Вона класифікується на такі: а) ознаки
контрабанди культурних цінностей отримано співробітниками митниці при здійсненні митного контролю; б) дані про вчинення злочину отримано під час контролю, що здійснюється військовослужбовцями прикордонної служби; в) відповідну інформацію отримано в результаті проведення оперативно-розшукових заходів органами внутрішніх справ, Служби безпеки України та інших служб.

Дані про обставини контрабанди, що є в органу дізнання або слідчого, обумовлюють послідовність проведення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, які досліджені автором у дисертації.

У цій ситуації особливого значення набувають питання взаємодії слідчого з іншими органами і службами. Автор проаналізував нормативну регламентацію такої взаємодії і встановив, що нині на практиці виникають певні складнощі, які потрібно врахувати під час розроблення міжвідомчої інструкції з питань взаємодії при розкритті факту контрабанди культурних цінностей.

У другій слідчій ситуації головним завданням розслідування є встановлення місця перебування особи, яка вчинила контрабанду. Для цієї ситуації характерно таке: а) особа, яка вчинила контрабанду, відома, але переховується від слідства на території України або іноземної держави; б) наявність даних, що підозрюваний є громадянином України чи іноземцем.

У такій ситуації потрібно використовувати можливості Робочого апарату Укрбюро Інтерполу. Міжнародний розшук предметів контрабанди та контрабандистів каналами Інтерполу через інформаційні системи має широкі можливості, що зазначені в підрозділі.

У третій типовій слідчій ситуації автор пропонує проводити слідчі дії та оперативно-розшукові заходи не відразу при виявленні факту “безхазяйної” контрабанди. У разі підозр щодо причетності до злочину працівників митниці або прикордонників виявлені предмети контрабанди слід оперативно супроводжувати з метою встановлення всього злочинного “ланцюга”.

Автор розглядає методи і засоби, що використовуються в розшуковій діяльності зі встановлення особи контрабандиста, надає їх перелік. Зазначено, що в системі криміналістичної реєстрації міститься значний обсяг відомостей, що можуть бути використані для встановлення осіб, які вчинили контрабанду культурних цінностей: обліки Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України, автоматизовані інформаційно-пошукові системи та ін.

Слідчі ситуації при розслідуванні контрабанди культурних цінностей зумовлюють необхідність інформування сусідніх держав про факти незаконного переміщення через кордон культурних цінностей.

У підрозділі 2.2. “Типові версії у справах про контрабанду культурних цінностей” показано роль системи типових версій, наведено загальні та окремі версії у справах досліджуваного виду злочинів.

Криміналістичні версії наведено залежно від типових слідчих ситуацій. У першій ситуації можуть існувати типові версії: вчинене діяння є контрабандою
культурних цінностей (ст. 201 КК України); має місце контрабанда, що пов’язана із вчиненням інших злочинів (ст. 358, 364, 366–369 КК України та ін.); факт вчинення контрабанди відсутній, виявлене діяння не є злочинним; має місце добровільна відмова від вчинення злочину.

Дослідження наукових джерел та емпіричних даних дало змогу класифікувати типові версії у справах про контрабанду культурних цінностей за об’єктивною стороною злочину, джерелами придбаних культурних цінностей, способами їх переміщення через митний кордон, способами маскування, місцями збуту та зберігання, кількістю епізодів злочинної діяльності, суб’єктом і суб’єктивною стороною злочину.

При висуненні версій за суб’єктом злочину необхідно враховувати можливість участі у злочині службових осіб митних органів. У такому разі висуваються версії про мотиви протиправних дій. Основною з них є версія про отримання хабара (зазначили 73 % опитаних респондентів).

У ситуації, коли вчинено контрабанду культурних цінностей, однак особа, яка її вчинила, невідома, висуваються версії, спрямовані на розшук контрабандиста. Автор детально розглядає види розшукових версій у справах про контрабанду культурних цінностей, у тому числі у випадках, якщо суб’єкт злочину відомий, але він переховується від слідства.

У третій слідчій ситуації, при виявленні “безхазяйних” культурних цінностей, типові версії такі: контрабандист – член екіпажу судна, особа, якій відомі особливості конструкції транспортного засобу, де приховувалися культурні цінності; контрабанду вчинено однією особою або групою осіб та ін.

