ФОРМУВАННЯ ТЕРМІНОСИСТЕМИ ЕКОНОМІКИ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

summary

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет, джерельну базу та наукову новизну, указано на методи дослідження, з’ясовано теоретичне та практичне значення виконаної роботи.

У першому розділі “Структурно-семантична диференціація економічної термінології” зроблено спробу сучасного ономасіологічного визначення обсягу поняття “економічна термінологія”, схарактеризовано екстралінгвістичні та лінгвістичні параметри економічної терміносистеми, обґрунтовано важливість лексико-семантичних відношень, виявлених на рівні синонімії, антонімії та полісемії, для систематизації термінології економіки АПК.

Проблеми економічної термінології неодноразово були предметом дослідження, проте екстенсіонал та інтенсіонал поняття “економічна термінологія” досі не встановлено. Застосування ономасіологічного підходу дало змогу зрозуміти, яке позначення має мова для певного поняття й чи передає термін всі аспекти номінованого поняття. Обсяг поняття “економічна термінологія” з’ясовано за значеннями двох його складників – родового поняття “термінологія” та видового поняття “економіка”. Економічну термінологію визначено як сукупність термінів, співвіднесену з найважливішою сферою суспільного життя, у якій відбувається виробництво, обмін, розподіл і споживання продуктів людської діяльності, та пов’язану на поняттєвому, лексико-семантичному, словотвірному й граматичному рівнях.

У наукових економічних джерелах фахівці виділяють функціональні, або спеціальні науки: фінанси, кредит, прогнозування, банківську та бухгалтерську справи, маркетинг. Відповідно до теорії номінації й терміни, які позначають ці наукові поняття, входять до спеціальних економічних термінологій. Галузі економіки мають свій категорійний апарат, у якому економічні поняття поєднуються зі специфічними, а також послуговуються загальними економічними та власними термінами, що в сукупності утворюють певну галузеву термінологію. Становлення поняття “економічна термінологія” тісно пов’язане з її структуруванням. Пропонуємо вичленувати в економічній термінологічній мережі такі рівні:  1.       Загальнонаукова термінологія.

2.               Загальноекономічна термінологія.

3.               Спеціальна термінологія.

4.               Галузева термінологія.

Установлення екстралінгвістичних параметрів економічної терміносистеми передбачає з’ясування її історичних витоків та сучасного стану економічної науки. Формування економічної терміносистеми відбувалося і відбувається внаслідок удосконалення всього рівня економічних знань, а терміносистема є їхнім синхронним відтворенням. Сучасна економіка має свою надзвичайну складну структуру, розвивається за своїми законами, послуговується загальними (характерними для суспільних наук) і специфічними, власними поняттями й категоріями. Вони не існують паралельно, а перетинаються і накладаються, що ускладнює визначення поняттєвого континууму економічної термінології. Крім того, економіка – це також система економічних наук (а їх нараховують близько 50), які вивчають усі елементи економічної системи.

Щодо лінгвістичних параметрів, то економічна терміносистема розвивалася за філіаційною моделлю. Оскільки терміносистема економіки є своєрідним відтворенням логіко-поняттєвого апарату цієї галузі знань, у ній виокремлюють такі групи термінів: базові економічні терміни, що склалися історично (продуктивні сили, концентрація, економіка промисловості, ціна, дохід, ринок); спеціальні й галузеві терміни, що перебувають на периферії економічної терміносистеми та часто належать до спеціальних і галузевих економічних термінологій (товарність, мікроінвестування, ломбардний кредит); залучені з інших галузей знань до досліджуваної терміносистеми, які зазнають істотної семантичної модифікації (ножиці цін, промислові ін’єкції, галузі-донори).

Визначити кількість економічних терміноодиниць досить складно через постійне їх поповнення. Співвідношення однослівних, двокомпонентних та багатокомпонентних термінів економічної терміносистеми типове. Переважають бінарні (двокомпонентні) терміни – 51,3%, з-поміж них найбільшу групу формують терміносполуки, утворені за моделлю “прикметник + іменник” (A + N) – 74%, друга група представлена моделлю “іменник + іменник” (N + N) – 24%. На другому місці за поширенням – однослівні    терміни – 47,1%. Трикомпонентні терміноодиниці посіли третє місце – 19%. Розрахунки середньої величини економічних термінів засвідчили, що вони складаються з 2,19 слова (у межах від одного до семи).

Економічні терміни, у яких сконцентровано величезний досвід господарської діяльності людини, є неоднорідними за своїм складом і походженням. Наявність запозичених пластів у будь-якій термінології є одним із системних критеріїв, оскільки вони меншою мірою схильні до розвитку полісемії та не обростають різноманітними конотаціями. Унаслідок кардинальних перетворень в економіці України помітно зросла кількість власне українських новотворів та іншомовних запозичень, здебільшого англіцизмів.

Важливим складником системних параметрів економічної термінології є лексико-семантичні відношення, що виявляються на рівні синонімії, антонімії та полісемії. Ядро економічної терміносистеми характеризує незначна кількість синонімів, а що далі на периферію, то кількість термінів-синонімів зростає, пор.: ліверидж – підойма, факторинг – перевідступлення, бартер – товарообмін. Такий розподіл свідчить, з одного боку, про усталеність ядра й активне переглядання та поповнення термінолексики периферії, а з другого – що ця система – не штучне утворення, а природна мовна ієрархія, у якій відбуваються ті ж динамічні процеси, що й у літературній мові, пов’язані з подальшим її унормуванням. Відбувається відбір найвдаліших термінів з-поміж синонімічних, переважно запозиченого і питомого українського.

Протилежність, контрастність понять відбиває протилежність економічних явищ, що дістає своє мовне вираження в антонімії. Антонімія є однією з важливих семантичних системотвірних категорій, що охоплює економічні терміни з протилежним значенням. У формально-структурному плані переважають словотвірні, значно меншу частину становлять власне семантичні антоніми. У системі економічної термінології розрізняємо 2 види протилежностей: контрарну (протилежну) і комплементарну (взаємодоповнювальну). Кількість антонімічних протиставлень обох видів зростає від ядра до периферії, причому для ядра характернішою є контрарна протилежність: прибуток – збиток, імпорт – експорт.

Комплементарної протилежності, що є наслідком гіпонімії, в ядрі економічної терміносистеми не виявлено, проте вона набуває інтенсивності на периферії цієї терміносистеми. Здебільшого антонімічні пари утворюють внаслідок приєднання до кореня різних словотворчих префіксів і префіксоїд: рухомість – нерухомість, тінізація – детінізація, дефіцит – профіцит, макрокредитування – мікрокредитування. Поняттєві протиставлення передають також за допомогою протилежних за значенням компонентів складних термінів: високоврожайність – низьковрожайність, позикодавець – позикоотримувач.

Неоднозначність терміна розвивається здебільшого тоді, коли обсяг поняття, з яким співвідноситься термін, широкий, і термін має універсальний або категорійний характер, тобто є базовим терміном економічної терміносистеми. За нашими спостереженнями, явище полісемії можна спостерігати в економічній термінології лише під час фіксації термінів у словниках, у сфері функціонування – термін однозначний. Що далі від ядра розташований термін, то вужче за обсягом поняття він позначає і меншою мірою схильний до полісемії.

У другому розділі “Інтегрований характер логіко-поняттєвого апарату й термінології економіки АПК” окреслено коло різногалузевих понять, на основі яких сформувався логіко-поняттєвий апарат економіки АПК, установлено істотні відмінності між цими поняттями й поняттями інших міжгалузевих комплексів, визначено ключові, базові, основні, похідні та спеціальні поняття економіки АПК, запропоновано тематичну та лексико-семантичну класифікацію її термінів.

Виникнення та формування однієї з галузевих економічних термінологій – термінології економіки АПК – спричинено ідеєю організаційно-виробничого поєднання сільського господарства і промисловості, що зародилася в Україні в 60-ті рр., а наприкінці ХХ століття зазнала серйозних змін. За поняттєвий простір, у межах якого виокремлено поняття економіки АПК, взято новий тип економічних зв’язків між основними ланками сільськогосподарського виробництва й реалізацією його продукції, що поєднує їх в органічно єдиний технологічний процес і формує комплексне аграрне виробництво, яке складається з трьох основних сфер. Система виробничо-економічних відносин між цими сферами утворює в економіці країни агропромисловий комплекс, поняття якого формують терміносистему, що об’єднує науково-поняттєвий континуум економіки АПК. У цій системі понять виділено основні (чи вихідні), похідні (чи складні) й базові поняття (запозичені з наук, що лежать в основі досліджуваної), а також незначну кількість понять, запозичених із суміжних наук.

Найскладнішою проблемою є відмежування науково-поняттєвого апарату економіки АПК від материнської логіко-поняттєвої моделі економічних знань. Одні загальноекономічні поняття ввійшли до ядра терміносистеми економіки АПК як базові поняття. Таким є, зокрема, термін “засоби праці”, що має значення “предмети або знаряддя, які людина ставить між собою та предметом праці”. Інші зазнали змін, бо нова галузева терміносистема спричиняє трансформацію економічних понять і навіть вносить свої корективи у сферу економічної науки, з якої вона виокремилася. Загальноекономічні поняття, залучені до науково-поняттєвого апарату АПК, під впливом понять цієї терміносистеми зазнають певних перетворень. Наприклад, економічний термін “ціна”, що позначає категорійне базове поняття, яке властиве усім галузям і сферам економіки та має значення “грошовий вираз вартості, кількості грошей або інших товарів і послуг, що сплачують і отримують за одиницю товару або послуги”, потрапляючи в науково-поняттєве оточення економіки АПК, розширює свої межі: він залучає до свого складу “капіталізовану земельну ренту”, хоч земля не створюється людською працею, тому як такої ціни не має, проте в ринковій економіці, як й інші рідкісні блага, земля виступає об’єктом купівлі-продажу. До того ж поняття “ціна” в терміносистемі економіки АПК має враховувати сезонність деяких сільськогосподарських товарів та орієнтуватися на те, що в умовах несприятливої кон’юнктури продовольчого ринку потрібно відшкодувати витрати і забезпечити фермерам, які виробляють продукцію з середнім і низьким рівнем собівартості, прибутковість виробництва.

АПК відрізняється від інших міжгалузевих комплексів своєю біоекономічною системою. Тому в його організаційній побудові центральне місце належить сільському господарству – галузі народного господарства, у якій людина продукти природи перетворює на предмети споживання. Ключовим поняттям економіки АПК є “власне сільське господарство”, навколо якого формується вся надбудова логіко-поняттєвого апарату економіки АПК. До основних понять, притаманних лише цій галузі, належать родючість, урожайність, приріст (тварин), землеробство, валовий збір тощо.

Спеціальні (банківські, маркетингові, кредитні та фінансові) поняття в економіці АПК корелюють з основними галузевими та сільськогосподарськими поняттями, перетворюючись у ній на похідні (складні) поняття. У новому поняттєвому середовищі вони зазнали уточнення, стали складними, а в терміносистемі їх передають за допомогою терміносполук на зразок іпотека землі, фіксований сільськогосподарський податок, аграрний менеджмент.

Деякі залучені сільськогосподарські поняття, зокрема зерно, корм, земля, рослини, тварини, посіви, ґрунт та ін., функціонують в економіці АПК не самостійно, а в поєднанні з основними поняттями галузі або з базовими загальноекономічними поняттями, утворюючи складні поняття економіки АПК, де виконують уточнювальну функцію і водночас формують видові поняття. Упорядкування відносин між суб’єктами агропромислового виробництва, зміна форм власності в сільському господарстві, врегулювання земельного законодавства спричинили залучення до терміносистеми економіки АПК таких юридичних понять, як землеволодіння, землерозпорядження, землеустрій, застава іпотечна, застава рентна.

Термінологію економіки АПК об’єднано в 7 тематично однорідних груп, які відображають її об’єктивне розчленування: 1. Назви дій та процесів. 2. Назви установ, організацій і об’єднань, які беруть участь в аграрному виробництві, та їхніх структурних підрозділів. 3. Назви осіб за зайнятістю в аграрному секторі економіки. 4. Назви наук, наукових напрямків, галузей, концепцій тощо. 5. Назви економічних явищ, властивостей і показників виробництва. 6. Назви об’єктів (предметів і наслідків) виробництва та інших агроекономічних понять і реалій. 7. Назви документів, які оформляють акти аграрно-економічних відносин. Об’єднання термінів у тематичні групи ґрунтується на зовнішніх зв’язках між поняттями та на спільній семантичній ознаці. Зважаючи на структуру аграрного виробництва у складі тематичних груп виокремлено по чотири лексико-семантичні підгрупи: 1) терміни на позначення понять досільськогосподарської сфери;      2) терміни, що номінують власне сільськогосподарські реалії; 3) терміни, які обслуговують післясільськогосподарську сферу; 4) терміни, властиві всім сферам економіки АПК. Саме завдяки цим тематичним групам і лексико-семантичним підгрупам термінологія економіки АПК постає як системне утворення та виявляє загальні номінативні й семантичні тенденції.

Аналіз тематичних груп засвідчив, що найбільші лексико-семантичні зрушення сталися в підгрупі термінів на позначення понять сільського господарства всіх тематичних груп, що виявилося в істотному поповненні їх новими термінологічними одиницями. Така специфіка наповнення лексико-семантичних підгруп зумовлена позамовними чинниками. Поділ термінів економіки АПК на тематичні групи сприяв установленню їхніх особливостей, з-поміж яких основними є такі: назви багатьох об’єднань у сільському господарстві не мають чітких дефініцій і часто виступають дублетами; найбільшу групу становлять номінації дій та процесів, оскільки визначальна роль в аграрній економіці належить процесу виробництва на землі та його забезпеченню; назви осіб за зайнятістю в аграрному секторі економіки свідчать, що кожен суб’єкт аграрних відносин зайнятий у своїй сфері виробництва; терміни, які номінують галузі, мають чітко визначений обсяг і тому їх легко поділити на підгрупи; п’ята тематична група, з одного боку, номінує явища й властивості, а з другого – відтворює у своєму значенні економічні показники; більшість термінів на позначення конкретних документів за походженням є загальноекономічними, але земельна реформа та реструктуризація колгоспів вплинули на формування нових назв документів у власне сільському господарстві.

У третьому розділі “Джерела формування термінології економіки АПК” проаналізовано особливості становлення термінології економіки АПК; установлено специфіку формування терміносистеми економіки АПК на тлі інших економічних терміносистем; з’ясовано межі використання термінологізованої загальновживаної лексики в термінології економіки АПК; визначено способи творення власної галузевої термінології.

Поняттєвий апарат економіки АПК склався, як уже було зазначено, на перетині загальноекономічних, спеціальних економічних та сільськогосподарських наукових сфер, а відтворенням його в мові є термінологія. Саме це зумовило збагачення термінології економіки АПК великою кількістю термінів, запозичених із зазначених галузей-донорів і найбільше з економічної, з якої вона виокремилася. Взаємодія економічної й досліджуваної галузевої термінології має такі форми: 1) функціонування базових економічних термінів у галузевій термінології з тим самим значенням і без зміни семантичної структури: товар, обмін, капітал, продаж; 2) звуження семантики економічного терміна внаслідок входження до термінології економіки АПК, пор.: дивіденд – частина прибутку акціонерних товариств, яка щорічно розподіляється між акціонерами за акціями (економ.); дивіденд – частина прибутку, яку селяни одержують від наданого в оренду земельного паю (економ. АПК); 3) залучення економічних і спеціальних термінів як структурних компонентів для утворення термінологічних словосполук економіки АПК: сільськогосподарські товаровиробники, сільськогосподарське підприємство, сезонний кредит. Остання форма є найпоширенішою.

