Білоус В.В. Проблеми методики розслідування фіктивного підприємництва : Белоус В.В. Проблемы методики расследования фиктивного предпринимательства

summary

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, формулюються його об’єкт, предмет, мета та завдання, розглядається методологічна база наукової роботи, вказується її теоретична та практична значущість, викладаються основні положення, що виносяться на захист.

Розділ перший “Криміналістична характеристика фіктивного підприємництва” містить шість підрозділів, присвячених детальній характеристиці поняття фіктивного підприємництва, способів його вчинення, взаємозв’язку з іншими злочинами, зокрема, з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, а також аналізу таких елементів криміналістичної характеристики даного виду злочину, як час, місце та обстановка його вчинення, особа злочинця та сліди злочину.

У підрозділі 1.1 “Поняття та криміналістично значущі ознаки фіктивного підприємництва” досліджується сутність фіктивного підприємництва та фіктивного підприємства, зазначається, що фіктивне підприємництво постає початковим етапом, а фіктивне підприємство – універсальним знаряддям для вчинення широкого кола злочинів. Детально розглянуто низку спеціальних термінів, що складають зміст поняття фіктивне підприємництво,  серед яких: фіктивне підприємство, створення, придбання, прикриття, незаконна діяльність, види діяльності, щодо яких є заборона.

На підставі вивчення внутрішнього змісту явища та з урахуванням вимог чинного кримінального законодавства (ст. 205 КК України) під фіктивним підприємством дисертант пропонує розуміти юридичну особу, офіційно зареєстровану як суб’єкт підприємництва, що створена або придбана з метою здійснення заборонених видів діяльності або прикриття незаконної діяльності.

Автором досліджено найбільш типові цілі, для досягнення яких створюються (придбаються) фіктивні підприємства. Типові ознаки фіктивного підприємства класифіковано за особливостями створення (придбання) підприємства, здійснення фінансово-господарської діяльності, документообігу, ведення обліку та складання звітності, чисельності та складу трудового колективу, тривалості функціонування та припинення діяльності. У результаті узагальнення кримінальних справ типова фіктивна юридична особа набула виразу приватного підприємства (50,5%), яке формально очолюється підставним керівником (84,8%), створене за документами підставної особи (84,8%) для ухилення від сплати податків (64,6%), активно укладає безтоварні фіктивні угоди (46,97%), не здійснює облік, не надає звітність, не сплачує податки (65,15%), функціонує не більше одного року (85,7%) і припиняє діяльність без дотримання встановленого порядку (93,2%).

У підрозділі 1.2 “Способи фіктивного підприємництва” зроблено спробу виявити та систематизувати способи вчинення даного виду злочину. Інформація про спосіб вчинення фіктивного підприємництва постає основою для: а) висунення версій; б) планування та організації розслідування; в) розробки заходів попередження злочинів.

Всі способи вчинення фіктивного підприємництва об’єднано у дві групи: 1) створення суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона; 2) придбання такого суб’єкта для досягнення названих протиправних цілей. Результати узагальнення кримінальних справ свідчать, що фіктивне підприємництво було вчинено шляхом створення у 59,5% випадків, а шляхом придбання – у 40,5% випадків.

Фіктивне підприємство може створюватись (придбаватись): 1) з формальним дотриманням вимог чинного законодавства; 2) з порушеннями вимог законодавства (за результатами узагальнення кримінальних справ – 15,2% та 84,8% відповідно). Дисертантом систематизовано найбільш типові види порушень (здійснення державної реєстрації підприємства з використанням документів підставних осіб, за підробленими, викраденими документами тощо).

На думку автора, фіктивне підприємництво не можна досліджувати відокремлено від тих злочинів, для вчинення яких створюється фіктивне підприємство. Під час розслідування фіктивного підприємництва існує нагальна потреба у встановленні способів використання фіктивного підприємства у механізмі подальшої злочинної діяльності.

Підрозділ 1.3 “Взаємозв’язок фіктивного підприємництва та легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом” присвячений вивченню ролі фіктивних підприємств у процесі легалізації злочинних доходів. Детально розглянуто структуру та функції конвертаційних центрів, як високоорганізованих неформальних об’єднань фіктивних підприємств.

Автором виділено основні форми легалізації злочинних доходів за допомогою фіктивних підприємств: здійснення фінансової операції та укладення угоди з коштами або майном. Прикладом фінансової операції постає внесення грошових коштів або оціненого у грошовому вираженні майна (в т.ч. у вигляді іноземної інвестиції) як внеску до статутного фонду створюваного фіктивного господарського товариства. Під час наступної діяльності такого підприємства доходи, одержані в результаті вчинення різних видів розкрадань чужого майна,  незаконної підприємницької діяльності (зокрема, незаконного виготовлення підакцизних товарів), контрабанди, незаконного обігу наркотиків тощо, легалізуються шляхом укладення різних фіктивних угод. Такі договори у всьому їх розмаїтті складають основу більшості кримінальних схем легалізації злочинних доходів за допомогою фіктивних підприємств. Вони використовуються і як разові акції для легалізації конкретної суми, і в складних комбінаціях з залученням у якості прикриття банківських операцій та виробничих циклів великих підприємств для здійснення довготривалого та великомасштабного процесу легалізації. Автором визначено найбільш поширені види угод, що використовуються під час легалізації злочинних доходів.

У підрозділі 1.4 “Час, місце та обстановка вчинення фіктивного підприємництва” автор досліджує зазначені елементи криміналістичної характеристики даного виду злочинів.

Час вчинення фіктивного підприємництва дозволяє встановити послідовність і розвиток різноманітних процесів. При розслідуванні злочину важливе значення мають дані про початок і закінчення фіктивного підприємництва, його тривалість в часі. Період створення або придбання фіктивного підприємства може тривати від декількох днів до декількох тижнів. Функціонування фіктивного підприємства може відбуватись протягом тривалого часу (від декількох тижнів до декількох місяців), а може мати одномоментний характер (коли підприємство створюється для здійснення окремої злочинної операції). У зв’язку із цим набувають актуальності дані про пору року, звітний період, в якому було створено або придбано та здійснювало свою діяльність фіктивне підприємство. Результати узагальнення кримінальних справ свідчать, що період функціонування фіктивних підприємств становить: від 1 до 3 місяців – 23,6%, від 3 до 6 місяців – 22,7%, від 6 до 12 місяців – 39,4%, більше одного року – 14,3%.

Для встановлення часу вчинення злочину слідчому необхідно з’ясувати час, коли: 1)  відбувались події, пов’язані зі створенням (придбанням) фіктивного підприємства; 2) відбувались події, пов’язані з ліцензуванням господарської діяльності; 3) укладались угоди та здійснювались фінансово-господарські операції; 4) фіктивне підприємство припинило свою діяльність.

Відомості про місце вчинення фіктивного підприємництва охоплюють: фактичне місцезнаходження та адресу підприємства, місце його державної реєстрації та постановки на облік, місце здійснення фінансово-господарських операцій.

Місцем вчинення фіктивного підприємництва найчастіше постають регіони підвищеної ділової активності, великі фінансові й промислові центри країни з добре розвиненою економікою та значним фінансовим потенціалом. На основі узагальнення кримінальних справ дисертант дійшов висновку, що місцем вчинення фіктивного підприємництва стала територія: одного населеного пункту – 50%, декількох регіонів – 30,4%, України та країн СНД – 13,6%,  України та країн дальнього зарубіжжя – 4,5%, декількох населених пунктів в межах одного регіону – 1,5%.

Обстановка, яка складається або створюється злочинцями для вчинення фіктивного підприємництва, формується під впливом: суперечливих і нерозвинених положень чинного законодавства; надмірного податкового навантаження; безконтрольності та розбалансованості в кредитно-фінансовій і товарно-сировинній сферах; правового нігілізму населення та працівників органів державної влади та місцевого самоврядування; недостатньо ефективної діяльності правоохоронних та контролюючих органів; високого рівня корумпованості державних посадовців; неспроможності державних інститутів задовольнити життєво необхідні потреби населення; постійного зростання кількості осіб, що опинились за межею зубожіння; високого рівня безробіття та неповної трудової зайнятості працездатних осіб.

Сприятлива обстановка для створення та функціонування фіктивних підприємств обумовлюється і тим, що державну реєстрацію суб’єктів підприємництва здійснює велика кількість органів; до тепер залишається несформованим єдиний автоматизований банк даних втрачених, викрадених паспортів, паспортів померлих осіб, а також механізм надання інформації про такі паспорти органам нотаріату, державної реєстрації, податкової служби та будь-яким іншим зацікавленим особам (наприклад, договірним контрагентам).

Вивчення обстановки вчинення фіктивного підприємництва припускає встановлення структури, характеру діяльності та особливостей функціонування підприємства, системи документообігу, обліку і стану контролю за господарськими і фінансовими операціями, дотримання існуючих нормативних вимог та інструктивних вказівок при виконанні і документальному оформленні фінансово-господарських операцій тощо.

У підрозділі 1.5 “Особа злочинця” автор відзначає, що в основі незаконної діяльності фіктивних підприємців лежать корисливі мотиви. Методи їх діяльності засновані на використанні недостовірних відомостей і незастосуванні насильства, що в цілому притаманно “білокомірцевому” типу злочинців. На основі емпіричних даних дисертант дійшов висновку, що у переважній більшості випадків фіктивне підприємництво вчинюють чоловіки (77,3%) віком до 30 років (54,5%), які здобули середню освіту (59,1%) і раніше не притягались до кримінальної відповідальності (96,9%). Результати узагальнення кримінальних справ засвідчили, що фіктивне підприємництво у 98,5% випадків було вчинено у співучасті, в тому числі, за попередньою змовою групою осіб – 68,9%; організованою групою – 27,3%, злочинною організацією – 3,8 %.

З метою уникнення відповідальності за власні протиправні дії злочинці часто використовують у якості формальних засновників і керівників фіктивних підприємств підставних осіб. В результаті узагальнення кримінальних справ дисертантом встановлено, що підставні особи постали офіційними засновниками і керівниками у 84,8% випадків. У 33,92% випадків вони зробили це за винагороду. Автор наводить класифікацію підставних осіб.

У підрозділі 1.6 “Типові сліди” дисертант розглядає характеристику слідів фіктивного підприємництва.

Механізм вчинення фіктивного підприємництва відображається у документах. В них залишається різного роду інформація (сліди), яка має значення при розкритті та розслідуванні злочину. Дисертант систематизував найбільш поширені види документів, які використовуються при вчиненні фіктивного підприємництва. На вчинення даного виду злочинів вказує: інформація (дійсна і фальсифікована), що міститься в документах, створених як під час утворення (придбання) підприємства, так і протягом його наступного функціонування; речові докази, які вилучаються у підозрюваних осіб під час обшуків. Це можуть бути сліди-предмети: печатки і штампи; установчі та реєстраційні документи фіктивних та неіснуючих підприємств; факсиміле або інші носії підписів (в т.ч. електронних) керівників фіктивних підприємств, службових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, суб’єктів підприємництва тощо; незаповнені бланки банківських та бухгалтерських документів; матеріали “чорної” бухгалтерії; печатки нотаріусів, органів державної реєстрації, податкової служби та цільових фондів; паспорти померлих осіб, загублені чи викрадені документи реально існуючих громадян; підроблені документи неіснуючих осіб; значні суми готівкових коштів як в національній, так і в іноземній валюті. Сліди, які вказують на підроблення документів, використаних при створенні чи придбанні підприємства: відсутність необхідних реквізитів; нечіткість підписів, відбитків печаток і штампів; розходження в реквізитах та змісті документів, що відбивають однакові операції; сліди переклеювання фотокарток в паспортах та інше.

Розділ 2 “Особливості розслідування фіктивного підприємництва” складається з п’яти підрозділів і присвячений побудові слідчих версій і плануванню розслідування, особливостям застосування спеціальних знань, проведення окремих слідчих дій та побудови тактичних операцій при розслідуванні фіктивного підприємництва.

У підрозділі 2.1 “Побудова слідчих версій та планування розслідування” акцентується увага на особливостях конструювання версій та планування розслідування фіктивного підприємництва.

Версії завжди обумовлені видом злочину, способами його вчинення і, головним чином, тією інформацією, яка виявляється на початковому етапі. Дисертант висвітлює типові слідчі ситуації та пропонує типові версії стосовно розслідування фіктивного підприємництва: 1) мають місце ознаки фіктивного підприємництва; 2) має місце завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, завідомо неправдиве показання; 3) ознаки фіктивного підприємництва відсутні і має місце інший злочин; 4) злочин вчинено одноосібно засновником фіктивного підприємства; 5) злочин вчинено з використанням підставної особи; 6) злочин вчинено у співучасті з представником договірного контрагента.

В роботі висвітлено порядок планування за справами про фіктивне підприємництво. Автор називає види планів, які складаються під час розслідування означеної категорії справ, а саме: план проведення початкових слідчих дій; план подальшого розслідування; загальний план розслідування (за складними кримінальними справами); планування розслідування у вигляді сітьового графіку. Дисертант виділяє низку взаємопов’язаних елементів структури планування розслідування, які одночасно слугують етапами цього процесу: 1) вивчення початкової інформації; 2) висунення версій; 3) визначення обставин, які необхідно довести, та вирішення інших завдань розслідування; 4) визначення шляхів, засобів і методів розслідування; 5) визначення послідовності і строків вирішення окремих завдань та виконання окремих дій; 6) визначення виконавців; 7) визначення організаційних заходів по залученню виконавців, забезпеченню використання окремих засобів і проведення тих чи інших дій; 8) складання письмового плану; 9) корекція плану. Планування розслідування визначає постановку проміжних (локальних) завдань.

У підрозділі 2.2 “Особливості застосування спеціальних знань” дисертантом доводиться доцільність використання таких знань у трьох основних формах: одержання консультацій спеціаліста, участь спеціаліста при проведенні окремих слідчих дій, призначення та проведення судових експертиз.

До участі в слідчих діях спеціалісти залучаються при: 1) необхідності спеціальних знань і навичок; 2) одночасному застосуванні низки засобів криміналістичної техніки; 3) необхідності виконати великий обсяг роботи, яка вимагає спеціальних знань і навичок. Участь спеціаліста у проведенні слідчих дій при розслідуванні фіктивного підприємництва найбільш поширена при проведенні обшуків, виїмок, слідчих оглядів документів тощо. Наведено перелік спеціалістів, потреба в допомозі яких може виникнути на початковому етапі розслідування: 1)  спеціаліст у банківській сфері; 2) спеціаліст у галузі бухгалтерського та податкового обліку; 3) спеціаліст у галузі комп’ютерних технологій та інші. Результати узагальнення кримінальних справ засвідчили, що для встановлення об’єктивної істини під час розслідування всіх випадків фіктивного підприємництва призначаються судові експертизи (судово-почеркознавча - у 93,9%, техніко-криміналістичне дослідження документів – у 57,6%, судово-бухгалтерська – у 45,5%, комп’ютерно-технічна – у 21,2%, фінансово-економічна – у 10,6%, судово-психіатрична – у 12,1%, дактилоскопічна – у 10,5%, судово-товарознавча – у 6,1% справ).

У підрозділі 2.3 “Виїмка та слідчий огляд документів” акцентується увага на тому, що у системі слідчих дій стосовно розслідування фіктивного підприємництва виїмка та слідчий огляд документів відіграють важливу роль.

У дисертації розглядаються особливості проведення виїмки під час розслідування фіктивного підприємництва. Наводиться перелік документів, які підлягають виїмці та піддаються слідчому огляду:

– за місцезнаходженням фіктивного підприємства, місцем розташування його виробничих, офісних і складських приміщень, місцем помешкання, роботи або тимчасового перебування його засновників, керівників та працівників виїмці підлягають: 1) установчі та реєстраційні документи; 2) документи, що свідчать про здійснення певних видів господарської діяльності; 3) первинні та аналітичні документи бухгалтерського і податкового обліку, фінансової та статистичної звітності (в тому числі, документи “чорної” бухгалтерії); 4) касові документи; 5) банківські документи; 6) робочі записи службових осіб і працівників підприємства; 7) магнітні та електронні носії інформації, електронні документи та програмне забезпечення;

– за місцезнаходженням нотаріуса, який посвідчував документи про створення або придбання підприємства, виїмці підлягають: 1) примірники установчого договору, протоколу загальних зборів засновників, документи про перехід права власності на корпоративні права, копії заяв про вихід учасників з товариства; 2) копії документів, що посвідчують повноваження учасників нотаріальної дії; 3) документи про оплату нотаріальних послуг тощо;

