ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

summary

У першому розділі дисертації “Теоретико-методологічні основи суспільно-географічного дослідження наукового потенціалу” розрита сутність наукового потенціалу, сформульовані принципи та індикатори його використання і розроблені методичні основи дослідження.

У роботі визначено поняття “науковий потенціал” як цілісна, взаємозв’язана система галузевих і територіальних утворень, що існує на базі територіального поділу праці й охоплює складові наукової діяльності з метою забезпечення належного рівня науково-технічного розвитку країни, регіону. До основних його ланок віднесені:

- структура наукової діяльності країни, регіону (за формами, регіональним розподілом, відомчою підпорядкованістю, секторами науки);

- кадрове забезпечення наукової діяльності в країні, регіоні (рівень підготовки та перепідготовки кадрів із ви­щою освітою та наукових кадрів: кількість, структура, сфера використання);

- стан фінансового забезпечення наукової діяльності в країні, регіоні (джерела фінансування, обсяги та питома вага у ВВП, структура інвестування НДДКР за джерелами надходжень та розподілом поміж секторами науки);

- рівень матеріально-технічної забезпеченості наукової діяльності в країні, регіоні (матеріальна та технічна озброєність досліджень і науковців);

- результативність науково-дослідної діяльності в країні, регіоні (кількість та співставний рівень наукових розробок; кількість, ефективність та рівень впровадження наукових розробок тощо).

Науковий потенціал характеризується трьома основними видами структури: функціонально-компонентна, функціонально-територіальна та організаційно-управлінська (рис.1).

У дослідженні функціонально-компонентну структуру наукового потенціалу пропонується визначати як склад, сукупність його компонентів – галузей, видів наукової діяльності, що розкривають її роль в процесах спеціалізації і комплексоутворення в регіоні.

В ньому обґрунтовано виділення чотирьох основних секторів: академічний (установи і організації НАН); галузевий (дослідницькі установи і організації міністерств і відомств господарства); вузівський (науково-дослідні сектори і кафедри вузів); заводський (наукові, дослідно-конструкторські підрозділи об’єднань і підприємств індустрії).  До нього віднесені також інші організації, які об’єднують наукові підрозділи і групи музеїв, архівів, бібліотек і книжкових палат, метеослужби, геолого-розвідувальні партії та ін.

Всі складові організації і установи, що входять до наукового потенціалу проводять фундаментальні і прикладні дослідження, науково-технічні розробки та надають науково-технічні послуги.

Функціонально-територіальна структура наукового потенціалу – це співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження наукової діяльності. Її елементами є: райони, вузли, центри наукової діяльності. За своїм змістом вони можуть бути інтегральними, міжгалузевими та галузевими.

Перехід до ринкових відносин торкається всіх сфер організації діяльності суспільства, у тому числі і територіальної організації наукового потенціалу, яка відображає територіальні форми існування його складових в їх взаємозв’язку. Ринкова трансформація об’єктів наукового потенціалу (їх переспеціалізація, модернізація) породжує зміни і у інших об’єктах.

Сукупність наукових закладів, кадрів, що здійснюють наукову діяльність, їх фінансове, матеріально-технічне, інформаційне та організаційне забезпечення, а також характеризується раціональністю зв’язків і зумовлює додатковий економічний  ефект  за рахунок  взаємодії із виробництвом  на  певній  території формує науково-територіальний комплекс.

Використання наукового потенціалу вимагає розробки принципів його формування, розміщення та ефективного функціонування, оскільки він  значною мірою впливає на комплексний розвиток регіону. Раціональне використання наукового потенціалу можливе лише з урахуванням напрямів і тенденцій розвитку світової економіки провідних країн та регіонів.

Найважливішими принципами раціонального використання наукового потенціалу регіону є: системності, комплексності, інноваційності, альтернативності, гнучкого реагування.

На ефективність використання наукового потенціалу регіонів впливають різноманітні чинники. На думку автора, їх можна згрупувати таким чином:

- історико-географічні особливості формування, розвитку та використання наукового потенціалу. Історично сформована територіальна інфраструктура наукового потенціалу характеризується значною інерційністю, що необхідно враховувати при обґрунтуванні стратегії ефективного використання наукового потенціалу;

- фінансово-кредитне забезпечення, що є рушійною силою розвитку наукової діяльності, створення та просторового поширення інновацій;

- інноваційно-технічне забезпечення;

- кадрове забезпечення, зокрема, підготовка, перепідготовка та атестація наукових і науково-педагогічних кадрів.

Для суспільно-географічної оцінки використання наукового потенціалу регіону доцільно виділити такі групи індикаторів:

а) розміщення та розвитку наукових організацій: кількість організацій та працівників, які виконують наукові і науково-технічні роботи; кількість докторів і кандидатів наук, задіяних у виконанні наукових і науково-технічних робіт; валові витрати на одну наукову організацію та на одного працюючого в ній;

б) кадрового забезпечення наукового потенціалу: чисельність працівників наукової діяльності та їх частка в основній діяльності; структура наукових працівників: дослідники, техніки, допоміжний персонал; чисельність працівників-сумісників, що виконують наукові і науково-технічні роботи;

в) підготовки кадрів: кількість установ, що мають докторантуру та аспірантуру; кількість аспірантів і докторантів на 1 наукову установу та на 1000 наукових працівників; частка наукових установ, що мають аспірантуру і докторантуру;

г) фінансового забезпечення наукової діяльності: загальні витрати на фінансування наукових та науково-технічних робіт; структура фінансування: держбюджет, позабюджетні фонди, власні кошти, замовники підприємств і організацій та інших держав, обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами; витрати на виконання наукових і науково-технічних робіт;

д) матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності: середньорічна вартість основних засобів; фондоозброєність; технічна оснащеність;