ЕМОЦІЙНО-ЦІННІСНЕ СТАВЛЕННЯ ДО КЕРІВНИКА В СТРУКТУРІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено сутність проблеми та стан її вивчення, визначено об’єкт, предмет, гіпотезу, завдання, теоретико-методологічну основу, наведено дані про апробацію роботи, її структуру та обсяг.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження соціальної перцепції як чинника ефективної міжособистісної взаємодії суб’єктів трудової діяльності» здійснено аналіз проблеми у науковій літературі, визначено особливості соціальної перцепції в процесі спільної діяльності керівника та трудового колективу. Слід зауважити, що акцент зроблено саме на емоційно-ціннісному аспекті взаємодії: «керівник – трудовий колектив».

Варто відзначити, що проблеми соціальної перцепції досліджувалися такими науковцями, як Б. Г. Ананьєв, Г. М. Андрєєва, О. О. Бодальов, І. П. Волков, Є. С. Кузьмін, Б. Ф. Ломов і ін. Наукові доробки цих дослідників становлять першооснову всіх подальших розробок і є фундаментом сучасної соціальної психології. Вагомий внесок у розробку різних аспектів соціальної перцепції внесли зарубіжні вчені, зокрема – Д. Браун, Д. Дженнінгс, Е. Джонс, К. Девіс, Д. Кемпбелл, Г. Ліндсей, Г. Келлі, Т. Стейнер, М. Дойч і ін. У психологічній літературі проблема дослідження соціальної реальності розкривається у декількох поняттях. Найбільш широко застосовується термін «соціальна перцепція» (social perception), запропонований Дж. Брунером, який ототожнюється з термінами «соціальне пізнання», «пізнання іншого» і т. ін. Однак деякі дослідники дотримуються іншої думки. Наприклад, Г. М. Андрєєва відзначає, що спочатку під соціальною перцепцією розумілася соціальна детермінація перцептивних процесів. Пізніше соціальною перцепцією стали називати процес сприйняття так званих «соціальних об'єктів» (інші люди, соціальні групи). Саме в цьому значенні термін закріпився в соціально-психологічній літературі. Тому сприйняття людини людиною належить області соціальної перцепції, але не вичерпує її.

Психологічна природа емоційних взаємин вивчається як процес взаємодії й обміну інформацією між людьми, й оцінка ними один одного. Для рішення завдання співвіднесення емоційних відносин з іншими явищами вчені звертаються до змісту феномена атракції. Так, Л. Я. Гозман визначає зміст міжособистісної атракції як явище емоційних компонентів міжособистісного сприйняття.

Р. Б. Гітельмахер розкриває сутність тимчасових характеристик у питаннях соціальної перцепції, звертається до розробки проблеми сприйняття керівника підлеглими.

Ф. Лютенс розглядає сприйняття стосовно організаційної поведінки в цілому. Так, вивчення процесу сприймання і його результатів дозволяє зрозуміти й пояснити, чому у певних ситуаціях й під час змін працівники діють по-різному, наприклад, чинять опір інноваціям, займають пасивну позицію або є активними учасниками – провідниками подій. Все це можна пояснити тим, що сприйняття – це суб’єктивна інтерпретація ситуації, а не точне її відбиття.

Тобто, сприйняття – складний пізнавальний процес, що створює унікальну картину світу, яка може значно відрізнятися від реальної. Визнання різниці між світом, котрий сприймається, та реальним є необхідним для розуміння мотивів поведінки співробітників організації стосовно здійснюваних змін або в процесі управлінської діяльності.

За результатами теоретичного аналізу проблеми висвітлення специфіки сприйняття підлеглими керівника, нами виокремлено такі чинники: формальний статус керівника, особливості комунікації із підлеглими, вік, стаж управлінської діяльності власне у цьому колективі, ціннісно-орієнтоване управління. Формальний статус керівника, котрий зумовлює очікування підлеглих на рівні вимог до нього як носія певних норм, що відповідають посаді (Н. О. Нікіфорова, Л. Е. Орбан-Лембрик).

Суттєвим чинником ставлення колективу до керівника є специфіка характеру його спілкування із підлеглими (Н. Д. Творогова).

Вік керівника  виступає важливою детермінантою сприйняття особистості й керівника в тому числі (Б. Г. Ананьєв, О. О. Бодальов, Є. Ф. Рибалко, В. М. Куніцина та ін.). Важливо зауважити, що у певному віковому періоді відбуваються зміни соціальної ситуації й провідного виду діяльності, які спричинюють зміни у соціальних ролях, в системі ціннісних орієнтацій (М. Н. Корнєв). Все це впливає на особливості поведінки, спілкування, спрямованість особистості, що віддзеркалюється у загальній оцінці оточуючих. Звичайно, що кожний віковий етап має власні характерні особливості.

Проте не лише вікові зміни поведінки особистості мають вплив на характер перцептивних процесів. У суспільстві склалися усталені стереотипи сприйняття людей певного віку. Так, молодий керівник викликає більшу настороженість й недовіру, ніж адміністратор зрілого або похилого віку. Тобто, вік є складним комплексним утворенням, що взаємопов’язаний із усіма підструктурами особистості (Є. Ф. Рибалко).

Окрім цього, важливим чинником сприймання особистості керівника підлеглими є стаж управлінської діяльності власне у цьому колективі. Така ознака надає можливість охарактеризувати керівника з точки зору особливостей його поведінки, професійно важливих якостей, у тому числі й особистісних, професіоналізму в цілому.

Однак одним із найважливіших чинників сприймання й водночас ставлення до керівника є ціннісно-орієнтоване управління. Отже, ціннісність як властивість керівника спричинює ціннісне ставлення до нього підлеглих (К. Майджер, В. В. Третьяченко).

Вагомими детермінантами сприймання підлеглими керівника є специфіка його локусу контролю та особливості міжособистісних взаємовідносин, що віддзеркалюється на емоційно-ціннісному ставленні до нього. Так, підвищенню рівня функціонально-рольового сприйняття керівників підлеглими сприяють: загальна інтернальність їх самосвідомості, інтернальність у сприйнятті та інтерпретуванні власного життєвого досвіду, високий рівень суб’єктивного контролю над сферою міжособистісних стосунків, готовність до активного подолання життєвих труднощів та перешкод, мінімальність фаталістичних установок (А. В. Петухова, С. Ю. Флоровський).

Також варто відзначити авторитет і престиж керівника як важливі чинники емоційно-ціннісного ставлення до нього підлеглих (Л. Е. Орбан-Лембрик).

Таким чином, вирішальним моментом у ставленні підлеглих до керівника є об’єктивна цінність його якостей і властивостей та суб’єктивне сприйняття їх підлеглими, що уособлюється в емоційно-ціннісному ставленні в системі: «керівник – підлеглий».

У другому розділі – «Об’єктивні характеристики керівника як чинник сприймання та оцінки його підлеглими» обґрунтовано принципи організації емпіричної частини дослідження, представлено методичний апарат і конкретизовано умови проведення експериментальної роботи, здійснено психологічний аналіз результатів дослідження.

Варто відзначити, що емпіричне дослідження здійснювалося у два етапи. В ході першого етапу ми здійснили спробу визначити специфіку емоційного та ціннісного аспектів управлінської взаємодії, особливості взаємостосунків суб’єктів управлінської діяльності. У рамках другого етапу дослідження ми експериментально апробували модель оцінки діяльності керівника й спеціально організовані на основі розробленої моделі заходи у формі тренінгу формування емоційно-ціннісного ставлення суб’єктів управлінської взаємодії для підвищення успішності та результативності соціально-перцептивних процесів в структурі управлінської взаємодії та спільних дій колективу в цілому.

Для досягнення мети і вирішення завдань першого етапу емпіричного дослідження нами було розроблено діагностичний комплекс, що включав низку психодіагностичних методик і математико-статистичних методів. Зокрема, для виявлення специфіки зазначених аспектів управлінської взаємодії, зв’язку між емоційно-ціннісним ставленням до керівника підлеглих та його особистісних властивостей було застосовано:

1) Експрес-методику оцінки керівників вищої й середньої ланок управління, розроблену М. П. Грибалєвим, А. П. Мар’яненко, І. І. Проскуріною. Одержані на основі «перехресного» взаємооцінювання керівниками один одного персональні індекси продуктивності-непродуктивності (змістова складова) й легкості-складності (формальна складова) ділової взаємодії інтерпретувалися нами як індикатори рівня функціонально-рольової прийнятності конкретного керівника підрозділу у якості партнера спільної діяльності з боку інших керівників, показники реального соціально-психологічного статусу керівника кафедри, завуча в системі організаційно-управлінських стосунків пов’язаних із спільною діяльністю.

2) Опитувальник «16-PF» Р. Кеттелла (з метою визначення базисних особистісних властивостей керівників).

3) Тест РСК (рівень суб’єктивного контролю), авторами якого є Є.Ф. Бажин, О. О. Голинкіна, Л. М. Еткінд (для з’ясування особливостей локусу контролю керівників).

4) Методику виявлення стилю інтерперсонального ставлення (Т. Лірі), для дослідження стильових особливостей міжособистісних взаємостосунків.

5) Експертну оцінку якостей керівника за блоками: ділові, імпульсивно-вольові, інтелектуальні, моральні, комунікативні.

У констатувальній частині емпіричного дослідження брали участь керівники шкіл (завучі, керівники підрозділів, директори) м. Луганська, 105 осіб із них чоловіків – 56, жінок – 49. Дослідницькі заходи проводилися у 2004-2005 роках.

За результатами емпіричного дослідження нами було виявлено статистично достовірний кореляційний зв’язок між інтегральними характеристиками спільної діяльності та операційними критеріями особистісного професійного досвіду керівників шкіл – їх віком, загальним педагогічним та управлінським стажем, тривалістю діяльності на посаді, котру займає керівник.

Так, нами, зокрема, встановлено, що із збільшенням загального управлінського стажу й тривалістю роботи керівників на посаді (й тривалості досвіду спільної діяльності керівників, які оцінюють один одного) відбувається збільшення рівня їх функціонально-рольового взаємоприйняття у якості партнерів із спільної діяльності, зумовлене, передусім, мінімізуванням суб’єктивних труднощів, які переживаються означеними керівниками під час взаємодії.