ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА МЕТОДІВ АД’ЮВАНТНОЇ ПОЛІХІМІОТЕРАПІЇ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ (РАНДОМІЗОВАНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) : СРАВНИТЕЛЬНАЯ ОЦЕНКА МЕТОДОВ адъювантной ПОЛИХИМИОТЕРАПИИ В КОМПЛЕКСНОМ ЛЕЧЕНИИ РАКА МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ (рандомизированное исследование)

summary

В основу дослідження покладені відомості з історій хвороби, амбулаторних карт, контрольних карт диспансерного спостереження про 621 хвору на рак молочної залози з розповсюдженням пухлинного процесу Т2N1-2М0 – T3-4N0-2M0, які одержували комплексне лікування в Донецькому обласному протипухлинному центрі за період з 1999 по 2005 рік.

При визначенні стадії пухлинного процесу ми керувалися міжнародною класифікацією за системою TNM, розробленою спеціальним комітетом протиракового товариства (2002).

            Усі пацієнтки дали письмову згоду на участь у рандомізованому дослідженні, після чого були включені в сліпе рандомізоване дослідження, згідно з яким розподілялися у дві групи. Хворим, які увійшли до першої, дослідної групи, в ад’ювантному режимі проводилася селективна внутрішньоартеріальна поліхіміотерапія в басейні внутрішньої грудної артерії на фоні адекватної антиестрогенної терапії. Пацієнтки, які увійшли до другої, контрольної групи, одержували ад’ювантну системну поліхіміотерапію і також відповідне гормональне лікування.

            Установлено, що дослідна і контрольна групи хворих порівнювані (не виявлено розходження на рівні значимості p>0,2) за віком, стадією захворювання, критерієм TNM, локалізацією пухлини стосовно анатомічних структур молочної залози, станом репродуктивної функції, наявністю і характером супутньої соматичної патології. Виявлені відмінності невірогідні і пояснювані випадковим, «сліпим» методом розподілу хворих під час рандомізації.

Відповідно до протоколу рандомізованого дослідження, усі пацієнтки одержували комплексне лікування. Променеву терапію, як один зі складових компонентів комплексного радикального лікування раку молочної залози, застосовували в усіх хворих дослідної і контрольної груп. Опромінення первинного осередку і зон реґіонарного метастазування проводили на гамма-терапевтичних установках «Рокус» і «Агат».

У 253 (81,9%±2,2%) жінок першої групи зі стадією захворювання T2N1-2M0 – T3N0-2M0 лікування починали з передопераційного крупнофракційного опромінення: на молочну залозу – разова осередкова доза (РОД) 5 Гр і на пахвову зону РОД 4 Гр. Сумарна осередкова доза (СОД) складала на молочну залозу 25 Гр і на пахвову зону СОД 20 Гр. Післяопераційний курс променевої терапії на надпідключичну і парастернальну зони РОД (2-2,5) Гр, до СОД (37,5-40) Гр проведений усім 253 (94,5%±1,3%) пацієнткам зі стадією T2N1-2M0 – T3N0-2M0. 58 (18,6%±2,2%) пацієнткам дослідної групи, в яких пухлина стадіювала відповідно T4N0-2M0, променева терапія проведена в режимі класичного фракціонування дози: на молочну залозу РОД (2-2,5) Гр, до СОД (45-50) Гр, на надпідключичну, парастернальну і пахвову зони РОД (2-2,5) Гр, до СОД (37,5-40) Гр.

Після курсу променевої терапії виконувався оперативний етап лікування. Вибір обсягу операції визначався віком хворих, розмірами й локалізацією пухлини, ступенем її диференціювання, станом рецепторного статусу.

У виборі обсягу хірургічного втручання в пацієнток першої групи перевага була віддана модифікованим функціонально-зберігаючим радикальним мастектоміям за Мадденом (62,4%±2,8%) і Пейті (12,9%±1,9%). Питома вага мастектомій за Холстедом склала 12,9%±1,9%, і  всі ці операції були виконані у хворих з місцево-розповсюдженим пухлинним процесом (Т4) для досягнення радикалізму оперативного лікування. Оцінка прогностичних факторів і відсутність мультицентричного росту при мамографії дозволили в 11,9%±1,8% випадків зупинитися на органозберігаючому варіанті оперативного втручання – квадрантектомії з реґіонарною лімфатичною дисекцією. Немаловажними факторами успіху при плануванні органозберігаючих операцій є початок хірургічного етапу лікування з катетеризації внутрішньої грудної артерії й візуалізації зон наступної перфузії хіміопрепаратів. У випадках невдалої катетеризації або обмеженого забарвлення тканин первинного осередку і зон метастазування,  доцільно розширювати обсяг хірургічного втручання до підшкірної або радикальної мастектомії.

Для проведення ад’ювантної внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії виконувалась катетеризація внутрішньої грудної артерії через одну з її гілок. Катетеризацій внутрішньої грудної артерії через передні перфоруючі гілки і через верхню надчеревну артерію була виконана однакова кількість – по 154 (49,5%±2,8%) випадки. У 3 випадках катетеризація виконувалась через торако-акроміальну артерію.

Проведення першого курсу ад’ювантної внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії починали з другої доби після операції. Тривалість першого й наступного курсів медикаментозного лікування становила 9 діб кожний. У середньому, хворі дослідної групи одержали 3 курси ад’ювантної поліхіміотерапії, при цьому у 100% випадків була використана базова схема CMF із урахуванням величини дози, інтенсивності дози, курсової і сумарної доз. Перший ад’ювантный курс поліхіміотерапії проводився на фоні внутрішньоартеріального введення антибіотиків широкого спектра дії, що сприяло пригніченню сапрофітної флори й попереджало розвиток ранніх гнійно-септичних післяопераційних ускладнень (нагноєні сероми, крайові некрози шкірних клаптів, лімфоми та ін.).

Передопераційний крупнофракційний курс променевої терапії, як перший етап комплексного лікування, був застосований у 263 (84,8%±2,0%) пацієнток контрольної групи зі стадією захворювання T2N1-2M0 – T3N0-2M0. Разова осередкова доза становила 5 Гр на молочну залозу і 4 Гр на пахвову зону. Сумарна осередкова доза на молочну залозу доводилася до 25 Гр і на пахвову зону – до 20 Гр. Усі 263 пацієнтки зі стадією T2N1-2M0 – T3N0-2M0 одержали післяопераційний курс променевої терапії на надпідключичну зону з боку ураження і парастернальну зону РОД (2-2,5) Гр, до СОД (37,5-40) Гр. Променева терапія в режимі класичного фракціонування дози на молочну залозу РОД (2-2,5) Гр, до СОД (45-50) Гр, на надпідключичну, парастернальну і пахвову зони РОД (2-2,5) Гр, до СОД (37,5-40) Гр була проведена 47 (15,2%±2,0%) хворим контрольної групи зі стадією захворювання T4N0-2M0.

            Пацієнткам контрольної групи, також у більшості випадків були виконані функціонально-зберігаючі радикальні операції за Мадденом (57,4%±2,8%) і Пейти (25,2%±2,5%). Радикальні мастектомії за Холстедом довелося виконати у 10,3%±1,7% хворих з метою досягнення максимального радикалізму оперативного етапу лікування. Неможливість прицільного впливу протипухлинними препаратами на збережену тканину молочної залози у хворих контрольної групи змусило трохи звузити (p=0,027 при використанні однобічного критерію) показання до органозберігаючого оперативного лікування до 7,1%±1,5%. Початок першого ад’ювантного курсу поліхіміотерапії відповідав другій добі після операції, лікування проводилося в режимі «перший – восьмий день», тобто сумарна курсова доза була розділена навпіл на два введення. Використовувалися загальноприйняті курсові сумарні дозування. Паралельно курсу поліхіміотерапії проводився  курс системної антибактеріальної терапії з використанням препаратів широкого спектра дії з першого по п’ятий день включно. Звертає на себе увагу те, що пацієнткам дослідної групи у більшості випадків проводилося 3 курси лікарської терапії, а пацієнткам контрольної групи – 3-4 курси поліхіміотерапії, розходження статистично значиме на рівні значимості p<0,001.

Характеристика клінічного перебігу захворювання та віддалених  результатів лікування оцінювалась за такими параметрами:

-                    тривалість безрецидивного періоду;

-                    частота гематогенного і лімфогенного метастазування;

-                    скоректоване п’ятирічне виживання.

Перераховані вище показники розраховувалися за кожною групою в цілому, у дослідній групі окремо за кожною з двох підгруп, залежно від типу катетеризованої судини. Також п’ятирічне виживання і середня тривалість життя оцінювалися залежно від стадії захворювання, віку хворих, стану репродуктивної функції пацієнток на момент початку захворювання, гістологічної будови пухлини. Обчислення віддалених результатів робили з моменту початку спеціального лікування.

Для проведення статистичного аналізу результатів проведеного дослідження, показників безпосередньої та віддаленої ефективності лікування з використанням запропонованих нами методів комплексної терапії злоякісних новоутворень молочної залози використовувалися статистичні пакети Biostat (Гланц С., 1998) і MedStat (Лях Ю.Е.,              Гур’янов В.Г., 2004). Для представлення результатів частоти появи реєстрованої події (імовірність виникнення показника) розраховувалося значення (%) і помилка m (± %). Вірогідний інтервал (ВІ) частоти події розраховували з використанням методу кутового перетворення Фішера. При порівнянні частоти появи події у двох групах використовувався метод кутового перетворення Фішера. При проведенні порівняння розподілу значень більш ніж у два рівні використовувався критерій c². Нульову гіпотезу про рівність значень статистичних ознак відкидали і розходження між порівнюваними показниками вважали вірогідними при ймовірності більше 95% (р < 0,05). Для оцінки віддалених результатів лікування використовувався метод побудови кривих виживання. Порівняння кривих виживання у двох групах проводилося за допомогою логрангового критерію (з урахуванням виправлення Йєйтса). При оцінці ефективності пропонованої методики використовувався метод розрахунку відношення ризиків (ВР).

Результати дослідження та їх обговорення. Кількість післяопераційних ускладнень у пацієнток дослідної групи склала 9,6%±1,7%, у пацієнток контрольної групи – 11,3%±1,8%, у структурі ускладнень  переважала тривала лімфорея. У дослідженні проаналізовано і виявлено взаємозв’язок між видом катетеризованої артерії, характером і частотою післяопераційних ускладнень. Кількість післяопераційних ускладнень у підгрупі хворих, катетеризація внутрішньої грудної артерії яким була виконана через її передні перфоруючі гілки, склала 14,3%±2,8%, у підгрупі хворих, яким  катетеризація була виконана через верхню надчеревну артерію, склала 5,2%±1,8%. Дані статистично вірогідні (p=0,01, відношення ризиків = 2,8; вірогідний інтервал 1,3-6,0). 

Отримані результати показують, що ранній початок селективної внутрішньоартеріальної ад’ювантної поліхіміотерапії не впливає на загоєння операційної рани і частоту розвитку ранніх післяопераційних ускладнень.

Установлено, що групи хворих порівнювані за стадіями захворювання відповідно до постхірургічної класифікації рТNM, яка дає найбільш точну інформацію про поширеність пухлинного процесу при формулюванні остаточного діагнозу (статистично значимих відмінностей не виявлено, p=0,6 за критерієм c²).

Після проведення внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії у 57 (18,3%±2,2%) пацієнток дослідної групи розвинулися механічні, локальні, системні або сполучені ускладнення. Механічні ускладнення відзначені у 2 хворих (0,6%), в одному випадку це була закупорка просвіту катетера тромбом, а в іншому випадку – підтікання лікарського препарату. Локальні ускладнення у вигляді виразково-некротичного дерматиту зареєстровані у 2 жінок (0,6%) і в 7 (2,3%) хворих діагностовано сухий лікарський епідерміт. Системні ускладнення відзначені в 33 пацієнток цієї групи (10,6%±2,5%). У жодному випадку не зареєстрована токсичність 3-4 ступеня. Явища діареї вдавалося знімати на першу–другу добу, а стоматиту – на 4-5 добу. Сполучені ускладнення у вигляді прояву місцевих і системних хіміотоксичних реакцій зареєстровані у 13 (4,2%±1,8%) пацієнток цієї групи, причому ступінь їх вираження не вплинув на подовження строків перебування хворих у стаціонарі і реалізації програми комплексного лікування. Широке використання в клінічній практиці прийому формування «ангіостоми» дозволило виключити такі ускладнення як кровотечі після виймання та перегин катетера.

У 215 (69,3%±2,6%) хворих контрольної групи реєстровано системні, загальнотоксичні ускладнення. Найчастіше діагностувалися гастроентерологічні симптоми – нудота, блювання, діарея, стоматит відзначені у 142 (45,8%±2,8%) пацієнток. У 70 (22,6%±2,4%) хворих виявлені гематологічні ускладнення, з них в 49 пацієнток (15,8%±2,1%) нейтропенія 1-3 ступеня, у 15 пацієнток (4,8%±1,2%) анемія 1-2 ступеня і в 6 хворих (1,9%±0,8%) відзначена тромбоцитопенія 2-3 ступеня. Гематологічна токсичність 4 ступеня зареєстрована не була. Кардіотоксичність відзначена у 3 (1,0%+0,6%) пацієнток, які одержували ад’ювантну поліхіміотерапію із включенням антрациклінів. При ехокардіографії виявлено зниження фракції викиду до нижньої межі нормального показника. Розвиток гематологічних ускладнень 3 ступеня став причиною припинення курсу поліхіміотерапії до нормалізації показників загального аналізу крові. Усі інші ускладнення, отримані в процесі лікування, були зняті призначенням симптоматичної дезінтоксикаційної терапії.  

Таким чином, у пацієнток дослідної групи ускладнення після проведення спеціального лікування відзначені у 3,8 (ВІ 3,0–4,8) раза рідше (p<0,001), ніж у пацієнток контрольної групи, 18,3%±2,2% і 69,4%±2,6% відповідно, при цьому припиняти лікування не довелося в жодної хворої, котра одержувала внутрішньоартеріальну поліхіміотерапію. 

При вивченні віддалених результатів продовження хвороби зафіксовано в 54 (17,4%±2,2%) пацієнток, які одержували ад’ювантну  внутрішньоартеріальну поліхіміотерапію, і в 67 (21,2%±2,3%) пацієнток, які одержували ад’ювантную системну поліхіміотерапію.

У дослідній групі у 8 (2,6%±0,9%) хворих виявлені локо-реґіонарні рецидиви в зоні післяопераційного рубця і в 46 пацієнток (14,8%±2,0%) відзначено лімфогенне і гематогенне метастазування пухлини. Продовження хвороби у всіх пацієнток дослідної групи реєстрували у строки від 2,5 до 61 місяця після завершення комплексного лікування. Відзначено зниження частоти розвитку метастазів при проведенні ад’ювантної внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії після катетеризації внутрішньої грудної артерії через верхню надчеревну артерію, порівняно з частотою розвитку метастазів після катетеризації через передні перфоруючі гілки, всього, відповідно 22 із 154 (14,3%±2,8%) хворих і 32 із 154 (20,8%±3,3%) хворих. У дослідній групі практично у половини пацієнток з прогресією захворювання – 26 (8,4%±1,6%) випадків, виявлені за допомогою остеосцинтиграфії і підтверджені рентгенологічно або томографічно метастази в кістки. У шістьох (1,9%±0,8%) хворих зареєстровані метастази в надключичні лімфатичні вузли, з них тільки в одному випадку на боці первинного пухлинного осередку. В однієї хворої зареєстровані метастази в контрлатеральні пахвові лімфатичні вузли. Необхідно підкреслити, що вісцеральні метастази, які характеризуються бурхливим перебігом і несприятливим прогнозом, діагностовані тільки в 13 (4,2%±1,2%) хворих. З них – у  двох спостереженнях виявлені метастази в легені (в одному випадку з гомолатерального боку, і в одному випадку з контрлатерального боку), у двох спостереженнях цитологічно верифікований метастатичний плеврит з контрлатерального боку стосовно первинного пухлинного осередку, у двох пацієнток відзначені метастази в яєчниках і в сімох хворих (2,3%±0,8%),  установлено метастатичне ураження печінки у вигляді наявності множинних вузлів від 1 до 4 см у діаметрі, які локалізуються в обох її частках. Заслуговує на особливу увагу виявлений факт, що тільки в однієї із 22 пацієнток з продовженням хвороби, яким ад’ювантну внутрішньоартеріальну поліхіміотерапію проводили в басейні внутрішньої грудної артерії з її катетеризацією через верхню надчеревну артерію, виявлені метастази в печінку. У випадках же, коли внутрішню грудну артерію катетеризували через її передні перфоруючі гілки, метастази в паренхіму печінки виявлені у 6 (18,8%±6,9%) з 32 пацієнток з продовженням хвороби.

При аналізі динаміки безрецидивного виживання пацієнток, які одержували внутрішньоартеріальну поліхіміотерапію, встановлено, що медіана виживання дорівнює 7,2 року. Трирічне безрецидивне виживання склало 70,1%±2,9%, п’ятирічне безрецидивне виживання хворих дослідної групи склало 60,4%±3,6%.

Показники трирічного і п’ятирічного загального виживання характеризувалися досить високими цифрами і склали, відповідно, 80,1% (ВІ 75,0% – 85,2%) і 67,9% (ВІ 60,8% – 74,9%) для усіх хворих дослідної групи.  Медіана виживання для цієї групи не була досягнута (більше 6-ти років). Вивчено динаміку п’ятирічного кумулятивного виживання для хворих дослідної групи залежно від стадії захворювання. Як і очікувалося, найкращі віддалені результати зареєстровані в пацієнток із 2б стадією захворювання (pТ2N1M0 – pT3N0M0), трирічне виживання склало 86,4%±3,4%, п’ятирічне виживання – 80,5%±4,7%, медіана виживання не досягнута. У пацієнток із 3а стадією хвороби (рТ2N2M0 – рТ3N1-2M0) три- і п’ятирічне виживання склало, відповідно, 75,3%±4,7% і 60,8%±6,4%, медіана виживання склала 6,8 років. Для хворих із 3б стадією захворювання (рТ4N0-2M0) трирічне виживання дорівнює 73,7%±6,3%, п’ятирічне виживання – 56,7%±7,8%, медіана виживання склала 7,2 року. Відмінність кривих виживання для хворих із другою і третьою стадією захворювання є статистично значимою, p=0,003.