– за місцезнаходженням органів державної реєстрації, податкової служби і цільових фондів виїмці підлягають юридичні справи, звітні документи та акти документальних перевірок фіктивного підприємства;

– у штемпельно-граверній майстерні та органі дозвільної системи підлягають виїмці документи, пов’язані з отриманням відповідного дозволу та виготовленням печатки фіктивного підприємства;

– у банківській установі за місцем відкриття рахунку (рахунків) фіктивного підприємства виїмці підлягають: юридична справа клієнта; договір на розрахунково-касове обслуговування та інші угоди; картки зі зразками відбитку печатки і підписів осіб, що мають право першого і другого підпису; виписки про рух грошових коштів по рахунку підприємства; платіжні доручення на розпорядження грошовими коштами; чеки на отримання готівки тощо;

– у підприємств-контрагентів повинні вилучатись будь-які документи, що свідчать про наявність взаємовідносин з фіктивним підприємством (копії його установчих і реєстраційних документів, комерційні пропозиції, договори, акти, векселі, накладні, рахунки, квитанції, розписки, незаповнені бланки документів фіктивного підприємства, документи власної “чорної” бухгалтерії тощо).

Результати узагальнення кримінальних справ свідчать про те, що при розслідуванні фіктивного підприємництва виїмка документів проводилась: в органах державної реєстрації (74,2%), в органах державної податкової служби (74,2%), у банківських установах (59,1%), у підприємств-контрагентів (27,3%), у засновників фіктивного підприємства (24,2%), у керівників фіктивного підприємства (19,7%), у нотаріальних органах – (6,1%).

Дисертантом визначені основні завдання слідчого огляду документів та особливості його проведення при розслідуванні фіктивного підприємництва.

Підрозділ 2.4 “Допит як спосіб отримання інформації” присвячений проблемам проведення допиту під час розслідування фіктивного підприємництва. Здійснено спробу визначити предмет допиту підозрюваних, свідків та інших осіб, сформулювати рекомендації щодо підготовки та застосування тактичних прийомів.

Дисертантом запропоновано класифікацію свідків по справах про фіктивне підприємництво: 1) особи, яким може бути відома інформація про умови і обставини тих подій, які вони спостерігали, або умови і обставини тих дій, в яких вони брали участь (спеціаліст, який здійснив підготовку проектів установчих документів; незалежний реєстратор; нотаріус і технічні працівники нотаріальної контори; працівники органу державної реєстрації; працівник органу дозвільної системи; працівники територіального органу державної податкової служби; банківські працівники, уповноважені на відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб тощо); 2) громадяни, службові особи, які зробили повідомлення і заяви, що стали приводом і містили підстави для порушення кримінальної справи; 3) працівники фіктивних підприємств; 4) службові особи та інші працівники договірних контрагентів; 5) родичі, близькі знайомі, співробітники злочинців.

Автором розроблено типовий перелік питань, що підлягають з’ясуванню у кожної групи допитуваних.

У підрозділі 2.5 “Побудова тактичних операцій при розслідуванні фіктивного підприємництва” досліджені питання комплексного проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на вирішення проміжних завдань розслідування даного виду злочинів.

При виявленні ознак фіктивного підприємництва підлягають встановленню: 1) обставини створення або придбання юридичної особи (дотримання законодавства під час створення  (придбання), характер і зміст допущених порушень); 2) дійсність установчих, реєстраційних і фінансово-господарських документів; 3) цілі створення фіктивного підприємства; 4) законність здійснюваної діяльності; 5) осіб, причетних до вчинення злочину та ступінь їх вини; 6) майно і грошові кошти, необхідні для відшкодування завданих збитків.