До термінології економіки АПК увійшли такі загальноекономічні терміни, як власність, собівартість, рента, роздержавлення, оренда, продуктивність, ринок, біржа, кооперація тощо. У новому термінооточенні вони входять здебільшого до складу терміносполук, пор.: персоніфікована власність, колективна земельна власність, роздержавлення сільського господарства, продуктивність землі, аграрний ринок, аграрна біржа, сільськогосподарська кооперація тощо. Поява великої кількості терміносполук у термінології пов’язана з ускладненням багатьох галузей сучасної науки, зокрема й економічної, що спричиняє ускладнення мовних засобів номінації цих понять. Якщо ж спробувати відтворити логіко-семантичну структуру багатьох термінів економіки АПК, то вона має щонайменше дві ядерні семи, одна з яких вказує на зв’язок з економікою, а     друга – з АПК, та реалізуються переважно у двох терміноодиницях. Сема, співвідносна з економікою, визначає найближче родове поняття і є родовою семою. Видова сема, що співвідносна з АПК чи сільським господарством, відрізняє це значення від родового.

Термінологія економіки АПК містить і спеціальні економічні терміни, що позначають складні (похідні) поняття, залучені з фінансово-кредитної, податкової та цінової системи. Фінансова інфраструктура АПК послуговується термінами земельний банк, страхова (акціонерно-пайова) компанія й аграрний інвестиційний фонд. Діяльність банків забезпечує безпосереднє обслуговування у сфері фінансування і кредитування фізичних та юридичних осіб, що мають стосунок до АПК. Із кредитної сфери потрапили до термінології економіки АПК такі терміни, як кредит і кредитування, інвестиції й інвестування, субсидії і субсидування.

Отже, загальноекономічні та спеціальні економічні терміни слугували донорами для термінології економіки АПК, проте специфіка логіко-поняттєвого апарату цієї галузевої системи зумовила уточнення, конкретизацію, диференціацію та спеціалізацію зазначених термінів, що дало змогу виокремити позначувані об’єкти із низки аналогічних, а на номінативному рівні спричинило утворення великої кількості термінологічних словосполук.

Вузькогалузеву термінологію економіки АПК представляють насамперед власне національні слова, що увійшли до наукового обігу внаслідок їх дефінування. Вони позначають основні галузеві поняття, якими оперує лише аграрна економіка, і є основними одиницями терміносистеми економіки АПК. Терміносистема економіки АПК має у своєму складі велику кількість термінів, що номінують поняття, пов’язані з використанням землі для виробництва сільськогосподарської продукції. Це “земля”, “родючість”, “урожайність”, “збір”, “ділянка” та ін. Вони позначають найосновніші поняття агроекономічної науки, що з’явилися задовго до становлення самої науки. Такі терміни є наслідком модифікації первісного значення відповідних загальновживаних питомих слів української мови. Це переважно багатозначні лексеми, що ввійшли до наукового обігу, набувши статусу терміна після “відсікання” частини значення та надання йому чіткого визначення (дефініції), а деякі навіть потрапили до ядра аналізованої терміносистеми. Наприклад, слово “земля”, що належить до найдавнішого пласта української лексики, має шість значень, з-поміж яких третє і п’яте – “речовина темно-бурого кольору, що входить до складу земної кори” та “ґрунт, який обробляється і використовується для вирощування рослин” [СУМ, Т.ІІІ, 557-558; ВТССУМ, 364] – зазнали уточнення, мігрувавши до термінології економіки АПК, і одержали в ній дефініцію: “ресурс, що використовується для виробництва сільськогосподарської продукції”. На термінологізацію цього слова вказує і його відмінна лексична сполучуваність, пор.: землі рекультивовані; землі відпрацьовані.

На особливу увагу заслуговують номени, які до агроекономічного термінооточення потрапили вдруге. Реанімували своє термінологічне значення віддієслівні іменники автохтонного походження наділ, розподіл, перепродаж, викуп, успадкування. Основним чинником поновлення цих номенів у досліджуваній термінології послугувало те, що земля стала об’єктом купівлі-продажу, тобто товаром, що заперечувала радянська економічна наука понад 70 років. У новому термінооточенні вони вживаються разом із словом-уточненням – прикметником “земельний” або іменником “земля” в родовому відмінку однини, тому стали стрижневими словами в терміносполуках. Наявність великої кількості “реанімованих” термінологізованих номінативних одиниць є чи не найпомітнішою особливістю формування української агроекономічної термінології.

Термінологізація нових слів на сучасному етапі спричинена тим, що й повторна актуалізація. До того ж ці терміни також є віддієслівними іменниками, створеними переважно за аналогією до термінологізованих іменників попередньої групи, і так само мають залежний іменник “земля” у родовому відмінку, пор.: розмежування землі, відчуження землі, вилучення землі тощо.

Термінологізуватися можуть не тільки питомі українські, але й запозичені слова. Таким є слово “ґрунт”, запозичене українською мовою з німецької через посередництво польської мови. Його основне значення – “земельний наділ”, два інших значення – “садиба” та “верхній шар земної кори” – були другорядними, похідними. Нині в українській мові лексема “ґрунт” зі своїм значенням “верхній шар земної кори, придатний для життя рослин або верхній шар землі щодо його складу” [СУМ, Т.ІІ, 181; ВТССУМ, 205] виступає синонімом до слова “земля”. Як бачимо, на перше місце в нього висунулося неосновне значення, а основне дістало примітку “застаріле”. Термін “ґрунт” у термінології економіки АПК набув чіткого визначення: “самостійне природно-історичне біоорганомінеральне тіло, яке виникло на поверхні земної кори внаслідок тривалої взаємодії біотичних, абіотичних і антропогенних чинників; має специфічні генетико-морфологічні ознаки та властивості”. Характерно, що загальновживані слова, пристосовані для найменування спеціальних понять, можуть використовуватися в декількох галузях, у різних сферах, наприклад “земля” і “ґрунт”, які входять до юридичної, геологічної та біологічної.

Термінологізація багатьох загальновживаних запозичених лексем відбулася недавно, що зумовлено потребою номінувати ті активні зрушення, які сталися в останнє десятиліття в економіці АПК. Зазнавши певних семантичних трансформацій, ці слова перейшли з розряду загальновживаної до термінологічної лексики. Передислокація запозиченого слова із загального вжитку до термінології економіки АПК супроводжується подальшим розвитком його семантики, як-от: легалізація “надання законної сили; узаконення” → легалізація земельного кадастру “дотримання державою і самоврядними структурами на мікро- та макрорівнях принципових положень і вимог земельного кадастру під час регулювання земельних відносин”; консервація “1) спеціальне оброблення чого-небудь, а також заходи, спрямовані на захист предметів або машин від руйнації; 2) тимчасове припинення якого-небудь процесу, діяльності тощо” → консервація землі “тимчасове припинення використання земельних ресурсів для захисту їх від руйнації”.

Агроекономічні знання потребують і власного корпусу термінів, або галузевих термінів, які мають постійно поповнюватися й вдосконалюватися, у зв’язку з чим постає потреба періодично залучати нові мовні засоби для номінації об’єктів, процесів та явищ, що з’являються. Галузевим терміном економіки АПК вважаємо похідну одиницю на позначення певного її поняття, утворену за сформованим в українській мові словотвірним типом або за допомогою іншомовного компонента.

Найпродуктивнішим способом творення галузевих термінів економіки АПК є суфіксальний. З-поміж суфіксів найактивнішим виявився суфікс -н′н′-, за допомогою якого від основ дієслів утворюються терміни-іменники на позначення дій процесуального, тривалого характеру: паювання, парцелювання, фермерування. Терміни із суфіксом -ість утворені від основ прикметників або дієприкметників і в термінології економіки АПК означають властивості та величини: розораність, сезонність, щільність. Помітна тенденція до дедалі активнішого поєднання основ складних прикметників із суфіксом -ість, пор.: землемісткість ← землемістк-(-ий) + -ість, землезабезпеченість ← землезабезпечен-(-ий) + -ість. За допомогою суфікса -ств- та його алофона -цтв- утворені терміни, що позначають: 1) галузі АПК: буряківництво, рільництво; 2) сукупність осіб чи предметів як одне ціле: селянство; фермерство; 3) вид діяльності: фермерство – фермерська система господарювання, трейдерство. Непоодинокі випадки, коли засобом творення термінологічної назви в економіці АПК є іншомовний іменниковий суфікс -ізацій- / -изацій-, який додають до основ прикметників та іменників з коренями іншомовного походження, пор.: екологізація < екологічн-(-ий) + -ізацій-(-а), аграризація < аграрн-(-ий) + -изацій-(-а), фермеризація < фермер + -изацій-(-а).

Складні галузеві терміни постали переважно складно-суфіксальним способом. Найбільшу групу становлять терміни-композити, першою частиною яких є основа іменника “земля”, пор.: землекористування, землекористувач, землеоблаштування.

У сучасній термінології економіки АПК зростає продуктивність термінотворення за типом юкстапозитів, що зумовлено неспроможністю інших структурних різновидів термінів точно передавати всі відтінки агроекономічних понять. До термінів-юкстапозитів зараховуємо й ті, складники яких пов’язані апозитивними (означальними) відношеннями. Це – переважно назви осіб за видом занять в АПК: економіст-аграрник, фермер-орендар, працівник-аграрій.

Зростання кількості термінів-композитів і термінів-юкстапозитів зумовлене тим, що порівняно з простими термінами вони однозначні й не мають конотативних відтінків, а від терміносполук відрізняються мовною економністю та структурною цілісністю.

У термінології економіки АПК простежуємо тенденцію до активного творення трьох типів абревіатур: складових, мішаних та ініціальних. З-поміж термінів-абревіатур досить поширеними є ті, що утворені поєднанням усіченого слова-означення іншомовного походження агро- та повного загальнонаукового або економічного терміна-означуваного: агробізнес, агроекологія, агрофірма тощо. Спостерігаємо також тенденцію до заміни великих терміносполук економіки АПК на компактні однослівні структури, з-поміж яких найбільшу групу становлять літерні новотвори, що набувають загального визнання та поширення: СФГ (ес-еф-ге) – селянські фермерські господарства; ПСП (пе-ес-пе) – приватне сільськогосподарське підприємство; КСП (ка-ес-пе) – колективне сільськогосподарське підприємство тощо.

Четвертий розділ “Способи освоєння термінів-запозичень у галузі АПК” присвячено аналізові етапів освоєння термінів-запозичень економіки АПК, вивченню їхнього морфологічного та словотвірного освоєння, а також дослідженню словотвірних можливостей цих термінів для утворення похідних одиниць.

Термінологія економіки АПК у цілому ґрунтується на питомих словах української літературної мови, проте має у своєму складі й запозичені загальноекономічні та галузеві терміни, що увійшли до неї з різних мов – латинської, англійської, французької, німецької, польської, турецької та ін.

Освоєння та функціонування запозичень у системі термінів економіки АПК хоч і має свою специфіку, проте підпорядковане загальним законам освоєння іншомовних слів українською мовою. Освоєння запозичень – процес поступовий, у якому виокремлюють три етапи :

1. Початковий, на якому відбувається “входження” запозиченого слова.

2. Етап власне запозичення, коли слово поступово освоюється, починає позначати, у нашому випадку, поняття української економіки АПК.

3. Етап “укорінення”, якому притаманне повне підпорядкування слова нормам мови-позичальниці.

Основними критеріями освоєння терміна-запозичення вважаємо співвіднесення його з граматичними категоріями й входження до граматичної системи роду, числа та відмінювання української мови, оформлення запозичених основ відповідно до норм українського словотвору.

Запозичені агроекономічні терміни належать до трьох основних семантико-граматичних класів слів української літературної мови – іменників, прикметників та дієслів, однак абсолютну їх більшість, десь близько 98%, становлять іменники. Вони здебільшого цілком підпорядкувалися граматичній системі сучасної української мови та набули форм, властивих цій мові. Типовою граматичною трансформацією на ґрунті української мови є послідовна втрата запозиченнями з англійської, німецької та французької мов артиклів, напр. з французької: la parcelle > парцела; англійської the factoring >факторинг; німецької: der Allod > алод.

Терміни-запозичення економіки АПК незалежно від того, чи мова-донор має флективну структуру іменників, чи ні, відмінюються відповідно до норм української літературної мови. З погляду відмінювання їх поділено на три групи: 1) іменники, що мають повну відмінково-числову парадигму: ферма, пай; 2) іменники, що мають часткові парадигми в однині або лише в множині: лаг, гроші; 3) так звані “невідмінювані” іменники, що функціонують в українській мові з нульовою флексією і належать до нульової парадигми відмінювання: лобі, рантьє.

Найбільшою є перша група, у якій найпродуктивніші – перша і друга відміна, як і в загальновживаній питомій лексиці. Запозичених агроекономічних термінів, що належали б до третьої та четвертої відміни не зафіксовано, крім запозичень, що приєднали питомий український суфікс -ість і відмінюються за зразком третьої відміни.

Входячи до української терміносистеми економіки АПК, запозичені терміни-іменники здебільшого автоматично набувають родової належності переважно за формальними ознаками. Родова ознака терміна-запозичення в мові-реципієнті та в мові-джерелі, якщо вона наявна, може як збігатися, так і відрізнятися, оскільки немає ідентичності у вираженні категорії роду. Підпорядковуючись граматичній системі української мови, запозичення або зберігали свій рід, трансформуючи закінчення, або залишали без змін флексію, проте набували іншого роду. Домінантною для жіночого роду є перша відміна з її вирізнювальною в називному відмінку флексією -а: преференція – фр. la preference; ферма – фр. la ferme; рента – нім. die Rente. Тому, щоб увійти до терміносистеми економіки АПК та підпорядкуватися граматичній системі української мови, запозичення зберегли свій рід, але їм довелося переоформити закінчення. Низка агроекономічних термінів латинського походження змінила не лише закінчення, але й свій рід із середнього на жіночий ( пор. латифундія – лат. latifundium; субсидія – лат. subsidium), або ж унаслідок відсічення закінчення деякі з них оформилися як іменники чоловічого роду (пор. дивіденд – лат. dividendum). Деякі з них змінили кінцеві голосні в мові-посередниці ще до входження в систему української мови, пор.: укр. оренда < пол. arenda < лат. arendo.

Багато термінів-англіцизмів економіки АПК у граматичній системі української мови стали іменниками чоловічого роду, оскільки за своїм звуковим складом вони відповідають саме цим іменникам, пор.: моніторинг – англ. monitoring, бартер – англ. barter; офшор – англ. off-shore.

Запозичених термінів-іменників середнього роду в термінології економіки АПК не виявлено.

Для всіх мов, з яких поповнювалася українська термінологія економіки АПК, спільною є категорія числа, що має схожу логічну основу та історію розвитку в більшості мов. Українська мова запозичує терміни-іменники переважно у формі однини, а множину утворює за своїми законами. Від термінів, що в ній мають граматичні значення чоловічого та жіночого роду, форми множини утворюються за допомогою закінчень -и, -і, -ї:    бонітет – бонітети, парцела – парцели, біржа – біржі, аграрій – аграрії.

В українській термінології економіки АПК крім тих запозичених термінів-іменників, що мають співвідносні форми однини та множини, є іменники з неповною парадигмою категорії числа. До іменників однинної форми (singularia tantum) належать слова-англіцизми, які позначають абстрактні поняття, зокрема маркетинг, емфітевзис тощо. Запозичених термінів-іменників, уживаних тільки в множині (pluralia tantum), у термінології економіки АПК незначна кількість, і всі вони перейшли із загальноекономічної термінології: фінанси, кошти.

За словотвірним оформленням запозичені терміни економіки АПК належать до двох груп:

1) матеріальні буквальні запозичення – запозичення змінені графічно й передані фонетичними засобами української мови без жодних змін (додавання чи віднімання компонентів): тендер – англ. tender, лаг – англ. lag, алод – нім. Allod, акціонер – нім. Aktionär;

2) матеріальні трансформовані запозичення – слова, що ввійшли до української мови внаслідок додавання до запозиченої основи властивих лише цій мові суфіксів, а також заміни суфіксів-аналогів різних мов, заміни флексій, відсікання певного компонента запозиченого слова: натурал-ізаці-я < фр. natural-isa-tion < лат. naturalis, реститу-ці-я < лат. restitu-tio; рент-а < нім. Rent-e; дивіденд-Ø < лат. dividend-um, гедж-Ø  < англ. hedg-e.

На етапі входження до термінології економіки АПК зазнають спрощення та усічення основи, а в процесі освоєння відбувається ускладнення їхньої морфемної структури. Похідні в мові-джерелі агроекономічні терміни входять до системи української мови як непохідні, пор.: бедленд < англ. badlands від bad – поганий та land – земля; латифундія < лат. latifundium від latus – широкий та fundus – земля, маєток; алод < нім. Allod. від старонім. аl – повний та od – володіння.

Здебільшого в термінів-запозичень вичленовують суфікси за умови повторюваності їх в інших словах та осмислення кореня запозиченого слова в українській мові. Членованими на морфеми, але непохідними є чимало термінів економіки АПК, у яких лише умовно можна виокремити такі післякореневі морфеми, як -ізм (-їзм), -инг, -ер, -ор, -цій- та ін. Напр.: патернал-ізм, абсенте-їзм; інжинір-инг, ліз-инг; трейд-ер, барт-ер; дистриб’ют-ор, спонс-ор; рестрик-цій-а, дистрибу-цій-а. Початкові частини цих основ без зазначених післякореневих морфем неосмислені й окремо не вживаються.

До агроекономічних термінів з повною вільною подільністю належать запозичення з латинської, англійської, німецької та французької мов, які на момент запозичення вже були словотвірно оформленими, а також ті, що утворилися в системі української мови за допомогою питомих чи запозичених словотворчих засобів: ферм-ер – ферма, лоб-іст –  лоб-ізм – лобі, парцел-яці-я – парцела.

Отже, освоєння запозиченої лексики на словотвірному рівні характеризується формуванням їхньої нової морфемної структури відповідно до норм української мови. Здатність запозиченої лексеми поділятися на структурні компоненти – необхідна передумова її участі в словотвірних процесах мови-реципієнта. Різний ступінь морфемної подільності запозичених слів свідчить про те, що вони перебувають на різних етапах пристосування до словотвірної системи української мови.

Актуалізація морфемної будови запозичень є необхідним підготовчим процесом до етапу вкорінення, на якому відбувається залучення цих одиниць до нової словотвірної системи і розкривається їхній словотвірний потенціал. Установлено, що ці терміни виступають твірними основами насамперед для суфіксальних дериватів – іменників, прикметників та дієслів. Із запозиченими основами термінів найактивніше поєднуються іменникові суфікси -н′н′- (бонітування), -ацій- (парцеляція), -ізацій-/-изацій- (фермеризація), -ств- (лендлордство), -ість (до прикметникової або дієприкметникової твірної основи, що вмотивована іменниковим запозиченням): сезон – сезонний – сезонність), дієслівний суфікс -ува- (пай – паювати) та прикметникові суфікси -н- (ф’ючерс – ф’ючерсний), -ов- (кадастр – кадастровий), -ськ- (фермер – фермерський).

Префіксальних дериватів від термінів-запозичень виявлено незначну кількість. Їхню домінанту становлять префіксальні іменники, утворені за допомогою префіксів та префіксоїдів іншомовного походження де- (деколективізація), ре- (реприватизація), супер- (супердивіденд), макро- (макроринок) та мікро- (мікроферма). З-поміж прикметникових найпродуктивнішим є префікс анти-: антидемпінговий, антибартерний. І тільки в дієслівному префіксальному словотворенні використано питомі українські префікси про- та роз-: лобі – лобіювати – пролобіюват,; пай – паювати – розпаювати.

Запозичені терміни широко використовують для утворення композитних іменників і прикметників, переважно складно-суфіксальним способом, та юкстапозитів передусім назв осіб. Найбільший словотвірний потенціал для утворення слів-композитів унаслідок основоскладання й суфіксації мають давно запозичені терміни, зокрема ґрунт, товар, оренда, капітал, пор.: ґрунтоутворення, орендодавець, капіталоутворення тощо.

Терміни іншомовного походження можуть слугувати словотвірною базою для юкстапозитів, що є сполученням переважно двох семантично і синтаксично рівноправних іменників: товар-субститут, фермер-бізнесмен, земля-капітал.

Помітно активізувався проміжний спосіб творення слів – з особливостями юкстапозиції і композиції. Такий спосіб творення притаманний складним прикметникам, компоненти яких можуть мати одну або й обидві основи іншомовного походження: земельно-кадастровий, земельно-орендний, акціонерно-пайовий. Останнім часом фіксуємо утворення, до складу яких уходять три рівноправні прикметникові основи: аграрно-промислово-торговельні, аграрно-промислово-фінансові. Ці складні прикметники входять до терміносполук, перший же їхній елемент виконує функцію класифікатора, вказуючи на належність до термінології економіки АПК.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Застосування ономасіологічного підходу дало підстави визначити економічну термінологію як сукупність термінів, співвіднесену з найважливішою сферою суспільного життя, у якій відбувається виробництво, обмін, розподіл і споживання продуктів людської діяльності, та пов’язану на поняттєвому, лексико-семантичному, словотвірному й граматичному рівнях. Економічна термінологія є цілісною і досить повною системою щодо охоплення понять економіки, здатною швидко заповнювати нові лакуни, утворювані внаслідок стрімкого розвитку економічної науки. Вона є відкритою системою, що потребує подальшого впорядкування.

Термінологія економіки АПК – це галузева економічна термінологія, виокремлення та формування якої спричинила поява в українській економіці наприкінці ХХ ст. нового комплексного типу економічних зв’язків – АПК, що ґрунтується на ідеї організаційно-виробничого поєднання сільського господарства і промисловості. Логіко-поняттєвий апарат економіки АПК має інтегрований характер, оскільки він об’єднав базові загальноекономічні та основні галузеві поняття, що становлять його ядро, складні спеціальні – банківські, кредитні, фінансово-бухгалтерські, податкові, а також поняття, залучені із суміжних галузей знань, – сільськогосподарські та юридичні.

Термінологія економіки АПК має широку джерельну базу. Вона поєднала у своєму складі терміни, утворені: 1) внаслідок термінологізації загальновживаних слів для позначення певних наукових понять; 2) ретермінологізації готових термінів економіки та спеціальних економічних наук (фінансів, менеджменту, маркетингу тощо); 3) запозичення та калькування; 4) використання наявних у мові словотвірних типів або іншомовних компонентів для утворення нових назв; 5) використання терміносполучень для найменування нових понять. Проте незалежно від того, як терміни потрапили до досліджуваної термінології, вони позначають агроекономічні поняття та мають спільні мовні характеристики. З огляду на це терміном економіки АПК вважаємо мовну одиницю, що позначає реалію економіки агропромислової галузі, співвіднесена з її поняттям та виявляє певну сукупність ознак і є складником терміносистеми.

Загальноекономічні та спеціальні економічні терміни в термінології економіки АПК уживаються здебільшого у складі терміносполук і мають найбільшу системну вартість.

Терміни, утворені внаслідок термінологізації загальновживаних слів, у термінології економіки АПК набувають власних специфічних ознак, зокрема конкретизації та деталізації обсягу значення, і поєднуються з уточнювальним словом – іменником у родовому відмінку або прикметником.

Галузевий термін економіки АПК – це похідна одиниця на позначення певного її поняття, утворена за властивим українській мові словотвірним типом або за допомогою іншомовного компонента. Галузева термінологія на позначення власних понять економіки АПК сформована на основі наявного мовного матеріалу за допомогою поширених в українській мові способів словотворення, з-поміж яких найпродуктивнішими є суфіксація, слово- й основоскладання та абревіація.

Термінологія економіки АПК ґрунтується на питомих словах української літературної мови та словах, запозичених з різних мов – латинської, англійської, французької, німецької, польської, грецької й ін., що є переважно термінами, які позначають загальноекономічні або спеціальні економічні поняття.

Запозичені терміни цілком підпорядковані граматичній системі сучасної української літературної мови та набули властивих їй граматичних форм. За словотвірним оформленням запозичені терміни економіки АПК належать до двох груп – матеріальні буквальні запозичення і матеріальні трансформовані запозичення. Багато із запозичених термінів економіки АПК набули достатньої морфемної подільності, що засвідчує високий ступінь їхнього морфемно-словотвірного освоєння. Ці терміни виступають твірними основами насамперед для суфіксальних дериватів – іменників, прикметників та дієслів. Запозичені терміни широко використовують для утворення композитних іменників і прикметників, переважно складно-суфіксальним способом, та юкстапозитів.

Термінологія економіки АПК в українській мові залишається відкритою системою, бо процес її формування триває, що зумовлено насамперед позамовними чинниками – повільним та непослідовним становленням нового типу економічних відносин в економіці АПК України. Вона потребує подальшого унормування, чіткої й послідовної стандартизації та кодифікації.