ЗОБОВ\'ЯЗАННЯ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ В СТАНІ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Здобуття Україною незалежності поставило перед нею низку завдань на шляху побудови демократичної правової держави, формування громадянського суспільства. Оскільки основною ознакою цього періоду розвитку є зміщення акцентів в бік захисту прав і законних інтересів приватної особи, проголошення забезпечення прав і свобод людини найвищою соціальною цінністю, то реалізація цих прав і свобод, їх законодавче забезпечення стає основним завданням держави. Відповідні положення знайшли відображення в чинному цивільному законодавстві.

Зобов’язання відшкодування шкоди є одним із важливих видів забезпечення належної реалізації прав і законних інтересів громадян, а тому мають бути чітко визначені правові засади відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам. Такого роду підхід характеризує ступінь розвитку демократії у суспільстві. Тому інститут зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, посідає у цивільному праві особливе місце. Обов’язок відшкодувати протиправно заподіяну шкоду має майновий характер і полягає у відшкодуванні шкоди у натурі або в еквівалентному відшкодуванні збитків у повному обсязі. Стягнуте з того, хто завдав шкоди, майно передається потерпілому. Таким чином, поновлюється його порушена майнова сфера, усуваються негативні для потерпілого майнові наслідки вчиненого правопорушення.

Особливе значення має вирішення питань відшкодування шкоди, завданої правомірними діями, зокрема у стані крайньої необхідності, оскільки тут виникає колізія двох правомірних інтересів. З одного боку, завдання шкоди особою, яка перебувала у стані крайньої необхідності, допускається законом, а отже визнається правомірним і не вважається правопорушенням. З іншого, – сам факт завдання шкоди правам та інтересам іншої особи є явищем, яке зумовлює відповідну реакцію не лише з боку потерпілого, але й держави. Зокрема, потребує вирішення питання про відшкодування чи відмову у відшкодуванні такої шкоди.

Але й у випадку позитивного вирішення питання про відшкодування шкоди, завданої особою, яка діяла у стані крайньої необхідності, не до кінця вирішеними залишаються питання визначення суб’єктів, на яких покладаються шкідливі наслідки таких дій, встановлення підстав та умов відшкодування шкоди з урахуванням особливостей правової природи зазначених дій тощо.

Слід зазначити, що наукова розробка проблематики, яка стосується різних аспектів відшкодування шкоди, в юридичній науковій літературі певний час велась досить активно (праці Д.В. Бобрової, А.М. Бєлякової, Г.В. Єрьоменко, Т.С. Ківалової, О.О. Красавчикова, М.С. Малєїна,

В.П. Маслова, Г.К. Матвєєва, С.Н. Приступи, С.Д. Русу, Я.М. Шевченко, К.К. Яїчкова та ін.), але значна кількість питань усе ще залишається недослідженою.

Зокрема, це стосується проблем відшкодування шкоди, завданої правомірними діями, щодо яких спеціальні дослідження обмежуються або працями, головним чином, загального характеру (Ч.Н. Азімов, О.І. Антонюк, О.В. Батожська, К.Ю. Бориславський, М.С. Малєїн, Р.М. Сидельников, Е.Л. Страунінг, Я.М. Шевченко), або працями, де розглядаються конкретні питання окремих випадків завдання шкоди правомірними діями (В.М. Зубар, Г.Ф. Нінідзе, Л.С. Новосєльцева, П.Р. Стависький, Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова, В.А. Чернат, Д.С. Шапошніков, В.Ю. Шемонаєв та ін.).

При цьому варто зазначити, що, хоча у деяких випадках досліджувалися й проблеми відшкодування шкоди, завданої діями особи у стані крайньої необхідності, однак вони мали місце або на підґрунті дослідження законодавства інших країн (Г.Ф. Нінідзе), або проводилися вітчизняними дослідниками на підставі раніше чинного законодавства (В.М. Зубар, Є.О. Харитонов, В.Ю. Шемонаєв).

На підставі викладеного можна зробити висновок, що дослідження проблем відшкодування шкоди, завданої діями у стані крайньої необхідності, є актуальним з теоретичної та практичної точок зору, а тому є усі підстави для вивчення відповідної проблематики у межах дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми Одеської національної юридичної академії на 2001-2005 роки «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави» (державний реєстраційний номер 0101U0001195) та теми «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970). Також тема дисертаційного дослідження відповідає науково-дослідного плану роботи кафедри цивільного права на 2001-2005 роки «Традиція приватного права України» та на 2006-2010 роки «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України», що є складовою загального напрямку досліджень Одеської національної юридичної академії.