При вивченні віддалених результатів лікування контрольної групи хворих,  продовження хвороби зафіксовано у 67 (21,2%±2,3%) пацієнток. Локорегіонарні рецидиви в зоні післяопераційного рубця діагностовані у 6 (1,9%±0,8%) хворих, лімфогенне та гематогенне метастазування пухлини діагностовано в 61 хворої (19,7%±2,3%). Продовження хвороби реєстрували у строки від 1,5 до 62 місяців після завершення комплексного лікування пацієнток контрольної групи. У контрольній групі практично в половини хворих виявлено рентгенологічно, сонографічно або при комп’ютерній томографії вісцеральні метастази на відміну від дослідної групи (розходження статистично значиме, p<0,05), де таких хворих було близько однієї чверті. У 13 пацієнток (4,2%±1,1%) контрольної групи  зареєстровані метастази в легені, у 7 пацієнток (2,3%±0,8%) – з гомолатерального боку, у 6 хворих (1,9%±0,8%) – з контрлатерального. Метастатичне ураження печінки відзначено в 9 хворих (2,9%±1,0%), у 5 (1,6%±0,7%) хворих (4 з гомолатерального боку, 1 – з контрлатерального боку) верифікований вторинний пухлинний плеврит, у 3 хворих діагностовані метастази в яєчник. У контрольній групі у 2 випадках зареєстровані метастази в головний мозок, такої локалізації метастатичного процесу в дослідній групі відзначено не було. У двох хворих продовження хвороби було у вигляді метастазів у надключичні лімфатичні вузли з боку первинного пухлинного процесу. У 27 випадках (8,7%±1,6%) виявлені за допомогою остеосцинтиграфії та підтверджені рентгенологічно або при комп’ютерній томографії метастази в кістки.

При аналізі динаміки безрецидивного виживання хворих контрольної групи встановлено, що медіана виживання склала 5,1 року. Трирічне безрецидивне виживання склало 64,4%±3,0%, п’ятирічне безрецидивне виживання – 51,8%±3,7%.

Статистичний показник кумулятивного трирічного виживання у групі хворих, які одержували ад’ювантну системну поліхіміотерапію, дорівнює 76,2%±2,7%, зі збільшенням строків спостереження показник загального виживання пропорційно знижувався і до п’яти років склав 62,3%±3,5%. Віддалені результати лікування, зареєстровані у хворих із 2б стадією захворювання вище, ніж у хворих з 3а і 3б стадіями. Для пацієнток контрольної групи з 2б стадією трирічне виживання склало 84,3%±3,4%, п’ятирічне виживання склало 78,2%±4,3%. У пацієнток із 3а стадією три- і п’ятирічне виживання склали, відповідно, 62,9%±5,4% і 46,9%±6,5%, медіана виживання склала 4,5 року. У хворих із 3б стадією трирічне виживання склало 73,6%±6,6%, п’ятирічне виживання склало 45,1%±9,1%, медіана виживання склала 5 років. 

Виявлений нами факт розвитку продовження хвороби у перші дев’ять місяців спостереження після закінчення комплексного лікування у хворих дослідної та контрольної груп, обумовлений біологічними особливостями пухлини, включенням до протоколу дослідження  пацієнток з несприятливим прогнозом перебігу пухлинного процесу, а також можливою наявністю в них субклінічних, не діагностованих при первинному обстеженні, метастазів.

Показники п’ятирічного безрецидивного виживання у хворих дослідної та контрольної групи становлять, відповідно, 60,4%±3,6% і 51,8%±3,7% (медіана виживання, відповідно, 7,2 року і 5,1 року).

Кумулятивне п’ятирічне виживання хворих дослідної і контрольної груп статистично значимо не відрізняється (p=0,105) і становить, відповідно, 67,9%±3,6% і 62,3%±2,5%. І якщо для хворих зі стадією захворювання 2б статистично значимі розходження кривих виживання у хворих контрольної групи і групи дослідження не було виявлено (p>0,05 з використанням логрангового критерію), то для хворих з 3а й 3б стадіями захворювання ці розходження є статистично значимими (p=0,036) і становлять 59,3%±4,9% і 46,0%±5,3%, відповідно (див. рис.).

Рисунок. Динаміка п’ятирічного кумулятивного виживання пацієнток (стадія захворювання 3а і 3б), які одержували ад’ювантну внутрішньоартеріальну поліхіміотерапію та ад’ювантну системну поліхіміотерапію

Відзначені переваги застосування внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії у порівнянні з системною поліхіміотерапією у пацієнток з високим ризиком продовження захворювання (жінки у віці до 40 років зі збереженою репродуктивною функцією). П’ятирічне виживання хворих дослідної групи зі збереженою менструальною функцією дорівнює 70,7%±5,4%, у контрольній групі дорівнює 60,7%±5,1% (хоча розходження кривих виживання і не є статистично значимим, p=0,08 з використанням логрангового критерію, але тенденція зміни спостерігається). П’ятирічне виживання хворих дослідної групи, які перебувають у постменопаузі, дорівнює 65,9%±4,8%, хворих контрольної групи – 61,8%±5,2%, статистично значимого розходження між групами не виявлено на рівні значимості p=0,61. Більше п’яти років прожили 69,1%±9,3% хворих дослідної групи у віці до 39 років, і 47,4%±9,5% хворих контрольної групи цього віку. 

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено нове рішення наукової проблеми, яке складалося з розробки і впровадження в клінічну практику способа комплексного лікування хворих на рак молочної залози з використанням ад’ювантної внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії.    

2. Внутрішньоартеріальна поліхіміотерапія в ад’ювантному режимі не впливає на характер загоєння операційної рани та частоту післяопераційних ускладнень. У хворих дослідної групи частота післяопераційних ускладнень склала 9,6%±1,7%, у хворих контрольної групи – 11,3%±1,8%.

3. Частота локальних і системних ускладнень після проведення спеціального лікування у пацієнток дослідної групи у 3,8 (ВІ 3,0–4,8) рази рідше (p<0,001), ніж у пацієнток контрольної групи, і становить, відповідно, 18,3%±2,2% і 69,4%±2,6%. 

4. Застосування внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії в ад’ювантному режимі дозволяє розширити показання до виконання органозберігаючих хірургічних втручань до 11,9%±1,8% (ВІ 8,5%-15,7%), попереджує розвиток локорегіонарних рецидивів і метастазів.

5. Статистично значимого розходження показників кумулятивного виживання залежно від методики катетеризації внутрішньої грудної артерії не виявлено (p=0,36 при використанні логрангового критерію). П’ятирічне виживання при катетеризації внутрішньої грудної артерії через верхню надчеревну артерію склало 72,0%±5,5%, а при катетеризації внутрішньої грудної артерії через її передні перфоруючі гілки – 65,5%±4,5%. Але кількість післяопераційних ускладнень вища у 2,8 рази (ВІ 1,3-6,0) у підгрупі хворих, катетеризація внутрішньої грудної артерії яким була виконана через її передні перфоруючі гілки (p=0,01).

6. На підставі даних рандомізованого дослідження доведено перевагу  використання внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії в ад’ювантному режимі у порівнянні із системною поліхіміотерапією. Показники п’ятирічного безрецидивного виживання у хворих дослідної та контрольної групи становлять, відповідно, 60,4%±3,6% і 51,8%±3,7% (медіана виживання 7,2 року і 5,1 років). Кумулятивне п’ятирічне виживання хворих дослідної та контрольної груп статистично значимо не відрізняється (p=0,105) і становить, відповідно, 67,9%±3,6% і 62,3%±2,5%. У той же час, для хворих із 3а (pТ2N2M0 – pТ3N1-2M0) і 3б (pТ4N0-2M0) стадіями захворювання ці розходження є статистично значимими (p=0,036) і складають 59,3%±4,9% і 46,0%±5,3%, відповідно.

7. Найбільш перспективним, на підставі отриманих віддалених результатів лікування, є застосування ад’ювантної внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії у пацієнток високої категорії ризику, тобто у віці до 40 років, зі збереженою репродуктивною функцією, метастазами в регіонарні лімфатичні вузли.