Розділ 3 “Тактика провадження слідчих дій у справах про контрабанду культурних цінностей” присвячений дослідженню тактичних прийомів слідчого огляду, призначення судових експертиз, обшуку, затримання, допиту, виїмки, відтворення обстановки та обставин події, освідування, пред’явлення для впізнання.

У підрозділі 3.1 “Слідчий огляд” на підставі аналізу кримінальних справ про контрабанду культурних цінностей встановлено, що найчастіше проводяться: огляд місця події; огляд предметів контрабанди; огляд інших предметів та документів.

Огляду місця події при розслідуванні контрабанди культурних цінностей притаманні особливості, зумовлені предметом злочину; способом переміщення контрабандного товару через митний кордон України; видом транспортного засобу, в якому перевозять контрабандний товар (залізничний, автомобільний, повітряний або водний транспорт).

Розкрито головні завдання огляду місця події у справах досліджуваного виду злочинів. Об’єктами огляду є місце розміщення культурних цінностей. Предмет контрабанди має бути ретельно оглянутий і описаний у протоколі з фіксацією його індивідуальних ознак. До протоколу огляду місця події повинна бути додана карта-схема з позначенням місця затримання особи, причетної до злочину, і схема місця виявлення цінностей.

Доведено, що в разі виявлення предметів контрабанди у транспортному
засобі потрібно повністю оглянути транспортний засіб, розширити межі його огляду з метою встановлення додаткових тайників і місць приховування контрабанди.

У транспортному засобі можуть бути виявлені схованки у дверцях, сидіннях, багажнику автомобіля, під капотом, у паливному баку, у камерах покришок, у бортах причепа тощо. Наведено перелік демаскуючих ознак, які рекомендовано враховувати під час огляду транспортного засобу.

Запропоновано правила пакування культурних цінностей, що є предметом злочину, наведено рекомендації дій відеооператора з фіксації слідчого огляду.

Автор наголошує на необхідності залучати до огляду спеціалістів, зокрема при виявленні культурних цінностей, що містять дорогоцінні метали і каміння. Для виявлення місць прихованих предметів контрабанди рекомендується використовувати криміналістичні прийоми: візуальний метод, методи простукування, порівняння зовнішніх і внутрішніх об’єктів, щупання тощо. Наведено перелік технічних засобів, які рекомендовано при цьому застосовувати.

Окремо запропоновано криміналістичні рекомендації огляду ікон, творів графіки та живопису, ювелірних виробів, друкованих видань (стародруків), монет (медалей), музичних інструментів, нотних текстів із зазначенням їх складових.

Огляд виявлених документів проводиться від загального до часткового, від найменування до їх реквізитів, змісту та ретельного дослідження тих частин, що мають значення для розслідування. Класифіковано документи, що використовують контрабандисти, за призначенням та джерелами їх складання. Зазначено елементи документів, що підлягають фіксації у протоколі огляду.

У підрозділі 3.2 “Призначення та проведення судових експертиз” виділені основні види судових експертиз, що проводяться під час розслідування контрабанди культурних цінностей.

Автор встановив, що, призначаючи судову експертизу в кримінальній справі, у якій об’єктом посягання є культурні цінності, перед слідчим постають труднощі, що пов’язані з вибором виду експертизи, формулюванням запитань експертові, визначенням установи, яка буде проводити дослідження.

При розслідуванні контрабанди культурних цінностей найбільш поширеними є: техніко-криміналістичні експертизи документів, судово-почеркознавчі, трасологічні експертизи (дактилоскопічні, механоскопічні, гемоскопічні, транспортно-трасологічні, ідентифікація цілого за частинами), різноманітні технічні дослідження.

Як правило, у цій категорії кримінальних справ призначається мистецтвознавча експертиза, завдання якої полягають у встановленні оригінальності витвору мистецтва, що став об’єктом злочину. Дисертант рекомендує як експертів вибирати відомих фахівців провідних науково-культурних центрів, музеїв, бібліотек (Національний історичний музей України, Центр реставрації та експертиз, Києво-Печерська Лавра (щодо предметів релігійного культу), Національний науково-дослідний реставраційний центр України та ін.). Наведено перелік обставин, які повинен встановити слідчий під час оцінки висновку мистецтвознавчої експертизи.

Автор констатує, що технічна експертиза, яка призначена при розслідуванні контрабанди культурних цінностей, вирішує питання про способи, давність виготовлення тайників, улаштування під спеціальні сховища різноманітних місць агрегатів і приладів на транспортних засобах, у приміщеннях; про можливість виконання таких робіт однією особою чи групою осіб; про навмисність виготовлення тайників. Досліджено різновидність цієї експертизи – фізико-хімічну (спектрографічну) експертизу, що надає можливість визначити автентичність дорогоцінних металів, їх  проби, склад різних складових сполук тощо.

Дисертант окремо звертає увагу на біологічні експертизи волосся, слідів слини і крові людини, залишені нею на культурних цінностях, генотипоскопічну експертизу, розкриває їх можливості.

У підрозділі 3.3 “Обшук” розкрито завдання, підготовку і тактику проведення різних видів обшуку у справах про контрабанду культурних цінностей, наголошено на необхідності врахування наявності негативних обставин.

На підставі аналізу нормативних джерел, практики розслідування контрабанди культурних цінностей, автор дійшов висновку, що митний огляд й обшук як слідча дія є різними заходами відповідних суб’єктів, які відрізняються процесуальним порядком та цілями. Митний огляд – це адміністративно-процесуальна дія, яку здійснюють посадові особи митних органів шляхом перевірочного огляду переміщуваних об’єктів через митний кордон з метою виявлення предметів контрабанди, заборонених до транзиту предметів, що є об’єктами порушення митних правил.

Надано рекомендації щодо проведення обшуку за місцем проживання підозрюваного, зокрема дії з виявлення засобів (інструментів), використаних для підроблення документів, виготовлення схованок, їх виявлення з урахуванням можливості використання пошукових приладів (металошукачів й інших, пов’язаних з радіоактивним випромінюванням). Запропоновано види відповідних технічних засобів та досліджено криміналістичні методи їх використання. Автор окреслив об’єкти пошуку і вилучення при проведенні обшуку у справах про контрабанду культурних цінностей. Окремо звертається увага на обшук у службових приміщеннях при розслідуванні відповідної категорії злочинів.

Зважаючи на збільшення кількості контрабанди культурних цінностей, переміщуваних за допомогою транспортних засобів, автор розкриває правила проведення їх обшуку, у тому числі при затриманні підозрюваного в купе поїзду, каюті на морському судні та в автобусі.

Розкриваючи тактичні особливості проведення особистого обшуку у справах про контрабанду культурних цінностей, показано його відмінність від особистого огляду. Наведено етапи особистого обшуку, порядок огляду одягу, тіла обшукуваного тощо.

До тактичних прийомів обшуку у справах про контрабанду культурних цінностей віднесено: а) створення перебільшеної уяви в обшукуваного про інформацію, якою володіє слідчий; б) приховування істинної поінформованості слідчого про місцезнаходження об’єктів, що розшукуються; в) паралельне та зустрічне обстеження; г) пошук на основі порівняння однорідних предметів або виявленої невідповідності їх звичайному стану; ґ) пошук, пов’язаний з використанням психологічного впливу на обшукуваного, науково-технічних засобів; д) пошук, заснований на аналізі поведінкової реакції обшукуваного (“метод словесної розвідки”) та ін.

Узагальнення результатів опитування дало змогу виокремити рекомендації, якими керуються злочинці при виборі місць приховування предметів контрабанди: а) намір на бридливість (розміщення у брудній білизні, туалеті, смітті тощо); б) врахування трудомісткості пошуку і появи стомлення, автоматизму (приховання в одному з багатьох однорідних предметів); в) навмисна недбалість приховання контрабандного предмета (залишення об’єкта на видному місці); г) розрахунок на виявлення такту і співчуття (приховування предметів у трупі, пов’язці хворої людини, одязі маленької дитини тощо); ґ) відвернення уваги особи, яка здійснює обшук (розмова на сторонні теми, симулювання непритомного стану та ін.).

Детально розкрито правила фіксації цієї слідчої дії у протоколі, враховуючи опис виявлених схованок.

