ОНІМНИЙ ПРОСТІР РОМАНІВ Ю. І. ЯНОВСЬКОГО

summary

                У “Вступі” обґрунтовано вибір та актуальність теми, сформульовано мету та завдання роботи, визначено об’єкт, предмет, основні методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність.

                У першому розділі “Антропонімія романів Ю. І. Яновського”, який складається з шістьох підрозділів, висвітлено сутність антропонімії в художньому творі, текстологічні проблеми вжитку  власних назв у романах Ю. Яновського, функціональне навантаження антропонімів (найменувань персонажів та історичних осіб) у чотирьох романах письменника.

                Підрозділ “Про літературну антропоніміку” присвячено загальному розгляду специфіки функціонування антропонімії в художній літературі. Головна функція антропонімів у літературі – працювати на художній текст, на його розуміння читачем, адекватне інтерпретування, в тому числі на підтекст. Антропоніми становлять невід’ємний компонент структури та вагому частину художнього твору. У своїй ономотворчості письменник вільний у виборі найменувань для позначення персонажів, але він залежить від діючих норм реальної ономастики, на якій власне базується літературна ономастика.

                У другому підрозділі “Ономастична історія тексту романів Ю. Яновського” розглядаються ономастичні розбіжності в романах письменника різних років видання. Редактори “плідно” попрацювали над ономастикою романів Ю. Яновського, але найбільше постраждала онімія в романах “Чотири шаблі” та “Вершники”.

                Роман “Майстер корабля” своїми футуристичними мотивами та аполітичністю (на перший погляд, адже цей роман – біографічно-закодований твір) не викликав “ономастичних виправлень”, проте ідеологічно забарвленої критики було достатньо. Зовсім інша ономастична доля спіткала роман “Чотири шаблі”, який вийшов друком у 1930 році, й знадобилось 60 років, щоб читач зміг одержати цей твір вдруге у повному обсязі, без перекручень і, звичайно, без ономастичних виправлень. Перше академічне зібрання творів Ю. Яновського 1956 – 1958 рр. готувалося Держлітвидавом України, який навіть не включив роман “Чотири шаблі” в це перше повне посмертне видання творів письменника. Академічне п’ятитомне зібрання творів 1983 року (на ньому й базується наше ономастичне дослідження романів, тому що, на жаль, вказане зібрання є останнім, хоч і застарілим на даний момент) видало цей багатостраждальний роман, але не без втрат – з деякими купюрами в тексті.

                Якщо порівняти видання  роману “Чотири шаблі” 1983 року з пізнішими редакціями твору 1990 та 2003 років, де вперше (після 1930 року) подано повний текст, то виявимо низку ономастичних лакун (переважно історичних) у зазначеному виданні 1983 року.  Це історичні антропоніми: Ігор, Олег, Хмельницький, Мазепа, Сковорода, Леонід, хан Тімур, Наполеон; топоніми Санкт-Петербург, Манхеттен, Нью-Йорк, Фермопіли, Царград, Хортиця, хороніми Азія, Європа, Спарта. У розділі п’ятому, де персонажі роману розмірковують про минуле та прийдешнє України, оперуючи переважно онімами, вилучено 2,5 сторінки тексту, і, отже, 28 власних  назв, які є переважно історичними.

                У романі “Вершники” (ми зіставили видання 1946, 1958, 1966, 1970, 1983, 1984, 1987, 1988, 1990, 2003 рр.) зникало або з’являлося 9 власних назв залежно від часу видання: прізвища державних діячів Сталін, Ворошилов, весь час перероблялося наймення персонажа Фрідріх Іванович / Федір Іванович; вилучався і зараз чомусь вилучається (навіть у виданні 2003 року) американський топонім Техас, непросту історію бачимо й з назвами танків “Атаман Ермак”, “Генерал Скобелев”, “За Русь святую”, “Фельдмаршал Кутузов”, “Фельдмаршал Суворов”, які символізують у творі дореволюційну царську Росію.

                Складну ономастичну й літературну історію має роман “Мир” (“Жива вода”). Твір під назвою “Жива вода” побачив світ тільки в журнальному варіанті (“Дніпро”, 1947 р., № 4 – 5) й одразу став об’єктом жорстокої критики. Письменник змушений був переробити роман. У новій редакції роман опубліковано вже після смерті Ю. Яновського – в 1956 році. По суті, маємо два різних романи – твір “Жива вода” 1947 року та твір “Мир” 1956 року видання. Роман “Мир” не має деяких персонажів чи згадуваних осіб і відповідно антропонімів, які є у творі “Жива вода”: Петрик, Фросина, Сиводядько Антін, Маня, Марія, дід Дирда, Люся, Ніна, професор Губергриц, генерал Свєтов, Вертинський; ідеоніми (фільмоніми) “Чапаєв”, “Щорс”, “Маленька мама”, “Великий вальс”.

                Письменницька доля Ю. Яновського, як і доля його романів неймовірно складна. Нове академічне видання творів письменника вкрай необхідне як читачам, так і науковцям (літературознавцям і мовознавцям), тому що це дасть змогу побачити кардинально нові аспекти романів письменника, зокрема й ономастичний. Останнє зібрання творів письменника має двадцятирічну давність і як постає з нашого дослідження, надійна кодифікація текстів Ю.Яновського ще не проведена, а це негативно відбивається на вивченні романів письменника, у тому числі й на вивченні їх ономастикону.

