СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА : Географическое Прогнозирование РЕГИОНАЛЬНОГО РАЗВИТИЯ: ТЕОРИЯ, МЕТОДОЛОГИЯ, ПРАКТИКА

summary

У першому розділі – „Суспільно-географічна прогностика як напрям наукових досліджень” – виділено етапи становлення і розвитку суспільно-географічної прогностики, розкрито її зміст, структуру та зв’язки, проаналізовано сучасні напрями дослідження регіонального розвитку і прогнозування у зарубіжних суспільно-географічних школах.

Основним змістом суспільно-географічної прогностики є суспільно-географічне прогнозування, а науковим результатом – відповідні прогнози, практичне використання яких спрямоване передусім на обґрунтування заходів державної регіональної політики. Суспільно-географічне прогнозування при цьому розглядається як процес наукового передбачення змін у часі станів просторової організації людської діяльності у регіонах.

Науково-практичне значення суспільно-географічної прогностики полягає у виявленні детермінуючих чинників та закономірностей регіонального розвитку, комплексній рейтинговій оцінці розвитку регіонів, виявленні просторових тенденцій їх соціально-економічного розвитку, делімітації територій з різним рівнем проблемності та потреби у державній підтримці, обґрунтуванні заходів з управління розвитком регіонів.

Суспільно-географічна прогностика як самостійна наукова дисципліна у своєму розвитку досягла тієї межі, після якої можна робити перші оцінки і висновки щодо її змісту, структури, функцій у царині суспільної географії. В історії становлення і розвитку суспільно-географічної прогностики як еволюції дослідницьких програм можна виділити такі етапи:

Ø становлення (1930-50-ті роки), коли домінували дві дослідницькі програми та відповідні дослідницькі кластери (ядра теоретичних і прикладних досліджень) – описово-регіоналістична (концепції хорологічна, „географії людини”, районно-комплексна) та розміщенська (концепції розміщення виробництва, теорія центральних місць);

Ø формування теоретичних основ (1960-80-ті роки), коли розвиток прогностичних суспільно-географічних досліджень відбувався за двома напрямами – формально-математичним та соціально-гуманістичним. У межах першого сформувалися дослідницькі кластери просторового аналізу та регіонального прогнозування, географо-математичного моделювання та економіко-географічного прогнозування, регіональної економіки та регіонального економічного прогнозування, енвайронменталізму та глобального прогнозування, що сприяли формуванню теоретико-методологічних та методичних основ економіко-географічної прогностики як нової конструктивної наукової дисципліни. Другий напрям представлений науковими кластерами біхевіористичної, гуманістичної та релевантної географії, що забезпечили трансформацію економіко-географічної прогностики у суспільно-географічну;

Ø сучасний (з 1990-х рр.), що характеризується істотним зближенням формально-теоретичної (математичної) та соціально-гуманістичної (психолого-поведінкової) дослідницьких програм. Сучасні регіональні прогнози ґрунтуються на аналізі як кількісних статистичних параметрів розвитку, так і якісних перцепційних (чуттєвих), суб’єктивних характеристик регіонів.

Об’єктами дослідження суспільно-географічної прогностики є регіони (суспільно-географічні райони, культурні ландшафти – онтологічні об’єкти) та форми просторово-часової організації людської діяльності у регіонах – суспільно-просторові процеси (гносеологічні об’єкти). При цьому відбувається еволюція змісту та характеру об’єктів суспільно-географічної прогностики на шляху переходу до наукових засад постнекласичної науки – людиновимірності, ціннісної орієнтації, еволюційності, поліконцептуальності, холістичності.

Суспільно-географічна прогностика – це синтетична конструктивно-прикладна наукова дисципліна, що має подвійне теоретико-методологічне підпорядкування: з одного боку, загальною теоретичною базою служать основи теорії суспільної географії, з іншого – основи теорії прогностики як загальної теорії прогнозування. Місце суспільно-географічної прогностики у структурі наук про Землю відображено у табл. 1.

На основі аналізу сучасних напрямів досліджень провідних зарубіжних суспільно-географічних шкіл (університетів та наукових інститутів США, Канади, Великої Британії, Росії, Польщі, Чехії та Естонії) можна визначити такі теоретичні та методичні новації у суспільно-географічній прогностиці: аналіз просторових аспектів трансформаційних процесів, еволюції економічної, соціально-культурної, політичної діяльності населення у регіонах; обґрунтування перспектив регіонального розвитку з урахуванням впливу порівняно нових факторів – глобалізації, міжнародної регіональної інтеграції, фінансових та інформаційно-технологічних чинників; дослідження регіональних економічних процесів з точки зору ціннісної орієнтації, культурологічного підходу; дослідження процесів соціально-географічної поляризації населення, соціальної нерівності, просторового поширення соціальних негараздів як важливих індикаторів майбутніх змін у регіональному розвитку; поєднання кількісних та якісних методів дослідження (традиційних методів просторового аналізу, ГІС-аналізу, географо-математичного моделювання регіонального розвитку, з одного боку, та якісних методів, спрямованих на визначення перцепційних характеристик регіонів, виявлення регіональних стереотипів, регіональної ідентифікації населення, з іншого); використання нових методів дослідження, зокрема нелінійного моделювання, нейромережевих, фрактальної геометрії, нечітких множин тощо.