Михайлич О.В. Етнорегіональний та лінгвістичний чинники електоральних орієнтацій виборців сучасної України

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано мету і завдання, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації та публікацій за результатами дослідження.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження електоральних орієнтацій” викладено методологічні положення роботи; здійснено порівняльний аналіз теоретико-методологічних засад дослідження електоральних орієнтацій вченими Заходу, СНД, України.

Зазначено, що соціологічна наука має у своєму розпорядженні достатню теоретико-методологічну базу й відповідний інструментарій дослідження електоральних орієнтацій виборців України. Для з’ясування сутності процесів соціального простору України та  його політичної складової автор виходив з теоретико-методологічних можливостей структурного функціоналізму як парадигми. Це дозволило дослідити контекст політики, її функціональні взаємозв'язки, динаміку суспільства.

Розглянуті та з’ясовані теоретико-методологічні можливості дослідження електоральних орієнтацій з позиції символічного інтеракціонізму, теорії соціального позиціонування та конструювання (формування політичної самоідентифікації як результат загальної соціалізації людини),  раціонального вибору, суспільного вибору та політичного обміну (діяльність учасників політичного процесу є подібною до конкуренції в економіці). Врахований також вплив адмінресурсу та маніпуляцій у виборчих кампаніях.

При аналізі об’єктивних і суб’єктивних підвалин регіональних чинників електорального вибору застосовані здобутки теорії соціального конструювання П. Бергера і Т. Лукмана, згідно з якою властивості суб'єктивної реальності формуються в процесі первинної соціалізації індивіда, яким притаманна значна ступінь стійкості. Стабільності йому додає культурне середовище, складовою якого є рідна мова. Засобами мови осягається світ, на ній базуються індивідуальна діяльність, зовнішні стосунки і процес мислення особи. На відміну від інших мов, які особа опановує в процесі вторинної соціалізації, мова дитинства має ефект „материнської мови”, що надає конкурентні переваги порівняно з іншими мовами. Важливе значення при дослідженні мовного чинника електоральних орієнтацій, як наголошено в дисертації, має врахування положень гіпотези „лінгвістичної відносності” Е. Сепіра та Б. Уорфа, відповідно до якої свідомість людини визначається мовою дитинства, тоді як суспільні відносини обумовлюються суспільною свідомістю, що сформована на засадах рідної мови.

У дисертації обґрунтовані принципи та витоки регіонального сегментування України: історичні, політичні, економічні, етнічні, лінгвістичні, географічні, конфесійні. Здійснено дослідження регіональних особливостей політичної самоідентифікації мешканців України: з’ясовані особливості громадянської, територіальної самоідентифікації, визначені чинники консолідації українського суспільства, ступінь пов’язаності особистих інтересів громадян з майбутнім українського суспільства, що дозволило дійти до таких висновків. Найвищу частку мешканців із розвинутою громадянською свідомістю та відповідною самоідентифікацією має Захід України. У центральному регіоні таких менше, однак зберігається стійка більшість. Дещо нижчими від загальноукраїнського рівня є показники самоідентифікації мешканців Сходу, і, нарешті, найменша частка тих громадян, хто самоідентифікує себе з Україною та її майбутнім, проживає на Півдні країни.

Автором конкретизовано зміст поняття „електоральні орієнтації”. Під електоральними орієнтаціями, наголошується в дисертації, слід розуміти систему ідей, цінностей, преференцій суб’єкта у політико-ідеологічній сфері, яка реалізується в оціночно-ідентифікаційній реакції на змістовно визначений об’єкт електорального вибору, відповідно до якої суб’єкт позиціонується й обирає певний спосіб дій.

Таким чином, поняття „електоральні орієнтації” розглядається в тексті дисертації як теоретичний конструкт, що відображає існуючі у суспільстві настрої та пріоритети у зв’язку з діяльністю суб’єктів політичної боротьби (об'єктів електорального вибору).

У другому розділі роботи „Особливості електоральних орієнтацій в українському суспільстві” проаналізовано комплекс усталених у західній науці теорій електоральної поведінки, досліджена адекватність їх використання при аналізі чинників електорального вибору в Україні.

Класичними теоріями електоральної поведінки, як відомо, є: соціологічна, соціально-психологічна та раціонально-інструментальна.

Важлива роль у розвитку соціологічної теорії електоральної поведінки належить дослідженням С. Ліпсета і С. Роккана, які вважали, що відмінності між соціальними групами формують потенційну основу для політичних конфліктів, створюючи проблемний простір політики і соціальну базу партій. Це спроможне призвести до розколу в суспільстві та є визначальним щодо структуризації підтримки партій та їх кандидатів. Домінування чинників політичних орієнтацій, пов'язаних зі стратифікацією, більш властиве економічно розвиненим, сталим демократіям, тоді як розбіжності, що пов'язані з культурними, ціннісними відмінностями, − суспільствам з нестійким соціальним устроєм. Це означає, що, в сучасному українському суспільстві політичний вибір населення має визначатися не стільки факторами економічного статусу, скільки ціннісними перевагами. Як свідчать дослідження, у сучасній Україні етнічні, регіональні та мовні чинники більше впливають на результати голосування,  аніж показники віку, статі, рівня освіти тощо.

У межах соціально-психологічної теорії електоральну поведінку теж розглядають як переважно експресивну, хоча об'єктом, з яким солідаризуються виборці, є не велика соціальна група, а партія, причому схильність до підтримки певної партії формується в індивіда у процесі ранньої соціалізації, оскільки цінності (як і „материнська мова”), засвоєні людиною в період „формативних років”, зберігають вагомість упродовж всього життя.

Розвиваючи даний підхід, А. Перчерсон, М. Дженнінгс, С. Фленаген дійшли висновку, що в основі формування електорального вибору є емоційна прихильність не лише до партії, а й до певного ідеологічного напряму, що суттєво посилює аналітичний, теоретико-евристичний потенціал положень соціально-психологічної теорії, зокрема для аналізу електоральних орієнтацій тих громадян України, стійкі партійні уподобання яких ще не склалися. Це також означає, що у випадку ідеологічної самоідентифікації виборець на чергових виборах може надавати перевагу іншій партії, зберігаючи при цьому прихильність ідеологічній орієнтації.

Автори теорії раціонального вибору стверджують, що виборець, насамперед, прагне  до максимізації власного добробуту.  Його електоральні орієнтації не є стабільними і такими, що є жорстко пов'язаними з партійною ідентифікацією: свій голос виборець віддає тій політичній силі, перемога якої, на його думку, принесе виборцеві більше користі. Е. Даунс запропонував формулу, яку емпірично підтвердили Рікер та Ордешук, згідно з якою індивід, найвірогідніше, проголосує якщо: а) впевненість у тому, що голосує за кандидата-переможця; б) фактична вигода від перемоги цього кандидата; в) вигода від самого процесу голосування (наприклад, почуття виконаного громадянського обов'язку) переважують індивідуальні витрати на голосування. Дисертантом наголошено, що аналіз національних особливостей виборів сучасної України спонукає доповнити вищевикладену формулу Е. Даунса ще однією  складовою, а саме: міра симпатії виборців до кандидата, тобто уявляється доцільним запровадити експресивну (почуттєво-емоційну) змінну. Доцільність зазначеного кроку передбачається також ефектом „медового місяця”, згідно з яким у післявиборчий період ступінь довіри виборців до обраного суб’єкта є найвищою, тоді як надалі неодмінно спадає. Також виборці України часто здійснюють електоральний вибір згідно з принципом „меншого зла”, тобто прагнуть не стільки максимізувати користь, як зменшити загрози.

Теорія раціонального голосування наголошує на таких складових електорального вибору як егоцентрично-соціотропне та ретроспективно-перспективне голосування. Перше передбачає, що виборець  керується власним добробутом, тоді як друге – визначається економічним станом країни, результатами функціонування економіки в цілому. При цьому ретроспективне голосування означає, що для виборця важливішою є оцінка попередньої діяльності адміністрації, тоді як перспективне – є очікуванням більш успішної роботи нової владної команди у разі її обрання.

У дисертації виходячи з аналізу масивів даних загальнонаціональних опитувань, проведених Центром соціальних та політичних досліджень „СОЦіС” і Київським міжнародним інститутом соціології у 1994, 1998, 1999, 2002, 2004, 2006 роках у передвиборчий період доведено, що адекватним засобом пояснення електоральних процесів сучасної України (у класичному вимірі) є соціально-психологічна теорія, тоді як раціональна та соціологічна теорії мають дещо меншу евристичну цінність. Запропонована автором методологія перевірки адекватності класичних електоральних теорій в українських умовах є такою: а) залежними змінними постають частки респондентів, що відповіли на запитання: за кого вони будуть голосувати, якщо вибори відбудуться найближчого тижня. б) незалежні змінні операціоналізують базові поняття розглянутих теорій. Так, зокрема, зміст змінної, яка операціоналізує соціологічну теорію, пов’язаний із її центральною  категорією – „розколом”, зокрема між міським та сільським населенням.

Операціоналізація ідеологічної ідентифікації як категорії соціально-психологічної теорії автором здійснена на основі часток прихильників європейської інтеграції / відновлення тісних зв’язків з Росією.

„Економічне голосування”, що започатковує теорію раціонального вибору, виходить із самооцінки респондентами фінансового стану власного домогосподарства.

Отримані результати наукового дослідження дозволяють стверджувати, що в Україні на загальнонаціональних виборах, розпочинаючи з 1994 року, очевидним є домінування соціально-психологічних факторів над інструментальними. У 1999 та 2002 рр. співвідношення цих факторів дещо послабилося, порівняно з 1994 та 1998 рр., але виборчі кампанії 2004 та 2006 рр. знову засвідчили актуальність застосування соціально-психологічного інструментарію як засобу аналізу електоральних орієнтацій  в українському суспільстві [див. табл. 1].