Структурно-стилистическая и лексико-семантическая организация дневниковых текстов Л.Н. Толстого

summary

У “Вступі” подається загальна характеристика роботи, обґрунтовано вибір теми, актуальність досліджуваної проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, охарактеризовано методи, наукову новизну роботи, теоретичне і практичне значення, наведено відомості про її апробацію.

У першому розділі — “Проблема статусу щоденникового тексту” — обгрунтовано поняття тексту як лінгвістичної категорії з урахуванням різнопланового підходу лінгвістів до цього феномену (загальнолінгвістичний, прагмалінгвістичний, семіотичний, соціопсихолінгвістичний, когнітивний підходи). Критеріями визначення цілісного тексту як одиниці спілкування є: семантичний, комунікативно-інформативний, функціонально-стилістичний (з комплексом екстралінгвістичних факторів, які допомагають створювати цілісну і закінчену єдність форми і змісту).

При детальному підході до тексту на особливу увагу заслуговують його найважливіші типологічні характеристики — текстові категорії. Виділені Т. ван Дейком когезія, когерентність, прагматична установка, інформативність, ситуативність, фонові знання пізніше були доповнені категоріями цілісності, завершеності (В.О. Бухбіндер, Є.Д. Розанов,   К. Кожевнікова), логічності (Т.В.  Матвєєва), наявності авторського задуму (М.М. Бахтін, Т.В. Матвєєва), образу автора (В.В. Виноградов, Г.О. Винокур), суб’єктивної модальності (В.В. Виноградов, Г.О. Золотова, М.Д. Натанзон, Т.В. Шмельова, М.Ю. Федосюк), прогресії/стагнації (З.Я. Тураєва), локальності, континууму, стереотипізації/новизни (М.М. Кожина), адресатності (І.В. Арнольд, О.П. Воробйова, О.Б. Сиротиніна). Останнім часом на базі тексту досліджується мовна особистість автора (Л.П. Іванова).

У розділі доводиться, що щоденникові записи мають усі ознаки тексту, оскільки вони—продукт мовленнєво-розумової діяльності і у них виявляються загальні закономірності побудови і функціонування тексту. Разом з тим вони мають свою специфіку, адже автор, який є структурним і семантичним центром ЩТ, створює їх для себе. Тож інформацію в тексті закладено з розрахунку лише на себе — без надмірних подробиць, лаконічно, економно, іноді нестандартно, з урахуванням пресуппозиції, фонових знань, якими автор володіє у повній мірі. Це впливає на мовне оформлення ЩТ, їх структуру (надзвичайно висока емоційність, асоціативність, фрагментарність, мозаїчність, часто невеликий обсяг, композиційно-структурна і семантична неповнота).

Крім того, щоденники служили письменникові не лише для документальної фіксації автобіографічних фактів, але й були засобом комунікації, яка експлікує мовну особистість художника слова, що мав величезний вплив на розвиток російської мови в цілому.

Важливою ознакою щоденникових текстів є експресивність, зумовлена особливим комунікативним завданням автора—забезпечити максимальний вплив на самого себе. У ЩТ Л.М. Толстого експресивність імпліцитно або експліцитно передає внутрішній стан письменника, а тому головним критерієм добору мовних засобів є прагматична установка    творця тексту, яка забезпечує його основну мету — впливати і переконувати—і вимагає пристосування мовлення до функціональної заданості тексту.

Засоби експресивності у щоденниковому тексті різноманітні: фоно-графічні виділення (слова: “правило”, “должен”, “обязан”),  словотворчість автора (стареюсь, распетрушили, художественно-умный, дурносопые, рассмелилась), тавтологізація (знаю, что у меня есть, что сказать и силы сказать сильно;), модифікація фразеологізмів (покушаюсь сочинять стихи, разжёг меня к искуству, писать из пустого в порожнее), вживання екзотизмів (fausse honte; поддался mauvaise humeur; non ad probandum, sed ad narrandum), енантіосемії (бедный — у ласкавому значенні), різкого контрасту (Для меня нет середины или блестящая, или жалкая будущность; Чем выше я становлюсь в общественном мнении, тем ниже я становлюсь в собственном; В чём кажется слабость, в том может бить источник силы), оксиморону (красиво несчастлива, подлые идеалы).

Щоденникові тексти розглядаються з урахуванням хронології їх написання, оскільки за кілька десятиріч не могли не змінитися світогляд, життєва філософія письменника, його ставлення до себе і оточуючих, що, звичайно, впливало на мовне оформлення його щоденникових записів.

Віднесеність ЩТ Л.М. Толстого до певної хронологічної групи здійснено на основі періодизації його творчості, запропонованої Б.І. Бурсовим у його монографії "Лев Толстой. Идейные искания и творческий метод." (ч. І, ІІ— Москва, 1960 р.), відповідно до якої умовно виділяється три періоди:

І період — 1847 – 1873 р.р.;

ІІ період — 1873 – рубіж 80-х р.р.;

ІІІ період — 1890 – 1910 р.р.

Фактичний матеріал, проаналізований у дисертації, добирався з 19-20 томів збірки творів Л.М. Толстого у 20-ти томах (Москва: Художня література, 1965)  загальним обсягом біля 1000 сторінок. Репрезентований масив дослідження поданий такими параметрами:

- оповідань – 64 ЩТ;

- описів – 20 ЩТ;

- роздумів – 106 ЩТ.

У другому розділі — “Структурно-семантична характеристика ЩТ-оповідань” — визначено своєрідність структурування та семантико-стилістичні особливості текстів–оповідань І, ІІ, ІІІ періодів написання, які мають різні аксіологічні характеристики автора.

У лінгвістичній літературі, присвяченій питанням оцінки, в основу опису оцінних смислів покладено їх розмежування згідно з дихотомією “добре-погано”. На цій основі виділяються позитивна і негативна оцінки (Н.О. Олександрова, О.М. Вольф, М.Б. Воробйова, М.П. Котюрова, Т.В. Матвєєва, В.М. Телія). Мовознавці розуміють оцінність як закладену у слові позитивну або негативну характеристику людини, предмета, явища тощо. Найважливіший показник оцінки—наявність плюса або мінуса у значенні слова.

Оцінність у щоденниках Л.М. Толстого—явище закономірне з  психологічного погляду. Феномен самооцінки Л.М. Толстого в ЩТ полягає у такому підході до неї, щоб вона (оцінка) спрямовано стимулювала необхідну реакцію: виправлення негативних або культивування, розвиток позитивних рис характеру автора.

У характеристиці щоденникових текстів використано три види оцінки: позитивна, негативна, нейтральна. Нейтральна оцінка співвідноситься “не з відсутністю її як такої, а з кваліфікацією знання про суб’єктивований об’єкт” (за М.П. Котюровою). У щоденникових текстах Л.М. Толстого під нейтральною оцінкою слід розуміти таку, коли автор не стільки характеризує, оцінює себе, скільки ставить певні завдання, мету і вимагає від себе їх виконання. Це означає, що ЩТ з нейтральною оцінкою не властиве емоційно-еспресивне забарвлення, бо вони насамперед виконують функцію повідомлення, констатації фактів і мають лише інформативний характер.

Залежно від авторської оцінки щоденникові тексти поділяються на три групи: з позитивною, негативною, нейтральною оцінками автора.

Спостереження показали, що тексти з позитивною, негативною, нейтральною оцінками автора мають як спільні, так і специфічні риси.

Загальні риси.

1.                     Оскільки ЩТ—письмова форма розмовного стилю, йому властиві: невимушеність, ситуативність, нерідко спонтанність, фрагментарність структурування, що наближає ЩТ до усного мовлення. Але є і відмінності — текст щоденників, як форма письмового мовлення, унормований, ретельніше обмірковується, досконаліший за формою і змістом, лаконічніший.

2.                     Композиційні рамки не чіткі: структура тексту не завжди повна, можуть бути відсутні зачин або кінцівка.

3.                     Значну роль відіграють фонові знання, пресуппозиція.

4.                     Автор ЩТ — їх структурно-семантичний центр, присутність його розкривається за допомогою мовних засобів (найчастіше — особові і зворотні займенники та їх граматичні форми, дієслова теперішнього часу 1 особи однини, короткі форми прикметників на зразок: добр, плох, слаб).

5.                     Автор широко використовує речення, які мають характер побіжних зауважень і не пов’язані з текстом тематично (нерідко це описи стану здоров’я, справ, які зроблено, або треба зробити: Плохо спал. Состояние хорошее. Написать письма. Поговорить с…).

Виявлені також специфічні риси текстів-оповідань з позитивною авторською оцінкою. В них переважає стилічно нейтральна лексика, наявна певна кількість оказіоналізмів розмовного характеру (непогрешный), книжних слів, метафор.

До морфологічних особливостей належить вживання особового займенника я та зворотнього себя, їх форм, а також темпоральних і локальних прислівників (нынче, давно, недавно, прежде, теперь, вечером, там), які виступають показниками і семантичного, і формального зв’язку між реченнями у межах щоденникового тексту.

 Характерним типом зв’язку у надфразній єдності (НФЄ) і тексті є ланцюговий зв’язок, який виявляється у повторах лексем, вживанні синонімів, рідше – антонімів. Структурно-семантичному цементуванню ЩТ-оповідань сприяють тема-рематичні переплетення, які теж є показниками ланцюгового зв’язку між реченнями.

Синтаксичний зв’язок найчастіше оформлено сполучниками и, но.

ЩТ з негативною оцінкою автора характеризуються тим, що їх структура  часто визначає синтаксичне оформлення. Так, у зачинах нерідко вживаються прості речення з обставинами місця і часу, односкладні означено-особові речення (Думаю...; Делаю...; Пишу...) або двоскладні неповні (Все это время делал не так; Поехал в Ясную, ничего не нашел; Давно не писал; Нынче думал о том…). Складні речення вживаються найчастіше у основній частині.

При написанні ЩТ автор використовує різноманітні мовні засоби, тому не можна говорити про їх стандартизацію, вживання штампів — вони більше тяжіють до текстів художніх. Лексика переважно нейтральна, з одиничними випадками емоційної розмовної і просторічної (мерзкий, дрянь, дурачье).

Емоційність, експресивність ЩТ виявляється на всіх мовних рівнях, зокрема на словотворчому (вживання  оказіоаналізмів - разгибчить), лексичному (багатозначні слова, синоніми, антоніми, метафори на зразок бархатний голос, зіставлення, протиставлення). На морфологічному рівні слід відзначити особливу роль дієслова, яке має розвинуту систему граматичних категорій і форм, різноманітні синтаксичні зв’язки, семантичне багатство, центральну роль у реченні. На синтаксичному рівні емоційність досягається інверсією, повторами,  градацією, антитезою.

Специфіка щоденникових текстів нейтральної самооцінки полягає у тому, що вони мають, в основному, двочленну композицію, причому у зачинах ЩТ ІІІ періоду часто вживається дієслово “думать” у різних граматичних формах (рідше — у ЩТ ІІ періоду і взагалі не зустрічається у ЩТ І періоду).

Характерним типом зв’язку у надфразній єдності та тексті є ланцюговий зв’язок, але нерідко у ЩТ ІІІ періоду речення з’єднані паралельним зв’язком.

Стилістичні засоби, які використовуються для реалізації теми, переважно нейтральні, що відповідає характеру оцінки; випадки вживання книжних, розмовних, просторічних слів поодинокі.

Автор застосовує повтори, які іноді можна розглядати як недбалість, властиву щоденниковим текстам взагалі, у чому й полягає їх специфічність (…Часто чувствую такую теплоту, что чувствую то, что…), а іноді—як засіб увиразнення мови, зосередження уваги на важливих для автора моментах (Лень, лень сильная).

Напружений тон ЩТ, особливо ІІ, ІІІ періодів, забезпечується інверсією, яка прямо вказує на моменти, що хвилюють автора оповідання (вернулся я; как далек я; мне возвращенье это было; слава людская).

У третьому розділі — “Структурно-семантична організація щоденникових текстів-описів” — здійснено аналіз текстів відповідно до хронології їх написання, авторської оцінки та виявлено своєрідність структури цього типу текстів.

Структурно-семантична організація описів розглядається у єдності з їх стилістичним та синтаксичним оформленням, що дозволяє дати їм всебічну характеристику, порівняти з аналогічними параметрами ЩТ-оповідань.

Щодо текстів-описів, які порушують тему виховання і самовиховання особистості, то слід відзначити, по-перше, їх незначну кількість (лише 9,5%—20 ЩТ від загальної кількості текстів), а, по-друге, майже повну відсутність ЩТ з позитивною оцінкою автора. Очевидно, Л.М. Толстой внаслідок надто критичного ставлення до себе не акцентував уваги на позитивних рисах свого характеру, фактах із особистого життя тощо, а зосереджувався переважно на негативних моментах, намагаючись знайти засоби самоудосконалення.

Серед описів найповніше представлені тексти з негативною оцінкою автора. Такий їх розподіл не випадковий у щоденниках Л.М. Толстого, оскільки критика і самокритика була для автора не лише нормою життя, а, як він сам висловлювався, від неї йому було "приятно, благостно": адже лише через страждання може очиститися душа людини і стати благороднішою, добрішою, кращою, людина навчиться прощати, любити, розуміти інших, бути уважнішою до оточуючих і від цього отримає моральне, психологічне задоволення.

Специфічність текстів-описів з негативною оцінкою автора проявляється у тому, що зачини найчастіше оформлено у вигляді побіжних зауважень з типовими для автора описами свого фізичного та психологічного стану (Проснулся нынче здоровый, физически сильный с подавляющим сознанием своей гадости, ничтожества…; Я все тот же. Так же недоволен собой и так же твердо верю в себя; Все так же телесно слаб, и не скучно, не дурно, а грустно и хорошо), введенням локальних та темпоральних прислівників (вчера вечером, нынче, до сих пор, более месяца не писал, встал рано; в Москве, в Тулу, в Одобешти) або речень зі словом “думать” у різних граматичних формах (Думаю…; Еще думал…; Нынче думал…). Кінцівки текстів, особливо ІІІ періоду, нерідко сформульовані так: Помоги, Отец; Будем стараться; Надо что-то делать.

Характерним для структурно-семантичного оформлення     ЩТ-описів є ланцюговий зв’язок між реченнями, який виявляється у повторах лексем, тема-рематичній організації. Але на відміну від текстів-оповідань, частіше зустрічається паралельний зв’язок, який виявляється у повторі структури речень, надфразної єдності, тексту в цілому: 1) Я раздражителен, скучен для других, нескромен… Я почти невежда. Я невоздержан, нерешителен. 2) Не могу преодолеть себя. Не могу преодолеть тоски. 3) Хочется подвига. Хочется остаток жизни отдать...

Нерідко у щоденникових текстах ІІ і ІІІ періодів простежується чергування особових і безособових синтаксичних конструкцій, чим досягається ефект безособової відстороненості оповідача: Ни разу не писал. Мне тяжело, гадко. Не могу преодолеть себя. Хочется подвига.

Тексти-описи емоційніші, ніж тексти-оповідання аналогічних періодів з відповідною авторською оцінкою, яка створюється за рахунок ширшого уживання емоційно-оцінної лексики, використання (особливо в одному реченні) розмовних, просторічних, книжних слів (скверно, гадкий, вонючая, ничтожество, выпростаться — благотворный, служить), оказіоаналізмів (снискивание). Усі ці ознаки визначають ідіостиль Л.М. Толстого.

Специфікою ЩТ зумовлено те, що у мінімальну фразу автор намагається вкласти максимум інформації, яка часто кодується у вигляді символів, образів, зрозумілих лише йому самому (адже ЩТ писалися тільки для себе). Він широко вводить речення, зміст яких не завжди зрозумілий читачеві, що не володіє знаннями, адекватними авторським, пресуппозицією (Эта роскошь. Эта продажа книг. Эта грязь нравственная. Эта суета.).

ЩТ нейтральної самооцінки мають композиційну структуру, яка складається переважно з трьох частин. Особливу роль у структуруванні тексту або надфразної єдності відіграє перше речення, яке найчастіше виконує роль зачину: 1) Человек переживает три фазиса, и я переживаю из них теперь третий. 2) Новый дневник, а нового ничего нет. 3) Во мне два начала: духовное и телесное; они борются.

У кінці останнього речення надфразної єдності або тексту І, ІІ періодів автор може поставити три крапки, що вказуює на постійні роздуми над нерозв’язаними проблемами.

Свій емоційний стан автор щоденників предає за допомогою конструкцій експресивного синтаксису (інверсія, окличні речення), рідше—метафор (интерес затих) або метафоричних епітетів (страшная сила, новая сила). Проте метафори у ЩТ Л.М. Толстого, як правило, традиційні, позбавлені новизни, несподіваності, що звичайно спостерігається у художніх творах.

Не відзначаються розмаїтістю й стилістичні засоби текстів-описів нейтральної оцінки автора, що залежить від характеру оцінки. Тут спостерігається переважання стилістично незабарвленої лексики з поодинокими випадками книжних (счастие, фазис), застарілих (тщета, телесное—у значенні матеріальне) слів, іноді оказіоналізмів (высвобаживается). Дещо ширше використовуються фразеологізми (до седых волос, царство Божие), штампи (борьба с пьянством) як засоби образності, експресії.

У щоденникових записах, нерідко спонтанних, трапляються випадки порушення автором стилістичних норм — тавтологія, недбалість у побудові фрази, інвертований порядок слів (…деятельность помощи людям материальной).

У четвертому розділі — “Щоденникові тексти-роздуми І, ІІ, ІІІ періодів, які мають позитивну, негативну, нейтральну авторські оцінки” — розглянуто структурно-семантичну організацію текстів-роздумів Л.М. Толстого усіх трьох періодів його творчості. Висвітлено питання про схожість і відмінність цих текстів, а також їх порівняння з текстами-описами та оповіданнями.

Роздуми, як і описи та оповідання, композиційно організовані:  мають зачин, основну частину і завершувальну, але така структура іноді порушується. Очевидно, що це зумовлено не особливостями роздумів як функціонально-смислового типу мовлення, а специфічними ознаками щоденникового тексту взагалі.

Структурна завершеність розглянутих текстів виявляється у синтаксичній будові речень, які мають маркери початку (темпоральні і локальні прислівники) і кінця тексту (перелік справ на найближчий час: Пойду походить и на ёлку. Пойду косить и шить. С завтрашнего дня встаю в 5.) або фрази на зразок: Помоги, Отец; часте уживання дієслова “думать” у різних граматичних формах.

Характерною для роздумів, як і інших типів текстів, є політематичність. Можливий і поступовий перехід від однієї теми до іншої, і стрибок думки, а також повернення до згадуваного раніше. Перехід від однієї мікротеми до іншої здійснюється експліцитно (через займенники) та імпліцитно (асоціативно).

Образ автора — наскрізний в усіх типах текстів І, ІІ, ІІІ періодів (специфічна риса ЩТ), відомий і читач (автор), діяльність автора і читача спрямовані назустріч. Характерним є введення внутрішнього діалогу автора з самим собою, який дозволяє зосередити увагу на важливих моментах роздуму і підвищити емоційний тон вислову, тексту в цілому: 1) Я думал и то, что нет у меня сильных интереса или страсти (как не быть? отчего не быть?);

2) Сколько времени я стараюсь образовать себя! Но много ли я улучшился? Пора бы отчаяться, но я ещё надеюсь…

3) Я осуждаю Андрюшу, Сашу. А что я был в 27 лет? Это Кавказ, турецкая война, Севастополь. А уж что я был в 22 года? Это игра, Чулково, охота.

Роздуми ІІ, а особливо ІІІ періодів невеликі за обсягом (2-3 речення), надфразні єдності можуть бути пронумеровані автором.

Починаючи з ІІ періоду, роздуми нерідко складаються лише з основної частини, а зачин і кінцівка відсутні.

У роздумах помітна актуалізація авторського «Я» (за рахунок мовних засобів—займенників, дієслівних форм). Ще більшу роль відіграють пресуппозиція, фонові знання.

На відміну від попередніх типів тексту, у роздумах речення нерідко з’єднані паралельним зв’язком, а не лише ланцюговим.

Специфічними особливостями композиційно-мовленнєвих форм зумовлена різниця у функції ЩТ: в описах та оповіданнях головною є інформаційна, а у роздумах вона послаблена.

Надфразні єдності у ЩТ-оповіданнях та описах більш самостійні і замкнені, ніж у роздумах. Така самостійність забезпечена порівняно великим обсягом (у середньому 7-10 речень досить складної будови) та односпрямованістю розкриття теми. Причому їх співвідносна незалежність має більшою мірою структурний, аніж смисловий характер.

У ЩТ-роздумах з позитивною оцінкою автора нерідко кінцівка має узагальнюючий характер і завершується сентенцією, яка образно, емоційно підсумовує сказане раніше. Сентенція може бути авторською (В чём кажется слабость, в том может быть источник силы; Ничто так не показывает роста, как заметка на стене; Чувствуешь ветер только тогда, когда остановишься…) або запозиченою у інших (Чтоб левая не знала, что делает правая…; Montaigne. La pointe a la sause — Монтень. Острота в соусе — переклад наш).

Аналізовані тексти емоційні, в них яскраво виражена оцінка—насамперед за допомогою лексем оцінного характеру (хорошо, люблю, страшно, тяжелое время). Емоційно-оцінний тон ЩТ-роздумів з позитивною оцінкою автора створюється також завдяки широкому вживанню антонімів (у тому числі контекстуальних), уведених в одне або різні речення. Це дає автору змогу зіставити або порівняти риси свого характеру, спосіб життя тощо та зробити необхідні висновки (дурно-хорошо; хорошо-скверно; у меня ничего не остаётся целого—у меня целого много,больше…; не чувствуешь ветра—чувствуешь ветер).

На синтаксичному рівні оцінність виявляється у використанні певних структур, зокрема вставлених питальних речень: Я думал и то, что нет у меня сильных интереса или страсти (как не быть? отчего не быть?), які виступають додатковим і виразним засобом передачі стану автора ЩТ, способом привернути увагу до думки, висловленої перед питаннями.

Вживаними є конструкції розмовного синтаксису, зокрема односкладні речення, частіше безособові (Кажется, хорошо; Мне кажется…; Как радостно замечать в себе…; Надо привыкнуть к мысли…).

Визначено специфічні риси роздумів з негативною оцінкою автора. Перше речення ЩТ, як правило, є сигналом початку надфразної єдності, тексту в цілому і може мати характерні для ЩТ маркери початку—темпоральні прислівники (почти через два месяца; Июль 3. До обеда.)

На відміну від роздумів з позитивною оцінкою автора, тексти з негативною оцінкою  не завжди мають кінцівку—іноді авторська думка несподівано переривається, що можна розцінити як надзвичайно емоційний стилістичний засіб.

Емоційність, оцінність текстів створюється, як і у роздумах з позитивною авторською оцінкою, вживанням спеціальної оцінної лексики, яка, проте, має переважно негативне забарвлення (глуп, испорчен, пропала даром, слаб, шаток, бесцельный, мелочный; ах, трудно).

Крім експресивної лексики, засобом емоційності роздумів (особливо ІІІ періоду) є й конструкції експресивного синтаксису (Вздор!; Но уже поздно!; Всё ближе и ближе…), у тому числі інверсія (жизни всей и всякой; в одухотворении её; воля моя шатка; добрые мои намерения).

Часто речення або їх предикативні частини протиставляються одне одному. Такі синтаксичні конструкції дають змогу автору ЩТ схарактеризувати себе, порівняти з іншими та зробити висновки щодо свого духовного росту, етапів самоудосконалення (не было бы хорошего—но не было бы и дурного; или развитие… в каждом—или упадок… в отдельных существах; Я знаю, как я плох и глуп—меня считают…гениальным).

Специфічність ЩТ-роздумів з нейтральною оцінкою автора полягає у введенні книжної лексики у синтаксичні конструкції розмовного характеру або, навпаки, емоційної, розмовної—у структури книжного синтаксису.

Речення у надфразній єдності або у тексті з’єднані ланцюговим зв’язком, можливим завдяки їх специфічній тема-рематичній організації, численним повторам слів, семантичним опозиціям на зразок: совершенство—несовершенство, дурно—не дурно, кому—никому, добро—не добро). Але трапляються й випадки  паралельного зв’язку між реченнями ЩТ.

У роздумах нейтральної оцінки, на відміну від усіх інших, багато сталих сполучень, фразеологізмів (живая вода; чтоб левая не знала, что делает правая), які допомагають автору влучно, лаконічно, образно висловити свій погляд на певну проблему.

Характерним є введення у текст внутрішнього діалогу автора з самим собою (Жизнь только тогда, когда живёшь для других или хоть готовишь себя к тому, чтобы быть способным жить для других. Но как? Другим я не нужен…).

Висновки

Аналіз мовного наповнення та структурних особливостей щоденникових текстів різних композиційно-мовленнєвих форм, зіставлення між собою структурно-стилістичної та лексико-семантичної організації текстів трьох періодів творчості Л.М. Толстого, опис і дослідження мовних засобів авторської оцінки, прагматичного аспекту ЩТ та визначення їх специфіки і лінгвістичного статусу дозволяє зробити загальні висновки.

Щоденникові тексти — це письмова форма розмовного стилю, а також система специфічної мовленнєвої комунікації, всі елементи якої перебувають у ієрархічних відношеннях. Вони взаємодіють, підпорядковуючись один одному—добираються необхідні слова та їх граматичні форми, з яких утворюються словосполучення, речення; речення входять у надфразну єдність, яка є фрагментом тексту.

Структурні особливості ЩТ різних композиційно-мовленнєвих форм, авторських оцінок та періодів написання зумовлені узусом його функції і виявляються в однобічному характері комунікації, яка поєднує адресанта та адресата в одній особі і, як правило, не припускає словесної відповіді, а передбачає лише підсумок, вчинок як   реакцію на репліки, зауваження, роздуми (за винятком внутрішніх діалогів автора з самим собою).

Лексико-семантичний аналіз щоденникових текстів  Л.М. Толстого з різними авторським оцінками показав, що поряд з нейтральними широко вживаються емоційно-оцінні слова, часто розмовного або книжного характеру (особливо у текстах з негативною і позитивною оцінками автора). Вони можуть змішуватись зі словами високого стилю, створюючи особливу емоційну напруженість, забезпечуючи лаконізм, точність оцінки.

Мовні засоби вираження авторської оцінки надзвичайно різноманітні: фоно-графічні виділення, оказіоналізми, емоційно-оцінна лексика, фразеологізми, антоніми (у тому числі і контекстуальні), метафори.

На морфологічному рівні   для ЩТ усіх типів характерним є використання займенників 1 і 2 особи однини, переважно повних форм прикметників, особових дієслів, темпоральних і локальних прислівників.

На синтаксичному рівні характерним є синтез книжних та розмовних конструкцій, які відбиті не тільки у щоденниках Л.М. Толстого, а й у його подальшій творчості. Адже письменник “виріс” із щоденників у прямому розумінні: щоденник сам по собі не художній твір, але може ним стати, якщо матиме певний глобальний смисл, характерний для літературного твору. Він організований за критеріями цілісності, пропонує сукупність значень, об’єднаний ідеєю, обмежений певною композицією, має відзначену автором хронологію подій, надихнутий концепцією людини.

Аналіз прагматичного аспекту щоденникових текстів Л.М. Толстого показав, що у їх створенні величезну роль відіграє пресуппозиція, яка визначає  адекватність інтерпретації тексту, оскільки автор і одержувач інформації — одна особа, яка повністю володіє фоновими знаннями. До того ж фактор адресата — визначальний у доборі мовних засобів.

У ЩТ Л. Толстого виявлено ряд стилістичних особливостей, які визначають ідіостиль письменника. Щоденникові тексти відбивають мовленнєві норми сучасної Л. Толстому епохи, але помітні й авторські особливості.

Осмислення проблеми мовної особистості дозволяє здійснювати її аналіз через тексти і навпаки. Аналізуючи тексти таким чином, можна в результаті дійти до розуміння і розкриття духовних пошуків людини, її внутрішнього світу.

Узагальнивши спостереження щодо категоріальних ознак тексту та порівнявши їх із ознаками щоденникового тексту, можна визначити специфічні особливості щоденникових текстів:

1. Щоденник Л. Толстого являє собою текст, оскільки має такі структурно-функціональні риси, як цілісність, завершеність, зв’язність, логічність, комунікактивну спрямованість, прагматичну установку, адресатність, оцінність, експресивність, модальність, пресуппозицію, фонові знання.

2. Водночас це специфічний текст, оскільки, з одного боку, можуть бути відсутні деякі з вказаних ознак (комунікативна повнота, тематична цілісність, точність, логічність, послідовність викладення матеріалу), а, з іншого боку, наявні риси, властиві лише ЩТ:

а) структурно-семантичним центром ЩТ завжди є автор, чий образ організує категорію когезії, яка відбиває глибинні (смислові) зв’язки та характер моделювання у тексті об’єктивної дійсності;

б) щоденниковий текст автор складає тільки для себе, отже, він закладає у нього інформацію, розраховану теж тільки на себе—нестандартно, як зручно йому, коротко, лаконічно, економлячи мовні засоби;

в) структурно-композиційна будова та смислове навантаження повідомлення у ЩТ організовано так, щоб воно мало вплив лише на автора тексту, викликало адекватність сприйняття;

г) немає необхідності враховувати пресуппозицію, тому що автор володіє повним обсягом знань і уявлень про факт, предмет, подію, відображених у тексті щоденників;

д) прагматична установка відбиває авторський світогляд, світосприйняття, їй підпорядковані усі характеристики тексту, його композиційно-смислова структура;

є) ЩТ нерідко оформлені за допомогою внутрішнього діалогу автора з самим собою (не розрахованого на участь у двобічній комунікації), який має самонаправлений характер та відзначається виразною асоціативністю.