СПОНУКАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

summary

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність та наукова новизна, визначається матеріал дослідження, формулюються мета й завдання, спрямовані на її досягнення, перераховуються використані у роботі методи, розглядається теоретична і практична цінність роботи.

1. Перший розділ роботи “Історія вивчення функціонально-семантичної категорії спонукальності” присвячений огляду теоретичних питань дослідження спонукальності в сучасній лінгвістиці. В історії мовознавства категорія спонукання досліджувалась у декількох напрямках.

1.1. Спонукальна модальність, поряд з реальною та ірреальною, є функціонально-семантичною категорією, яка виражає відношення висловлення до дійсності. Взаємодія модальності й комунікативної настанови в спонукальності трактується по-різному. Спонукальність – це термін, застосовуваний щодо двох різних категорій – категорії модальності, основною формою якої є імперативна морфологічна форма дієслова, і категорії комунікативної настанови, яку характеризує особливий функціональний тип речення – спонукальне речення, що має свої специфічні структурні особливості.

1.2. При розгляді засобів вираження спонукальності насамперед аналізувалася форма наказового способу як основного засобу вираження спонукання. Аналізу значення та вживання форм морфологічного наказового способу присвячено велику кількість робіт І.С. Андреєва, Л.В. Бережан, Л.О. Бірюлін, Ю.О. Жлуктенко, А.П. Загнітко, Є.Н. Кисловська, О.В. Немєшайлова). Лінгвісти, що займалися вивченням наказового способу, головним чином досліджували імператив (О.П. Володін, І.О. Михалкова, В.С. Храковський, Н.В. Швидка, A. Broadie, J. P. Tho e). Дослідники встановили правила утворення морфологічних форм наказового способу, виявили його граматичні особливості, імперативне та неімперативне використання. Імператив уживається для реалізації апелятивної функції. Він має форму прямого звертання, в якому мовець спонукає адресата до дії, вираженої дієсловом. Наявність цих двох осіб (адресанта й адресата) є граматичним стрижнем, організаційним початком форми імператива.

1.3. Значним етапом у вивченні спонукальності став аналіз її засобів вираження в синтаксичних дослідженнях. Спонукальні речення ідентифікувалися на підставі структурних ознак, що складають специфіку цих одиниць і протиставляють їх неспонукальним розповідним та питальним реченням. Дослідження спонукальних речень проводилися на базі вивчення різних форм присудка, тобто аналізу піддавалися спонукальні речення з формами наказового способу, з дієсловами у формі інфінітива, з перформативними дієсловами, а також питальні спонукальні речення та бездієслівні речення (А.М. Аматов, С.Н. Бараханова, А.М. Болотіна, В.В Бузаров, Ф.Г. Гагаркіна, В.І. Козирев, М.К. Мілих, Л.О. Сергієвська, А.А. Трофимова, Л.В. Фоміна).

1.4. Останніми роками в центрі уваги дослідників перебувають не системно-структурні аспекти мови, а функціонування мови як засобу спілкування. Вчені почали розглядати категорію спонукання як категорію, у якій особливо чітко простежується комунікативно-прагматична функція мови. Велика кількість робіт присвячена спонукальним мовленнєвим актам, спонукальній ситуації, комунікантам (Т.Ю. Кочеткова, Н.А. Ранніх, Ц. Саранцацрал, О.О. Філатова, Л.П. Чахоян, Т.І. Шеловських, Г.М. Ярмаркіна). Вчені досліджували спонукальні мовленнєві акти – директиви, основними підгрупами яких є прескриптиви, реквестиви та сугестиви. Ситуація спонукання має власні характерні ознаки, вона містить адресанта, адресата, слухача, який не бере участі у мовленнєвому акті, і саму спонукальну дію.

1.5. Подальше вивчення засобів вираження спонукання проводилося у зіставному аспекті. З’явилися дослідження, присвячені зіставному аналізу як близькоспоріднених мов (М.Я Бріцин, А.І. Ізотов), так і неблизькоспоріднених мов (К.М. Гезалова, Н.В. Головіна, В.Т. Ушакова). Дослідження у галузі зіставлення допомагають краще зрозуміти рідну мову, мову та спосіб мислення носіїв досліджуваної мови, сприяють розвитку нових напрямків лінгвістики.

2. У другому розділі “Структурно-семантичні моделі спонукальних конструкцій в англійській та українській мовах” встановлюються й аналізуються моделі спонукальних конструкцій.

У розглянутих мовах усі спонукальні конструкції, виходячи з їх функцій, були розділені на дві групи: монофункціональні (вони склали 1822 одиниці або 67,5% від загальної вибірки в англійській мові та 2275 одиниць або 80% - в українській мові) і поліфункціональні (880 одиниць або 32,5% - в англійській мові та 568 одиниць або 20% - в українській мові від загальної вибірки) (див. табл.1).

2.1. Єдина, або первинна, функція спонукальних конструкцій першої групи полягає у вираженні спонукання. До цієї групи входять:

а) спонукальні конструкції з дієсловом у формі синтетичного імператива, які є найпоширенішим засобом вираження спонукання: англ. Answer me, please (Sinclair, р. 19). - ‘Відповідай мені, будь ласка’; укр. Вставай! Заснув шельма! (Підмогильний, с. 51);

б) спонукальні конструкції з дієсловом у формі аналітичного імператива: англ. Let’s go to the drawing-room (Galsworthy, p. 149). – ‘Давайте підемо до вітальні’; укр. Та хай тато й каже! (Хвильовий, с. 352);

в) спонукальні конструкції з перформативними дієсловами: англ. Then I advise you to get married (Cronin, р. 149). - ‘Тоді раджу вам вийти заміж'; укр. Я вимагаю, щоб од мене не було партійних тайн (Хвильовий, с. 129).