Ковальова В.В. Шляхи удосконалення організації діяльності експертно-криміналістичної служби МВС України

summary

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, ступінь новизни одержаних результатів, визначаються мета і завдання, об'єкт та предмет, методи, зв'язок з науковими програмами МВС України та Національної академії МВС України, показане теоретичне і практичне значення положень, що виносяться на захист, викладаються дані про їх апробацію та впровадження у практику.

Розділ перший — “Становлення і організація експертно-криміналістичної служби в органах внутрішніх справ України” — присвячений розгляду організаційної побудови, правової регламентації, ролі і завдань діяльності експертно-криміналістичної служби органів внутрішніх справ України.

У підрозділі 1.1 “Історія, організаційна побудова і правова регламентація діяльності експертно-криміналістичної служби органів внутрішніх справ України” автор зазначає, що проведений аналіз праць по історії криміналістики дозволяє зробити висновок, що вони присвячені здебільшого розвитку криміналістики в Україні за радянські часи. Що стосується історії розвитку криміналістики в останнє десятиліття, то цій проблемі не приділялось належної уваги у дослідженнях вчених.

Досліджуючи діяльність експертних установ в Україні у перші роки радянської влади, автор робить висновок, що всі вони застосовували у своїй роботі прогресивні науково-технічні засоби і прийоми, які були освоєні і розроблені ще до 1917 р. видатними криміналістами (Є.Ф. Буринський, В.І. Лебєдєв, С.М. Трегубов та ін.) та судовими медиками.

Таким чином, створення експертних установ і особливо науково-технічного центру в структурі кримінального розшуку МВС України означало по суті не початок науково-технічної і експертної діяльності в органах міліції, а скоріше її організаційне і практичне оформлення.

Виділяються такі етапи перебудови діяльності експертно-криміналістичної служби: перший (1985—1987 рр.) — формування системи та зміцнення її організаторської ролі; другий (1988 р.) — створилися умови, в яких роль експертно-криміналістичної служби в організації впровадження досягнень науки і техніки в діяльність інших служб органів внутрішніх справ перестала бути превалюючою; третій (1989 р.) — взяття курсу на зміцнення експертно-криміналістичної служби; четвертий (перший рік становлення державності України) — підвищення ефективності експертно–криміналістичної служби, (наказом МВС України у 1992 році було введено в дію Положення про діяльність експертно–криміналістичної служби органів внутрішніх справ України); п'ятий (нинішній етап) — перегляд цілей і завдань криміналістичної служби.

Сьогодні експертно-криміналістичні установи (Державний науково-дослідний експертно криміналістичний центр, центри на місцях) — це самостійні структурні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, які у своїй діяльності керуються законодавчими актами України: Законами України “Про судову експертизу”,  “Про міліцію”, постановами Верховної Ради України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами МВС України, міжнародними угодами з питань техніко-криміналістичного забезпечення діяльності оперативної служби органів внутрішніх справ.

Кожна сфера діяльності, в тому числі і сфера правоохоронних органів, на сучасному етапі неминуче формує свої власні організаційні, тактичні і методичні форми управління. Це стосується також і організації експертно-криміналістичної служби.

Експертно-криміналістичні підрозділи МВС України, які входять в розгалужену систему експертних установ України, розв'язують єдині для всіх завдання по забезпеченню створення доказової бази для подальшого використання її в кримінальному судочинстві.

На думку автора, основні засади організації діяльності криміналістичної служби МВС України повинні включати такі положення: завдання; функції; структуру; особливості організації управління; оцінку роботи; роль, права і обов'язки співробітників; розміщення обладнання; діловодство; основні напрями діяльності; підбір, підготовку і розстановку кадрів.

Завдання сьогодення — це створення таких організаційних структур управління, які б найбільше відповідали сучасним умовам і вимогам функціонування експертно-криміналістичних підрозділів. Вирішення цього завдання потребує використання комплексу спеціальних методів, до яких відносяться такі: структуризація (деталізація) мети, експертно-аналітичного, організаційного моделювання та аналогії.

