ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ФАКТОРІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ : ВЛИЯНИЕ ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКИХ ФАКТОРОВ на энергетическую безопасность УКРАИНЫ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено ступінь її наукової розробки, об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження; показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкрито методологічну основу дисертації; сформульовано наукову новизну роботи; визначено теоретичне та практичне значення отриманих результатів, а також механізм їх апробації. 

У першому розділі "Визначення зовнішньополітичних факторів енергетичної безпеки" проаналізоване сучасне поняття енергетичної безпеки країни (В. Бушуєв, М. Воропай, Д. Єргін,   Н. Невідома, В.Піщейко, Д.Прейгер), визначено основні зміни у його сприйнятті з часу 70-х років минулого століття, коли енергетична безпека визначалась як задоволення потреб країни в енергетичних ресурсах.

Зроблено висновок, що сучасне сприйняття енергетичної безпеки суттєво розширилось, сьогодні воно, зокрема, включає  екологічну складову - зменшення шкідливого використання енергетичних ресурсів і перехід на використання нетрадиційних джерел енергії, орієнтується не стільки на інтереси держави, скільки на інтереси людини, задоволення її соціальних потреб, прав і належного рівня здоров’я, а також містить елемент "національного інтересу" залежно від того, яке місце займає країна на геополітичній карті світу і на якому вона рівні економічного розвитку. Так, енергетично багаті країни визначають власну енергетичну безпеку інакше аніж країни, які змушені боротися за імпорт достатніх обсягів енергетичних ресурсів.

Ще одним важливим елементом поняття енергетичної безпеки визначено орієнтацію держави на творення політики, а не лише реагування на загрози. Так, наприклад, більшість стратегічних документів країн Європейського Союзу та Сполучених Штатів орієнтуються, в першу чергу, на постановку завдань та їх досягнення, після чого органи влади беруть ці пріоритети до реалізації. Цей аспект майже не присутній у науковій та експертній думці країн пострадянського простору, зокрема, і в Україні.

Досліджено можливості взаємодії енергетичної політики та політичного інтересу. Зокрема, практику застосування "енергетичного шантажу" як використання енергоресурсного та інфраструктурного потенціалів країни (корпорації) для завдання економічного та політичного ураження вірогідному противнику і досягнення політичних цілей; використання політичної ситуації в інших країнах для задоволення державою власних енергетичних потреб (зокрема, політика США в Іраку). Використовуючи методологію, запропоновану Д. Єргіним, Д. Стерном, прослідковано політичну складову в основних факторах, що впливають на енергетичну безпеку країни (недостатня кількість інвестицій, залежність від імпорту енергоносіїв з країн третього світу, масове зростання потреб в енергоносіях країн, що розвиваються, гра на ціновій політиці).

За результатами опрацьованої літератури виділено додаткові політичні фактори, що впливають на рівень енергетичної безпеки держави. Зокрема, створення державою необхідних політичних умов для належного розвитку енергетики, налагодження ефективної системи прийняття рішень на місцевому, національному, регіональному чи глобальному рівнях, формування конструктивної політики розвитку галузі, наявність стратегічного бачення розвитку енергетики органами державної влади, рівноцінне врахування національного інтересу та економічної вигоди в оцінці можливих загроз енергетичній безпеці.

На основі визначених політичних чинників виділено зовнішньополітичні фактори впливу на забезпечення енергетичної безпеки держави. Зроблений аналіз фахової літератури дозволяє визначати зовнішньополітичні фактори енергетичної безпеки як зовнішній вплив на енергетичну безпеку країни, який або диктується політичними інтересами іншої країни чи суб’єкта міжнародних відносин, або здійснюється політичними засобами. Цей вплив може здійснювати як керівництво іншої держави, так і суспільство в цілому, окремі особи чи міжнародна спільнота. 

Зовнішньополітичними факторами, зокрема, можуть бути окремі внутрішньополітичні фактори інших країн, зокрема політична нестабільність енергетично багатих країн, непрозорість державного управління, зміна керівництва у державах, що може призвести до переформатування стосунків між країнами на міжнародній арені. Окремим елементом політичного фактору енергетичної безпеки є стосунки влади і бізнесу, зокрема можливість бізнесу впливати на прийняття державних рішень в енергетичній сфері, створюючи при цьому загрози її стабільному розвитку, або, навпаки, використання державою бізнесу, що працює в енергетичній сфері, для досягнення власних політичних інтересів, зокрема, на міжнародній арені.

На геополітичному рівні зовнішньополітичними факторами є прояви тероризму, екологічне питання (можливі наслідки глобального потепління), деякі наслідки глобалізації, зокрема, перерозподіл впливу між країнами, а також посилення конкуренції між країнами за енергетичні ресурси протягом останніх десятиліть. Також зовнішньополітичними факторами геополітичного рівня можна вважати зростаючу боротьбу між країнами за доступ до інфраструктури, зокрема у газовій сфері, та боротьбу за доступ до кінцевих споживачів. 

На інтерсуб’єктивному рівні зовнішньополітичними факторами енергетичної безпеки є зростаюча роль міжнародних структур в енергетиці, "енергетична дипломатія" та "енергетичний шантаж", а також якісна інформаційна політика в енергетичній сфері.

У другому розділі "Вплив зовнішньополітичних факторів на енергетичну безпеку України" проаналізовано основні зовнішньополітичні загрози, що впливають на енергетичну безпеку України.

Визначено, що зовнішньополітичними факторами впливу на енергетичну безпеку України можуть бути деякі особливості внутрішньополітичної ситуації в інших країнах. Політична нестабільність у багатих на енергетичні ресурси країнах (Ірак, Іран) послаблює можливості України розвивати з ними двосторонні стосунки в енергетичній сфері, перешкоджає реалізації багатьох вигідних для України енергетичних проектів. Зміна керівництва у державах, яка призводить до переформатування стосунків між країнами на міжнародній арені (зокрема в країнах Центральної Азії чи РФ) може як відкривати нові можливості для посилення співпраці в енергетичній сфері (будівництво Транскаспійського газопроводу), так і створювати загрози енергетичній безпеці України ("парад цін" в Центральній Азії).

Вигідним ґрунтом для зовнішньополітичного впливу в Україні на користь інших країн є непрозоре державне управління, зокрема, заплутана схема перерозподілу обов’язків, перехресна відповідальність посадовців, практична відсутність контролю за належним виконанням законодавства. Недосконала система прийняття рішень і непрозоре державне управління в Україні затягнули в часі або й зовсім зупинили багато ініціатив, покликаних посилити рівень енергетичної безпеки, у тому числі будівництво і запуск нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ.

Оцінено рівень впливу на забезпечення енергетичної безпеки стосунків влади і бізнесу, зокрема можливість бізнесу впливати на прийняття рішень в енергетичній сфері, тим самим, змінюючи пріоритети у відстоюванні національних інтересів. Проаналізовано стосунки в енергетичній сфері між великими енергетичними компаніями та наддержавними органами в Європейському Союзі, і стосунки між "Газпромом" та керівництвом Російської Федерації, їх вплив на енергетичну безпеку України. Визначено, що негативним для України сценарієм є посилення ролі бізнесу у прийнятті рішень в Європейському Союзі і, навпаки, послаблення бізнес-складової у діяльності "Газпрому" та підпорядкування його інтересам державних органів Росії.

На глобальному рівні серед зовнішньополітичних факторів впливу на енергетичну безпеку України визначено тероризм (як транзитна держава Україна відіграє велику роль у регіоні, і зруйнування трубопровідної інфраструктури може стати серйозним ударом як по безпеці України, так і РФ чи ЄС; тим більше, що Україна сьогодні може виглядати в очах потенційних нападників як одна з найслабших ланок щодо безпеки постачання газу чи нафти по лінії Центральна Азія – Росія – Європа). Особливо ймовірними об’єктами атак можуть стати магістральні газо- та нафтопроводи, а також об’єкти ядерної енергетики. Кожен із них потребує додаткових зусиль для створення не лише фізичного, але й інших видів захисту. 

Іншим зовнішньополітичним фактором на глобалістичному рівні визначено перерозподіл ресурсів між країнами, посилення ролі одних і послаблення інших. Для України це може означати втрату власної стратегічної ролі транзитера, перехід її енергетичних ресурсів під контроль інших держав чи корпоративних структур, з можливим створенням загроз її енергетичній безпеці. Окремою проблемою перебування України на периферії міжнародних енергетичних відносин є висока залежність від довготривалих рішень Європейського Союзу з втілення проектів на посилення енергетичної безпеки (будівництво Транскаспійського газопроводу, "Білого потоку").

Посилення конкуренції на міжнародному рівні за доступ до енергетичних ресурсів є також одним із геополітичних факторів впливу на енергетичну безпеку України. На регіональному рівні основними суперниками у боротьбі за імпорт енергетичних ресурсів можуть стати країни Чорноморського басейну (зокрема, Болгарія, Румунія, Молдова), а також Китай. Зростання попиту на енергоносії може призвести до маніпуляцій країнами, багатими на енергетичні ресурси, у двосторонніх відносинах з країнами-споживачами, зокрема Україною.

Зафіксовано, що одним із наслідків посилення конкуренції на міжнародних ринках стали частіші спроби контролю територій, багатих на енергетичні ресурси. Намагаючись втримати під контролем енергетичну політику Казахстану, Узбекистану і Туркменістану, РФ сьогодні впливає на них як через нову цінову політику, так і шляхом створення регіональних організацій і союзів, покликаних забезпечити максимально часте спілкування між країнами, гармонізацію правових та економічних основ, створення єдиного культурного простору. Також посилюється боротьба між країнами за доступ до кінцевих споживачів енергетичних ресурсів, зокрема, з боку РФ проводиться стратегія проникнення через компанію "Газпром" на ринки країн Європейського Союзу та України. Не маючи сьогодні належних інструментів контролю таких компаній-посередників, Україна може опинитись перед фактом припинення постачання об’ємів газу посередниками, або монопольного підвищення ними ціни на енергетичні ресурси, що стане загрозою її енергетичній безпеці.

Діяльність на світовій арені багатьох міжнародних структур (Міжнародне енергетичне агентство, Конференція Енергетичної Хартії) впливає на енергетичну політику України. Їх висновки можуть впливати на оцінку України міжнародною спільнотою, визначати рівень економічної співпраці, втілення нових проектів в енергетичній сфері.

З іншого боку, активність України в рамках Конференції Енергетичної Хартії дозволяє їй використовувати елементи Енергетичної Хартії для посилення своєї ролі як транзитної держави у спілкуванні з Європейським Союзом, виступати у переговорах із РФ з позиції держави, що діє за європейськими принципами і нормами.

Разом із тим, діяльність багатьох регіональних організацій (ШОС, ЄврАзЕС, Форум країн-експортерів газу) дає можливість російській стороні акумулювати під своїм контролем ресурси регіону, блокуючи можливість для України диверсифікувати шляхи поставок газу та нафти на свою територію. Натомість, створені за участю України регіональні організації (ГУАМ, Спільнота енерготранзитних держав), які дають можливість ініціювати власні енергетичні проекти, сьогодні тільки розвиваються. 

Проаналізовано особливості застосування до України "енергетичного шантажу" як ще одного фактора впливу на енергетичну безпеку держави. У роботі показано механізми  застосування "енергетичного шантажу" до України з боку РФ у січні 2006 року та високу ймовірність повторного застосування цього фактору.

Окремим елементом серед зовнішньополітичних факторів визначено якісний рівень дипломатії. Специфіка формування кадрової політики в Україні, контролю за професійним рівнем керівників енергетичного сектору України призвела до багатьох втрат в енергетичній сфері на зовнішньополітичній арені, зокрема, послаблення зв’язків з Туркменістаном, загроз втрати Україною низки стратегічних об’єктів тощо.

У сфері інформаційної політики зафіксовано, що, ставши об’єктом кількох потужних інформаційних атак, Україна не вибудувала ефективного механізму перевірки інформації, що поширюється в ЗМІ, її належного аналізу і випрацювання ефективних рекомендацій. Це дозволяє часто використовувати ситуацію, що склалась в енергетичній сфері, у корпоративних цілях чи в інтересах іншої держави.

У третьому розділі "Механізми зменшення негативного впливу зовнішньополітичних факторів на енергетичну безпеку України" визначаються основні кроки та механізми для зменшення рівня негативного впливу зовнішньополітичних факторів на енергетичну безпеку України. Це, зокрема, необхідність ухвалення єдиної і дієвої Енергетичної стратегії з дотриманням строків і обсягів її реалізації, проведення реформи внутрішнього енергетичного ринку країни, зокрема, з врахуванням пропозицій і консультацій з боку міжнародних структур, досвіду реформ енергетичного сектору країн Європейського Союзу та Сполучених Штатів. З реформою внутрішнього ринку Україна матиме можливість активніше лобіювати вигідні для себе енергетичні проекти, приймати більшу участь у постачанні енергетичних ресурсів до Європейського Союзу, його політиці диверсифікації.

Серед необхідних кроків зазначено також захист об’єктів української енергетики від можливого втручання ззовні. Оскільки Україна відіграє важливу роль у транзиті енергетичних ресурсів, надійність і стабільність транзиту має бути одним із пріоритетів її політики в енергетичній сфері. Використання закордонного досвіду у посиленні захисту об’єктів інфраструктури, залучення до цього процесу фахівців міжнародного рівня покращать імідж України за кордоном, дозволять активніше порушувати питання перед Європейським Союзом про будівництво через її територію нових шляхів транзиту нафти чи газу.

Необхідним для впровадження кроком також визначено посилення співпраці Україною з пріоритетними країнами-партнерами. Це, окрім РФ, – Туркменістан, Іран та Азербайджан. Саме ці країни сьогодні володіють достатніми ресурсами, щоб забезпечити додаткові поставки нафти та газу на територію України. Усі три держави вже висловили високий інтерес до більш глибокої співпраці з Україною і готові розвивати нові проекти в енергетиці. Важливо також розвивати діалог з країнами, що можуть забезпечити диверсифікацію шляхів постачання енергетичних ресурсів. На сьогодні такими партнерами для України є, в першу чергу, Туреччина (проекти "Набукко", транзит нафти) та Грузія ("Білий потік").

Україні необхідно вести політику, яка б попередила перетворення її на об’єкт домовленостей більш потужних держав. У цьому контексті у роботі визначено, що владі України доцільно зробити реалізацію регіональних ініціатив щодо створення єдиного енерготранзитного простору пріоритетним завданням, оскільки, це прямо відповідає її національним інтересам в енергетичній сфері. Однак через стриману і вичікувальну позицію Європейського Союзу у цих питаннях, партнером проекту доцільно обрати Сполучені Штати Америки. Натомість, у питаннях співпраці з Іраном в енергетичній сфері важливо в першу чергу вести узгоджену політику з ЄС, який також зацікавлений у постачанні енергетичних ресурсів з цієї країни.

Також важливим є створення власних регіональних організацій в енергетичній сфері. У цьому контексті особливого значення набуває розвиток вже створених організацій ОДЕР-ГУАМ та ОЧЕС, наповнення їх діяльності енергетичними проектами та ініціативами. Необхідна також усебічна підтримка керівництва держави на створення та поширення Єдиної енерготранзитної спільноти як неофіційної структури з узгодження політик держав у сфері транзиту енергетичних ресурсів.

Критичним для України є покращення рівня інформаційної політики в енергетичній сфері та підвищення рівня "енергетичної дипломатії". Важливо, щоб інформаційна політика була під контролем держави і проводилась з ініціативи органів державної влади. Україні важливо перейняти досвід західних країн, щоб ефективно протистояти інформаційним кампаніям, які виникають сьогодні, активніше лобіювати теми і проекти, що посилять рівень її енергетичної безпеки.

Зафіксовано, що усі ці ініціативи мають втілюватись системно і гармонійно, оскільки ігнорування принаймні однієї з них може суттєво послабити результат інших проектів. Кожна з ініціатив потребує також більш детального опрацювання і вивчення не лише фахівцями з питань національної безпеки, але і спеціалістами в технічних питаннях, інформаційній політиці тощо. Також важливим елементом втілення згаданих ініціатив має бути налагодження ефективного контролю, який забезпечить їх виконання на всіх рівнях.