| summary: | У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації та її актуальність, аналізується стан опрацювання проблеми епідигматичних відношень у лексиці, визначаються предмет та об’єкт дослідження, мета, основні завдання, структура роботи й методи аналізу фактичного матеріалу, вказується на зв’язок дисертації з науковою проблематикою установи, в якій її виконано, розкривається наукова новизна, теоретичне й практичне значення дослідження, наводяться дані про апробацію роботи.
У першому розділі – “Епідигматичні відношення в лексиці” – з’ясовується сутність явища епідигматики, досліджується природа внутрішньослівних та міжслівних зв’язків, їх мовна й позамовна зумовленість, характеризується народна етимологія як вияв “асистемних” епідигматичних зв’язків.
Епідигматичні відношення визначаємо як асоціативно-дериваційні зв’язки за формою і за змістом, що виявляються на рівні слів та окремих значень і об’єднують в систему генетично пов’язані твірні й похідні одиниці, а також слова, відношення між якими базуються на псевдомотиваційному зв’язку (явище хибної етимології).
У межах багатозначного слова асоціативно-дериваційні відношення об’єднують у систему (мікроепідигму) твірні й похідні значення. Кожне слово, взяте у сукупності генетично похідних від нього значень і слів, а також одиниць, які перебувають із ним у псевдомотиваційному зв’язку, може розглядатись як зосередження системно зумовлених епідигматичних відношень (макроепідигма).
Епідигматичні зв’язки належать до сфери парадигматики, бо парадигматичні й епідигматичні відношення характеризуються спільною локалізацією в мозку, однаковим механізмом утворенням зв’язків. У їх основі лежать одні й ті ж асоціації, а одиниці цих відношень віртуально об’єднуються у просторові схеми й підлягають подібним типам опозиційних зв’язків. Однак віднесення епідигматичних зв’язків до сфери парадигматики не означає їх повного ототожнення. Парадигматичні та епідигматичні відношення базуються на спільності окремих семних компонентів (асоціації за подібністю), але асоціативно-дериваційні зв’язки зумовлені не лише подібністю семного набору вихідних і результативних слів або значень. Це відношення похідності, мотивованості, коли одна одиниця породжується іншою й похідне слово чи значення, акумулюючи у своєму складі семи твірного, здатне зберігати “дериваційну пам’ять” про вихідну одиницю. Окрім того, епідигматичні зв’язки виникають внаслідок залучення до процесу асоціювання за подібністю всієї білатеральної структури слова – плану змісту й плану вираження. Полісемія характеризується тотожністю звукової оболонки ЛСВ і подібністю їх семантики, а словотворення – подібністю плану змісту й плану вираження твірної і похідної одиниць. Це дає підстави розглядати епідигматику як окремий різновид парадигматики.
Доцільність використання терміна “епідигматика” поряд із терміном “дериватика” зумовлюється тим, що перше поняття є ширшим від другого, оскільки охоплює і явища хибного мотивування генетично не пов’язаних слів. Такі випадки також зумовлені дією дериваційних зв’язків у лексиці за принципом аналогії до них.
Хоча відношення між членами семантичного й словотвірного гнізд базуються на похідності, спільності семантичних компонентів, однак характер інтра- та інтервербальних зв’язків, їх природа має свою специфіку. Вона зумовлена матеріальною фіксованістю (міжслівні відношення) чи нефіксованістю (внутрішньослівні зв’язки) новизни. Всі інші диференційні ознаки або є її наслідком, або ж тісно пов’язані з нею. З іншого боку, існує принципова подібність семотворення й словотворення, яка виявляється, наприклад, у збігу тематичних моделей інтра- та інтервербальної деривації: “рослина ® її деревина” (берека 1 ® берека 2, горіх 1 ® горішина 2), “рослина ® інша рослина, схожа на неї чи її частини за нюховими властивостями” (розмарин 1 ® розмарин 2, лавр 1 ® лавровишня 1), “рослина ® група рослин, до якої вона належить” (папороть 1 ® папороть 2, черсак 1 ® черсакові) та ін.
Розкриття природи інтра- та інтервербальних епідигматичних відношень передбачає звернення до особливостей сприймання реципієнтом полісемічних слів і похідних лексем, адже саме під час їх декодування у свідомості людини активізуються мотиваційні епідигматичні зв’язки між окремими ЛСВ багатозначного слова й спільнокореневими лексемами.
У будь-якому акті ретроспективного мотивування асоціювання за формою й за змістом виступає як єдиний процес. Спільність звукової оболонки для ЛСВ багатозначного слова та подібність морфемного складу твірних і похідних лексем сприяє тому, що в цих двох випадках форма слова стає початковим пунктом виникнення мотиваційних відношень, їх пусковим механізмом. Далі семантика визначає остаточний вибір мотиватора. Не обов’язковість, а ймовірність актуалізації інтра- та інтервербальних зв’язків під час реципіювання полісемічних слів і похідних лексем є спільною ознакою ретроспективного внутрішньослівного та міжслівного мотивування лексичних одиниць.
Схожість семотвірних і словотвірних мотиваційних процесів показує й аналіз причин детермінації ретроспективних інтра- та інтервербальних зв’язків та факторів, які регулюють процеси появи нових значень і слів (зокрема потреба в певній номінації, загальнокатегоріальне значення вихідної одиниці, її семемний обсяг, вік номінатора/реципієнта, його стать, рід занять, національні особливості сприйняття світу тощо).
Однак існує й специфіка прояву окремих причин у актах семотвірної й словотвірної деривації. Так, виникнення полісемії зумовлене прагненням до економії мовних засобів, спробою реалізації образних, персоніфікаційних та інших характеристик об’єктів дійсності тощо. З іншого боку, аналізуючи передумови виникнення похідних слів, необхідно брати до уваги роль у цьому процесі твірної основи та словотворчих формантів, зокрема стилістичні й формальні правила поєднання морфем, обмеження на утворення надто складних та громіздких у морфемному відношенні лексем і т. ін.
Необхідність існування мотиваційних зв’язків між лексичними одиницями в мові й виконання ними мнемонічної, системоутворювальної та саморегулювальної функцій підтверджують непоодинокі випадки народноетимологічних зіставлень слів (наприклад, помилкове асоціювання слова барвінок, яке є запозиченням з німецької мови й означає “ведмежий куток”, із лексемою нашої мови барва, внаслідок чого з’являються діалектні варіанти назви рослини: барвінець, барвінина, барвін-зіллє та ін.). Оскільки поштовхом до народного етимологізування зазвичай стають мотиваційні психосемантичні зв’язки за формою (іноді й за змістом) між словами, які не є генетично спорідненими й насправді не повинні утворювати системи, ці зв’язки є проявом специфічних “асистемних” епідигматичних відношень у лексиці.
Чинники детермінації народноетимологічних процесів часто збігаються з факторами, які впливають на актуалізацію епідигматичних ретроспективних міжслівних та внутрішньослівних зв’язків, а також на виникнення нових значень і лексем. Зокрема це фонетичне оформлення слова, належність його до центру чи периферії лексичного складу мови, до певної тематичної групи, частини мови, лексико-граматичні ознаки слова, особистість мовця, який здійснює народноетимологічні зіставлення, його вік, національність, соціальний статус і т. ін. Однак є специфічні причини прояву народної етимології, а саме – наявність чи відсутність у мовній системі слів, які би могли стати мотиваторами або псевдомотиваторами до певної лексеми і т. ін. Так, психолінгвістичні експерименти показують, що слова орхидея, трущоба та ін. у російській момі не асоціюються ні з якими лексемами й тому не входять у сферу народноетимологічних зіставлень.
Здійснений у першому розділі дисертаційної роботи аналіз наукової літератури з проблеми, визначення й уточнення понятійного апарату та окремих теоретичних положень стали підгрунтям для дослідження епідигматичних зв’язків у макроепідигмах рослинних номінацій у наступному розділі.
У другому розділі – “Типологія інтра- та інтервербальних епідигматичних відношень у макроепідигмах із вершиною “назва рослини” – встановлюється й описується типологія формальних і семантичних інтра- та інтервербальних зв’язків досліджуваних лексем шляхом виведення їх тематичних і семних моделей, аналізується співвідношення семантичного обсягу вихідних і результативних слів у макроепідигмах флоролексем, виявляються спільні та відмінні ознаки семотвірних і словотвірних мотиваційних зв’язків як репрезентаторів епідигматичних відношень у лексиці та простежується вплив народної етимології на слова, що належать до макроепідигм рослинних номінацій.
Серед 210 проаналізованих непохідних полісемічних флоролексем, які стали вершинами досліджуваних макроепідигм, слова з двома семемами становлять 80,5%, трьома – 18%, чотирма, п’ятьма й шістьма – всього по 0,5%. Для них характерний зв’язок підпорядкованої залежності, де одне значення – твірне, а інші (інше) – похідні. У словах із трьома та більше значеннями, окрім зв’язку підпорядкованої залежності, за спрямованістю мотивації й характером організації їх семем виявлено такі топологічні типи полісемії: радіальна (вона є найбільш чисельною й становить 61% від загальної кількості слів із більше ніж двома семемами), ланцюжкова (34,1%) та радіально-ланцюжкова (4,9%). Переважання радіальної полісемії засвідчує домінувальну роль первинного значення в організації семантем назв рослин.
У семантичній структурі 210 багатозначних флороназв метонімічні переноси становлять 72,4%, метафоричні – 22,2% і гіпо-гіперонімічні – 5,4%.
На семантичному рівні механізм метонімізації ґрунтується на заміні однієї архісеми іншою, коли вихідна семема індукує родосему похідного ЛСВ, а сама стає його гіпосемою чи потенційною частиною значення. Архісема результативного значення виникає внаслідок переходу в неї видосеми твірного ЛСВ (такий процес простежується у 43,4% актів метонімічного семотворення в семантичній структурі назв рослин) або ж індукується периферією інформаційного потенціалу вихідної семеми (56,6%). Наприклад: юка – “1. Південна вічнозелена деревна рослина родини лілійних з довгим колючим листям і жовтувато-білими квітками; вирощується як декоративна” ® “2. Волокна цієї рослини, з яких виготовляють канати, рогожі і т. ін.” (СУМ, Т.XI, С. 613) (інтенсіонал вихідного значення імплікує родосему “волокно”, родосема1 “рослина” переходить у видосему2).
Семний аналіз механізмів утворення похідних метафоричних значень показує, що процес метафоризації характеризується заміною родового семантичного компонента твірного значення або ж простежується переймання родової семи вихідного ЛСВ похідною семемою за умови, коли реалії дійсності, позначувані ними, належать до однієї тематичної сфери. Основою метафоричного переосмислення є актуалізація тієї ознаки (або ознак) твірного значення, яка виявляється спільною для зіставлюваних реалій дійсності, представлених твірною та похідною семемою. 10,8% від загальної кількості метафоричних переносів у семантичній структурі флороназв становлять випадки, коли така ознака репрезентована експліцитно, 10,6% – імпліцитно, й 78,6% – експліцитно-імпліцитно. Наприклад: реп’ях – “2. Колюча чіпка головка, суцвіття цієї рослини” ® “3. перен., розм. Про причіпливу людину” (СУМ, Т.VIII, С. 512) (заміна архісеми1 “головка, суцвіття” родосемою2 “людина”; ознака – спільність фізіолого-психологічного сприйняття експліцитно представлена диференційною семою1 “чіпкий” і гіпосемою2 “причіпливий”).
Гіпо-гіперонімічні класифікаційні зв’язки базуються на родо-видовому включенні ознак одного ЛСВ у інше значення. У семантичній структурі назв рослин виявлено 13 ексклюзивних (видо-родових) зв’язків ЛСВ і 1 інклюзивний (родо-видовий).
На семантичному рівні основою процесу звуження значення є збереження, модифікація або конкретизація родосеми вихідного значення, а розширення семеми – збереження, модифікація чи узагальнення архісеми твірного ЛСВ. Процес звуження значення в семантичній структурі рослинних номінацій супроводжується модифікацією родосеми вихідного ЛСВ, а розширення семем характеризується збереженням (23,1%), узагальненням (15,4%) або модифікацією (61,5%) архісеми твірного значення. Так, відношення “вид ® рід” виявляється в семантичній структурі слова салат: “2. Холодна страва, приготовлена із листя цієї рослини, приправлена оцтом, сметаною тощо” ® “3. Холодна страва з дрібно нарізаних сирих або варених овочів, зелені, яєць, іноді з м´ясом або рибою, приправлена олією, оцтом, сметаною, майонезом і т. ін.” (СУМ, Т.ІХ, С. 18). Тут простежуємо збереження архісеми1 “страва” в похідному значенні.
Із 210 полісемічних назв рослин 172 слова утворюють похідні семеми (аґрус, виноград, ячмінь тощо). Значення 38 флоролексем не стали основою для виникнення нових слів (бульденеж, пачулі, фейхоа та ін.). Від 172 іменників утворено 1122 похідні з 1387 значеннями. Кількість дериватів у макроепідигмах полісемічних рослинних номінацій коливається від 1 (нард, маїс, персик тощо ) до 59 (дерево), а дериваційних кроків – від 1 (шпинат, алое, грейпфрут та ін.) до 5 (дерево).
Цифрами позначено семеми слів. Див.: Залевская А.А. Введение в психолингвистику. – М.: Российский гос. гуманит. ун-т, 2000. – С. 174 – 196; Голев Н.Д. Динамический аспект лексической мотивации. – Томск: Изд-во Томск ун-та, 1989. – 252с. Сабадош І.В. Прояв народної етимології в українських діалектних назвах флори // Дослідження лексики і фразеології говорів українських Карпат (тематичний збірник). – Ужгород: Радянське Закарпаття, 1982. – С. 72. ГолевН.Д. Динамический аспект лексической мотивации. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1989. – С. 116 – 117. СУМ – Словник української мови: В 11-ти томах. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980. При описі механізмів утворення похідних значень на семному рівні цифрою 1 позначено семи твірного значення, а цифрою 2 – семантичні ознаки похідного ЛСВ. |