З метою вирішення поставлених завдань доцільним є проведення тактичних (оперативно-тактичних) операцій, серед яких найбільшу значимість набувають такі, як: 1) “Державна реєстрація” - проводиться на стадії дослідчої перевірки, включає комплекс оперативно-розшукових заходів, спрямованих на  виявлення ознак злочину (витребування документів, опитування осіб, отримання пояснень, спостереження (зовнішнє, електронне); 2) “Документ” -універсальна тактична операція, першочерговість проведення якої обумовлена великою вірогідністю знищення або приховування документів, використаних при вчиненні фіктивного підприємництва, в зв’язку з порушенням кримінальної справи. В межах цієї операції призначаються ревізії фінансової і господарської діяльності, організовуються зустрічні перевірки, проводяться допити, здійснюються обшуки, виїмки і слідчі огляди документів, проводиться техніко-криміналістичне дослідження документів; 3) “Підставна особа” - проводиться у випадках, коли громадянин-засновник без наміру здійснювати самодостатню підприємницьку діяльність під примусом або за винагороду зареєстрував на своє ім’я підприємство, або суб’єкт підприємництва був заснований без відома громадянина з використанням його документів. Шляхом проведення допитів, очних ставок, пред’явлення для впізнання з’ясовується за чиєю ініціативою і з якою метою він це вчинив, умови домовленості, за якими відбувалась оплата за участь у створенні підприємства, або обставин, за яких було втрачено паспорт (в т. ч. померлого громадянина); проводиться техніко-криміналістичне дослідження документів і судово-психіатрична експертиза; 4) “Співучасник” - проводиться в слідчій ситуації, коли кілька осіб - представників різних суб’єктів господарювання, вступивши в злочинну змову, здійснювали незаконну діяльність під прикриттям фіктивного підприємства. Акцентується увага на необхідності встановлення замовників незаконних послуг. Мета операції досягається шляхом зняття інформації з каналів зв’язку, встановлення оперативного спостереження, оперативного укорінення в злочинну групу, проведення обшуків, виїмок, допитів, очних ставок, призначення інвентаризацій, ревізій, документальних перевірок і судових експертиз; 5) “Розшук злочинця, що переховується” - становить сукупність слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, завдання яких полягає у виявленні особи, що переховується. Для цього, шляхом проведення виїмок, обшуків, допитів та інших дій необхідно: зібрати  інформацію про злочинця (особисту, родинну, ділову, фінансову); встановити коло осіб, де може знаходитися розшукуваний; перевірити місця його можливого знаходження; 6) “Забезпечення відшкодування матеріальних збитків” - у ході реалізації цієї тактичної операції шляхом проведення виїмок, обшуків, допитів та низки оперативно-розшукових заходів встановлюється наявність і місцезнаходження майна, коштів на банківських рахунках, що належать злочинцю, здійснюється їх вилучення або накладається арешт, вживаються інші заходи щодо забезпечення збереження матеріальних цінностей.

Анкетування слідчих МВС, податкової міліції та прокуратури України показало, що до проміжних завдань розслідування фіктивного підприємництва відносять: встановлення способів та цілей створення (придбання) фіктивного підприємства – 74% респондентів; встановлення підставного характеру керівника і засновника фіктивного підприємства – 43%; встановлення співучасників з боку організаторів фіктивного підприємства – 43%; встановлення особи контрагента, яка сприяла вчиненню злочину – 37%; забезпечення відшкодування матеріальних збитків – 63%; затримання “по гарячих” слідах – 29%.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у розробці основних положень методики розслідування фіктивного підприємництва. У висновках, що завершують роботу, сформульовані загальні підсумки, отримані дисертантом під час дослідження, зокрема такі, що стосуються: 1) виявлення та згрупування криміналістичних ознак фіктивного підприємництва і фіктивного підприємства; 2) розробки криміналістичної характеристики фіктивного підприємництва; 3) визначення та систематизації способів вчинення фіктивного підприємництва; 4) дослідження ролі та механізмів використання фіктивних підприємств при вчиненні різних злочинів, особливо, легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом; 5) визначення особливостей часу, місця та обстановки вчинення фіктивного підприємництва; 6) формування системи криміналістичних ознак особи злочинця, типових для даного виду злочинів; 7) висвітлення та класифікації типових слідів фіктивного підприємництва; 8) розробки рекомендацій стосовно організації та планування розслідування фіктивного підприємництва; 9) пропонування системи типових слідчих версій при розслідуванні фіктивного підприємництва; 10) визначення доцільних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів при розслідуванні фіктивного підприємництва; 11) визначення особливостей тактики проведення окремих слідчих дій (виїмки, слідчого огляду документів, допиту), застосування спеціальних знань; 12) формування специфічних тактичних операцій, спрямованих на вирішення проміжних завдань розслідування фіктивного підприємництва.