КЛИНИКО-ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНАЯ ЭФФЕКТИВНОСТЬ ПРИМЕНЕНИЯ КОМПЛЕКСА ОСТЕОТРОПНЫХ ПРЕПАРАТОВ ПРИ ДЕНТАЛЬНОЙ ИМПЛАНТАЦИИ : КЛІНІКО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ КОМПЛЕКСУ ОСТЕОТРОПНИХ ПРЕПАРАТІВ ПРИ ДЕНТАЛЬНІЙ ІМПЛАНТАЦІЇ

summary

Проведений огляд літератури показав необхідність розробки нових комплексних методів профілактики ускладнень при дентальній імплантації і дозволив сформулювати й обґрунтувати мету роботи. Численні ускладнення, що мають місце при ДІ, на наш погляд, у першу чергу пов'язані зі зниженою неспецифічною резистентністю організму, наслідком чого є порушення кісткового метаболізму й виникнення запальних процесів.

Тому, з огляду на роль адаптогенів, фітоестрогенів, іонів різних металів, а також  лазерної  терапії  в  регуляції  процесів  остеогенезу й регенерації кістки,

________________________________

* Науковий керівник лабораторії біохімії - д.б.н., проф. Левицький А.П., зав. лаб. - к.б.н., с.н.с. Макаренко О.А.

було вирішено перевірити в експерименті на тваринах на моделі ДІ й у клініці ДІ ефективність комплексної профілактики ускладнень, використовуючи як окрему, так і сполучену їх дію. Саме сполучення різних препаратів і фізичних факторів впливу, з різним механізмом і різною спрямованістю дії, дозволяє, на наш погляд, домогтися стійкої, безрецидивної нормалізації фізіологічних процесів у порожнині рота.

Матеріали і методи дослідження. В обстеженнях, проведених на базі спеціалізованої клініки "ОВАСАК", брало участь 288 пацієнтів (169 жінок і 119 чоловіків) у віці від 20 до 65 років. При цьому по п'ятковій кістці визначалися основ­ні денситометричні параметри (SOS – швидкість розповсюдження ультра­зву­­кової (УЗ) хвилі, м/с; BUA – широкосмугове затухання УЗ-хвилі, дБ/МГц; BQI – індекс якості кістки), що дозволяють уточнити стан мінералізації та структуру кістки.

Експериментальні дослідження складалися з 3-х серій. У першій серії експе­рименту було використано 50 щурів-самок лінії Вістар стадного розве­ден­ня у віці 1,5 місяця, розділених на 5 груп, залежно від застосованих препаратів, по 10 голів у кожній: 1 - інтактний контроль, повноцінна дієта віварію (ДВ); 2 - низькокальцієва дієта (НКД), вміст кальцію в 10 разів менше ніж у ДВ; 3 - НКД + сульфат цинку (1 мг/кг на добу); 4 - НКД + препарат соєвих ізофлавонів (0,3 мг/кг на добу); 5 - НКД + комбінація сульфату цинку й соєвих ізофлавонів. Тривалість експерименту становила 35 діб. По закінченню експерименту й забою тварин виділяли стегнову кістку й визначали щільність діафізів, та вплив на неї окремих компонентів та їх сполучення.

В другій серії експерименту було використано 40 щурів-самців у віці 2 міся­ці, розділених на 4 групи: 1 - інтактний контроль, ДВ; 2 -НКД; 3 - НКД + ком­позиція із соєвих ізофлавонів і сульфату цинку; 4 - НКД + композиція із соєвих ізофлавонів, сульфату цинку й карбонату кальцію (40 мг/кг на добу). Тривалість експерименту склала 3 місяці. У гомогенатах великої стегнової кістки визначали її біохімічні параметри, вплив композиції та її компонентів на них.

