Request a thesis Коваль Апеляційні суди в Україні: становлення і розвиток

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами, визначається мета роботи, її об'єкт та предмет, характеризується методологічна, науково-теоретична, нормативно-правова та емпірична база, оцінюється теоретичне і практичне значення одержаних результатів, зазначаються форми їх апробації.

Розділ перший “Органи апеляційного судочинства в судовій системі України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Загальні засади становлення судової влади в Україні” остання розглядається у двох значеннях: як система судів і як система владних повноважень, якими наділено суд. Крім того, в широкому розумінні цього поняття до судової влади правомірно віднести такі органи, як Вища рада юстиції та кваліфікаційні комісії суддів, оскільки їх діяльність тісно пов'язана з діяльністю судів із здійснення правосуддя. При характеристиці єдності судової влади пропонується доповнити її такими ознаками, як уніфікація системи судів загальної юрисдикції та запровадження єдиного порядку призначення або обрання суддів. Наводяться аргументи на користь віднесення військових судів до числа спеціалізованих, пропонується закріпити у Конституції України статус третейських судів, включивши їх до судової системи України.

У роботі підкреслюється, що покладення на Верховний Суд України обов'язку забезпечувати однакове застосування законів судами неповною мірою відповідає його реальним можливостям. Цим обумовлюється пропозиція внести зміни до абз. 4 ч.4 ст.18 Закону України “Про судоустрій України”, пов'язавши його сприяння однаковому застосуванню законів з даванням відповідних роз'яснень судам з цього приводу.

Обґрунтовується наявність у судової влади двох функцій: правосуддя з запобігання злочинам та іншим правопорушенням. Для реалізації останньої є можливою взаємодія суду з правоохоронними органами.

У підрозділі 1.2 “Місце апеляційних судів у судовій системі: їх призначення і компетенція” обґрунтовується твердження про те, що апеляція

- це, по-перше, звернення особи до апеляційного суду про перегляд судового рішення, по-друге, форма захисту порушеного або оспорюваного права і, по-третє, сам процесуальний розгляд апеляцій. З врахуванням цього пропонується наведене у вступі формулювання апеляційного провадження.

На основі історичного аналізу робиться висновок, що запровадження інституту апеляції в сучасній Україні тісно пов'язано з розвитком демократичних процесів у суспільстві та переорієнтацією діяльності держави на захист прав і свобод людини і громадянина, в тому числі через суд. На підставі статистичного аналізу робиться висновок про високий ступінь ефективності роботи апеляційних судів з перегляду судових рішень.

Характеризуючи систему апеляційних судів, автор пропонує вирішити питання про створення ще одного апеляційного господарського суду у Західному регіоні України; виділити в Законі про судоустрій самостійну главу, присвячену Апеляційному суду України.

Обґрунтовується потреба зберегти право апеляційних загальних судів розглядати по першій інстанції кримінальні і цивільні справи окремих категорій. Натомість пропозиції про створення у складі апеляційних судів підрозділів для розгляду справ у касаційному порядку видаються неприйнятними через підвищену вірогідність необ'єктивного розгляду справ.

Важливою проблемою компетенції апеляційних судів є визначення обсягів перевірки справ і судових рішень в апеляційному провадженні. Чинне процесуальне законодавство містить щодо цього необґрунтовані обмеження. 8 майбутньому законодавстві потрібно оптимально вирішити питання щодо можливості як вийти за межі апеляції при розгляді справи судом апеляційної інстанції, так і подати нові докази. У кримінальному процесі це передусім має стосуватись потерпілих і засуджених, у цивільному процесі - осіб, які потребують підвищеного соціального захисту, в адміністративному процесі

- випадків розгляду в апеляційному порядку справ про визнання незаконними нормативно-правових актів органів влади.

У підрозділі 1.3 “Принципи організації та діяльності апеляційних судів: особливості змісту і застосування” вони розглядаються з врахуванням специфіки функціонування цих судів.

Особливе значення в діяльності апеляційних судів набувають принципи колегіальності при розгляді справ і участі представників народу у судочинстві. З врахуванням рівня правової культури населення України є доцільним обрати таку модель суду присяжних, за якої всі питання, що виникають при винесенні вироку, вирішуються спільно головуючим і присяжними.

У дисертації відзначається збільшення кількості факторів протиправного впливу на судців, який загрожує суддівській незалежності. У зв'язку з ним пропонується заборонити протесті акції біля приміщень судів, публікації в засобах масової інформації перед початком розгляду справ щодо результатів їх вирішення, проведення обшуків в судах без рішення апеляційного суду вищого рівня; встановити, що кримінальні справи щодо суддів можуть порушуватись лише Генеральним прокурором України, заборонити силовим відомствам затримувати у приміщеннях судів без дозволу суддів осіб, щойно звільнених судом з-під варти.

Автор доходить висновку, що передбачені Законом про судоустрій колективні форуми суддівського співтовариства можна розглядати не як самоврядні органи, а як форму участі представників суддівської корпорації в обговоренні актуальних питань функціонування судової влади. Водночас підтримується ідея створення професійних асоціацій суддів в межах апеляційних округів для захисту професійних та інших інтересів судців. Участь в цих асоціаціях може мати місце на добровільних засадах на основі індивідуального членства.

Особливість застосування принципу законності апеляційними судами полягає в тому, що вони повинні не лише дотримуватись вимог законодавства при розгляді справ, але й виправляти помилки у правозастосуванні, яких припустились місцеві суди.

Пропонується встановити в законодавстві додаткові гарантії застосування конституційного принципу забезпечення права апеляційного (як і касаційного) оскарження судових рішень, уніфікувати вирішення цього питання у всіх судово-процесуальних кодексах шляхом відтворення норми, закріпленої у п.8 ч.3 ст.129 Конституції і встановлення вичерпного порядку випадків, коди оскарження не допускається (загальнодозвільний метод правового регулювання).

Другий розділ “Організаційно-правові та управлінські аспекти функціонування апеляційних судів” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Кадри апеляційних судів” аналізується стан кадрової роботи у системі апеляційних судів.

З огляду на специфіку судової діяльності служба в суді, передусім суддівська, являє собою спеціальний різновид державної служби. У зв'язку з цим є доцільним доповнити статтю 9 Закону України “Про державну службу” вказівкою на те, що особливості правового становища суддів регулюються спеціальними актами законодавства.

Факторами, що впливають на формування кадрового складу апеляційних судів, є такі: розгляд апеляційними судами найскладніших категорій справ; участь народних засідателів і присяжних у розгляді; участь у багатосторонніх правовідносинах, що виникають при розгляді справ в апеляційному порядку, місцевих судів і суддів, рішення яких переглядаються в апеляційному порядку; набуття законної сили рішеннями, на які подані апеляції, лише після залишення їх без змін апеляційним судом, що підвищує рівень його відповідальності за законність і обґрунтованість своїх рішень; наявність додаткових обов'язків керівників і суддів апеляційних судів, пов'язаних з узагальненням судової практики, наданням методичної допомоги судам нижчого рівня. Все це обумовлює підвищений рівень кваліфікаційних вимог до суддів апеляційних судів. У перспективі для них можна було б встановити освітню планку не нижче магістра, а для помічників суддів і консультантів -не нижче спеціаліста з відповідним рівнем зарплати.

Для запобігання проникненню на суддівські посади осіб, які в минулому вчиняли злочинні діяння, потрібно ч,7 ст,7 Закону України “Про статус суддів” викласти у такій же редакції, як і ч.6 ст.46 Закону України “Про прокуратуру”.

У дисертації висловлюється критичне ставлення до можливості надавати посади судців у спеціалізованих судах, в тому числі і апеляційних, особам не з юридичною, а іншою фаховою підготовкою. Вони можуть стати повноцінними суддями лише після, того, як здобудуть другу вищу освіту.

Обґрунтовується доцільність у майбутньому віднести призначення суддів усіх судів загальної юрисдикції до компетенції Президента України, а обрання голів апеляційних судів - до компетенції зборів суддів цих судів. Запропоновано внести зміни до встановленого Законом про судоустрій порядку формування списків народних засідателів і присяжних. Список народних засідателів у межах області має затверджуватись за поданням голови апеляційного суду обласною радою та прирівняною до неї, а народних засідателів військових апеляційних судів - регіональним військовим командуванням - за поданням голови відповідного апеляційного суду. Формування списків присяжних має відбуватись виключно на добровільній основі.

У підрозділі 2.2 “Правове регулювання внутрішньоорганізаційних аспектів діяльності апеляційних судів” розглядаються питання, пов'язані з забезпеченням їх нормального функціонування силами керівництва і апарату судів.

Характер цієї діяльності апеляційного суду значною мірою залежить від його структури, яка, в свою чергу, визначається обсягом компетенції суду. В ході судово-правової реформи виникла потреба у перерозподілі компетенції між окремими підсистемами системи судів загальної юрисдикції: між загальними і спеціалізованими судами, між господарськими і новоствореними адміністративними судами. До компетенції адміністративних судів у дисертації пропонується віднести спори на ґрунті публічно-правових відносин між органами влади і фізичними особами, а до компетенції господарських судів - такі ж спори з участю юридичних осіб.

Особливістю структури апеляційних господарських судів є те, ще перелік їх палат визначений не безпосередньо у законі, а встановлюється головою і президією суду у межах виконання ними своїх внутрішньо-організацшних функцій. Останні визначаються як напрямки діяльності, що здійснюються керівниками, президією та посадовими особами суду для забезпечення належної організації правосуддя і реалізуються у встановлених правових формах.

У дисертації аналізується зміст таких внутріпшьоорганізаційних функцій апеляційних судів: підтримання організаційного порядку, вирішення кадрових питань, планування роботи, контроль і перевірка виконання, узагальнення і аналіз судової практики, організація роботи: з судової статистики; з обліку нормативно-правових актів, актів Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, юридичної літератури; з розгляду звернень громадян, матеріально-технічного і фінансового забезпечення.

Автором висловлені заперечення проти пропозицій обмежити владу голів судів представницькою діяльністю (М. Хандурін, В. Мартиненко, А. Власов), позбавивши їх керівництва апаратом суду, покласти розподіл справ між суддями на збори суддів (М. Онішук), оскільки їх реалізація може призвести до дезорганізації діяльності судів. Проте значну частину обов'язків голови апеляційного суду можна було б покласти на його першого заступника з організаційного забезпечення. Голові суду необхідно також надати право видавати положення та інструкції. В разі відсутності заступника голови судової палати виконання його обов'язків слід доручати не старшому за віком судці, як передбачено ч.5 ст.29 Закону про судоустрій, а судді, якого визначає голова суду.

В законодавстві потрібно встановити форми заохочення судців і надати відповідні повноваження з цих питань головам судів.

Президії апеляційного суду доцільно надати право заслуховувати на своїх засіданнях інформації не лише голів судових палат, але й окремих судців, а також керівників структурних підрозділів апарату.

В дисертації аналізуються найхарактерніші недоліки у практиці апеляційних судів щодо аналізу судової статистики і судової практики (неповнота, безсистемність, відсутність критичної оцінки діяльності окремих суддів, базування висновків на поодиноких фактах або незначній кількості вивчених справ, відсутність конкретних пропозицій). Визначено елементи процесу цієї аналітичної роботи, у якій повинні об'єднуватись зусилля як судців, так і окремих працівників апарату суду.

Вдосконалення професійного рівня кадрів апеляційних судів має проводитись шляхом: а) підвищення кваліфікації за індивідуальними планами; б) діяльністю постійно діючого науково-методичного семінару суддів і окремо працівників апарату; в) участь керівників суду і суддів у роботі науково-практичних конференцій на загальнодержавному та регіональному рівнях; г) перепідготовка у навчальних закладах з підвищення кваліфікації.

Підрозділ 2.3 “Правове регулювання зовнішньоорганваційних аспектів діяльності апеляційних судів” присвячено характеру організаційних відносин між ними та іншими судами загальної юрисдикції як вищого, так і нижчого рівня, органами державної виконавчої влади, передусім Державної судової адміністрації (ДСА), та органами місцевого самоврядування.

Важливою формою організаційного впливу є заслуховування інформацій голів місцевих судів на засіданні президії апеляційного суду. Для цього може бракувати аналізу матеріалів судової практики і судової статистики, а тому в законодавстві потрібно чітко передбачити право апеляційних судів вивчати всі аспекти організації роботи у місцевих судах в межах апеляційного округу, як самостійно, так і у взаємодії з органами ДСА.

За наслідками інформація президія може приймати рішення про: а) загальну оцінку організації роботи того чи іншого суду; б) доцільність поширення позитивного досвіду роботи; в) звернення до компетентних органів про вжиття заходів впливу щодо окремих суддів у зв'язку з неналежним виконанням ними своїх обов'язків; г) ініціювання заходів, спрямованих на покращання кадрового, фінансового і матеріально-технічного забезпечення суду.

Положення п.7 ч.2 ст.30 Закону про судоустрій про покладення на президію апеляційного суду обов'язку надавати методичну допомогу місцевим судам доцільно змінити, поклавши цей обов'язок на голову апеляційного суду з тим, щоб президія як колегіальний орган обговорювала виконання відповідних заходів.

В роботі констатується, що голови апеляційних судів значною мірою усунуті від вирішення питань, пов'язаних з кадровими призначеннями, як у самих апеляційних, так і в місцевих судах. У зв'язку з цим пропонується

встановити у законі чіткі форми їх участі у цих процесах: призначенні суддів на посади і звільнення з посад, переведення на інші посади, призначення і звільнення керівників судів (внесення відповідних пропозицій, участь у засіданнях кваліфікаційних комісій, давання висновків з цих питань). Потрібно внести повну ясність у те, чи має право голова суду порушувати дисциплінарне провадження щодо судців. Доцільність надання йому такого права обумовлена тим, що він краще від будь-кого знає ділові і особисті якості суддів.

Торкаючись компетенції ДСА та її територіальних управлінь з організаційного забезпечення діяльності судів, у тому числі апеляційних, автор поділяє їх повноваження на такі групи: а) з фінансування системи судів загальної юрисдикції; б)з забезпечення судів кадрами; в) з організаційного забезпечення діяльності апаратів судів; г) з матеріально-технічного забезпечення; д) інші. Необхідно у нормативному порядку встановити порядок розгляду пропозицій голів судів з питань фінансування, обов'язковість давання мотивованих відповідей у разі їх відхилення, оскарження прийнятих рішень. Водночас на органи ДСА потрібно покласти контроль за витрачанням судами коштів, позбавивши такого права інші контрольні органи. Пропонується розширити можливості надання судам фінансової і матеріально-технічної допомоги за рахунок місцевих бюджетів і нецентралізованих джерел.

Для підвищення ролі Вищої ради юстиції в організаційному забезпеченні діяльності судів пропонується повернутись до питання про створення в її складі судової інспекції для оперативної перевірки сигналів про грубі порушення законності з боку суддів.

Розділ третій “Деякі проблеми удосконалення апеляційного провадження” присвячений запровадженню в практику змін до процесуальних кодексів стосовно процедури апеляції. Ці питання тісно пов'язані з проблемами судоустрою. При цьому звернуто увагу на необхідність заповнення деяких прогалин і усунення протиріч у законодавстві та зближення, по можливості, процедур апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному судочинстві.

