ПСИХОЛОГІЧНІАСПЕКТИ РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТІВ В СЛІДЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ МВС УКРАЇНИ

summary

У першому розділі “Природа конфлікту в слідчій діяльності” розкриваються історико-методологічні витоки проблеми конфлікту; аналізуються теоретичні та практичні аспекти психології конфлікту та його специфічні прояви стосовно слідчої діяльності.

В результаті узагальнення існуючих визначень конфлікту нами запропоноване власне: конфлікт – це протиборство суспільних суб’єктів із метою реалізації суперечливих, протилежно спрямованих цілей, позицій, цінностей і поглядів; процес різкого загострення протиріч, відсутність згоди і боротьба двох або більше сторін для вирішення проблеми, яка має особисту значущість для кожного з учасників.

Основна причина конфлікту – незадоволення соціальних потреб людини, недостатність любові та поваги оточуючих, відсутність почуття захищеності, умов для самоствердження. Для того, щоб конфлікт почав розвиватися, потрібен інцидент – дії чи сукупність дій учасників, які провокують різке загострення протиріччя і початок боротьби між ними; тобто необхідно, щоб якась із сторін почала діяти, зачіпаючи інтереси іншої.

Об’єкт конфлікту – це конкретна причина, мотивація, рушійна сила конфлікту, через яку створюється конфліктна ситуація. Суб’єктом конфлікту є окрема людина чи група, здатна створити конфліктну ситуацію, тобто свідомо впливати на хід конфлікту у відповідності зі своїми інтересами, викликати ті чи інші зміни у стосунках.

Індивідуальний стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається мірою, в якій суб’єкт хоче задовольнити особисті інтереси та інтереси іншої сторони. Це дає можливість визначити п’ять основних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях, а саме: суперництво – прагнення задовольнити свої інтереси без урахування інтересів інших; співробітництво – спільний аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення; компроміс – врегулювання розбіжностей через взаємні поступки; ухилення – ігнорування конфлікту та намагання вийти з ситуації, не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій; пристосування – згладжування суперечностей всупереч власним позиціям, уникнення обговорення спірних питань.

Зазначені закономірності повною мірою стосуються слідчої діяльності. Причини конфлiкту в слідчій діяльності наступнi:

1) протилежнiсть мети i можливостей її досягнення - слiдчий надiлений значними владними повноваженнями i засобами впливу; обвинувачений налаштований приховати iстину повнiстю чи хоча б частково;

2) примусовий характер взаємодії зi слiдчим - обвинувачений розумiє, що кожен проведений допит веде до викриття, але уникнути такого спілкування не може;

3) реальна загроза погiршення статусу для обвинуваченого (професійного, сімейного, побутового тощо) в результатi успiшної діяльності слідчого;

4) складнiсть становища, в якому вже знаходиться обвинувачений на попередньому слiдствi, i яке вiн найчастiше пов’язує з дiяльнiстю слiдчого (змiна звичного способу життя, позбавлення можливостi спiлкуватися з близькими людьми та ін.).

Тактичне завдання розслідування полягає у виробленні такої лінії поведінки, при якій слідчий обійняв би положення лідера щодо несприятливих дій осіб, зацікавлених у результатах розслідування. Але це є певною ідеальною моделлю, оскільки на практиці професійна поведінка слідчих не завжди є зразком прагнення до безконфліктних стосунків із громадянами, зокрема, з процесуальними особами, що підтверджується результатами проведеного нами аналізу скарг за матеріалами кримінальних справ. У найбільш загальному вигляді змістом всіх скарг є неналежне відношення слідчих до розслідування кримінальної справи: громадяни вказують на перевищення повноважень, тяганину, даремно втрачений час, поверхове розслідування та безпідставне закриття кримінальних справ. конкретизуючи це за декількома основними напрямами – не проведення невідкладних слідчих дій чи проведення їх нецілеспрямовано, непослідовно, у неповному обсязі; не закріплення належним чином доказів вини чи невинності особи. Досить часто йдеться конкретно про непрофесіоналізм і безвідповідальність слідчого.

Таким чином, проблема конфлікту в слідчій діяльності не є суто теоретичною, вона потребує розгляду через наявність потреб практики. Проведене нами опитування (загальна кількість респондентів - 170 осіб, серед них 86 курсантів випускного курсу слідчо-криміналістичного факультету, спеціалізація – слідчі, 94 слідчих зі стажем роботи понад 5 років) свідчить, що вони досить часто усвідомлюють себе як суб’єкти та об’єкти конфліктів. Службові конфлікти найчастіше виникають між слідчими та процесуальними особами: звинувачуваними (32,4% та 40,6%), потерпілими (16,0% та 18,8%), свідками (12,3% та 34,4%) та ін.; також вони стосуються взаємовідносин між безпосередніми керівниками і підлеглими (20,5% та 28,7%), між працівниками різних підрозділів (18,8% та 26,3%), між працівниками та іншими керівниками (10,0% та 18,8%). Їх причинами найчастіше є проблеми адаптації в колективі (60,9% та 45,7%), в тому числі випускників навчальних закладів (60,9% та 44,6%).

У опитаних не викликає сумнівів необхідність відстоювати свою позицію при виникненні конфліктної ситуації (87,6%), але рівень їх знань про конфлікти та умінь їх вирішувати недостатній. Так, можуть назвати види конфліктів та їх особливості - 51,2%, спроможні критично оцінити ситуацію і прогнозувати розвиток подій - 77,6%. Ще складніше прогнозувати можливі тенденції розвитку конфлікту (68,8%), передбачити та прогнозувати хід подій, пов’язаних із ним (63,5%). Причинами цього є незнання основних методів та прийомів розв’язання конфліктів (35,9%), невміння визначати і діагностувати тип і вид конкретного конфлікту (62,4%).

Слід зазначити, що опитані оцінюють власний потенціал щодо попередження та вирішення конфліктів не досить адекватно. Так, стверджується наявність здатності проявляти гнучкість у розв’язанні конфлікту (85,6% слідчих та 81, 3% курсантів); готовність до розумного компромісу (відповідно 94,4% та 85,0%); зберігати витримку та самовладання в ситуації загострення конфлікту (81,1% та 58,75%). Володіють уміннями нейтралізувати дії осіб, які розпалюють конфлікт, 67,7% та 57,5% опитаних; застосовувати контрприйоми при спробах тиску 66,25% та 71,1%. Нездатні зацікавити протилежну сторону у позитивному вирішенні конфлікту 31,8%, причому оцінка практичних працівників у даному випадку більш виважена (34,4% слідчих та 28,7% курсантів). І, нарешті, лише половина опитаних впевнені, що зуміють здійснити психологічний вплив у конфліктній ситуації, і слідчі тут мають значну перевагу (63,3% проти 46,3%).

Узагальнюючи результати опитування, можна зробити висновок, що рівень підготовленості до вирішення конфліктів як курсантів-випускників, так і практичних працівників недостатній. Разом із цим, поведінка слідчих більш виважена й ефективна, що можна гіпотетично пояснити за рахунок професійного досвіду. Це потребує відповіді на запитання: чим керуються фахівці при його накопиченні? Можна припустити, що йдеться про: 1) вже сформовані в процесі соціалізації індивідуальні особливості взаємодії в конфліктних ситуаціях, 2) вплив змісту та умов професійної діяльності. Для відповіді звернемося до результатів, одержаних у процесі експериментального дослідження.

Нами за допомогою тесту К. Томаса проведено вивчення індивідуальних стилів реагування на конфліктні ситуації слідчих зі стажем роботи більше трьох років та майбутніх слідчих – курсантів-випускників (по 75 осіб). Встановлено, що характерними для курсантів є стилі співробітництва (32,1%) та суперництва (31,8%), далі йде ухилення (16,7%), компроміс (12,7%), пристосування (6,7%). При накопиченні професійного досвіду посилюється тенденція до компромісу (+11,4%) та співробітництва (+9,4%); зменшується тенденція до суперництва (–12,3%) та ухилення (-6,5%); тенденція пристосування залишається незмінною.

Таким чином, формування індивідуального стилю професійної діяльності в конфліктних ситуаціях здійснюється у напряму пошук альтернативи, яка задовольняла б інтереси обох сторін, або ж врегулювання розбіжностей через взаємні поступки, причому динаміка компромісу більш інтенсивна. Прагнення задовольнити свої інтереси без урахування інтересів інших, тиск поступово починають оцінюватись як неефективний стиль, так само, як ігнорування конфлікту. Уміння взаємодії в конфліктних ситуаціях слідчої діяльності є наслідком впливу змісту та умов самої діяльності, накопичення соціального й професійного досвіду, але відбувається цей процес значною мірою стихійно.

У другому розділ “Психологічний вплив при розв’язанні конфлікту в процесі розслідування злочинів” розкривається стратегія і тактика встановлення, підтримання і розвитку психологічного контакту; надається характеристика сутності та основних форм, методів і прийомів використання психологічного впливу при розв’язанні конфлікту.

Зокрема, зазначається, що в юридичній літературі неодноразово висловлювалась думка про неприпустимість психологічного впливу в процесі розслідування, але така позиція, на нашу думку, є хибною: психологічним атрибутом і юридичною умовою розслідування злочинів є спілкування осіб, яке в кожному конкретному випадку неодмінно набуває вигляду взаємодії, а звідси – впливу її учасників один на одного. Психологічний вплив обумовлений самою природою слідчої діяльності: він не є вимаганням “потрібних” свідчень, а лише створює умови для отримання від осіб, на яких його спрямовано, вірогідної доказової інформації про факти та події, що цікавлять слідство. Тактичні прийоми психологічного впливу, якщо вони правильно застосовуються, мають вибіркову дію – лише стосовно осіб, що зазнають труднощів у відтворенні сприйнятих раніше або забутих фактів, чи тих, які дають навмисно неправдиві свідчення або відмовляються від дачі свідчень.

У нормах КПК України психологічний вплив чітко відображений у вигляді апріорного дозволу законодавцем такого впливу чи як пряма заборона деяких його форм. Більше того, вся кримінально-процесуальна діяльність побудована на взаємодії, отже – на впливові. Таким чином, психологічний вплив, як цілеспрямована діяльність, що стимулює психічну сферу людини у певному напрямі, є цілком припустимим і необхідним, а обмеження для його застосування накладаються правовими, моральними та етичними нормами.

Слідчий, виконуючи регламентований обсяг роботи, обов’язково припускається психологічного впливу, потреба в якому первісно закладена в його діяльності. Психологічний вплив – це активні цілеспрямовані зусилля слідчого, застосування ним системи методів та засобів, метою яких є зміна психіки чи поведінки об’єкта (окремої людини чи групи) задля встановлення інформації, що має значення для розслідування справи. Цілеспрямованість у даному випадку означає, що суб’єкт має й усвідомлює певну мету, а його діями керує уявлення про те, яким повинен стати об’єкт впливу та як повинна змінитися його поведінка.

Психологічний вплив, який застосовується слідчим у процесі розслідування, реалізується через тактичні прийоми та є суттєвим елементом слідчої діяльності. Разом із тим, психологічний вплив є складовою частиною і елементом тактики, що має самостійне значення, оскільки тактичний прийом – це найбільш доцільний в рамках закону і етики спосіб дій слідчого. Спільними зусиллями вчених та практичних працівників слідства у теперішній час уже розроблена система тактичних прийомів, які застосовуються в слідчій діяльності. Деякі з них закріплені в Кримінально-процесуальному кодексі України і отримали статус обов’язкових процесуальних норм (як елементи слідчих дій), але від цього їх криміналістична сутність не втрачається, бо має місце взаємопроникнення криміналістичних, психологічних і процесуальних засад. Від того, що даний спосіб дії став обов’язковим, він не перестає бути тактичним прийомом. Ефективне застосування психологічного впливу – основа тактичної майстерності слідчого.

Застосовувані засоби повинні бути правомірними, інакше вони набувають форми насильства. Не випадково ст.ст. 22, 158, 163, 165 КПК України, ст. 175 КК України та ін. обмежують їх коло. Категорично неприпустиме проведення слідчих дій тільки в “тактичних” цілях (наприклад, проведення зведення віч-на-віч при відсутності в свідченнях істотних протиріч – ст.162 КПК України). З цього випливає, що всі примусові елементи слідчої роботи виступають специфічним видом діяльності державного органу не тільки за процесуальною формою, але й за можливістю примусової їх реалізації. Звичайно, в законі не перераховані всі можливі незаконні заходи, заборонена сама їх основа – домагатися свідчень. Слідчий, долаючи протидію, ставить за мету здійснити вплив на особистість, але не зломити волю підозрюваного чи обвинуваченого. При цьому він орієнтується не на зміст свідчень, а на мотиваційну сферу особи (шляхом роз’яснення переваги правдивого визнання, юридичного значення існуючих доказів, використання неординарної системи їх пред’явлення і т.ін.). Тобто від методів та прийомів неправомірного психічного насилля, яке пов’язане з домаганням необхідних слідчому свідчень, необхідно відрізняти правомірні прийоми психологічного впливу.

Проведений аналіз дає нам змогу узагальнити сукупність методів і прийомів психологічного впливу та запропонувати власне бачення можливих підходів до розв’язання конфліктних ситуацій слідчої діяльності. Із позицій психологічної науки, тобто виділяючи сферу особистості, на яку такий вплив спрямований, їх можна поділити на:

1) методи та прийоми психологічного впливу на когнітивну сферу, застосування яких має на меті залучення інтелектуальних механізмів та можливостей особи для переосмислення актуальної ситуації та своєї позиції в ній у напрямі, необхідному для розслідування злочину;

2) методи та прийоми психологічного впливу, орієнтовані на емоційно-вольову сферу особистості. Слід зазначити, що у найбільш загальному вигляді всі методи та прийоми впливу на емоційно-вольову сферу особистості спрямовані на створення передумов для зміни позиції особи, що чинить опір розслідуванню, з позиції конфлікту (конфронтації) на взаємодію (співробітництво) завдяки зростанню емоцiйної напруженостi та звуженню поля активної свідомості. На цьому тлі підвищується й впливовість методів та прийомів, орієнтованих на когнітивну сферу.

У третьому розділі “Психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів ОВС до попередження та розв’язання конфліктів, властивих професійній діяльності” визначено її основні змістовні напрями, завдання та принципи здійснення.

Базовим тут є положення, що одним із основних аспектів підвищення ефективності діяльності слідчого є формування готовності до дій в психологічно складних, особливо - в конфліктних ситуаціях. Це можливе лише за умови здійснення комплексної професійної підготовки, яка передбачає формування не тільки правової компетентності, але й обов’язково – психологічної підготовленості. Психологічна підготовка слідчих стосується всього комплексу завдань, включаючи вміння попереджувати та вирішувати конфліктні ситуації.

Професійна психологічна підготовка слідчих – спеціалізований щодо умов професійної діяльності вид професійної психологічної підготовки, що являє собою організований і систематичний процес, спрямований на формування й розвиток у слідчих системи знань, умінь, навичок та професійно значущих психологічних якостей, які забезпечують ефективне розв’язання професійних завдань, успішне подолання психологічних труднощів службової діяльності, а також правильне врахування її психологічних аспектів. Окрему частину психологічної підготовки становить формування у слідчих спеціальних уявлень і раціональних схем для адекватної ідентифікації, імовірнісного прогнозування конфліктних ситуацій та компетентних дій у них.

Залежно від часу здійснення та застосування отриманих знань, умінь та навичок можна виділити три етапи професійної психологічної підготовки – попередній, безпосередній та щодо підтримання готовності в процесі виконання складного завдання, які змістовно доповнюють і конкретизують один одного. Провідна мета першого етапу – набуття необхідних знань, формування професійно важливих якостей та первісних умінь реагування на конфліктну ситуацію, підтримання психологічної готовності у відповідності вимогам слідчої діяльності в цілому; другого – формування психологічної готовності напередодні проведення певної слідчої дії з високою ймовірністю виникнення конфліктної ситуації; третього – формування вмінь діагностики динаміки емоційного стану партнера по спілкуванню та власного емоційного стану, самомобілізації та самоконтролю.

Основним змістом всіх етапів професійної психологічної підготовки є побудова у слідчих образу очікуваної ситуації, схеми дій у разі виникнення конфлікту, формування в них установки на ефективне розв’язання службових завдань, зняття надмірної емоційної напруги. Це передбачає:

- засвоєння системи знань про причини та умови вияву різноманітних форм конфлікту та конфліктної ситуації, закономірності їх розвитку і трансформації, особливості дії соціально-психологічних механізмів впливу на учасників, їх динамічні стани;

- формування вмінь, які дають змогу проводити адекватний ситуації збір та оцінку значущої інформації, здійснювати діагностику емоційних індикаторів конфліктної поведінки, прогнозувати можливі варіанти розвитку конфліктної ситуації, оперативно приймати рішення стосовно вибору найбільш ефективних заходів впливу на конфліктні прояви поведінки;

- відпрацювання вмінь і навичок, пов’язаних із реалізацією вибраного варіанту дій.

Як загальні, так і специфічні особливості психологічної підготовки фахівців певного напряму діяльності можна конкретизувати шляхом визначення її основних завдань. На нашу думку, основними завданнями професійно-психологічної підготовки слідчих для ефективного розслідування злочинів повинні бути:

1) розвиток професійно-психологічної орієнтованості фахівця, тобто здатності виділяти психологічні аспекти в штатних та нештатних ситуаціях професійної діяльності;

2) діагностика та корекція індивідуального стилю поведінки в конфліктних ситуаціях;

3) формування вмінь швидкого й ефективного встановлення психологічного контакту в актуальних ситуаціях професійного спілкування;

4) формування вмінь здійснення психологічного впливу на партнера по спілкуванню для зміни його емоційного стану, намірів, ставлень;

5) формування вмінь вирішення або локалізації конфлікту в актуальній ситуації професійного спілкування;

6) розвиток і вдосконалення вмінь самоконтролю та самовладання в психологічно складних, зокрема, конфліктних ситуаціях.

Серед основних складових психологічної готовності працівників слідчих органів до вирішення професійних завдань в умовах проявів конфліктної поведінки слід назвати, насамперед, інтелектуальні та комунікативні професійно значущі психологічні якості. Тому основна увага в дисертації приділяється саме орієнтаційно-оціночному та операційному аспектам проблеми.

Із врахуванням вищезазначених теоретичних положень нами була розроблена програма спецкурсу “Формування вмінь і навичок подолання конфліктних ситуацій у слідчій діяльності”. Спецкурс упроваджений в навчальний процес, отримані результати свідчать про його дієвість щодо набуття теоретичних знань, формування умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для розвитку професійно-ділових якостей безконфліктної поведінки, що передбачені кваліфікаційною характеристикою слідчого. Часовий розклад реалізації спецкурсу може варіювати залежно від якісних характеристик осіб, що навчаються. Змістовне наповнення запропонованих етапів виглядає наступним чином:

1 етап - актуалізація теоретичних знань. Для реалізації зазначеної мети нагадуються чи з’ясовуються у процесі групової дискусії наступні питання: поняття конфліктної ситуації та інциденту; причини конфлікту; основні прояви конфлікту в слідчій діяльності; види конфліктів у слідчій діяльності; стадії розвитку конфлікту.

2 етап - діагностика індивідуальних стратегій конфліктної поведінки та обговорення отриманих результатів. При цьому враховується, що людині, яка знаходиться в конфліктній ситуації, необхідно вибирати певний стиль поведінки, враховуючи не тільки природу самого конфлікту, свої особисті якості, але й поведінку інших учасників конфлікту.

3 етап - виконання практичних завдань. Відпрацьовуються професійні навички ведення діалогового спілкування у конфліктних ситуаціях, використовуючи навчальні модельовані конфліктні ситуації, наближені до реальних умов слідчої діяльності. Рольові та ситуаційні ігри пропонуються з дотриманням наступної логічної послідовності: 1) конфліктні ситуації повсякденного спілкування; 2) службові конфліктні ситуації; 3) конфліктні ситуації, притаманні процесу професійного спілкування з громадянами; 4) конфліктні ситуації, властиві професійному спілкуванню з процесуальними особами.

4 етап - надання рекомендацій щодо особливостей прийняття рішень та поведінки у конфліктних ситуаціях професійної діяльності.

