державнЕ управління системою надання онкологічної допомоги населенню україни: ГЕНЕЗИС ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу та сформульовано наукову проблему дослідження, охарактеризовано основні положення наукової новизни, показано теоретичне і практичне значення та наведено дані щодо апробації отриманих результатів.

У першому розділі “Проблема державного регулювання системи надання онкологічної допомоги населенню (огляд літератури)” – аналізується історичний досвід державного регулювання системою онкологічної допомоги, розкриваються особливості формування та реалізації державної політики у сфері профілактики та лікування онкологічних захворювань, досліджуються  облікові та звітні документи онкологічної служби, представлена структурно-логічна схема дослідження.

Показано, що боротьба із злоякісними новоутвореннями – одна з найважливіших медико-біологічних і соціально-економічних проблем охорони здоров’я України, актуальність якої визначається постійним зростанням рівня  захворюваності, інвалідності та смертності онкологічних хворих, трудністю своєчасної діагностики, високими вартістю і складніс­тю спеціального лікування. Особлива медико-соціальна значущість злоякісних новоутворень зумовила створення державної системи онкологічної допомоги населенню України, яка регламентується Наказом Міністерства охорони здоров”я  України № 208 від 30.12.1992 року “Про заходи подальшого покращення і розвитку онкологіч­ної допомоги населенню”.

Доведено зростаючу роль державної політики щодо злоякісних новоутворень і вказано на неможливість медичної галузі самостійно боротися із постійним зростанням онкологічної захворюваності. Акцентується увага на тому, що на сьогоднішній день злоякісні новоутворення продовжують бути серйозною внутрішньою проблемою держави, вирішення якої вимагає об’єднання зусиль фахівців різних галузей фундаментальної і прикладної науки з метою створення сучасної онкологічної служби України.

Констатується, що на сьогодні система вітчизняної охорони здоров’я перебуває у затяжній системній кризі, одним з головних проявів якої і є погіршення ефективності надання онкологічної допомоги населенню України.

У розділі обґрунтовано ґенезу онкології як медичної науки та досліджено процес становлення і розвитку вітчизняної онкологічної служби в контексті державного регулювання системи онкологічної допомоги. Автором визначено три основні періоди у генезисі онкологічної служби, а саме: дореволюційний; радянський та період державного управління онкологічною службою незалежної України.

Проведений автором порівняльний і статистичний аналіз фактів і явищ з медичної практики дав можливість зробити висновок про те, що в Києві у 1906 р. було організовано перше Товариство Південно-Західного регіону Російської імперії з боротьби із злоякісними новоутвореннями жіночої статевої сфери.

У розділі обґрунтовано, що за радянської доби, у 1920 р. у м. Харкові відкрито науково-дослідний рентгено-онкологічний інститут. Сьогодні це Інститут медичної радіології АМН України. У 1923 р. при Харківському рентгено-онкологічному інституті була організована клініка, в якій довгі роки працював видатний вітчизняний онколог - професор О.В. Мельников, який зробив багато корисного для розвитку хірургічного лікування онкологічних хворих і вніс вагомий внесок у вчення про передрак. У 1928 році з ініціативи О.В. Мельникова у м. Харкові почав виходити перший в СРСР онкологічний журнал „Питання онкології”, який об’єднав навколо себе кращих онкологів України і зіграв важливу роль в організації боротьби із злоякісними новоутвореннями в СРСР.

У 1920 р. в Києві на базі заводу “Рентгендопомога” організовується Київський рентгено-радіологічний і онкологічний інститут (сьогодні це Національний інститут раку МОЗ України), першим директором якого був Ю.П. Тесленко. У 1934 р. інститут відкрив клініку на 50 ліжок, яку в різні часи очолювали такі відомі вчені, як Р.Б. Биховський та В.М. Іванов. Після 1920 року назва інституту, по мірі зміни напрямів його наукової діяльності, кілька разів змінювалася: Київський рентгенівський інститут (1920-1925), Київський рентгенорадіологічний інститут (1925-1933), Київський науково-дослідний рентгенорадіологічний і онкологічний інститут (1934-1987), Київський науково-дослідний інститут онкології (1987-1991), Київський науково-дослідний інститут онкології і радіології МОЗ України (1991-2000), а 29 вересня 2000 року у зв’язку з 80-річчям інституту він був перейменований в Інститут онкології АМН України. У травні 2008 року Інститут онкології АМН України перейменований в Національний інститут раку МОЗ України. Таким чином, Національний інститут раку МОЗ України – одна з найстаріших наукових установ країни. Основними напрямами наукової роботи інституту є розробка і удосконалення сучасних методів профілактики, діагностики і лікування злоякісних пухлин, упровадження їх в практику охорони здоров’я та в систему надання онкологічної допомоги населенню України.

У 1923 р. була проведена 1-а Українська конференція з організації боротьби із злоякісними новоутвореннями. Серед інших питань на конференції був обговорений та схвалений план організації протиракової боротьби, а також розглянуті методи диспансерної роботи, положення про онкологічні диспансери і питання санітарно-просвітницької роботи.

Доведено, що великий вплив на розвиток онкології в СРСР мав І Всесоюзний з’їзд онкологів, організований у 1931 р. в Харкові за ініціативою Харківського і Київського онкологічних інститутів.

У 1926 р. Народним комісаріатом охорони здоров’я УРСР була створена комісія з вивчення питань боротьби зі злоякісними новоутвореннями.

У 1930 р. в м. Києві організовано Інститут експериментальної біології і патології, директором якого став видатний вчений академік О.О. Богомолець. Основним науковим напрямом в роботі інституту було вивчення ролі сполучної тканини у патогенезі злоякісних пухлин.

У 1931 р. на базі Одеського онкологічного диспансеру був заснований рентгено-радіологічний і онкологічний інститут, яким керував професор О.3. Коздоба. Основним напрямом роботи інституту було вивчення передраку і біологічної дії рентгенівського проміння на органи і тканини.

Важливим етапом радянського періоду становлення та розвитку системи онкологічної допомоги слід вважати організацію Київського науково-дослідного інституту експериментальної і клінічної онкології, першим директором якого став академік АН УРСР Р.Є. Кавецький. Основними науковими напрямами в роботі інституту було вивчення епідеміології злоякісних новоутворень, дослідження ролі психоемоційного стресу у виникненні злоякісних новоутворень та механізмів канцерогенезу.

На основі аналізу нормативно-правової бази та інформаційних матеріалів МОЗ України визначено, що основними здобутками в галузі онкології під час третього періоду виникнення, становлення та розвитку вітчизняної онкологічної служби слід вважати розробку загальнодержавних заходів з профілактики, раннього виявлення та лікування онкологічних захворювань, зниження смертності, частоти первинної інвалідності внаслідок захворювання на рак, створення умов для продовження та поліпшення якості життя онкологічних хворих.

Показано, що проблема, пов’язана з державним регулюванням системи онкологічної допомоги в Україні, є складною, характеризується низкою негативних явищ і тенденцій та потребує істотних змін. Потрібні нові, дієві механізми формування та реалізації державної політики у сфері онкологічної допомоги та вироблення нової моделі загальнодержавної онкологічної служби.

Обґрунтовано, що саме по собі поліпшення медичного обслуговування онкологічних хворих не призведе до бажаного ефекту, оскільки сьогодні надто великі втрати несе генофонд нації через погані умови праці і недоліки в її охороні. Саме тому при формуванні сучасної моделі онкологічної служби України необхідно враховувати наступні підходи:

а) протиракова боротьба є загальнодержавним заходом і здійснюється під керівництвом МОЗ України;

б) підготовка лікарів і середнього медичного персоналу для лікувально-профілактичних закладів онкологічного профілю та підвищення їх кваліфікації повинні проводитися систематично на базі провідних профільних лікувальних установ (м.м. Київ, Донецьк, Одеса);

в) одним з найважливіших пріоритетів у зниженні показників онкологічної захворюваності є підвищення ефективності державної політики щодо формування здорового способу життя. З цією метою необхідно розробити та запровадити: систему заходів (економічних, адміністративних, соціальних, психологічних) стимулювання населення до здорового способу життя, до викорінення шкідливих звичок (паління, зловживання алкоголем, нераціональне харчування тощо); заходи щодо економічного стимулювання підприємств, установ та організацій усіх форм власності, які здійснюють фізкультурно-оздоровчу і спортивну діяльність, сприяють розвитку самодіяльного масового спорту; комплекс заходів щодо розвитку масової фізичної культури; відродити в державі пропаганду стандартів здорового харчування, систематичну протиракову пропаганду та санітарно-просвітницьку роботу.

Таким чином, аналіз літературних джерел дав змогу виявити найголовніші складові досліджуваної проблеми, визначити напрями, що дотепер ще не дістали достатнього розкриття і потребують поглибленого наукового дослідження та підкреслюють актуальність теми дисертаційного дослідження. Це, насамперед, наукове обґрунтування концепції, що базується на чіткому розумінні пріоритетів і резервів у справі збереження здоров’я людей і подовження  їхнього життя в сучасних умовах. По-друге, надзвичайно актуальним і своєчасним може бути дослідження залежності між високими рівнями захворюваності та смертності в Україні і загальними соціально-економічними та екологічними проблемами в державі, поширеністю шкідливих звичок та нехтуванням населення вимогами здорового способу життя. По-третє, нагального теоретико-методологічного дослідження потребує проблема державного регулювання демографічних процесів в Україні. І, нарешті, по-четверте, вже давно очікує своїх дослідників проблема державного управління у сфері медико–соціальної допомоги безнадійно хворим.

Науково-теоретичне обґрунтування генезису та тенденцій розвитку державного регулювання системи онкологічної допомоги в Україні потребувало розробки спеціальної програми дослідження, складеної з використанням системного підходу, що сприяло послідовному розкриттю цілої низки завдань, визначенню предмета й об’єкта дослідження, а також його етапності. Все це забезпечувало можливість отримання достатньо повної та достовірної інформації щодо кожного з поставлених завдань.

Як видно з рис. 1, дослідження проводилося в п’ять основних етапів. Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення отриманих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження.