ОЦІННІ НАЙМЕНУВАННЯ ОСІБ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

summary

У Вступі  обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її теоретичні засади, об’єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, указано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, їхню апробацію та особистий внесок здобувача.

У першому розділі  –  “Лінгвістичний статус оцінної лексики”  – розглянуто оцінку як об’єкт лінгвістичних досліджень, визначено методи її вивчення та критерії класифікації, з’ясовано структуру оцінки та місце оцінного компонента в лексичному значенні слова, обґрунтовано принципи класифікації оцінної маркованої лексики.

У підрозділі 1.1. “Категорія оцінки та її різновиди” аналізується поняття оцінка в лінгвістичному аспекті, розглядається складна структура та багатогранна природа оцінки, визначається зв’язок понять “цінність” – “оцінка” – “оцінність”. 

Оцінка – це  функціонально-семантична категорія, що поширюється на всі рівні мови і представлена сукупністю мовних одиниць з оцінним значенням, які виражають позитивне або негативне ставлення мовця до змісту повідомлення, спрямоване на реалізацію певного комунікативного завдання.

Одним із важливих питань аксіології є проблема структурної характеристики категорії оцінки. Серед головних елементів структури оцінки виділяють такі: суб’єкт оцінки (індивід, соціум, частина соціуму), об’єкт оцінки (предмет, явище чи особа дійсності), власне оцінка (оцінний предикат), оцінна шкала (порівняння зі стандартом), оцінний стереотип (еталон, зразок норми), підґрунтя оцінки (критерій, мотив оцінки).  Серед цих компонентів розрізняють основні: суб’єкт оцінки, об’єкт оцінки, оцінний предикат, а також додаткові, факультативні елементи: оцінна шкала, оцінний стереотип, підґрунтя оцінки.

Необхідною умовою здійснення оцінки є існування цінності. Оцінка й цінність – це два полюси в системі суб’єктно-об’єктних відношень: цінність характеризує об’єкт щодо суб’єкта, а оцінка – ставлення суб’єкта до об’єкта. Оцінність визначається при цьому як властивість мовної чи мовленнєвої одиниці, пов’язана зі встановленням ціннісного ставлення  суб’єкта мовлення до об’єкта оцінювання.

Складна багатокомпонентна структура оцінки зумовлює існування різноманітних за критеріями і функціями класифікацій цієї категорії. У реферованій дисертації розглядаються такі типи оцінок: 1) оцінка de dicto і de re; 2) абсолютна / порівняльна; 3) емоційна / раціональна / емоційно-раціональна; 4) емпірична / мотивована, або прагматична / відносна, або внутрішня / зовнішня; 5) сенсорна / сублімована / раціоналістична; 6) загальнооцінні / частковооцінні; 7) оцінка-афектив / оцінка-когнітив / оцінка-сублімат;  8) оцінка-думка / оцінка-почуття.

У підрозділі 1.2. “Оцінка в семантичній структурі слова” з’ясовується роль та місце оцінного компонента в семантиці слова.     

Категорія оцінки найпослідовніше виявляється в лексиці, відображаючи ієрархічність зв’язків об’єктивної дійсності з оцінкою. Оцінні значення в лексико-семантичній системі мови протиставляються номінативним. Оцінна лексика, що виражає емотивну оцінку людини, на відміну від раціональної, завжди являє собою більш складне явище, що характеризується певними семантичними особливостями.

Щодо ролі оцінного компонента, під яким розуміємо  позитивну чи негативну оцінку, яка міститься в значенні слова, серед інших елементів семантики існують різні погляди: 1) оцінний компонент визначається як елемент конотації; 2) оцінність розглядається в денотативній частині значення; 3) оцінний елемент є і в денотативному, і в конотативному значенні.

 У реферованому дослідженні розглядаємо оцінність як компонент семантичної структури лексичного значення слова, що може входити як до денотативного, так і до конотативного макрокомпонента значення, маючи в структурі конотації тісні зв’язки з емоційністю й експресивністю, але не ототожнюючись із ними. При цьому чітку межу між оцінністю денотативною й конотативною провести досить складно, оскільки в основі  оцінки лежить нерозривний зв’язок раціонального й емоційного. Розглядаючи зв’язок оцінності й експресивності, зазначимо, що оцінність виступає компонентом експресії, поряд з емоційністю й образністю, але оцінна семантика може бути наявною й у слові без експресивності.

У підрозділі 1.3. “Класифікація оцінної маркованої лексики” розглядаються різноманітні класифікації оцінної лексики.

Оцінна лексика є безпосереднім виявом емотивної функції мови, реалізація якої пов’язана зі специфічними рисами, властивостями, ознаками предметів і явищ, що певним чином відображаються в семантиці слова, закріплюються за окремими звуковими комплексами та виступають стійкою основою відтворення аксіологічних висновків.

У лексикології відсутня єдина класифікація оцінної лексики. Різноманітні оцінні відтінки експресивно забарвленої лексики прийнято поділяти на два великих розряди: семантично позитивна, або мейоративна (меліоративна), лексика та семантично негативна, або пейоративна, лексика. В основі цього поділу лежать полярні оцінки шкали „добре” –  „погано”, за якими закріплене ставлення носія мови до позамовного об’єкта дійсності.

У мовознавстві оцінну лексику переважно розглядають з емоційно-експресивною лексикою, у структурі якої поєднуються емоційні та оцінні семи. Залежно від аспектів, що покладені в основу лінгвістичного аналізу оцінної лексики, у лексикології представлені різні класифікації оцінної лексики за семантичним та функціональним принципами. Так, зважаючи на значний контекстуальний вплив,  оцінні лексичні значення розподіляють за походженням на узуальні, інгерентні, та мовленнєві, адгерентні. Інгерентна оцінність узуально закріплена за певним шаром лексики, є  компонентом її лексичної структури або лексико-семантичного варіанта; адгерентна оцінність повністю залежить від контексту і є результатом вторинної оцінної номінації, що актуалізується лише  на фоні конкретного контексту.

Лексико-семантична специфіка оцінних лексем дозволяє розглядати такі їх групи: 1) актуально оцінні лексеми (оцінно-марковані) та 2) потенційно оцінні (нейтрально-оцінні або модально-оцінні позитивного чи негативного спрямування). Оцінна маркована лексика  поділяється на власне оцінну (здебільшого однозначну) та емотивно-оцінну (оцінність реалізується в структурі полісемічного слова).

Враховуючи часові риси оцінності, усі оцінні значення розподіляються на константнооцінні (постійна оцінність) та хронооцінні (оцінне забарвлення змінюється в різні часові періоди).

Емоційно-експресивно забарвлені лексеми залежно від характеру ускладнення номінативної функції оцінним елементом класифікуються на чотири групи: 1) однозначні слова типу йолоп, розтяпа, талалай, у яких оцінний компонент настільки чітко виражений, що не дозволяє використовувати слово в інших значеннях; 2) багатозначні слова типу ганчірка, свиня, стовбур, які отримують яскраву оцінність тільки в переносному значенні; 3) слова типу донечка, сестриченька, татусь, у яких оцінність досягається шляхом афіксації; 4) слова, у яких оцінність полягає не стільки в значенні слова, скільки пов’язана з традицією вживання, напр.: провісник,  вітія.

Серед оцінної лексики чітко виділяється тематична  група, у якій об’єднані іменники з однорідними семантичними особливостями й специфічним функціональним призначенням, – оцінні найменування осіб. Класифікація цієї тематичної групи пропонується багатьма мовознавцями. Так, на основі розрізнення лексичних одиниць із денотативним оцінним компонентом та конотативним виділяють дві групи оцінних назв осіб: нейтрально-оцінні та емотивно-оцінні. У нейтрально-оцінних словах елемент оцінки міститься в прямому значенні. Емотивно-оцінні номінативи – це  окрема лексико-семантична група, оцінне забарвлення якої пов’язане з переносним значенням лексеми.

У другому розділі – “Словотвірні способи вираження оцінних найменувань осіб в українській мові кінця ХХ – початку ХХІ ст.” –  систематизовано словотвірні способи вираження оцінного значення в особових назвах.

У підрозділі 2.1. “Афіксація як репрезентант оцінності в найменуваннях осіб” виокремлено групу суфіксів та префіксів, що виступають виразниками оцінного значення.

Серед морфологічних словотвірних способів оцінного найменування найширше представлена суфіксація. У реферованому дослідженні розрізняємо такі різновиди оцінних суфіксів: параметрично-оцінні, тобто демінутиви й аугментативи, та емоційно-оцінні. Параметрично-оцінні афікси поєднують у собі значення об’єктивної кількості та оцінний компонент. Семантика емоційно-оцінних суфіксів позбавлена параметричної ознаки й полягає у вираженні емоційної оцінки суб’єктом мовлення. 

Серед параметрично-оцінних, або аугментативно-пейоративних,  суфіксів, що утворюють оцінні номінації осіб, виділяються афікси -ищ- (бабище, дідище), -иськ- (людисько, стидовисько, страховисько), -уг- (-юг-) (ледарюга, босяцюга, скнарюга), -аг- (-яг-) (доходяга, плутяга, скупердяга), ‑ук- (-юк-) (звірюка, злюка, зміюка), -ар- (-яр-) (байдикар, жлобяра, кабаняра), -ур- (‑юр‑) (бицюра, бугаюра, кабанюра). Однак  семантика об’єктивної аугментативності часто залежить у назвах осіб від контекстуального оточення й іноді взагалі відсутня в значенні оцінної лексеми. Наприклад, очевидним постає нейтралізація параметричної семи „збільшення” у найменуваннях типу  байдикар, волоцюга, замазура. І навпаки, у назвах осіб типу  ведмедяра, здоров’яга яскраво  вирізняється аугментативний компонент значення.

Серед афіксів, що передають суб’єктивну оцінку особи й не пов’язуються з аугментативністю, виділяють суфікси -ух- (-юх-) (гладуха, капризуха, хвастуха), -ун (брехун, бовкун, капризун), -ак- (‑як‑) (лобуряка, писака, шпигуняка), -ул- (стервуля, товстуля, шефуля), -ил- (качило, мазило, мурмило), -ах- (діваха, недбаха), -их- (жлобиха, снобиха), -енціj- (старушенція, бабенція).

Окремо розглядаються суфікси негативної оцінки на позначення збірних назв, серед яких виділяють форманти -н-я (шоферня, босячня), -в-а (пацанва, людва), -от-а (біднота, підлота).