У третій серії експерименту досліджувалися остеотропні властивості зазна­чених вище препаратів при моделюванні ДІ на щурах. Було використано 60 щурів-самців 8-місячного віку. Всім тваринам дослідних груп під тіопенталовим наркозом (20 мг/кг) фіксували імплантат. За допомогою фігурного бору діаметром 1 мм, на верхній щелепі на відстані 1,5 мм від молярів із заходом на скулову кістку на 1-1,5 мм, робили канал глибиною 2 мм під кутом 120⁰ до площини молярів і вкручували імплантат діаметром 1,2 мм і довжиною 4 мм (використовується в ортодонтії, як анкер). Тваринам щодня вводили препарати внутрішньошлунково у вигляді водних суспензій, а контрольним групам вводили в тому ж обсязі воду. Одній із груп щурів додатково проводили лазерну терапію – комбінацію протизапального гелій-неонового лазеру (ГНЛ, Р = 1 мВт) і регенеруючого імпульсного інфрачерво­ного лазеру (ІЧЛ, Р_імп = 2,5 Вт). Використовувався лазер АКЛ Р - 01 М. Проводилося 3 сеанси по 5 хвилин протизапальної (He-Ne + Ік-лазер із частотою модуляції 99 Гц) і 4 сеанси репаративної терапії ( He-Ne + Ік-лазер із частотою модуляції 999 Гц). Усього було виділено 6 груп тварин: 1 - інтактний контроль (ДВ); 2 - інтактний контроль із фіксацією імплантату; 3 - фіксація імплантату + препарат "Цинктерал" (10 мг/кг); 4 - фіксація імплантату + лазерна терапія; 5 - фіксація імплантату + препарат "Кальцій-D₃-Нікомед" (250 мг/кг); 6 - фіксація імплантату + препарат "Цинктерал" + препарат "Кальцій-D3- Нікомед" + лазерна терапія (композиція). Тривалість цього експерименту складала 7 днів. Досліджувалися біохімічні параметри в гомогенатах кістки і ясен, сироватці крові, оцінювався стан неспецифічної резистентності, пере­кис­ного окислення ліпідів, активності фізіологічної антиоксидантної системи.

У клінічних та клініко-лабораторних дослідженнях брав участь 61 пацієнт, направленний на ДІ із різними дефектами зубних рядів. Всі пацієнти проходили первинне комплексне обстеження, за результатами якого вони були розділені на 3 групи. До 1-ї групи віднесли пацієнтів з високим рівнем неспе­ци­фічної резистентності, функціональних реакцій, нормальним структурно-функціональним станом кісткової тканини (група порівняння 1, норма, 16 осіб). У них відзначався низький вміст у ротовій рідині малонового диальдегіду (МДА) і низька активність уреази при високому рівні лізоциму й високій активності каталази. Крім того, в них спостерігалися у більшості випадків "позитивна гіперемія" мікрокапілярного русла слизової ясен на регламентоване жувальне навантаження (ЖН), нормальні для відповідного віку електро­фо­ре­тичні показники руху ядер і плазмолем КБЕ, показники денситометрії й панорамної рентгенографії.

До 2-ої і 3-ої групи були віднесені пацієнти зі зниженими зазначеними вище характеристиками (45 осіб, патологія).

Всім пацієнтам, що брали участь у дослідженні, з метою можливості порівняння результатів були вживлені внутрішньокістково титанові імплантати з біопокриттям системи "Імпладент" фірми "Lasak" (Чехія) за звичайною двофазовою технологією.

До і після вживлення імплантату пацієнтам груп 1 і 2 проводили тільки базову терапію, що включала в себе санацію порожнини рота. Пацієнти основної групи 3 при цьому, крім базової терапії, отримували за 5 тижнів до операції пробіотичну ("Біфіформ" – по 3 капсули на день) і адаптогенну ("Біотрит C" – по 1 табл. 3 рази на день) терапію, а після операції протягом місяця - "Кальцій-Д₃ Нікомед" (по 1 табл. 2 рази на день), "Цинктерал" (по 1 драже, 2 рази на день) і комбіновану лазерну терапію впродовж 10 днів по 10 хвилин для зняття запалення й активації регенераційних процесів. Крім того, всі пацієнтки 3-ї групи у віці 40-60 років одержували додатково ізофлавони сої у вигляді препарату "ЕКСО" – по 4 табл. 0,5 г, 3 рази на добу, протягом 1 місяця (дозвіл Фармкомітету України, наказ № 8 від 26.09.2002 р.)

В експериментальних дослідженнях у гомогенатах кістки проводили визна­чення активності кислої й лужної фосфатаз (КФ і ЩФ) (Левицкий А.П. с соавт., 1973), загальної протеолитичної активності (ЗПА) (Барабаш Р.Д. с соавт, 1974), еластази (Vіsser L. et al, 1972), активність катепсинів (Левиций A.П., 1974). У гомогенатах ясен визначали активність КФ (Левицкий А.П. с соавт, 1973), еластази (Vіsser L. et al., 1972), вміст МДА (Стальная И.Д. с соавт., 1977) і активність каталази (Каролюк М.А. с соавт., 1988). У сироватці крові прово­ди­ли визначення ЗПА, вмісту інгібітору трипсину (ІТ) (Адамовская В.Г. с соавт., 1988), МДА, активності каталази, розраховували співвідношення ІТ/ЗПА, що характеризує стан неспецифічної резистентності. Динамічний стан перекисного окислення ліпідів і активності фізіологічної антиоксидантної системи описує антиоксидантно-прооксидантний індекс (АПІ), який розраховували як відно­шен­ня активності каталази до рівня МДА в сироватці крові (Левицький А.П. із співавт., 2006).

У клінічних дослідженнях проводилася оцінка ступеня ускладнень після операції протягом  6 місяців, поширеності, інтенсивності й структури ураження карієсом зубів, пародонтальних індексів (PMA_cр; PMA Parma (%), кровото­чи­вості, ПІ Рассела) і індексу гігієни Грін-Вермільона (Г-В).

          Біохімічними методами в ротовій рідині пацієнтів оцінювалися рівень лізо­циму (Левицкий А.П. с соавт., 2005), активність уреази (Левицкий А.П. із співавт., 2005), розраховувався показник ступеню дисбіозу за актив­ніс­тю уреази й лізоциму (Левицкий А.П. с соавт., 2005), активність каталази (Каролюк М.А. с соавт., 1988), вміст МДА (Стальная И.Д. с соавт., 1977), розраховувався індекс АПІ (Левицкий А.П. с соавт., 2006).

Біофізичними методами оцінювався довірчий інтервал коливань вели­чи­ни pH ротової рідини пацієнтів в окремих її пробах (Деньга О.В. с соавт., 1994), комплексний зарядовий стан КБЕ (Деньга О.В. с соавт., 1997), проводилася ультра­звукова денситометрія п'яткової кістки (апарат OsteoSys. Sonost-2000, Корея) і ультразвукова ехоостеометрія альвеолярного відростка в районі вживле­ного імплантату (ехоостеометр, ЭОМ - 01Ц).

Спектроколориметричними методами (Деньга О.В. с соавт., 1997, 1999, 2001) оцінювалися рівень мінералізації твердих тканин зубів і його зміна в процесі лікування, функціональний стан мікрокапілярного русла й ступінь запалення слизової оболонки ясен.

Статистичними методами були оброблені всі результати досліджень для оцінки помилок і вірогідності розходжень.

Результати досліджень та їх обговорення. Проведені денситометричні дослідження показали, що у всіх вікових групах обстежених спостерігалася значна частка пацієнтів з остеопатіями. У жінок 18-30 і 30-40 років була відзначена остеопенія в 66,7 % випадках. У чоловіків цих вікових категорій остеопенія відзначалася в 53,4 % випадках (на 13,3 % нижче). У більш старших вікових груп це розходження складало від 18,6 % у 60-літніх до 19,6 % у 70- літніх.

Аналіз основних параметрів денситометрії свідчить про те, що у чоло­ві­ків швидкість поширення ультразвукової хвилі (SOS) з віком у середньому зростала від 1538 м/с в 30-40 років до 1552 м/с в 60-70 років, що можна поясни­ти перевагою процесу склерозування кістки і збільшенням її об'ємної міне­раль­ної щільності. Збільшення з віком у них усереднених значень індексу BUA (від 46 дб/МГц до 51 дб/МГц) можна пояснити тим, що з віком у чоловіків зі збіль­шен­ням розмірів кісткових утворень зменшується явище дифракції УЗ-хвиль на них і зростають явища відбиття й розсіювання хвилі. Індекс якості кістки BQІ у чоловіків з віком зростає від 85 % в 30-40 років до 91 % в 60-70 років і відображає сумарний ріст як індексу SOS, так і індексу BUA.

У той же час у жінок середня швидкість поширення УЗ-хвилі й широко­по­лосне загасання її в кістці з віком мали тенденцію до зниження від 1537 м/с в 18-30 років до1535 м/с в 60-70 років і від 43 дб/мГЦ до 40 дб/МГц відповідно. Це можна пояснити тим, що в період менопаузи, а також перед нею в жінок спосте­­рігається явище гіпоестрогенії, що гальмує процеси остеогенезу. В резуль­­таті цього симптоми остеопенії й остеопорозу в них проявляються силь­ніше і потребують корекції.

