Актуальність теми. З часу набуття Україною незалежності активно почала досліджуватися проблема правового статусу особи у кримінальному процесі, захисту її прав і законних інтересів. Ці дослідження зосередилися навколо процесуального статусу підозрюваних, обвинувачених, підсудних, наголошуючи на порушенні їх прав і свобод та необхідності їх розширення. Разом з цим, залишилися без достатньої уваги такі суб’єкти кримінального процесу, як свідки та потерпілі. Наявні правові засоби їх захисту не узгоджуються з засобами захисту прав та інтересів осіб, які притягуються до відповідальності, на що вказали 52,3 % опитаних нами слідчих. При цьому 32,1 % опитаних вважають, що пріоритет повинен надаватися захисту інтересів потерпілих і лише 17,4 % – захисту інтересів осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності.
В умовах загрозливого стану злочинності та зміни її характеру, розповсюдженим способом протидії розслідуванню став незаконний вплив на свідків та потерпілих. Це суттєво впливає на рівень довіри населення до правоохоронних органів, створює реальні передумови для зростання латентної злочинності. Наслідком цих фактів є небажання потерпілих та свідків брати участь у кримінальному судочинстві, що обумовлює розробку нових способів протидії злочинності з боку держави. У зв’язку з цим 23 грудня 1993 року був прийнятийЗакон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (далі – Закон), норми якого почали діяти лише з моменту доповнення КПК України положеннями вказаного Закону 2001 року. Проте зміни законодавства не надали бажаних результатів. Встановлені заходи захисту 83,3 % опитаних слідчих вважають ненадійними, 81,0 % – кажуть, що цей закон не задовольняє потреби слідчої практики, а 83,1 % – вказують на необхідність його удосконалення.
На цей час перед Україною стоїть питання приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних та європейських стандартів у сфері захисту прав людини. Одним з аспектів цієї роботи є забезпечення та захист прав свідків й особливо жертв злочинів, надання їм належної державної підтримки, що повинна включати кваліфіковану юридичну, соціальну та психологічну допомогу, а також створення державного фонду виплати фізичних, моральних та майнових збитків.
Аналіз норм чинного КПК України та проекту КПК України свідчить, що в них враховані не всі цінні, напрацьовані міжнародним співтовариством та світовою практикою положення щодо захисту свідків та потерпілих.
Започаткували дослідження цієї проблеми на монографічному та дисертаційному рівнях в Україні В. С. Зеленецький та М. В. Куркін. Окремі аспекти участі свідків та потерпілих у кримінальному судочинстві та забезпечення їх безпеки розглядали такі вчені: Ю. П. Алєнін, В. П. Бахін, В. І. Бояров, Т. В. Варфоломєєва, А. Ф. Волобуєв, В. І. Галаган, В. Г. Гончаренко, М. І. Гошовський, А. В. Іщенко, Н. С. Карпов, В. О. Коновалова, М. В. Костицький, В. С. Кузьмічов, О. П. Кучинська, В. В. Лисенко, В. К. Лисиченко, Є. Д. Лук’янчиков, В. Т. Маляренко, В. С. Мацишин, М. І. Мельник, О. Р. Михайленко, В. Т. Нор, М. І. Смирнов, С. М. Стахівський, І. В. Строков, В. В. Тищенко, Л. Д. Удалова, В. М. Тертишник, В. Ю. Шепітько, Р. М. Шехавцов, В. В. Щур та ін.
Питання захисту свідків та потерпілих актуальне також для інших країн СНД. На теренах Російської Федерації його досліджували: І. А. Бобраков, Л. В. Брусніцин, В. В. Войніков, С. Ворожцов, В. Б. Гончаров, А. Ю. Єпіхін, Є. В. Жаріков, О. А. Зайцев, В. В. Трухачьов, С. П. Щерба, А. А. Юнусов. У Республіці Казахстан над ним працювали В. І. Андрєєв, А. Н. Ахпанов, С. М. Жалибін, М. Ч. Когамов Б. Х. Толеубекова, а в Республіці Білорусь – П. В. Митник, І. І. Басецький, Л. І. Родевич.
Формування інституту захисту свідків та потерпілих у кримінальному судочинстві обумовило звернення до історичного розвитку участі свідків та потерпілих у кримінальному процесі. Оскільки до сьогодні питання захисту свідків та потерпілих у кримінальному процесі України ще не було у фокусі досліджень, визначення його особливостей та порядку здійснення, теоретичне осмислення, оцінка чинного законодавства щодо цього питання та визначення основних напрямів його удосконалення обумовлюють актуальність теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004‑2009 років (наказ МВС України від 5 липня 2004 року № 755) та основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005-2010 роки. Робота безпосередньо спрямована на подальшу реалізацію положень Концепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, затвердженої Указом Президента України від 28 грудня 2004 року № 1560/2004; Плану заходів щодо реалізації Концепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, на 2005-2006 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2005 року № 110-р.; Розпорядження МВС України від 24 квітня 2005 року № 353 «Про організацію виконання Плану заходів щодо реалізації Концепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, на 2005-2006 роки»; Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006; Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 року № 410; Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20грудня 2006 року № 1767; Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 року № 116-р; Програми реформування системи освіти МВС України та підвищення якості підготовки фахівців для органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 28 жовтня 2007 року № 411. Темадисертації затверджена рішенням Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України 25 січня 2005 року, протокол № 1, та зареєстрована у переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2005 рік): розглянуті та схвалені відділеннями Академії правових наук України (п. 615).
