ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ІМЕННОЇ І ДІЄСЛІВНОЇ ЛЕКСИЧНОЇ СПОЛУЧУВАНОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ, УКРАЇНСЬКІЙ І РОСІЙСЬКІЙ МОВАХ : Теоретические аспекты изучения именной и глагольной лексической сочетаемости в английском, УКРАИНСКОМ И русском языках

summary

У вступі обґрунтовується вибір теми і практичного матеріалу дослідження, визначається актуальність і новизна теми дисертації, встановлюються вихідні теоретичні позиції, на яких базоване дослідження, визначається їхня теоретична і практична значущість, перелічуються прийоми і методи дослідження, дається характеристика мовного матеріалу, на якому проводилося дослідження, формулюються мета і завдання роботи, описується структура дисертації і накреслюються шляхи використання її теоретичних положень в навчально-методичному процесі.

У розділі 1 “Сполучуваність як лінгвістична проблема” розглядаються основні напрямки розробки проблем комбінаторики взагалі й лексичної сполучуваності зокрема вітчизняними та зарубіжними лінгвістами; простежується ретроспектива лінгвістичних концепцій комбінаторики мовних одиниць.

Через те, що проблема сполучуваності слів складна і неоднозначна, вона була і залишається в центрі інтересів лінгвістики. Феномен лексичної комбінаторики гносеологічно зв’язаний з лексикологією, семантикою, ідіоматикою, морфологією і синтаксисом. Усякий раз, у залежності від необхідності вирішити найближчі проблеми в конкретних умовах (наприклад, при порівняльному аналізі сполучуваності слів двох або більш мов, а також при розробці проблем перекладу з однієї мови на інші), на перший план висуваються ті або інші часткові питання мовленнєвої діяльності. Серед них у першу чергу – з’ясування механізмів і обмежень сполучуваності слів.

В історії вітчизняної і зарубіжної лінгвістики комбінаторика слів розглядалася як сполучна ланка між лексикологією і синтаксисом (О.Х. Востоков, М.В. Ломоносов, Ф.Р. Палмер, О.О. Потебня, Д.М. Соколов, П.І. Соколов, Г. Суїт, Дж.Р. Фьорс, О.О. Шахматов, і ін.). У цьому зв’язку здатність слів вступати в синтаксичні конструкції потребувала пояснень відповідно до власне лінгвістичних правил і закономірностей. Надалі концепції Ш. Баллі і Л. Теньєра стимулювали продовження пошуків у даній галузі. У радянському мовознавстві проблеми комбінаторики знайшла відображення в дослідженнях І.Є.Анічкова, Н.Д. Арутюнової, В.Г. Гака, Б.М. Гаспарова і багатьох інших.

У середині минулого століття були накреслені основні аспекти вивчення сполучуваності слів. Н.Д. Арутюнова, В.Г. Гак, Н.Д. Гарипова, В.Т. Ковальчук, М.В. Леонова, Л.Ю. Саприкіна В.А. Філатов й ін. пояснювали лексичну комбінаторику предметно-логічними зв’язками референтів. Недоліком такого підходу варто вважати тлумачення причин, за яких слова утворюють одне з одним лінійні конструкції, без врахування власне лінгвістичних правил і закономірностей.

Ю.А. Гвоздарьов, О.О. Зарайський, К.О. Казенін, Н.З. Котелова, С.Л. Іванова, О.В. Рахиліна, С.В. Серебрякова, М.Д.Степанов, О.М. Толікіна, Д.М. Шмельов і ін. наполягали на зумовленості сполучуваності слів певними законами, що існують у мові, однак не наводили більш або менш задовільних формулювань таких законів.

Дослідники, які обрали у своїх роботах лексикографічний напрямок вивчення комбінаторики, а саме її аналіз з метою виявлення значення слова, розмежування лексико-семантичних варіантів багатозначного слова, розмежування лексичних синонімів, визначення антонімічної пари і т.п. (Ю.Д. Апресян, В.Д. Аракін, Н.Г. Архипова, Л.О. Введенська, В.М. Комісаров, М.Д. Лєснік і ін.), не вирішуючи проблеми сполучуваності, накреслили перспективи використання даних про комбінаторні потенції тієї або іншої лексеми при укладанні словникових статей.