Проведений автором аналіз виявив відсутність в літературі і в нормативних документах реальних і дієвих науково-обґрунтованих основ організації діяльності експертної служби. Усунути зазначене, на погляд автора, можна було б, реалізацією ідеї В.П.Колмакова (1969) про створення єдиного науково-методичного органу по координації діяльності установ судової експертизи, який би в державному масштабі визначав стратегію діяльності експертних установ, розробляв науково-методичне забезпечення їх діяльності, планував підготовку кадрів, координував розробку нових засобів експертного дослідження, здійснював організаційно-методичний контроль за діяльністю цих установ незалежно від їх відомчої належності і закріпив би на практиці такі принципи організації і діяльності державної експертної служби: 1) принцип процесуальної уніфікації організації і діяльності судової експертизи незалежно від відомчої належності експертної установи; 2) принцип нейтральності (незалежності) експертних установ від місцевих органів влади і органів попереднього розслідування, розшуку або суду; 3) принцип компетентності, який визначає сукупність необхідних спеціальних знань у певній галузі науки, техніки, мистецтва, що дозволяє вирішувати ті або інші питання щодо проведення певного виду експертиз; 4) принцип науковості методик експертного дослідження, який повинен стати обов'язковим принципом будь-якої експертизи, що виключає використання неперевірених даних і науково не обґрунтованих методів досліджень; 5) принцип внутрішнього переконання експерта, який повинен стати найважливішою гарантією проти випадків адміністрування, що іноді проявляються з боку керівників окремих експертних установ, які намагаються нав'язати свою думку чи висновок, що є грубим порушенням вимог закону про всебічність, повноту і об'єктивність дослідження по справі; 6) принцип відповідальності особи, яка призначила експертизу, за достовірність початкових даних і матеріалів, поданих на експертизу.

У підрозділі 1.2 “Роль і завдання експертно-криміналістичної служби органів внутрішніх справ України” зазначається, що рівень ефективності розслідування злочинів безпосередньо пов'язаний з рівнем криміналістичних наукових досліджень, що зумовлює підвищені вимоги до діяльності криміналістичної служби МВС України.

Теоретичну і практичну значимість, особливо в сучасних умовах, має вивчення проблеми, пов'язаної із визначенням співвідношень МВС і ДНДЕКЦ МВС України та виявлення об'єктивних і суб'єктивних чинників, які впливають на визначення місця і ролі цього Центру в системі МВС України. При цьому автор наголошує, що ДНДЕКЦ треба розглядати як важливу складову системи МВС, що входить в неї не як сукупність розрізнених органів, а як цілісний експертний інститут.

Конкретизація завдань, що вирішуються практичними підрозділами, і деталізація напрямів наукових досліджень у галузі судової експертизи, мають важливе значення для визначення потенціалу криміналістичної науки, тобто наявності у неї певних можливостей для вирішення конкретних завдань. Ці можливості, зрозуміло, залежать від суспільних запитів і інтересів практики експертно-криміналістичної служби, а також від суспільної оцінки їх результатів. Яку б важливу роль не відігравала суспільна атмосфера, що складається навколо науки, її можливості залежать від особливостей самої науки і визначаються як її потенціал.

Аналізуючи завдання техніко-криміналістичного забезпечення процесу розслідування, автор робить висновок, що вони залежать від низки чинників: а) кваліфікації фахівців, які приймають участь в кримінальному судочинстві; б) результатів їх зусиль по виявленню слідів, що містять корисну інформацію для розкриття злочинів; в) уміння застосовувати технічно обґрунтовані засоби, прийоми і заходи боротьби зі злочинністю; г) знання можливостей і рівня володіння методами роботи з доказами; д) володіння організаційно-практичними навиками організації розслідування всіх видів злочинів, з урахуванням криміногенної ситуації, що змінюється; е) уміння встановлювати ділові контакти взаємодії з співробітниками інших служб для підвищення ефективності розслідування злочинів.