У підрозділі 3.1 “Актуальні питання правового регулювання порушення апеляційного провадження” основну увагу приділено праву прокурора на подавання апеляції. Відзначено, що прагнення будь-що урівняти прокурора з іншими учасниками процесу, визнання його лише стороною у процесі призвело до того, що повноваження прокурорів на подавання апеляцій в кримінальному і цивільному процесі безпідставно обмежені. Такі обмеження містяться і у проектах нових процесуальних кодексів, причому у проекті

Адміністративного процесуального кодексу (АПК) прокурор взагалі не згадується як учасник процесу.

У роботі обґрунтовується некоректність такого підходу, оскільки він суперечить принципу єдності прокурорської системи. Крім того, обов'язки прокурора, який діє в публічних інтересах, значною мірою відрізняються від обов'язків інших учасників процесу.

На думку дисертанта, у всіх видах процесу правом на апеляцію мають користуватись: а) прокурори, незалежно від їх посади, які брали участь у розгляді справ судами першої інстанції; б) вищестоящі за службовим становищем працівники прокуратури, незалежно від їх участі у розгляді справи судом першої інстанції.

У роботі обґрунтовується потреба зберегти порядок, за яким апеляції мають подаватись через суди першої інстанції, встановити для цього єдиний місячний строк, вирішити питання про спрощення в деяких випадках вимог до оформлення апеляцій, враховуючи обмежені можливості окремих громадян на одержання повноцінної юридичної допомоги.

У підрозділі 3.2 “Актуальні питання вдосконалення порядку розгляду апеляцій” аналізується практика залишення апеляцій без руху і без розгляду, розглядаються причини цього явища. Запобіганню таких наслідків може сприяти зосередження вирішення пов'язаних з цим питань безпосередньо в апеляційних судах. Пропонується уніфікувати строки розгляду апеляційних скарг і подань в межах двох місяців з дня прийняття їх до розгляду.

Недосить чітко у процесуальному законодавстві вирішені питання, пов'язані з розглядом апеляцій на ухвали і постанови про відмову у відновленні строку апелювання, що особливо стосується господарських судів. Пропонується відповідну норму Господарського процесуального кодексу викласти у такій редакції: “За наявності причин, які апеляційний господарський суд визнає за поважні, та за заявою особи, яка подала апеляційну скаргу (подання) колегія суддів у трьохденний строк розглядає цю заяву і своєю ухвалою поновлює пропущений строк або відмовляє у цьому”. Звертається увага на факти, коли господарські суди змушені анульовувати накази про примусове виконання своїх рішень через поновлення апеляційного терміну, також пропонується вжити відповідних організаційних заходів для ліквідації такої практики.

Можливість внесення змін і доповнень до апеляцій слід обмежити певним строком, який передує розгляду справи в апеляційному порядку. Право на ознайомлення з матеріалами справ особам, які мають право подачі апеляцій, доцільно обмежити лише тими матеріалами, з якими вони не знайомилися раніше, що особливо стосується кримінальних справ.

Стосовно положень проекту АПК про розгляд апеляційних скарг у порядку письмового провадження в дисертації висловлено думку, що це у

принципі є прийнятним лише у випадках, коли предметом розгляду є виключно правові питання, без аналізу фактичних обставин справи.

В усіх процесуальних кодексах доцільно встановити можливість обмеження судом часу судових дебатів і виступів сторін. Потрібно також передбачити однакові вимоги щодо фіксації апеляційного провадження технічними засобами. Причому саме відеозапис, а не протокол судового засідання повинен стати основним джерелом інформації про перебіг судового процесу. При цьому зауваження на протокол судового засідання втрачають своє значення, оскільки в разі виникнення спірних питань у суду можна зажадати прослухати відповідні місця запису.

Судові акти апеляційної інстанції у всіх випадках мають бути повними, що створило б належні умови для обґрунтування касаційних скарг. Єдиною альтернативою може бути лише відстрочка оголошення описової частини. В роботі піддається критиці норма проекту АПК (ч.2 ст. 30) щодо можливості не зазначати підстав прийнятого рішення при відхиленні апеляційної скарги.

Обґрунтовується необхідність чіткого закріплення права апеляційного суду виносити окремі ухвали за результатами розгляду справи.