У дослідженнях, присвячених сполучуваності слів з урахуванням їх приналежності до окремих частин мови (В.П. Бахтіна, Г.Д. Гарипова, М.А. Глазман, Н.Д. Дмитрієва, М.М. Копиленко, І.С.Кулікова, І.О. Маркова, В.Н. Убийко й ін.), у більшості випадків відсутні чіткі визначення критеріїв для розмежування лексично і синтаксично зумовлених конструкцій.

Вихідні положення, на яких побудоване дисертаційне дослідження, у сумарному викладі мають наступний вигляд.

Поєднання слів у синтагму відбувалося в процесі міжідіомного спілкування. Людина споконвічно прагнула довідатися, як той або інший предмет (явище) називається в інших. З точки зору М.О. Луценка, спілкування носіїв різних мовних систем, мабуть, виглядало так: “Своє слово пред’являлося співрозмовникові як питання й одночасно вказівка на предмет – це (що)? У відповіді повторювалося чуже слово і додавалося своє, що служило відповіддю (своє для того, хто відповідає). <…>

Потреба змісту в оформленні його словом-звуком є, імовірно, головним фактором міжідіомного спілкування, тому що саме в спілкуванні з іншим плем’ям можна було «роздобути» слово для окремого предмета” [Луценко 2003, с. 169]. Отже, спочатку заново створена синтагма являла собою суму рівних доданків: а + а, де а = а. При цьому «своє» слово для мовця мало досить широке значення, а «чуже» слово – вузьке, що і послужило поштовхом для подальшого розмежування значень компонентів синтагми: а + а ® а + b.

Приймемо, що у формулі а + а, де а = а, перший складник являє собою слово з вузьким значенням. У його основі лежить єдиний вихідний зміст. Другий складник – багатозначне слово з високо розвинутою образною основою. При цьому один з його базових змістів збігається зі змістом першого компонента формули. Тоді з’єднання цих елементів сполучення передбачає спочатку їхнє зіставлення, а потім, з урахуванням подібності або суміжності, утвердження змісту на основі зняття предикації і – далі – розподібнення складників вираження змісту. Отже, заново утворене словосполучення за своєю природою споконвічно тавтологичне, тому що воно не залучає нових образів, а закріплює ознаки, що виникли із ситуації визначення першого елемента синтагми: а = а. Потім тотожність між суб’єктом і предикатом порушується, розвивається нова якість, тісно пов’язана з означуваним предметом, що частково зберігає зв’язок з попереднім значенням, але вже не рівна йому: а = а ® а + а ® а + b. Крім того, на першому етапі в словосполучення з’єднуються елементи, подібні за граматичною формою і значеннєвим змістом. Потім набирає сили механізм семантичного і граматичного розподібнення елементів отриманої конструкції.

У мові існують два типи сполучуваності: лексична і синтаксична. Перший тип комбінаторики потрібно вважати вихідним і абсолютним. Ним зумовлена здатність кожного слова створювати лінійну конструкцію з обмеженою кількістю лексем. В основі кожного з таких сполучень лежить спільність первинних значень, властивих лексемам, що поєднуються. Інакше кажучи, це процес предикації, у ході якого слова сполучаються одне з одним, утворюючи мовні одиниці більш високого порядку. У них породжуються специфічні семантичні відтінки: саме тому значення цілого не є простою сумою значень кожного зі складників. Лексична сполучуваність являє собою базис комбінаторних реляцій. Наприклад:

A mind like a steel trap (букв. розум, як сталева пастка) – чіпкий розум.

Charley is a man around 40 odd years of age and a mind like a steel trap (АРФС, с. 305).

Чарлі – чоловік віком за 40, має чіпкий розум.

A mind = розум. Значення ‘розум’ співвідноситься зі значенням ‘рот’ [Луценко 2003, с. 6]. ‘Рот’ (символічно) являє собою ‘діру’. ‘Діра’ – це насамперед ‘яма’, а ‘яма’ у свідомості людини споконвічно асоціювалася з ‘пасткою’ (= а trap). Цікаво, що іменник a trap також перекладається як ‘рот’ у розмовному варіанті англійської мови:

She never said a word except to tell me to keep my trap shut (W.S. Maugham The Razor’s Edge).

¬ ®

Вона нічого не говорила, лише веліла мені мовчати.

Отже, a mind = ‘розум’           ‘рот’ ® ‘діра’ ® ‘яма’ ® ‘пастка’ = a trap, тобто зазначена синтагма є сумою рівних складників як у відношенні семантики a mind + a trap = а + a, так і в плані їхньої граматичної форми: a mind + a trap = субстантив + субстантив.

На більш високому рівні відбувається постійний рух від лексичної (обмеженої) до синтаксичного (набагато ширшої) сполучуваності мовних одиниць. Подібні за змістом компоненти конструкції набувають істотних формальних розходжень. Наприклад, укр. потрапити в пастку = дієслово + прийменник + субстантив.

Вона [Марія] потрапила в пастку, хижо й підступно підготовлену ворогом пастку, з якої не було порятунку (СУМ, Т. 3, с. 480).

При цьому здійснюється предикація граматичних показників слів, що поєднуються. Значення флексій, прийменників, префіксів і т.п. також сполучаються на основі єдності їхньої форми і змісту. Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок: на першому етапі в синтагму з’єднуються елементи, подібні за граматичною формою і значеннєвим змістом; потім набирає сили механізм семантичного і граматичного розподібнення компонентів конструкції. Таку трансформацію лексично обумовлених структур у синтаксичні варто вважати універсальною.

Отже, лексична сполучуваність – це реалізація функціональної моделі предикації, відповідно до якої окремі лексеми утворюють бінарні лінійні комбінації на основі часткової або повної семантичної єдності.

У розділі 2 “Сполучні потенції імен і іменних змістів в англійській, українській і російській мовах” розглядаються основні види іменних синтагм, що відповідають запропонованій нами формулі сполучуваності (а + а ® а + b).

Сурядні синтагми як експлікація лексичної сполучуваності.

Процес утворення сурядних синтагм можна уявити таким чином. Через потребу предикації спочатку виникали складні синтаксичні одиниці, що відповідають моделі іменник = іменник. Надалі такі предикативні синтагми стали словами. Наприклад, ebb-tide (відплив), bread-crumb (хлібна м’якушка), рос. путь-дорога, грусть-тоска, печаль-кручина  і подібні до них. Ці мовні одиниці прокладали шлях структурам розподібнення – так виникли, очевидно, предикативні конструкції типу суб’єкт + (зв’язка) + предикат, де у ролі формальної зв’язки виступала яка-небудь дейктична лексема. У ряді випадків використання зв’язки стало неодмінною умовою існування предикативної синтагми. Процес комунікації являє собою безперервне поглинання предикації. Виниклі з предикативних номінативні одиниці вступають у предикативні відношення більш високого порядку (з наступним поглинанням предикації) і т.д. Однак, що до завдань цього дослідження не входить аналіз предикативних зв’язків, які виходять за рамки елементарної синтагми.

Аналізований нами лінгвістичний матеріал був вилучений із фразеологічних словників англійської, української і російської мов, а також із творів сучасних англійських, російських та українських поетів і прозаїків. Він містить у собі 5589 конструкцій, що виникли на основі сурядного зв’язку. З них 1476 сполучень – англійською мовою, 2050 – українською і 2063 – російською. Сполучним елементом в англійських синтагмах виступають лексеми and (84,3%), or (10,1%) і neither … nor (5,6%)... У сполученнях російською мовою – лексеми и / да (57,3%), ни … ни (35,9%), а (6,8%). В українських синтагмах лексеми і / й, та (58%) і ні … ні / ані … ані (36,2%), а (5,8%).

Сполучення, які включають у себе лексеми not only … but also, both … and, або, а також, или, а также і подібні мають ті ж самі семантичні, граматичні і структурні характеристики, що й інші розглянуті нами типи сурядних синтагм. Через обмежений обсяг нашої роботи словосполучення, що виникли на основі даних сполучних лексем, до неї не ввійшли.

Аналізовані нами структури англійською, українською і російською мовами класифіковані за ступенем розподібнення слів-компонентів, а також з урахуванням їхньої граматичної форми (відмінок, наявність або відсутність прийменника) і типу сполучної лексеми (див. таблиці 2.1 і 2.2).