Підрозділ 3.4 “Затримання підозрюваного та його допит” розкриває гласне та конспіративне затримання контрабандистів у разі діяльності організованої групи з метою приховання відповідного факту від інших співучасників. Приймаючи рішення про застосування цього примусового заходу, необхідно визначитися з місцем проведення захоплення особи, комплектуванням групи затримання, їх технічним оснащенням та озброєнням.

При вчиненні злочину організованою групою затримання перевізника з контрабандними культурними цінностями є частиною тактичної операції, під час якої проводяться одночасне затримання й інших учасників групи, особисті обшуки та обшуки за місцем їх проживання чи роботи.

Механізм затримання підозрюваного в контрабанді культурних цінностей досліджений як взаємопов’язаний ланцюг дій прикордонних підрозділів та митних органів. Наведено алгоритм дій прикордонного наряду в разі виявлення ознак порушення особою державного кордону, пов’язаний із затриманням правопорушників з відповідними предметами. За наявності достатніх підстав представник митного органу складає протокол про порушення митних правил. Саме в цей момент митний орган приймає рішення про порушення кримінальної справи та про затримання контрабандиста в порядку ст. 106 Кримінально-процесуального кодексу України. Після затримання підозрюваного негайно проводиться його допит.

Особливість допиту у справах про контрабанду культурних цінностей полягає в його предметі, колі допитуваних, способах їх виявлення, послідовності проведення допиту, предметі контрабанди та ін.

Вивчення практики розслідування контрабанди культурних цінностей надало можливість автору визначити перелік питань, які потрібно встановити при допиті підозрюваного залежно від слідчої ситуації. До них віднесено:

1) при переміщенні предметів поза місцем розташування митниці: а) фактичне місце затримання контрабандиста; б) розташування цього місця відносно лінії митного кордону; в)  шлях та спосіб переміщення предмета контрабанди; г) місце перетинання митного кордону; ґ) місце відправлення і призначення предметів контрабанди; д) останній пункт перед перетинанням митного кордону тощо;

2) при контрабанді культурних цінностей поза часом здійснення митного оформлення: а) час і дата переміщення предметів контрабанди; б) пункт митного пропуску, через який відбувалось їх переміщення; в) належність пункту пропуску до офіційно встановленого або визначеного спеціальним дозволом митниці; г) офіційно встановлений час здійснення митного оформлення; ґ) час початку та закінчення митного оформлення в добу переміщення предметів контрабанди тощо;

3) з незаконним звільненням від митного контролю: а) факт переміщення предметів зі звільненням від митного контролю і підстави для цього; б) наявність законних підстав звільнення від митного контролю, їх відсутність на час переміщення; в) конкретна посадова особа, яка звільнила правопорушника від митного контролю, її дії та ін.

При допиті підозрюваного особливу увагу слід приділяти встановленню його підготовчих дій до вчинення контрабанди (придбання культурних цінностей, їх маскування тощо).

Аналіз слідчої практики розслідування контрабанди культурних цінностей дало змогу виокремити типові ситуації допиту підозрюваного: 1) давання правдивих показань і визнання себе винним; 2) заперечення факту контрабанди і давання завідомо неправдивих показань або відмова від давання показань. Автор проаналізував тактичні прийоми, які використовуються в першій і другій слідчій ситуації.

Запропоновано свідчення підозрюваного в контрабандній діяльності та його співучасників фіксувати шляхом відео або звукозапису. Демонстрація такого запису співучаснику, який не визнає своєї вини, спонукає його до давання показань.

Окремо обґрунтовано, що при допиті провідників, затриманих разом з контрабандистом, потрібно з’ясувати характер їх зв’язків з контрабандистом, чи мали місце такі самі факти раніше як за його участі, так і за участі інших знайомих йому осіб, хто ці особи, що переправлялося через кордон, хто приймав контрабандиста після перетинання кордону, де і на яких умовах.

У підрозділі 3.5 “Проведення інших слідчих дій” досліджено організацію і тактику проведення виїмки, відтворення обстановки та обставин події, освідування, допиту свідків і пред’явлення для впізнання.

Узагальнення слідчої практики у справах про контрабанду культурних цінностей показало, що найчастіше виїмці підлягають: митні декларації, копії
квитанцій на міжнародні поштові відправлення, проїзні документи, довідки про телефонні переговори контрабандистів та їх співучасників, документи про проживання в готелях, документи про включення культурних цінностей до Державного реєстру національного культурного надбання, документи з Міжвідомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей, Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей та ін.

