ФУНКЦІОНАЛЬНО-КАТЕГОРІЙНІ ПАРАМЕТРИ ПРИКМЕТНИКА ТА ПРИСЛІВНИКА В СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

summary

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, проаналізовано стан вивчення наукової проблеми у сучасному мовознавстві, визначено об’єкт і предмет, встановлено методи наукового дослідження, з’ясовано теоретичне й практичне значення одержаних результатів, вказано джерела фактичного матеріалу, подано відомості про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі – “Категорійні параметри периферійних частин мови” – з’ясовано історію вивчення прикметника та прислівника як частин мови, охарактеризовано їх морфологічні, словотвірні та синтаксичні категорійні параметри.

Морфологічний рівень мови є одним зі стійких і визначених граматичних рівнів. Основною морфологічною одиницею виступає частина мови. Походження морфологічних одиниць пов’язане з вивченням загальних законів розвитку мови, всієї сукупності ознак та своєрідності мови як суспільного явища. Виникнення тієї чи тієї частини мови не можна розглядати як раптове явище, адже це поступовий процес утворення й нагромадження одиниць нової якості та їх виокремлення зі сукупності існуючих.

У сучасній українській мові за комплексним критерієм вирізняють п’ять частин мови в таких ієрархічних стосунках: іменник та дієслово як центральні частини мови та прикметник, прислівник й числівник як периферійні частини мови.

Кожен клас слів містить сукупність притаманних йому категорій. Прикметник – семантично складна система, він об’єднує такі семантико-граматичні групи: 1) групу якісних прикметників (відтворюють реальні, безпосередні ознаки предметів позамовної дійсності); 2) групу відносних прикметників (виражають ознаку за відношенням предмета до інших предметів, до дії, процесуального стану, обставини, їх ознака має похідний характер); 3) групу присвійних прикметників (відображають ознаку предмета через належність певній особі); 4) групу порядкових прикметників (називають ознаку за порядком предметів при лічбі та опосередковано вказують на їх кількість). До складу прикметника зараховуємо й дієприкметник як віддієслівне прикметникове утворення. Осмислення прикметника в мовознавчій науці різних періодів аналогічне, а наукове обґрунтування природи дієприкметника ще й досі не знайшло остаточного формулювання. У лінгвістичній літературі побутувало неоднозначне трактування дієприкметника. Це спричинило існування кількох можливих його тлумачень: в одному стверджується, що він являє собою дієслівну атрибутивну форму (О. О. Потебня, М. А. Жовтобрюх, В. М. Русанівський), у другому, що дієприкметник – це самостійна частина мови (М. В. Ломоносов), за третім тлумаченням – дієприкметник – це особливе, окреме утворення, яке займає проміжне місце між дієсловом і прикметником як своєрідний “гібрид”, що має ознаки обох цих частин мови (В. В. Виноградов), і останнє, що дієприкметник – це прикметник віддієслівного походження (Л. А. Булаховський, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська). О. Х. Востоков, який поставив питання якості на рівень таких, як предметність, дія та інше, що привело до виділення прикметника як частини мови, до складу останнього відносив і дієприкметник. У подальшому цю тезу обґрунтував В. А. Трофимов, зазначивши, що дієприкметник – віддієслівний, тобто на дієслівній основі утворений прикметник. Ми поділяємо думку тих науковців (І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська), які класифікують дієприкметник як прикметник дієслівного походження. Це певний клас слів зі своїм специфічним функціональним, семантичним та категорійним спрямуванням.

Морфологічна категорійна парадигма прикметника та дієприкметника представлена категоріями роду, числа та відмінка, які мають транспонований характер і безпосередньо пов’язані з категоріями роду, числа та відмінка опорного іменника. Щодо словотвірної парадигми прикметника, то вона становить розгалужену сукупність словотвірних категорій (категорія недостатнього ступеня вияву ознаки, категорія надмірної інтенсивності ознаки, категорія суб’єктивної оцінки якості, категорія протилежності, категорія присвійності, категорія локативної атрибутивності, категорія темпоральної атрибутивності, категорія порядковості, категорія ад’єктивної деривації, категорія ступенів порівняння та словотвірна категорія стану), які модифікують первинну ознаку предмета на ряд додаткових сем.

Прислівники в сучасній українській мові спрямовані на вираження ознаки іншої ознаки – динамічної дієслівної та статичної прикметникової. Семантика прислівника не є вільною, а синтаксично зумовлена. Загалом клас прислівників диференціюємо на такі класи: 1) означальні прислівники (якісно-означальні, міри або ступеня, способу дії, порівняльно-уподібнювальні); 2) обставинні прислівники (місця, часу, причини, мети); 3) модальні прислівники; 4) предикативні прислівники; 5) дієприслівники. Щодо дієприслівника, то у дослідженнях лінгвістів різних періодів можна виокремити чотири основних погляди на дієприслівник: 1) виділення дієприслівника у самостійну частину мови; 2) визначення дієприслівника як змішаної, “гібридної”, дієслівно-прислівникової категорії; 3) виокремлення дієприслівника як класу незмінних слів; 4) пояснення дієприслівника як прислівника дієслівного походження. Більшість сучасних граматистів дієприслівник визначають як проміжну між дієсловом і прислівником категорію, яку прийнято розглядати у системі дієслова, оскільки дієприслівники, як і дієслова, становлять граматичне поняття дії й виявляють тотожні з іншими дієслівними формами відношення до слів у реченні. Автори “Теоретичної морфології української мови”, спростувавши думку про наявність у дієприслівнику дієслівних категорій, аргументовано довели, що дієприслівник – це віддієслівний прислівник за синтаксичною й морфологічною ознаками, що є основними для прислівникового класу слів. Ми поділяємо думку тих науковців, які дієприслівник зараховують до класу прислівників (прислівник дієслівного походження).

У прислівнику як безкатегорійній самостійній частині мови відсутня морфологічна категорійна парадигма. Відомо, що прислівник  виступає відад’єктивним, віддієслівним, відчислівниковим і відсубстантивним синтаксичним дериватом. Іменники, прикметники й дієслова, потрапляючи у зону обставинних значень, переходять у прислівник, тобто адвербіалізуються. У словотвірній парадигмі прислівника виділяємо такі категорії: 1) категорію адвербіальної деривації, 2) категорію ступенів порівняння.

Прикметник і прислівник генетично споріднені частини мови, адже вони виникли зі спільного для обох класу “імені”. Сформувавшись на одному ґрунті, прикметник і прислівник набули низки спільних ознак: а) прикметник – це ознака предмета, прислівник – це ознака ознаки; б) відсутність власне-прикметникових морфологічних категорій та прислівникова безкатегорійність; в) наявність категорії ступенів порівняння; г) периферійність.

Щодо синтаксичної категорійної парадигми аналізованих частин мови, то вона становить єдність формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної та комунікативної парадигм. Семантико-синтаксична категорійна парадигма об’єднує парадигми предикатного та субстанціального характеру й містить подальшу дефініцію на підпарадигми та грамеми.

У другому розділі – “Семантико-синтаксична категорійна парадигма прикметника як периферійної частини мови” – здійснено докладну характеристику функціональної реалізації прикметника у семантико-синтаксичній структурі речення. З’ясовано, що функції прикметника не обмежуються втіленням у реченні ознакової семантики. З погляду семантико-синтаксичних категорій речення прикметник як периферійна частина мови, розширюючи свої функціональні межі, може проникати у сферу реалізації різних категорій, що дає змогу виділити семантико-синтаксичну категорійну парадигму прикметника. Зокрема, у роботі проаналізовано такі категорійні значення прикметника та дієприкметника як атрибутивність, субстанціальність, предикатність та валентність.

У підрозділі 2.1. “Атрибутивна категорійна парадигма прикметника” з’ясовано, що семантико-синтаксична парадигма прикметника – це складна система, яка об’єднує певну кількість парадигм та підпарадигм. Тому, говорячи про семантико-синтаксичну парадигму прикметника, насамперед виділяємо її центр – атрибутивну категорійну парадигму прикметника. Атрибутивна функція прикметника тісно пов’язана з його семантичним спрямуванням – виступати присубстантивним компонентом і виражати якісні характеристики. Тому значення атрибутивності прикметника розглядаємо як природне й семантично зумовлене власне-прикметникове значення, напр.: Осінній день, осінній день! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна (Л. Костенко) – прикметники осінній та синій вступають ознаковими (атрибутивними) компонентами до опорного слова день й характеризують його за приналежністю до певної пори року та кольором.

Центр атрибутивної категорійної парадигми прикметника формують грамеми зі значенням власне атрибутивності, які диференціюємо на такі групи: 1) грамеми з семантикою належності певній особі, напр.: Ти пахнеш, як виспане море, як жіноче невидиме горе, як пилок на пшеничній ниві, як мамині руки сяйливі (Д. Павличко); 2) грамеми зі значенням внутрішньої характеристики особи чи предмета, напр.: Під лагідний, сумирний спів я гаптував мережку снів (М. Доленго); 3) грамеми з семантикою зовнішньої характеристики предмета чи особи (колір, розмір та ін.), напр.: Затоплю недолю дрібними сльозами, затопчу неволю босими ногами (Т. Шевченко); 4) грамеми з семантикою, що вказує на вікові  характеристики предмета чи особи, напр.: І пригадуєш собі мене ще маленькою панночкою (І. Франко); 5) грамеми зі значенням кількості, напр.: Кожна мить знов родить другу мить, і перша в другій спить (Б. І. Антонич); 6) грамеми з семантикою, що вказує на стан особи, напр.: І той нещасний Петро, якому Наталка припівала сю пісню, якого вона любила і обіщала до смерті не забути (І. Котляревський); 7) грамеми зі значення міри та ступеня вияву якісної ознаки, напр.: Найкращий парубок Микита стоїть на лаві в сірій свиті (Т. Шевченко); 8) грамеми з атрибутивно-порівняльною семантикою, напр.: Я бачив сам, він лежав холодний, неначе мертвий (Леся Українка). Прикметникові форми з атрибутивно-порівняльною семантикою виражають уподібнення одного явища іншому і функціонують у складному та простому неелементарному реченнях. Ці грамеми виокремлюємо за допомогою модально-порівняльних сполучників мов, мовби, немов, немовби, начебто, неначе, ніби, нібито, як і под. Атрибутивно-порівняльна семантика таких форм (модально-порівняльний сполучник + прикметник) ґрунтується на образно-асоціативних уявленнях про схожість певних явищ, напр.: Плесо озера ясне огорнулося і сяє. Виграває в сяйві сонця, мов скляне (М. Вороний).

