ПОВТОР ЯК ЗАСІБ ЕКСПРЕСИВНОГО СИНТАКСИСУ ПОЕТИЧНОГО МОВЛЕННЯ 60-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

summary

У Вступі визначено об’єкт і джерела дослідження, обґрунтовано актуальність і наукову новизну дисертації, сформульовано мету й завдання роботи, її теоретичне і практичне значення.

Перший розділ „Теоретичні проблеми вивчення експресивних засобів у поетичному синтаксисі” присвячений з’ясуванню  природи синтаксичних засобів вираження експресії в поезії. Тут з’ясовано статус емоційного й експресивного у мові та виконано огляд основних підходів до його вивчення, розглянуто синтаксичний рівень поетичної мови як носій експресивності, визначено поняття повтору, зокрема, повтору синтаксичного, обґрунтовано необхідність вивчення поетичного синтаксису художнього мовлення поезії шістдесятників. У дослідженні підтверджуємо те, що тільки через чуттєву природу людини довкілля одержує свою характеристику, відображену „раціональною” чи „емоційною” мовою. Саме те, що поетичне мистецтво поєднує в собі різні способи пізнання дійсності (і раціональний, і образно-емоційний), спричиняє його сильний емотивно-емоційний вплив на читача.

У першому підрозділі „Експресивний синтаксис поетичного мовлення:  основні поняття і терміни”, вивчивши різні погляди учених на зміст та співвідношення понять почуття, емоції, емоційність, експресія експресивність, при визначенні експресивності виходимо з того, що ця мовна категорія є функціонально-семантичною. Змістовий аспект експресивності представлений такою структурою: емоційність, інтенсивність, образність; функціональний аспект експресивності полягає у створенні зображально-виражальних ознак твору, у збільшенні сили його впливу на уяву адресата. Експресивність забезпечується структурною організацією української мови, виражають її засоби, взяті з різних рівнів мовної структури, дає можливість реалізуватися у мовленні функціональна спрямованість синтаксичних одиниць.

У другому підрозділі „Синтаксис поетичної мови як носій експресивності” представлено експресивний синтаксис поетичної мови як специфічний, що зумовлено природою поетичного мовлення. Віршовий синтаксис,  як вказує М.Поспєлов, – „це синтаксис sui generis, і вірш організовує мовлення особливим чином не лише ритмічно, але й синтаксично. Саме в синтаксисі художнього тексту з найбільшою силою виявляється фундаментальний принцип „опосередкованості безпосередньої свободи” витвору мистецтва (за Гегелем), який був осмислений ще у давні часи. Слова та граматичні форми виступають у поетичному творі не в словниковому значенні, а набувають мовних семантичних нашарувань як елементи цілісності вірша.

Експресія поетичного тексту може також виявлятися асемантично, як справедливо зауважує І.Чернухіна, особливу „бактерію експресії” виділити неможливо, експресія йде поруч із певною композицією змісту тексту і з усім виявом „ефекту несподіваності”. Щодо механізму експресивності, то він має дві, на перший погляд, несумісні властивості: підкреслює інтелектуальність та алогічність мовлення.

Синтаксис як частина форми художнього твору є змістовним. Будова синтаксичної конструкції відбиває авторське світосприйняття через специфічне розташування окремих структурних елементів. Синтаксична будова тексту є одним із визначальних чинників емоційно-експресивного впливу на читача (слухача).

У третьому підрозділі „Синтаксичний повтор у системі різнорівневих повторів”, встановлено специфічну ознаку поетичного синтаксису, якою, на думку його дослідників (С.Єрмоленко, А.Загнітка, І.Ковтунової, К.Кукушкіної, В.Чабаненка, І.Чернухіної та ін.),  є синтаксичний повтор. 

Повтор виступає своєрідним актуалізатором, що реалізує експресивно-виражальну функцію, забезпечує єдність структури тексту та створює емоційну напруженість, дає додаткову естетичну інформацію (Н.Гусарова). Повтор виступає важливим засобом експресивності, що надає висловлюванню більшої виразності, напруженості, посилює внутрішній зміст, допомагає вести напружений монолог, передає схвильованість мовлення.

Дослідники по-різному тлумачать сутність такого явища як повтор: одні визначають основною рисою повтору семантичне зближення компонентів (Л.Зубова), інші акцентують увагу на функціональному боці повтору (Л.Радіна). Значущість повтору як стилістичного прийому полягає, на думку деяких лінгвістів, у цілеспрямованому відхиленні від нейтральної синтаксичної норми, для якої достатньо одноразового вживання слова з метою особливої емфатизації висловлення (Л.Баташова). Повтор може використовуватись як композиційний прийом у строфі чи цілому віршованому тексті (В.Жирмунський, І.Чернухіна).

На нашу думку, синтаксичний повтор можна визначити як синтаксичну конструкцію з повторенням елементів семантичної структури речення або цілого речення з тотожним, близьким чи відмінним лексико-семантичним наповненням зі збереженням або зміною позиції відносно інших елементів тексту. Синтаксичний повтор може бути подвійним, потрійним або багаточленним, точним чи варіативним. Найбільш поширені стилістичні фігури, що використовують синтаксичний повтор – анафора, антитеза, анепіфора, градація, оксюморон, паралелізм, епіфора.

У четвертому підрозділі „Українське шістдесятництво як культурно-психологічний феномен” необхідність вивчення поетичного синтаксису художнього мовлення поезії шістдесятників пояснено важливим значенням в історії української культури феномена шістдесятництва як літературно-мистецького, громадсько-політичного, світоглядно-філософського руху, започаткованого у 60-і роки ХХ ст. Естетична незалежність, відстоювання свободи митця, єдність традицій (національних і світових) та новаторство, культ видатної творчої особистості, моральність, інтелектуалізм, елітарність, патріотизм і національна самосвідомість, зокрема, сакральне сприйняття рідної мови як конденсату духу нації, - ці риси творчості шістдесятників виявляються не лише у змісті, а й у синтаксичній структурі поетичного мовлення, його емоційно-експресивному впливі на читача. Посилення особистісного начала в літературі 60-х рр. ХХ ст. викликало появу митця, здатного на глибокі почуття і відтворення їх у слові. Емоційний зміст та експресивна насиченість поезії шістдесятників знаходять своє вираження у поетичному синтаксисі, зокрема у конструкціях з повтором.

Другий розділ „Семантика і функціонування синтаксичних повторів у мові поезії шістдесятників” присвячено вивченню семантики і структури синтаксичних повторів, які базуються на повторенні синтаксем чи простих речень, встановленню семантичних типів синтаксем, що лежать в основі повтору, та опису функції утворених ними синтаксичних повторів.

У першому підрозділі „Синтаксичні конструкції з повтором суб’єктної синтаксеми” увагу зосереджено на визначенні закономірностей побудови повторів, базованих на повторенні суб’єкта. Оскільки визначальними для семантики суб’єкта є форма його вираження, значення предиката, з яким він пов’язується, та позиція відносно предиката й інших елементів семантичної структури речення, видається важливим встановити роль цих ознак суб’єктної синтаксеми у творенні експресивності синтаксичної конструкції з повтором.

У поетичному мовленні шістдесятників функціонують синтаксичні повтори, базовані на повторенні суб’єктної синтаксеми з тотожним або семантично близьким лексичним вираженням суб’єкта в усіх ланках повтору з однотипною позицією у реченні чи зі зміною позиції: Ніч підходила з гуркотіннями,/ Ніч несла божевілля й жах,/ ...Ніч кричала мені, розтерзана,/ Оперезана громом навхрест./ ...Безпорадні агонії злості,/ Злість гармонії не порве!/ Сонце ходить до нас не в гості - / Сонце з нами живе! (В.Симоненко); основані на почерговому повторенні суб’єктів з різним лексичним наповненням та з однаковою їх позицією щодо інших елементів семантичної структури речення або зі зміною препозиції на постпозицію: Двори стоять у хуртовині айстр./ Яка рожева й синя хуртовина!/...то музика нагадує про Вас,/ то раптом ця осіння хуртовина./ ...Двори стоять у хуртовині айстр./ Яка сумна й красива хуртовина! (Л.Костенко); побудовані на повторенні логічно наголошеного суб’єкта й предиката якості з різним лексичним вираженням: Усмішка  твоя – єдина, / Мука твоя – єдина, / Очі твої – одні (В.Симоненко).

Шляхом повторення суб’єкта у межах однієї комунікативної одиниці поети досягають підвищення концентрації семантики певного виду, зосереджуючи увагу адресата мовлення на темі, ідеї поетичного твору, на ключових семантичних елементах висловлювання, які відповідають світоглядним особливостям шістдесятництва як культурно-мистецького і політичного явища, що викликає у читача відповідні емоції та мотивацію: Світ який – мереживо казкове…/ Світ який – ні краю ні кінця! (В.Симоненко). Засобом інтенсифікації семантики, пов’язаної з темою та ідейним змістом поезії, виступають синтаксичні повтори, утворені повторенням суб’єктів – найменувань основних світоглядних понять, почуттів, соціально-історичних категорій тощо: Народ – це всі. Це місто і село,/ Це люд, який мізкує й форму носить,/ Народ – це сонцем випнуте чоло,/ Це цвіт і плід. Хай розум каже – досить,/ Народ – дядьки, що йдуть життя орати,/ Народ – тітки, що стали за верстати,/ Народ – баби в хустках навперехрест (І.Драч).

Важливим засобом вираження характеру мовної особистості шістдесятників є синтаксичний повтор, утворений шляхом повторення суб’єкта, вираженого особовими займенниками я, ти, ми, ви, він, вона, які виступають засобом передачі узагальненості, інтимізації, декларованості, емотивності досліджуваної поезії: Ми – це не безліч стандартних „я”,/ А безліч всесвітів різних./ Ми – це народу одвічне лоно,/ Ми океанна вселюдська сім’я (В.Симоненко), а також неозначеними займенниками дехто, хтось, які беруть участь у побудові алюзії, багатозначності висловлювання: Дехто щастям своїм платив./ Дехто платив сумлінням./ Дехто – золотом золотим./ А дехто – вельми сумнівним (Л.Костенко). Інтелектуальність та емоційність як визначальні риси творчості шістдесятників виявляються в насиченості поезії  синтаксичними повторами з основою – суб’єктом розумової та мовленнєвої діяльності й суб’єктом – носієм емоцій або почуттів: Я спокійна. Я щаслива з другим./ Я тебе нітрохи не люблю (Л.Костенко).

Досліджуваний матеріал дає змогу твердити, що синтаксичний повтор на основі логічно наголошеного суб’єкта  досить часто ускладнюється повтором, базованим на повторенні інших синтаксем: Сестри білять яблуні в саду./ Мати білять хату та у хаті./ Біля хати білий батько на канапі/ Вигріває війни та журбу./ Мати білять яблуні в саду./ Мати білять хату та у хаті./ Біля хати білий батько на канапі.../ Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату. Білять хату (М.Вінграновський). Усічення ланки повтору тут є засобом створення алюзії. Посилюють вказівку на натяк також зміна ритму та повторення суб’єктної синтаксеми, яка у третій ланці останнього рядка опускається.

У підрозділі „Синтаксичні конструкції з повтором предикатної синтаксеми” увага зосереджується на повторюваних синтаксичних конструкціях, побудованих на основі предиката, семантична значущість якого у системі речення зумовлює його особливу роль у вираженні експресії та емотивних значень у поетичному мовленні, зокрема у мовотворчості поетів-шістдесятників.

Серед розглянутих синтаксичних конструкцій, до складу яких входять повторювані предикати, знаходимо різні їх типи за кількістю граматичних основ: монопредикативні й поліпредикативні. У монопредикативних реченнях, чиї предикати повторюються, досить часто знаходимо випадки повтору предикатів-дієслів на позначення дії вираження почуттів: любити, скучати, страждати, сумувати, горювати, ненавидіти та ін. У таких випадках експресія синтаксичного повтору посилюється через повторення дієслів, які у своїй семантиці містять сему „почуття”: Люблю тебе, глибокий саде мій!/ Люблю плодів нестигливе гойдання,/ Легку печальність і ясне чекання/ Твоїх думок зелених в вітровій./ Люблю сердечну землю під тобою,/ Лопати, схилені на стовбури твої,/ І сизий гній люблю під лободою,/ І білих сіл замислені гаї (М.Вінграновський).

У досліджуваній поезії спостерігаються повтори, побудовані на основі повторення предикатів, виражених дієсловами на позначення ментальних дій та мовлення, а також на позначення фізичної дії: Не дивись у сніги на дорогу оту,/ Не дивися на заячий слід у сльоту,/ Не дивись на крило, не дивись на стебло,/ Не дивися на те, що було і цвіло (М.Вінграновський). Досить часто предикати повторюваних конструкцій виражені дієсловами на позначення волевиявлення. Вираження бажання, прохання, щоб дія відбулася, може бути представленим як власне формами наказового способу (складена форма), так і неозначеною формою дієслова в поєднанні з модальним словом: Хай буде все небачене побачено./ Хай буде все пробачене пробачено!../ Хай буде вік прожито як належить./ ...А треба жити. Якось треба жити (Л.Костенко).

Повторення предикатів, виражених дієсловами на позначення руху, створює відчуття плинності життя, часу:  Пролітають над нами віки, лихоліття і хмарки./ Я там теж пролітаю, я теж пролітаю там (Л.Костенко). Через повтор конструкцій з однаковим предикатом створюється не тільки відчуття просторового переміщення, але й передається драматизм зображуваних подій. Поети віддають перевагу дієсловам із виразним стилістичним забарвленням та семантичними відтінками, які передають емоційний супровід основної дії:  Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку./ Бредуть, бредуть вигнанці…/ бредуть бездомні люди…/ Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку! (Л.Костенко). Предикати, виражені дієсловами на позначення руху, сполучаються із підметами різного морфологічного вираження. Зміна лексичного наповнення суб’єкта при повторюваних предикатах такої семантики підкреслює відчуття плинності, змінності, нестійкості.

Емоційно напруженими є повтори, утворені на основі повторення предикативної пари, із предикатами, вираженими дієсловами на позначення слухових образів. Відповідно створюється не тільки чуттєво-наочна картина зображуваних подій, але й передається стан ліричного героя: відчай, відчуття задушливої атмосфери у суспільстві: Колеса глухо стукотять,/ мов хвиля об паром,/ стрічай, товаришу Хароне,/ з лихом і з добром./ Колеса б’ють, колеса б’ють,/ кудись торують путь./ Уже. Додому не вернуть,/ додому не вернуть./ Колеса глухо стукотять,/ колеса стукотять (В.Стус). Звуковий образ, створений повтором звуконаслідувальних дієслів-предикатів, може породжувати як негативні, так і позитивні емоції – відчуття спокою, легкості, безпеки тощо: І вже по-птичому невпинню/ Телята підняли хвости,/ І квокчуть кури попідтинню,/ І квокче сонце і хати (М.Вінграновський). Тут повторене дієслово квоктати асоціюється з картиною літнього дня по обіді, коли квокчуть кури, пече сонце, дає прохолоду і спочинок хата.

Часто внаслідок повтору спостерігаємо розширення семантики дієслова, що дозволяє досягти укрупнення зображуваної картини, надати їй рис монументальності, величності. Почерговий зв’язок у різних ланках синтаксичного повтору повторюваного предиката із суб’єктами дії або носіями ознаки, стану, вираженими іменниками - найменуваннями неосіб та особовим займенником, створює відчуття причетності ліричного героя до зображуваних подій, його невід’ємності від природи: Стояла груша, зеленів лісочок./ Стояло небо, дивне і сумне./ ...Стояли ми одна супроти одної./ Ні з чим не крились, не хотіли йти./ Вона боялась осені холодної,/ а я боялась шуму й суєти (Л.Костенко). Зміна лексичного вираження суб’єкта при повторюваному предикаті тотожної семантики дозволяє досягати високого рівня узагальнення. У кожній наступній ланці повтору відбувається прирощення змісту пропозиції, що створює відчуття невичерпності, безмежності простору і часу: Незграбно ворон кружеля./ Незграбно кружеляють сосни./ І кружеляє безголоса/ осіння крижана земля (В.Стус). Зміна синтаксичних конструкцій з повторюваним предикатом у межах однієї строфи чи поезії може відображати складні стосунки героя із зовнішнім світом - конфліктність, суперечливість, пошук вічних цінностей: Світ мене ловить, ловить…доганя!../ ...А я лечу, лечу, лечу, лечу./ ...Минає день, минає день, минає день!/ А де ж мій сад божественних пісень? (Л.Костенко).

Нерідко посилення експресивності відбувається за рахунок опущення займенника – виразника суб’єкта, що впливає на ритмічний малюнок поезії, а також виводить предикат на початок віршового рядка, що є початком окремого простого речення: Скучив за степом, скучив за лугом,/ скучив за ставом, скучив за гаєм,/  скучив за сином, скучив за другом,/ скучив за матір’ю, за рідним краєм (В.Стус).

Симетричний синтаксичний повтор інфінітивів – предикативної пари носить риторично піднесений, підкреслено експресивний характер, а також служить засобом організації строфи, побудованої на підхваті: Любити вас — любити знадність,/ Любити вас — любить для вас,/ Любити вас – любити радість (М.Вінграновський).

Повтор синтагм, у яких на першому місці знаходиться логічно наголошений предикат, підкреслює його значущість у тексті, результативність  дії. Ланцюжок, утворюваний чергуванням елементів кількох повторів, передає взаємопов’язаність елементів дійсності, дій та їх емоційних впливів. Незначна поширеність однорідних предикатів підкреслює швидкість зміни почуттів, динамічність емоцій. Швидку зміну дій, які чергуються, читач сприймає як сплески сильних емоцій: Прилетіли коні — ударили в скроні./ Прилетіли в серпні — ударили в серце./ Ударили в долю, захмеліли з болю,/ Захмеліли з болю, наіржались вволю (М.Вінграновський).

Одним із найбільш поширених у досліджуваній поезії синтаксичних повторів є конструкція з повторюваним предикатом спонукальної або бажальної модальності, зокрема зі зміною ствердження і заперечення дії, стану, ознаки: Мій друже, плач! Вона любила,/ Не плач, мій друже. Ти щасливий (М.Вінграновський). Адресатом спонукання емотивного впливу поезій шістдесятників може виступати сам ліричний герой, який намагається мобілізувати внутрішні сили для протистояння життєвим труднощам: О, не взискуй гіркого меду слави!/ Той мед недобрий, від кусючих бджіл./ Взискуй сказать поблідлими вустами/ хоч кілька  людям необхідних слів./ Взискуй прожить несуєтно і дзвінко./ Взискуй терпіння витримати все (Л.Костенко); абстрактна чи конкретна особа, до якої звернене прохання, спонукання: Ярій, душе. Ярій, а не ридай./ У білій стужі сонце України./ А ти шукай – червону тінь калини/ на чорних водах – тінь її шукай (В.Стус). Імперативний предикат, повторюючись, передає бажання ліричного героя змінити навколишній світ, засвідчує активну, творчу енергію мовця: Криши,/ ламай,/ трощи стереотипи!/ Вони кричать, пручаються, - ламай! (Л.Костенко), виражає палке бажання ліричного героя прислужитися своїй Батьківщині: Бери мене! У материнські руки/ Бери моє маленьке гнівне Я!/ Візьми всього! І мозок мій, і вроду,/ І мрій дитинних плеса голубі (В.Симоненко).

Значне місце серед експресивних синтаксичних повторів у мові шістдесятників посідають конструкції з анафоричним повтором предиката в наказовому способі із заперечною часткою не, що передбачає значення категоричної вимоги виконання дії: Не видумуйте муки і драми,/ Не видавлюйте з себе сліз,/ ...Не відводьте погляду вниз./ Не вимучуйте з себе сміху,/ Коли серце стогне від мук,/ Не благайте у долі лиха,/ Коли щастя іде до рук (В.Симоненко). У досліджуваній поезії кількість ланок синтаксичного повтору із предикатом спонукальної семантики може коливатись від двох до дев’ятнадцяти: Не люби свого батька – ту руку стару,/ Не люби його саду вишневу кору,/ Не люби свою матір в печалі й жалі,/ Не люби її кроки м’які і малі./ Не люби свого сина від колиски його,/ Не люби товариства від порога його,/ Не люби всього світу, себе не люби,/ Не люби свого духу - / домовину роби! (М.Вінграновський).

Значна експресія досягається повторенням дієслова – предиката та адресата дії: Вечірнє сонце, дякую за день!/ Вечірнє сонце, дякую за втому./ ...Вечірнє сонце, дякую за всіх,/ котрі нічим не осквернили душу (Л.Костенко).

Синтаксичний повтор на основі предиката виникає не в окремому реченні, а в частині тексту чи в цілому тексті. Значущим для загальної семантики і характеру експресивності синтаксичного повтору є лексичне вираження, граматичне значення, поєднуваність предиката з тотожним чи змінюваним суб’єктом, позиція і логічна наголошеність повторюваного предиката. У поетичному мовленні шістдесятників повтори на основі предиката функціонують як елементи монопредикативних та поліпредикативних конструкцій. Кількість ланок повтору на основі предикатної синтаксеми може коливатися від двох до чотирьох. Досить часто виникає синтаксичний повтор на основі головного члена монопредикативного речення. Такі повтори спостерігаємо в усіх представників шістдесятництва.

У підрозділі „Синтаксичні конструкції з повтором об’єктних та обставинних поширювачів” проаналізовано синтаксичні повтори, побудовані на основі об’єктних, атрибутивних та обставинних поширювачів семантичної основи речення. Тут встановлено типи семантичних поширювачів, які беруть участь у побудові експресивного синтаксичного повтору. Основними семантичними варіантами об’єктних синтаксем у поезії шістдесятників виступають синтаксеми об’єкта дії, об’єкта процесу, об’єкта локативної дії. Поширеним є повтор об’єктної синтаксеми, вираженої особовим займенником, який набуває різного значення, зокрема поглиблює ліричний характер висловлювання, надає йому більшої інтимності: Я б тебе заховав за коня чи могилу,/ Та могилі й коню де сховатись самим?/ Я б тебе заховав за Дніпра тиху спину,/ Та Дніпрові самому сховатись за ким? (М.Вінграновський). У досліджуваних текстах активно функціонують повтори, побудовані на основі адресатної та інструментальної синтаксеми. Аналіз текстів показує, що повтор об’єктних семантичних поширювачів не викликає механічної інтенсифікації семантики повторюваної синтаксеми, а зосереджує увагу на предикаті або суб’єкті пропозиції як визначальних елементах її семантики і виразниках відповідної експресії.

Серед найбільш функціонально значущих синтаксичних структур є конструкції з повтором об’єктної синтаксеми – звертання. Так, препозиційний повтор одного з основних концептів шістдесятників Україна у формі звертання згущує на собі експресію, виявляючи виразну адресатність поетичної діяльності шістдесятників: Україно! Тебе я терпіти не можу,/ Я тебе ненавиджу чуттями всіма,/ Коли ти примітивна й на лубок похожа,/ Коли думки на лобі у тебе нема./ ...Україно, мовчи! Україно, затихни!/ Не така ти багата, щоб тратить слова (В.Симоненко).

Обставинні детермінанти з просторовим та темпоральним значенням, повторюючись, створюють широку панораму подій, наголошуючи на важливості місця і часу певних подій і явищ для ліричного героя: За роком рік росте твоя тюрма,/ за роком рік підмур’я в землю грузне,/ і за твоїм жалінням заскорузлим,/ за безголів’ям – просвітку нема (В.Стус). Згущення семантики відбувається шляхом повторення локативних і темпоральних синтаксем, виражених історично значущими найменуваннями, які відбивають філософсько-світоглядні елементи мовної картини світу: І засміялась провесінь: - Пора! – / За Чорним Шляхом, за Великим Лугом – / дивлюсь:  мій прадід, і пра-пра, пра-пра - / усі ідуть за часом, як за плугом./ за ланом лан, за ланом лан і лан,/ за Чорним Шляхом, за Великим Лугом (Л.Костенко).

У підрозділі „Експресивні синтаксичні конструкції з повтором простих речень” з’ясовано, що у мовотворчості шістдесятників формується експресивний синтаксичний повтор на основі простих речень із модальним значенням розповідності, питальності, спонукальності. Повтор речень розповідної модальності, відображаючи дійсність, допомагає розширити діапазон уяви, є виразником прагнення шістдесятників до всеохопності явища, космізму: Сплять вже ракети і кулі,/ Сплять генерали і я.../ ...Сплять і могили забулі (М.Вінграновський). Основою синтаксичного повтору також виступають емоційно-питальні та питально-спонукальні речення: Як жив би ти і що робив?/ Що б ти робив? Як би ти жив? Отак би й жив! (М.Вінграновський), власне-питальні: - Чого ж ти там, діду, стоїш над Дніпром?/ Чого ж ти там, діду, махаєш веслом? (І.Драч), питально-стверджувальні, які входять до повтору з чергуванням розповідної і питальної модальності: Я вранці голос горлиці люблю?! (Л.Костенко). Одним із засобів нарощування експресії у повторюваних структурах є питальна інтонація структурно однотипних простих речень у монологічному мовленні: Чи набрунькується гілля?/ Чи встигне вгрітися земля?/ Чи запарують косогори?/ Чи іван-чай ще зацвіте?/ Чи знову хуга замете/ по сіро-чорних коридорах?/ Чи вздрію ще, коли струмки – / тугі, напористі, шумні – / з гори прорвуться на долину?/ ...Чи ще кульбаби вздрію цвіт?/ Чи може кілька чорних брам/ склеплять уста мені? (В.Стус). Чітку ритмічну організацію вірша створює повтор непоширених простих речень, чим досягається сконцентрованість змісту, виникає експресія нетерпіння, заклинання, прокляття, молитви тощо: Ти пропадеш! Ти зникнеш! Ти щезнеш!/ Розтанеш. І розмиєшся (В.Стус).

Повторювані двоскладні речення передають розбурханість почуттів ліричного героя, душевний неспокій, сум’яття, замисленість над проблемами буття: Ми виїхали в ніч. І  це було шаленство./ Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч…/ Ми виїхали в ніч. Дороги не видать./ Було моє життя – як ночі горобині./ Нічого у житті не вміла переждать (Л.Костенко).

Активно функціонують у поетичному мовленні шістдесятників повторювані синтаксичні побудови односкладних речень, зокрема безособових на позначення стану людини, який набуває узагальнювального значення: Страшно зустріти смерть./ Страшно – не будьмо лукаві,/  В славі там чи в неславі – / Страшно зустріти смерть./ Страшно безсило-малим/ Чути себе перед смертю./ Але страшніше, коли/ Ні за що вмерти (Б.Олійник).

Побудова синтаксичного повтору на основі повторення простого речення дає змогу максимального згущення семантики, значного посилення експресивності вислову, оптимального вираження емоцій.

Роздiл третій „Стилiстичнi фiгури з повтором як носiй експресивностi” присвячений розгляду стилістичних фігур, побудованих на основі повтору (ампліфікація, анафора, градація, епіфора, кільце, рефрен, симплока, хіазм). У першому підрозділі „Семантичні групи стилістичних фігур з повтором” описано функціонування стилістичних фігур з метою увиразнення змісту твору, підкреслення важливих деталей через посилювальний повтор, суть якого полягає у використанні найближчого контексту для збільшення стилістичної фігури. Нерiдко шiстдесятники кладуть в основу посилювального анафоричного повтору просте поширене семантично неелементарне речення, де посилення вiдбувається за рахунок зростання емоцiйного навантаження поширювачiв, якi виступають семантико-стилiстичними або контекстуальними синонiмами, напр.: Наш Василь iде по найдовшiй у свiтi дорозi/ З розплющеними 28-лiтнiми очима/  Наш Василь iде по останнiй у свiтi дорозi/ З зупиненим серцем з опущеними руками/ ... Наш Василь стартував на немислиму в світі орбіту (М.Вінграновський), - де найдовша у свiтi дорога, остання у свiтi дорога „дорога до могили”. Експресивне насичення фiгури досягається шляхом пiдвищення ступеня метафоричностi атрибутивного, об’єктного або обставинного поширювача: Дерева мене чекають./ I падає листя на стежку,/ I падають зорi в долинi,/ I падає сон у траву (І.Драч).

Посилення якісної характеристики предмета чи особи, розкриття внутрішнього світу ліричного героя має на меті уведення кільцевого повтору: Не люблю я вас, дурнів приручених,/ Ваш єлейний холопський тон./ Часто в грудях моїх намучених/ Вибухає сто мегатонн./ Жаль зализаних вас і приручених,/ З мозком куплених за капрон.../ Тому в грудях моїх намучених/ Вибухає аж сто мегатонн (В.Симоненко). Синтаксична конструкція з посилюваним повтором є засобом створення цілісної картини зображуваного, порушення логіки розгортання думки, несподіваного висновку чи результату дії: Одягни мене в ніч, одягни мене в хмари сині/
І дихни наді мною легким лебединим крилом,/ Хай навіються сни, теплі сни лебедині,/ І сполоха їх місяць тугим ясеновим веслом./ ...Одягни мене в ніч, одягни мене в хмари сині/ І дихни наді мною легким лебединим крилом./ Пахнуть роси і руки. Пахнуть думи твої дитинні./ В серці плавають лебеді./ Сонно пахне весло (І.Драч).

Другий підрозділ „Поєднання стилістичних фігур з повтором у межах одного поетичного твору” зосереджує увагу на поєднанні в одному творі кількох стилістичних фігур різної семантики, які можуть служити засобом зображення широкого спектру почуттів, напр., на поєднанні кільцевого повтору з анафоричним повтором асоціативного суб’єкта: Дружиною мені приснились ви./ Ми з вами ідемо, побравшися за руки,/ Ми з вами вдвох, любове моя вічна,/ Ми з вами ідемо дорогою старою,/ Дружиною мені приснились ви... (М.Вінграновський).

Емоційно виразнішим й експресивнішим стає вірш, в якому поєднано кільцевий повтор з ампліфікацією, зокрема нагромадженням обставинних підрядних речень часу: Народжуйте себе. Допоки світу/ Плисти на галактичному крилі,/ Допоки сонце землю обігріту/ У пазусі тримає і землі/ Експерименти чухають орбіту,/ Допоки є ще в пізнання щаблі,/ Допоки музам не доволі квіту, - / Народжуйте себе, допоки світу (І.Драч). Поєднання у складі синтаксичного повтору різних стилістичних фігур (анафора, ампліфікація, епіфора) разом зі значною інтенсифікацією семантики дає можливість урізноманітнення характеру експресії.

У третьому підрозділі „Стилістичні фігури з повтором як засіб композиційної організації поетичного твору” з’ясовано, що стилістичні фігури з повтором виконують композиційно-організувальну функцію, надаючи твору структурного, смислового та інтонаційного завершення: До порога моєї землі/ Поспішай, моя доле строга./ Коле осінь золоторога/ Теплі лапи сумних журавлів./ В зачарованій млі на ріллі/ Розверсталася сива дорога.../ До порога моєї землі/ Поспішай, моя доле строга (М.Вінграновський).

Четвертий підрозділ „Синтаксичні засоби вираження фігур з повтором” визначає, що фігури з повтором можуть структуруватися в повторюваних простих формально елементарних односкладних i двоскладних реченнях або предикативних частинах складного речення. Аналіз експресивних синтаксичних конструкцій з повтором виявляє, що повтор не є окремою стилістичною фігурою. Він постає головним принципом організації низки стилістичних фігур, побудованих на використанні засобів різних мовних рівнів.

У Висновках узагальнено результати дослідження. Поетичне мистецтво поєднує в собі різні способи пізнання дійсності (і раціональний, і образно-емоційний), що спричиняє його сильний емотивно-емоційний вплив на читача.

Експресивність – це функціонально-семантична мовна категорія, до змістового аспекту якої входять емоційність, інтенсивність, образність; функціональний аспект експресивності полягає у створенні зображально-виражальних ознак твору, у збільшенні сили його впливу на уяву адресата.

Експресивність забезпечується структурною організацією української мови, виражають її засоби, взяті з різних рівнів мовної структури, можливість реалізуватися у мовленні зумовлена функціональною спрямованістю синтаксичних одиниць. Синтаксична будова тексту є одним із визначальних чинників емоційно-експресивного впливу на читача (слухача).

Синтаксис як частина форми художнього твору є змістовним,  будова синтаксичної конструкції відбиває авторське світосприйняття через специфічне розташування окремих структурних елементів.

Синтаксичний повтор можна визначити як синтаксичну конструкцію з повторенням елементів семантичної структури речення або цілого речення з тотожним, близьким чи відмінним лексико-семантичним наповненням зі збереженням або зміною позиції щодо інших елементів тексту.

Необхідність вивчення поетичного синтаксису художнього мовлення поезії шістдесятників мотивується важливим значенням в історії української культури феномена шістдесятництва як літературно-мистецького, громадсько-політичного, світоглядно-філософського руху, започаткованого у 60-і роки ХХ ст. Емоційний зміст та експресивна насиченість поезії шістдесятників знаходять своє вираження у поетичному синтаксисі, зокрема у конструкціях з повтором.

Для семантики синтаксичного повтору на основі суб’єкта визначальними є форма його вираження, значення предиката, з яким він пов’язується, та позиція відносно предиката й інших елементів семантичної структури речення.

У поетичному мовленні шістдесятників функціонують синтаксичні повтори, базовані на повторенні суб’єктної синтаксеми з тотожним або семантично близьким лексичним вираженням суб’єкта в усіх ланках повтору, з однотипною позицією у реченні чи зі зміною позиції, основані на почерговому повторенні суб’єктів з різним лексичним наповненням та побудовані на повторенні логічно наголошеного суб’єкта з різним лексичним вираженням. Шляхом повторення суб’єкта у межах однієї комунікативної одиниці поети досягають підвищення концентрації семантики певного виду, зосереджуючи увагу адресата мовлення на ключових семантичних елементах висловлювання, які відповідають світоглядним особливостям шістдесятництва як культурно-мистецького і політичного явища.

Важливим засобом вираження характеру мовної особистості шістдесятництва є синтаксичний повтор, утворений шляхом повторення суб’єкта, вираженого особовими займенниками я, ти, ми, ви, він, вона, які виступають засобом передачі узагальненості, інтимізації, декларованості, емотивності досліджуваної поезії, а також неозначеними займенниками дехто, хтось, які беруть участь у побудові алюзії, багатозначності висловлювання. Інтелектуальність та емоційність як визначальні риси творчості шістдесятників виявляються в насиченості поезії синтаксичними повторами з основою – суб’єктом розумової та мовленнєвої діяльності й суб’єктом – носієм емоцій або почуттів. Синтаксична конструкція на основі логічно наголошеного суб’єкта досить часто ускладнюється повторенням інших синтаксем.

Для поезії шістдесятників характерними є синтаксичні конструкції, побудовані на основі предиката, семантична значущість якого у системі речення зумовлює його особливу роль у вираженні експресії та емотивних значень у поетичному мовленні, зокрема у мовотворчості поетів-шістдесятників. Серед розглянутих синтаксичних конструкцій, до складу яких входять повторювані предикати, знаходимо різні їх типи за кількістю граматичних основ: монопредикативні й поліпредикативні. У досліджуваній поезії синтаксичний повтор будується на предикаті, вираженому дієсловами на позначення дії вираження почуттів, ментальних дій та мовлення, активної фізичної дії, волевиявлення, руху, переміщення. Поети віддають перевагу дієсловам із виразним стилістичним забарвленням та семантичними відтінками, які передають емоційний супровід основної дії. 

Синтаксичний повтор на основі предиката виникає не в окремому реченні, а в частині тексту чи в цілому тексті. Значущим для загальної семантики і характеру експресивності синтаксичного повтору є лексичне вираження, граматичне значення, поєднуваність предиката з тотожним чи змінюваним суб’єктом, позиція і логічна наголошеність повторюваного предиката. Кількість ланок повтору на основі предикатної синтаксеми може коливатися від двох до дев’ятнадцяти. Досить часто виникає синтаксичний повтор на основі головного члена монопредикативного речення. Такі повтори спостерігаємо в усіх представників шістдесятництва.

У поетичному мовленні шістдесятників функціонують синтаксичні повтори, побудовані на основі об’єктних, атрибутивних та обставинних поширювачів семантичної основи речення. Основними семантичними варіантами об’єктних синтаксем у поетів-шістдесятників виступають синтаксеми об’єкта дії, об’єкта процесу, об’єкта локативної дії. Аналіз текстів показує, що повтор об’єктних семантичних поширювачів не викликає механічної інтенсифікації семантики повторюваної синтаксеми, а зосереджує увагу на предикаті або суб’єкті пропозиції як визначальних елементах її семантики і виразниках відповідної експресії. Обставинні детермінанти з просторовим та темпоральним значенням, повторюючись, створюють широку панораму подій, наголошуючи на важливості місця і часу певних подій і явищ для ліричного героя.

У мовотворчості шістдесятників формується експресивний синтаксичний повтор на основі простих речень із модальним значенням розповідності, питальності, спонукальності. Активно функціонують у поетичному мовленні шістдесятників повторювані синтаксичні побудови односкладних речень, зокрема безособових на позначення стану людини, який набуває узагальнювального значення. Побудова синтаксичного повтору на основі повторення простого речення дає змогу максимального згущення семантики, значного посилення експресивності вислову, оптимального вираження емоцій.

Функціонування стилістичних фігур на основі синтаксичного повтору має на меті увиразнення змісту твору, підкреслення важливих деталей через посилювальний повтор, суть якого полягає у використанні найближчого контексту для збільшення стилістичної фігури. Стилістичні фігури з повтором виконують композиційно-організаційну функцію, надаючи твору структурного, смислового та інтонаційного завершення. Повтор не є окремою стилістичною фігурою. Він постає головним принципом організації низки стилістичних фігур, побудованих на використанні засобів різних мовних рівнів.