У справах про контрабанду культурних цінностей відтворення обстановки та обставин події провадиться з метою перевірки (з’ясування) способів зберігання, незаконного переміщення через митний кордон відповідних предметів, приховування слідів злочину і вчинення контрабандистами  інших дій.

Удосконалено тактичні прийоми цієї слідчої дії при перевірці факту переміщення через митний кордон культурних цінностей поза митним контролем, приховування культурних цінностей від митного контролю за допомогою схованок.

На підставі узагальнення практики розслідування контрабанди культурних цінностей зазначено, що відтворення обстановки та обставин події проводиться для встановлення: а) шляху слідування контрабандиста; б) місця перетину державного кордону; в) предметів, що мають значення для встановлення істини; г) невідомих слідству осіб; ґ) обставин, що сприяють вчиненню контрабанди; д) уточнення окремих обставин події.

При розслідуванні контрабанди культурних цінностей освідування провадиться для виявлення на тілі підозрюваного предметів контрабанди, які зберігаються у спеціальних поясах, під пов’язками або наліпками, та слідів злочину (мікрооб’єктів як наслідок взаємодії схованок із предметами  контрабанди).

Автор звертає увагу на використання контрабандистами різноманітних порожнин свого тіла (статевих органів, прямої кишки, шлунку, шлунково-кишкового тракту) для переміщення незначних за розміром культурних цінностей. Виявлення таких “контейнерів” можливе за допомогою рентгенографії або ультразвукового обстеження тіла людини.

У результаті вивчення матеріалів кримінальних справ і соціологічного опитування автор дійшов висновку, що у справах про контрабанду культурних цінностей як свідків допитують: а) очевидців незаконного переміщення культурних цінностей через митний кордон; б) свідків придбання, упакування, приховування, збуту культурних цінностей; в) осіб, у яких було викрадено цінності, що стали предметами контрабанди; ґ) осіб, які володіють інформацією про особистість контрабандиста, обставини, що обтяжують або пом’якшують його покарання.

Окрім цього, свідків класифіковано за трьома групами: 1) працівники митниці та співробітники контрольно-пропускного пункту, які виявили контрабандну культурних цінностей, інші особи, які обслуговували затриманого; 2) сусіди по будинку, співробітники, родичі, знайомі
контрабандиста; 3) фахівці в галузі мистецтвознавства та вартості оцінки культурних цінностей. Автор пропонує переліки запитань для кожної групи свідків учинення контрабанди.

Ураховуючи випадки допиту свідків з числа іноземців, автор наголошує на особливостях національного характеру відповідної етнічної групи; його соціальному становищі, виду занять та інших особливостях його особистості. При проведенні таких допитів для об’єктивної фіксації інформації та подальшої її оцінки запропоновано застосовувати відеозапис і звукозапис показань.

У справах про контрабанду культурних цінностей пред’явлення для впізнання за фотознімками або відеозаписом проводиться у випадках, якщо: а) особа, яка підлягає впізнанню, переховується від слідства; б) особа, яка підлягає впізнанню, перешкоджає цьому; в) впізнаваємий після сприйняття свідком зазнав значних змін зовнішності; г) суб’єкт й об’єкт впізнання перебувають далеко від місця, у якому проводиться розслідування, а зволікання неможливе; ґ) лише за допомогою фотографії вдається досягнути схожості ознак осіб, які пред’являються для впізнання.

Окремо досліджено пред’явлення для впізнання предметів контрабанди. Запропоновано шляхи пошуку їх аналогів та процесуальну фіксацію залучення цих предметів до слідчої дії. У цьому аспекті автор пропонує складати протокол отримання відповідних об’єктів з відображенням їх ознак та вказівкою джерела походження.

Межі схожості всіх предметів – культурних цінностей, що пред’являються для впізнання, повинні відповідати головним вимогам: а) суттєво відрізнятися один від одного за загальними ознаками (лінійними розмірами, формою, кольором, матеріалом, характером поверхні, конструктивними деталями); б) за можливості не відрізнятися будь-якими чітко вираженими ознаками індивідуального походження. Факт впізнання унікального предмета може бути проведений і зафіксований під час допиту особи, коли він пред’являється їй для огляду.