ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН КОХЛЕО-ВЕСТИБУЛЯРНОЇ СИСТЕМИ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ : ФУНКЦИОНАЛЬНОЕ СОСТОЯНИЕ кохлео-вестибулярной системы У БОЛЬНЫХ САХАРНЫМ ДИАБЕТОМ

summary

Загальна характеристика обстежених та методи дослідження. Під нашим спостереженням перебували 105 хворих на ЦД 1-го та 2-го типів, з них 44 особи були чоловічої статі та 61– жіночої статі. З них 43 пацієнта хворіли на ЦД 1-го типу та 62 – 2-го типу. П’ятдесят шість пацієнтів (53,33 %) отримували інсулінотерапію, 36 (34,28 %) хворих – пероральні цукрознижувальні препарати та 13 – комбіновану терапію (інсулінотерапія + пероральні цукрознижувальні препарати) (12,38 %), гіпертонічну
хворобу мали 65 осіб, що склало 61,90 % від загальної кількості хворих на діабет.

Хворих було розподілено на 3 групи залежно від віку за класифікацією Лопотко А.І. (1986). До першої групи, молодого віку, були віднесені пацієнти 17-39 років (30 осіб), до другої – середнього віку – 40-59 років (44 хворих), третьої – похилого віку – 60-79 років (31 пацієнт). У контрольної групи було включено 32 особи, без цукрового діабету. Вони також були розподілені на відповідні за віком 3 групи. Хворі на цукровий діабет були розподілені на підгрупи залежно від тривалості захворювання, та виду цукрознижувальної терапії.

В залежності від ступеня тяжкості захворювання в першій віковій групі хворі з середнім та важким ступенем захворювання складали однакову кількість осіб, в інших двох групах переважали пацієнти з середнім ступенем тяжкості протікання захворювання.

Пацієнтам було проведено загальнолабораторне обстеження для виключення клінічно значимих змін, котрі могли вплинути на стан кохлео-вестибулярної системи. Пацієнти були без обтяженого отоларингологічного анамнезу та не працювали в умовах шуму та вібрації.

Зміни у функціональному стані кохлео-вестибулярної системи за цукрового діабету можуть бути одним з проявів діабетичної нейропатії. Для підтвердження цієї гіпотези ми вирішили перевірити наявність діабетичної дистальної нейропатії у хворих на діабет найбільш доступним методом, використовуючи градуйований камертон, за допомогою якого визначали рівень вібраційної чутливості на великому пальці обох нижніх кінцівок. У всіх вікових групах спостерігалося вірогідне зниження показника вібраційної чутливості порівняно з контрольною групою відповідного віку.

Проводили вивчення стану кохлеарного та вестибулярного аналізаторів залежно від тривалості захворювання та рівня глікованого гемоглобіну. В першій віковій групі переважали хворі з рівнем глікованого гемоглобіну понад 9,0 % (14 осіб), по 8 осіб мали рівень глісованого гемоглобіну менше 7,0 % та 7,6-8,9 %. В другій віковій групі менше 7,5 % мали 8 осіб, 7,6-8,9 % – 15 пацієнтів та понад 9,0 % – 21 людина. В групі віком 60-79 років по 8 пацієнтів мали рівень глікованого гемоглобіну до 7,5 % та 7,6-8,9 % та 15 осіб – понад 9,0 %.

Для реалізації мети та задач роботи був використаний комплекс клінічних та інструментальних методів дослідження. Проводили збір анамнестичних даних, загальний огляд.

Біохімічне дослідження венозної крові виконувалося за допомогою наборів ЗАТ “Біофарма” (Україна) на спектрометрі Ultrospec 3000 (Швейцарія) шляхом кінетичних реакцій. Глікозильований гемоглобін визначався на катриджах на апараті DCA 2000+ (Англія). Рівень глікемії визначався за допомогою набору ферментативної глюкози на біохімічному напівавтоматі MICROS 60. Дослідження проводились зранку, натщесерце.

Дослідження функціонального стану кохлео-вестибулярної системи проводилось на базі Державної установи “Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України” у лабораторії клінічної аудіології та вестибулології.