                В останніх чотирьох підрозділах послідовно розглянуто в хронологічному порядку антропонімія (наймення персонажів та історичних осіб) досліджуваних романів.

                У мариністичному романі “Майстер корабля”, що став своєрідним літературним вибухом на тлі реалізму кінця суворих 20-х років, письменник намагається створити свій романтико-антропонімійний світ, який характерний тільки для його уявної країни романтики й кіномистецтва, змальовує артистичне середовище з незвичними власними назвами. Антропонімічна система роману налічує 26 онімів, рясніє екзотичними іноземними назвами, що є незвичними для української традиції: Сев (найуживаніший антропонім – 154), То-Ма-Кі, Тайах, Стелла, Майк, Генрі, Баджін, Бой, Зекія, Сін-Бао. Тут головна художня прикмета власних назв – незвичність. Ще два герої мають наймення апелятивного походження: Директор та Професор. Тільки одного персонажа звуть власне українським ім’ям – Богдан. Такий різноманітний іменник роману є своєрідним стилістичним засобом, який робить цей твір незвичним, загадковим, навіть трохи недомовленим, що відповідає поетиці твору романтичного напряму. Ще одна ономастична особливість роману “Майстер корабля” – майже повна відсутність прізвищ: герої твору мають тільки імена, ці імена є підкреслено безваріантними. Безваріантність антропонімікону в романі зумовлена не так структурою власних назв, як художніми настановами автора. Майже всі найменування у творі іншомовні або якось трансформовані, а це значно звужує їх словотвірні спроможності. Проте справа не лише в цім. Імена в романі “Майстер корабля” – як знаки, мітки персонажів – усталені й незмінні.

                Що стосується назв історичних осіб, які своїм конотативним потенціалом заповнюють уявлення читача алюзіями та асоціаціями, то в романі “Майстер корабля” панують майже виключно митці: художники Ван Гог, Да Вінчі, Гогарт, Мурільйо, прізвища яких набувають у творі метонімічного  сен­су; історичні оніми Колумб, Наполеон вживаються переосмислено – у сенсі “дуже відомі люди”, німецький кінооператор Шюфтан (за його прізвищем названо метод зйомки), сучасник Ю. Яновського поет-футурист Михайль Семенко. Такий мистецький антураж історичних осіб створює специфічну творчу ауру роману “Майстер корабля”.

                Вже зовсім інший за сюжетом, змістовим та онімним наповненням роман “Чотири шаблі”, героями якого є чотири ватажки народної боротьби – Шахай, Остюк (найуживаніший  антропонім – 463), Галат і Марченко. Твір “Чотири шаблі” написано в ритмі народних козацьких пісень і дум, що вимагає від автора дотримання фольклорної традиції, де немає великої варіативності імен. Антропонімія роману складається з 56 власних назв, досить неординарна, тяжіє до фольклорності та до найменувань епохи Запорозької Січі. Вражає велика антропонімічна насиченість: письменник майже не використовує у творі займенників. Змальовуючи військове середовище, автор переважно використовує антропомодель “прізвище” та двочленну атропоформулу “ім’я + прізвище”. У творі майже немає демінутивних форм. Це також стосується й найменувань головних героїв роману.Така текстова безваріантність найменувань “чотирьох шабель” засвідчує і їх незламність, і фольклорно-народні засади побудови ономастичного простору роману. Прізвища персонажів твору – Остюк, Шахай, Галат, Шворень, Виривайло нагадують прізвиська, бо всі вони відапелятивного походження. Адже відомо, що до XVIII століття прізвищ як особливого антропонімічного класу в Україні не існувало. Ці антропоформули підібрані письменником для тіснішого зв’язку з минулим, з козацькою Україною. Але і в цьому романі Ю. Яновський не міг обійтися без екзотичних найменувань, таких як Лі-Тін, Лоретта, що надають твору романтично-небуденного забарвлення.

                Наймення історичних осіб роману “Чотири шаблі”, а це переважно постаті українських повстанців часів Коліївщини та фігури французьких маршалів імператора Наполеона, налічують 30 одиниць і складають три тематичні групи: група козацтва (князь Ігор, Олег, Іван Бондаренко, Максим Залізняк, Петро Кальниш, Мазепа, Морозенко, Семен Неживий, Супрун, Хмельницький, Яків Швачка), численні згадки яких творять неповторний національний вимір українського буття у творі; група Наполеон та його оточення (Бернадот, Лазар Гош, Даву, Жубер, Мюрат, Ней, Удіно). Письменник використовує прийом антономасії, ототожнюючи Остюка, Галата, Марченка з маршалами Франції, а Шахая з Наполеоном та Колумбом. У романі “Чотири шаблі” Ю. Яновський, неоромантик за світобаченням, розглядає багатогранну постать Наполеона як великого полководця та видатну особистість. Третя група – інші історичні оніми: спартанський цар Леонід, хан Тімур, західноєвропейські королі Генріх IV, Карл V, Фрідріх Великий, російський імператор Петро І, що створюють ауру масштабності та історичної значимості у творі.

                Роман “Вершники” присвячено подіям громадянської війни 20-х років, отже, теж змальовує військове середовище. Цей невеликий за обсягом твір налічує 73 антропоніми, що значно більше, ніж у романах “Майстер корабля” (26) та “Чотири шаблі” (56), у яких панують імена (“Майстер корабля”) та прізвища (“Чотири шаблі”). Антропонімікон же “Вершників” багатовимірний та ускладнений, містить імена, прізвища, андроніми, що зумовлено структурою новелістичного роману, в якому наявні різні сюжети й різні герої, що діють у різних вимірах буття (вимір війни, дитинства, мирного життя), а це вимагає нетотожного іменування персонажів. Антропонімія твору  суто українська й виступає засобом творення українського національного колориту: Чубенко (найуживаніший антропонім – 154), Оверко, Панас, Данило Чабан, Мусій Половець, Василиха. Але серед усіх названих персонажів є і безіменний персонаж – листоноша. Письменник, не називаючи імені листоноші, створює персонаж-уособлення, таким чином акцентуючи на ньому і на його безіменності увагу читача. Адже безіменність – це особливий ономастичний прийом, засіб недомовленості, який надає особливу значимість художнім узагальненням.

                Велику групу в романі “Вершники” складають наймення історичних осіб – 50 онімів, що поділяються на чотири підгрупи. Перша група складається з українських військових та політичних діячів: Григор’єв, Махно, Петлюра, Скоропадський, які створюють реальний, чітко окреслений історичний фон роману “Вершники”. Друга група – політичні діячі більшовицької Росії: Артем (Сергєєв), Будьонний, Ворошилов, Ковтюх, Ленін, Віталій Приймак (Приймаков), Сталін, Фрунзе, Чапаєв, Щорс. Майже всі ці прізвища вживаються письменником в одному реченні. Власне потік, градація власних назв, їх перенасиченість у тексті твору, створює умови для проявлення їх конотативного значення. Даний онімний ряд використовується Ю. Яновським для підкреслення панорамності та напруженості зображуваних подій. Третю групу складають борці з більшовицькою Росією: Бабієв, Барабович, Вітковський, Врангель, Гришин-Алмазов, Денікін, Духонін, Каретников, Колчак, Микола ІІ, Пілсудський, Слащов, які також створюють достовірне історичне тло роману. Прізвисько  Мишка  Япончик  (справжнє прізвище Вінницький) – верховода одеських бандитів і грабіжників, відбиває неспокійний бурхливий фон 1919 року. Четверту групу становлять наймення історичних осіб, діяльність яких передувала подіям роману “Вершники” від давнини до кінця XIX століття. Ці історичні антропоніми згадуються персонажами чи самим письменником твору. Їх можна поділити на декілька тематичних підгруп: а) Ганнібал, Гасдрубал, Теренцій Варрон;б) Колумб; в) Грицько Нечоса (Потьомкін), Катерина ІІ, г) Наполеон Бонапарт, Блюхер, Веллінгтон, Гнейзенау, Шарнгорст, Шліффен; ґ) Бакунін, Карл Маркс, Мартен, Сіменс, Фальцфейн; д) Грицько-Основ’яненко, Шевченко, Толстой, Чернишевський, Чайковський, Римський-Корсаков. До речі, вже в третьому романі Ю. Яновського фіксуємо прізвище імператора Франції – Наполеона. У попередніх своїх романах “Майстер корабля” та “Чотири шаблі” письменник вживає цей історичний онім у значенні “талановитий полководець”, у творі ж “Верш­ники” історична постать Наполеона осмислюється Ю. Яновським вже по-іншому: “Коли говорити про Ватерлоо, – сказав молодий генерал, – я не бачу тут Наполеона Бонапарта”, тобто видатного полководця, тому що битва при Ватерлоо – це остаточна поразка імператора Франції. Отже, у романі “Вершники” актуалізуються образи історичних осіб різних епох, особливо політичних діячів початку ХХ століття, які створюють у творі своєрідні “антропонімічні масиви”,відбиваючи бойовий, бурхливий колорит 20-х років ХХ ст.

                Роман “Мир” (“Жива вода”) – твір про буття та працю українського народу на селі після війни, перший в українській прозі роман про перехід народу від воєнного способу існування до мирного. Основним джерелом антропонімічної системи роману, що налічує 118 антропонімів, є реальний іменник українського села повоєнної доби. Ю. Яновський використовує типові для сільського середовища найменування, які передають яс­кравий колорит живої української народної мови: Василь Коваленко (найуживаніший антропонім – 201), Дарина, Ганна, Дорка Найденко, Карпо Цар, Карпиха, Мусій Гандзя, Сашко Вовко­труб, Пріся Вовченко,Свиридон Зайченко, Векленко. Отже, антропонімічне наповнення роману “Мир” (“Жива вода”) досить розмаїте і багате. У цьому творі письменник також використовує іншомовні оніми – узвичаєні репрезентанти представників інших націй (Сміт, Марі, Жан, Мілена, Міхако). Якщо у трьох попередніх романах варіативність імен переважно невелика, то в четвертому романі “Мир” (“Жива вода”) кількість та варіативність антропонімів помітно зростає. Пор.: у “Майстрі корабля” – тільки три особи мають варіанти свого найменування з 26 онімів, у “Чотирьох шаблях” – 19 осіб з 56,  у творі “Вершники” – 9 онімів з 73, у романі “Мир” (“Жива вода”) вже маємо 34 особи з 118. Отже, романи Ю. Яновського стають усе багатолюднішими, а їх імена – все більш мін­ливими.

                Коло назв історичних осіб у романі “Мир” (“Жива вода”) налічує 30 онімів, що можна поділити на чотири тематичні групи. В першу входять військові діячі: генерали Ватутін, Рибалко, Москаленко, які діють у романі, інші просто виступають позасюжетними образами-згадками: Ворошилов, Конєв, Пархоменко.

                Друга група – керівники фашистської Німеччини: Гітлер, Герінг, Гебельс, Гіммлер, Заукель, Кальтенбрунер, Розенберг, які одержують підкреслено негативне забарвлення. Третя група – це діячі культури та мистецтва: художники Дюрер, Доре, архітектор Растреллі, письменники Котляревський, Гоголь, Некрасов, Ганс Сакс, Шіллер. Четверта група – інші історичні особи: Гогенцоллерни, Духонін, батько Махно, цар Миколай II, Пілсудський, Скобелєв, що використовуються як історичні алюзії, вказуючи на історичні періоди.

                Що стосується вживання найменувань історичних осіб у романах, то за насиченістю історичного ан­тропо­німі­кону передує роман “Вершники” – 50 онімів, відповідно 68,5 %; друге місце посідає твір “Чотири шаблі” – 30 онімів, відповідно 53,6 %; у “Майстрі корабля” наявні 9 онімів, тобто 34,6 %; роман “Мир” (“Жива вода”) налічує 30 історичних осіб, тобто 25,9 %, та два літературних антропоніми: Дон Кіхот, Тарас Бульба.

                Другий розділ “Топонімія романів Ю. І. Яновського” присвячено функціональному наван­таженню топонімів, їх стилістичній вагомості в романах. Він складається з п’яти підрозділів. У першому підрозділі “Про літературну топоніміку” розглядається специфіка топонімів у художньому творі, яка полягає в посиленні локальної характеристики співвідношення “пер­сонаж – місце дії”, у створенні ефекту реальності чи ірреальності зображуваних подій. Отже, топоніми беруть активну участь у реалізації авторського задуму. У наступних підрозділах  розглядається топонімія кожного роману зокрема. Роман “Майстер корабля” нараховує 53 географічні назви, які можна розділити на три регіональні й водночас символічні групи. До першої, центральної групи, віднесемо назву Місто, що виконує символічно-узагальнену функцію, накладає романтичний серпанок на весь роман, але втілює ре­аль­не місто Одеса. Місто – найуживаніший топонім, зустрічається 22 рази, є епіцентром реальних подій роману, мікроуніверсумом творчого пошуку, місцем зустрічі головних героїв твору: редактора То-Ма-Кі та режисера Сева, балерини Тайах та матроса Богдана. Другу, західну групу, складають італійські топоніми Генуя, Мілан та й сама Італія, а також – Везувій, собор та площа Дуомо, лимнонім Комо, астіоніми Монца, Павіа, Portofino, Rappallo, що символізують західний світ, виразником якого є одна з головних героїнь твору балерина-італійка Тайах.До третьої групи, південно-східної, віднесемо назви островів Пао та Ява, а також менш уживані назви: Австралія, Веллінгтон, о. Вогненна Земля, Індія, м.Коломбо, Магелланова протока (каміння Апостоли, каміння Євангелісти, затока Милосердя), м. Маніла, Нова Зеландія, о. Суматра, Туреччина, Філіппінські острови, які виринають переважно зі спогадів матроса Богдана і характеризують сутність цього персонажа – мандрівника за покликанням, водночас символізуючи південно-східний, екзотичний світ несподіваних пригод і небезпек.

            Романтику треба лише позначити світ, щоб вписати в нього дії твору, тоді як реалістові потрібен докладніший опис, що вимагає й більшої кількості топонімів. Від центру твору (Місто) ніби розкинулись два топонімічні крила. Одне разом з думками письменника простягається далеко на Схід (Пао, Ява), а друге на Захід (Генуя, Мілан, Італія). Ю. Яновський створює свій особливий топонімний світ, де його романтичні герої могли б відчувати себе звично.

Отже, в романі “Майстер корабля”, де світ окреслений і топонімний простір вибудований, все ж залишається романтична недомовленість, а самі топоніми стають символами, одержуючи романтичне забарвлення певної уявності та ірреальності.

                Як і “Майстер корабля”, роман “Чотири шаблі” є художньо ускладненим, багатовимірним твором, що виразно спостерігається на рівні художнього топосу. У цьому романі маємо буквально “повінь топонімів”. Перші чотири розділи твору зображують події громадянської війни в Україні. П’ятий розділ переносить нас у Францію, у Париж, де один з головних персонажів твору опиняється на дипломатичній роботі. В шостому розділі зображено тайгу, Сибір, де відбуваються несподівані зустрічі та відкриття. Письменник розкидав своїх героїв по широкому світу, і тут не   обійшлося без екзотичного оточення і пригод детективного плану. В останньому розділі твору змальовується мирне життя в Україні. Принцип мандрів збережено й у цьому романі Ю.Яновського. У романі “Чотири шаблі”, який налічує 94 географічні назви, можна виділити три великі топонімічні групи: топоніми України, топоніми Франції та групу інших географічних назв.

                Найчастотніші топоніми роману – це ойконіми Успенівка (45) та Павлівка (28), де відбуваються ключові події перших чотирьох розділів роману. У творі ці топоніми постають як місця запеклих боїв. Топоніми Варварівка, Медведівка, Полтавка, Успенівка, Павлівка, типово українські географічні назви, створюють національно-стилізований фон, що сприяє виявленню ідейно-тематичного змісту і своєрідно висвітлює події, які зображені у творі. Що стосується реаль­ної локалізації цих топонімів, то за адміністративно-територіальним довідником 1969 р. відзначається 31 Варварівка, 7 Медведівок, 68 Павлівок, 13 Полтавок, 14 Успенівок. Отже, точно окреслити територію у творі досить важко. Але всі ці ойконіми виконують функцію реальних фонових топонімів.

                Романи Юрія Яновського – це суцільний рух, безперервна зміна географічного простору, вражень та можливостей. Для роману “Чотири шаблі”, як і для всіх романів письменника, харак­тер­ні топонімічні масиви, тобто скупчення топонімів у реченнях: “ Що завтра о восьмій годині ранку з усіх трьох сіл – Синчаків, Павлівки й Довгого Кута – почнеться наступ цього війська. Павлівка – в центрі, Синчаки – зліва, а Довгий Кут – з правого боку”. Також і у цьому романі є натяк на улюблений топонім письменника Одеса, теж романтично-узагальнений, як і в “Майстрі корабля”: “Велике портове місто бриніло від юрби. На рейді ще ворушилися перевантажені пароплави, крейсери й міноноски, деякі з них ще зрідка стріляли на місто, в котрому вже хазяйнувала партизанська армія”.

Найчастотніші топоніми французької групи – це гідронім Сена (11) та ойконім Париж (9), що, як і всі французькі топоніми цього розділу, набувають рис “чужого” простору, постають як зовсім ірреальні місця, вони подані через сприйняття Остюка-маршала, що загубився в мирному часі іноземного міста, яке наче ковтає персонажа. “Це сприйняття суто екзистенціалістичне – на перший план виходить зображення переживань та почуттів героя, що й утворюють “справжній” космос оповіді” (О. Чумаченко). Всі топоніми цього розділу “працюють” на персонаж, допомагають зрозуміти душевний стан колишнього українського повстанця: “Місто затискало в лапах Остюкову степову душу, обламувало його крила і обмежувало розмах очей. Вітри над Парижем дмухали чужі й нерівні, сонце сходило за хмарами і лягало в дим вечорів”.

                Французькі топоніми подано у великих концентраціях, з метою виразності вони поєднуються з різними тропами: антономасією, метафорою, порівнянням, метонімією, що створює образний контекст: “Не торкаючись землі, летять за ним кіннотники до площі Бастилії. Промайнула вулиця С.-Антуан. Вулиця Ріволі,  Лувр­ський палац, Тюльєрійський сад, усе мчало назустріч і зникало за плечима”; “На площі Згоди біля Луксорського обеліска маршал побачив уперше крізь вулицю Єлісейських Полів – Тріумфальну арку”. В цих реченнях-інкрустаціях ніби подано всю Францію з її найвідомішими топонімами-символами. У п’ятому розділі також є топоніми, які вводять читача в історію Франції, натякають на минулі події: еклезіонім С.-Жермен Оксеруа, Ріволі, Мантуа, в’язниця Бастилія, Новий Міст.

                Інші французькі топоніми розділу (міст Мистецтв, собор Нотр-Дам, набережна              С.-Бернарда, сквер С.-Жак) виконують фонову функцію, відбивають неповторно-загадковий, романтичний, трохи тривожний та суцільно динамічний колорит Парижа.

                Історичні топоніми Спарта, Фермопіли, Царград, Запорозька Січ та хороніми Азія й Європа “створюють надтекст великої історії” у романі.

Роман “Вершники”, що є взірцем епічного лаконізму, містить 84 топоніми. На порівняно невеликій художній площі Ю. Яновський зобразив панорамні картини громадянської війни на півдні України. Роман “Вершники” вражає панорамно-масштабним зображенням, що оповите героїчним серпанком, який створюється серед іншого й топонімією. Тут маємо 55 топонімів України та 29 іноземних географічних назв. Як бачимо, топонімія України є провідною у творі, на противагу романам “Майстер корабля” та “Чотири шаблі”, де з нею конкурує італійська, східна та французька топонімія. Найуживанішим топонімом роману “Вершники” є хоронім Донбас (23). У романі цей онім постає як центр напруженої праці й персоніфікується автором.

Ойконім Одеса Юрій Яновський використовував і у своїх попередніх романах. Так романтично-неоднозначний замінник її реальної назви Місто дуже доречно вписується в романтично-химерний стиль роману “Майстер корабля”, де основна дія твору відбувається саме в Місті. У фоль­клорно-романтичному творі “Чотири шаблі”, навпаки, Одеса тільки згадується узагальненими словами – велике портове місто і просто місто. У романі ж “Вершники” на перше місце виходить конкретність зображення і разом з нею реалістичний стиль топономастичного письма: тут письменник акцентує реальну назву, вводячи її в трійку найуживаніших топонімів роману “Вершники” (Донбас – 23, Олешки – 20, Одеса – 19).

                Твір також рясніє топонімічними масивами, що створюють ефект масштабності зображуваних подій громадянської війни або просто безмежності простору: “...пливла навантажена шхуна і тримала курс на захід – повз Джарилгачську косу, острів Тендру, Кінбурнську косу й Очаків, пливучи на Збур’ївку, Голу Пристань, Кардашин чи Олешки, а може, й у самий Херсон, Британи, Каховку”. Майже кожна новела роману “Вершники” починається з топонімів, які використовуються у лірично змальованих пейзажах і виступають ніби прологом до подальших подій.

                Іноземні топоніми (Австралія, пустеля Атакама, Перу, місто Аріка, Брісбен, Еквадор, Колумбія, Шанхай) набувають певної екзотичності, що зумовлено змістом зображених подій у творі, слугують просторовій орієнтації. У використанні цих топонімів письменник дотримується принципу мандрів. У романі також наявні топоніми, які виконують інформаційно-історичну функцію: Канни, Ерзерум, Ліньї, Ватерлоо.

У романі “Вершники” український топонімікон, як і зарубіжний, дуже насичений та динамічний, що ілюструє реальні події 1919 року, і тому письменник звертається до суто реальних географічних назв. Топоніми твору “Вершники” підсилюють високу напругу зображуваних подій, майже всі вони називають місця бойових дій, надають роману історичної конкретики та виступають достовірними показниками тієї непростої бурхливої доби.

Роман “Мир” (“Жива вода”) – велична панорама України у післявоєнний рік. Персонажі твору з’являються то на селі Весела Кам’янка, то в Кривому Розі, то в Запорожжі, а потім у Києві, Донбасі, Сухумі і навіть на Нюрнберзькому процесі, думкою повертаються до партизанських лісів і боїв на березі Дніпра. Топонімний простір роману “Мир”, що складається з 136 онімів, можна поділити на чотири регіональні групи: Україна, Росія, Німеччина та група топонімів інших країн. Дії роману “Мир” переважно відбуваються в селі Весела Кам’янка (20). Як бачимо, назва цього ойконіма містить протиріччя: адже камінь не може бути веселим. За адміністративно-територіальним довідником 1969 року існує село просто Кам’янка. Назва ця поширена, в Україні налічується 72 села з такою назвою. Отже, Весела Кам’янка – це оказіоналізм автора. Цією назвою письменник хоче підкреслити настрій мешканців села: після війни у них скам’яніли серця, але вони намагаються бути оптимістами заради будування нового життя. У творі цей топонім виступає як перехрестя багатьох доріг – до нього їдуть люди з різних куточків світу: з Підмосков’я, з Холмщини, з Англії. Найчастотніший топонім роману – це Київ (45), який під пером письменника стає живою істотою, перетворюється на сторінках роману в дійову особу, яка співчуває, страждає та перемагає.

Німеччина у творі набуває суто негативного забарвлення, як майже і всі її топоніми. У романі “Мир” (“Жива вода”) багато топонімів-споминів, що позначають місця бойових дій, адже герої роману весь час пригадують війну, яка назавжди закарбувалась у їхній пам’яті. Також у творі наявні історичні топоніми, що надають оповіді урочистого забарвлення: Запорізька Січ, Київська Русь, Спарта. “Географія” роману насичена та масштабна, підпорядкована сюжету про повоєнну дійсність.

У третьому розділі “Функціонування інших онімійних розрядів у романах Ю.І.Яновського” розглядаються так звані фонові оніми (ергоніми, теоніми (міфоніми), зооніми, космоніми, хрематоніми, ідеоніми, хрононіми). Всі ці сім розрядів власних назв присутні в романах Ю. Яновського в кількості 164 оніми, що надає романам різноманітності, виразності й відповідності з тими подіями, які в них змальовуються. Використання тих чи інших онімійних розрядів залежить від тематики та жанру певного роману. Дійсно, культурологічний роман про кіномистецтво “Майстер корабля” налічує 24 різні ідеонімів (бібліоніми, фільмоніми, гемеронім, артіонім), тобто більше половини від загальної кількості цього розряду (44 оніми) у всіх творах, а роман “Вершники” про громадянську війну рясніє ергонімами військового спрямування – 15 онімів, що створюють достовірний та реально-історичний фон зображуваних подій: “Друга кінна армія, Четверта й Тринад­цята – продовжували виконувати деталі залізного удару”. Роман “Мир” (“Жива вода”) має най­біль­шу кількість зоонімів – 6 (собака Мушка, Бровко, чорногуз Халимон, Халимониха, корова Мурка, бичок Капут) з 11 онімів. Головні події роману відбуваються в селі, де життя людини й тварини тісно переплітається. Твір “Чотири шаблі” не має найчастотнішого розряду порівняно з іншими романами, хоча, якщо простежити динаміку розрядів у межах цього роману, то одним з найуживаніших розрядів буде розряд хрононімів (Варфоломіївська різанина, Полтавський бій, Ватерлоо, Успенівський бій, Успенівська операція), що теж зумовлено тематикою роману, який майже суцільно присвячений військовим операціям. Теоніми (Будда, Дажбог), агіоніми (св. Миколай, св. Петро, св. Юра), міфоніми (Галатея, Геркулес, Феміда), що мають широкі “сугестивно-асоціативні можливості”, в художньому тексті романів слугують додатковим джерелом виразності та емоційності. Використовуючи народні назви найвідоміших космонімів – Віз (Велика Ведмедиця), Волосожар (Плеяди), Дівка з Відрами (Оріон), Чумацький Шлях (Молочний Шлях), Ю.Яновський підкреслює народнопоетичну спрямованість та романтичну неоднозначність новелістичного твору “Вершники”. Що стосується вживання письменником хрематонімів (20), то в романах переважають навіоніми (10) та порейоніми (6). Незвичні екзотичні назви – крейсер “Ісмет”, дубок “Тамара”, бриг “Онтон”, що означає на “мові острова Ява” – Щастя, авто “Русько-Балтик” (“Майстер корабля”), романтична назва шхуна “Трьох корон” (“Чотири шаблі”), романтично-бойові навіоніми “Аврора”, “Гром победы”, шаланда “Ластівка”, що асоціюється зі стрімкістю й надійністю, танки “Фельдмаршал Суворов”, “За Русь святую” (“Вершники”), “Варяг” (“Мир”), що вживається як заголовок відомої пісні. Загалом же за кількістю вжитих інших онімів без урахування антропонімів і топонімів перше місце посідає роман “Вершники” (55 онімів), друге – “Мир” (“Жива вода”) (42 оніми), третє – “Майстер корабля” (41) й відповідно четверте – “Чотири шаблі” (26).

Висновки. Власні назви у романах Ю. І. Яновського репрезентують індивідуальний не­повторний стиль письменника, виступають яскравими та активними показниками специфіки його онімного письма, створюють барвистий онімний простір романів. Проведений аналіз доводить, що вживання тих чи інших онімів передусім залежить від змісту та тематики кожного твору автора, що й зумовлює функціонування певної ономастичної лексики, організацію особливостей онімного простору, який притаманний тільки даному роману. Проаналізувавши ономастичну лексику в  романах “Майстер корабля”, “Чотири шаблі”, “Вершники”, “Мир” (“Жива вода”) Ю.І. Яновського, висновуємо наступне:

1.       Використання онімів письменником тісно пов’язано з сюжетом кожного роману. Власні назви у романах “Майстер корабля”, “Чотири шаблі”, “Вершники”, “Мир” (“Жива вода”) інформативні, поліфункціональні, виступають незамінними засобами когезії, пов’язуючи текст романів, займають своє чітке місце в онімній ієрархії кожного роману, виступають знаками-ідентифікаторами, “обличчям” кожного роману, тим самим виконуючи тексто­твірну функцію. Також яскраво проявляють себе наступні функції власних назв:

а) функція небуденності, що зростає до символічності, насамперед виявляється в романах “Майстер корабля” й “Чотири шаблі”, де оніми стають провідними виразниками теми твору і  своєрідними ключовими словами;

б) характеризуюча функція, яка представлена опосередковано в етимології (Шахай, Остюк, Ничипір Марченко, Чабан, Найденко) та в екзотичності імен (То-Ма-Кі, Тайах, Лоретта, Герт), також письменник широко використовує загальновідомі прецедентні промовисті власні назви з певним культурно-історичним фоном, що викликають яскраві образні асоціації: князь Ігор, Олег, Хмельницький, Колумб, Наполеон; Спарта, Київська Русь, За­по­розь­ка Січ;

в) хронотопічна функція вказує на час і місце описуваних подій (Одеса, Павлівка, Париж, Олешки, Київ), а також на національну належність носія в романах (Богдан, Василишин, Аннушка, Поль, Сміт);

г) експресивно-виразова функція – майже всі оніми в романах містять певне конотативне забарвлення: Юрій Яновський добирає яскраві та насичені власні назви (То-Ма-Кі, Шахай, Половець, Кравчина; Місто, Весела Кам’янка); деякі розряди власних назв суцільно метафоризовані, це стосується, передусім античних міфонімів (Галатея, Геркулес, Нептун), хрононімів (Канни, Ватерлоо, Орловсько-Курська битва), космонімів (зоря Альдебаран, Південний Хрест, Чумацький Шлях).

2.       Романи письменника суттєво розрізняються сюжетом, тематикою та змістом, що вимагає від автора істотно різного добору антропонімів та їх антропоформул, релевантного топосу згідно розгортанню сюжету творів.

3.       Творячи свої романи, Юрій Яновський дбав про оптимальне їх онімічне забезпечення, яке ми й розглянули у нашій роботі. Але доля романів письменника склалася так, що їх онімічне наповнення зазнавало змін навіть і після публікації творів, при цьому – не тільки і не стільки з волі автора. В цілому, завдяки редакторській правці з’являлось, змінювалось або зникало у романі “Чотири шаблі” – 28 онімів, у “Вершниках” – 9 онімів, у романі “Мир” (“Жива вода”) – 22 оніми.

4.       Ю. І. Яновський, почавши з досить обмеженого використання онімів, поступово приходить до насиченого вживання власних назв. Це стосується як антропонімії, так і топонімії, пор. (кількість антропонімів вказано перед скісною рискою, топонімів – після): 26/53 у творі “Майстер корабля”, 56/94 в “Чотирьох шаблях”, 73/84 у “Вершниках”, 118/136 у романі “Мир” (“Жива вода”) відповідно. Це показує творчий шлях Ю. Яновського – від ро­ман­тики, яка загалом нехтує деталями, у тому числі й онімічними, автор приходить до реалізму роману “Мир” (“Жива вода”), де зростає увага до часопростору, насамперед до конкретного зображення подій. У відсотковому відношенні простежується така динаміка: в антропонімів чітке послідовне зростання відповідно до часу написання романів: “Майстер корабля” – 9,5 %, “Чотири шаблі” – 20,5%, “Вершники” – 26,8 %, “Мир” (“Жива вода”) – 43,2 %; у топонімів трохи інша картина: “Майстер корабля” – 14,4%, “Вершники” – 22,9 % “Чотири шаблі” – 25,6 %, “Мир” (“Жива вода”) – 37,1%.

5.       Письменнику притаманна схильність до вживання іноземних найменувань на позначення персонажів у всіх чотирьох романах, що пов’язано із західними впливами, з потягом Юрія Яновського до зарубіжної літератури. Пор.: Тайах, Майк, Генрі (“Майстер корабля”), Лоретта, Лі-Тін (“Чотири шаблі”), Герт, Фрідріх (“Вершники”), Сміт, Джон, Джен, Марі, Мілена (“Мир” (“Жива вода”)) поряд з суто національними колоритними українськими іменами та прізвищами: Богдан (“Майстер корабля”), Михайло Остюк, Хома Галат, Наталка, Панько Виривайло (“Чотири шаблі”), Данило Чабан, Панас Половець (“Вершники”), Ганна Кравчина, Василь Коваленко, Горпина Бойко (“Мир” (“Жива вода”)). Отже, динаміка використання іноземних антропонімів письменником у романах складає: “Майстер корабля” – 88,5 %, “Чотири шаблі”– 42,6 %, “Вершники” – 63 %, “Мир” (“Жива вода”) – 31,4 %, відповідно український іменник романів складає: “Майстер корабля” – 11,5 %, “Чотири шаблі” – 57,4 %, “Вершники” – 37 %, “Мир” (“Жива вода”) – 68,6 %.

6.       Ще одна особливість онімного письма Ю. І. Яновського – широке використання загальновідомих імен історичних осіб, що містять величезну пізнавальну інформацію і без яких не обходиться жоден роман. У письменника історичні антропоніми беруть участь у формуванні сюжету, тематики кожного роману, вони наповнені тим художньо-зображальним    зміс­том, якого потребує авторський задум, створюють специфічну ауру, притаманну тільки даному романові: прізвища відомих митців – у романі “Майстер корабля”, прізвища укра­їн­ських ватажків-повстанців, видатних військовиків, королів, імператорів – у “Чотирьох шаблях”, прізвища військових діячів, політиків, які змінювали хід історії XX ст. – у “Вершниках”, прізвища радянських військових діячів, керівників фашистської Німеччини, що виступають знаковими онімами Другої світової війни – в “Мирі” (“Живій воді”).

7.       Топонімікон романів Ю. І. Яновського – глобально-світового масштабу (367 онімів), але наскрізною топонімічною трійцею в письменника є знакові географічні назви: хоронім Україна (23), адже головні події чотирьох романів відбуваються саме в Україні, топонім Одеса (46), який втілює ностальгію письменника за молодістю, гідронім Дніпро (57) – що є символом України. Що стосується відсоткового відношення використання  українських та іноземних топонімів у романах, то маємо такі цифри: “Майстер корабля” – іноземних – 92,5 %, українських – 7,5 %; “Чотири шаблі” – інозем­них – 59,6 %, українських – 40,4 %; “Вершники” – українських – 65,5 %,  іноземних – 34,5%; “Мир” (“Жива вода”) – українських – 67,6 %, іноземних – 32,4 %. В останніх двох романах письменника українські топоніми домінують над іноземними, розширюється й деталізується український топос; загальне ж співвідношення українських та іноземних топонімів в усіх чотирьох романах складає 50,4 % та 49,6 % відповідно.

8.       Функціонування інших онімів у романах детермінується тематичною своєрідністю досліджуваних творів. Відсоткова динаміка в них наступна: ідеоніми – 26,9 %, ергоніми – 22,5%, хрононіми – 14,6 %, хрематоніми – 12,2 %, теоніми – 12,2%, зооніми – 6,7 %, космоніми – 4,9 %. Отже, Юрій Яновський використовує у своїх романах усі дев’ять розрядів власних назв, що свідчить про прагнення письменника вичерпно, об’ємно й детально зобразити події у творах.

За загальною кількістю всіх ужитих онімів, з урахуванням антропонімів, топонімів та інших онімічних розрядів, передує роман “Мир” (“Жива вода”) – 296 онімів,  “Вершники” – 212 одиниць, роман “Чотири шаблі” – 176 онімів, “Майстер корабля” – 120 онімів. Маємо тут хронологічну послідовність за написанням романів з точністю навпаки: останній роман письменника “Мир” (“Жива вода”) (1947 – 1956) найбільш насичений онімами порівняно з першим романом Юрія Яновського “Майстер корабля” (1928), який має найменшу кількість власних назв.

Оніми є яскрвими, вагомими прикметами-ознаками стилістичної системи романів Юрія Яновського, потужним засобом, виразові спроможності якого значною мірою розкривають концепцію письменника, задум його романів.