Мельник О.З. Міжнародно-правове регулювання несудоплавного використання транскордонних водних ресурсів



title:
Мельник О.З. Міжнародно-правове регулювання несудоплавного використання транскордонних водних ресурсів
Альтернативное Название: Мельник О.З. Международно-правовое регулирование несудоходных использования трансграничных водных ресурсов
Тип: synopsis
summary:

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної для дослідження теми дисертаційної роботи, розкривається рівень дослідженості тематики дисертації у зарубіжній та вітчизняній науці, визначаються мета і завдання даної роботи, характеристика її об’єкта, предмета та методології, формулюються основні положення, які виносяться на захист, розкривається їх теоретичне та практичне значення.


Розділ 1 «Становлення та розвиток міжнародного права у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» присвячено дослідженню розвитку принципів та норм міжнародного права у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, а також висвітленню значення кодифікаційної діяльності міжнародних урядових та міжнародних неурядових організацій для становлення  міжнародно-правового регулювання у цій сфері.


У підрозділі 1.1. «Становлення міжнародно-правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» розкривається важливість міжнародного співробітництва з питань раціонального використання та охорони транскордонних водних ресурсів, а також досліджуються характерні риси історичного розвитку міжнародно-правового регулювання у цій сфері.


Підкреслюється, що тривалий час питання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів займали незначне місце у відносинах між державами і їм присвячувались лише окремі статті у договорах про розмежування кордонів. Проте стрімкий розвиток науки та техніки, зростання чисельності населення та збільшення рівня урбанізації зумовили інтенсивніше використання транскордонних вод для цілей промисловості, сільського господарства та водозабезпечення населення, а відтак і необхідність у більш повному та детальному регулюванні відповідних правовідносин.


Доведено, що певний час правове регулювання несудноплавного використання здійснювалось на основі звичаєвих норм та окремих рекомендацій міжнародних неурядових організацій. Водночас, відсутність чітко визначених та погоджених норм міжнародного права створювало перешкоди при вирішенні спірних ситуацій між державами. З метою заповнення прогалин у цій сфері було прийнято регіональну Конвенцію 1992 р. і універсальну Конвенцію 1997 р., які, у свою чергу, слугують моделлю для розробки та прийняття окремих двосторонніх та багатосторонніх угод.


У підрозділі 1.2. «Юридична природа принципів та норм несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів та їх місце в галузевій системі міжнародного права» розглядаються основні доктринальні підходи до визначення природи нормативного масиву, який сформувався в процесі правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, та встановлення його місця в системі міжнародного права.


Встановлено, що комплекс принципів та норм, що регулюють несудноплавне використання транскордонних водних ресурсів, в цілому можна визнати таким, що відповідає окремим критеріям їх виділення в окрему галузь міжнародного права. Разом з тим, недоцільно виділяти галузь, яка міститиме лише принципи та норми, що регулюють несудноплавне використання транскордонних вод. Враховуючи, що судноплавне та несудноплавне використання пов’язані між собою, оскільки в обох випадках мова йде про водні ресурси, спільні для двох і більше держав, то більш реалістично визнати поступове формування в міжнародному праві самостійної галузі, принципи та норми якої регулюють правовий статус транскордонних водних ресурсів та відносини між суб’єктами міжнародного права у сфері судноплавних і несудноплавних видів використання водних ресурсів, а також їх охорони.


У підрозділі 1.3. «Неофіційна  кодифікація  у  сфері  несудноплавного  використання транскордонних водних ресурсів» розкривається значення діяльності міжнародних неурядових організацій для регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, а також демонструється вплив результатів їх кодифікаційної роботи на подальший розвиток міжнародного права у цій сфері.


Доведено, що важливий внесок у розвиток правового регулювання несудноплавного використання транскордонних вод зробили Інститут міжнародного права та Асоціація міжнародного права. Встановлено, що Резолюція про забруднення рік та озер і міжнародне право, прийнята у 1979 р. Інститутом міжнародного права, містила рекомендації державам щодо вжиття заходів для попередження та зменшення забруднення вод на національному і міждержавному рівнях, обміну інформацією, проведення спільних досліджень та створення спільних органів, які у тій чи іншій мірі були використані у Конвенції 1992 р. А Правила користування водами міжнародних рік, прийняті Асоціацією міжнародного права у 1966 р., в яких було сформульовано принцип розумного та справедливого використання вод басейну, забезпечили важливу основу для роботи Комісії міжнародного права ООН над кодифікацією принципів та норм міжнародного права у сфері несудноплавного використання транскордонних вод.


 У підрозділі 1.4. «Діяльність Комісії міжнародного права ООН у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» досліджується робота Комісії міжнародного права ООН над проектом статей про право несудноплавних видів використання міжнародних водотоків, який у подальшому було прийнято як Конвенцію 1997 р., а також вплив результатів неофіційної кодифікаційної діяльності Асоціації міжнародного права на роботу Комісії міжнародного права ООН.


Встановлено, що в процесі кодифікаційної діяльності у сфері несудноплавного використання міжнародних водотоків Комісія міжнародного права ООН активно співпрацювала з міжнародними неурядовими організаціями, зокрема, такими як Інститут міжнародного права та Асоціація міжнародного права, використовуючи їх вагомі аналітичні дослідження в якості основи для  своєї роботи над проектом Конвенції 1997 р.


Розділ 2 «Універсальні принципи та норми міжнародно-правового регулювання співробітництва держав у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» присвячено аналізу особливостей та значення Конвенції 1997 р., положення якої регулюють несудноплавне використання транскордонних водних ресурсів на універсальному рівні.


 У підрозділі 2.1. «Загальна  характеристика  Конвенції  ООН  про  право  несудноплавних видів використання міжнародних водотоків» розкривається зміст Конвенції 1997 р. як єдиної універсальної рамкової міжнародної угоди, положення якої визначають взаємні права та обов’язки держав в процесі несудноплавного використання міжнародних водотоків.


Конвенція 1997 р. поки що не набрала чинності, проте її значення для несудноплавного використання міжнародних водотоків є беззаперечним. Зокрема, у рішенні Міжнародного Суду ООН у справі Габчиково-Надьмарош (1997 р.) підкреслюється, що прийняття даної Конвенції є свідченням посилення принципу спільності інтересів сусідніх держав щодо використання транскордонних вод.


Положення Конвенції 1997 р. відзначаються загальним характером і слугують моделлю для розробки двосторонніх та багатосторонніх угод, які визначають правовий режим водотоків того чи іншого регіону. Проте вона не зобовязує держави-учасниці укладати між собою угоди, що є їх правом, а не обов’язком. В Конвенції 1997 р. встановлено, що кожна держава водотоку має право на справедливу участь у використанні міжнародних водотоків, які протікають її територією, і може вимагати від інших держав не створювати їй перешкод у цьому. Цим самим ще раз підтверджено, що принцип суверенної рівності держав повною мірою поширюється і на використання державами спільних водних ресурсів. І це є яскравим прикладом зміни сутності принципу державного суверенітету під впливом нових факторів та потреб.


Розкрито питання співвідношення принципу справедливого та розумного використання і принципу ненанесення значної шкоди, які є одними з основних принципів Конвенції 1997 р. Встановлено, що для ефективного співробітництва між сусідніми державами та сталого використання транскордонних водних ресурсів необхідно використовувати ці два принципи у поєднанні, оскільки вони доповнюють один одного.


У підрозділі 2.2. «Загальні правила використання міжнародних водотоків» аналізуються правила поведінки держав при управлінні та використанні міжнародного водотоку, зокрема, правила здійснення запланованих заходів, регулювання стоку води, попередження та адекватного реагування у випадку шкідливих явищ або надзвичайних ситуацій.


Доведено, що основою всіх процедур та правил використання міжнародних водотоків, відповідно до положень Конвенції 1997 р., є принцип співробітництва та принцип своєчасного і належного обміну інформацією між сусідніми державами, зміст яких віддзеркалює особливості міжнародно-правового регулювання використання цих водотоків. Конвенція 1997 р. не зобов’язує держави міжнародного водотоку здійснювати спільне управління ним, утворювати спільні організації або використовувати інші спільні механізми управління та використання водотоком. Її положення заохочують таке співробітництво, проте держави вільні у своєму праві самостійно використовувати та управляти тією частиною міжнародного водотоку, яка знаходиться у межах її території. Разом з тим, вони повинні утримуватися від дій, що можуть негативно вплинути на здатність сусідніх держав використовувати та управляти своєю частиною водотоку, а також попереджувати та ліквідовувати наслідки шкідливих явищ, які мають місце на їх території. З цією метою Конвенція 1997 р. зобов’язує держави повідомляти одна одну про заходи щодо міжнародного водотоку, які вони планують, та про настання надзвичайних ситуацій, проводити консультації з питань запланованих заходів, безпеки споруд, пов’язаних з водотоком, та питань управління міжнародним водотоком в цілому.


 У підрозділі 2.3. «Загальні правила охорони та захисту міжнародних водотоків» розкриваються зобов’язання держав міжнародного водотоку, встановлені Конвенцією 1997 р. з метою забезпечення належного рівня його охорони та захисту від забруднень та біологічних змін.


 Доведено, що Конвенція 1997 р. приділяє відносно небагато уваги вирішенню екологічних проблем, пов’язаних з використанням міжнародних водотоків, оскільки метою її прийняття є, перш за все, забезпечення правового регулювання справедливого розподілу спільних водних ресурсів між сусідніми державами. Проте Конвенція 1997 р. все-таки встановлює для держав-учасниць загальні зобов’язання забезпечувати охорону та захист екосистем міжнародних водотоків, попереджувати, зменшувати та контролювати забруднення водотоку, а також вживати заходів для захисту та збереження морського середовища, одним з головних джерел забруднення яких є стік вод річок.


Розділ 3 «Європейські механізми правового регулювання співробітництва держав у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» присвячено дослідженню практики регулювання правовідносин у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, яка існує серед держав-членів Європейської Економічної Комісії ООН (далі - «ЄЕК ООН»).


У підрозділі 3.1. «Конвенційне регулювання співробітництва держав у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів у рамках Європейської Економічної Комісії ООН» розкриваються принципи правового регулювання відносин держав-членів ЄЕК ООН, встановлені регіональною Конвенцією 1992 р., положення якої спрямовані, перш за все, на охорону та захист навколишнього середовища від забруднення. Конвенція 1992 р. стимулює активізацію договірного процесу,  зобов’язуючи держави, які мають спільні водні ресурси, укладати двосторонні та багатосторонні угоди на виконання її положень.


Конвенція 1992 р. є одним із елементів більш широкої та комплексної правової політики, яка проводиться в регіоні ЄЕК ООН з метою вирішення проблем транскордонного співробітництва у сфері навколишнього середовища. Ряд її принципів та норм було розвинуто у двох додаткових протоколах. Імплементація та подальший розвиток її положень відбувається також шляхом розроблення різноманітних рекомендацій та керівних принципів. Однією із позитивних сторін Конвенції 1992 р. є запровадження інституційних механізмів, які дозволяють поширювати інформацію про неї та результати її імплементації, надавати правові та технічні консультації державам, а також здійснювати спільні програми комплексного управління водними ресурсами, їх моніторингу та оцінки.


У підрозділі 3.2. «Правове  регулювання  співробітництва держав-членів Європейського Союзу і сусідніх з ним держав у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» висвітлюються особливості реалізації басейнового принципу управління водними ресурсами на території Європейського Союзу відповідно до положень Директиви 2000/60/ЕС.


З’ясовано, що Директиву 2000/60/ЕС було прийнято з метою забезпечення досягнення «доброго стану» водних ресурсів до кінця 2015 р. Оскільки держави-члени Європейського Союзу мають спільні водні ресурси з сусідніми державами, які не є членами Європейського Союзу, зокрема, з Україною, то дана Директива передбачає можливість залучення таких держав до процесів управління транскордонними водами, передбачених її положеннями. Участь сусідніх з Європейським Союзом держав у спільних з ним проектах управління транскордонними водами, а також поступова адаптація законодавства таких держав до принципів та норм Директиви 2000/60/ЕС може полегшити досягнення «доброго стану» їх спільних водних ресурсів.


У підрозділі 3.3. «Договірні відносини України у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» досліджуються положення угод України, укладених нею з сусідніми державами з метою регулювання транскордонного співробітництва у сфері використання спільних водних ресурсів.


Встановлено, що в Україні на законодавчому рівні закріплено важливість розвитку співпраці з іншими державами у сфері використання транскордонних водних ресурсів, зокрема, особливе значення має реалізація басейнового принципу управління у взаємовідносинах з Білоруссю, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Словаччиною та Угорщиною, з якими Україна має спільні кордони та водні ресурси. Разом з тим, двосторонні угоди, укладені Україною з такими державами у період з 1992 по 1997 роки, містять суттєві прогалини та потребують перегляду.


 


З огляду на те, що Україна та сусідні держави, які мають з нею спільні водні ресурси, є учасницями Конвенції 1992 р., сформульовано рекомендації щодо обов’язкових положень, які повинні бути відображені при укладенні нових угод між ними у сфері охорони та використання транскордонних вод (зокрема, рекомендації щодо застосування терміну «транскордонні води», встановлення загальних принципів відповідальності за завдані збитки та форм їх здійснення, встановлення зобов’язання інформувати громадськість про стан транскордонних вод тощо). Разом з тим, оскільки Україна має спільні водні ресурси з державами-членами Європейського Союзу, то доцільно також було б гармонізувати її законодавство з відповідними положеннями Директиви 2000/60/ЕС.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины