Канівець С.В. Чорноземні грунти Опілля Правобережжя Десни: генетичні особливості, класифікація, родючість

summary

У першому розділі «Огляд проблеми за літературними джерелами» висвітлюється, по-перше, історія вивчення ґрунтів лесових островів Правобережжя Десни, від ранніх робіт XIX століття, зокрема, з відомої роботи Ф.Й. Рупрехта (Геоботаническое исследование чернозема, 1866). Автор перетнув ці лесові острови й описав тут чорноземні ґрунти. Розглядаються роботи Б.Б. Полинова (1913) і Я.Н. Афанасьєва (1912, 1914) з картографування ґрунтів низки повітів Чернігівської губернії, робота М.І. Глібко (1937) з розробки заходів щодо поліпшення ґрунтів і, безумовно, роботи із суцільного обстеження і великомасштабного картографування 1958-1961 рр., та узагальнення результатів цих робіт по Чернігівській області В.І. Дмитрієвою (1969).

         По-друге, детально описуються дискусії щодо генези темнозабарвлених ґрунтів Опілля, зокрема, в Росії, з нашою оцінкою великого числа публікацій на цю тему. Автор підтримує думку відносно полігенетичності місцевих чорноземних ґрунтів, як результату реліктового степового, та сучасного ґрунтотворення.

         По-третє, проведено огляд літератури щодо генези чорноземів у цілому та їх класифікації. Знову-таки – від першої фундаментальної роботи про чорнозем Н.Д. Борисяка (1852), поглядів В.В. Докучаєва, П.А. Костичева, до сучасних робіт із класифікації чорноземів у Росії, Україні та у світі. Здійснено висновок про необхідність удосконалення класифікації чорноземів північної смуги в Україні.

         У другому розділі «Об’єкти і методи дослідження» окреслено масиви лесових островів з темнозабарвленими ґрунтами – Опіллями на Правобережжі Десни, в яких проводилися дослідження. Повідомляється, що дослідження вели з використанням порівняльно-географічного, факторно (ландшафтно)-генетичного, субстантивно-генетичного, лабораторно-аналітичного, експедиційного методів, методів агрономічного оцінювання ґрунтів та використання історичних даних у ґрунтознавстві.

Всього описано 31 розріз чорноземів, з них проаналізовано в лабораторіях – 16. Отримані результати порівнювалися з літературними даними по інших регіонах Лісостепу. Для повного відтворення ґрунтового покриву Правобережжя Десни описано і проаналізовано в лабораторіях також три розрізи темно-сірих опідзолених ґрунтів, п’ять сірих та світло-сірих лісових ґрунтів, два розрізи дерново-підзолистих ґрунтів. Всього ж в польових умовах оглянуто в кілька разів більше перетинів ґрунтів. Аналізи ґрунтів проведено за стандартними методами в сертифікованих лабораторіях. Дослідження виконувалися протягом 2004-2009 рр.

У третьому розділі «Природні умови ґрунтотворення» розглядається генеза і будова четвертинних відкладів і орографія (головним чином за літературними джерелами), клімат і природна рослинність (власні дослідження), фізико-географічне районування (за літературними джерелами).

Погоджуємося з висновками видатних геологів П.Я. Армашевського (1881, 1883) і А.Д. Архангельського (1913), що основні масиви лесових порід у Поліссі, на яких утворилися досліджувані ґрунти, є відкладами тихоплинних льодовикових вод. Пізніше вони пройшли облесування (за Л.С. Бергом, 1916). Ці відклади певною мірою опісковані і шаруваті. На корінних берегах долин четвертинні відклади мають класичний вигляд еолового, навіяного лесу, зокрема, великий Новгород-Сіверський масив.

Знайшли, що клімат на відтинку низовинного, Чернігів-Сосницького Правобережжя, не відповідає лісовій зоні. Він характерний для лісостепових умов. Наприклад, ГТК за Селяниновим складає 1,2. Лише на Придеснянській височині, де проявляється і висотна зональність (Н.-Сіверське Опілля), клімат відображає лісову зону, зону мішаних лісів. Підтверджено потепління в останні десятиліття. Воно відбулося в зимовий період.

Детальне обстеження природної трав’яної рослинності (у балках, на уступах корінних берегів долин рік, на високих рівнях заплав, на старих цвинтарях, на курганах) засвідчило наявність великого числа видів лісостепової і степової рослинності. Зокрема, називаємо: Пирій середній (Elytrigia intermedia, Host., Nevski), Типчина – Костриця овеча    (Festuca ovina L.), Келерія струнка (Koelleria gracilis Pers), Ковила волосиста (Stipa capillata L.), Вероніка сива (Veronica incana L.), Волошка скабіозовидна (Centaurea scabiosa L.), Конюшина гірська (Trifolium montanum L.), Конюшина заяча багатолиста (Authylis palyphylla Kit.), Конюшина польова (Trifolium arvense L.), Скабіоза блідо-жовта (Scabiosa ochroleuca L.), Цибуля кругла (Allium rotandum L.), Чебрець Маршалів  (Thymus marschallianus Willd., L.), Шавлія поникла (Salvia nutans L.) та ін.

Це відмічають і інші ботаніки, Ф.Й. Рупрехт (1866), С. Іллічевський (1931), Д.І. Сакало (1950), Ю.Д. Клеопов (1934), С.О, Мулярчук (1965). До речі, за слідами С. Іллічевського знайшли ділянку Тирси (Stipa capillata L.) під Черніговом, а в місцях, відмічених Рупрехтом, – низку інших лісостепових трав.

Перелічені трави зосереджені головним чином на більш ксероморфних ділянках, та ґрунтах, «освіжених» лесами. Вважаємо, що всі вони залишилися в цих місцях від доісторичного степу. До речі, масив чорноземів Мена-Сосниця ще з часів Київської Русі відомий як «степок».

У цілому природний бобово-злаково-різнотравний покрив масивів Опілля має лісостеповий характер, здатний підтримувати тут чорноземний процес ґрунтотворення. Включення Правобережжя Десни до лісової зони (зони мішаних лісів), як розуміємо, основане на характері природної рослинності, що зростає на зандрових полях, з пануванням тут у минулому Сосни звичайної, та зі сформованими на цих полях дерново-підзолистими ґрунтами.

У четвертому розділі «Дерново-підзолисті ґрунти у смузі масивів Опілля на Правобережжі долини р. Десни» розглядається питання щодо відповідності властивостей цих ґрунтів класичним еквівалентам.

Отримані дані засвідчили, що на поліській зандровій рівнині в межах Правобережжя Десни залягають типові дерново-підзолисті зв'язнопіскові та супіскові ґрунти з чіткою елювіально-ілювіальною диференціацією профілю, з ортзандрами і псевдофібрами під ілювіальним горизонтом. За потужністю елювіального горизонту відносяться переважно до дерново-середньопідзолистих різновидів. Установлено, що ступінь підзолистості зростає зі зменшенням вмісту фракції фізичної глини та мулу. Насиченість на основи в гумусово-елювіальному горизонті складає лише 51-62 %, вміст гумусу – в межах 1 % і менше. До речі, товща ґрунтів містить набагато більше мулистої фракції, ніж порода. Думаємо, що зростання кількості пилу і мулу в приповерхневих шарах має еолове походження.

Поряд на облесованих супісках і суглинках – по облямівці лесових островів, часом охоплюючи весь невеликий лесовий острів, залягають сірі і ясно-сірі лісові ґрунти. Отже, якість ґрунтотворної породи в підзоні, що розглядається, має вирішальне значення у формуванні генетичної основи ґрунту.

Про ґрунти Опілля. На пануючій центральній частині лесових островів, в окреслених вище Опіллях, залягають чорноземи вилужені, чорноземи опідзолені, чорноземи вилужені і опідзолені з деградованим орним шаром, частково – темно-сірі лісові (опідзолені) ґрунти. Нижче, послідовно, у розділах 5-9, наводимо коротку інформацію про їх властивості, генезу, класифікацію, родючість.

         У п’ятому розділі «Чорноземи вилужені опільські» описано морфологію профілів ґрунтів, їх гранулометричний склад, деякі фізичні властивості, фізико-хімічні і агрохімічні показники, валовий хімічний склад, вміст поживних речовин.

         Морфологія ґрунтів свідчить, що маємо типові ознаки чорноземів: глибокий темно-сірий гумусований профіль (60-90 см), поступові, характерні для чорноземів переходи між горизонтами, рихла будова профілю, наявність кротовин та ін. Особливістю є глибока вилуженість ґрунтів (до 120-150 см), наявність блискіток по всьому профілю або ледве помітної борошнистої присипки. Останнє – результат сильного вилуговування, відмивання зерен мінералів. Це не новоутворена крем'янка.

         Колоїдна ілювійованість відсутня. Об'ємна маса по профілю практично не змінюється, складає 1,40 г/см³, у горизонті Нр – 1,34 г/см³.

         Гранулометричний склад відображає характер ґрунтотворних легкосуглинкових лесових порід, які, як відзначалося вище, здебільшого водного походження, тому помітно шаруваті. Чорноземи на типових лесах за вмістом фізичної глини і мулу мають монотонний профіль.

         Аналогічні щодо розподілу по профілю мінеральних елементів показники валового хімічного складу (табл. 1). У даному розрізі помітно збіднений полуторними оксидами орний шар, що ми пояснюємо суфозією пилових і мулистих часток в умовах сильного вилуговування. Хоча не виключена і дефляційна втрата дрібних, більш багатих залізом і алюмінієм мінеральних часток у сухий післяпотопний доґрунтотворний період.

         Вміст оксидів кальцію і магнію підтверджує дуже сильну їх втрату з товщі ґрунту в процесі її промивання.