Розглядаючи проблему підготовки кадрів експертно-криміналістичної служби, автор зазначає, що модель фахівця не може реально функціонувати без відповідної моделі його діяльності, яка не тільки визначає сукупність кваліфікаційних вимог, а й зумовлює структурну форму та плани побудови навчального процесу (навчального плану), їх реалізацію. Модель, яка розглядається, структурно повинна охоплювати, поряд з ідейно-політичною і правовою підготовкою, високе професійне уміння. Навчальний процес має бути орієнтований на випуск фахівця певного профілю (спеціальності), а набуті знання в ході навчання мають поділятися за ступенем, глибиною, характером засвоєння і подальшою реалізацією, на думку автора, на три категорії: а) знання, якими фахівець (експерт-криміналіст) володіє активно; б) знання, що дадуть йому уміння і практичні навики виконувати професійні функції; в) знання, що забезпечують необхідні навички правильної оцінки і орієнтації в питаннях службової діяльності і взаємодії з іншими службами.

У другому розділі — “Удосконалення діяльності експертно-криміналістичної служби органів внутрішніх справ України (правові, організаційні і техніко-криміналістичні питання)” розглядаються правові, організаційні і інформаційно-технологічні аспекти діяльності експертно-криміналістичної служби.

У підрозділі 2.1 “Правові питання вдосконалення діяльності експертно-криміналістичної служби” автор робить висновок, що назріло питання про більш повну законодавчу регламентацію інституту судової експертизи, більш чітке визначення поняття і функції судово-експертних установ, статусу державного експерта і вимоги до його кваліфікації.

Важливу роль в цьому відіграє правова реформа кримінального і кримінально-процесуального законодавства, реорганізація діяльності правоохоронних органів і адвокатури з точки зору верховенства закону, справедливості, демократизації і гуманізації суспільного життя країни.

Формування правової держави вимагає залучати для розслідування злочинів і проведення експертиз, тільки компетентних, високо підготовлених спеціалістів, які працюють у судово-експертних установах та мають відповідну експертну кваліфікацію і звання судового експерта. Слідча практика вимагає повнішого відображення у чинному законодавстві специфіки проведення експертиз у судово-експертних установах, зокрема, необхідно визначати перелік процесуальних прав і обов'язків керівників цих установ і їх підрозділів, пов'язаних з дорученням і проведенням експертиз, правом вимагати додаткових матеріалів, організовувати експертні огляди предметів і обстановки поза експертною установою, забезпеченням участі експертів в судових засіданнях, порядком організації і проведення повторних і комплексних експертиз.

На думку автора, для посилення гарантій об'єктивності висновків експерта необхідно заборонити проведення експертиз в установах (підрозділах), які прямо або побічно залежать від відомства, якому підпорядковані органи розслідування.

Потрібно визнати, що правова конструкція, що регулює діяльність експерта, не є достатньо гнучкою, щоб у неї без втрат вписувалася регламентація діяльності учасника експертизи, який проводить окремі дослідження і операції. Регламентація такого роду діяльності потребує внесення досить суттєвих змін в законодавство. Ці зміни не можуть бути зведені тільки до редакції окремих статей закону, що регулюють правове становище експерта і порядок проведення експертизи. Необхідна цілісна правова конструкція, в основі якої мають лежати процесуальні принципи.

Правовий інститут судової експертизи історично склався таким чином, що проведення експертизи передбачається лише одним суб'єктом — експертом. З цього випливають зазначені в законі принципи проведення експертизи на основі власних досліджень експерта, надання висновку від свого імені і особиста відповідальність за нього. Дані принципи, не прийнятні в ситуаціях, коли для вирішення одного експертного завдання є необхідною і доцільною участь в експертизі не одного, а декількох осіб, які володіють різноманітними спеціальними знаннями (комплексна експертиза), або таких, які володіють різноманітними засобами і прийомами дослідження.

Вказана невідповідність призвела до великої кількості правових, теоретичних і організаційних проблем, до яких крім розглянутої проблеми “учасник експертного дослідження” відносяться проблеми припустимості комплексної експертизи, контролю за якістю експертиз, розширення прав керівника експертної установи і т. ін. Очевидно, що наявність розгалуженої системи державних експертних установ, в яких проводиться значна більшість судових експертиз, очевидна тенденція до уніфікації і стандартизації спеціальних знань (засобів, методик), які розробляються, випробовуються і застосовуються в рамках системи судово-експертних установ у цілому, постійно зростаючі можливості експертиз з питань дослідження речових доказів вимагають, у свою чергу, централізованого інформаційного і організаційно-технічного забезпечення експертизи

Для виконання наданих експертно-криміналістичній службі повноважень з урахуванням відповідного рівня матеріального, фінансового, інформаційного, кадрового забезпечення в сучасних умовах потрібен Закон України “Про Державну експертну службу”, в якому передбачити її структурні елементи (відомства, підрозділи) і їх функції.

У підрозділі 2.2 “Організаційні аспекти вдосконалення діяльності криміналістичної служби” автор дійшов висновку, що проблемам реформування органів внутрішніх справ та вдосконалення їх організаційних структур у науковій літературі завжди приділялась особлива увага, але залежно від політичної та економічної ситуації в країні, кон'юнктурних потреб певної частини управлінського апарату рекомендації, викладені у наукових дослідженнях, мали дещо односторонній характер і не відповідали потребам практики.

Практика проведення експертиз у системі різних відомств і міністерств не сприяє розробці єдиних науково-обґрунтованих методик їх проведення. Тому дисертант поділяє думку про доцільність покладення на Наукову консультативну та методичну раду з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України завдання по забезпеченню координації з питань спільної аналітичної діяльності, оперативного інформування про нові об'єкти експертних досліджень, визначати проблеми розвитку судових експертних установ і їх матеріально-технічного оснащення та шляхи вирішення цих проблем

Створення єдиної системи координації діяльності експертних установ дасть можливість: а) забезпечити підвищення рівня об'єктивності досліджень; б) удосконалити систему інформування слідчих, оперативних працівників і експертів про нову техніку й нові методи досліджень; в) системно видавати інформаційні листи, огляди з усіх видів експертиз з відображенням їх сучасних можливостей; г) створити на базі ЕОМ довідково-інформаційні фонди з усіх видів експертиз, використовуючи криміналістичні обліки в єдиному інформаційному просторі зацікавлених служб МВС України та управлінь оперативної інформації; д) розширити форми участі експертів в ознайомленні слідчих з науково-технічними досягненнями; е) організувати регулярне стажування слідчих в експертних установах; є) узагальнити практику використання експертиз для: визначення кола невирішених питань при призначенні експертиз і встановленні причин цього, а у випадку відсутності необхідних методів планування їх розробки; виявлення методів досліджень, які недостатньо використовуються експертами і причин цього (неадекватність методів, їх складність, відсутність потрібних засобів та матеріалів) і вжиття заходів щодо забезпечення їх застосування (удосконалення), або виключення із арсеналу тих, що рекомендуються; ж) створити певні умови для спільного навчання експертів і слідчих для підвищення їх професійної майстерності; з) звести до мінімуму дублювання наукових розробок, роз'єднаність інформування, що дозволить раціонально і якісно проводити наукові дослідження, узагальнювати та систематизувати наявну інформацію.

Узагальнення практики експертних підрозділів МВС України дозволило зробити спробу класифікувати основні організаційні проблеми таким чином: а) координаційні, тобто пов'язані з координацією дій між експертними установами різноманітних відомств, всередині відомства (МВС), міжрівневими підрозділами; б) розпорядчі, які пов'язані з розподілом функції розробки методики експертного дослідження, що виникають з потреб слідчої та експертної практики або у зв'язку з доповненням законодавства; в) утворюючі, пов'язані з утворенням органу, який буде відповідати за доцільність створення конкретних лабораторій; нових видів (класів) експертиз, термінів побудови і умов практичної їх реалізації; г) узгоджувальні, що випливають з питань розв'язання суміжних проблем методичного, наукового, матеріального забезпечення; д) санкціонуючі, коли є потреба утворення (виключення) чи надання нових функцій або завдань, які поширюють межі можливостей експертного дослідження при прийнятті екстрених рішень по нетрадиційним питанням; е) комплектуючі, кадрові в обсязі єдиної системи експертних установ, розробка кваліфікаційних вимог до спеціалістів, експертів зазначених профілів, техніків-криміналістів утворених відділень.

