БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА, ПРАГМАТИКА : Бессоюзные сложные предложения современного французского языка: структура, семантика, ПРАГМАТИКА

summary

Розділ 1. “Безсполучникові складні речення в системі мови та мовленні”. Ч.У.Морріс запропонував виділення в аналізі мовних одиниць трьох складових: синтактики, семантики та прагматики. Відповідно до його теорії, послідовність цих складових є постійною і її треба дотримуватися при аналізі висловлення. На думку Ж.-Кл.Анскомбра та О.Дюкро, перше місце у висловленні займає скоріше не синтактика, а прагматика. Вона взаємодіє з семантикою та структурою висловлення й інтегрує їх. Саме з позицій взаємодії у висловленні цих трьох складових в реферованому дисертаційному дослідженні аналізуються безсполучникові складні речення сучасної французької мови як складний лінгвістичний знак. При цьому прагматика трактується як глобальні стратегії комунікативної діяльності людей (О.О.Худяков).

У французькій граматичній літературі безсполучниковий зв’язок часто розглядається як різновид сурядності або підрядності (М.М.Бобирева, М.К.Сабанєєва, Ж.Пеншон, Р.Л.Вагнер) і безсполучникові складні речення подаються як експресивні та позиційні варіанти складносурядних і складнопідрядних речень. Існує також точка зору, згідно якої безсполучниковість є явищем розмовного мовлення (Ф.Гаде, M.Гревіс). Лінгвісти, в чиїх дослідженнях безсполучниковим складним реченням надається статус самостійних (В.Г.Гак, Т.П.Карпакова, Ж.Aнтуан), також не мають єдиного підходу і з різних боків характеризують природу та особливості цих синтаксичних одиниць, виділяючи їх різновиди (сурядність, підрядність та власне безсполучниковість) та засоби зв’язку між предикативними частинами (анафора, порядок розташування частин, спільні члени, взаємовідношення модально-часових форм дієслів-присудків):

1.             Le rituel cruel et sanglant du peuple aztиque n’est pas un dйcor; il est la vie, il est la mort, somptueux et chatoyant (Le Clйzio) – займенникова анафора.

2.             Je sйchais mes cours, je rimais mes spleens, j’йbauchais des romans d’apprentissage (Tillinac) – синтаксичний паралелізм.

Однак ні один з указаних засобів зв’язку не є спільним для усіх безсполучникових складних речень. Їх набір і релевантність варіюються, зокрема, залежно від характеру змістових відношень, що встановлюються між предикативними частинами, і вони не є типовими засобами зв’язку як сполучник у складносурядних та складнопідрядних реченнях.

Існують також невідповідності в термінології, пов’язані із тлумаченням безсполучникових складних речень і, залежно від цього, з тлумаченням та перекладом терміна “juxtaposition”. У випадках, коли безсполучниковість у складному реченні ототожнюється із суположенням предикативних частин, juxtaposition позначає власне безсполучниковий зв’язок (В.Г.Гак). Іноді суположенням називають зв’язок між окремими реченнями через крапку, і тоді цей термін перекладається як “суположення” (Є.А.Реферовська). Такі розбіжності зберігаються в багатьох французьких граматиках.

В граматичній літературі при аналізі складносурядних та складнопідрядних речень, що становлять структурно-семантичну опозицію, розглядається їх структура та відповідні змістові відносини між предикативними частинами. Безсполучникові складні речення виключено з цієї опозиції, оскільки їм непритаманна така ж сама сукупність змістових та структурних ознак. З одного боку, безсполучникові складні речення структурно зближуються зі складносурядними, з іншого – вони можуть виражати як відношення змістової рівноваги, так і змістової залежності. Саме поєднання різних (полікомунікативні конструкції) або однакових (монокомунікативні конструкції) цільових настанов предикативних частин визначає зміст відношень між ними у складі безсполучникового комплексу.              Без урахування значень цільових настанов предикативних частин можна виділити узагальнену інваріантну модель безсполучникових складних речень сучасної французької мови: P1 – juxt – P2, де Р1 та Р2 – предикативні частини, juxt – безсполучниковий зв’язок. Інтегративною ознакою інваріантної моделі є структура. Диференційною ознакою варіантних моделей є комунікативні настанови предикативних частин. На основі аналізу корпусу прикладів можна виділити вісім варіантних моделей безсполучникових складних речень:

1.           Моделі з потенційними відношеннями змістової рівноваги – частковопитальні (Чп+Чп) речення: Qu’est-ce qui йtait vrai, qu’est-ce qui йtait faux? (Gallo);

2.           Моделі з потенційними відношеннями змістової залежності – оповідально-спонукальні (О+С), спонукально-питальні (С+П) речення, питальні речення змішаного типу (Зп+Чп): Arrкte de boire, dit-elle, зa donne chaud... (Triolet);

3.           Моделі, що можуть виражати обидва види потенційних змістових відношень – загальнопитальні (Зп+Зп), оповідально-питальні (О+П), оповідальні (О+О), спонукальні (С+С) речення:

а) Ni cigales, ni sauterelles, ni larmeuses (Pagnol);

б) – Tu es du bas pays, tu n’as pas l’habitude de tant de neige... (Clavel).

Інваріантну модель ми представляємо як прототипічну, варіантні моделі – як типові, що актуалізуються у вигляді мовленнєвих реалізацій.

Мовленнєва реалізація – висловлення – функціонує за законами інтегративної прагматики, що включає також синтаксис та семантику. Оскільки прагматика визначає основний вектор висловлення, до її компетенції входять, зокрема, рольова поліфонія, актуальне членування і т.д. Найважливішою складовою прагматичної “картини” висловлення лінгвісти вважають аргументацію. Існує багато точок зору щодо цього явища (А.Д.Бєлова, М.П.Іоніце, М.Д.Потапова, С.Статі). Ж.-Кл.Анскомбр та О.Дюкро вважають, що висловлення в комунікації розрізняються перед усім за аргументативним характером, а не за інформативним. Оскільки відношення між предикативними частинами регулюються їх комунікативними настановами, то й аргументація тісно пов’язана з комунікативною перспективою висловлення.             В роботі ми розглядаємо аргументацію в широкому плані організації висловлення. Це дозволяє інтерпретувати зв’язок між предикативними частинами безсполучникового складного речення як відношення аргументативної рівноваги або залежності. Орієнтація цих відношень може бути різною:

1)             при відношеннях змістової залежності реалізується прямий (від першої предикативної частини до другої) або зворотний (від другої частини до першої) аргументативний зв’язок – Р1 → Р2 або Р1 ← Р2: C’est le buffet; ouvre-le (Druon);

2)             при відношеннях змістової рівноправності елементарних речень реалізується взаємний аргументативний зв’язок – Р1 ↔ Р2: – Pourquoi ne prends-tu pas part а la vie, pourquoi ne lui fais-tu pas confiance..? (Le Nouvel Observateur);

3)             при відношеннях змістової залежності або змістової рівноправності реалізується:

а) прямий або зворотний аргументативний зв’язок: – Je suis parti, alors qu’est-ce que je fais lа? (Tou ier);

     б) взаємний аргументативний зв’язок: – Asseyez-vous, mettez-vous lа (Proust).

До прагматичних характеристик безсполучникових складних речень належить імплікатура – прихована інформація (Ж.M.Грін, Г.П.Грайс), що існує між предикативними частинами. Імплікатури бувають конвенціональними (можливими в мові та мовленні) та неконвенціональними (суто мовленнєвими). Конкретне значення імплікатур в мовленнєвих реалізаціях моделей безсполучникових складних речень може інтерпретуватися як відношення змістової рівноваги та залежності.

Важливою ознакою безсполучникових складних речень є їх симетрична / асиметрична структура, яку можна розглядати в складі системних моделей та при мовленнєвих реалізаціях безсполучникових складних комплексів. В типових моделях мовної системи симетрична структура відповідає поєднанню однакових за комунікативною настановою предикативних частин, асиметрична – поєднанню різних за комунікативною настановою предикативних частин:

1. Que t’ai-je fait, pиre, que m’as-tu fait? (Gallo)

2. Elle lui avait livrй le secret de son coeur, pouvait-elle faire plus? (Mallet-Joris)

Явище симетрії / асиметрії може мати як мовний, так і мовленнєвий характер. Мовленнєва асиметрія виникає при зміні порядку слів, анаколуфі, зевгмі, хіазмі.

Усі проаналізовані випадки симетрії / асиметрії у конструкціях безсполучникових складних речень дозволяють зробити висновок, що симетричне висловлення потребує розумового контролю з боку мовця і є доступним для адресата, тоді як при продукуванні асиметричного висловлення контроль з боку мовця послаблюється, тому адресату потрібно докласти зусиль, щоб прийняти інформацію.

Розділ 2. “Таксисні відношення у безсполучникових складних реченнях французької мови”. Термін “таксис” було введено у лінгвістику Р.О.Якобсоном замість традиційного терміну “відносний час”. Первісно таксисні відношення розумілися як часові відношення між діями в рамках цілісного проміжку часу і вважалися притаманними лише складносурядним реченням. Згодом дослідники (О.В.Бондарко) дійшли висновку, що часові взаємовідношення дій можуть бути ускладнені значеннями умови, причини, поступки, модальними елементами й відносинами характеризації. Результатом розгляду таксисних відношень у безсполучникових складних реченнях сучасної французької мови було виділення наступних особливостей:

а) у зазначених синтаксичних конструкціях основним показником таксисних відношень між предикативними частинами є модально-часові форми дієслів;

б) таксисні відношення існують як між предикативними частинами з відношеннями змістової залежності, так й у висловленнях зі змістовою незалежністю компонентів:

1.            – Pourquoi ne quitte-t-elle pas la ville, on dormirait tellement plus tranquille! (Fichet) – відношення змістової залежності;

2. – Quel mal t’ai-je fait, Carolina, pourquoi me dйtestes-tu, pourquoi ne veux-tu pas venir danser? (Limbour) – відношення змістової рівноваги;

в) з точки зору типологічної характеристики відношень між компонентами безсполучникових складних речень таксисні відношення можна кваліфікувати як найбільш узагальнюючі, самостійно їх можна розглядати як елемент онтологічної структури складного безсполучникового комплексу.

Семантика таксису являє собою часові відношення між діями, а саме поняття часу пов’язано з цілим рядом характеристик складного висловлення та його частин (дейктичні елементи, референційні відношення, категорії суб’єктності). У зв’язку з тим, що поняття часу є тісно зв’язаним з категорією модальності (в її трактовці Г.Гійомом), доцільно включити й граматичну категорію модальності в сферу таксисних відношень. Відповідно до того, що в складному реченні з’єднуються дві або кілька предикативних одиниць, модально-часові та суб’єктні значення яких є таксисно орієнтованими у відношенні одне до одного (Г.А.Золотова, Н.К.Онипенко, М.Ю.Сидорова), варто розглядати специфіку дейктичних слів і категорій, основні положення модально-часової теорії Г.Гійома у зв’язку з явищем референції.

При референціальній характеристиці важливо ураховувати розмежування між змістом, тобто семантикою висловлення, і референцією – характеристикою його прагматичного рівня. Взаємодія семантики та прагматики здійснюється в основному в рамках однієї синтаксичної структури.

Референтом висловлення є ситуація – сукупність елементів, що є присутніми у свідомості мовця в об’єктивній дійсності в момент мовлення і що зумовлюють відбір мовних елементів при формуванні самого висловлення (В.Г.Гак). Ситуативна орієнтація речення, що включає відношення між мовним вираженням і позначуваним об’єктом, і сам суб’єкт референції реалізуються, зокрема, дейктичними словами.

В сучасній лінгвістиці під дейксисом розуміється клас таких явищ, інтерпретація яких пов’язана із знанням умов комунікативної ситуації, в яких здійснюється референція. Дейктичні засоби виконують функцію відносної характеризації предметів, осіб або подій (Г.А.Уфімцева) і сприяють ідентифікації референта на основі часово-просторової ідентифікації висловлення. Вони забезпечують найбільший рівень актуалізації, тобто однозначного тлумачення мовного повідомлення (В.Б.Бурбело). Власне дейктичні слова не називають референт. Дейксис потрібний для кращої орієнтації слухача в мовленні мовця.

Прототипічними елементами часово-просторової орієнтації речення є тріо слів я – тут – зараз, яке може змінюватися залежно від зміни часу (Е.Бенвеніст):

– C’йtait vrai hier, зa l’est aujourd’hui (Nouvel Observateur).

Виділяються ситуативні, контекстуальні, внеконтекстуальні дейктичні елементи (Д.Mенгно). Усі вони можуть вживатися у безсполучникових складних реченнях сучасної французької мови:

1.    – Nous sommes mercredi: demain, il n’y a pas classe! (Troyat) – ситуативний дейктик.

2.    Deux minutes plus tard, nous йtions tous au jardin: nous l’avions, depuis plusieurs jours, oubliй tout а fait... (Duhamel) – контекстуальний дейктик.

Дейктичний елемент – займенник я (je) є початком суб’єктивності у мовленні. Цей знак позначає мовця, який бере на себе відповідальність за зміст висловлення. Висловлення зв’язується з конкретною ситуацією, і мовець відповідає за виконаний ним акт мовлення (ствердження, спонукання, питання):

Cette annйe serait la bonne, j’en йtais sыr (Tillinac).

До типово дейктичних належать займенники tu, nous, vous. Займенник nous включає je, тоді як vous – виключає (якщо ці займенники не є формами ввічливості або скромності):

1. – Viens avec nous, nous le rattraperons et le pendrons au grand mвt (Clavel).

2. – Vous avez dйjа eu Napolйon; cela ne vous suffit donc pas? (Druon)

Займенники 3-ої особи il, elle можуть комбінуватися з будь-якою об’єктною референцією, мати певне число займенникових або вказівних варіантів, не співвідносяться з парадигмою референції типу тут – зараз (Е.Бенвеніст):

Elle pratiquait l’humour noir; il lui prйfйrait le lyrisme idйologique (Le Nouvel Observateur).

У процесі актуалізації висловлення здійснюється номінація певної ситуації. Референція відрізняється від номінації, оскільки номінація охоплює одночасно дію й повідомлення про дію, у той час як референція організує інтенціональну спрямованість того, що номінується. Виділяють висловлення, референціально спрямовані на: а) мовця; б) слухача (адресата); в) ситуацію (К.Keрбра-Oрекьоні).

Процес референції є неоднорідним, можна розрізнити висловлення з абсолютною, контекстуальною та дейктичною референцією. Референціальні характеристики предикативних частин безсполучникових складних реченнь сучасної французької мови можуть бути однаковими або різними:

1.            – Gocйnй, Badimoin, c’йtait comment Paris, c’йtait comment la France? (Daeninckx) – абсолютна референція в обох предикативних частинах.

2.            – Est-ce que vous йtiez hier au banquet des Affaires йtrangиres? je n’ai pas pu y aller (Proust) – контекстуальна референція в першій предикативній частині, дейктична анафорична референція в другій.

Деякі дослідники вважають, що, крім особових займенників 1-ої та 2-ої особи, вказівних займенників та прислівників, означеного артиклю, до сфери дейктичних одиниць належить дієслівний час, тоді як спосіб дієслова, модальність, показники комунікативної функції є елементами егоцентричними (О.В.Падучева). Ознакою дейксиса, що конституює його та відрізняє від егоцентричних елементів, служить те, що у дейктичних слів звернення до контексту мовленнєвого акту працює на потреби ідентифікації (об’єктів, моментів часу, ділянок простору і т.д.). Однак існує більш широкий підхід до виділення дейктичних та не-дейктичних одиниць, оснований на припущенні, що в самому процесі користування мовою закладена суб’єктивність (Е.Бенвеніст). Таким чином, з’являється можливість віднести до дейктичних усі мовно-мовленнєві одиниці, що вказують на специфічні складові референтної ситуації (в тому числі не тільки на мовця, а й на його співрозмовника): власне дейктичні слова, особові займенники, детермінативи, вказівні займенники, слова з локальним та часовим значенням, різні види вираження модальності формами способів та часу (Ж.-К.Пелла, M.Ріжель, Р.Ріуль).

За теорією Г.Гійома, прототипічні значення мовних форм відповідають ступеню формування образу часу в свідомості людини, що відбивається в дійсному та умовному способах. У дієслівній системі французької мови інтегруються дейктичні та егоцентричні елементи. Це, з одного боку, прототипічні значення способів як егоцентричні компоненти, з іншого боку, значення дієслівних форм, що представляють дейктичні елементи. Розходження в прототипічних значеннях дійсного й умовного способів мотивує їх різне вживання в мовленнєвих реалізаціях. Так, у безсполучникових складних реченнях дієслово в суб’юнктиві може вживатися в одній з предикативних частин зі значенням спонукання:

– Donnez-lui un bвton, qu’il cogne plus fort (Gary).

При координації часових планів важливого значення набуває точка відліку в часових відносинах. В мовній системі точкою відліку є теперішній час – синтез минулого та майбутнього (Є.А.Реферовська). Він орієнтується на момент мовлення і є теперішнім моментом мовця. Фактично аналіз категорії часу зводиться до її інтерпретації мовцем. Сама інтерпретація може відповідати реальній хронологічній послідовності фактів або власним уявленням мовця:

1.    Elle marche, elle йtait lа, maintenant elle est ici... (Sartre).

2.    Il rappellerait, elle lui dirait de venir (Marsan).

Розділ 3. “Структурні, семантичні та прагматичні особливості мовленнєвих реалізацій безсполучникових складних речень сучасної французької мови”. Виділені в роботі моделі безсполучникових складних речень за типом відношень розподіляються на: потенційно багатозначні, потенційно однозначні з відношеннями змістової рівноваги, потенційно однозначні з відношеннями змістової залежності. У реченнях з відношеннями змістової рівноваги відносно незалежні комунікативні настанови предикативних частин утворюють комплексну комунікативну настанову. У висловленнях зі змістовою залежністю компонентів комунікативна настанова предикативної частини, що аргументується, є основною, а частини, що аргументує, – залежною.

Модель безсполучникових складних речень із відношеннями змістової рівноваги представлено у мовленні висловленнями, що містять часткові питання в обох предикативних частинах (Чп + Чп). Відношення взаємної аргументації між частковими питаннями, зумовлені відношеннями змістової рівноваги предикативних частин, можуть реалізовуватися в складних висловленнях з однаковими або різними питальними словами, із внутрішньою синтаксичною симетрією / асиметрією елементарних речень:

1.    – Qui perd, qui gagne, а l’йchelle de la vie? (Le Nouvel Observateur)

2.    D’oщ je venais, qui j’йtais? (Giroud)

Симетрична організація частковопитальних речень при наявності спільного підмета створює передумови для сполучення питального слова:

Alors, pourquoi se prйcipite-t-elle vers la fenкtre, ouvre-t-elle les rideaux et appelle-t-elle au secours? (Simenon)

Характерною рисою питальних безсполучникових складних реченнях змішаного типу (Зп + Чп), що належать до конструкцій з відношеннями змістової залежності, є розподіл інформації між предикативними частинами. Мова йде насамперед про імпліцитну інформацію, що відіграє роль своєрідної пресупозиції. Порядок розташування загальнопитальної та частковопитальної предикативних частин може бути різним:

     1. – Tu ne dors pas mon chйri, а quoi penses-tu? (Beauvoir)

2. – Qu’est-ce que vous avez а la regarder bouche bйe, зa ne vous est jamais arrivй de perdre quelque chose? (Triolet)

Висловлення, що реалізують модель С + О (спонукально-оповідальну), завжди є асиметричними. Спонукання в них може виражатися не тільки формами наказового способу, але й дійсного способу і формами суб’юнктиву:

1.     – Vous m’excuserez, j’ai ramassй un enfant (Lanoux).

2.     – C’est leurs obus: qu’ils se dйbrouillent (Lanoux).

У ряді спонукально-питальних безсполучникових складних висловлень (С + П) дієслова спонукальної частини втрачають свою індивідуальність, функціонально зближуючись з дієсловами першої предикативної частини звичайного непрямого запитання. У більшості випадків це дієслова зі значенням мовлення або сприйняття:

– Carmelo, Carmelo, rйpondez-moi, peut-on excuser ce monstre?.. (Marsan)

Однак подібні конструкції можна вважати складними, тому що функція спонукальної частини не вичерпується встановленням контакту із співрозмовником; вона також актуалізує спонукальну сему інтенції самого питання.

У загальнопитальних безсполучникових складних реченнях (Зп + Зп) між предикативними частинами існують відношення як значеннєвої рівноправності, так і значеннєвої залежності. Частіше спостерігаються відношення рівноправності:

1.     Pense-t-il? lit-il? travaille-t-il? (Colette)

2.     – Alors tu la laisse dire, tu ne lui rйponds pas? (Limbour)

В оповідально-питальних безсполучникових складних висловленнях (О + П) питальна частина часто являє собою стереотипні конструкції, у яких відбулися зміни в лексичному значенні дієслова-присудка. Це побудови з дієсловами trouver, vouloir, pouvoir. Деякі дослідники вважають, що такі структури є риторичними питаннями (Л.З.Терешкіна, А.Раншон). Однак навряд чи подібні питання можна назвати риторичними, оскільки вони не містять констатації, дієслово в них не завжди зберігає форму теперішнього часу (який є характерною рисою риторичних питань). Крім того, ці питання іноді отримують реальну відповідь:

– C’est joli cet endroit, tu ne trouves pas?

– Trиs joli, dit-elle (Beauvoir).

Деякі питальні речення сучасної французької мови не можна віднести ні до прямих, ні до непрямих висловлень, оскільки вони виконують функцію встановлення контакту. Подібні конструкції позбавлені референції, їх компоненти є частково делексикалізованими. Це питальні конструкції типу vous savez, vous voyez, tu crois, tu comprends, tu entends:

1.     – Ce n’est plus une femme, tu comprends? (Mallet-Joris)

2.     – J’ai besoin de repos, de paix, Tancrиde, m’entends-tu? (Losfeld)

Такі висловлення не можуть розглядатися як безсполучникові складні речення, питальні компоненти в них виконують роль зв’язки між різними учасниками комунікації, інтердискурсивну функцію.

Напрям аргументативного зв’язку між елементарними реченнями часто реалізується модально-часовими значеннями дієслів-присудків та їх таксисними відношеннями. У багатьох висловленнях використання певних часових форм зв’язано з вибором адресата комунікації, звичайно, разом з модально-часовою мотивацією самої дії. Так, безсполучникове складне речення, в обох предикативних частинах якого вжито дієслово у наказовому способі (С + С), завжди адресується одній й тій самій особі:

      – Partez! allez me chercher la nourriture de mon goыt (Cixous).

Якщо ж в одній із частин ужито форми суб’юнктиву, то здійснюється переадресація спонукальної дії через імпліцитного або експліцитного співрозмовника:

– Occupe-toi de la mиre, renvoie-la chez elle, qu’elle ne bouge surtout pas (Dйon).

У реалізаціях оповідальних безсполучникових складних речень (О + О) часто вживаються дейктичні слова. :

1.     Elle pouvait кtre lа, а deux pas de lui, elle existait surtout dans l’avenir (Stil).

2.     – Il y a huit jours, j’ai dйcouvert ceci: mon sacristan, c’йtait le diable (Vian).

В них також широко використовуються стійкі недієслівні негативні форми, які можуть представляти як аргументовану частину, так і частину, що аргументує:

1.     Pas moyen d’entrer dans la cour, il y avait des flics partout (Tillinac).

2.     Point d’argent, point de soupe (Donny).

В першій предикативній частині оповідального безсполучникового складного висловлення може вживатися інверсія, що вважається дослідниками (М.М.Бобирева, A.Фронт’є) стійкою формою вираження умови:

Ta fenкtre aurait-elle йtй йclairйe, je l’aurais aperзue en me penchant au-dehors (Nourissier).

Крім мовленнєвих реалізацій варіантних моделей безсполучникових складних речень французької мови, зустрічаються також власне мовленнєві конструкції.         У цих структурах формально зберігаються особливості загальної організації безсполучникового складного речення, які потребують наявності двох предикативних частин без сполучника між ними. До таких конструкцій належать висловлення з дискурсивними словами (В.Г.Гак). Термін “дискурсивне слово” є умовним. Ініціатором дії “дискурсивної” частини є сам мовець – автор повідомлення, котрий виконує роль спостерігача або суб’єкта дії “недискурсивної” предикативної частини. Така прагматична характеристика є постійною:

     1. – Ce n’est pas gai, je vous assure (Proust).

     2. – Le tunnel est droit, je le sais (Tou ier).

Із загальної класифікації моделей безсполучникових складних речень із конвенціональними імплікатурами випадають побудови з відношеннями переривчастого зв’язку. Подібний зв’язок припускає імплікацію між предикативними частинами дієслова зі значенням мовлення або сприйняття:

1. – Regardez: le soir tombe (Yourcenar).

     2. Elle le regardait de ses grands yeux fixes: pourquoi donc ne mourait-il pas...? (Zola)

Ці відношення виникають між предикативними частинами в мовленні і не “програмуються” моделями мовної системи. Реалізуючись між частинами монокомунікативних та полікомунікативних безсполучникових складних висловлень, вони являють собою неконвенціональні імплікатури.

                                                            ВИСНОВКИ

Проведене дослідження підтверджує висловлене припущення про самостійність безсполучникових складних речень сучасної французької мови, їх незалежність від складносурядних та складнопідрядних речень, про притаманні лише безсполучниковим складним реченням структурні, семантичні та прагматичні особливості.

На просторі мовної системи виявлено прототипічну модель безсполучникових складних речень, яка є зразком для 8 типових моделей, потенційно однозначних / багатозначних стосовно мовлення. Однозначність / багатозначність представляє відповідні конвенціональні імплікатури, що реалізуються в мовленні. Потенційні відношення однозначності / багатозначності встановлюються залежно від значень комунікативних настанов предикативних частин. Це дає можливість співвіднести структурний та змістовий рівні безсполучникового складного речення. Встановлення відповідності між структурою предикативних частин та змістовими відношеннями між ними дозволяє вважати безсполучникове складне речення лінгвістичним знаком, що має “вихід” у мовну систему та мовлення. Модель мовної системи представляє собою певну ментальну конструкцію і “програмує” конкретні мовленнєві реалізації речення.

При підготовці безсполучникового складного речення, починаючи з першого етапу (розумових операцій), прагматика, взаємодіючи з семантикою, виконує функцію основного планування в висловленні і переходить в етап його семантичного й структурного оформлення при інтеграції мови та мовлення в єдиному комунікативному акті.

В системі французької мови релевантною для виділення інваріантної моделі безсполучникових складних речень є загальна структура, що припускає наявність двох з’єднаних за допомогою безсполучникового зв’язку предикативних частин. Варіантні моделі мовної системи розрізнюються в структурному плані за парадигматичними засобами вираження комунікативної настанови предикативних частин, а також за змістовими відношеннями між ними. Змістові відношення є основою аргументативної залежності або незалежності предикативних частин. Семантика аргументативного зв’язку і парадигматичні засоби вираження комунікативної настанови в предикативних частинах є типологічною характеристикою безсполучникових складних речень в мовній системі. В синтаксичному полі системи французької мови в центрі сукупності безсполучникових складних речень знаходяться потенційно багатозначні моделі; потенційно однозначні моделі з відношеннями змістової рівноваги та залежності розташовані на периферії, відповідно, ближче до моделей складносурядних та складнопідрядних речень.

Порогом змін типових моделей у мовленнєвих реалізаціях є збереження загальної інваріантної моделі P1 – juxt – P2. Усі зміни відбуваються в самих предикативних частинах за рахунок суміщення членів, зевгми, хіазму, різних видів еліпса, асиметрії у вираженні комунікативної настанови.

Окремі мовленнєві реалізації можуть характеризуватися як безсполучникові складні речення у зв’язку зі збереженням загальної схеми організації, тоді як лексико-граматичні зміни в предикативних частинах та змістові відношення між цими частинами дають привід віднести їх до власне мовленнєвих конструкцій. Це висловлення з переривчастим зв’язком та висловлення з дискурсивними словами.

Широке тлумачення таксисних відношень у безсполучникових складних реченнях сучасної французької мови призвело до виявлення особливостей, які дозволяють, крім кореляції модально-часових значень дієслів предикативних частин, включити до цих відношень також референтні значення, рольову організацію, дейктичні елементи. У зв’язку з тим, що мовленнєві реалізації як продукт мовленнєвого акту представляють собою зміст висловлення та результат його продукування у конкретний момент у заданому контексті, предикативні частини структурно і семантично пристосовуються до передачі комунікативного завдання відповідно до інтенції мовця. Ці зміни стосуються усього комплексу таксисних відношень.

Подальше вивчення безсполучникових складних речень сучасної французької мови може бути пов’язаним із уточненням взаємовідношень їх моделей із моделями складносурядних та складнопідрядних речень залежно від характеру відношень між предикативними частинами; з виявленням синонімічних конструкцій серед різних типів складного речення та виявленням переваг, що їх надає мова для вираження певних відношень; з поглибленням дослідження конструкцій безсполучникових складних висловлень, у яких відбувається транспозиція форм вираження цільової настанови.