МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ЗАХИСТУ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ В УКРАЇНІ

summary

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми дисертації, вказано на її зв’язок із напрямами наукових досліджень Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України; розкрито ступінь наукової розробленості теми і визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження та публікації за темою.

У першому розділі “Теоретичні та інституційні засади забезпечення конкурентної політики” доведено, що науково-теоретичне забезпечення конкурентної політики сприяє запровадженню дієвої моделі державного регулювання у відповідь на певні недоліки ринкового механізму країни (за розробленою у ХVІІІ ст. А. Смітом доктриною “невидимої руки” як системою стримувань і противаг досконалої конкуренції). Конкуренція розглядається як певний стратегічний механізм, здатний усунути основну причину неефективності економіки через задіювання внутрішніх спонукаючих мотивів працівників.

Перші роботи вчених на пострадянському просторі ознаменувались потребами наукового роз’яснення суті і характеру ринково-конкурентних відносин, обґрунтування шляхів їх подальшого розвитку, зростанням інтересу до зарубіжного досвіду антимонопольної політики. В умовах ринкової трансформації, коли реальне конкурентне середовище економік новоутворених держав істотно відрізнялося від ідеальної моделі ринку, виникла потреба наукового аналізу трансформаційних форм конкуренції і монополій та розробки концепції державної конкурентної політики перехідного характеру, “прив’язаної” до конкретних національних особливостей. Це своєю чергою спонукало до ґрунтовнішого вивчення досвіду зарубіжних країн.

Значні науково-теоретичні і практичні напрацювання українських вчених і працівників прикладної сфери в галузі ринкової економіки та права стали основою для дослідження власне державно-управлінських аспектів проблеми, вивчення інституційних механізмів захисту конкуренції на товарних ринках. Науково-концептуальне і кадрове забезпечення державного управління в сфері реалізації конкурентної політики на сьогодні здійснює Національна академія державного управління при Президентові України і її Дніпропетровський, Одеський, Харківський і Львівський реґіональні інститути. Під кутом прикладного застосування сучасної ринкової теорії відповідно до засад державної економічної політики написані роботи  С. Дзюбака, Н. Даниленка, П. Стецюка, Ю. Бажала, О. Кілієвича, О. Мертенса, Ю. Єханурова, І. Розпутенка, Ю. Бажала, В. Жданова, Л. Вергуна, В. Чиркова та В. Соловйова. Певний вклад у дослідження державних механізмів демонополізації та формування приватного сектора в економіці України, вивчення особливостей державного регулювання у сфері спеціальних монополій здійснено В. Бодровим. Певні аспекти діяльності АМКУ вивчають С. Мороз, В. Козлов, О. Нагорний, В. Талах, Л. Дідівська.

Однак серед великої кількості наукових праць із згаданої проблематики відсутнє комплексне дослідження, в якому б основний акцент зосереджувався на вивченні й аналізі організації державних органів, що забезпечують ринкове регулювання. Пильної уваги з боку науковців потребують питання організаційно-правового, процесуального й інституційного забезпечення конкурентної політики. Відсутнє цілісне узагальнення практики діяльності АМКУ, всесторонній аналіз його діяльності у забезпеченні державного регулювання економічними процесами, розвитку конкуренції, наукові рекомендації оптимізації перспективного характеру.

Простежено в динаміці поетапне вдосконалення державних механізмів правового забезпечення розвитку ринкової економіки. На початковому етапі впродовж 1992 – 1999 рр., вони базувалися на політиці формального усунення монополізму і виражалися в антимонопольному законодавстві, а саме: Законі України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” (1992 р.) та Законі України “Про Антимонопольний комітет України” (1993 р.), “Державній програмі демонополізації економіки і розвитку конкуренції” (1993 р.), що відповідало специфіці успадкованої економіки державного монополізму СРСР із характерними ознаками політики концентрації та спеціалізації виробництва, планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів управління.

Правові та управлінські заходи демонополізації економіки впродовж 1996 – 1998 рр. (закріплення ст. 42 Конституції України основних принципів захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, прийняття Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” та пакету нормативних актів з питань радикальної економічної реформи) призвели до появи нових умов підприємництва, що спонукало подальше вдосконалення державно-правових механізмів регулювання сфери економічної конкуренції, яке відбувалося відповідно до схваленої Європейською Радою на Гельсінкському самміті 11 грудня 1999 р. Спільної стратегії щодо України. Для координації діяльності у 2000 р. при Президентові України створено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Із прийняттям у 2001 р. Закону України “Про захист економічної конкуренції” і втратою чинності Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” завершився етап формування системи конкуренційного законодавства. 2001 – 2003 рр. характеризувалися кодифікацією напрацьованої правової бази у сфері захисту економічної конкуренції у новій редакції Кримінального, Митного кодексів та Кодексу України про адміністративні правопорушення. На основі принципів оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин підприємців, застосування комплексу державно-правових заходів, при одночасному послабленні адміністративних впливів у державному регулюванні макроекономічними процесами, формувалися перший в Україні Господарський та новий Цивільний кодекси України 2003 р. Однак правове поле державного регулювання конкурентних відносин має низку недоліків і упущень, які потребують подальшого вдосконалення. Наприклад, застосування норм Господарського кодексу на практиці викликало низку непорозумінь із приводу неоднозначного його тлумачення юристами-практиками у зв’язку з тим, що він не відповідав чинному законодавству.

Певним негативним чинником є те, що створення механізму адаптації українського конкуренційного законодавства до норм і стандартів ЄС здійснюється переважно Президентом та органами виконавчої влади, тоді як роль Верховної Ради у цьому процесі зводилася до розгляду відповідних законів. Ефективність такого інтеграційного процесу при відсутності контролю за його здійсненням була дуже низькою. “Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” (2004 р.) передбачала створення ефективного механізму перевірки проектів законів України та інших нормативно-правових актів на предмет їх відповідності acquis communautaire; підготовки планів-графіків адаптації та моніторингу їх виконання. Безпосередня відповідальність за її підготовку покладена на Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства ЄС, яка більш професійно замінила діяльність створеної у 1998 р. однойменної інституції.