ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визна­чено мету й завдання дослідження, його об’єкт і предмет, ступінь наукової розробленості проблеми, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача і ступінь апробації результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження держав­ного управління системою формування кадрового потенціалу ме­дичної служби Збройних Сил України” – проведений аналіз стану до­слідження проблеми державного управління системою формування кадрового потен­ціалу військово-медичної служби українськими науковцями та зарубіжними авторами.

Системний аналіз літературних джерел українських авторів стосовно механізмів державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції України свідчить, що ступінь досліджень цієї проблеми не відповідає її місцю й ролі в системі забезпечення національної безпеки.

На основі згаданого аналізу висвітлюється ступінь наукової розробки теми, осмислюються концептуальні підходи до формування та змісту кадро­вої політики медичної служби ЗС України відповідно до міжнародних норм, загальнодержавних вимог та особливості функціонування системи медичного забезпечення ЗС України в період її реформування. У розділі визначено, що основним інструментом удосконалення державного управління охороною здоров’я військовослужбовців ЗС України є ефективна законотворча та нормотворча діяльність органу управління військовою охороною здоров’я.

У науці вже склалося уявлення про те, що особистісний професійний потенціал керівника має складну структуру й характеризується тісною взаємодією всіх його елементів: кваліфікаційного, комунікативного, творчого, психофізіологічного, морального та освітнього. А критеріями оцінки рівня професійного потенціалу керівника слугують якісні характеристики його фізичних та інтелектуальних сил і творчої енергії в процесі управлінської діяльності. Це знаходить конкретний вияв у творчій активності керівника системи державного управління, його ставленні до роботи як вищої життєвої потреби. Ефективне використання особистісного професійного потенціалу державного службовця, який лежить в основі його управлінської діяльності, реалізується за трьома основними напрямами: створення необхідних умов для всебічного розвитку згаданого потенціалу; забезпечення умов для повної мобілізації потенціалу державних службовців з метою якісного виконання завдань, які стоять перед ними; постійний розвиток професійних якостей керівників відповідно до стратегічних цілей держави.

У розділі визначена методологія дослідження, його програмно-цільова структура, сформульовані наукові завдання, етапність дисертаційної роботи та визначені основні напрями подальших досліджень. Так, дослідження проводилося в п’ять основних етапів. На першому етапі здійснювався вибір напряму дослідження, визначені мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, його концепція та можливі джерела інформації. На другому етапі проводився системний аналіз стану державного управління системою формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України та дослі­джувалися особливості підходів Департаменту охорони здоров’я МО України до управління цією сферою діяльності. На третьому етапі після уточнення формулювання поняття “кадрова політика військово-медичної служби” як категорії державного управління охороною здоров’я в ЗС України оціню­валась відповідність існуючих механізмів державного регулювання розвитку системи формування кадрового потенціалу для військово-медичної служби, що задекларовані державною політикою України в галузі військової медицини. Основними джерелами інформації стали офіційні документи МО України (понад 320 джерел). Для вирішення завдань на цьому етапі дослі­дження використовувалися методи функціонально-структурного аналізу, соціо­логічного та системного підходу. На четвертому етапі вивчалася існуюча система формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України, управління ним та визначалася її відповідність завданням військово-медичної служби в умовах євроатлантичної інтеграції України. На заключ­ному, п’ятому, етапі здійснювалося дослідження змісту та особливостей підго­товки і професійного удосконалення військових лікарів та керівників війсь­ково-медичної служби ЗС України, обґрунтування концепції оптимізації сис­теми державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служ­би ЗС України і практичних рекомендацій щодо шляхів удосконалення держав­ного управління системою формування кадрового потенціалу медич­ної служби ЗС України та узагальнення отриманих результатів.

Установлено, що в контексті проблематики дисертації подальшого дослі­дження потребують: створення й функціонування державного апарату управління кадровою роботою військово-медичної служби; генезис, сучасний стан та перспективи державного управління всіма складовими системи медичного забезпечення ЗС України; місце і роль військової медицини в системі загальнонаціональних медичних ресурсів України тощо.

У другому розділі – “Зміст, принципи і шляхи формування кадрової політики медичної служби Збройних Сил України та механізми державного управ­ління кадровою роботою” – встановлено, що реформування системи медич­ного забезпечення ЗС відбувається в умовах обмеженості ресурсів (матеріальних та людських), недостатнього фінансування, відсутності нау­ково обґрунтованих сучасних форм медичного забезпечення та недоскона­лості системи управління медичним забезпеченням.

Визначено, що головна мета реформування медична служба ЗС України – створення сучасної, високоефективної, економічно доцільної системи медичного забезпечення ЗС України, що повністю відповідатиме її завданням у мирний і воєнний час. За таких обставин особливого значення набуває виважена кадрова політика медичної служби ЗС України як одна з основних складових системи державного управління медичними ресурсами.

Державна кадрова політика військово-медичної служби – це комплекс прийнятих загальнодержавних рішень чи взятих зобов’язань щодо забез­пе­чення ЗС України висококваліфікованими медичними фахівцями шляхом реалізації сукупності політичних, економічних, правових та наукових методів і критеріїв роботи з медичним персоналом.

Кадрова політика в медичному забезпеченні має велике значення у зв’язку зі зміною нормативно-правових основ медичного забезпечення, підвищенням ролі медичної служби в охороні здоров’я військовослужбовців та підтриманні боєздатності ЗС України.

Основними напрямами кадрової політики медичної служби ЗС України є створення оптимальної професійної та ефективної організаційно-штатної структури медичної служби ЗС України, залучення до реформування медичного забезпечення та формування оптимальної системи охорони здоров’я військовослужбовців, найбільш досвідчених фахівців охорони здоров’я України, комплектування військово-медичних закладів та органів управління медичної служби ініціативними та компетентними кадрами, які визнають необхідність якісних і структурних змін у медичному забезпеченні та можуть впровадити їх у життя, безперервне удосконалення та оновлення кадрового складу медичної служби, підвищення професіоналізму та відповідальності керівного складу медичної служби.

За своїм змістом кадрова політика у військовій медицині спрямована на вирішення таких завдань: визначення потреби ЗС України у військово-медичних спеціалістах, створення оптимальної професійної та ефективної організаційно-штатної структури медичної служби ЗС, забезпечення належ­ного рівня і якості укомплектованості ЗС України медичним персоналом; ціле­спрямоване й збалансоване формування та підготовка кваліфікованих медичних кадрів, безперервне підвищення їх кваліфікації й професійної майстерності; добір та розстановка медичного персоналу, раціональне ви­користання медичних фахівців, моральне та матеріальне стимулювання їх професійної діяльності, розвиток індивідуальних здібностей; організацію кадрової роботи, формування та розвиток комплексної системи управління медичними ресурсами.

Урахування методологічних підходів багатьох дослідників (В.Д.Баку­менко, 2001; Н.Р.Нижник, 1999; О.Г.Осауленко, 2002, Я.Ф.Радиш, 2003 та ін.) до тлумачення окремих понять категорійного апарату державного управління стали підставою для розкриття автором сутності державного управління військово-медичними кадрами як процесу керування системою формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України (планування, оцінка, добір, підготовка та безперервна освіта медичного персоналу), що спрямо­ваний на раціональне його використання та підвищення ефективності системи охорони здоров’я військовослужбовців.

У розділі обґрунтовано, що створення системи безперервної медичної освіти зумовлено потребами сучасної медицини, характерною ознакою якої є стрімкий розвиток медичних технологій і певний рівень підготовки лікарів. Так, необхідність постійної періодичної перепідготовки та підвищення кваліфікації медичного персоналу зумовлюється: постійними змінами та незавершеністю системи законодавчого нормативно-правового й фінансово-економічного регулювання діяльності військово-медичної служби; постій­ними структурними змінами в системі охорони здоров’я військово­служ­бовців; загальнодержавними вимогами до професійної діяльності медичних фа­хів­ців, якими передбачено, що кожні п’ять років лікарям необхідно підви­щити або підтвердити лікарську категорію (у разі невиконання цієї вимоги лікар позбавляється права на самостійну лікарську діяльність); інтегра­ційними процесами до ЄС, реформуванням українського суспільства, динамікою інформаційного простору та розвитком інформаційних технологій.

У розділі підкреслюється, що найбільш важливим та відповідальним завданням системи військово-медичної освіти на сьогодні є підготовка керівників медичної служби ЗС України. Ефективне державне управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС України дає мож­ли­вість сформувати досконалу організаційно-штатну та професійну структуру медичної служби ЗС України, яка має забезпечувати: конституційне право війсь­ковослужбовця як громадянина України на якісну, своєчасну і безкоштовну медичну допомогу; ефективність системи медичного забезпе­чення ЗС України з мінімальною кількістю персоналу та при належному рівні медичної допомоги; постійну бойову готовність медичної служби для надання медичної допомоги під час стихійних лих, природних та техногенних катастроф, в екстремальних ситуаціях та в особливий період; можливість швидко та без додаткових витрат і довготривалої допідготовки залучатись до виконання міжнародних миротворчих місій; мобілізаційну готовність медич­ної служби, а саме можливість швидкого розгортання достатньої кількості військово-медичних частин та закладів в особливий період, витрачаючи мінімальний час на їх підготовку до використання за призначенням.

Доведено, що основним принципом формування кадрової політики медичної служби ЗС України є першочергова увага до добору та розстановки керівного складу військово-медичної служби, що передбачає: постійне і своє­часне оновлення керівних кадрів медичної служби; підвищення рівня теоретичної підготовки фахівців, забезпечення та контроль їх професійного становлення; принциповий підхід до відбору кандидатів для призначення на керівні посади на основі альтернативності кандидатур; підвищення відпо­відальності посадових осіб за стан справ у підпорядкованому закладі (підрозділі); вжиття практичних заходів щодо підвищення ролі та покращання організації роботи органів управління медичною службою.

У розділі показано, що реалізація принципів та заходів кадрової політики військово-медичної служби підвищує ефективність діяльності системи медичного забезпечення ЗС України, що, у свою чергу, зумовлює необхідний рівень і якість медичної допомоги та професійного здоров’я військовослужбовців.

У третьому розділі – “Концепція оптимізації системи державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби Збройних Сил України” – на підставі аналізу тенденцій реформування ЗС України та війсь­ково-медичної служби визначено зміст та обґрунтовано концепцію оптимізації системи державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Державне управління системою кадрового потенціалу медичної служби ЗС України здійснюється шляхом: розробки та впровадження організаційно-штатної структури; формування професійної структури; управління служ­бовою кар’єрою медичного персоналу; визначення джерел та шляхів комплек­тування служби медичним персоналом.

У процесі дослідження було встановлено, що основними складовими концепції оптимізації системи державного управління формуванням кадро­вого потенціалу медичної служби ЗС України є: мета та завдання реформування системи кадрового забезпечення охорони здоров’я військо­вослужбовців МО України; чинники, що впливають на формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України; основні домінанти розвитку системи державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС України, упровадження яких у практичну діяльність кадрових служб може реально сприяти формуванню системи медичного забезпечення ЗС України зразка 2011 р.; професійна модель керівника кадрового органу медичної служби ЗС України.

Обґрунтовано, що перехід ЗС України до професійної армії і, як на­слідок, повна заміна військовослужбовців строкової служби на військово­службовців контрактної служби, крім загального зменшення чисельності українського війська, приведе до меншого завантаження військових лікувально-профілактичних закладів і підрозділів, що, у свою чергу, за існую­чих принципів побудови організаційно-штатної структури та загальної системи лікувально-профілактичних закладів зумовить необхідність їх скоро­чення. В результаті таких організаційно-штатних змін значно зменшиться чисельність офіцерів медичної служби та всього медичного персоналу госпітальної ланки.

Важливим результатом дисертаційного дослідження є обґрунтована автором орієнтовна перспективна чисельність медичної служби ЗС України на 2003-2005 та 2010 рр. і розрахунок потреби у військово-медичних фахівцях для ЗС України до 2010 р. Ці показники стали основою щорічного форму­вання державного замовлення на підготовку медичних фахівців для ЗС України та кадрової роботи в медичній службі ЗС України.

Доведено, що в умовах пропорційного скорочення штатної чисельності медичної служби відповідно до державних програм реформування ЗС Украї­ни, чинного законодавства у військової сфері та виконання затвердженого державного замовлення до 2006 р. військово-медична служба буде цілком укомплектована офіцерами медичної служби. Обсяги ж державного замовлення на підготовку офіцерів медичної служби будуть значно меншими, а їх структура визначатиметься професійною структурою медичної служби ЗС України.

 На сьогодні основним джерелом поповнення медичної служби фахівцями відповідних спеціальностей і кваліфікації є підготовка їх необ­хідної кількості у вищих навчальних та військово-навчальних закладах Украї­ни. Керівництво медичної служби ЗС України має можливість вико­ристо­вувати і такі форми комплектування, як призов офіцерів медичної служби запасу, продовження терміну служби офіцерському складу медичної служби понад граничний вік та тимчасове заміщення вакантних посад офіцерського складу у військових частинах і військово-медичних закладах працівниками ЗС України із числа офіцерів запасу або у відставці в порядку, визначеному наказом Міністра оборони України від 26 січня 1996 р. № 16 “Про тимчасове заміщення вакантних посад офіцерського складу у військово-медичних, військово-навчальних закладах, військових частинах ЗС України”.

Установлено, що використання цивільних фахівців, зарахування офі­церів медичної служби запасу на військову службу за контрактом та продовження терміну перебування на військовій службі досвідчених офіцерів понад граничний вік дає змогу значно зменшити витрати МО України на підготовку військово-медичного персоналу. Водночас планова підготовка кад­рових офіцерів у вищих військово-начальних закладах МО України забез­печує необхідний рівень готовності медичної служби ЗС України до вико­нання завдань за призначенням.

Державне управління системою формування кадрового потенціалу ме­дичної служби здійснюється через розробку та реалізацію сформованої кадрової політики медичної служби ЗС України, яка дає можливість чітко усвідомити кінцеву мету реформування та створення системи медичного забезпечення ЗС України, а саме моделі професійної та організаційно-штатної структури медичної служби, її мобілізаційного потенціалу. Використання єдиних принципів кадрової роботи сприяє досягненню взаєморозуміння керівництва військово-медичної служби та медичного персоналу в процесі реформування системи медичного забезпечення. Єдині підходи у роботі з персоналом дають змогу координувати діяльність різних військово-медичних закладів та органів управління медичним забезпеченням для досягнення поставленої мети.

 Ефективність державного управління процесом формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України зумовлюється наявністю: досконалої нормативно-правової бази щодо регулювання роботи з медичними кадрами; розгорнутих освітньо-кваліфікаційних характеристик на фахівців військово-медичної служби; посадових інструкцій на кожну посаду; кваліфікаційних вимог до кожної посади; стандартів надання медичної допомоги; кількісних показників для оцінки праці військових медиків; системи критеріїв оцінки професійних якостей медичних фахівців та механізму їх тестування при висуненні на посади; рейтингової (комплексної) системи оцінки персоналу; моделі формування медичного фахівця та його безперервного професійного зростання; гласності та прозорості процедур добору, розстановки і просування по службі медичного персоналу.