| summary: | У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність, новизну, предмет і мету, завдання й методику дослідження, теоретичне та практичне значення; сформульовано основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі "Онімія французьких сонетів 19 ст. та її трансформації в українських перекладах" проаналізовано наявні дослідження сонета та специфіки його перекладу, а також розглянуто лінгвопоетичні та жанрово-стилістичні особливості вживання онімів в оригіналах і перекладах. Закони жанру та традиції сонетописання спонукають поета до максимально стислого та сконцентрованого вираження думки, до конденсації образів, що зумовлює підвищену увагу сонетярів до конотативно і асоціативно насичених одиниць дискурсу (Дж. Кройцер). У Франції сонет традиційно вважався високим жанром, орієнтованим на обмежену аудиторію читачів, здатних оцінити багатство рим, тонкі версифікаційні нюанси, осягнути глибинні пласти поетичного тексту (Б. Дюпріє, А. Жандр). Це справляє неабиякий вплив на вибір і показники вживаності та відтворюваності у перекладах тих чи інших груп та розрядів онімів. Так, в оригіналах (і перекладах) домінують оніми, які асоціюються з відомими референтами (реальними особами: Dante→Данте, міфологічними істотами: Anubis→Анубіс, літературними персонажами: Faust→Фавст, географічними об’єктами: Ô Grèce→Греціє тощо). Встановлено, що ці оніми виконують різноманітні функції і використовуються для номінації персонажів, іменування географічного простору, позначання часу, створення етнокультурного та історичного фону, тропів і стилістичних фігур, реалізації інтертекстуальних та інтерсеміотичних зв’язків тощо. Домінантною структурною моделлю онімів в оригіналах (і перекладах) є однокомпонентна модель, домінантним функціонально-семантичним розрядом - антропоніми. В оригіналах (і перекладах) домінантною групою онімів за показником хронологічної співвіднесеності є оніми античного світу, а за показником територіального розподілу - греко-латинські оніми. Завдяки накопиченій ними фоновій інформації та відносно невеликому текстовому обсягу такі оніми є дієвим художнім засобом у французьких сонетах, але через асиметрію етномовних картин світу їхній комунікативно-прагматичний потенціал часто має інтралінгвальний характер. Це утруднює завдання перекладача, що прагне адекватно відтворити функціональне навантаження цих лексичних одиниць у перекладі і є одним із чинників, що зумовлює кількісні і якісні трансформації онімії оригіналів при перекладі. Аналіз кількісного розподілу і особливостей відтворення окремих груп і розрядів онімів показує, що у перекладах відбувається перебудова в основних функціональних групах онімів, зокрема, питома вага антропонімів зростає в середньому на 2,6%, а питома вага топонімів зменшується на 2,7%. Неабиякий вплив на показники відтворюваності і вживаності антропонімів у перекладах справляє антропоцентризм художнього світу оригіналів. Найточніше відтворюються оніми, що містяться у назвах сонетів, епіграфах чи присвятах, на які не поширюються метро-ритмічні обмеження (це стосується насамперед хрононімів, що мають найвищі показники відтворюваності у досліджуваному корпусі: понад 95,0% онімів цього розряду мають узуальні відповідники у перекладах). Безпосередньо за цим розрядом за показником відтворюваності йдуть домінуючі за кількістю вживань у першотворах розряди онімів, якими є антропоніми, теоніми та імена неантропоморфних міфологічних істот (77,5% з них мають узуальні, а 12,2% - оказіональні онімні відповідники), тоді як топоніми і астроніми мають нижчі показники відтворюваності: у порівнянні з попередньою групою онімів узуальних відповідників у них значно менше (62,1%), а оказіональних онімних відповідників - трохи більше (17,7%). В цілому у тексті досліджуваних сонетів найвищий рівень відтворюваності спостерігається у онімів, що використовуються для іменування чи характеризування головних персонажів (переважно це - антропоніми) чи є ключовими або тематичними словами в контексті першотвору, а найнижчий - у онімів, що позначають епізодичних персонажів або є носіями часово-просторової та етнокультурної інформації, яка дублюється іншими мовними одиницями оригіналу. З другого боку, високі показники відтворюваності антропонімів, а також теонімів та імен неантропоморфних міфологічних істот зумовлюються тим, що переважна більшість онімів цієї групи є широковідомими та мають великий комунікативно-прагматичний потенціал, тоді як вжиті авторами першотворів топоніми є зазвичай менш відомими цільовій аудиторії, а їхнє семантико-стилістичне навантаження нерідко обмежується створенням національного колориту чи зазначенням місця дії. Це відкриває перед перекладачами ширші можливості для варіювання способів і форм відтворення топонімів у перекладі, а також призводить до менших втрат у разі вилучення таких онімів, оскільки місце розгортання дії нерідко з’ясоване ширшим контекстом твору, а національний колорит можна створити за допомогою інших текстових одиниць. Зокрема, ті топоніми, що виконують лише функцію створення хронотопу чи національного колориту, можна відносно безболісно замінити оказіональними відповідниками, отриманими унаслідок використання відносин просторової суміжності чи включення, на відміну від більшості інших розрядів онімів: Capitolin→Храм Юпітера (Храм Юпітера знаходився на Капітолійському пагорбі у Римі). Порівняно низька відтворюваність топонімів пояснюється й тим, що вони рідко містяться у назвах сонетів, підзаголовках, епіграфах або присвятах. Відносно невисокі показники вживаності онімів у досліджуваному корпусі (2,5 і 2,0 оніми на один сонет в оригіналах і перекладах відповідно) значною мірою пояснюються художньо-естетичними міркуваннями, адже перенасичення онімами великої кількості сонетів, що входять у збірку того чи іншого автора, може зробити виклад занадто монотонним і надокучливим через нав’язливі повтори однотипних лексичних одиниць. Зменшення частотності вживання онімів у розглянутих перекладах у порівнянні з оригіналами зумовлено насамперед складнощами відтворення оригіналів у єдності змісту та форми в умовах асиметрії етномовних картин світу. Однак, багато в чому кількісні і якісні зміни, що їх зазнає онімія твору у перекладі, залежать від особливостей ідіолекту перекладача. Так, у перекладах О.Зуєвського, М.Москаленка і Д.Павличка частотність вживання онімів практично така ж, а у перекладах Є.Кононенко – відчутно нижче, ніж в оригіналах. У досліджуваних оригіналах кількість онімів і їхніх вживань відрізняється відносно мало у порівнянні з творами інших жанрів. При цьому повтори онімів вкрай рідко відбуваються в самому тексті того чи іншого сонета. Це значною мірою зумовлено прагненням авторів першотворів акцентувати жанрові ознаки у своїх творах, адже у тексті канонічного сонета небажані невмотивовані повтори повнозначних слів. У перекладах спостерігається та ж тенденція, що пояснюється намаганням більшості перекладачів дотриматись жанрово-стилістичної домінанти твору. Разом із цим, у досліджуваних оригіналах спостерігаються непоодинокі випадки повторів онімів на т.зв. паратекстуальному рівні (тобто онім, наявний у тексті сонета, може повторюватись у його назві, епіграфі чи відповідній присвяті), а також на вищих рівнях - у рамках певного розділу чи всієї збірки. Такі повтори найчастіше зустрічаються у Ередіа, а найрідше – у Малларме, і використовуються як засіб забезпечення когезії тексту, акцентування тематичних зв’язків, підкреслення значущості персонажа чи об’єкта у розвитку сюжетної дії тощо, тому перекладачі, як правило, відтворюють ці повтори у своїх перекладах. Повтори того чи іншого оніма у самому тексті перекладеного сонета зафіксовані переважно у разі наявності такого повтору в оригіналі. Введення перекладачами відсутніх у тексті оригіналу повторів онімів спостерігається дуже рідко. Здебільшого цей прийом застосовується ними до онімів, що виконують в оригіналі важливу стилістичну функцію, зокрема, належать одному з головних персонажів сонета, є ключовим чи тематичним словом у контексті оригіналу тощо. Розглянуто також деякі позиційні характеристики онімів у досліджуваному корпусі та випадки введення у тексти перекладів онімів, що не мають конвергентних відповідників у першотворах. Часто це відбувається унаслідок: онімізації ад’єктонімів чи відонімних апелятивів: Romain→Рим, de havane→Гавани; заміни апелятивів чи іменних словосполучень онімами, що є їхніми контекстуальними гіпонімами, синонімами або функціональними аналогами: le vieux fleuve→Ніл, comme une chasseresse→мов Діана; депрономіналізації: il→Транквілл; додавання метро-ритмічних заповнювачів: un temple→храм Христа; повторів наявних в оригіналі онімів: Las de poursuivre en vain l'Ophir insaisissable→Офіра ти шукав. Офір тікав, примарний. Аналіз індивідуально-авторських особливостей вживання онімів дозволив встановити, що між підходами різних авторів до використання ономастичних одиниць спостерігаються як спільні, так і відмінні риси. Зокрема, у сонетах Малларме та Бодлера, імена яких міцно пов’язані з французьким символізмом, оніми зустрічаються відносно рідко, здебільшого вони співвідносяться з широковідомими референтами, мають великий образний потенціал і виконують цілий ряд стилістичних функцій. Обидва згадані автори віддають перевагу узуальним варіантам написання цих онімів у французькій мові. Переважна більшість таких онімів має у перекладах узуальні відповідники. Напр., у Бодлера: Ovide→Овідій, Bacchus→Вакх; у Малларме: Hamlet→Гамлетом, Phénix→Фенікс. Поет-парнасець Ередіа активно використовує оніми для точної локалізації у часі та просторі зображуваних сцен, для співвіднесення цих сцен із відомими міфологічними, літературними сюжетами чи з реальними історичними подіями. Ясність в онімному позначенні і логічна послідовність змін у місцезнаходженні та статусі персонажів допомагає створити ефект передбачуваності подальшого перебігу сюжету. Ередіа широко використовує оніми-історизми, архаїзми та варваризми для підкреслення місцевого колориту, маніпулювання точкою зору, створення враження повного або часткового “перевтілення” у представника зображуваної культури тощо. Українським перекладачам не завжди вдається відтворити ці особливості у своїх текстах. У сонетах цього автора, що використовує ономастичну лексику, а також оказіональні варіанти написання онімів значно активніше за Бодлера чи Малларме, багато імен епізодичних персонажів і назв топографічних об’єктів, що відіграють допоміжну роль у створенні національного колориту чи хронотопу. Вони мають низькі показники відтворюваності у перекладах. Відмітною рисою перекладів сонетів Ередіа є відносно велика питома вага варіантних відповідників онімів, вжитих у першотворах, напр.: le Meschacébée →Міссісіпі; →Мешасебе. У сонетах органічно близького до романтичної школи Нерваля оніми зустрічаються приблизно так само часто, як і у Ередіа, але, як і Бодлер і Малларме, він віддає перевагу узуальним варіантам їхнього написання. У цього поета, що страждав на напади душевної хвороби, яку сам він називав теоманією, організація ономастичного простору та прагматичне навантаження онімів є дуже своєрідними. Нечисленність наявних онімних позначень місць у його циклі сонетів “Химери”, а також постійні переходи від міфологічної до історичної онімії, від однієї культурно-географічної зони до іншої, наведення онімів, що належать до різних часових проміжків, допомагають сфокусувати увагу читача на “анормальності” у розвитку подій і порушеннях у послідовності їхнього зображення. Як і Ередіа, Нерваль використовує оніми для маніпулювання точкою зору, створення враження повного або часткового “перевтілення” у представника зображуваної культури, характеризування розповідача через його мовлення. Є.Кононенко далеко не завжди вдається відтворити ці ефекти у своїх перекладах. Так, онім Solyme у сонеті “Nul n'entendait gémir l'éte elle victime” вжито у мовленні розповідача. Це французька адаптація латинського Solyma (саме так давні римляни називали місто Єрусалим). Зважаючи на вищезгадане, у читача згаданого сонета, однією з провідних тем якого є боротьба моно- і політеїзму, складається враження, що розповідач приймає точку зору римлян або є на їх боці в їхньому протистоянні християнству, тоді як цей ефект втрачається у перекладі через вживання узуального відповідника згаданої назви: Solyme→Єрусалим. Обрана Є.Кононенко стратегія наведення після тексту перекладу коментарів до відповідників окремих онімів, вжитих Нервалем, видається правильною, зважаючи на те, що ці оніми відіграють надзвичайно важливу текстотвірну роль і що у текстах нервалівських сонетів актуалізується цілий комплекс пов’язаних із цими власними назвами імпліцитних значень, не завжди прозорих для українського читача.
У другому розділі "Основні форми та способи відтворення власних назв в українських перекладах французьких сонетів" розглянуто особливості відтворення онімії першотворів у перекладі. Оніми мають такі основні типи відповідників у перекладах М.Зерова, М.Ореста, Д.Паламарчука, І.Гнатюка, Д.Павличка, О.Зуєвського, М.Москаленка, М.Стріхи та Є.Кононенко: (І) узуальні та варіантні онімні відповідники, утворені без зміни моделі іменування: Regilla→Реґілла (71,2%); (ІІ) ад’єктоніми (узуального та варіантного способу формування), утворені від вжитих в оригіналах онімів унаслідок лексико-граматичних транспозицій: de Byblos→біблоських (6,3%); (ІІІ) інші онімні та відонімні оказіональні відповідники (утворені зі зміною моделі іменування того самого референта або з залученням онімів, що співвідносяться з іншими референтами): Michel-Ange→Буонаротті, Parque→Фортуна, divins frères d’Hélène → діти Зевсові (7,3%); (ІV) оказіональні відповідники, утворені без залучення онімів та похідних від них одиниць (апелятиви, феномени оказіонально-авторського вживання великої літери, компенсація без застосування онімної лексики): Cipango→далеких берегів; Aurore→Світання; Egypte→надовкруг (9,3%). Решта вжитих авторами оригіналів онімів (5,9%) вилучається при перекладі: dans Samothrace→Æ. Перевага використання у перекладах відповідників типу (ІІ) полягає у тому, що вони дозволяють перекладачеві зберегти референційну співвіднесеність оніма і водночас здійснити бажане метро-ритмічне та евфонічне упорядкування тексту. На жаль, як і у випадку (І), через асиметрію етнонаціональних картин світу подібні відповідники не завжди дозволяють донести до українського читача асоціативну та конотативну інформацію, актуалізовану за допомогою онімів в оригіналі. Вибір відповідників типу (ІІІ) може призводити до небажаних ефектів через складнощі з ідентифікацією референта чи наявність у асоціативно-конотативному фоні обраного відповідника складових, що не узгоджуються з загальним контекстом оригіналу. При виборі відповідників типу (ІV) може втратитись етнокультурна та інша фонова інформація, закріплена за ономастичними позначеннями відомих референтів. Зокрема, можуть стати непрозорими асоціації, важливі для розуміння твору. У подібних випадках доцільно компенсувати ці втрати шляхом наведення необхідної позамовної інформації у примітках після тексту перекладу. Переважання у досліджуваних перекладах узуальних відповідників вжитих в оригіналах онімів свідчить як про особливу увагу, що її перекладачі приділяють відтворенню цих лексичних одиниць, так і про складнощі, з якими вони стикаються при їхній заміні іншими типами відповідників в умовах такої малої літературної форми, як сонет. Річ у тім, що автори першотворів широко використовують у своїх сонетах асоціативно-конотативний потенціал, накопичений онімами, які співвідносяться з відомими референтами, а саме такі оніми домінують у досліджуваних французьких сонетах. Відповідних ефектів у тексті перекладу важко досягти за допомогою малих за обсягом оказіональних відповідників. Перекладачі широко вживають варіантні онімні відповідники вжитих у французьких сонетах онімів. Найбільші розбіжності виявлено при передачі маловідомих онімів, особливо нефранцузького походження: Ruiz →Рюїц; →Руіс; →Руіз. Найчастотнішим типом варіантних онімних відповідників власних назв у досліджуваних перекладах є їхні фонетичні варіанти. Переважна більшість виявлених у досліджуваному корпусі оказіональних одно- і багаторівневих варіантів онімів спостерігається у перекладах сонетів Ередіа, тоді як у перекладах сонетів решти французьких сонетярів зафіксовано головним чином діахронічно та територіально зумовлені варіанти онімів. Це великою мірою пояснюється тим, що перекладачі найчастіше замінюють варіантними відповідниками маловідомі чи рідковживані оніми, особливо такі, що не є складовими стилістичної домінанти першотвору і що використовуються його автором, наприклад, лише як засіб створення сюжетного фону чи метро-ритмічного упорядкування тексту. Такого типу оніми є частотним елементом у Ередіа, але відносно рідко зустрічаються у сонетах Нерваля, Бодлера та Малларме, що здебільшого вживають добре відомі вихідній і цільовій читацьким аудиторіям оніми, які, до того ж, відіграють важливу роль на сюжетно-композиційному та інших рівнях. Приблизно у 3% випадків відповідниками вжитих у французьких сонетах онімів є їхні структурні варіанти. Переважну більшість таких варіантів утворено шляхом вилучення при перекладі одного чи кількох компонентів багаточленного оніма, вжитого у першотворі: Richard Wagner→Ваґнер. Наявні у досліджуваному корпусі перекладів варіантні онімні відповідники власних назв знаходяться на різних рівнях семантико-стилістичної модифікації, а у разі, якщо йдеться про відомих референтів, відповідники онімів, отримані з великими відхиленнями від чинної правописної норми, можуть навіть втрачати свою ідентифікаційну чи диференційну функцію: Galéas→Ґалеї (замість Ґалеаццо). У разі непрозорості для цільового читача фонової інформації, актуалізованої в оригіналі за допомогою певного оніма, а також у разі заміни оніма його варіантною реалізацією, стилістично нерівноцінною вихідному варіанту іменування чи непридатною для ідентифікації референта, бажано компенсувати ці втрати у ширшому контексті або ж зробити відповідні примітки після тексту перекладу. Заміни онімів контекстуальними ономастичними синонімами часто спричиняють до зміни розрядів онімів: Gaia→Земля; Lune→Селено. Це може призвести до десакралізації (чи, навпаки, до сакралізації) образу, а також до актуалізації небажаної з огляду на художньо-естетичну стратегію автора оригіналу фонової інформації, що традиційно пов’язується в українській культурі з цими контекстуальними синонімами, тому при доборі такого роду відповідників перекладачеві слід бути особливо обережним. Поширеним типом апелятивних відповідників онімів у досліджуваних перекладах є їхні контекстуальні гіпероніми: Gallus→дід; Du Raz→від Мису. Такого роду генералізація образу у перекладі є виправданою, якщо у ширшому контексті даного перекладу скомпенсовано втрати інформації, яку передають ці оніми в оригіналі. Вжиті авторами першотворів оніми також часто замінюються при перекладі емоційно-експресивно маркованими оказіональними відповідниками, при формуванні яких, зокрема, використовуються апелятиви з пестливими суфіксами, емоційно-експресивно забарвлені епітети, тропи тощо: Jésus→з хлоп’яточком; Atrectus, mon libraire→мій книгар<…>ліпший, Le Soleil→роз'ятрена яса, однак, ці заміни не завжди узгоджуються із контекстом оригіналу. При вилученні онімів може відбуватися втрата етнокультурної, асоціативної чи іншої релевантної інформації. Вилучення онімів чи їхні заміни оказіональними відповідниками здатні суттєво змінити коло можливих інтерпретацій твору, адже саме оніми нерідко дають ключ для його розуміння завдяки своєму образному потенціалу й асоціативному фонові, підґрунтям якого часто є твори інших авторів, алюзії на які містяться в тексті цього сонета. До того ж, форма сонета пропонує обмежені можливості для описового (пояснювального) та перифрастичного способів перекладу. Все це, а також часте вживання у досліджуваних першотворах маловідомих українському читачеві онімів, комунікативно-прагматичний потенціал яких активно використовується авторами оригіналів, обумовлює доцільність наведення коментарів після тексту в окремих випадках, навіть якщо ці власні назви не мають онімних відповідників у перекладі.
У третьому розділі "Власна назва і контекст в оригіналах і перекладах" розглядається сполучуваність онімів в оригіналах і перекладах, а також специфіка взаємодії оніма з контекстом і способи її відтворення у перекладі. Простежено взаємозв’язок між вибором способу включення оніма у текст оригіналу і перекладу та ідіолектом автора, його комунікативними інтенціями, розрядом власної назви, ступенем її відомості, її асоціативно-конотативним потенціалом тощо. Зокрема, у сонетах Бодлера, що приділяє велику увагу проблематиці добра і зла, а отже – характеризуванню персонажів, та у їхніх перекладах домінують непредикативні іменникові конструкції, що складаються з головного компонента-оніма і його поширювача: Crésus rutilant→блискучий Крез, тоді як у сонетах Ередіа (та Нерваля), де багато наративних епізодів, у яких задіяні іменовані персонажі та місця, і що часто мають номінативні заголовки з залученням ономастичної лексики, та їхніх перекладах переважають непоширені члени речення, виражені онімами: ils allaient<…>Vers<…>Saint-Jean d'Acre→Вони<…>йшли<…>На Акру; criait César à Jupiter Ammon→І Кесар закричав: “Юпітере,<…>”. У сонетах Малларме, що активно використовує синтаксичні засоби для створення багатозначних образів і віддає перевагу сугестивному письму, та у їхніх перекладах домінують іменникові та займенникові конструкції з непоширеним залежним компонентом, вираженим онімом: Le dieu Richard Wagner→бог Ріхард Ваґнер; nuit d’Idumée→ніч Едому. Аналіз особливостей відтворення базових онімних конструкцій М.Зеровим, М.Орестом, Д.Паламарчуком, І.Гнатюком, Д.Павличком, О.Зуєвським, М.Москаленком, М.Стріхою та Є.Кононенко дозволив виявити такі основні типи перекладацьких відповідників цих конструкцій: (І) прямі та синонімічні відповідники (в середньому у 40,8% випадків, що майже вдвічі нижче за показники відтворюваності самих онімів): de la maigre Adeline→худої Аделіни; le brouillard des Bermudes→з імли Бермуд. Це можна пояснити тим, що багатокомпонентні образи взагалі рідше, ніж однокомпонентні, мають повні відповідники у перекладах поетичних текстів (О.І. Чередниченко, П.О. Бех). Показово, що у заголовках, присвятах і прозових епіграфах (тобто там, де не діють метро-ритмічні обмеження) практично всі базові онімні конструкції відтворюються. Серед базових онімних конструкцій, що мають прямі чи синонімічні відповідники у текстах досліджуваних перекладів, переважають такі, що мають найпростішу структуру і відносно невеликий обсяг (найчастіше це оніми, що не мають при собі поширювачів, дещо рідше такі відповідники мають іменниково-прикметникові та генітивні словосполучення з власними назвами). На показники відтворюваності цих конструкцій впливають, зокрема, особливості ідіолекту автора першотвору та його перекладача, час виконання перекладу, його попередні версії, а також наявність чи відсутність в українській мові альтернативних засобів вираження інформації, що її ці конструкції передають в оригіналах. На досліджуваній вибірці перекладів найвищі кількісні показники відтворюваності базових онімних конструкцій спостерігаються у М.Москаленка, а найнижчі – у Є.Кононенко; (ІІ) несинонімічні оказіональні відповідники. Такі відповідники у текстах перекладів мають у середньому понад 53,3% вжитих в оригіналах базових онімних конструкцій. Ці відповідники часто отримані унаслідок сполучення декількох лексико-граматичних трансформацій, серед яких найширше представлені компресія та генералізація значень (вони зафіксовані у 18% і 17% випадків відповідно): C’est la chambre de Dorothée→Це Доротея; des pâles Danaïdes→Данаїд. Такі трансформації зазвичай призводять до втрати окремих компонентів повідомлення. У разі, якщо ці компоненти мають важливе семантико-стилістичне навантаження, доцільно компенсувати ці втрати у ширшому контексті. Прийомом компресії при відтворенні таких конструкцій найактивніше послуговується М.Орест у своїх перекладах Ередіа, а найрідше до нього вдається М.Москаленко у своїх перекладах Малларме. Прийомом генералізації при відтворенні базових онімних конструкцій найактивніше послуговується Є.Кононенко у своїх перекладах Нерваля, а найрідше до нього вдається М.Москаленко у своїх перекладах Ередіа. Менш поширеними є явища декомпресії (13%): je ne puis<…>devenir Proserpine→Прозерпіною, що просяває тьму,/Не можу стати, посилення експресії образу (12%): Des Andes→Величних Анд, метонімічного переносу (10%): malgré<…>La Trebbia débordée→Даремно Треббія несамовито рине тощо. Тут також багато залежить від особливостей ідіолекту автора та творчої стратегії самого перекладача. Так, при відтворенні базових онімних конструкцій М.Москаленко у своїх перекладах сонетів Бодлера взагалі не вдається до прийому декомпресії, тоді як цим прийомом найактивніше послуговується Є.Кононенко у своїх перекладах сонетів Ередіа. Декомпресія може призвести до недоцільної конкретизації образів оригіналу, тому цим прийомом не слід зловживати. Посилення експресії образу при відтворенні базових онімних конструкцій, яке взагалі є небажаним при перекладі досліджуваних творів, найчастіше спостерігається у перекладах сонетів Ередіа, виконаних Є.Кононенко, тоді як це явище практично відсутнє у перекладах сонетів Бодлера і Ередіа, виконаних М.Москаленком. До метонімічного переносу при відтворенні базових онімних конструкцій активніше за інших перекладачів вдається М.Зеров у своїх перекладах Ередіа, тоді як це явище практично не спостерігається у перекладах Бодлера і Малларме, виконаних М.Москаленком. Такого роду трансформації нерідко допомагають утворити вдалі часткові відповідники базових онімних конструкцій, оскільки за їхньою допомогою можна уникнути суттєвого відхилення від логіки конструювання образів, використаної автором оригіналу, і водночас здійснити метро-ритмічне упорядкування тексту перекладу. Також при відтворенні базових онімних конструкцій перекладачі доволі часто вдаються до лексико-граматичних транспозицій (в середньому більш, ніж у 5% випадків): puiser des pleurs au Styx→черпати слізний Стікс, зокрема, тому, що це дозволяє зберегти представлений в оригіналі порядок розгортання думки, а також уникнути значних втрат на стилістичному рівні за неможливості точного калькування конструкції, використаної автором оригіналу, з метро-ритмічних чи евфонічних міркувань. Решта (5,9%) вжитих в оригіналах базових онімних конструкцій вилучається при перекладі: Vers Bubaste→Ø. Серед них переважають такі, що в оригіналах є допоміжним засобом структурування хронотопу, створення національного колориту чи характеризування другорядних персонажів. Найчастіше це відбувається у перекладах сонетів Ередіа, виконаних І.Гнатюком, а найрідше - у перекладах сонетів Ередіа, виконаних М.Москаленком. Також у даному розділі проаналізовано найбільш частотні типи онімних конструкцій в оригіналах і перекладах. Зокрема, виявлено, що деякі перекладачі віддають перевагу тому чи іншому типові мікро- чи макроструктурного введення оніма у текст перекладу, а це призводить до посилення відповідних складових синтаксичного ритму у порівнянні з оригіналом. Так, у перекладах Є.Кононенко спостерігається тенденція до поширення онімів прикметниками і до введення іменниково-прикметникових конструкцій замість вилучених при перекладі онімів оригіналу: l'Achéron→глибокий Ахерон; sous les rameaux du laurier de Virgile→Під лавром, поблизу славетної могили. Подеколи це призводить до недоречної експресивно-оцінної конкретизації образів, використаних автором першотвору. З другого боку, такі перекладачі, як М.Москаленко та Д.Павличко, обирають спосіб входження онімів у текст із більшою гнучкістю: у їхніх перекладах не виявлено систематичних введень у текст якогось одного типу базових онімних конструкцій. Французькі сонети багаті на різного роду паралелізми (A. Жандр). Одним із засобів їхнього створення є ономастичні ряди (тобто синтаксичні конструкції, компонентами яких є однорідні члени речення, виражені власними назвами). При перекладі ономастичних рядів часто здійснюються перестановки та вилучення окремих їхніх компонентів, а також заміни одних компонентів цих рядів іншими онімами, що мають аналогічний комунікативно-прагматичний потенціал, оскільки це дозволяє уникнути зайвих втрат на семантичному та синсемантичному рівнях: Vers Bubaste ou Sais→До Саїс чи Бубастіс; Sa boutique est au coin du Forum. Il y vend/Virgile et Silius, Pline, Térence ou Phèdre→Всім пропонує там його книгарня щедра/Флакка, Вергілія, Теренція і Федра. Однак, іноді зміни лексико-синтаксичної структури ономастичних рядів призводять до втрати наявних в оригіналі фігур поетичного мовлення, побудованих на стилістично маркованому порядку розташування слів (зокрема, це стосується семантичних хіазмів): Non. Plutôt, en un orbe éclatant de saphir/ Inscris un fier profil de guerrière d'Ophir,/Thalestris, Bradamante, Aude ou Penthésilée.// Et, pour que sa beauté soit plus terrible encor,/Casque ses blonds cheveux de quelque bête ailée/ Et fais bomber son sein sous la gorgone d'or →Ні, краще у той круг вогненного сапфіра/ Став профіль гордого войовника з Офіра,/ Хай буде Од, Брадмант із піднятим чолом// Щоб виглядом вони жахали, як пітони,/ На голови напни страхітливий шолом/ І груди округли під золотом Ґорґони. У даному випадку семантичний хіазм полягає в хрестоподібному розташуванні двох пар особистих імен із двох різних класів /Пентесілея та Талестра - цариці амазонок, а імена Од (Альди) та Брадаманти асоціюються з французьким героїчним епосом і його пізнішими обробками/. Оскільки всі четверо представниць слабкої статі, згаданих в оригіналі поіменно, брали безпосередню участь у військових діях чи тісно пов’язані з ними, це створює пресупозиційну базу для адекватного сприйняття франкомовним читачем подальших рядків сонета, де йдеться про округлені груди цих персонажів під прикрасами на панцері, тоді як аналогічна згадка виглядає доволі гротескно у перекладі Д.Паламарчука. Зокрема, це відбувається через нейтралізацію ознак жіночої статі при відтворенні імен Aude та Bradamante, наявність кількох відомих персонажів, яких звали Од (так, Од – це ще й ім’я скандинавського бога, чоловіка Фреї), а також вилучення при перекладі кореневої літери ‘а’ в імені Bradamante, що ускладнює ідентифікацію цього персонажа з “Несамовитого Роланда” Л. Аріосто. У досліджуваних французьких сонетах під впливом ренесансної традиції подеколи використовуються стилістичні фігури, побудовані на паронімічному зіставленні онімів і апелятивів, що є повними або частковими омофонами цих онімів: Ô pale marguerite!/<…>Ô ma si blanche, ma si froide Marguerite→О маргаритко, о відквітна Маргарито. До того ж, сонетярі активно використовують у стилістичних цілях не лише лексичне, а й етимологічне значення мотивуючого апелятива. Через структурні розбіжності між та цільовою мовами та версифікаціями перекладачі часто змушені підшукувати альтернативні засоби створення подібного ефекту. Зокрема, у якості таких засобів використовуються прийом семантичного контрапункту та відповідні пояснення після тексту перекладу. Оскільки у досліджуваних сонетах стилістична фігура парономазії з використанням онімів є доволі поширеним явищем, іноді перекладачі навіть вводять у свої тексти відсутні в оригіналах зіставлення онімів і апелятивів, що є омофонами цих онімів: martelé sa frise.//<…> Danaé surprise→кував оздоби фриза.//<…> ница гола Фриза. Це, зокрема, дозволяє їм компенсувати втрати від вилучення подібних стилістичних фігур у суміжних сонетах, адже використання однотипних стилістичних ефектів у різних творах, включених у цикл чи збірку, є одним із засобів зміцнення міжтекстової когезії на синсемантичному рівні. Додатковим стимулом для введення таких фігур є закони жанру, що змушують перекладача добирати дві пари однакових рим. Аналіз специфіки використання онімів як складової характерологічного контексту свідчить, що оніми, які асоціюються з відомими референтами, можуть бути дієвим засобом лаконічного характеризування персонажів у тексті сонета. Вони також допомагають авторові увиразнити бажані асоціативні та інтертекстуальні зв’язки, однак через розбіжності між мовами, версифікаціями та концептуальними картинами світу в перекладачів виникають складнощі з добором адекватних відповідників цих онімів (пор. у І.Петровція та Д. Павличка: Ô Lune→зоре; →Селено). Зокрема, їхнє введення у текст перекладу не повинно призводити до появи імплікацій, що суперечать змістові першотвору.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Дисертаційну роботу присвячено вивченню лінгвопоетичних і жанрово-стилістичних проблем, пов’язаних із відтворенням онімії французьких сонетів у перекладі. Дослідження фактичного матеріалу дозволило дійти таких основних висновків:
З огляду на закони жанру та наявні традиції сонетописання французькі сонетярі віддають перевагу малим текстовим одиницям-онімам, які мають неабиякий комунікативно-прагматичний потенціал, і активно використовують закріплену за ними фонову інформацію. Однак, відносно часто вона має інтралінгвальний характер, що зумовлює додаткові труднощі при доборі відповідників цих одиниць. У перекладах зберігається більшість домінантних характеристик онімії оригіналів. Зокрема, у першотворах і перекладах домінують оніми, що асоціюються з відомими референтами. Домінантною структурною моделлю онімів в оригіналах і перекладах є однокомпонентна модель, домінантним функціонально-семантичним розрядом - антропоніми. Повтори онімів вкрай рідко відбуваються в самому тексті французьких сонетів. Це значною мірою зумовлено намаганнями їхніх авторів акцентувати жанрові ознаки у своїх творах, адже у тексті канонічного сонета небажані невмотивовані повтори повнозначних слів. У перекладах спостерігається та ж тенденція, що пояснюється прагненням більшості перекладачів дотриматись жанрово-стилістичної домінанти твору.
Високі показники відтворюваності вжитих в оригіналах власних назв значною мірою пояснюються великою питомою вагою у першотворах онімів, які співвідносяться з відомими референтами і мають важливе семантико-стилістичне навантаження. Обрання інших засобів вираження цієї семантико-стилістичної інформації зазвичай призводить до суттєвого лінійного розширення фрагменту тексту, що його займають відповідники згаданих онімів у тексті перекладу, а це є небажаним у рамках такої малої літературної форми як сонет. При відтворенні онімів спостерігається велика одно- та багаторівнева варіативність, яка значною мірою спричинена намаганнями перекладачів здійснити евфонічне та метро-ритмічне упорядкування тексту, необхідність у якому виникає через значні розбіжності між мовами та версифікаціями, і зберегти при цьому ідентифікаційну спроможність оніма. Однією з можливих причин, що зумовлюють доволі широке вживання у перекладах емоційно-експресивно маркованих оказіональних відповідників онімів, є притаманний українській ментальності кордоцентризм, а іншою – орієнтація перекладачів на масового читача.
Через додаткові складнощі, що виникають при перекладі багатокомпонентних структур, які входять у склад поетичного твору, показники відтворюваності базових онімних конструкцій значно нижче, ніж у самих онімів. Особливо часто вилучення та заміни мають місце у складних словосполученнях із головним компонентом-онімом. При відтворенні базових онімних конструкцій у текстах сонетів збільшується питома вага онімів, що не мають при собі поширювачів, і спостерігається загальна тенденція до компресії та генералізації. Це зазвичай призводить до втрати окремих компонентів повідомлення. У разі, якщо ці компоненти мають важливе семантико-стилістичне навантаження, доцільно компенсувати ці втрати у ширшому контексті. Метонімічний перенос та лексико-граматичні транспозиції нерідко допомагають утворити вдалі часткові відповідники базових онімних конструкцій, оскільки за їхньою допомогою можна уникнути суттєвого відхилення від логіки побудови образів, використаної автором оригіналу, і водночас здійснити евфонічне та метро-ритмічне упорядкування тексту перекладу. Спосіб введення оніма у текст впливає на особливості інтерпретації мікро- та макроструктурних образів твору і є чинником створення синсемантичних ефектів, однак, деякі перекладачі (такі як Є. Кононенко) віддають перевагу тому чи іншому типові включення оніма у текст перекладу, що, зокрема, призводить до посилення відповідних складових синтаксичного ритму у порівнянні з оригіналом.
У досліджуваному корпусі спостерігається тенденція до додаткової онімізації перекладів. Для досягнення функціональної еквівалентності між оригіналом і перекладом при введенні оказіональних відповідників текстових одиниць, наявних в оригіналах, важливо уникати появи у перекладі імплікацій, що суперечать загальному контекстові першотвору.
Найвищі кількісні показники відтворюваності онімів спостерігаються у перекладах М. Москаленка (81%), а найнижчі — у П. Грабовського (0%). Для перекладів В. Щурата характерне наближення фонетико-акцентуаційної моделі онімів до їх вимови у мовах-посередницях (таких, як давньогрецька та латинська), тоді як О. Зуєвський не завжди вдало українізує оніми і, як і більшість інших представників західної гілки української діаспори, користується при відтворенні онімів правилами правопису, що базуються на західноукраїнській орфографічній традиції. У перекладах, виданих на теренах України за часів СРСР та у перші роки після його розпаду і зорієнтованих переважно на масового читача, спостерігається доволі високий відсоток випадків експлікації та пояснювального перекладу при відтворенні маловідомих такому читачеві онімів. Експлікація та пояснювальний переклад при відтворенні онімів є значно більш рідким явищем в окремих перекладачів української діаспори, таких як С. Гординський, і деяких сучасних вітчизняних перекладачів, таких як М.Стріха. Попри велику кількість оказіональних неонімних відповідників наявних в оригіналах онімів при відтворенні ономастичного контексту першотворів М. Зеров залишив зразки перекладацької майстерності, що подеколи так і залишились неперевершеними. Відмітною рисою його перекладів є те, що він широко і дуже вдало використовує метонімічний розвиток образів при відтворенні базових онімних конструкцій. При нагоді при відтворенні онімів він не менш вдало користується езоповою мовою. У текстах представників наступної генерації українських перекладачів Д. Павличка та М. Москаленка спостерігаються високі показники відтворюваності онімів та онімних конструкцій, однак їм можна закинути брак уваги до інтертекстуальних зв’язків та іншої фонової інформації, актуалізованої за допомогою онімів в оригіналах. У перекладах, виданих у СРСР або у перші роки після його розпаду, на відміну від перекладів, виданих останнім часом в Україні, і перекладів західної гілки української діаспори, при відтворенні онімів відносно часто застосовуються прийоми десакралізації та деонімізації (що великою мірою пояснюється ідеологічними міркуваннями). Тенденція до зростання в текстах перекладів питомої ваги іудео-християнських онімів у порівнянні з першотворами через введення у ці тексти ономастичних одиниць цієї групи може пояснюватись традиційно високим рівнем вживання біблійних і новозавітних власних назв, образів і символів в українських художніх творах. Деякі перекладачі, що творили на теренах незалежної України (такі як Д.Паламарчук), особливо активно вживають біблійні та новозавітні оніми у своїх текстах, що можна пояснити їхньою емоційною реакцією на тривалі і жорсткі цензурні обмеження попереднього режиму. Переклади Д.Паламарчука прикметні використанням варіантних відповідників онімів, утворених з великими відхиленнями від правописної норми, що подеколи призводить до гротескних ефектів. Є.Кононенко в цілому вдало відтворює ономастичний контекст першотворів, але у її перекладах зафіксовано зміни у мінімальних контекстах онімів, що призводять до небажаних синсемантичних ефектів.
Здійснений у дисертації аналіз підходів різних українських перекладачів до відтворення ономастичного контексту французьких сонетів допомагає визначити оптимальні форми та способи збереження поетики оніма у перекладі. Серед напрямків подальших наукових пошуків доцільно виділити, зокрема, дослідження впливу, який справляють на онімію оригіналів та особливості її трансформування у перекладі приналежність авторів першотворів до тих чи інших літературних течій, а також особистісні психотипічні риси автора та його перекладача.
|
