ЛЕЧЕНИЕ И РЕАБИЛИТАЦИЯ БОЛЬНЫХ ДЕМОДИКОЗОМ С УЧЕТОМ ВЫРАЖЕННОСТИ БИОХИМИЧЕСКИХ, ИММУНОПАТОЛОГИЧЕСКИХ РЕАКЦИЙ И МОРФОЛОГИЧЕСКИХ ИЗМЕНЕНИЙ



title:
ЛЕЧЕНИЕ И РЕАБИЛИТАЦИЯ БОЛЬНЫХ ДЕМОДИКОЗОМ С УЧЕТОМ ВЫРАЖЕННОСТИ БИОХИМИЧЕСКИХ, ИММУНОПАТОЛОГИЧЕСКИХ РЕАКЦИЙ И МОРФОЛОГИЧЕСКИХ ИЗМЕНЕНИЙ
Альтернативное Название: ЛІКУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА ДЕМОДИКОЗ З УРАХУВАННЯМ ВИРАЗНОСТІ БІОХІМІЧНИХ, ІМУНОПАТОЛОГІЧНИХ РЕАКЦІЙ ТА МОРФОЛОГІЧНИХ ЗМІН
Тип: synopsis
summary:

Матеріали і методи дослідження. Роботу побудовано на результатах клінічного, біохімічного, гістохімічного й імунологічного обстеження 168 хворих на демодикоз. Контрольну групу становили 30 фактично здорових донорів, аналогічних до групи хворих на демодикоз за віковим і статевим складом. За показниками призначалося обстеження та консультація в суміжних фахівців: терапевта, гастроентеролога, ендокринолога, імунолога, гінеколога, окуліста.


Усі пацієнти підлягали комплексному клініко-лабораторному обстеженню, яке призначалося під час встановлення діагнозу та під час подальшого диспансерного спостереження.


З метою встановлення ступеню вираженості синдрому ендогенної інтоксикації проводили дослідження вмісту МСМ у сироватці крові й у сечі, а також антитіл до ліпополісахариду в сироватці крові.


Рівні антиендотоксинових антитіл класів А, М, G (відповідно анти-ЕТ-IgА, анти-ЕТ-IgМ і анти-ЕТ-IgG) визначали методом твердофазного імуноферментного аналізу. Рівні анти-ЕТ-IgА, анти-ЕТ-IgМ і анти-ЕТ-IgG виражали в умовних одиницях оптичної щільності кінцевого продукту ферментативної реакції.


Для встановлення імунопатологічних особливостей в організмі хворих проводили дослідження клітинного та гуморального імунітету: CD3+(109/л), CD4+ (109/л), CD8+ (109/л), CD16+ (109/л), CD19+ (109/л), IgA, IgM й IgG (г/л), НСТ-тест (%).


Для патогенетичного обґрунтування ступеню окислювального стресу проводилося дослідження окислювальної модифікації білків сироватки крові з урахуванням карбонільних груп (мкмоль КПА/мл плазми).


Для уточнення критеріїв діагностики проводилися гістологічні й ультраструктурні дослідження біоптатів шкіри. Також проводилися дослідження вмісту секрету сальних залоз на наявність Demodex folliculorum і себуметрія для визначення типу шкірної секреції пацієнта.


Усі отримані результати піддано статистичній обробці для параметричних і непараметричних критеріїв з використанням програми «MedStat» (серійний №MS0011) ДНПП ТОВ «Альфа», м. Донецьк.


Результати роботи та їх обговорення. Для вирішення поставлених завдань до наших досліджень було залучено 168 хворих на демодикоз (113 жінок і 55 чоловіків) віком від 30 до 60 років із тривалістю захворювання від 1 року до 8 років. Хворі були розподілені на 2 групи за типом шкірної секреції (73 пацієнти (43%) – комбінований тип шкіри, 95 пацієнтів (57%) – жирний (себорейний) тип шкіри). У кожній групі виділялися еритематозна (11 пацієнтів (15,1%) з комбінованим типом шкіри і 17 пацієнтів (17,9%) із себорейним), папульозна (26 пацієнтів (35%) і 27 пацієнтів (28,4%) відповідно), пустульозна (17 пацієнтів (23,3%) і 23 пацієнтів (24,2%) відповідно) і комбінована (19 пацієнтів (26,5%) і 28 пацієнтів( 29,5%)) підгрупи (відповідно до класифікації (Акбулатова Л.Х., 1975; Коган Б.Г, 2002). Найбільшу кількість наших клінічних  спостережень становили жінки у віковій групі 40–50 років (52 хворі (31%)) з терміном захворювання 5–8 років. У клінічній картині переважали тяжкі форми захворювання: пустульозна – 40 хворих (24%) і комбінована – 47 хворих (28%). З аналізу анамнестичних даних установлено, що 138 хворих (82%) раніше перебували на диспансерному обліку із приводу цього захворювання. Загострення дерматозу спостерігалися найчастіше у весняні місяці (квітень-травень). Із супутньої патології у хворих на демодикоз найчастіше зустрічалися: захворювання шлунково-кишкового тракту (ШКТ) різних форм та генезу – 156 хворих (93%), порушення гормонального фону в жінок – 102 хворі (90%).