Проаналізувавши практичний досвід реалізації цільових навчальних процедур, набутий кафедрою юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України, ми можемо рекомендувати для подальшої роботи, спрямованої на посилення вираженості якостей психологічної надійності працівників слідчих органів, такі змістові форми їх здійснення:

- моделювання процесу розв’язання як змістовно нейтральних, так і професійно значущих завдань, з обов’язковим обговоренням у групі індивідуальних рішень кожного учасника;

- організація розгорнутого обговорення у формі групової дискусії для актуалізації ефектів навчання через порівняння початкових індивідуальних рішень з наступними;

- організація командного змагання учасників на основі формування динамічної моделі включеної діяльності представників кожної підгрупи в ситуацію формування та розвитку того чи іншого різновиду конфлікту для закріплення досягнутих індивідуальних ефектів (з можливим підключенням додаткових труднощів).

Аналіз слідчої діяльності, особливо міжособистісних відносин, що виникають у процесі реалізації професійних завдань, дозволяє нам запропонувати певні напрями профілактики конфліктності.

Перший – врахування власних особливостей та індивідуального стилю діяльності. Далеко не кожний співробітник, зіштовхуючись з конкретною конфліктною ситуацією, віддає звіт у тому, наскільки часто він сам, його особистісні проблеми стали причиною. Щоб зрозуміти це, доцільно докладніше проаналізувати, які риси характеру та особливості поведінки притаманні конфліктній особистості.

Другий напрям – врахування особливостей партнера по взаємодії. В конфліктологічній літературі виділяється так звана категорія “важких людей”, причому найбільш загальною рекомендацією у цьому випадку є, по можливості, уникнення спілкування з ними. Стосовно слідчої діяльності слідувати їй неможливо. Тому нам здається доцільним рекомендувати, насамперед, визначитись, до якого типу “важких людей” належить співбесідник. Після цього значно простіше встановити причини його “труднощів”, зберігати спокій, не потрапити під вплив такої людини, сформулювати спільний підхід до вирішення конфлікту.

І, нарешті, третім напрямом профілактики конфліктності в слідчій діяльності є врахування особливостей взаємодії між її суб’єктом (слідчим) та об’єктом (процесуальною особою чи громадянином), що зумовлюються необхідністю розслідування злочину. Це потребує, насамперед, адекватного сприйняття, усвідомлення та відображення суті конфлікту з точку зору його психологічних механізмів (інтересів, мети, потреб, завдань тощо). Слід остерігатися домінування у слідчого специфічної соціальної установки на подолання часом неіснуючого конфлікту, що неминуче призводить до невірної оцінки реальних ситуацій розслідування і, як наслідок – до застосування неадекватних засобів регуляції взаємодії. Це породжує відповідні реакції та призводить до конфлікту, не спричиненого об’єктивно існуючим протиріччям.

У висновках відображено підсумки проведеного теоретичного й експериментального дослідження, результати якого відповідають поставленій меті й висунутим завданням, визначені перспективи подальшої роботи. Узагальнення даних дисертації дало можливість зробити такі висновки:

1. Конфлікти у суспільстві виконують як позитивні, так і негативні функції. Тому сучасна ситуація переосмислення орієнтирів розвитку суспільства і окремої особи роблять вельми значущими вміння не допустити конфлікт або вирішити його конструктивно в інтересах обох сторін. Когнітивними складовими такого вміння є знання про причини конфліктів, їх об’єкт та суб’єкт, особливості учасників, змістові різновиди та динаміку розвитку.

2. Психологічними особливостями слідчої діяльності є, насамперед, її державний характер, що зумовлює наявність владних повноважень і процесуальну регламентацію засобів та термінів слідства. Виконання професійних функцій містить у собі певні обмеження з боку норм закону, загальнолюдської та професійної моралі, що спричиняє необхідність чітко визначати тактичний простір, припустимі (на відміну від протиправних) методи та прийоми доказування. Особливо слід відзначити високу ймовірність протидії зацікавлених осіб, що призводить до специфічної, тобто притаманної лише цьому виду взаємодії, конфліктності. Тому ця діяльність в кожному конкретному випадку розглядається як розвиток протиріччя, викликаного вчиненням злочину, що потребує неодмінного розв’язання – ця основа і надає їй характеру боротьби.

3. Результати проведеного нами дослідження свідчать, що курсанти-випускники та фахівці-слідчі досить часто усвідомлюють себе як суб’єкти та об’єкти конфліктної взаємодії, причому найчастіше конфлікти виникають між слідчими та процесуальними особами, а в службових взаємовідносинах - між безпосередніми керівниками і підлеглими, де основною причиною є складності процесу адаптації. Опитані відзначають, що рівень їх знань про конфлікти, умінь їх прогнозувати та вирішувати недостатній, але власний потенціал щодо попередження та вирішення конфліктів оцінюють не досить адекватно. Наслідком цього є нездатність зацікавити протилежну сторону у позитивному вирішенні конфлікту, нейтралізувати супротивника чи застосовувати контрприйоми при спробах тиску, зберігати витримку та самовладання в ситуації загострення конфлікту. Разом із цим, поведінка слідчих більш виважена за рахунок стереотипного (за аналогією з вже розслідуваними кримінальними справами) чи навіть інтуїтивного використання деяких методі та прийомів психологічного впливу.

Встановлено, що характерними для курсантів є стилі співробітництва та суперництва; при накопиченні професійного досвіду посилюється тенденція до компромісу та співробітництва, а тенденція до суперництва зменшується. Формування індивідуального стилю професійної діяльності в конфліктних ситуаціях здійснюється у напряму пошук альтернативи, яка повністю задовольняла б інтереси обох сторін, або ж врегулювання розбіжностей через взаємні поступки, причому динаміка компромісу більш інтенсивна. Уміння взаємодії в конфліктних ситуаціях слідчої діяльності є наслідком впливу змісту та умов самої діяльності, накопиченням соціального й професійного досвіду, але цей процес значною мірою відбувається стихійно.

4. Конфлікт виникає через усвідомлення неминучості викриття злочину та формування внутрішньої особистісної позиції протидії слідству. Використання психологічних знань, зокрема, методів психологічного впливу, може суттєво впливати на конфлікти. Разом із тим, творче використання тактичних рекомендацій знаходиться в залежності від ситуацій, у яких здійснюються слідчі дії, а також від фактів, які зумовлюють допустимість тих чи інших прийомів, їх доцільність і практичну дієвість у конкретних умовах. Отже, стандартизація тактичних прийомів є лише необхідною основою для їх творчого застосування.

5. Професійна психологічна підготовка слідчих – спеціалізований щодо умов професійної діяльності вид професійної психологічної підготовки, що являє собою організований і систематичний процес, спрямований на формування й розвиток у слідчих системи знань, умінь, навичок та професійно значущих психологічних якостей, які забезпечують ефективне розв’язання професійних завдань. Основними завданнями психологічної підготовки слідчих є набуття знань щодо можливих варіантів психологічно напружених ситуацій, їх сутності та способів реагування на них, формування психологічної стійкості щодо впливу характерних для слідчої діяльності психотравмуючих чинників, тренування вмінь виконання професійних дій в будь-яких несприятливих умовах та навичок управління своїми емоційними станами, формування вмінь користування психологічними методами і прийомами для підвищення ефективності вирішення професійних завдань.

6. Запропонований нами спецкурс “Формування вмінь і навичок подолання конфліктних ситуацій у слідчій діяльності” має на меті набуття практичними працівниками, а також слухачами (курсантами) вищих закладів освіти МВС України теоретичних знань, формування у них умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для кваліфікованого виконання функціональних обов’язків; розвитку професійно-ділових якостей безконфліктної поведінки, що передбачені кваліфікаційною характеристикою слідчого.

7. Аналіз міжособистісних відносин, що виникають у процесі реалізації професійних завдань, дозволяє нам запропонувати наступні напрями профілактики конфліктності: перший – врахування власних особливостей та індивідуального стилю діяльності; другий – врахування особливостей партнера по взаємодії; третій - врахування особливостей взаємодії між її суб’єктом (слідчим) та об’єктом (процесуальною особою чи громадянином), що зумовлюються необхідністю розслідування злочину.