ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ ВЕТЕРИНАРНОЇ МІЛІЦІЇ З ПРОВЕДЕННЯ КАРАНТИННИХ ВЕТЕРИНАРНИХ ЗАХОДІВ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається зв’язок роботи з науковими програмами, його мета та завдання, характеризується об’єкт, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюється наукова новизна роботи та основні положення, теоретична і практична значимість, апробація результатів дослідження, наводяться наукові публікації з теми дисертації.

Розділ 1 “Теоретико-правові основи функціонування підрозділів ветеринарної міліції” складається з трьох підрозділів, у яких здійснено всебічний аналіз теоретико-методологічних засад функціонування підрозділів ветеринарної міліції як складового елемента правоохоронної системи держави. Основна увага приділяється здійсненню ними державного управління в галузі ветеринарної медицини.

Підрозділ 1.1 “Поняття підрозділів ветеринарної міліції” присвячений дослідженню змісту професійної діяльності підрозділів ветеринарної міліції як органів державної виконавчої влади з особливим правовим статусом. На підставі теоретико-правового аналізу сутності відмінних рис державних організацій, виявлені суттєві відмінності між поняттями “орган” і “установа державної ветеринарної медицини”, що дозволило авторові сформулювати їх нормативні визначення. Встановлено, що підрозділам ветеринарної міліції притаманна вся необхідна сукупність характерних рис для законодавчого закріплення за ними правового статусу “органи державної ветеринарної медицини” та включення до “єдиної системи державних органів ветеринарної медицини”.

На базі дослідження законодавчо закріпленої компетенції та практики діяльності підрозділів ветеринарної міліції запропоновано теоретико-правове визначення підрозділів ветеринарної міліції, що дає підставу юридичного перейменування „підрозділів ветеринарної міліції” на “ветеринарну міліцію” шляхом внесення відповідних змін до нормативно-правових актів. Наголошено на необхідності законодавчого коректування фінансування та матеріально-технічного забезпечення підрозділів ветеринарної міліції за рахунок коштів державного бюджету та їх нормативного врегулювання органами внутрішніх справ.

Підрозділ 1.2 “Місце та значення підрозділів ветеринарної міліції у системі органів державної виконавчої влади” присвячений дослідженню нормативно-правового розподілу функцій єдиної системи органів державної виконавчої влади з управління галуззю ветеринарної медицини, у межах якої функціонують підрозділи ветеринарної міліції як її окремий елемент. Проведений аналіз дозволив авторові сформулювати теоретичне визначення поняття “системи органів виконавчої влади ветеринарної медицини” як відносно самостійної складової єдиної державної влади з притаманними лише їй функціями.

Встановлені суб’єкти зазначеної системи та запропоновано їх класифікацію, а саме: орган “загальної” компетенції – Кабінет Міністрів України як орган “вищої” ланки; органи “спеціальної” компетенції – МВС України та Міністерство аграрної політики України, у складі якого Державний департамент ветеринарної медицини (центральні органи державної виконавчої влади) як органи “середньої” ланки; органи “функціональної” компетенції – підрозділи ветеринарної міліції, територіальні органи та регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті України Державного департаменту ветеринарної медицини (місцеві органи державної виконавчої влади) як органи “нижчої” ланки.

Доведено, що підрозділи ветеринарної міліції є органами “нижчого” управлінського рівня в галузі ветеринарної медицини, що опосередковано підпорядковані Кабінету Міністрів України через пряме часткове організаційне підпорядкування МВС України та часткове функціональне підпорядкування Державному департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України. Визначено структуру підрозділів ветеринарної міліції, до якої входять, по-перше, Управління підрозділів ветеринарної міліції як “вища” їх ланка, що відповідно частково організаційно та функціонально підпорядкована вищезазначеним державним органам, а, по-друге, відділи та відділення підрозділів ветеринарної міліції як “нижчі” їх ланки, які безпосередньо підпорядковані Управлінню підрозділів ветеринарної міліції, а також опосередковано частково організаційно та функціонально підпорядковані МВС України та Державному департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України відповідно через пряме часткове організаційне та функціональне підпорядкування їх територіальним органам. На підставі правового аналізу механізму функціонування підрозділів ветеринарної міліції виділено їх особливості. З метою забезпечення єдності структурних складових системи МВС України автором нагалошено на необхідності законодавчого закріплення підрозділів ветеринарної міліції як самостійного підрозділу міліції шляхом внесення відповідних змін до частини 1 статті 7 Закону України “Про міліцію”.

У підрозділі 1.3 “Правосуб’єктність посадових осіб підрозділів ветеринарної міліції” розглянуто права та обов’язки посадових осіб підрозділів ветеринарної міліції, що мають правовий статус державних інспекторів ветеринарної медицини, та пов’язані з безпосереднім виконанням покладених на них завдань.

Базуючись на адміністративному тлумаченні змісту контрольно-наглядової діяльності, досліджено здійснення посадовими особами підрозділів ветеринарної міліції державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, зокрема проаналізовано їх відмінні ознаки, приділено увагу проблемі законодавчого відмежування державного ветеринарно-санітарного контролю від нагляду. Зазначено, що об’єкт управління в галузі ветеринарної медицини є тим фактором, який встановлює межу здійснення контрольно-наглядової діяльності державних інспекторів ветеринарної медицини.

Запропоновано низку нормативних понять, зокрема “державний інспектор ветеринарної медицини”, “державний ветеринарно-санітарний контроль”, “державний ветеринарно-санітарний нагляд”, “об’єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду”, “ветеринарні документи”, “міжнародний ветеринарний сертифікат”, “ветеринарне свідоцтво”, “ветеринарна довідка”, “якість”, “безпечність”, “карантин тварин”, перелік об’єктів припису. Розглянуто та уточнено нормативну компетенцію державних інспекторів підрозділів ветеринарної міліції по здійсненню професійної діяльності.

Розділ 2 “Особливості нормативно-правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції” присвячений особливостям нормативно-правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції як органів державного управління галуззю ветеринарної медицини.

У підрозділі 2.1 “Законодавче регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції” проведений аналіз чинного законодавства щодо правових, організаційних та фінансових основ функціонування підрозділів ветеринарної міліції, який надав авторові підставу стверджувати, що рівень законодавчого регулювання не відповідає вимогам наукових принципів. Виявлено низку причин недотримання вимог законодавчої техніки у процесі законотворчості.

Встановлено, що причинами правових колізій є саме недотримання низки вимог законодавчої техніки у процесі законотворчості:

-                    зміна одних нормативних актів не супроводжується відповідною зміною інших;

-                    відсутність необхідної узгодженості між правовими документами, які вирішують одне і теж питання, що викликає суперечливість норм;

-                    “нові” нормативні положення одного правового акта не повністю регулюють відповідне питання, тому дублюючи положення іншого неможливо повністю скасувати;

-                    нечітке та незрозуміле викладення нормативних актів.

Значна увага приділяється проблемі кваліфікації державними інспекторами підрозділів ветеринарної міліції діянь, які містять ознаки адміністративних правопорушень і злочинів у галузі ветеринарної медицини. Встановлено основні напрями удосконалення законодавчого регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції. Наголошено на необхідності приведення ветеринарного законодавства України у відповідність до вимог Угоди СОТ про застосування санітарних та фітосанітарних заходів та запропоновано ряд конкретних пропозицій.

У підрозділі 2.2 “Підзаконна регламентація діяльності підрозділів ветеринарної міліції“ здійснено правовий аналіз підзаконної регламентації функціонування підрозділів ветеринарної міліції. Встановлено, що їх діяльність регулюється такими видами підзаконних нормативно-правових актів: Указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами МВС та Міністерства аграрної політики України, наказами, інструкціями, положеннями, правилами та листами Державного департаменту ветеринарної медицини. Розглянуто роль останніх у процесі професійної діяльності підрозділів ветеринарної міліції та запропоновано їх класифікацію. Особлива увага приділена Положенню про підрозділи ветеринарної міліції як основному нормативно-правовому акту безпосередньої регламентації діяльності підрозділів ветеринарної міліції. Автором виявлено окремі недоліки та запропоновано шляхи удосконалення підзаконної регламентації діяльності підрозділів ветеринарної міліції України.

У підрозділі 2.3 “Роль міжнародних правових актів у діяльності підрозділів ветеринарної міліції” проаналізовано укладені Україною міжнародні договори про співробітництво в галузі ветеринарної медицини. Наголошено, що основною метою співпраці виступає забезпечення її ветеринарно-санітарної безпеки при безперешкодному здійсненні міжнародної торгівлі товарами, що виступають об’єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду. Визначено низку чинників, які повинні враховуватися при підписанні міжнародних документів. Правовий аналіз міжнародних нормативно-правових актів дозволив авторові сформулювати основні принципи укладання Україною міжнародних договорів про співробітництво у галузі ветеринарної медицини.

Зазначено, що вступ України у 1994 році до МЕБ створив реальні можливості для забезпечення національних інтересів нашої держави у галузі ветеринарної медицини.

Розділ 3 “Напрями удосконалення діяльності підрозділів ветеринарної міліціїї” присвячений проблемам гармонізації вітчизняного ветеринарного законодавства до законодавства ЄС в галузі ветеринарної медицини.

У підрозділі 3.1 “Міжнародний досвід боротьби державних органів з інфекційними захворюваннями тварин” розглянуто діяльність іноземних держав щодо локалізації та ліквідаціїї надзвичайних випадків епізоотичного характеру. На прикладі аналізу міжнародної практики боротьби з високопатогенним вірусом грипу птиці (Н5N1), як одним з потенційних джерел загрози епізоотичній та епідемічній безпеці, встановлено, що на його ліквідацію ветеринарні служби зарубіжних країн зосереджують всі свої сили, зокрема у терміновому порядку створюються воєнізовані підрозділи (у Збройних Силах, Міністерстві з надзвичайних ситуацій тощо) із функціями, аналогічними українським підрозділам ветеринарної міліції. Наголошено на напруженості епізоотичного процесу при розповсюдженні особливо небезпечних інфекційних карантинних хвороб тварин та важливості оперативного реагування і проведення карантинних ветеринарно-санітарних заходів щодо недопущення, локалізації та ліквідації збудників цих хвороб. Доведено, що Україна, в особі підрозділів ветеринарної міліції, підготовлена до виконання негайних заходів у разі виникнення надзвичайного випадку завдяки відпрацьованому алгоритму дій боротьби зі спалахами небезпечних хвороб та налагодженій системі чіткого інформаційного обміну та моніторингу ситуації, а також відповідному правовому забезпеченню їх діяльності.

У підрозділі 3.2 “Взаємодія підрозділів ветеринарної міліції з іншими органами державної влади України” здійснено аналіз правового забезпечення співпраці підрозділів ветеринарної міліції з іншими інститутами державної влади стосовно організації та здійснення заходів щодо профілактики, локалізації та ліквідації карантинних хвороб тварин. Наведено теоретико-юридичне визначення поняття зазначеної “взаємодії” та запропоновано низку нормативних понять, зокрема “карантин”, “карантинна зона”, “інфікована зона”, “буферна зона”, “зона спостереження”.

Підрозділ 3.3 “Шляхи удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції” присвячений розгляду шляхів удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції, що підпорядковані цілям та завданням євроінтеграційного курсу України. Аналіз європейського ветеринарного законодавства дозволив авторові сформулювати наведені у дисертаційній роботі фундаментальні принципи та вимоги до діяльності підрозділів ветеринарної міліції для забезпечення якості їх роботи, а також запропонувати шляхи удосконалення нормативно-правового регулювання.