Для встановлення синдрому ендогенної інтоксикації у хворих на різні клінічні форми демодикозу було проведено дослідження вмісту антиендотоксинових антитіл різних класів, а також молекул середньої маси в сироватці крові та сечі як основних маркерів цього синдрому. У середньому рівень анти-ЕТ-IgА мав тенденцію до підвищення. Статистично значущими розходження були між умовно здоровими та хворими на комбіновану (0,499±0,027 од.опт.щільн., Р<0,05) і пустульозну (0,488±0,031 од.опт.щільн., Р<0,05) форми демодикозу.


Вміст анти-ЕТ-IgМ у сироватці крові був статистично вірогідно нижчим за норму у хворих на пустульозну та комбіновану форму демодикозу (пустульозна – 0,254±0,015 од.опт.щільн., Р<0,05; комбінована – 0,176±0,012 од.опт.щільн., Р<0,05).


Рівень анти-ЕТ-IgG у сироватці крові хворих на демодикоз мав тенденцію до підвищення, причому статистично достовірним було підвищення рівню в групах з комбінованою (0,185±0,007 од. опт. щільн., Р<0,05) і пустульозною (0,172±0,010 од. опт. щільн., Р<0,05) формами захворювання.


Рівні анти-ЕТ-IgА і анти-ЕТ-IgМ у хворих з еритематозною та папульозною формами захворювання статистично не відрізнялися (P>0,05) від показників умовно здорових.


Також у хворих з комбінованою та пустульозними формами демодикозу спостерігалося статистично достовірне підвищення рівню молекул середньої маси крові: пустульозна (0,316±0,016 од.опт.щільн., Р<0,05); комбінована (0,344±0,026 од.опт.щільн., Р<0,05). Крім того, виявлено недостовірну тенденцію до зниження їх рівню в сечі у хворих з комбінованою формою захворювання (36,2±0,8 од.опт.щільн., P>0,05).


Для встановлення взаємозв’язку між показниками антиендотоксинового імунітету і рівнем молекул середньої маси нами був проведений кореляційний аналіз. Доведено, що існує лінійний кореляційний зв’язок, R<0 (R= -0,317, коефіцієнт кореляції Пірсона) на рівні значень Р=0,030 між МСМ і анти-ЕТ-IgM для комбінованої форми демодикозу (підвищення МСМ пов’язане зі зменшенням анти-ЕТ-IgM).


Таким чином, проведені дослідження вказують на наявність синдрому ендогенної інтоксикації у хворих на демодикоз та необхідність проведення дезінтоксикаційної терапії в комплексному лікуванні захворювання. Найбільш значущі відхилення показників СЕІ спостерігалися у хворих з тяжкими формами (пустульозною та комбінованою) дерматозу.


У зв’язку з цим основні принципи терапії у таких хворих повинні бути спрямовані на виявлення причин (супутніх захворювань) і зниження антигенного навантаження. Цілеспрямованими препаратами такої дії є сорбенти та препарати, що зміцнюють імунний шар кишечника.


Дослідження показників клітинного та гуморального імунітету показало, що у хворих на демодикоз порівняно з контрольною групою спостерігається підвищення лейкоцитів (пустульозна форма – 7,31±0,38x109/л; P<0,05, комбінована форма – 7,81±0,38x109/л; P<0,05), в асоціації зі зниженням загальних Т-лімфоцитів (CD3+) (пустульозна форма – 0,77±0,29x109/л; P<0,05), комбінована форма – 0,64±0,40x109/л; P<0,05), Т-лімфоцитів з хелперною активністю (CD4+) (пустульозна форма – 0,52±0,03x109/л; P<0,05), комбінована форма – 0,45±0,03x109/л; P<0,05), Т-лімфоцитів із супресорною активністю (CD8+) (пустульозна форма – 0,40±0,04x109/л ; P<0,05, комбінована форма –0,47±0,02x109/л; P<0,05), при цьому показники клітинного імунітету знижуються, а НСТ-теста підвищуються (пустульозна форма – 17,41±0,74 %; P<0,05, комбінована форма – 17,13±0,94 %; P<0,05).


Ці дані дозволяють говорити про вибіркове зниження показників клітинної відповіді. Привертає до себе увагу супресія (зниження щодо контролю) у хворих на демодикоз CD16+ NК клітин (пустульозна форма – 0,30±0,02x109/л; P<0,05, комбінована форма – 0,31±0,02x109/л; P<0,05), відповідальних за антитілозалежний клітинно-опосередкований кілерний ефект.


Також відзначалося, що у хворих з легкими формами (еритематозна та папульозна) захворювання є статистично недостовірна тенденція до зниження цих показників, тоді як у хворих з тяжкими формами (пустульозна та комбінована) дерматозу розходження цих показників значно більш виражені й у більшості випадків статистично достовірні.


Дослідження гуморального імунітету показали, що крім клітинно-опосередкованої імунної реакції, гуморальний імунітет може бути також складовою частиною запальної реакції у хворих на демодикоз.


Так, рівень В-лімфоцитів (CD19+) для пустульозної (0,19±0,01x109/л) і комбінованої (0,22±0,03x109/л) форм демодикозу був вірогідно нижчим (P<0,05) від показників контрольної групи, хоч значення імуноглобулінів (Ig G, M, A) мали тенденцію до зниження, але ці зміни не були достовірними (P>0,05). Зменшення вмісту В-лімфоцитів від норми у хворих із цими формами демодикозу може свідчити про хронізацію процесу, надмірне антигенне навантаження в організмі, тривалість захворювання (переважно тривалість захворювання у хворих на тяжкі форми демодикозу становила більше 3 років).


Зіставляючи показники клітинного та гуморального імунітету з показниками антиендотоксинового імунітету, можна констатувати, що величина відхилень зростає паралельно тяжкості захворювання.


Загальновідомим є факт, що будь-який адаптивний або патологічний процес в організмі супроводжується інтенсифікацією вільнорадикального окислювання біосубстратів, але, досконально вивчивши перекисне окислювання ліпідів, дослідники не приділили належної уваги перекисному окислюванню білків, що залишає патогенетичну картину незавершеною. Корекція цих порушень у комплексному лікуванні демодикозу має важливе теоретичне та практичне значення, дозволить скоротити терміни та підвищити ефективність терапевтичних заходів.


Ступінь окислювальної модифікації білків (ОМБ) оцінювали за вмістом у сироватці крові карбонільних груп, отриманих у результаті спонтанного окислювання при довжині хвиль 370 нм. Нами не встановлено збільшення вмісту карбонільних груп окислених білків при еритематозній формі демодикозу (149,5±6,6 КПАмкМ/л, Р>0,05) у порівнянні з контролем. Достовірне збільшення (Р<0,05) рівню карбонільних груп окислених білків спостерігається у хворих з папульозною (180,0±8,4 КПАмкМ/л), пустульозною (227,0±10,2 КПАмкМ/л) і комбінованою (229,7±7,4 КПАмкМ/л) формами демодикозу.


Проведений аналіз отриманих даних показав, що у хворих на демодикоз спостерігається взаємозв’язок між підвищенням рівню продуктів окислювальної модифікації білків зі збільшеним вмістом карбонільних груп та тяжкістю клінічних проявів захворювання.


Існує велика кількість класифікацій демодикозу, які побудовані з урахуванням клінічної картини захворювання, але в сучасних класифікаціях до цього часу не враховуються зіставлення морфологічних і клінічних проявів дерматозу. Тому важливим є дослідження морфологічного субстрату епідермісу та дерми при різних формах демодикозу.


При аналізі морфологічних змін шкіри хворих з різними формами демодикозу були отримані дані, що дають можливість висунути припущення про закономірну зміну тканинних і клітинних реакцій, які супроводжуються прогресуючим наростанням дистрофічних і деструктивних запальних змін як у клітинах епідермісу, так і в дермі.


При еритематозній формі відзначалися дистрофічні зміни епідермоцитів, в основному в шиповатому і базальному шарах, які проявлялися помірно вираженим інтрацелюлярним набряком, розладом кровообігу в капілярах сітчастого шару дерми, периваскулярним набряком і розволокненням основної речовини, осередковим перифолікулітом.


Папульозна форма характеризувалася не тільки прогресуванням інтра-целюлярного набряку, але й деструкцією епітеліального шару за рахунок розширення міжклітинних контактів аж до розриву десмосом, появою апоптотичних епідермоцитів, наростанням запальної клітинної інфільтрації та гемодинамічних розладів.


Морфологічні зміни при пустульозній формі демодикозу супроводжу-валися найбільш вираженими ознаками деструкції клітин з утворенням осередків некрозу, пов’язаних з лізіруючою дією активних нейтрофілів і глибокою гіпоксією в результаті серйозних розладів кровообігу в дермі.


При комбінованій формі демодикозу відзначали явища хронізації процесу, що проявлялися в розвитку проліферативного запалення в дермі з розвитком «гранульом сторонніх предметів» та утворенням кист.


Проведене дослідження гістологічної та ультраструктурної картини дерматозу підтверджує клінічну класифікацію, що подана Акбулатовою Л.Х. (1975) та модифікована Коганом Б.Г. (2002).


 


Після проведеного обстеження було доцільним з’ясувати, як базове лікування впливає на клінічний перебіг дерматозу, вираженість відхилень імунопатологічних і біохімічних показників. Особливо важливим було з’ясувати питання, чи можливо при внесенні змін до схеми лікування хворих на демодикоз на підставі отриманих результатів поліпшити клінічний стан, зменшити частоту та тривалість рецидивів.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины