Словотвірна категоризація суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові



title:
Словотвірна категоризація суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові
Альтернативное Название: словообразовательная категоризация субъективной оценки в современном украинском языке
Тип: synopsis
summary:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено її теоретичні засади, обєкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, вказано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, їхню апробацію та особистий внесок здобувача.


У першому розділі – “Проблема оцінки в сучасному мово­знавстві” – проаналізовано основні аспекти вивчення оцінки, визначено роль та місце оцінного компонента в лексичному значенні слова, з’ясовано структуру оцінки, параметри емоційної шкали, розмежовано поняття “емоційний, “оцінний” та “експре­сивний”, “конотація” й “оцінка”.


У вивченні категорії оцінки однією з основних є проблема її структури. Вона має засадничий характер, бо від неї безпосе­редньо залежить потенціал засобів її реалізації.


На думку більшості дослідників, сфера будь-яких оцінних значень ґрунтується на опозиції “добре”/“погане”. Залежно від способу отримання цих оцінних кваліфікацій розрізняють абсо­лютну й порівняльну оцінку. Перша “завжди передбачає оцінні стереотипи носіїв мови”. Друга спирається на порівняння, суть якого полягає в тому, що оцінювана ознака, властивість порівнюється із стандартом, зразком, що слугує за норму. Воно спричинило введення поняття “оцінна шкала” як імпліцитного елемента структури оцінки. Ця шкала виконує роль засобу створення емотивно-оцінних значень слів і виразів, містить не тільки вказівку на ступінь наростання/спаду якоїсь якості, а й відображає певну оцінну модифікацію цієї якості як стереотип чи стереотипи, характерні для мовної картини світу певної лінгво­культурної спільноти, що істотно відрізняє її від власне оцінної шкали (В.Н.Телія).


Більш поширеною є порівняльна оцінка. Проте її автори поділились на дві групи в питанні про місце норми на оцінній (аксіологічній) шкалі, що зумовило дві концепції про структуру оцінки. Одні з них співвідносять норму з позитивним краєм шкали (знаком +). Отже, те, що відповідає нормі, виконує функцію позитивної оцінки, а те, що не збігається з нею, – негативної оцінки. Це дало їм підстави зробити висновок про двокомпонентну структуру оцінки: позитивну й негативну, яку відображають знаки + та –. Характерно, що з поняттям норми вони пов’язали і кількісну перевагу негативної оцінки над позитивною, і що знаки + та – не є абсолютно симетричними на оцінній шкалі в природній мові, тому що “добре” не завжди можна протиставити “поганому”, і що прагматичний аспект оцінки також не передбачає симетрії + / –.


Інші дослідники на оцінній шкалі між знаками + та – виділяють посередині третю точку, яка слугує відправним пунктом, еталоном, з яким пов’язують норму оцінюваної якості. Оскільки вона лежить посередині шкали, то її називають “серединною”, “нейтральною” або “нульовою” (С.С.Хидикель). Щодо неї в один бік визначають позитивну, а в інший – негативну оцінку. На такій аксіологічній шкалі ґрунтується трикомпонентна структура оцінки. Її покладено в основу виділення категорії оцінки у пропонованому дослідженні. Позитивну і негативну оцінку, услід за іншими дослідниками, кваліфікуємо як два різновиди емоційної оцінки. Зважаючи на те, що серединна оцінка спирається на оцінні критерії набутого суспільного досвіду носіїв мови, її позначено терміном “раціональна оцінка”.


У жодній із праць, присвячених проблемам оцінки, не запропоновано шкали емоцій. Це пояснюють іноді суб’єктивним характером почуттів, вибірковістю сприйняття людиною навко­лишнього світу.


Основною опозицією цієї шкали вважають протиставлення “схвалення/осуд”, яке позначають як + / – оцінку. Розподілити оцінні назви в межах емоційної “+” та “–” оцінки дуже непросто. Відома спроба виокремити відповідно 5 і 6 оцінних назв, що відповідає висновкові про асиметрію співвідношення між пози­тивною і негативною оцінкою. На них ґрунтується позитивна і негативна суб’єктивна оцінка, яку реалізують словотворчі суфікси.


Тип емоційної “+” оцінки (схвалення) об’єднує п’ять видів емоцій: 1) ласка; 2) грайливість; 3) захоплення; 4) схвалення, співчуття; 5) жарт. Тип емоційної “–” оцінки представлений шістьма видами емоцій: 1) осуд; 2) зневага; 3) приниження; 4) презирство; 5) лайка; 6) образа (Ю.Д.Апресян).


В українському мовознавстві кількісні параметри емоційної оцінної шкали також не встановлені. Крім згаданих видів емоцій, тут виділяють ще й такі, як пестливість у межах позитивної оцінки, та огида, іронія, легка посмішка, сарказм тощо – у межах негативної оцінки.


Створити струнку класифікацію словотвірних категорій супровідної предикатності важко було ще й тому, що в сучасному мовознавстві досить суперечливо витлумачено співвідношення понять “оцінний”, “емоційний” та “експресивний”. Здебільшого вказують на зв’язок цих понять, але не ототожнюють їх. Емоційне в мові завжди є експресивним, тобто служить для увиразнення, підсилення, але не кожне експресивне явище належить до емоційних. В емоційному завжди наявний компо­нент оцінки, воно виражає позитивне чи негативне сприйняття кого- чи чого-небудь. Тому поняття “емоційний” і “оцінний” нерідко вживають як взаємозамінні. На думку інших, емоційність не завжди передбачає оцінність, проте вона являє собою “могутнє потенційне джерело оцінності”. Безпідставним видається вико­ристання поняття “експресивний” замість “емоційний” чи “оцінний”, як то спостерігаємо в працях українських мовознавців.


У другому розділі – “Словотвірна категоризація суб’єктивної позитивної оцінки” – систематизовано словотворчі суфікси іменників залежно від типу оцінки. Виокремлено порівняно невелику групу суфіксів, що передають раціональну оцінку, тобто таку, яка враховує сукупний досвід емоційного сприйняття носіїв мови. Її сформували іменникові суфікси, що є типовими виразниками значення об’єктивної зменшеності, зокрема суфікси -ок, -ик (чоловічий рід), -к-(-а) (жіночий рід), -ц-(-е) (середній рід), напр.: Стежки забігли аж у зелений вербовий лужок, а за ним плила ріка і шумів маленький млинок (Н. Кобринська); Швидко гасилися зірки, як лампадки після всеношної, а край неба на сході пашів рожевим світом (С.Васильченко); Вронила дзеркальце, яке розбилось на два більші кусники (В.Барка); Червоним променем обливало хатину з малими віконцями (Т.Бордудяк).


 Окреслено потенціал іменникових суфіксів, що спеціалізуєть­ся на вираженні раціонально-емоційної оцінки, серед яких: -ець,  -чик, -к- (чоловічий рід), -очк-, -ечк-, -ичк-, -ачк-, -иц′- (жіночий рід), -ечк(-о), -очк-(-о), -а-/-ча, -ен΄- (-а)(середній рід). Вони посідають домінантне становище в системі оцінних словотворчих засобів іменника. Це суфікси, що одночасно реалі­зують кількісне значення об’єктивної зменшеності та позитивне оцінне значення, передусім пестливість, ласку, ніжність тощо. Для них характерне різне співвідношення кількісного і позитивнооцінного значень, пор.: Дніпро синій шумів, і легкий туманець качався понад ним (Панас Мирний); Батющині медові розмови, блискучі веселі очі та брови гарної удови, а ще більш чарочка та закусочка, потроху вкоськали розлюченого пана (Дніпрова Чайка); Темніє. Гойднулася церковиця, гойднулося небо над нею (М. Стельмах);; Індича було для неї найближчим другом (Панас Мирний); Прокинься, ось я твої рученя погрію (М.Стельмах).


Визначено набір суфіксів, що функціонують лише як виразники власне-пестливості. На відміну від деяких інших оцінних суфіксів, які формують цілі градаційні ряди з наростан­ням у них вищого ступеня пестливості, суфікси -еньк-, -оньк-, ‑ус´-, -ун´- тощо здатні надавати лексемам позитивного забарвлення найвищої інтенсивності. Вони є виразниками емоційного типу оцінки,  широко вживаються у художніх творах,  народних піснях, думах, казках, де створюють особливо ліричний колорит розповіді, напр.: Місяченько ясний! Навіщо ж страждання такі мені, скажи (М.Стельмах); Татонько, а коли ти воював, ішов бій, тобі страшно було (Гр. Тютюнник); Підманули тебе, журавонько, лихі люди, підманули (М.Стельмах); Немов на грядочці хиляться за вітром маковії цвіти, похилились їх голівоньки (У.Кравченко); Осяяло світлонь­ко все невеличке село (І.Нечуй-Левицький); Татусь, татусю, коли ти поведеш мене до школи? (С.Васильченко).


Словотвірна категоризація суб’єктивної оцінки в прикметни­ках та прислівниках має свої особливості, що виявля­ються не тільки в наборі їхніх словотворчих афіксів, а й у специ­фіці реалізації оцінних значень та посиленні їхньої емоційності в прикметниках, напр.: Знов коренив увесь клас, знов виговорював Зіні Василівні, що вони, біднесенькі, аж у плач (А.Тесленко); Біднюсінький мій синочок, – і Василь, прочитавши молитву, обережно, легенько, ледве доторкаючись пучками пальців пов’язаної голови, гладив малого, гладив довго, пестливо (У.Самчук).


Іменні префікси мають синкретичну природу оцінного значення. Вони є переважно виразниками водночас позитивної і негативної оцінки, яку можна встановити лише в контексті речення, напр.: Невже ти думаєш, що твої джинси екстракла­су? (З усного мовлення); На спортивних змаганнях з мотокросу спортсмени показали справжній екстраклас (Із газети). Типовою функцією для префіксів архі-, супер-, екстра-, гіпер-, ультра- та префіксоїдів лже-, псевдо-, квазі- є вираження негативної суб’єктивної оцінки. Їхні позитивно- і негативнооцінні значення ґрунтуються на семантиці інтенсивності та несправ­жності супровідних предикатів базових синтаксичних структур, на основі яких утворюються префіксальні іменники та прикмет­ники.


Спостережено цікаву закономірність у породженні іменників із позитивнооцінними значеннями від омонімів. Суть її полягає у вибірковості цього процесу, що спричиняє нерідко розпад омонімії, напр.: Секрет (3 знач.) – секретець, зменшено-пестливе до всіх значень: 1. “Те, що не підлягає розголошенню”. 2. “Потайний пристрій”. 3. “Додатковий сторожовий пост із кількох осіб, виставлений таємно” і секрет (“Речовина, яку виробляють залози”) – не має пари із зменшено-пестливим значенням. З іншого боку, встановлюються омонімічні відношення між іменниками, один із яких і за своєю формою, і за значенням є оцінним утворенням, а другий, збігаючись із першим за формою, виражає відмінне неоцінне значення, напр.: льон
 
(1. “Трав’яниста рослина”. 2. “Волокно, що виробляють з цієї рослини”. 3. “Тканина з цього волокна”) – льонок, зменшено-пестливе до всіх значень іменника льон і льонок (риба) та льонок (“Однорічний або багаторічний бур’ян родини ранникових”).


У третьому розділі – “Словотвірна категоризація суб’єктивної негативної оцінки” – визначено параметри словотвірної категори­зації суб’єктивної негативної оцінки. Вона ґрунтується на таких основних негативних емоціях оцінної шкали, як осуд, зневага, огида, приниження, презирство, лайка, іронія, сарказм, легка посмішка тощо. Дослідники відзначають однаково важливу роль словотворчих суфіксів і твірних основ у формуванні позитивного оцінного значення і вирішальну роль лексичного значення твірної основи у вираженні негативного емоційного забарвлення. Подібно до позитивного, негативне оцінне значення тісно переплітається з кількісним значенням супровідного предиката, що реалізується як об’єктивна збільшеність, пор.: чоботище, павучище, палюга, звірюга, собацюга, котяра, кабаняка,  грудо­маха, напр.: Павучище он там угорі! Я боюся!.. (Панас Мирний); Старий дід ніс у руках палюгу, якої боялися діти у цілому селі (В.Винниченко); Звірюга достойна. У-у, сала на ньому – куди там (О.Донченко); Гавкнуло, як із бочки, – і кудлатий собацюга летів із-за куща на Якова з вищиреними зубами (С.Васильченко); Слідом за нею ходив оранжево-рижий котяра (Гр.Тютюнник); Глянь на того Михайла, кабаняка й годі! (У.Кравченко).


. Це послужило підставою для виокремлення суфіксів збільшеності-негативної оцінки (аугментативності-пейора­тивності), які так само, як і суфікси зменшеності-пестливості, репрезентують раціонально-емоційний тип оцінки. Негативно­оцінне значення може бути наслідком інтенсивно виявленої ознаки, характерної для особи (зрідка – істоти), пор.: капризун, хитрун, пузань, патлань, пияк, старчиха, чистюк. Саме тому іменникові словотворчі суфікси, що виражають цей комплекс значень, в українському мовознавстві витлумачували як засоби категоризації непредикатної семантико-синтаксичної функції суб’єкта стану, що визначає осіб за їхніми характерними зовнішніми чи внутрішніми ознаками та наявністю негативного оцінного значення, напр.: Будь розумним хлопчиком, а не капризуном. Зрозумів? (С.Черкасенко); Він же ж сили немає пересуватись, цей пузань і нероба (С.Черкасенко); Нечісаний, немитий – патлань та й годі (Олена Пчілка); Не господар він, ні, – пияк! (Г.Косинка); Хто б подумав: старчиха, наймит людсь­кий, на змовини з хазяїном не стала (Г.Косинка).


Другу групу становлять суфікси, які виконують лише негативну оцінну функцію, або суфікси пейоративності:
-енціj-(-а), -ул´-(-а), -ух-(-а), -н´-(-а) тощо, пор.: бабенція, старушенція, капризуля, товстуха, гризня, возня. Напр.: Глянь, як ця старушенція витанцьовує (В.Винниченко); Куди зникла та косоока товстуха з пирогами? (С.Черкасенко). Характерно, що “чистих” пейоративів у сучасній українській мові значно менше, ніж тих, у яких пейоративність поєднується з аугментативністю.


Широко використовується спосіб осново- та словоскладання у творенні негативнооцінних лексем: пор.: блюдолиз, бракороб, живолуп, пустодзвін тощо. Не всі вони однаково пере­дають експресивність. Виразніші ті з них, у яких вищий ступінь емоціної оцінки. До них належать зневажливо-грубі, вульгарні та лайливі слова. Велика кількість типів склад­них слів зумовлена багатством семантичної та стилістичної сполучува­ності їхніх компонентів. Оцінність таких складних одиниць виникає внаслі­док зіткнення різних за семантикою і структурою, контрастних за стильовим призначенням, але близьких за функцією компонентів, пор.: самореклама, теле­рабство, книго­боязнь, горебудівник, пустомолот і под. Напр.: Я не хочу дивити­ся місцеві телевізійні канали, бо на 75-80 відсотків вони також російські. Таке антиукраїнське телерабство не потрібне нікому (А.Погрібний); Споруди, які створювалися видатними архітек­торами ще кілька століть тому, прекрасно витримують випро­бування часом, а сучасні будівлі, збудовані нашими горебудівни­ками, вимагають постій­ної уваги до себе (Із газети).


Порівняно небагато словотворчих суфіксів прикметників виражає значення суб’єктивної негативної оцінки. Серед них ‑езн-/-елезн-, -енн-, -уч-(-юч-), -ущ-(-ющ-) та ін. У сучасній українській мові їх вважають суфіксальними інтенсифікаторами, тобто такими словотворчими засобами, які вказують на інтенсив­ний вияв ознаки. Проте значення інтенсивності, надмірності здебільшого породжує відтінок згрубілості, огиди чи презирства, пор.: грубезний, величезний, довжелезний, височенний, страшен­ний,  здоровенний, злющий і под. Напр.: Олена глянула догори, на село. Притулене до горба воно виглядало як величезний щільник, притулений сторч (У.Самчук); Доповідь була не коротка, а навпаки – довжелезна (І.Вільде); Синіється кришталевою сті­ною височенні гори, покриті вічним снігом (І.Франко); Аж суне Вовк – такий страшенний та здоровенний (Л.Глібов). Характерною особливістю прикметникових суфіксів із негативно-оцінною функцією є те, що вони, подібно до іменникових суфіксів, які надають дериватам пестливого забарвлення, можуть виражати почуттєво-оцінну експресію градаційно, пор.: товстий – товстючий, товстенний, товстезний, товстелезний.


 


ВИСНОВКИ


1. Оцінка передусім як категорія логіки зумовлює відповідну лінгвістичну категорію. В основі оцінки лежить порівняння з нормою, унаслідок чого вона виконує ціннісну (еталонну) функцію. Характерною ознакою порівняльної оцінки є трикомпо­нентність її структури, яка на аксіологічній шкалі виглядає так: норма локалізована в її центральній зоні і виконує роль нейтральної (серединної) оцінки; по обидва боки від неї розташо­вані два протилежних вияви емоційної оцінки – позитив­на і негативна. На ці три компоненти спирається і категорія суб’єк­тивної оцінки. Її складові розрізняються ступенем вияву суб’єк­тивності оцінного значення. Він є високим у позитивно­оцінних та негативнооцінних значень, бо ґрунтується безпосе­редньо на емо­ційному ставленні мовця до об’єкта оцінки, і зовсім незначним у тих значень, що передають раціональну оцінку, оскільки вона спирається на сукупний емоційно-оцінний досвід носіїв мови. Такими є значення об’єктивної зменшеності та об’єктивної збільшеності реалій. Ступінь суб’єктивності цих значень помітно зростає, якщо вони поєднуються з позитивно­оцінним чи негативнооцінним значеннями, тобто тоді, коли виникає раціо­нально-емоційна оцінка.


2. Категорія суб’єктивної оцінки – це категорія словотвірного типу, тому що всі різновиди її значення реалізують словотворчі засоби. Домінанту цих засобів становлять іменникові суфікси з модифікаційною функцією. Невеликою за обсягом є група прикметникових оцінних суфіксів та іменних префіксів. Крайню периферію оцінних модифікаторів становлять суфікси пестли­вості займенників, числівників та дієслів. Певне місце серед засо­бів категоризації оцінки посідає спосіб складання.


3. Словотвірна категорія суб’єктивної оцінки – це переважно категорія супровідно-предикатного типу, тому що за допомогою її словотворчих афіксів реалізуються різні значення супровідних предикатів базових структур: кількісні, що співвідносяться з прикметниками малий, великий, і тісно пов’язані з ними оцінні значення, відповідно “суб’єктивна позитивна оцінка” й “суб’єктивна негативна оцінка”, а також значення інтенсивності та збірності. У межах негативного оцінного значення ця категорія певною мірою перетинається із непредикатною семантико-синтаксичною категорією суб’єкта стану, оскільки її словотворчі суфікси передають пейоративність у комплексі з інтенсивно виявленою зовнішньою або внутрішньою ознакою особи.


4. Домінанту категорії суб’єктивної оцінки становить її змішаний вид – раціонально-емоційна оцінка, що ґрунтується на значеннях зменшеності-позитивної оцінки (пестливості) та збільшеності-негативної оцінки (пейоративності). Відповідно найбільшою за обсягом є група суфіксів зменшеності-пестливості та збільшеності-пейоративності іменників. Значення зменше­ності-пестливості категоризують суфікси -ець, -чик, ‑к-; -очк-, ‑ечк-, -ичк-, -иц´-; -ечк-(-о), -а/-ча, -ен´-(-а), -к-(-о). Основними виразниками збільшеності-пейоративності виступа­ють іменни­кові суфікси -ищ-, -иськ-, -ук-(-юк-), -ак-(-як-), -ар-(‑яр-), -уг- (‑юг‑), -уган, -еч-(-а)/-неч-(-а), -ух-(-а), -ех-(-а), -ер-(-а), -ц´-, -ош‑ та ін.


5. Раціональну оцінку репрезентує лише кількісне значення об’єктивної зменшеності реалій та істот, тому що інше кількісне значення такого ж плану, а саме значення об’єктивної збільше­ності, невіддільне від оцінного значення пейоративності. Типови­ми виразниками об’єктивної зменшеності як раціонально-оцін­ного значення є суфікси -ок, -ик (чоловічий рід), -к-(-а) (жіночий рід) та -ц-(-е) (середній рід).


6. Емоційна оцінка в обох своїх виявах – позитивному та негативному – спирається на відповідні емоції. До основних емоцій оцінки “+” належать пестливість, грайливість, захоплення, схвалення, співчуття, жарт. Емоції “–” – це осуд, зневага, огида, приниження, іронія, сарказм, легка посмішка тощо. Позитивні й негативні емоції мають спеціалізовані засоби вираження в різних частинах мови, причому потенціал суто позитивнооцінних засобів дещо переважає над суто негативнооцінними засобами і представлений хоч і нерівномірно, але в усіх повнозначних частинах мови. Виразниками позитивнооцінних значень у системі іменника є суфікси -оньк-/-еньк-, -ун´-, -ус´-; -оньк-, -еньк-, -иц´-; ‑ечк-(-о), -еньк-(-о), -а/-ча, -ен´-(-а), у системі прикметника – ‑оньк-, -еньк-, -ечк-, -ичк-, -есеньк-, -ісіньк-, -усіньк- (-юсіньк), у системі займенника та числівника – суфікси -еньк-, -к-, у системі прислівника – -ечк-, у системі дієслова – суфікси -к-, -оньк-, -ус-.


7. Основні засоби категоризації суто негативної оцінки зосереджені в суфіксальній системі іменника. До типових її реалізаторів належать суфікси -енціj-(-а), -ул´-(-а), -ух-(-а),
-н´- (‑а)
тощо. Характерно, що “чистих” пейоративів у сучасній українській мові значно менше, ніж тих, у яких пейоративність поєнується з аугментативністю. У прикметників цю негативно­оцінну функцію виконують суфікси -езн-/-елезн-, -енн-, -уч-(-юч-), -ущ-(-ющ-) та ін. Лише як пейоративно забарвлені одиниці вживаються композитні іменники та прикметники, утворені способом складання різних за походженням, значенням та стилістичними характеристиками основ.


8. Особливий синкретичний статус у реалізації емоційно-оцінних значень мають іменні префікси інтенсивності та несправжності. Той самий префікс у різному контексті може надавати дериватові позитивно- та негативнооцінного значення. Звичайним для префіксів архі-, супер-, екстра-, гіпер-, ультра- та префіксоїдів лже-, псевдо-, квазі- є вираження негативної суб’єктивної оцінки.


9. Позитивнооцінні деривати від іменників-омонімів утворю­ються вибірково, що нерідко спричиняє розпад омонімії. На основі форм дериватів із суфіксами -к-, -ок, -ик та ін. як виразниками позитивнооцінних значень виникають омоніми з неоцінними значеннями.


10. Негативнооцінні значення суфіксів у складі іменників різної родової належності поєднуються з певними кількісними значеннями, зумовленими семантикою супровідних предикатів. Пейоративне забарвлення суфіксів іменників чоловічого роду здебільшого невіддільне від кількісного значення об’єктивної збільшеності та інтенсивності, а в суфіксів іменників жіночого роду – із значеннями об’єктивної збільшеності та збірності. В іменників спільного роду, що мають граматичну форму жіночого роду, типовим є поєднання пейоративного значення та значення інтенсивності.


Діапазон пейоративного забарвлення іменників конкретної семантики досить широкий: від легкої іронії, фамільярності до відвертої зневаги й презирства.


11. Функцію засобів категоризації суб’єктивної оцінки словотворчі суфікси виконують неоднаково, що залежить від емоційно-оцінного забарвлення твірних основ: вона сильніше, виразніше виявлена в суфіксів, що поєднуються з неоцінними основами, і слабкіше – у тих із них, що приєднуються до оцінних основ, бо вони лише посилюють їхнє позитивно- чи негативно­оцінне значення.


12. Негативнооцінні словотворчі засоби – це і форманти, за допомогою яких утворюються деривати лише одного граматич­ного роду – або чоловічого, або жіночого, або середнього, і фор­манти, що можуть бути використані для утворення одиниць усіх трьох родів. Найбільшою за обсягом є група негативнооцінних іменників чоловічого роду, утворених за допомогою таких суфік­сів, як -ач(-яч), -ун(-юн), -ан (-ян), -ань, -ень, -ак(-як)/-ляк, -ук‑ (‑юк), -ар(-яр) та ін.


13. Порівняно невелику, але виразну групу становлять нега­тивнооцінні лексеми жіночого роду, оформлені за допомогою суфіксів -ул´-(-а), -ух-(-а), -ех-(-а), -ер-(-а), -иц´-, -щин-(-а) та ін.


 


14. Виразну негативну оцінку передають іменники спільного роду із суфіксами -ц´-/-вц´-, -ош-, -оз-, -к-(-а), які посилюють значення негативно маркованих дієслівних та прикметникових твірних основ.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины