ФРАЗЕОЛОГІЯ ГУЦУЛЬСЬКИХ ГОВІРОК : Фразеология гуцульских говоров

summary

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її місце в системі досліджень українського і слов’янського мовознавства, розкрито актуальність і новизну роботи, її практичне й теоретичне значення, сформульовано мету й основні завдання дисертації, окреслено методи дослідження й указано на джерельну базу.

Перший розділ дисертації – “Теоретичні засади діалектної фразеології” – присвячено становленню і розвиткові діалектної фразеології як окремої галузі діалектології, її проблемам і перспективам розвитку. Розділ складається із двох підрозділів.

Перший підрозділ – “Стан дослідження” – репрезентує стан і напрями розвитку української діалектної фразеології як складової частини діалектології. Діалектна фразеологія виділилася в українському мовознавстві порівняно недавно, передусім завдяки працям Б. Ларіна, І. Матвіяса, С. Бевзенка. Упродовж кількох десятиріч формувалися її теоретичні засади, методологічна основа, система наукових понять і термінів. Незважаючи на всі труднощі, українська діалектна фразеологія за майже півстолітню історію досягла деяких успіхів у зборі, фіксації й аналізі фразеологічного фонду української національної мови. Передусім маємо на увазі словники (В. Ужченка, Д. Ужченка; А. Івченка, Н. Вархол; М. Доленка; Г. Доброльожі; О. Юрченка й А. Івченка) із різних діалектних обширів, які фіксують стан фразеологічних систем українських говірок на сучасному зрізі.

На сьогодні опубліковано праці, у яких розглянуто теоретичні питання української діалектної фразеології, зокрема структурно-семантичні особливості фразеологізмів із різних діалектних обширів (А. Івченко), поведінку в мовному просторі (В. Лавер), ідеографічну класифікацію фразеологічного матеріалу окремого говору (Г. Доброльожа, Н. Коваленко). Вивченню фразеологічних систем діалектів карпатської групи присвятили свої праці М. Демський, В. Лавер, Н. Бабич, Г. Ступінська.

Окремо зосереджено увагу на розмежуванні фразеологізмів національної, літературної і діалектної макросистем, що здійснили І. Матвіяс, Л. Ройзензон, Л. Івашко, Б. Ларін та ін. Дотримуємося думки, що продуктивніше не диференціювати матеріал, зіставляючи діалектне і літературне, а досліджувати діалектні явища, зокрема фразеологічні, як систему.

У другому підрозділі “Фразеологічна одиниця, її суть і статус, ономасіологічні функції” визначено основний об’єкт дослідження – фразеологічну одиницю (ФО) – стійку, відтворювану, нарізнооформлену сполуку, яка функціонує в системі діалекту і для якої характерні фразеологічне значення, номінативна функція та деякий ступінь експресивності. Відповідно фразеологічна система гуцульських говірок – сукупність фразеологічних одиниць, що функціонують в обширі гуцульських говірок як цілість, у межах якої існують парадигматичні, синтагматичні, внутрішньофразеологічні і фразеотворчі відношення.

У дисертації докладно розглянуто теоретичні питання, що стосуються категоріальних ознак фразеологізму, а саме: відтворюваності, стійкості, нарізнооформленості, цілісності фразеологічного значення, номінативної функції та експресивності, які безпосередньо стосуються вичленування фразеологізмів із потоку живого мовлення. З огляду на специфіку дослідження (фразеологічна ідеографія) зосереджено увагу на суті номінативної функції фразеологізмів та експресивності як на причинах ідеографічної вибірковості. Особливість фразеологічної номінації полягає у взаємодії денотата глибинної структури (внутрішньої форми) ФО і денотата поверхневої структури ФО. Внутрішня форма фразеологізму, що репрезентує денотат глибинної структури, створює поряд зі справжнім, але формально не вираженим денотатом ФО, ефект “двовершинності” денотативного аспекту фразеологічного значення.

Денотат ФО – комплексне і складне явище у фразеології. Його складність полягає в тому, що процес найменування об’єкта проходить шляхом переосмислення крізь призму почуттів, емоцій, образних уявлень та оцінок. Експресивний компонент виступає домінантою фразеологічного значення: завдяки ньому за межі фразеологічної системи виходять такі нейтральні відтворювані стійкі сполуки, як штампи, кліше, терміни. Експресивна функція фразеологізму реалізується в акті комунікації. Ступінь експресивності ФО передбачає наявність деякої шкали експресивності у свідомості учасників комунікативного акту.

Природа фразеологізму як експресивної одиниці, що радше кваліфікує, аніж позначає об’єкт, зумовлює два види експресивності в межах ФО: денотативну, яку породжує денотат, тобто уявлення про позначувану реалію, і конотативну, що створюється завдяки внутрішній формі фразеологізму, його граматичній структурі. Більшості фразеологізмів притаманна подвійна експресивність: і денотативна, і конотативна. Зокрема до семантичного ряду “Узалежнений від алкоголю” входять ФО: ^|гад´у би спиў; ^|гада би спиў (і с по^|па ^|ризи); ^|в’іпиў би ^|мертвому з ^|уха; ^|куп’іл´ з ^|мертвого ^|в’іпиў би, експресивність яких твориться завдяки денотативній модальності – характеристиці такої реалії, що викликає негативні емоції (п’яниця), і завдяки конотативній модальності – компонентному складові (^|гад´е, ^|мертвиǐ, ^|куп’іл´ з ^|мертвого). Інколи експресивність фразеологізму творить тільки конотативна модальність. ФО хи^|ба би нат:о^|ч´иў “про низькорослу особу” відзначається негативною оцінкою й високим ступенем експресивності завдяки внутрішній формі, яка відбиває “нестандартність”, неповноцінність дуже низького на зріст чоловіка.

Окрім метафоричного, гіперболічного та інших переосмислень, що збуджують асоціативні уявлення, часто фактором посилення експресивності є невмотивованість для діалектоносіїв значення ФО, наявність компонентів із затемненою етимологією: бан^|диґи ^|бити; ^|гандри ^|бити; ^|гиндри ^|бити; ґем^|бези ^|бити; зам^|бели ^|бити. Важливим чинником творення експресивно забарвленого значення є граматична будова ФО. Зокрема високий ступінь експресивності притаманний тим фразеологізмам, які мають структуру порівняння, на чому наголошують дослідники. Тавтологічні ФО, де підсилювальну функцію виконують повтори (наприклад, на шкрум шкру^|мен:иǐ “цілковито, повністю”) також належать до сполук з високим ступенем експресивності. Експресивний ефект створює і римованість окремих ФО на основі звукової симетрії компонентного складу (^|мати з^|лости ^|поўн’і ^|кости), а також наслідки контамінаційних процесів у межах фразеологізмів (хо^|дити йеґ ^|віч΄ниǐ жид б^|лудом “довго тинятися без мети” ← хо^|дити б^|лудом + хо^|дити йеґ ^|в’іч´ниǐ ж´ид). Паралельно в гуцульських говірках фіксуємо інноваційну ФО хо^|дити б^|лудом йеґ ^|в’іч´ниǐ гриж, що утворилася на основі народноетимологічного переосмислення в’іч´ниǐ ж´ид – гриж “клопіт, журба”, що руйнує первинний образ, а натомість творить новий, тим самим підвищуючи ступінь експресивності.

Досліджуючи фразеологічний матеріал, ми використали системний підхід, який дав змогу не фільтрувати його з огляду на вживання в інших діалектних обширах чи фіксацію у словниках, а досліджувати цілісно. За даними власної картотеки, до фразеологічної системи гуцульських говірок зараховуємо:

І. Фразеологізми, що їх не зафіксовано у словниках української мови або зафіксовано з ремаркою діал.: за^|пишитиси йеґ за^|зул´ка на ^|пасци “дуже загордитися”; др´іт пр´ести “бути скупим”; моло^|титиси йеґ ^|йеблуко ў реше^|к’і “безрезультатно братися до кількох справ”; аж д^|раници ^|пукайут на да^|хови “дуже холодно”; гри^|м’іти йеґ ^|ґ’іт:е о ^|пудоў “зчиняти шум”; ш^|к’ірити ^|зуби йек пес на гор^|йеч´иǐ ч´ір “лаяти когось”; ǐти ў б^|рабин “пропасти безслідно” (їхня частка в дослідженні становить 64 %).

ІІ. Фразеологізми, які мають таке саме значення, що і ФО, зафіксовані у словниках, але відрізняються від них окремими елементами, наприклад:

а) синонімічними компонентами-діалектизмами: гуц. ди^|витиси ^|б’іўки / ф^|лудом – літ. дивитися / глянути вовком “виявляти неприязне, вороже ставлення до кого-небудь”; гуц. ^|в’ікохати га^|д´уґу за ^|пазухоў – літ. гадюку вигодувати “виплекати, випестувати злу, невдячну людину”; гуц. и^|мити с´а за ^|голоў – літ. аж за голову взявся “уживається для вираження сильного здивування, переживання, туги, розпачу; гуц. зати^|кати ^|ґимбу / ^|хаўку – літ. затуляти (закривати, замикати)...рота (рот, уста, пельку) 1) “замовкати”; 2) “примушувати кого-небудь замовкнути, не давати змоги висловлюватися” та ін. Заміна може відбуватися в межах одного тематичного поля: гуц. ў ^|лишц´і во^|ди с^|пити – літ. втопити в ложці води “завдати великих прикростей кому-небудь чи згубити кого-небудь із ненависті” (частка ФО цієї підгрупи становить 10% від усіх досліджуваних ФО гуцульських говірок);

б) ФО, що відрізняються граматичними особливостями: гуц. ў ^|ч´исн´ім с^|лов’і – літ. на чесне слово “на основі даного слова, слова честі, без будь-якої гарантії”; гуц. за (ма^|лиǐ) ^|волос – літ. на волосок (на волоску) “надзвичайно близько від чого-небудь” (їхня частка становить 7%);

в) ФО, що відрізняються структурною організацією, зокрема кількістю обов’язкових чи факультативних компонентів: гуц. залу^|пити ^|носа (на вер´х Попи^|вана) / (шо аж´ дошч´ (ў ^|него) к^|раплет) – літ. дерти (драти) носа (кирпу); дерти носа (вгору) – “пихато поводитися, чванитися” (частка цих ФО у матеріалах дисертації становить 4%).

ІІІ. Фразеологізми, що увійшли в літературну норму з іншим значенням, аніж у гуцульських говірках. Зокрема в гуцульських говірках функціонують ФО: ^|мати ^|серце (Ксм) “гніватися на кого-небудь” на відміну від омонімічної сполуки, що ввійшла в літературну норму зі значенням: “бути добрим, чуйним, доброзичливим”; ў^|мити ^|руки “заплатити тим, хто миє й одягає покійника” – літ. “ухилятися від участі в якій-небудь справі, знімати з себе відповідальність за щось”; (ўсі) ро^|зуми по^|йісти “бути зарозумілим” – літ. “стати розумним”; ^|в’ійе ^|в’ітер΄ ў голо^|в’і “п’яний” – літ. “хто-небудь легковажний, несерйозний”. Ця група найменша за чисельністю, її частка в дослідженні не перевищує 3%.

IV. ФО, що увійшли в літературну норму і функціонують у гуцульських говірках здебільшого з деякими фонетичними, акцентуаційними особливостями, як-от: гуц. сто^|йети стоў^|пом “стояти нерухомо” – літ.: стати / ставати стовпом “застигнути нерухомо”; г^|нути хама^|на; кру^|тити харама^|на “вигадувати що-небудь, обдурювати, обманювати кого-небудь – гнути (загнути) харамáна тощо. Їхня частка становить 12 %.

У другому розділі – “Ідеографічна класифікація фразеологізмів гуцульських говірок” – подано ідеографічну характеристику фразеологічної системи гуцульських говірок, проаналізовано, які сфери об’єктивної дійсності знайшли відображення у фразеології.

У першому підрозділі “Витоки та основи ідеографічної класифікації” визначено критерії ідеографічного опису фразеологізмів. Теоретичні засади фразеологічної ідеографії знайшли свій вияв у працях українських науковців, зокрема Ю. Прадіда, А. Івченка, Г. Доброльожі, Н. Коваленко та ін.

Однією з найвагоміших проблем є сегментація фразеологічної системи. У дисертації матеріал класифіковано і за семантичним, і за граматичним принципом при кількісній перевазі семантичних критеріїв ФО. За первинну одиницю ідеографічного опису приймаємо семантичний ряд. Семантичні ряди (СР) формують семантичну групу. До семантичної групи можуть входити ФО не тільки із суміжним значенням, а й часто із протилежним. Сукупність семантичних груп творить семантичне поле. Структура поля передбачає існування ядра як основи мікросистеми і периферійних зон, що, накладаючись з іншими полями, творять із ними спільний фразеологічний пласт. Семантичні поля за спільною темою об’єднуються в тематичні поля.

Парадигматичні відношення у фразеологічній системі гуцульських говірок реалізуються на рівні ідеографічних мікрогруп – семантичних рядів, груп, семантичних полів. Найбільшими об’єднаннями фразеологізмів є тематичні поля: “Людина” і “Сприйняття навколишнього світу”.

Тематичне поле “Людина” (другий підрозділ) охоплює семантичні поля: “Зовнішній вигляд” (семантичні групи “Врода”, “Статура”, “Зріст”), “Фізіологічний стан” (“Вікові особливості”, “Фізіологічні особливості жінок”, “Перебіг життя”), “Внутрішній світ” (“Емоційний стан”, “Розумові здібності”, “Риси характеру”), “Дії і стани людини” (“Рухатися”, “Працювати”, “Уживати алкоголь”, “Говорити”), “Людські взаємини” (“Дії в конфліктних ситуаціях”, “Сімейний стан”).

Тематичне поле “Сприйняття навколишнього світу” (третій підрозділ) охоплює значно менше семантичних полів: “Кількість” (“Неозначена кількість”), “Час” (“Пора доби”, “Неозначений час”), “Явища природи” (“Погода”).

Саме у процесі ідеографічного опису найвиразніше виявляється антропоцентризм внутрішньої форми і семантики ФО, тяжіння до більшої концентрації навколо тих семантичних полів, які характеризують людину. Фразеологія не відображає світу логічно, у всьому його розмаїтті, як це робить лексика: лексико-семантичні ряди відбивають об’єктивну картину засвоєного світу, а семантичні ряди у фразеології є його наївним відбиттям. На такий антропоцентризм у фразеології звертають увагу всі дослідники. Він притаманний і фразеології гуцульських говірок. Фразеологізми, які кваліфікують зовнішній вигляд людини, її дії, внутрішній світ, фізіологічні особливості (тематичне поле “Людина”), значно переважають над тими, що характеризують часо-просторові величини, явища природи тощо (тематичне поле “Сприйняття навколишнього світу”).

Специфіка денотації фразеологізмів полягає в характеристиці тих реалій, які підлягають вторинній номінації, тобто об’єктів емоційної сфери, як позитивного плану (про що свідчать, зокрема, фразеологізми зі значенням “надзвичайно вродливий”, “дуже добрий”), так і негативного. Однак найчастіше спостерігаємо зосередження фразеологізмів навколо понять із негативною оцінкою, що підтверджує велика кількість семантичних рядів із негативною денотативною модальністю: “Невродливий”, “Дурний”, “Сумний”, “Брехливий”, “Злий”, “Сердитий”, “Лінивий”, “Ледарювати”, “Померти”, “Бути п’яним”, “Сваритися”, “Гніватися”, “Набити”, “Зраджувати у шлюбі”, “Обдурювати” тощо. Такі ряди відзначаються широким репертуаром одиниць (пор.: СР “Лінивий” – [гни^|лиǐ] йек пес; йаґ  бе^|леǐ / би^|лиǐ , де белеǐ “кличка білого собаки”; йек трут; йеґ ^|муха на вес^|н΄і, [пус^|тиǐ] йек пен΄; йек слуп (= стовп), йек пен΄ до по^|т΄ети (= пташеня); йеґ жид до ^|ц΄іпа / до со^|к’ири) на відміну від тих, що містять ФО з позитивною оцінкою (СР “Працьовитий” – [ро^|б’ітниǐ] йаґ б^|U’ілка). Активність функціонування ФО із негативною оцінкою виявляється і в межах одного семантичного ряду, пор. семантичний ряд “Одружитися”: ў^|з´ети га^|лем (=тягар, що використовується як гальмо для фіри) на ^|шийу; ў^|з´ети йер^|мо на ^|шийу (і т´ег^|нути йеґ в’іў); ^|кам’ін´ ў^|з´ети (заўйе^|зати) на ^|шийу; ў^|з´ети ш^|паргу (= міцний шнурок) на ^|шийу; заўйе^|зати б’і^|доў ^|голоў; заўйе^|зати ^|голу из б’і^|доў (негативна оцінка); за^|вити ши^|р´інкоў (= хустка) ^|голу (позитивна оцінка).

Антропоцентризм у фразеології виявляється не тільки в ідеографічній вибірковості ФО, а й у семантичній сполучуваності, тобто на рівні синтагматичних зв’язків фразеологічної системи: більшість ФО має у своєму оточенні іменники, займенники, субстантивовані слова інших частин мови на позначення осіб. Зафіксовано кілька семантичних рядів, фразеологізми яких мають у своєму суб’єктному оточенні переважно назви осіб жіночої статі. Це насамперед ті ряди, що позначають фізіологічні особливості жінок (“Народити”, “Мати місячні”, “Вагітна”), а також “Одружитися”. Семантичних рядів, ФО яких мають у своєму суб’єктному оточенні переважно назви осіб чоловічої статі, не виявлено. Це демонструє асиметрію в опозиції “Чоловік – Жінка”, яка склалася у фразеологічній системі гуцульських говірок.

Спостереження за фразеологічною системою гуцульських говірок дають підстави твердити, що для неї, як і для лексичної системи, властиві синонімія, антонімія, омонімія, паронімія.

Фразеологічна синонімія – поширене явище в говірковому мовленні. Зокрема за принципом фразеологічної синонімії (у широкому розумінні, тобто на основі тотожного чи близького денотативного значення, незважаючи на конотативність) побудовано семантичні ряди. Зокрема в семантичний ряд “Ніколи” входять такі ФО: на ^|к’інцкиǐ ве^|лиґден´; на ^|к’інцки ^|петра; на (св’і^|того) ^|гамана; на св’і^|того ^|н´іґди;  йеґ дв’і сере^|ди зіǐ^|дуц:и; йеґ ^|з´іǐдуц:и сере^|да с п^|йетницеў; йаґ го^|ра з го^|роў си ^|зиǐде; йаґ ^|гори пос:у^|вайуц:и; ко^|ли ^|гори си за^|сун´ет; ко^|ли во^|да д’го^|р´і си о^|берне; ко^|ли во^|да го^|р´і с´и ^|верне; йеґ во^|да си ў^|берне г^|рун´ом; йак ў полони^|н´і рак с^|виснет; ко^|ли ^|порос´е ^|буде ле^|т´іти; йеґ во^|лос´е на до^|лони ^|будет; ко^|ли ^|в’іросте ^|волос на ко^|л´ін´і; йеґ на пйе^|т´і во^|лос´і ^|в’іл´ізе; йеґ ^|будут груш^|ки на ^|верб’і; ко^|ли вер´^|ба ^|будет ^|йеблука ро^|дити; ко^|ли ^|в’іл´ха ^|йеблука з^|родит; йак сво^|йі ^|вуха /по^|тилицу [ўзд^|р´іти]; йеґ ^|д´ідо с того с^|в’іта п^|риǐдет; ко^|ли ^|баба з г^|роба ^|в’ійде; ^|вид´іти ко^|ли ^|перш´і (мо^|йі) пос^|толи; [^|вид´іти] ко^|ли ^|баба в’і^|нок на голо^|в’і; ўзд^|р´іти ко^|ли сн´іх то^|г’ідниǐ; йеґ йа ^|буду по^|пом / попа^|д´е тощо. Таке багатство фразеологічних синонімів на позначення деяких понять можна пояснити природою фразеологічної одиниці.

Для фразеологічної системи гуцульських говірок характерна антонімія. У роботі за принципом антонімічних зв’язків для виявлення особливостей антонімії у фразеологічній системі виділено деякі семантичні групи. Зокрема в семантичну групу “Врода” на основі антонімічних зв’язків входять СР ”Вродливий” (йек ^|ч´іч´ка; йек пом’і^|дор´ка; йак пш´е^|нич´ниǐ пи^|р´іх) – СР “Невродливий” (йек сви^|н´е ў ко^|локал´і; йеґ ^|д´іт´ко ў йе^|годах; йек цвин^|тар´ оп’іў^|ноч´и). Семантична група “Статура” охоплює антонімні СР “Худий” (йек к^|л´ука; йаґ бед^|райа; [^|ситиǐ] йек ^|сало ^|гусґече) – СР ”Огрядний” (йаґ бе^|ґол´и; йеґ гар^|буз ў г^|р´ец´:и; ш^|к’іра не на^|ходит (на когось)); семантична група “Зріст”: СР “Високий” (йеґ обо^|рожина; йек про^|цесийа) – СР “Низький” (^|ж´еб’і по ^|пупец; йек перст; йеґ ма^|ц´іцкиǐ ^|палец); семантична група “Вікові особливості”: СР “Молодий” (моло^|ко на гу^|бах не ^|в’ісхло; пше^|ница цв’і^|те під ^|носом) – СР “Старий” (даў^|но (кого) ч’ер^|вак ^|точ’ет; ста^|риǐ шо си рос:и^|пайі; йек пл´іт по ^|воǐн´і); у семантичну групу “Емоційний стан” входять антонімічні СР “Смутний” (хот´ п’іт^|пен´ки су^|ши; йеґ^|би йіш´:у^|рок на^|йіўси; йек отру^|йениǐ) – СР “Веселий” (йак сви^|н´а ў ґ^|нура; йек ко^|за ў ^|цапа); група “Розумові здібності”: СР “Дурний” (йаґ ^|бота во^|лоска; ^|мати ў голо^|в’і ^|січ´ку; ^|мати бара^|на ў голо^|в’і) – СР “Розумний” (^|мати (^|биту) ^|голу; ^|мати ^|голу (на ў^|йезах / на ^|карку) тощо. Аналіз матеріалу свідчить, що в антонімічні зв’язки входять ФО тих семантичних рядів, які характеризують зовнішність людини, її внутрішній світ, розумові здібності, деякі дії, часо-просторові й кількісні параметри. Практично не знаходять антонімічної кореляції (або знаходять на основі декількох ФО) не тільки ряди, що позначають поняття, які не мають її на лексичному рівні (“Вагітна”; “Мати місячні”, “Народити” та ін.), а й ряди, що на лексичному рівні вступають в антонімічні зв’язки: ФО семантичних рядів “Брехливий”; “Сваритися” тощо. Це зумовлено фразеологічною експресивністю, про яку вже говорилося вище.

Специфіка фразеологічного значення й функціонування в живому мовленні ускладнює розмежування явищ полісемії й омонімії. Критерієм розрізнення полісемії та омонімії на фразеологічному рівні є різниця у внутрішньому образі сполук. Згідно з цим критерієм до полісемічних належать такі ФО, як: ǐти йеґ на стоўп 1. ”Іти неохоче, без будь-якого бажання”; 2. ”Іти повільно”; [г^|руба] йеґ ^|м’інU΄а 1. ”Повна”; 2. ”Вагітна”; з^|нати і в’іт ^|себе і до ^|себе 1. ”Уміти чарувати”; 2. ”Розумний”; хо^|дити йек ^|ф’іра без ^|дишл΄а 1. “Ходити манівцями”; 2. ”Зраджувати у шлюбі”; ч΄е^|мер΄і с^|терти 1. ”Робити масаж”; 2. ”Набити” тощо. До омонімічних належать такі ФО, як: не са^|ма с со^|боў І. ”Вагітна”. ІІ. “Божевільна”. Матеріал переконливо підтверджує висновки багатьох дослідників про те, що полісемія має більше поширення на фразеологічному рівні, ніж омонімія. Полісемантичні ФО творять внутрішньофразеологічні типи зв’язків у фразеологічній системі гуцульських говірок.

Паронімічні фразеологічні пари в гуцульських говірках трапляються рідко. Семантику ФО, що творять ці пари, визначають невеликі формальні відмінності, як-от: ^|мати ^|мухи ў голо^|в’і “розумний, розвинутий; найчастіше про дитину” (у кількох говірках); “дуже дурний, несповна розуму” (у більшості досліджуваних говірок) – ^|мати ^|муху ў голо^|в’і “п’яний”; ^|мати дн´и “пощастити” – на тих дн´ох “ вагітна”; ман^|тити св’іт “хитрувати, обдурювати кого-небудь” – ман^|тити с^|в’ітом “блукати світом, нічого не робити”.

Аналіз фразеологізмів гуцульських говірок здійснено методом структурно-семантичного моделювання, що дало змогу виявити фразеотворчі зв’язки у фразеологічній системі гуцульських говірок, основні способи мотивації, визначити додаткові семи в семантичній структурі фразеологізму. Більшість ФО має прозору мотивацію внутрішньої форми і розподіляється за структурно-семантичними або семантичними моделями. Аналіз ФО методом структурно-семантичного моделювання переконливо демонструє, що моделюванню підлягає не тільки їхня внутрішня форма, а й семантика. Аналіз фразеологічних моделей сприяє конструюванню мовної картини світу гуцулів. У роботі розглянуто 157 моделей, більшість із яких має наддіалектний характер.

Як свідчать опрацьовані джерела, до типово гуцульських належать такі моделі: [Білий] + як + молочний продукт = “дуже гарний”: [^|б’ілиǐ / ^|б’іле ли^|це] йаґ буV; йек ^|п’іна на моло^|ц´и; пор. літ. кров з молоком; Мати + молокопродукти + в + голові = “дуже дурний” (^|мати Vер´ (= сироватка) / буV (= грудка свіжого сиру) / са^|мок’иш´у (= кисле молоко) ў голо^|в’і; пор. буков.: мати росіл у голові; пор. також у словнику Є. Желехівського: фляки в голові.

Активне функціонування таких моделей можна пояснити основними видами діяльності гуцулів, зокрема відгінним пастухуванням, спрямованим переважно на виробництво молокопродуктів, яке здавна побутує на Гуцульщині (в інших регіонах воно малопоширене або й узагалі нетипове). Окрім цього, назви молокопродуктів часто слугують образними конкретизаторами деяких ФО, не творячи окремих моделей: [за^|добриǐ] йак ^|п’іна на ^|кисл´ім моло^|ц´і “злий, недобрий”; ^|оч’и йеґ Vер’ “про блакитно-зелені очі”; за^|пишитиси йеґ буV (= грудка сиру зі свіжого молока) на ве^|лиґден΄ “дуже загордитися”; и^|ти шо са^|мок’иш´і (= кисле молоко) ǐ^|меси на голо^|в’і “іти дуже повільно”.

Внутрішня форма ФО ^|в’ірихтувати на гоц (= скерувати на небезпечне місце, каміння) “обдурити, наробити шкоди” відображає особливості лісогосподарської діяльності гуцулів, зокрема сплав лісу дарабами (пліт, збитий із кругляків, який сплавляють річкою), щопрада, цей вид діяльності практично вже занепав.

Внутрішня форма фразеологізму, що зазвичай має етнокультурну маркованість, часто є конденсацією гуцульських байок і жартів ([та^|киǐ ста^|риǐ] шо с ^|того ^|року ўже в’іс^|л´ек здох на кр´і^|ш´ер´і “дуже старий”, де Кришера – невелика гора, що знаходиться за Космачем і де, звичайно ж, не було ослів); обрядів (весільного: ^|дати бап^|ц΄е 1) “відмовити хлопцеві під час сватання”; 2) ”відмовити комусь”, де ба^|бец “бичок-головач” (Gottus gobio), якого за давнім звичаєм подавала на стіл дівчина, відмовляючи легіню під час сватання; поховального: ў^|мити ^|руки “заплатити тим, хто миє та одягає покійника, почастувати їх”; за по^|ману дис^|тати “задармо отримати річ”, де по^|мана “милостиня, калач старцям на похороні”); вірувань і переказів (^|некл΄а ў^|пала “про ненаситного”; за переказом, у тарілку того, хто їстиме скоромне у дні посту, упаде нетля, від чого людина ніколи не зможе наїстися); бувальщин ([^|мудриǐ] йеґ дара^|дуда / тара^|дуда “дуже розумний”, де Дарадуда – ім’я відомого мольфара, який жив на Буковині і прославився своїм розумом і вмінням чарувати; прізвисько Дарадуда поширене в Путильському районі на Буковині, однак такий фразеологізм там практично не відомий).

Фразеологізми зберігають етнокультурну маркованість і завдяки імпліцитно-експліцитним процесам, що відбуваються між паремійними одиницями, які функціонують у досліджуваному обширі, і ФО (пор.: бо^|йетиси йек ^|голий дре^|ґоти “нічого не боятися” – ^|голий дре^|ґоти ни бо^|йіц:и; шу^|кати попе^|реч´аних до^|р´іх “шукати для себе клопотів” – не шу^|кай со^|б’і попе^|реч´аних до^|р´іх; ур^|валоси ^|вухо (кому-небудь) “урвався терпець” – так ^|доўго ^|носит глек воду, ^|пок’і не ур^|вец:и ^|вухо.

У внутрішній формі ФО гуцульських говірок часто фіксуємо образні конкретизатори, генетично спільні з назвами міфічних постатей, характерних для духовної культури гуцульського обширу, зокрема хо^|дити йеґ ^|л΄існа “ходити, оголюючи ноги, мати надто відкритий одяг”, йек ко^|в’ісенґка “дуже худа”, де ^|л΄існа, ко^|в’ісенґка – лісові дівчата, що можуть змінювати свою зовнішність, з’являючись чоловікам і заманюючи їх до лісу.

Магічний світ гуцулів знайшов відображення і в низці інших фразеологізмів: ^|мати по^|моч΄ника (=чорта-домовика) “про особу, що знається з нечистою силою, або ж про господаря, який аж надто успішно та без зусиль веде господарство”; ў^|з΄ети ру^|ками “причарувати кого-небудь, домогтися чиєї-небудь прихильності з допомогою чарів”.

Специфіка внутрішньої форми деяких ФО гуцульських говірок полягає в наявності компонентів, генетично спільних з оронімами (Прилога, Кобила, Чорногора ін.), що можна пояснити особливостями ландшафту Гуцульщини: йеґ во^|да поте^|ч´е на при^|логу “ніколи”; ^|зиǐдес´:а то^|д´і/ ко^|ли ^|гутина с ко^|билоў “ніколи”; ^|війе йеґ на вер΄ко^|билі “про дуже сильний вітер”; йек ч´орно^|гора “огрядна, міцна” (тільки про жінок); п’і^|ти на при^|логу “померти” тощо.

Дослідження фразеологічного фонду гуцульських говірок у ширшому контексті суміжних говорів і мов сусідніх народів уточнює історію багатьох фразеологічних явищ гуцульських говірок, виявляє картину міжмовних і міждіалектних контактів. Причому запозичення можуть відбуватися на фразеологічному рівні шляхом калькування (ди^|тина с ко^|сиц – із румунської: copil din flori, дослівно: дитина із квіток, “нешлюбна дитина”, [^|д´іўка] йак ^|шустка “про вродливу, здорову дівчину” (із деяким семантичним зміщенням) – із польської, пор.: jak szуstka “дужий, міцний, здоровий”; рідко безпосередньої “транслітерації” (шу^|га(н) в’і^|ла(г) “ніколи” – з угорської мови, де soha vilag “ніколи у світі”, – ступінь адаптації її внутрішньої форми до говірки-реципієнта відносно невеликий). Іноді запозичені лексеми в гуцульських говірках частково деактуалізуються, стаючи, наприклад, образними конкретизаторами фразеологічних порівнянь: йаґ ба^|боўка “дуже вродлива” (де baba – з угорської “лялька”); йек маǐ^|муца “невродлива” (де maimъta з румунської “мавпа”); [дур^|ниǐ] йеґ ма^|ґар´ “дуже дурний” (де magбr з румунської “осел”) тощо.

Висновки

Фразеологізми, що функціонують у гуцульських говірках, становлять складну систему, у якій існують чотири типи відношень: парадигматичні (на рівні ідеографічних мікрогруп), синтагматичні (особливості семантичної сполучуваності ФО), внутрішньофразеологічні (напр., фразеологічна полісемія) і фразеотворчі (структурно-семантичні й семантичні моделі, особливості мотивації).

Фразеологічній системі гуцульських говірок притаманні широкий репертуар одиниць, архаїчність, безпосередні контакти з іншими говорами й мовами, особливо румунською, угорською, польською. Істотних діалектних відмінностей щодо мотиваційної бази та структурно-семантичних моделей порівняно з іншими говорами української мови виявлено мало. Засвідчено моделі, що демонструють особливості традиційного заняття гуцулів – відгінного пастухування; виявлено ФО, внутрішня форма яких відображає звичаї, вірування гуцулів, бувальщини й жарти, що побутують на Гуцульщині. Низку суттєвих специфічних ознак простежено у сфері формально-граматичних рис та компонентного складу фразеологізмів (наприклад, образні конкретизатори на позначення молокопродуктів, міфологічних постатей). У межах фразеологізмів зафіксовано компоненти, генетично спільні з оронімами.

У дисертації розглянуто 2 тематичні поля, 8 семантичних полів, у межах яких виділяємо 19 семантичних груп, 47 семантичних рядів. Здійснений аналіз семантичних рядів, груп і полів ФО підтвердив антропоцентричний характер фразеологічної системи гуцульських говірок. Фразеологізми переважно вживаються для експресивної характеристики людини, її рис, здібностей, дій і станів (тематичне поле “Людина”), рідше для оцінки довкілля (тематичне поле “Сприйняття навколишнього світу”). Кількісне співвідношення фразеологізмів цих тематичних полів у гуцульських говірках становить: ФО тематичного поля “Людина” – 92,8%; ФО поля “Сприйняття навколишнього світу” – 7,2%, що дещо відрізняється від того, яке подають дослідники фразеології інших діалектних обширів, а саме: 95% – 5%.

Аналіз матеріалу з гуцульського обширу підтвердив, що наповненість ідеографічних груп безпосередньо залежить від конотативної насиченості ФО і від їхньої оцінки: з усіх 46 семантичних рядів, які розглянуто в дисертації, тільки 4 характеризують денотати з позитивною оцінкою, а 21 – із негативною. Решта ж рядів кваліфікує денотати, які не викликають ні позитивних, ні негативних емоцій, проте в межах цих рядів більшість ФО має негативну оцінку.

Отже, дослідження виявило, що фразеологічній системі гуцульських говірок притаманні велике розмаїття одиниць, широка амплітуда їхнього варіювання, відносна мобільність форми й багатство семантики. Аналіз показав глибинну архаїчність законсервованих у межах ФО лексем, підтвердив належність гуцульських говірок до єдиного українського діалектного простору, засвідчив контакти з чужими мовами і можливості адаптації запозичень у діалекті.