ОРТОТОПІЧНА НЕОЦИСТОПЛАСТИКА: МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ВИБОРУ СПОСОБУ ХІРУРГІЧНОГО ВТРУЧАННЯ

summary

Матеріали та методи досліджень. Основу дослідження склали дані результатів обстеження 179 хворих на РСМ після РЦЕ із послідуючою ортотопічною реконструкцією сечового міхура за різними способами, які виконано у клініці урології і андрології Харківського національного медичного університету (ХДМУ) на базі Обласного клінічного центру урології і нефрології (ХОКЦУН) ім. В.І.Шаповала за період з 1998 по 2006 рік.

В 104 (58,7%) випадках для формування сечового резервуара були використані різні відділи товстого кишечнику; в 63 (35,2%) спостереженнях – фрагменти тонкої кишки, у 12 (6,7%) пацієнток для ортотопічного заміщення сечового міхура використано власну піхву. Повний перелік застосованих хірургічних технологій ортотопічної неоцистопластики після РЦЕ наведено у табл. 1.

Незалежно від виду ортотопічної реконструкції і пластичного матеріалу, використаного для її виконання, в основу кожного способу було покладено наступні принципові положення:

1) Детубуляризація обраного для формування резервуару сегмента (для створення резервуару низького внутрішньоміхурового тиску).

2) Надання резервуару геометричної форми, найбільш наближеної до сферичної (природньої для сечового міхура), адаптованої для резервуарної і спорожнювальної функцій резервуару. 

3) У випадках кишкової реконструкції – формування привідного недетубуляризованого ізоперистальтичного сегменту, який служить антирефлюксним захистом і запобігає можливим стенозам і стриктурам сечоводових анастомозів.

4) Достатня мобільність ізолюємого сегменту і збереженість кровопостачання резервуару при переміщенні його до місця анастомозування з куксою уретри.

Серед пацієнтів, яким було виконано кишкову ортотопічну реконструкцію сечового міхура, переважали чоловіки – 157 (94,0%) з 167 (100,0%); інтестинальну пластику сечового неоцисту виконано у 10 (5,9%) жінок. Окрему групу склали 12 пацієнток, яким був сформований сечовий резервуар із власної піхви. В основному оперовані були похилого віку. Середній вік  склав 60,7±18,3 років (від 46 до 79 років) серед чоловіків і 56,3±11,5 років (від 50 до 63 років) – серед жінок.

З 179 оперованих пацієнтів РСМ вперше виявлений у 81 (45,3%), при цьому лише в 17 (9,5%) випадках – у результаті цілеспрямованого профілактичного огляду. У інших – підчас звернення у зв'язку з появою клінічної симптоматики (в основному – макрогематурії), або випадково при медичному обстеженні (переважно методом ультразвукової візуалізації) за різними мотивами.

Більше ніж у половини осіб – 98 (54,7%), мав місце рецидивний РСМ, у тому числі в 32 (32,6%) спостереженнях була присутня прогресія необластичного процесу після однократної ТУР, в 41 (41,8%) випадку – після резекції сечового міхура, в 25 (25,5%) спостереженнях – після багаторазових раніше перенесених малоінвазивних і/або відкритих оперативних втручань.