ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ЕКСПЕРТНО-КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ПІДРОЗДІЛІВ МВС УКРАЇНИ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету , завдання, об’єкт та предмет, розкрито теоретико-методологічні засади та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи та особистий внесок здобувача, впровадження її результатів у практику, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ - “Правовий і психологічний зміст експертно-криміналістичної діяльності в системі МВС України” присвячено висвітленню теоретико-методологічних засад експертно-криміналістичної діяльності та наданню психологічної характеристики головних напрямів діяльності експертів-криміналістів.

Узагальнення наукових першоджерел свідчить, що рівень теоретичної опрацьованості проблеми вдосконалення діяльності судового експерта та працівника експертно-криміналістичних підрозділів МВС України на сьогодні недостатній. Особливостям провадження судових експертиз присвячена низка збірників в Україні та в Російській Федерації, але розміщені у них статті відбивають лише окремі аспекти проблеми, до того ж переважна їх більшість опублікована в 70х –80х рр. і не відповідає сучасному стану розвитку криміналістичної експертизи. Водночас, вирішення прикладних завдань потребує, насамперед, розробки теоретико-методологічної бази сучасного рівня. Тому комплексне дослідження проблеми удосконалення діяльності працівників експертно-криміналістичних підрозділів МВС України ми розпочали з визначення базових понять.

Згідно зі ст.ст. 75, 76 КПК України експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові технічні або інші спеціальні знання: “як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань”. У Законі України “Про судову експертизу” зазначається, що експерт – особа, що володіє спеціальними знаннями і може на їх основі досліджувати матеріальні об’єкти, явища та процеси, які містять інформацію про обставини справи. Експерт (судовий експерт) – поняття більш вузьке, аніж поняття “суб’єкт судово-експертної діяльності”. Останнє включає всіх осіб, які приймають участь у провадженні експертизи (від керівника до технічних помічників, лаборантів тощо), у тому числі нештатних експертів. Судовим експертом (експертом-криміналістом) є лише та особа, яка безпосередньо відповідає на запитання, поставлені органом, що призначив експертизу, незалежно від того, хто ще брав участь у її провадженні, виконуючи технологічні чи технічні функції.

Експерт зобов’язаний дати правильний висновок на поставлені запитання і має низку процесуальних прав: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи; порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу … бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи, тощо (ст. 77 КПК України, пп. 1, 3 ст. 13 Закону України “Про судову експертизу”, пп. 5.2.2.1, 5.2.2.2 Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України). Порядок призначення та проведення експертизи у повному обсязі визначається ст.ст. 196-205, 310-312 КПК України (зі змінами, внесеними згідно із Законами № 2464-12 від 17.06.2001 р., № 2533-ІІІ від 21.06.2001 р., № 2670-ІІІ від 12.07.2001 р.).

Існує також принципова можливість виходити за межі поставлених запитань: при самостійному виявленні фактів, які мають значення для справи, на них вказується у заключному документі (п. 2 ст. 13 Закону України “Про судову експертизу”). У Настанові зазначені положення конкретизуються, а саме: групувати та уточнювати поставлені питання, не змінюючи їхнього змісту, а в разі потреби звертатись до органу або особи, які призначили експертизу, за роз’ясненнями; вказувати у висновку на факти, що мають значення для справи, про які не були поставлені питання; повідомляти у письмовій формі орган або особу, які призначили експертизу, про неможливість дати висновок, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта (спеціаліста) або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, а витребувані додаткові матеріали не були одержані. При порушенні зазначених прав експерт подає скаргу на дії відповідної посадової особи (п. 4 ст. 13 Закону, п. 5.2.2.2. Настанови).

У кримінально-процесуальному (ст. 75 КПК України) та цивільно-процесуальному (ст. 57 ЦПК України) законодавстві названі чотири галузі спеціальних знань, необхідних для призначення та провадження судової експертизи: наука, техніка, мистецтво, ремесло. Слід зазначити, що експертні спеціальності, спеціалізації і кваліфікації не співпадають із базовими (вузівськими) і відрізняються від них тим, що судово-експертні спеціальності - це поєднання, інтеграція на базі вищої освіти знань медичних, психологічних, економічних, технічних тощо та юридичних. Тобто, судово-експертні спеціальності мають подвійну природу, де основну роль відіграють базові науки, допоміжну – юридичні, у тому числі криміналістичні. В традиційних криміналістичних експертизах (судово-балістичній, судово-трасологічній, судово-почеркознавчій та ін.) криміналістика є базовою спеціальністю.

Специфічною характеристикою термінологічного поля судової експертизи є її категоріальний апарат, що, з одного боку, переймається з відповідних галузей науки, з іншого - орієнтований на правове термінологічне поле, усталене в слідчій та судовій практиці; відповідно, вирішення головних експертних завдань за багатьма видами судової експертизи передбачає застосування одночасно двох критеріїв, причому судовий експерт не просто констатує наявність або відсутність певного факту чи обставини, а завжди розглядає їх у взаємозв’язку з проваджуваною судом кримінальною справою.

При провадженні судово-криміналістичної експертизи використовуються три групи методів: діалектичний метод, що синтезує в собі отримання нового знання, перевірку його та застосування на практиці, дозволяє пізнати найбільш загальні закономірності розвитку природи, суспільства, держави і права.., озброює науку загальними принципами пізнання, оцінки й трактування явищ і фактів (М.В.Костицький, 1990); загальнонаукові методи – спостереження, експеримент, моделювання тощо, спеціальні методи – криміналістичної ідентифікації, криміналістичного встановлення групової належності, збирання інформації з матеріальних джерел, експертного дослідження матеріальних відображень, збирання інформації з ідеальних відображень тощо.

Слід зазначити, що криміналістична ідентифікація є не лише окремим, спеціальним методом, а й процесом та результатом встановлення тотожності (відмінності) індивідуальної або родової приналежності досліджуваного предмета (ознаки, явища тощо) тим предметам (ознакам, явищам), що є значимими для розкриття злочину. У найзагальнішому вигляді вона є прикладним варіантом застосування теорії пізнання з метою розкриття злочину. Тому суб’єктами криміналістичної ідентифікації, на нашу думку, можуть бути лише експерти та слідчі, і не повинні вважатись процесуальні особи (підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі)

У першому підрозділі розглядаються також питання визначення критеріїв ефективності діяльності експертно-криміналістичних підрозділів та судової експертизи в цілому, зокрема, її об’єктивні та суб’єктивні чинники; поняття мети, засобів та методів (способів) досягнення мети; об’єкта та предметів експертно-криміналістичного дослідження.

У другому підрозділі з позицій системного підходу здійснено психологічну характеристику головних напрямів експертно-криміналістичної діяльності. Як і юридична загалом, вона має такі основні різновиди (структурні компоненти): 1) пізнавальна; 2) конструктивна; 3) комунікативна; 4) організаторська; допоміжними її різновидами є засвідчувальна та профілактична (виховна). Названі різновиди можуть бути складовою частиною психологічної структури будь-яких видів діяльності людини, специфіка ж експертно-криміналістичної діяльності визначається саме змістовними її характеристиками.

Сутність пізнавальної діяльності експерта-криміналіста полягає в розумовому оперуванні визначеною сукупністю фактів, установленні нових фактів з метою пізнання об‘єктивної істини по справі; домінуванні евристичних прийомів над алгоритмічними; передбаченні подій та формулюванні експертних версій за допомогою логічних ототожнень, які пояснюють походження або властивості об‘єктів у межах експертного дослідження, визначенні шляхів та методів їхньої перевірки, оцінюванні проведеного дослідження та формулюванні висновків.

Сутність конструктивної діяльності експерта-криміналіста – це планування та реалізація планів за допомогою складного структурування ситуацій; визначення послідовності вивчення об‘єктів, які надійшли на дослідження; способів і методів дослідження та послідовності їх застосування ( залежно від висунутих експертних версій); термінів та порядку проведення окремих досліджень, у тому числі - складних експериментів; способів фіксації проведення та результатів дослідження; заходів убезпечення при проведенні досліджень тощо.

Комунікативна діяльність як міжособистісні зв‘язки і процес спілкування між людьми в роботі експерта-криміналіста набуває своїх особливостей і виявляється, насамперед, у службовій та позаслужбовій взаємодії: при вирішенні спільних завдань з розкриття та розслідування злочинів із слідчими (судом), представниками інших служб та підрозділів органів внутрішніх справ; у групах, створених для провадження комплексної або комісійної експертизи; у неформальному спілкуванні в колективі. Опитані нами експерти-криміналісти загалом, позитивно оцінюють соціально-психологічні чинники своєї діяльності, причому повною мірою це стосується особливостей взаємодії. Так, відносини зі співробітникам досить інтенсивні (27,0%), причому йдеться саме про неформальні стосунки (23,9%), почуття “близькості за духом” (23,9%) при практичній відсутності жорсткої субординації (8,9%).

Організаційна діяльність експерта-криміналіста, спрямована на створення найбільш сприятливих умов, має три аспекти: 1) організація своєї поведінки (самоорганізація); 2) організація всього процесу експертного дослідження; 3) організація спільної роботи з іншими експертами (при провадженні комплексних експертиз). Вивчення експертної практики свідчить, що організаційні аспекти діяльності оцінюються опитаними як незадовільні. Більше того, саме завдяки цьому значна кількість складових мотивації на професійну діяльність мають швидше негативне забарвлення. Більшість опитаних мали і мають плани, які хотіли б реалізувати: ідеї (45,8%), раціоналізаторські пропозиції (42,9%), нові методи і методики дослідження (15,8%). Однак лише 13,1% фахівців їх реалізували, половина – реалізували частково, причому пов’язане це переважно з об’єктивними чинниками: недостатнє забезпечення матеріалами та технікою (44,0%), завантаженість працею (29,0%), недостатнє забезпечення інформацією (27,0%), надто великий розрив між сучасними розробками і рівнем оснащеності конкретного підрозділу (22,0%). Комфортність робочого місця досить часто оцінюється нижче норми (42,9%), що створює можливість захворювань, викликаних незадовільними санітарно-гігієнічними умовами діяльності (44,0%), причому у третини працівників здоров’я вже реально погіршилося.

У другому розділі - “Дослідження визначальних чинників та умов ефективності діяльності експерта-криміналіста системи МВС України” наводиться характеристика психологічних особливостей провадження криміналістичних експертиз у сучасних умовах і висвітлюються методичні засади створення професіографічної моделі працівників експертно-криміналістичних підрозділів.

Оскільки експертно-криміналістична дiяльнiсть, як і будь-яка професійна, характеризується певною спрямованiстю, наявнiстю специфiчних цiлей; особливостями об’єктiв дiяльностi; конкретними методами i засобами досягнення мети; наявнiстю специфiчних умов вирішення професійних завдань, то в ній виявляються особливості трьох рівнів: по-перше, властиві будь-якій діяльності, по-друге - ті, що притаманні правоохоронній діяльності, по-третє - ті, що характеризують її як особливий різновид, який полягає у провадженні судових експертиз, криміналістичному забезпеченні слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Водночас, особливий характер функцій, що виконуються експертом як працівником органів внутрішніх справ, спеціальна мета досліджень, що ним проводяться, правове регулювання засад і порядку їх проведення, визначають специфіку професійного відбору та підготовки експертів, порядок призначення на посаду та звільнення з неї, регулюють порядок проходження служби.

Такими особливостями визначені:

на першому рівні - суспільний характер діяльності експерта, її цілеспрямованість, плановість та систематичність;

на другому рівні - правовий характер та наявність повноважень влади; дефіцит часу, що виникає як внаслідок необхідності дотримання процесуальних термінів при розслідуванні кримінальної справи, так і через обмеженість фізичного існування слідів злочинів; наявність негативних емоційних станів;

на третьому рівні – інтелектуальний (творчий) характер діяльності; висока проблемність і надзвичайна різноманітність вирішуваних завдань та застосовуваних методів; обмеження ділянки пошуку запитаннями, поставленими перед експертами, та матеріалами кримінальної справи, що стосуються предмету експертизи.

Зазначені психологічні особливості експертно-криміналістичної діяльності в системі МВС України по-різному сприймаються та оцінюються її суб’єктами, що домінуючим чином впливає на формування, становлення та розвиток особистості фахівця. Аналіз результатів проведеного дослідження свідчить, що більшість опитаних високо оцінюють соціальну значимість професії та її престижність (відповідно 68,0% та 61,8%), вважають свою роботу потенційно цікавою (78,4%) та зазначають, що робота їм подобається (70,2%). Переважна більшість респондентів (81,1%) вбачають для себе реальні перспективи професійного росту, однак лише третина бажають (мають мотив) підвищувати свій професійний рівень (32,8%). Отже, існує невідповідність між “ідеальним” та “реальним” образом професії, або, якщо перейти на особистісний рівень, між мотивацією на працю та задоволенням від неї.

Другий підрозділ присвячений розгляду методичних засад створення професіографічної моделі працівників експертно-криміналістичних підрозділів, висвітленню можливостей прикладного застосування отриманих результатів. Визначається поняття “модель спеціаліста” – властивості та якості, що стосуються особистості як фахівця певного напряму, тобто професійно значущі ознаки, в тому числі – підструктура професійного досвіду (професійні знання, вміння та навички). Відповідно, модель експерта-криміналіста - науково обгрунтована система професійних вимог до особистості, сукупність властивостей та якостей особи, що забезпечують ефективне вирішення професійних завдань із техніко-криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів і створюють можливості для подальшого підвищення кваліфікації та особистісного самовдосконалення з врахуванням потреб практики та перспектив розвитку криміналістики і судової експертизи.

Зазначена система професійних вимог до особистості визначається нами на засадах функціонально-діяльнісного підходу (Р.Х.Шакуров та ін.), що детермінується вимогами самої діяльності (ситуації) і передбачає попереднє створення професіограм та кваліфікаційних характеристик. Риси особистості та її властивості під впливом ситуації набувають відповідних змін, у свою чергу, формуючи індивідуальний стиль діяльності та зумовлюючи ймовірність “над’якісного” виконання функціональних обов’язків, коли особистість домінує над ситуацією.

У третьому розділі “Напрями та засоби підвищення ефективності діяльності експертів–криміналістів” обґрунтовуються можливості оптимізації підготовки фахівців у навчальних закладах МВС України та формування психологічної готовності курсантів до професійної діяльності. Вирішення цього завдання здійснювалось за три етапи: 1) вивчення умов та чинників професійної діяльності; 2) встановлення сукупності професійних завдань, які вирішуються співробітниками; необхідних знань і умінь, а також меж відповідальності фахівців конкретного посадового рівня, для створення кваліфікаційних характеристик; 3) кількісно-якісний аналіз навчальних дисциплін, які вивчають курсанти (спеціалізація – експертно-криміналістична, освітньо-кваліфікаційний рівень “Спеціаліст” за спеціальністю 7.060101 – “Правознавство”) для визначення їхньої відповідності вимогам практичної діяльності.

На першому етапі визначено 12 головних передумов, що впливають на ефективність професійної діяльності (високий темп роботи, нереґламентований режим праці та відпочинку протягом робочого дня, невідповідність робочих місць та приміщень санітарно-гігієнічним вимогам, тривала безперервна робота протягом дня тощо). Найсуттєвішими соціально-психологічними чинниками є індивідуальний характер праці, високий рівень службової відповідальності, інтенсивні стосунки зі співробітниками при їх переважній опосередкованості неформальними зв’язками, причому рівень професійної мотивації у працівників невисокий, а більшість опитаних (63,7%) не задоволені своїм нинішнім статусом. Тенденції при оцінюванні умов і соціально-психологічних чинників представників різних фахових напрямів загалом співпадають, але щодо експертно-криміналістичних підрозділів показники є найбільш несприятливими. Найтиповішими психофізичними станами при виконанні професійних функцій названі: психічна виснаженість та фізична втома наприкінці робочого дня (відповідно 60,2% та 17,8%), емоційна напруженість під час виконання професійних дій (23,9%), причинами якої є організація та власне зміст діяльності (36,3%) або вплив конкретних осіб (23,9%).

На другому етапі нами розроблено науковий проект кваліфікаційних характеристик і професіограм експертів-криміналістів, який доповідався керівництву та був взятий за основу при створенні кваліфікаційної характеристики випускника вищого закладу освіти зазначеного фахового напряму.

Аналіз навчальних планів (спеціалізація – експертно-криміналістична), проведений на третьому етапі, свідчить, що логіка побудови навчального процесу на сьогодні є цілком прийнятною, але потребує певного коригування із врахуванням результатів вивчення практичної діяльності та запропонованих кваліфікаційних характеристик. Зокрема, на нашу думку, проблемними позиціями навчального плану є історичні дисципліни, співвідношення дисциплін цивільно-правового та кримінально-правового спрямування тощо. Стосовно дисциплін спеціалізації можна висловити такі пропозиції: 1) надто багато уваги приділяється дисципліні “Науково-дослідна фотографія” (72 години) – більше, ніж “Технічним засобам криміналістичних досліджень”, “Дактилоскопічним дослідженням”, “Дослідженням холодної зброї”, “Ідентифікації людини за ознаками зовнішності”, “Судово-балістичним дослідженням” та іншим спецкурсам і практично такий же обсяг часу, який відводиться для підготовки дипломної роботи (80 годин); 2) відсутня дисципліна, аналогічна “Участі експерта-криміналіста у слідчих діях”, але ж надання допомоги слідчим, оперативним працівникам у використанні криміналістичних засобів і методів у розкритті і розслідуванні злочинів, зокрема при побудові оперативно-розшукових і слідчих версій, безпосередня участь та консультування під час проведення оперативно-розшукових заходів і слідчих дій є кваліфікаційною вимогою до фахівців.

