ПРОБЛЕМА ДОСТУПНОСТІ ПРАВОСУДДЯ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є правовою державою, тобто державою, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності людини і держави. Обов’язковим атрибутом такої держави є незалежна судова влада, формою здійснення якої є правосуддя, що забезпечує захист та поновлення прав і свобод людини і громадянина.

Визначальним критерієм оцінки ефективності судової влади та правосуддя в правовій державі є доступність судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. Конституція України у цьому відношенні в ч.1 ст. 55, ч.2 ст. 124 закріпила право на судовий захист як необмежене та невідчужуване право.

17 липня 1997 р. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. і тим самим взяла на себе зобов’язання гарантувати права, закріплені в ній, та визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини з питань тлумачення й застосування цієї Конвенції. Пункт 1 ст. 6 Конвенції серед конвенційних прав закріплює право кожного при визначенні його цивільних прав або обов’язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України положення Конвенції про захист прав людини та основних свобод є частиною національного законодавства України, тобто суди при розгляді та вирішенні справ повинні застосовувати конвенційні норми.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Таким чином, Україна, як учасниця Конвенції про захист прав людини та основних свобод, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя.

Враховуючи те значення, яке має право на справедливий судовий розгляд в демократичному суспільстві, Європейським судом накопичена практика застосування п. 1 ст. 6 Конвенції. Вона потребує глибокого наукового дослідження з метою теоретичної розробки концепції доступності правосуддя, втілення міжнародних стандартів справедливого судочинства у судову практику, тим більше, що вже мають місце непоодинокі звертання громадян України зі скаргами до Європейського суду з прав людини та рішення Європейського суду з прав людини, винесені проти України з приводу порушення права на справедливий судовий розгляд при розгляді цивільних справ національними судами.

Новий Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р. (надалі – ЦПК) у ст. 1 закріплює, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 1 ст. 157 ЦПК передбачає, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця. Наведені норми підтверджують, що на національному рівні був зроблений крок до того, щоб певним чином відтворити норми Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо права на справедливий судовий розгляд.

У науковому відношенні проблема доступності правосуддя у цивільних справах досліджувалася в Європі в межах руху “Доступ до правосуддя”, який виник у 60-х роках XX століття. У країнах загального права вказана проблема виникла значно раніше і знайшла свій відбиток у доктрині належної правової процедури. В теорії цивільного процесуального права країн Східної Європи, і, в тому числі, України проблема доступності правосуддя привернула до себе увагу лише останнім часом, і хоча в літературі мали місце окремі публікації, однак концептуальних досліджень цієї проблеми не було. При цьому найбільшого вивчення здобув організаційний аспект доступності правосуддя, в межах якого головна увага приділялася питанням побудови судової системи, надання безоплатної юридичної допомоги малозабезпеченим особам, фінансування, матеріально-технічного забезпечення. Доступність правосуддя в аспекті реалізації права на справедливий судовий розгляд у цивільному процесі не досліджувалася, що й стало причиною вибору даної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами , темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми удосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № 0186.0.099031).