Отримані результати дозволяють зробити висновок про необхідність проведення у пацієнтів, направлених на ДІ, спеціальної диференційованої профілактики ускладнень до початку лікування, у період лікування й після нього. Причому, підходи до корекції кісткового метаболізму при зазначених втручаннях хірургів у чоловіків і жінок повинні бути різними з урахуванням ендокринних особливостей процесів остеогенезу в них.

В двох перших серіях експерименту НКД знижувала мінеральну щіль­ність кістки тварин. Прийом солі цинку протягом  місяця вірогідно збільшував щільність. Таку ж дію спричиняють і соєві ізофлавони (ІФ). Сполучене застосу­ван­ня ІФ і цинку практично підсумовує остеогенний ефект кожного (з 1,95 ± 0,01 г/см3  до 2,25 ± 0,01 г/см3, p<0.001).

Вплив сполученого прийому ІФ і цинку на стан остеобластів і остео­кластів можна оцінити за маркерними ферментами відповідно лужної й кислої фосфатаз. При НКД збільшується майже на 30 % активність ЛФ, що може свідчи­ти про компенсаторну стимуляцію остеобластів. Ця стимуляція значно більша при використанні комплексу ІФ + цинк – на 110 %, і особливо велике збільшення було від застосування комплексу ІФ + цинк + кальцій - практично на 185 %. Вплив НКД і досліджуваного комплексу препаратів на остеокласти був незначним.

ЗПА, що відображає функцію не тільки остеобластів, але і їхніх поперед­ників, вірогідно знижується при НКД. Застосовані нами комплекси остео­троп­них препаратів на 65-72 % збільшують активність цих ферментів. Активність катепсинів практично не змінюється при утриманні щурів на НКД. Комплекси остеотропних препаратів збільшують активність цих ферментів на 32-37 %. Що ж стосується еластази, лейкоцитарне походження якої виявляється основним, то її активність вірогідно знижується при НКД і значно сильно (до норми) збільшується при використанні комплексу ІФ і цинку або ІФ, цинку й кальцію.

Фіксація імплантату викликає істотні зміни в гомогенатах ясен щурів, що свідчить про наявність запалення, інтенсифікацію процесу перекисного окис­лен­ня ліпідів (ПОЛ) і одночасне зниження активності ферментів антиокси­дантного захисту в тканинах ясен. Активність лізосомального ферменту КФ у гомогенатах ясен тварин при цьому збільшилася в 2,8 рази (р<0,001), активність нейтрофільної еластази підвищилася в 1,5 рази, вміст одного із продуктів ПОЛ малонового диальдегіду (МДА) зріс в 1,9 рази на тлі зниження активності основ­ного антиоксидантного ферменту каталази в 1,9 рази. Отримані дані свід­чать про те, що фіксація імплантату викликає метаболічний "вибух" і напругу захисних систем у тканинах ясен.

Найефективнішим методом протизапальної, остеотропної і адаптогенної терапії після імплантації виявився вплив лазерної терапії у сполученні із внутрішньо­шлунковим введенням препаратів "Цинктерал" і "Кальцій-D₃-Ніко­мед". Застосування цього комплексу у щурів після фіксації імплантату запо­бігало зниженню неспецифічної резистентності, розвитку запальних реакцій, руйнуванню клітинних мембран і стабілізувало процеси ПОЛ-АОС у тканинах ясен. За допомогою цього комплексу вдалося повністю запобігти резорбції кісткової тканини, індукованої фіксацією імплантату й найбільшою мірою  стимулювати остеогенез.

Комплексне обстеження всіх пацієнтів, направлених на ДІ, являло собою прогностичний тест, що включає оцінку біохімічних і біофізичних показників ротової рідини, функціонального стану мікрокапілярного русла слизової оболонки ясен, ступеню засіянності порожнини рота, зарядового стану клітин букального епітелію, денситометричних показників п'яткової кістки, панорам­них рентгенограм.

Після вживлення імплантату робилася контрольна рентгенограма. До фікстури прикріплювалася над’яснева частина (абатмент) і виготовлявся зубний протез.

Ускладнення після операції були розділені за загальноприйнятою схемою на 3 ступеня важкості: легкий, середній й важкий. Результати оцінки ступеню ускладнень, проведені протягом  6 місяців після операції ДІ, свідчать про те, що у пацієнтів зі зниженою неспецифічною резистентністю, що одержували тільки базову терапію (група 2), легкий ступінь ускладнення має місце в 2,27, а середній - в 1,52 рази частіше, чим у групі 1 (норма). У той же час, в 3-й, основній групі пацієнтів зі зниженою резистентністю, що одержували до й після імплантації комплексну терапію, легкий ступінь ускладнень мав місце в 3,43 рази рідше, ніж у групі порівняння 2, і в 1,5 рази рідше, ніж у групі порівняння 1. Середній ступінь ускладнень в основній групі 3 був відсутній, у той час, як у групах порівняння 1, і особливо 2, він був досить поширений. Важкій ступень ускладнення в нашіх дослідженнях практично був відсутній.

Оцінюючи поширеність, інтенсивність і структуру ураження карієсом зубів пацієнтів всіх трьох груп перед операцією імплантації, можна зробити висновок про те, що при стовідсотковій поширеності процесу інтенсивність його в середньому становила від 15,3 до 22,8 зубів за індексом КПУ₃. У структурі індексу складаюча "карієс зубів" була від 0,4 до 0,65. Пломбовані зуби в індексі КПУ склали від 3,5 до 6,4, а вилучені відповідно – від 7,72 до 12,2. Коронки складали від 3,2 до 6,1.

Таким чином, потреба в стоматологічних втручаннях у звернувшегося за допомогою 61 пацієнта (25,2 %  чоловіків і 74,8 % жінок) склала 100%. Причо­му від 12,5 % до 30 % з них мали потребу в терапевтичній санації й всі 100 % - в ортопедичному лікуванні. У середньому кожному пацієнту було встановлено 2,7 імплантати.

У всіх пацієнтів відзначався низький рівень гігієни порожнини рота (сумар­ний індекс Г-В – 2,81-3,51 бали), виразна запальна реакція (за індексами PMA_cр і PMA Parma, ступеня кровоточивості ясен при зондуванні). Про перевагу запального процесу в пародонті свідчили середнє значення індексу ПІ Рассела (від 2,55 до 4,98 балів), наявність у пацієнтів виразного гінгівіту й початкових деструктивних змін в альвеолярній кістці, які спостерігалися на рентгенограмах.

Вже через 3 місяці після операції рівень гігієни у всіх 3-х групах покра­щився. Індекс Г-В в 3-й основній групі був майже в 2 рази краще, ніж у групі порівняння 2 (p<0,001).

Всі пародонтальні індекси через 3 місяці після операції покращилися у всіх 3-х групах. Причому, якщо в групі порівняння 2 індекс PMA_cр зменшився на 17,5 %, індекс РМА % - на 34 %, індекс кровоточивости - на 18 %, а пародонтальний – на 20 %, то в основній 3-й групі пацієнтів, що одержували поетапну комплексну терапію, ці параметри зменшилися відповідно в 2,17; 2,83; 2,66 і 3,58 рази (p<0,001).

Проведення попередньої терапії в 3-й групі сприяло істотному гальмуван­ню ПОЛ у порожнині рота, про що свідчить зменшення рівня МДА в ротовій рідині (p<0,02), що наближався до рівня у пацієнтів групи 1. Біохімічний аналіз ротової рідини пацієнтів через тиждень після імплантації виявив різке збіль­шення концентрації МДА, а значить інтенсифікацію ПОЛ у порожнині рота. При цьому в групі 1 вміст МДА збільшився в 1,8 разів, у групі 2 - в 2,7 рази, а в групі 3 - в 1,5 рази. Таким чином, імплантація викликала найменшу інтенси­фікацію ПОЛ у ротовій порожнині пацієнтів 3-ї основної групи.

Через 1 місяць після операції вміст МДА в ротовій рідині груп 1 і 3 знизив­ся до вихідного рівня, що свідчить про нормалізацію ПОЛ, що зберіга­лася й через 6 місяців. При цьому в ротовій рідині пацієнтів групи 2 з високим початковим вмістом МДА цей показник через 1 місяць після операції вірогідно перевищував як вихідний рівень, так і значення в групі 1 (p<0,01 і p₁<0,002). І тільки через 6 місяців вміст МДА в групі 2 знизився до вихідного рівня, але вірогідно перевищував цей показник у пацієнтів груп 1 і 3 (p₁<0,002).

Проведення корекції перед імплантацією в групі 3 призвело до  підви­щення активності каталази, що свідчило про оптимізацію процесів ПОЛ-АОС у порожнині рота. Через тиждень після імплантації встановлено падіння актив­ності каталази: на 34,6 % у групі 1, на 53,3 % у групі 2 і на 41,7 % у групі 3. Через 1 місяць після імплантації активність каталази відновилася до вихідного рівня в ротовій рідині групи 1 (p>0,1) і групи 2 (p>0,1), а у пацієнтів групи 3 – більш, ніж в 2 рази, перевищувала вихідні значення й через 6 місяців перевищувала відповідні значення в групі 1 (p<0,02).     

Після попереднього лікування в групі 3 індекс АПІ збільшився до значень у пацієнтів з високим рівнем резистентності групи 1. Імплантація призвела до тимчасового зниження АПІ в ротовій рідині всіх пацієнтів, але саме істотне падіння зареєстроване в групі 2 у пацієнтів з початковим низьким рівнем резистентності, що отримували тільки базову терапію. Через 1 місяць у групах 1 і 3 спостерігалося підвищення індексу АПІ й повне відновлення через 6 місяців, що перевищувало його значення в групі 2 більш, ніж в 3 рази.

Рівень одного з найважливіших факторів антимікробного захисту в порож­нині рота, лізоциму, у ротовій рідині пацієнтів з низьким рівнем неспеци­фічної резистентності (групи 2 і 3)  в 1,75 разів був нижче, ніж у ротовій рідині групи 1. Призначення курсу терапії перед проведенням імплантації сприяло достовірному підвищенню рівня лізоциму в ротовій рідині групи 3 (p<0,01). Біохімічний аналіз, проведений через тиждень після імплантації, показав стабіль­ну концентрацію лізоциму в ротовій рідині пацієнтів групи 1 з високим рівнем резистентності і основної групи 3 з низьким рівнем резистентності У ротовій рідині групи 2 вміст лізоциму через тиждень після імплантації був більш ніж в 2 рази нижче, ніж у групах 1 і 3 і залишався таким через 1 і 6 місяців.

Результати дослідження уреази, активність якої в ротовій рідині відбиває ступінь засіянності порожнини рота умовно-патогенною й патогенною мікро­фло­рою показали, що у пацієнтів груп 2 і 3 активність уреази перевищує її у пацієнтів з високою резистентністю в 2,3 рази. Проведення курсу корегуючої терапії у групі 3 перед імплантацією істотно знизило активність уреази в ротовій рідині (p<0,001). Через тиждень після імплантації активність уреази в ротовій рідині пацієнтів групи 1 підвищилася на 64,1 %, у групі 2 - на 109,1 %, у групі 3 - на 104,7 %. Через місяць після імплантації в ротовій рідині пацієнтів групи 1 і 3 на відміну від групи 2 активність уреази знизилася до норми й залишалася такою і через 6 місяців.

При первинному аналізі встановлено, що ступінь дизбіозу (СД) у групах 2 і 3 з низьким рівнем резистентності в 4 рази перевищує значення СД у групі 1. Проведення корекції в групі 3 сприяло зниженню цього індексу до нормального рівня. Через тиждень після імплантації СД у групах 1 і 3 підвищився в середньо­му в 1,5 рази, а в групі 2 - в 2,6 рази. Через 1 місяць після імплантації досліджуваний індекс знизився до вихідного рівня в групі 1, незначно – у групі 2, а в групі 3 відповідав значенням у групі 1. Ця закономірність збереглася й через 6 місяців.

Результати дослідження довірчого інтервалу коливань рН ротової рідини (ΔрН) пацієнтів у процесі дентальної імлантації свідчать про те, що у вихідному стані коливання величини рН ротової рідини пацієнтів 1-й групи наближається до норми (0,1-0,01), у той час, як у пацієнтів груп 2 і 3  - в  2 - 2,5 рази більше, що свідчить про знижений у цьому випадку  рівень функціональних реакцій в організмі й у порожнині рота, відповідальних за гомеостаз ротової рідини. Після проведеної пробіотичної і адаптогенної терапії в основній групі 3 величина ΔрН зменшилася більш, ніж в 2 рази (p<0,001). Після вживлення імплантату й зняття швів через 7 днів величина Δрн ротової рідини у пацієнтів всіх груп значно зросла. Однак, у групі порівняння 1 (норма) вже через місяць вона помітно впала й через 6 місяців перевищувала вихідний рівень лише на 25 %. У групі 3 величина ΔрН через 1 місяць після операції знизилася, набли­жаю­чись до такого значення в групі 1, а через 6 місяців досягала значень в 2,5 рази менше вихідного й на 34% менше, ніж у групі 1. У той же час у групі 2 величина ΔрН через 6 місяців після операції перевищувала відповідний показ­ник у групі 1 в 2,2 рази, а в групі 3 - в 3,3 рази (p<0,001).

Оцінка не тільки рухливості в електричному полі ядер КБЕ, але й рухли­вості їх плазмолем, амплітуд зміщення ядер і плазмолемм і їхні відносини, характеризує стан метаболічних процесів у клітинах, стан їх плазмолем, рівень функціональних реакцій у клітинах. Проведення попередньої пробіотичної і адаптогенної терапії в основній групі 3 призвело до збільшення числа рухливих ядер КБЕ на 65 %, що свідчить про активізацію метаболічних процесів у клітині, що приводить згодом до стабілізації й відновлення ліпідних компо­нентів мембран, і, як наслідок, до збільшення їхнього позитивного заряду. Причому, якщо амплітуда зміщення ядер збільшилася в 1,45 рази, то амплітуда зміщення плазмолем збільшилася в 2,35 рази, що привело до збільшення на 55% відносини А_пл/А_я, що приблизилась до фізіологічної норми (1,7-2).

Операція ДІ являє собою для організму багатоплановий стрес. Першою стадією стресової реакції організму є активізація метаболічних процесів у кліти­нах, у  тому числі в КБЕ. Однак, у групі порівняння 2  вже через 1 місяць після операції вона переходить у дисстресову, що мала місце у вихідному стані (А_пл/А_я = 0,97). У той же час у групі порівняння 1 і в основній групі 3 клітинний метаболізм наближався до нормального фізіологічного рівня (А_пл/А_я - 1,71 і 1,80 відповідно) і зберігався надалі. Нормалізація физіологічних процесів під дією комплексної терапії у пацієнтів основної групи, очевидно, відбувалася не тільки в КБЕ, але й в інших клітинах організму.

Денситометричні дослідження через 6 місяців після операції по вживлен­ню імплантату свідчили про те, що ДІ у всіх пацієнтів викликала певний зсув рівноваги резорбція-остеогенез у бік  резорбції. Максимальне погіршення основ­них денситометричних показників спостерігалося в групі порівняння 2 (SOS 1430,1 ± 4,1 м/с; BUA 33,2 ± 0,9 дб/МГЦ; BQІ 61,3 ± 1,2) В основній же групі 3 денситометричні показники значно перевершували вихідні значення й наближалися до вихідних значень групи 1 (норма), що свідчить про більш швид­ке встановлення в кістці нормальної фізіологічної рівноваги процесу резорбція-остеогенез.

Ехоостеометричні виміри швидкості поширення УЗ-хвилі в альвеоляр­но­му відростку в районі імплантації показали, що в групі порівняння 2 середня швидкість поширення УЗ-хвилі в районі імплантації через 6 місяців знизилася на 82 м/с (p<0,001), і тільки через 2 роки спостережень був відзначений деякий її ріст. У той же час, у групі порівняння 1 (норма) через 6 місяців швидкість на 33 м/с зросла, наближаючись до вихідного рівня. В основній групі 3 середня швидкість УЗ-хвилі також знизилася, однак, завдяки комплексній терапії вона через 3 місяці перевищувала цей параметр у групі порівняння 2 на 105 м/с (p<0,001), а вже через 6 місяців наближалася до норми, залишаючись на цьому рівні протягом 2- х років спостереження.

Спектроколориметричні дослідження в порожнині рота, проведені через 1 місяць після операції імплантації, показали, що в слизовій ясен у районі імплантату практично у всіх пацієнтів спостерігалися підвищений кровоток, як в артеріальній, так і у венозній частині мікрокапілярного русла, зменшення концентрації оксигемоглобіну, певна демінералізація емалі зубів, що проявлялося в збільшенні градієнта коефіцієнта відбиття світла в області довжин хвиль 450-580 нм, "негативна гіперемія" на регламентовану ЖН. Однак, вже через 6 місяців в основній групі 3, у більшості пацієнтів практично норма­лізувався кровоток, збільшилася концентрація оксигемоглобіну в мікро­капілярах, зникла "негативна гіперемія" на ЖН, зменшився в 1,84 разів градієнт коефіцієнта відбиття світла, пов'язаний зі збільшенням концентрації гідро­ксиапа­титу у твердих тканинах зубів, зменшилася бар'єрна проникність слизової ясен. У той же час у групі порівняння 2, нормалізація кольорових і оптичних параметрів твердих тканин зубів і тканин пародонту за цей період не наступила. Через рік спостережень ситуація залишилася незмінною.

Таким чином, результати клінічних, біохімічних, біофізичних і оптичних досліджень свідчать про високу ефективність розробленої комплексної профілактики ускладнень при дентальній імплантації у пацієнтів зі зниженою неспецифічною резистентністю організму.    

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі представлено експериментальне й клінічне обґрунтування нового рішення актуального наукового завдання – комплексній профілактиці ускладнень і корекції процесів кісткового метаболізму при дентальній імплантації у пацієнтів зі зниженою неспецифічною резистентністю.

1. Дослідження за допомогою методу денситометрії показали, що у віці 40-60 років остеопенія у жінок зустрічалася на 20 % частіше, ніж у чоловіків, на підставі чого до складу комплексної профілактики ускладнень при дентальній імплантації у жінок введено ізофлавони сої "ЕКСО" для компенсації зниженої естрогенної насиченості організму.

2. В експериментальних дослідженнях на моделі дентальної імплантації показано, що сполучене застосування солей цинку, кальцію, ізофлавонів сої й лазерної терапії дозволяє ефективно й стабільно запобігти резорбції кістки, підвищити в ній у порівнянні із групою контролю активність ЛФ в 3 рази, ЗПА на 75 %, катепсинів на 32 %, еластази на 28 %, стабілізувати процеси ПОЛ-АОС.

3. Проведення пробіотичної і адаптогенної терапії при зниженій неспе­ци­фіч­ній резистентності організму пацієнта до операції дентальної імплантації й цинк-сульфатної, лазерної, а при необхідності і естрогенної терапії після операції дозволило знизити в порівнянні із групою контролю відсоток усклад­нень в 3,43 рази, а індекс гігієни поліпшити в 2 рази. При цьому пародонтальні індекси PMA_ср, PMA %, кровоточивості й ПІ через 3 місяці після операції знизилися в порівнянні з вихідним станом відповідно в 2,17; 2,83; 2,66 і 3,58 рази.

4. Застосування при дентальній імплантації комплексної поетапної терапії у пацієнтів зі зниженою неспецифічною резистентністю дозволило у порівнянні із групою контролю знизити в ротовій рідині вміст МДА на 33 %, активність уреази – у 4 рази, ступінь дизбіозу – в 4,2 рази й підвищити активність каталази в 2 рази, а вміст лізоциму – в 1,36 рази.

5. Запропонована комплексна терапія при дентальній імплантації дозво­лила у порівнянні з контрольною групою в 3,3 рази знизити інтервал коливань рН ротової рідини (ΔрН), збільшити в 1,9 рази відсоток електрофоретично рухливих ядер КБЕ, в 1,38 разів амплітуду їхнього зміщення, в 2,45 разів амплітуду зміщення плазмолем, нормалізувати відношення їхніх амплітуд A_пл/А_я = 1,91 і наблизити денситометричні характеристики п'яткової кістки й ехоостеометричні альвеолярного відростку в районі імплантації до норми.

6. Застосування комплексної поетапної терапії при дентальній імплантації при зниженій неспецифічній резистентності дозволило зменшити в 1,89 разів градієнт коефіцієнта відбиття світла твердими тканинами зубів (збільшити ступінь їхньої мінералізації), нормалізувати функціональні реакції мікро­капі­ляр­ного русла слизової оболонки ясен на ЖН, збільшити концентрацію оксигемоглобіну, зменшити бар'єрну проникність слизової для барвників і ступінь запалення її.