Такі атрибутивні значення прикметника – основні, первинні, вони виступають центральними при реченнєвій реалізації семантико-синтаксичної категорії атрибутивності й становлять ядро атрибутивної категорійної парадигми прикметника. Периферію репрезентують підкатегорії змішаного типу: підкатегорія атрибутивної локативності, підкатегорія атрибутивної темпоральності та підкатегорія атрибутивної інструментальності.

Прикметник як самостійну частину мови характеризує низка форм для вираження локативних значень, але не в чистому їх вияві. Така локативна семантика має проміжний характер між власне локативністю та атрибутивністю. Адже прикметник – це насамперед ознакове слово (атрибутивна семантика), на яке накладаються певні додаткові значеннєві відтінки (локативна семантика). Це компоненти, які передають ознаку предмета за місцем перебування його у просторі, тому в семантичному наповненні таких ад’єктивів є обов’язковою вказівка на просторовий об’єкт, у межах якого названий об’єкт існує, напр.: польва дорога – дорога, яка проходить через поле. Периферійну атрибутивно-локативну підпарадигму прикметника поділяємо на такі грамеми: 1) конкретизатора локативної семантики з додатковою вказівкою на країну, напр.: На українських нивах, на російських, на білоруських – я прошу, молю! – вбивайте ворогів, злодюг злодійських, вбивайте без жалю (П. Тичина); 2) проміжної локалізації предмета чи особи, напр.: Сади, омиті музикою згадок, ковтали пил міжселищних доріг (Л. Костенко); 3) вказівки на розташування за чимось, напр.: Заміська тиша кликала до себе (В. Підмогильний); 4) вертикального розташування предмета або особи у просторі, напр.: Нагірний сніг ще зможе розтанути від проміння весняного (Леся Українка). Атрибутивно-локативні прикметники протиставляємо за критерієм вертикальність/ горизонтальність перебування предмета або особи у просторі, напр.: Надзоряна, підгоряна сестриця наша рідна, Слов’янщина – Болгарія, свята ще й рідна (П. Тичина). Прикметники з семантикою горизонтального розміщення предмета вказують на реальний простір або ж країну, напр.: Вона серед лісної прохолоди та вільного польового повітря набралася сили та здоров’я (Панас Мирний).

Прикметники виражають якісно-часове значення тоді, коли називають ознаки предмета чи явища, яких вони набувають у певний період часу і є характерними для цього періоду. Такі прикметникові форми, об’єднані атрибутивною функцією й варіантним темпоральним значенням, зумовлюють існування атрибутивно-темпоральної підпарадигми прикметника, напр.: Там, де ти колись ішла, тиха стежка зацвіла вечоровою матіолою, житом-долею світанковою (А. Малишко).

Атрибутивно-інструментальна підпарадигма прикметника об’єднує три типи атрибутивно-інструментальних прикметникових грамем. Перший тип становлять прикметникові грамеми, що виражають компонент знаряддя дії, напр.: Карпов грав білими; Граючи чорними, він переміг голландця… (з газети), але у напрямку руху цієї форми до субстантива. Такі прикметникові форми займають об’єктно-інструментальну семантико-синтаксичну позицію в реченні. Інструментальна синтаксема називає предмет за ознакою, що знаходиться в основі її номінації. Другий тип об’єднує прикметникові грамеми з атрибутивно-інструментальним значенням, що виконують функцію предиката речення, напр.: Рана була ножовою. Третій тип – це сукупність прикметникових грамем з атрибутивно-інструментальним значенням у функції атрибутивного компонента, напр.: Ніч прорізав револьверний постріл (Ю. Яновський). Значення атрибутивності є первинним для прикметникового компонента, а значення інструментальності переходить на другий план і є вторинним.

У підрозділі 2.2. “Субстанціальна категорійна парадигма прикметника” досліджено вживання лексем у їх вторинних семантико-синтаксичних позиціях, яке можливе за умови порушення кореляції між категорійним значенням та первинною функцією. Кожен лексико-граматичний розряд слів, крім власної, може виконувати функції інших частин мови. Щодо прикметника, то субстанціальність як надкатегорія проникає суб’єктними та об’єктними семами у категорійну парадигму прикметника, нівелюючи водночас його граматичні ознаки, але зберігаючи атрибутивні значення. Субстанціальна категорійна парадигма прикметника об’єднує суб’єктну субстанціальну категорійну підпарадигму, напр.: Сліпому тяжко, а зрячому – ще тяжче (Ю. Яновський); об’єктну субстанціальну категорійну підпарадигму, напр.: Не женися на багатій, бо вижене з хати, не женися на убогій, бо не будеш спати (Т. Шевченко); адресатну субстанціальну категорійну підпарадигму, напр.: Щоб понесли буйнесенькі за синєє море чорнявому, зрадливому на лютеє горе! (Т. Шевченко) та прикметникову підпарадигму категорії звертання, напр.: Ні, милий, ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос (Леся Українка). Формами вираження субстанціальних грамем у семантико-синтаксичній структурі речення виступає низка прикметникових засобів, що за такого нетипового функціонування зазнали субстантивації, проте не втратили свого семантичного наповнення.

У підрозділі 2.3. “Предикатна категорійна парадигма прикметника” з’ясовано, що предикатність як центральна і визначальна семантико-синтаксична категорія проникає в зону ознаковості, додаючи до неї предикатне значення, яке зумовлює з’яву предикатної категорійної парадигми прикметника. Предикатну категорійну парадигму прикметника поділяємо на: 1) грамеми власне предикатів якості, напр.: Степ – зелений та буйний (Ю. Мушкетик); 2) грамеми предикатів якості-порівняння, напр.: Маленьке кохання подібне до немічної травини (Д. Павличко); 3) грамеми предикатів ступеня вияву якості, напр.: Я знаю, в вас думки премудрі (Леся Українка); 4) грамеми предикатів співвідносної міри якості, напр.: Той цвіт від папороті чарівніший – він скарби творить, а не відкриває (Леся Українка); 5) грамеми предикатів якісного стану, напр.: Я дуже втомлений… Боротися? Навіщо? Я одинокий (Леся Українка).

У підрозділі 2.4. “Валентна семантико-синтаксична категорійна парадигма прикметника” досліджено, що прикметниковому предикату властивий одновалентний, двовалентний і тривалентний потенціал, тому прикметникову валентну семантико-синтаксичну категорійну парадигму диференціюємо на такі грамеми: а) одновалентного предиката якості, напр.: Я гордий, мов козацький предок мій (Б. Олійник); б) двовалентного предиката якості, напр.: Наталка невелика на зріст (О. Кобилянська); в) двовалентного предиката якості-відношення, напр.: Ти – найніжніша з усіх моїх вигадок, клаптик сонця (М. Доленго); г) двовалентного предиката якісно-модального відношення, напр.: Мені, мов повітря, необхідна ця любов (М. Доленго); ґ) тривалентного предиката якості, напр.: Стратон відомий серед людей  добротою (Р. Іваничук); д) тривалентного предиката якості-відношення, напр.: На зріст учитель був вищий од батька (О. Довженко).

У підрозділі 2.5. “Семантико-синтаксична категорійна парадигма віддієслівного прикметника” визначено функціональну спеціалізацію дієприкметника. Дієприкметник як віддієслівний прикметник, функціонуючи у семантико-синтаксичній структурі речення, пороникає у поле реалізації різних семантико-синтаксичних категорій. У роботі ми виділяємо атрибутивну категорійну парадигму дієприкметника як парадигму вищого рівня, напр.: Нагорілий гніт блиснув, заскварчав (Панас Мирний); предикатну категорійну парадигму дієприкметника (власне-предикатну підпарадигму, напр.: І стоги не вкриті, і сволок не митий, і челяді нема дома (Т. Шевченко) та напівпредикатну підпарадигму, напр.: Заколисаний шумом потоку, сп’янілий від пахощів снігів, води, повітря, він довго сидів на стовбурі бука (С. Скляренко)); валентну семантико-синтаксичну парадигму дієприкметника (одновалентні дієприкметникові предикати, двовалентні та тривалентні дієприкметникові предикати й напівпредикати) та субстанціальну категорійну парадигму дієприкметника (суб’єктну субстанціальну категорійну підпарадигму, напр.: Голодуючі часто прибували в монастир умирати (О. Донченко) й об’єктну субстанціальну категорійну підпарадигму, напр.: Капрал обіцяв урятованому неминучу похвалу за такий сміливий учинок (І. Франко)).

Третій розділ – “Прислівник та його функціональний потенціал” – присвячено аналізу функціонально-категорійної специфіки прислівника як частини мови. Було аргументовано доведено, що прислівник як незмінний й абсолютно периферійний клас слів не обмежується традиційним функціонуванням. У структурі речення прислівник стає виразником низки семантико-синтаксичних категорій. Семантико-синтаксична категорійна парадигма прислівника є складною системою, що об’єднує парадигми нижчого рівня.

У підрозділі 3.1. “Предикатна категорійна парадигма прислівника” проаналізовано семантико-синтаксичну категорію предикатності та її репрезентацію у реченні прислівниковими грамемами. Ми здійснили типологію прислівникових предикатних грамем: 1) грамеми предикатних прислівників стану, напр.: І мені так жалко, так жалко за ним, що нестримні ридання стискають мені горло і сльози заливають щоки (В. Сосюра); 2) грамеми прислівникового предиката у формі вищого ступеня порівняння, напр.: Настало душне, гаряче літо. Риби було все менше та менше (І. Нечуй-Левицький); 3) грамеми прислівникового предиката у формі найвищого ступеня порівняння, напр.: Їй було чи не наймиліше з усіх (Д. Міщенко). Такі прислівникові грамеми у реченні функціонують самостійно або ж у поєднанні з абстрактною дієслівною зв’язкою бути. Вся сукупність семантичних варіантів грамем й складає прислівникову предикатну категорійну парадигму.