Першочергового вирішення потребує розробка концепції та програм спеціальної підготовки експертів-криміналістів. Серед найважливіших є питання про включення до переліку спеціальностей, який затверджується Кабінетом Міністрів України, спеціальності “експерт-криміналіст”, без чого неможливо визначити соціальне майбутнє випускника факультету, як фахівця з такого специфічного виду діяльності. Необхідно ввести єдину централізовану систему підготовки судових експертів всіх спеціальностей.

За основу індексації експертних методик доцільно взяти принцип нумерації експертних спеціальностей, запроваджений у системі судово-експертних установ МЮ України. Стандартизація методик вирішення експертних задач є нагальною необхідністю. Методики слід формувати за єдиною схемою для всіх видів експертиз. Експертна методика повинна бути затверджена відповідним органом, наприклад, науково-методичною радою і мати обов'язковий характер.

У підрозділі 2.3 “Інформаційні і техніко-криміналістичні питання вдосконалення діяльності експертно-криміналістичної служби” проблеми інформаційно-технологічного забезпечення, автор пропонує розглядати з таких позицій: а) інформаційне забезпечення процесу розслідування злочинів, коли об'єктом наукового інтересу повинна стати діяльність криміналіста – слідчого, як суб'єкта управління; б) інформаційне забезпечення експертних досліджень; в) інформаційне забезпечення підготовки кадрів експертів.

Аналіз інформаційного забезпечення криміналістичної служби організації боротьби зі злочинністю дозволив виявити низку негативних факторів, що впливають на ефективність їх діяльності: відсутність науково-обґрунтованих основ інформаційного забезпечення криміналістичної служби та алгоритмів дій експертів по криміналістичному забезпеченню розслідування злочинів; недостатнє виконання конкретних аналітичних, пізнавальних функцій; стеження за контрольними позиціями; низький рівень організації взаємодії з обміну інформацією через зовнішні запам'ятовуючі прилади і передачі її на відстань; трудомісткість підготовки, накопичення, обробки і видачі вхідних даних; відсутність простих, зручних засобів і форм взаємодії співробітників, які приймають експертні рішення за допомогою ЕОМ, комп'ютерних банків даних; низький рівень орієнтації на практичне використання сучасних методик, особливо нетрадиційних.

До числа основних чинників, що вимагають переходу криміналістичної служби на програмно-цільові засоби відносяться: наявність у службі складної системи внутрішніх і зовнішніх інформаційних зв'язків; необхідність забезпечення ефективної діяльності та потреба взаємодії з іншими структурними підрозділами системи МВС і експертними установами інших відомств. Це вимагає оперативного обміну інформацією і координації їх спільних дій, особливо у галузі обміну сучасними методиками та передовим досвідом.

Повторюваність ситуацій, відносна тривалість послідовності дій спеціаліста і експерта при участі їх у слідчих діях, оперативних заходах або проведенні експертизи дає можливість на основі заздалегідь описаних правил (алгоритмів) вести пошук і приймати професійно грамотні рішення у подібних ситуаціях. Використання типових рішень експертних задач дозволяє автоматизувати розумовий процес, скоротити витрати часу на пошук рішень, діяти оперативно і професійно.

Наявність типового алгоритму при прийнятті рішень позбавить спеціаліста (експерта) від необхідності пошуку рішення, бо воно вже відомо, та є в банку знань і він повинен при цьому бути лише готовим його реалізувати.

На сучасному етапі розвитку криміналістичної техніки набувають актуальності питання створення автоматизованих систем експертних досліджень і комплексного використання та випробування нових технічних засобів в експертній практиці. Саме розробка автоматизованих експертних систем — спосіб інтенсивного розвитку криміналістичних досліджень.

Інформаційне та техніко-криміналістичне забезпечення діяльності науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів МВС України потребує: а) розробки концепції побудови системи інформаційного та техніко-криміналістичного забезпечення організації попередження, розслідування та розкриття злочинів; б) формування правової бази інформаційного забезпечення та захисту інформаційних фондів; в) розробки наукових основ впровадження сучасних інформаційних технологій у експертну практику; г) підготовки базової моделі спеціаліста, експерта та кваліфікаційних вимог до них; д) впровадження у навчальний процес програми підготовки експертів на базі використання автоматизованих робочих комп'ютерних місць та експертних технологій.