Обстеження слухової функції проводили за допомогою традиційної суб’єктивної аудіометрії та об’єктивних методів діагностики слуху: динамічної імпедансометрії, коротколатентних слухових викликаних потенціалів, продуктів спотворення отоакустичної емісії.

Суб’єктивна аудіометрія включала дослідження слуху шепітною (ШМ) та розмовною мовою (РМ); виконання оклюзійних проб (дослідів Бінга та Федеріче); проведення порогової тональної аудіометрії з подачею звукових сигналів по повітряній та кістково-тканинній провідності, надпорогової тональної аудіометрії, визначення диференційного порогу сприйняття інтенсивності звуку, а також проведення мовної аудіометрії (визначення 50 % порогу розбірливості тесту числівників та 100 % розбірливості слів по повітряній та кістково-тканинній провідності.

Реєстрація коротколатентних слухових викликаних потенціалів (КСВП) проводилася за допомогою аналізуючої системи МК-12 фірми “Amplaid” (Італія) в екранованій звукоізольованій камері. Викликана електрична активність реєструвалася у відповідь на іпсілатеральну (звукова стимуляція та реєстрація проводиться на одному і тому ж боці) та контралатеральну (звукова стимуляція здійснюється з протилежного боку) монауральну стимуляцію. Як звукові стимулятори використовували тональні посилки тривалістю 100 мс. Частота слідування імпульсів становила 21 с. Кількість виборок – 2000. Використовувався час аналізу – 12 мс при смузі пропускання фільтрів 0,5-2 кГц [Perez del Valle B. et al., 1996].

Дослідження продуктів спотворення отоакустичної емісії проводилося на апараті “Mimosa acustics” системи DP IR-10C. Сутність його полягає у реєстрації слабких акустичних сигналів волоскових клітин завитки. ОАЕ віддзеркалює активний механічний процес, що відбувається на рівні зовнішніх волоскових клітин спірального органа [Пальчун В.Т. і співавт., 1999; Сушко Ю.О. і співавт.,2003].

Дослідження вестибулярної функції включало проведення спонтанної та експериментальної вестибулометрії. Спонтанна вестибулометрія передбачала дослідження функції рівноваги: хода по прямій, флангова хода, тест Фукуда, кефалографія, реєстрація спонтанного та позиційного ністагму. При експериментальній вестибулометрії проводили обертальну стимуляцію за Барані (10 обертів за 20 секунд з кутовим прискорення 180 град./с) з електроністагмографічною реєстрацією отриманих даних.

Реєстрацію спонтанного, позиційного та експериментального ністагму виконували методом електроністагмографії за допомогою електро­енцефалографа “ЕЕG-8S” (фірми “Medicor”, Угорщина) на паперовій смужці, яка рухалася зі швидкістю 7,5-15 мм/с. Для розшифровки даних електроністагмографії обов’язковою умовою було попереднє калібрування очних рухів, за якого відведення очей на кут 20° відповідало зміщенню пера реєструючого приладу на 10 мм від ізолінії. Відсутність вегетативних порушень оцінювали як 0-ий ступінь вестибуло-вегетативної реакції, збліднення або почервоніння шкіряних покривів із легкою нудотою – як 1-ий ступінь, появу холодного поту та симптомів нудоти – як 2-ий ступінь, виникнення нудоти – як 3-ій ступінь. Тривалість сенсорної реакції відзначали за виникненням і зникненням відчуття запаморочення. Усім хворим аудіометричне та вестибулометричне дослідження проводили вранці.

Всі отримані результати статистично обробляли на персональному комп’ютері Pentium III з використанням ліцензійного пакету прикладної статистики State Soft Inc. (1999) “Statistica for Windows”. Для обробки статистичних даних застосовували загальноприйняті методи варіаційної статистики (розрахунок середніх величин, оцінка їх вірогідності), для оцінки вірогідності розбіжностей середніх величин використовували критерій Стьюдента (t). На засаді величини критерію Стьюдента та кількості спостережень за спеціальними таблицями визначалась вірогідність (р). За р<0,05 різницю вважали вірогідною, за 0,05<р<0,1 констатували тенденцію до вірогідності різниці даних.