Підрозділ 3.2. “Валентна семантико-синтаксична категорійна парадигма прислівника” присвячено аналізу функціонування прислівника у ролі предиката як організуючого компонента речення. Такі прислівникові предикати валентно прогнозують кількість і характер залежних компонентів реченнєвої структури. Валентну семантико-синтаксичну категорійну парадигму прислівника диференціюємо на три типи грамем: 1) одновалентного прислівникового предиката, напр.: Вадикові мимоволі стає страшно (Є. Гуцало); 2) двовалентного прислівникового предиката, напр.: Управителеві жалко стало Марусі (Б. Грінченко); 3) двовалентного прислівникового предиката стану-відношення, напр.: Зароблена копійка краще за крадений карбованець (Усна народна творчість).

У підрозділі 3.3. “Темпоральна категорійна парадигма прислівника” з’ясовано, що темпоральні синтаксеми в їх морфологічному вираженні найчастіше представлені іменниками, дієсловами та прислівниками. Семантичні характеристики цих мовних одиниць відносять їх до тої чи тої семантико-синтаксичної групи, яка входить до семантичного поля часу, що є структурним елементом поля темпоральності. Прислівники часу взаємодіють з формами дієслова: вони уточнюють, конкретизують, а інколи й зумовлюють час здійснення дії. До складу темпоральної категорійної парадигми прислівника входять дві підпарадигми нижчого рівня: а) підпарадигма власне прислівників часу; б) підпарадигма аналітичних прислівників із темпоральною семантикою. Семантична варіантність темпоральних прислівникових грамем свідчить про існування центру та периферії. Центр темпоральної категорійної парадигми прислівника представлений грамемами підпарадигми власне прислівників часу, напр.: Що за допусти господні? – Позавчора – кріпаки; Вчора – вільні, а сьогодні – Хоч під вікна по шматки! (П. Грабовський), адже її формують прислівники часу (лексико-семантична група обставинних прислівників). На периферії знаходиться підпарадигма аналітичних прислівників із темпоральною семантикою, напр.: А то проспить собі небога до суду божого страшного (Т. Шевченко), що представлена прийменниково-відмінковими формами й безпосередньо залежить від контексту речення.

У підрозділі 3.4. “Локативна категорійна парадигма прислівника” досліджено, що локативна семантика в реченнєвій конструкції спрямована на вираження місцеперебування, місцепризначення суб’єкта/об’єкта. Локативна категорійна парадигма прислівника становить складну систему, яка об’єднує підпарадигму власне прислівників місця та підпарадигму аналітичних прислівників із локативним значенням. Специфіка першої підпарадигми полягає в тому, що вона представлена грамемами, локативна семантика яких є їх внутрішньою, первинною, історично зумовленою, напр.: Ой високо сонце сходить, низенько заходить… (Т. Шевченко). Підпарадигму ж аналітичних прислівників із локативним значенням формують грамеми похідного типу, тобто утворені за допомогою прийменників та відмінкових форм, напр.: Гасне вечір… Сон обняв гори і долини… А між горами літа Пісня України (О. Олесь).

У підрозділі 3.5. “Атрибутивна (адвербіальна) категорійна парадигма прислівника” визначено, що прислівник, функціонуючи в реченні як придієслівний компонент, потрапляє в зону семантико-синтаксичної категорії атрибутивності й характеризує дію предиката. Опорне дієслово для прислівника виконує таку ж роль, як для прикметника – опорний іменник. Функціонування придієслівного означального прислівника відповідає присубстантивному функціонуванню прикметника. Як наслідок, спостерігаємо у семантико-синтаксичній структурі речення придієслівну атрибутивну (адвербіальну) прислівникову позицію зі значенням якісної характеристики дії, напр.: Журливо, тихо гомонить вода, – немов сльозами, краплями спада (Леся Українка).

У підрозділі 3.6. “Прислівникова парадигма категорії зумовленості” охарактеризовано прислівникову парадигму категорії зумовленості, яка представлена підпарадигмою категорії причини прислівника та прислівниковою підпарадигмою категорії мети. Значення мети та причини у семантико-синтаксичній структурі речення реалізують грамеми синтетичної та аналітичної форм із низкою семантичних відтінків. Центральну площину парадигми категорії зумовленості прислівника формують грамеми власне причини, напр.: Знову миша спрожогу кидається убік, – знову ганяє по мишоловці (Панас Мирний) та грамеми власне мети, напр.: О засвітися, синку, та не в слові, не поспішай, не йди наперекір (Д. Павличко). Вони реалізують значення цілої підрядної частини складнопідрядного речення з семантикою причини або мети. На периферії цієї парадигми розташовані аналітичні грамеми зі значенням мети, напр.: Ради тебе перли в душі сію, ради тебе мислю і творю (В. Симоненко) та причини, напр.: Стара верба од старості зомліла, забула, що казав їй водяник (Л. Костенко) Це складні прийменниково-відмінкові утворення, що реалізують свою семантику за певних контекстних умов. Отже, прислівникові значення причини та мети виявляються лише у реченнєвій конструкції й випливають з її семантичного спрямування. 

Підрозділ 3.7. “Функціонально-категорійна парадигма віддієслівного прислівника у семантико-синтаксичній структурі речення” присвячено аналізу семантико-синтаксичних категорійних параметрів дієприслівника. Лише в останніх лінгвістичних дослідженнях з морфології української мови дієприслівник було віднесено до класу прислівників як віддієслівне утворення. Зі зміною своєї частиномовної належності дієприслівник розширив функціональний діапазон. Так, у семантико-синтаксичній структурі речення дієприслівник потрапляє у нетипові синтаксичні позиції: позицію напівпредиката речення та позицію атрибута основного предиката. Звідси випливає, що семантико-синтаксична категорійна парадигма дієприслівника представлена напівпредикатною категорійною парадигмою, валентною семантико-синтаксичною парадигмою та атрибутивною (адвербіальною) категорійною парадигмою. Ґрунтуючись на функціональній спеціалізації дієприслівника, грамеми напівпредикатної категорійної підпарадигми класифікуємо на три групи: 1) грамеми попередності, що визначають супровідну дію дієприслівникового напівпредиката, яка передувала дії основного предиката речення, напр.: Поставивши відро на землю, хвилинку стояла нерухомо (М. Коцюбинський); 2) грамеми одночасності, що виражають одночасність супровідної дії з дією основного предиката, напр.: Так він, жалкуючи свого дитяти, нізащо не схотів узяти другу жінку (Г. Квітка-Основ’яненко); 3) грамеми наступності, що представляють дію, яка протікає в часі після дії головного предиката, напр.: Постоявши деякий час біля машини, хлопець заліз на сидіння, міцно прикривши за собою дверцята (О. Гончар). З формального погляду речення з напівпредикатними дієприслівниковими конструкціями – прості, а з семантичного – складні (неелементарні). Адже з точки зору об’єктивного змісту в ускладненому реченні наявна ще одна додаткова номінація реальної дійсності, яка виражена дієприслівником та залежними від нього словами. У семантико-синтаксичній структурі таких реченнєвих конструкцій функціонують два предикати – основний та вторинний. Вторинний дієприслівниковий напівпредикат займає центральне місце у семантичній будові напівпредикатної конструкції, визначаючи семантико-синтаксичну модель модифікованого елементарного речення. У результаті чого дієприслівник зберігає вихідні для дієслова валентні властивості, тобто семантично визначені валентні гнізда предиката заповнюються відповідними відмінковими формами. У граматичній системі сучасної української мови дієприслівниковий напівпредикат характеризують як одно-, дво-, три-, чотири-, п’яти- та шестивалентний. Щодо атрибутивної (адвербіальної) категорійної парадигми дієприслівника, то її грамеми спрямовані на характеристику дії, уточнення семантики предиката речення. Така властивість дієприслівникових форм стає можливою тоді, коли вони займають придієслівну залежну позицію й характеризують основну дію предиката за способом її виконання, тобто виражають спосіб дії з різноманітними семантичними нашаруваннями.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Сучасна категорійна граматика орієнтована на комплексне дослідження функціонування мовних одиниць у структурі речення. У цьому аспекті дослідження периферійних частин мови, їхньої традиційної лінгвістичної парадигми та її руху і зміщень у межах речення вимагає опису цього руху і зміщень. У такий спосіб простежено формування нової лінгвістичної парадигми прикметника та прислівника з урахуванням функціонально-категорійних чинників.

Функціонально-категорійна специфіка прикметника та прислівника постає на основі семантико-синтаксичної структури речення, яку виокремлено в надкатегоріях субстанціальності та предикатності. Семантико-синтаксична категорія субстанціальності та семантико-синтаксична категорія предикатності виступають основними величинами комплексної категорійної системи, решта ж категорій семантико-синтаксичного спрямування перебувають на периферії.

У структурі речення синтаксичні категорії, реалізовані прикметниковими та прислівниковими формами, постають не ізольованими граматичними величинами, а перебувають у взаємодії та взаємозв’язку з морфологічними та словотвірними категоріями.

Функціонально-категорійна парадигма аналізованих частин мови становить надто складну категорійну структуру із певними ієрархічними відношеннями та градаційним членуванням на менші категорійні величини. Периферійний статус прикметника та прислівника сприяв їхній рухомості в структурі речення, що призвело до функціонування цих форм у полі різних синтаксичних категорій. Результати дослідження свідчать, що семантико-синтаксична категорійна парадигма прикметника та прислівника є складною рівневою системою.

Семантико-синтаксична категорійна парадигма прикметника об’єднує атрибутивну категорійну парадигму прикметника, субстанціальну категорійну парадигму прикметника, предикатну категорійну парадигму прикметника, валентну семантико-синтаксичну категорійну парадигму прикметника та семантико-синтаксичну категорійну парадигму віддієслівного прикметника.

Атрибутивна категорійна парадигма прикметника постає як центральна величина семантико-синтаксичної категорійної парадигми, адже ознакова семантика є первинною, історично зумовленою для цієї частини мови. В атрибутивній категорійній парадигмі прикметника виокремлено власне-атрибутивну підпарадигму та три підпарадигми: атрибутивно-темпоральну, атрибутивно-локативну та атрибутивно-інструментальну. Кожна з підпарадигм містить розгалужену сукупність семантично відмінних грамемних значень.

Периферія семантико-синтаксичної категорійної парадигми прикметника представлена субстанціальною та предикатною категорійними парадигмами. Вони пов’язані з можливостями прикметникових форм займати синтаксичні реченнєві позиції інших частин мови. Так, функціонуючи в іменниковій (субстанціальній) позиції, прикметник реалізує значення суб’єкта, об’єкта, адресата та звертання семантико-синтаксичної структури речення. Субстанціальна категорійна парадигма прикметника диференційована на суб’єктну субстанціальну, об’єктну субстанціальну, адресатну субстанціальну категорійні підпарадигми та прикметникову підпарадигму категорії звертання. Субстанціальність як надкатегорія проникає суб’єктними, об’єктними й адресатними семами у категорійну парадигму прикметника, нівелюючи водночас його граматичні ознаки, але зберігаючи атрибутивні значення.

Предикатна категорійна парадигма прикметника пов’язана з функціонуванням прикметникових форм у позиції предиката речення. Відповідно до семантичних відношень між суб’єктом та прикметниковим предикатом представлено такий її грамемний склад: грамеми власне предикатів якості, грамеми предикатів якості-порівняння, грамеми предикатів ступеня вияву якості, грамеми предикатів співвідносної міри якості та грамеми предикатів якісного стану.

Прикметник, функціонуючи як предикат семантико-синтаксичної структури речення, валентно прогнозує кількість і характер субстанціальних синтаксем. Його валентна семантико-синтаксична категорійна парадигма містить такі грамеми: 1) одновалентного предиката якості, 2) двовалентного предиката якості, 3) двовалентного предиката якості-відношення, 4) двовалентного предиката якісно-модального відношення, 5) тривалентного предиката якості, 6) тривалентного предиката якості-відношення.

Неоднозначне наукове осмислення дієприкметника довгий час сприяло хибній характеристиці його синтаксичних категорійних параметрів. Дослідження засвідчує можливість виділення семантико-синтаксичної категорійної парадигми дієприкметника як віддієслівного прикметника, що об’єднує: а) атрибутивну категорійну парадигму, б) предикатну категорійну парадигму (власне-предикатна категорійна підпарадигма та напівпредикатна категорійна підпарадигма), в) валентну семантико-синтаксичну категорійну парадигму, г) субстанціальну категорійну парадигму (субстанціальна суб’єктна та субстанціальна об’єктна категорійні підпарадигми).

Функціональний потенціал прислівника як периферійної частини мови у традиційному розумінні ототожнювали з позицією придієслівного ознакового компонента, проте, докладно проаналізувавши його синтаксичні позиції у реченні, виокремлено семантико-синтаксичну категорійну парадигму досліджуваної частини мови. Синтаксично зумовлена семантика прислівникових форм сприяє їх рухомості та функціонуванню в полі реалізації різних семантико-синтаксичних категорій речення.

Семантико-синтаксична категорійна парадигма прислівника диференційована на: 1) предикатну категорійну парадигму прислівника, 2) валентну семантико-синтаксичну категорійну парадигму прислівника, 3) темпоральну категорійну парадигму прислівника, 4) локативну категорійну парадигму прислівника, 5) атрибутивну (адвербіальну) категорійну парадигму прислівника, 6) прислівникову парадигму категорії зумовленості, 7) семантико-синтаксичну категорійну парадигму віддієслівного прислівника.

Щодо предикатної категорійної парадигми прислівника, то вона представлена прислівниковими формами, що функціонують у ролі предиката речення. Загалом у предикатній категорійній парадигмі прислівника виділено такі грамеми: а) грамеми предикатних прислівників стану, б)  грамеми прислівникових предикатів у формі вищого та найвищого ступенів порівняння (грамеми предикатів якості-відношення, грамеми предикатів кількості-відношення; грамеми ступеневих предикатів стану-відношення).

Аналіз значення й особливостей функціонування прислівникових предикатів показує, що у семантико-синтаксичній структурі речення вони виступають як одновалентні або двовалентні предикати стану й своєю семантикою зумовлюють дві залежні субстанціальні синтаксеми: суб’єктну синтаксему та об’єктну (“причинову”) синтаксему. Валентна семантико-синтаксична категорійна парадигма прислівника представлена трьома типами грамем: грамемою одновалентного прислівникового предиката, грамемою двовалентного прислівникового предиката та грамемою двовалентного прислівникового предиката стану-відношення.

Прислівникові форми у реченнєвих конструкціях реалізують семантику часу, тому виділено темпоральну категорійну парадигму, що обєднує: підпарадигму власне прислівників часу та підпарадигму аналітичних прислівників із темпоральною семантикою. Кожну з підпарадигм поділено за значенням на низку грамем. Так, підпарадигма власне прислівників часу включає: а) прислівникові грамеми як часові конкретизатори дії; б) прислівникові грамеми, що визначають часові межі дії; в) перспективно-часові прислівникові грамеми; г) частотно-часові прислівникові грамеми. Підпарадигма аналітичних прислівників із темпоральною семантикою, ґрунтована на прийменниково-відмінкових формах й безпосередньо залежна від контексту речення, об’єднує такі типи грамем: а) грамеми, що є виразниками одночасності дії; б) грамеми, що є виразниками різночасності дії; в) грамеми, які виступають різносторонніми характеристиками часового орієнтира.

Локативна категорійна парадигма прислівника пов’язана з функціонуванням прислівникових форм у позиції локативного компонента семантико-синтаксичної структури речення. Прислівникові форми з семантикою місця поділено на синтетичні й аналітичні. Відповідно виділено підпарадигму власне прислівників місця (синтетичні форми) та підпарадигму аналітичних прислівників із локативним значенням.

Займаючи позицію придієслівного ознакового компонента, прислівник реалізує в реченнєвій конструкції значення атрибутивності (характеризує дію). Така функціональна спеціалізація прислівникових ознакових форм створила передумови для виокремлення атрибутивної (адвербіальної) категорійної парадигми прислівника, що об’єднує такі грамеми: 1) грамеми якісної характеристики дії; 2) грамеми, що виражають якісну характеристику ознаки, названої прикметником та дієприкметником; 3) грамеми міри та ступеня вияву ознаки; 4) грамеми якісно-порівняльної характеристики дії, що виражають ознаку дії через порівняння; 5) грамеми якісного способу дії.

Прислівникова парадигма категорії зумовленості, на нашу думку, формована підпарадигмою категорій причини прислівника та прислівниковою підпарадигмою категорії мети. Причинова прислівникова синтаксема має дві форми вираження: синтетичну й аналітичну. Такі синтетичні прислівникові форми кваліфікуємо як грамеми власне причини, а аналітичні – як аналітичні грамеми з причиновою семантикою. Аналогічно проведено диференціацію грамем підпарадигми категорії мети: а) грамеми власне мети (синтетичні прислівникові форми), б) аналітичні грамеми з семантикою мети (аналітичні прислівникові форми). Грамеми власне мети та грамеми власне причини реалізують значення цілої підрядної частини складнопідрядного речення з відповідно семантикою мети або причини. Аналітичні прислівникові форми зі значенням мети або причини – це прийменниково-відмінкові утворення, що реалізують свою семантику лише за певних контекстних умов.

Визначення дієприслівника як прислівника віддієслівного походження призвело до якісно нового погляду на його функціональну специфіку та семантико-синтаксичні категорійні параметри.

Семантико-синтаксична категорійна парадигма віддієслівного прислівника представлена напівпредикатною та атрибутивною (адвербіальною) категорійними парадигмами. Атрибутивна (адвербіальна) функція дієприслівника спрямована на характеристику дії, уточнення семантики предиката речення. Така придієслівна залежна позиція дієприслівника спрямована на характеристику основної дії предиката за способом її виконання, тобто виражає спосіб дії.

Щодо напівпредикатної категорійної парадигми дієприслівника, то вона, ґрунтована на функціонуванні дієприслівникових форм як супровідних компонентів до основного предиката речення, об’єднує такі типи грамем: а) грамеми попередності, що визначають супровідну дію дієприслівникового напівпредиката, яка передувала дії основного предиката речення; б) грамеми одночасності, що виражають одночасність супровідної дії з дією основного предиката; в) грамеми наступності, що представляють дію, яка протікає в часі після дії головного предиката.

Зважаючи на семантику прислівникових одиниць, їх функціональний потенціал та наукове трактування, виділено центр і периферію семантико-синтакичної категорійної парадигми. Центр сформували підпарадигма власне прислівників часу, підпарадигма власне прислівників місця та прислівникова парадигма категорії зумовленості (грамеми власне мети та грамеми власне причини), периферію – предикатна категорійна парадигма прислівника, атрибутивна (адвербіальна) категорійна парадигма прислівника, підпарадигма аналітичних прислівників із локативним значенням, підпарадигма аналітичних прислівників із темпоральною семантикою, аналітичні грамеми зі значенням причини або мети прислівникової парадигми категорії зумовленості.

Отже, функціонально-категорійна парадигма прикметника та прислівника формована розгалуженою системою семантико-синтаксичних категорій речення. З позицій функціоналізму та категорійного підходу представлено її диференціацію на парадигми, підпарадигми та грамеми. Структура й характер семантико-синтаксичної парадигми прикметника та прислівника зумовлені позицією слова в реченні, його функціональним діапазоном та семантичним наповненням. Дослідження засвідчило, що поглиблений аналіз функціонально-категорійних параметрів прикметника та прислівника як периферійних частин мови на семантико-синтаксичному рівні речення сприяє більш докладному розумінню частиномовного статусу цих класів слів. Урахування функціонально-категорійних параметрів аналізованих частин мови показав характер частиномовних перехідних процесів, семантико-категорійні зміщення у вираженні категорійних функцій.