Навчальні плани потребують також доопрацювання у напрямі посилення циклу дисциплін вільного вибору за спеціалізацією підготовки, що можливе за виваженішого підходу до їхньої якісно-кількісної структури. Зокрема, слід визнати за необхідне детальніше ознайомлення курсантів з іншими, відсутніми нині, видами дослідження. Дисципліна “Теоретичні основи судової експертизи” (36 годин) вирішити цього завдання нездатна, оскільки там повинні розглядатись теоретико-методологічні засади судово-експертної діяльності (права та обов’язки експерта, мета і компетенція експертного дослідження, його об’єкт і предмет, методи, методики і засоби дослідження тощо).

Зважаючи на суто прикладне спрямування експертно-криміналістичної спеціалізації, невиправданим виглядає наявне співвідношення теоретичної та практичної підготовки. Вивчення гуманітарних, фундаментальних і професійно-орієнтованих дисциплін необхідне не лише для оволодіння певною сукупністю знань. Мета вищого порядку – формування професійно орієнтованого мислення, професійної мотивації, уміння кваліфікованого юридичного аналізу її оцінки соціальної та правової дійсності. Тому співвідношення між теоретичними і практичними заняттями має бути, на нашу думку, змінене на користь останніх, оскільки знання, не підкріплені практичними навичками, мало корисні для формування професійної майстерності і забуваються досить швидко.

Для визначення засад формування психологічної готовності до експертно-криміналістичної діяльності в системі МВС України ми ґрунтувалися на сукупності професійно значущих якостей - психограмі професії, яка за результатами нашого дослідження включає 40 чинників. Вони охоплюють усі структурні компоненти особистості експерта-криміналіста: спрямованість та орієнтацію, характерологічні риси, загальні та спеціальні здібності, пізнавальні психічні процеси та мовний хист, психофізичні властивості.

Зокрема , професія потребує:

- дуже високого рівня розвиненості – спеціальних здібностей (99,2%), широти і глибини мислення, репродуктивної уяви (по 84,2%);

- високого рівня розвиненості – незалежності (75,3%), концентрації уваги та наочно-образної пам’яті (по 72,2%), впевненості в собі та своїх можливостях (69,1%), словесно-логічної пам’яті та концентрації мислення (по 66,4%), емоційної стійкості (66,4%), продуктивності уваги (60,2%);

- середнього рівня розвиненості – зорової пам’яті та обережності (по 57,1%), рішучості (48,3%), розподілу уваги (44,0)%), критичності мислення (42,1%).

Встановлені закономірності дозволяють визначити головні напрями та засоби формування психологічної готовності до експертно-криміналістичної діяльності в системі МВС України. Це можливо за умови здійснення комплексної професійно-психологічної підготовки як невід’ємної складової навчального процесу. Головними шляхами, на нашу думку, тут може бути:

1) врахування психологічних аспектів при викладанні фундаментальних і професійно-орієнтованих дисциплін, особливо дисциплін спеціалізації. Посилення практичного спрямування навчального процесу могло б сприяти формуванню професійно орієнтованого мислення, професійної мотивації, уміння кваліфікованого юридичного аналізу і оцінки соціальної та правової дійсності, уможливило оптимально використовувати отримані знання, тобто забезпечувати формування мотиваційного, орієнтаційного, операційного та оціночного компонентів готовності до професійної діяльності;

2) загальна психологічна підготовка курсантів-експертів як організований і цілеспрямований процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками, що в сукупності дозволяє говорити про рівень загальної психологічної культури. Формування загальної психологічної культури забезпечується викладанням циклу психологічних дисциплін, причому цей процес може значною мірою посилюватись за рахунок акцентування психологічних аспектів при викладанні “Юридичної деонтології”, “Професійної етики та естетичної культури”, “Філософії” тощо. В цілому загальна психологічна підготовка курсантів-експертів забезпечує формування мотиваційного, орієнтаційного та оціночного компонентів готовності до професійної діяльності;

3) спеціальна психологічна підготовка як формування професійно значущих психологічних властивостей і якостей, необхідних для успішного виконання службових завдань. Така підготовка повинна здійснюватись під час викладання дисциплін психологічного спрямування (“Психологія експертної діяльності”, “Конфліктологія”) та спецкурсу “Професійна психологічна підготовка працівників експертно-криміналістичних підрозділів”. Спеціальна психологічна підготовка покликана забезпечувати формування всіх компонентів професійної готовності - мотиваційного, орієнтаційного, операційного, вольового, оціночного.